Суспільство
Побороти дискримінацію за віком. Як у Слов’янську людей похилого віку повертають до активного життя
Наталії Бондаренко зі Слов’янська було 52 роки, коли вона особисто зіштовхнулась з дискримінацією за віком. Роботодавець надав перевагу молодшій кандидатці, не зваживши на величезний досвід роботи й професіоналізм самої Наталії.
Звісно, в обличчя їй ніхто цього не сказав – кулуарні розмови поставили всі крапки над і.
То що, виходить, в українському суспільстві після п’ятдесяти людині одна дорога – на дачу?
А от і ні. Блогерство, комп’ютерна грамотність, курси психологічної допомоги, скандинавська ходьба – це ще не весь перелік активностей, якими сьогодні займаються пенсіонери у прифронтовому Слов’янську.
Як Наталії Бондаренко вдалось самотужки організувати майже університет третього віку в прифронтовому містечку – читайте в нашому інтерв’ю.
Наталя Бондаренко
Голова Фундації підтримки осіб старшого віку “Вік щастя”, 53 роки
До війни в Наталії Бондаренко був свій туристичний бізнес у Святогірську – і доволі успішний. Але навесні 2014 року, коли в Донецькій області почались військові дії, всім стало не до туризму. Повернулася до Слов’янська Наталя лиш, коли місто звільнили від окупантів.
Два роки допомагала постраждалим від війни, і протягом цього часу зіштовхнулася з дискримінацією людей поважного віку зі сторони. А особисто – коли шукала нову роботу. Проте відчай – не в характері Наталії, а тому вона вирішила змінювати стан справ власноруч.
Все почалось, коли сама зіштовхнулась з дискримінацією за віком
Після звільнення Слов’янська я пропрацювала два роки в організації People in need, допомагаючи людям, що постраждали від війни. І от настав момент, коли мій проект завершився, і потрібно було шукати нову роботу.
Коли я у свої 52 подавала резюме, мені прямо не відмовляли, але з моїми навичками, досвідом та освітою на роботу не брали. Навіть після співбесіди.
Звісно, ніхто відкрито мені не говорив: “Ми тебе не беремо, бо тобі 52 роки. Краще візьмемо от ту дівчину 35 років”. Але кулуарно мені розповіли про справжні причини того, чому я не підходила на вакансію.
Було боляче це сприймати: я ж маю навички, маю відповідний досвід та освіту – і раптом отримую відмову!
За звичайних обставин в наших реаліях так людей мого віку зустрічають всюди – і я це розуміла. Тому вирішила: сама створю собі можливості.
Вік у 55 років – не для доживання на дачі
Наприкінці 2016 року я поїхала вчитись на тренінги від ПРООН, і там для мене ще виразніше окреслилась проблема: люди літнього віку дискримінуються за віком в тому суспільстві, де живуть. Але вони ще сильні й повні енергії, і можуть бути корисними цьому суспільству, яке їх обмежує.
Що має робити людина у 55 років в уявленні суспільства? Займатись дітьми-онуками та городом. Пекти пиріжечки – це роль для бабці, ловити рибку у ставочку неподалік – це для дідуся.
А насправді люди літнього віку мають повноцінно жити. Щоправда, для того, щоб пенсіонер був активним і корисним суспільству, він дійсно має трохи повчитись навичок, яких йому не вистачає у нашому сучасному діджитал-просторі.
І от, на тренінгах, я вперше й озвучила цю свою ідею.Вона була підтримана: я знайшла кілька жінок, які поділились своїми історіями таких от “вікових” утисків.
Саме після тренінгів я вирішила: буду допомагати людям віком 50+ у їхньому розвитку, у тому, щоб вони, отримуючи якісь сучасні навички, могли їх використовувати для того, щоб бути затребуваними в суспільстві.
Спершу самотужки організувала курси комп’ютерної грамотності
Так, в грудні 2016 року я вирішила створювати організацію, а вже 13 травня 2017 року отримала документи на ГО “Фундація “Вік щастя”.
Паралельно я пішла в міський Центр культури й довкілля – не маючи документів, не маючи зовсім нічого (це був, мабуть, лютий-березень). Просто зайшла до директора і сказала, що хочу допомагати вивчати роботу з комп’ютером людям похилого віку. І він залюбки погодився, ще й комп’ютерів кілька в користування виділив.
Так я одномоментно почала викладати комп’ютерну грамотність. При чому, вчила я так, щоб не просто заходити на “Однокласники”, або у скайп з онуками поспілкуватись.
Ми досконально вчимо програму Word, вчимо, як писати тексти, як ілюструвати текст картинками. Вчимо, що таке файли, як їх зберігати в комп’ютері.
Завершуючи курс, мої учні вже мають свій акаунт в Гуглі, електронну пошту, вільно обмінюються листами та користуються фейсбуком.
Востаннє – перед початком карантину – ми вчились працювати з онлайн-банкінгом: заплатити за комуналку чи інтернет, отримати пенсію.
Чого сьогодні можуть навчитись люди похилого віку у “Віці щастя”?
В нас, зазвичай, поза карантином можна записатись на курс йоги та скандинавської ходи.
Нещодавно у нас відбувся фотопроект “Краса у будь-якому віці”, де метою перформансу було привернути увагу до краси людей саме похилого віку. Я запрошувала для цього до співпраці місцевих фотографів.
Тему краси я та колеги розвинули також у модному показі за участі жінок за 50. В Слов’янську він пройшов на ура, і зараз з’явились думки про спеціалізоване модельне агентство.
Ще в докарантинні часи ми робили виїзди околицями Слов’янська чи катались маршрутами здоров’я на велосипедах. Обов’язково відновимо цю практику після карантину.
І ще в цьому році організовували школу блогерства для літніх людей. Вчились знімати та навіть монтувати відео в Adobe Premiere. Наші роботи можна побачити на YouTube.
Як організація працює в умовах карантину?
На карантині ми організували онлайнову психологічну підтримку для людей поважного віку.
Вже майже чотири місяці психологи-експерти в нас щотижня читають лекції за трьома напрямками:
– з загальної психології: де брати ресурси, як відстоювати свої кордони;
– це лекції з конфліктології. Під час карантину діти до школи не ходять, дорослі на роботу не йдуть – тож три покоління вдома, і тому між ними можуть виникати конфлікти. Ми вчимо, як правильно поводитись під час конфлікту;
– лекції з взаємопідтримки на карантині, які модеруються цими ж психологами-експертами.
Ми тримаємо зв’язок з членами нашої організації, і поки що таким чином надаємо психологічну допомогу.
У нас аудиторія досить широка, не лише з нашого міста. Зараз до онлайн-лекцій долучаються люди і з Луганської області, і з Сєвєродонецька. Навіть з окупованого Донецька та української столиці.
Хай долучаються, ми допоможемо всім.
Гаряча лінія для жертв домашнього насильства
У нас дуже дієва гаряча лінія. Ми у “Віку щастя”, коли створили її, спершу дуже переймались – чому ніхто не телефонує? Але це, мабуть, було пов’язано з тим, що ще мало про неї знали.
Гаряча лінія працює зараз як телефон довіри – сюди люди поважного віку телефонують, щоб виговоритись, розповісти про свої проблеми.
Бо вони зараз і так в соціальній ізоляції. Їм складно, бо вони відчувають самотність – це типові вікові психологічні проблеми. А тут ще й карантин.
Гаряча лінія працює ще й як телефон допомоги жертвам домашнього насильства.
Біля слухавки – кваліфікована людина, яка пройшла тренінги та сертифікацію. Вона може спрямувати постраждалого, куди йому звернутись й по місцю швидко отримати допомогу. Звернутись в притулок чи ще кудись. Або в місцеве відділення психологічної допомоги.
Через цю ж гарячу лінію ми доєднуємо людей до наших лекцій з конфліктології та взаємодопомоги. І таким чином все дуже злагоджено працює.
Де шукати гроші на власні ініціативи?
Кошти на діяльність організації мені свого часу вдалось залучити з допомогою проекту USAID.
Він якраз називався “Підтримка віку щастя”, і завдяки йому я змогла залучити кошти на облаштування нашого простору, на тренінги для членів організації.
Завдяки міжнародним донорам ми налагодили стосунки з Луцьким університетом третього віку, з київською Асоціацією університетів третього віку “Клепсидра”.
Ми дуже багато часу присвятили налагодженню стосунків з партнерами, і зараз за потреби можемо розраховувати на їхню підтримку.
Плани на майбутнє
Зараз “Фундація “Вік щастя” розширилась географічно, ми вже маємо кілька осередків по області – хоча спершу й не планували.
З розширенням ми вирішили передивитись стратегію власного розвитку як організації – і зосереджуватись не лише на Слов’янську, а в перспективі працювати на регіон. Для початку, звісно.
Тож наступні три роки будуть дуже насиченими для команди “Віку щастя”: хочемо не лише вирости до регіонального рівня роботи, а й навчитись впливати на прийняття владою рішень.
Зараз уже розроблений проект рішення нашого Слов’янського виконкому для створення Ради сеньйорів при міськвиконкомі. Рада сеньйорів – фахівці віком 50 років і більше.
Це буде консультативно-дорадчий орган при міськвиконкомі. І туди увійдуть люди різних організацій, які працюють з людьми з інвалідністю, ветеранами, з держорганами чи територіальними центрами.
Разом люди поважного віку спробують змінити політику одного міста стосовно них самих. Бо ми самі краще за всіх розуміємося на проблемах, з якими стикається наше покоління 50+. А тому кому, як не нам самим, ініціювати їх вирішення?
Люди похилого віку варті більшого, аніж доживання. Життя ж не закінчується після 50. Завдання “Віку щастя” – аби це було не лише на словах, а й на практиці.
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі