Суспільство
Побороти дискримінацію за віком. Як у Слов’янську людей похилого віку повертають до активного життя
Наталії Бондаренко зі Слов’янська було 52 роки, коли вона особисто зіштовхнулась з дискримінацією за віком. Роботодавець надав перевагу молодшій кандидатці, не зваживши на величезний досвід роботи й професіоналізм самої Наталії.
Звісно, в обличчя їй ніхто цього не сказав – кулуарні розмови поставили всі крапки над і.
То що, виходить, в українському суспільстві після п’ятдесяти людині одна дорога – на дачу?
А от і ні. Блогерство, комп’ютерна грамотність, курси психологічної допомоги, скандинавська ходьба – це ще не весь перелік активностей, якими сьогодні займаються пенсіонери у прифронтовому Слов’янську.
Як Наталії Бондаренко вдалось самотужки організувати майже університет третього віку в прифронтовому містечку – читайте в нашому інтерв’ю.
Наталя Бондаренко
Голова Фундації підтримки осіб старшого віку “Вік щастя”, 53 роки
До війни в Наталії Бондаренко був свій туристичний бізнес у Святогірську – і доволі успішний. Але навесні 2014 року, коли в Донецькій області почались військові дії, всім стало не до туризму. Повернулася до Слов’янська Наталя лиш, коли місто звільнили від окупантів.
Два роки допомагала постраждалим від війни, і протягом цього часу зіштовхнулася з дискримінацією людей поважного віку зі сторони. А особисто – коли шукала нову роботу. Проте відчай – не в характері Наталії, а тому вона вирішила змінювати стан справ власноруч.
Все почалось, коли сама зіштовхнулась з дискримінацією за віком
Після звільнення Слов’янська я пропрацювала два роки в організації People in need, допомагаючи людям, що постраждали від війни. І от настав момент, коли мій проект завершився, і потрібно було шукати нову роботу.
Коли я у свої 52 подавала резюме, мені прямо не відмовляли, але з моїми навичками, досвідом та освітою на роботу не брали. Навіть після співбесіди.
Звісно, ніхто відкрито мені не говорив: “Ми тебе не беремо, бо тобі 52 роки. Краще візьмемо от ту дівчину 35 років”. Але кулуарно мені розповіли про справжні причини того, чому я не підходила на вакансію.
Було боляче це сприймати: я ж маю навички, маю відповідний досвід та освіту – і раптом отримую відмову!
За звичайних обставин в наших реаліях так людей мого віку зустрічають всюди – і я це розуміла. Тому вирішила: сама створю собі можливості.
Вік у 55 років – не для доживання на дачі
Наприкінці 2016 року я поїхала вчитись на тренінги від ПРООН, і там для мене ще виразніше окреслилась проблема: люди літнього віку дискримінуються за віком в тому суспільстві, де живуть. Але вони ще сильні й повні енергії, і можуть бути корисними цьому суспільству, яке їх обмежує.
Що має робити людина у 55 років в уявленні суспільства? Займатись дітьми-онуками та городом. Пекти пиріжечки – це роль для бабці, ловити рибку у ставочку неподалік – це для дідуся.
А насправді люди літнього віку мають повноцінно жити. Щоправда, для того, щоб пенсіонер був активним і корисним суспільству, він дійсно має трохи повчитись навичок, яких йому не вистачає у нашому сучасному діджитал-просторі.
І от, на тренінгах, я вперше й озвучила цю свою ідею.Вона була підтримана: я знайшла кілька жінок, які поділились своїми історіями таких от “вікових” утисків.
Саме після тренінгів я вирішила: буду допомагати людям віком 50+ у їхньому розвитку, у тому, щоб вони, отримуючи якісь сучасні навички, могли їх використовувати для того, щоб бути затребуваними в суспільстві.
Спершу самотужки організувала курси комп’ютерної грамотності
Так, в грудні 2016 року я вирішила створювати організацію, а вже 13 травня 2017 року отримала документи на ГО “Фундація “Вік щастя”.
Паралельно я пішла в міський Центр культури й довкілля – не маючи документів, не маючи зовсім нічого (це був, мабуть, лютий-березень). Просто зайшла до директора і сказала, що хочу допомагати вивчати роботу з комп’ютером людям похилого віку. І він залюбки погодився, ще й комп’ютерів кілька в користування виділив.
Так я одномоментно почала викладати комп’ютерну грамотність. При чому, вчила я так, щоб не просто заходити на “Однокласники”, або у скайп з онуками поспілкуватись.
Ми досконально вчимо програму Word, вчимо, як писати тексти, як ілюструвати текст картинками. Вчимо, що таке файли, як їх зберігати в комп’ютері.
Завершуючи курс, мої учні вже мають свій акаунт в Гуглі, електронну пошту, вільно обмінюються листами та користуються фейсбуком.
Востаннє – перед початком карантину – ми вчились працювати з онлайн-банкінгом: заплатити за комуналку чи інтернет, отримати пенсію.
Чого сьогодні можуть навчитись люди похилого віку у “Віці щастя”?
В нас, зазвичай, поза карантином можна записатись на курс йоги та скандинавської ходи.
Нещодавно у нас відбувся фотопроект “Краса у будь-якому віці”, де метою перформансу було привернути увагу до краси людей саме похилого віку. Я запрошувала для цього до співпраці місцевих фотографів.
Тему краси я та колеги розвинули також у модному показі за участі жінок за 50. В Слов’янську він пройшов на ура, і зараз з’явились думки про спеціалізоване модельне агентство.
Ще в докарантинні часи ми робили виїзди околицями Слов’янська чи катались маршрутами здоров’я на велосипедах. Обов’язково відновимо цю практику після карантину.
І ще в цьому році організовували школу блогерства для літніх людей. Вчились знімати та навіть монтувати відео в Adobe Premiere. Наші роботи можна побачити на YouTube.
Як організація працює в умовах карантину?
На карантині ми організували онлайнову психологічну підтримку для людей поважного віку.
Вже майже чотири місяці психологи-експерти в нас щотижня читають лекції за трьома напрямками:
– з загальної психології: де брати ресурси, як відстоювати свої кордони;
– це лекції з конфліктології. Під час карантину діти до школи не ходять, дорослі на роботу не йдуть – тож три покоління вдома, і тому між ними можуть виникати конфлікти. Ми вчимо, як правильно поводитись під час конфлікту;
– лекції з взаємопідтримки на карантині, які модеруються цими ж психологами-експертами.
Ми тримаємо зв’язок з членами нашої організації, і поки що таким чином надаємо психологічну допомогу.
У нас аудиторія досить широка, не лише з нашого міста. Зараз до онлайн-лекцій долучаються люди і з Луганської області, і з Сєвєродонецька. Навіть з окупованого Донецька та української столиці.
Хай долучаються, ми допоможемо всім.
Гаряча лінія для жертв домашнього насильства
У нас дуже дієва гаряча лінія. Ми у “Віку щастя”, коли створили її, спершу дуже переймались – чому ніхто не телефонує? Але це, мабуть, було пов’язано з тим, що ще мало про неї знали.
Гаряча лінія працює зараз як телефон довіри – сюди люди поважного віку телефонують, щоб виговоритись, розповісти про свої проблеми.
Бо вони зараз і так в соціальній ізоляції. Їм складно, бо вони відчувають самотність – це типові вікові психологічні проблеми. А тут ще й карантин.
Гаряча лінія працює ще й як телефон допомоги жертвам домашнього насильства.
Біля слухавки – кваліфікована людина, яка пройшла тренінги та сертифікацію. Вона може спрямувати постраждалого, куди йому звернутись й по місцю швидко отримати допомогу. Звернутись в притулок чи ще кудись. Або в місцеве відділення психологічної допомоги.
Через цю ж гарячу лінію ми доєднуємо людей до наших лекцій з конфліктології та взаємодопомоги. І таким чином все дуже злагоджено працює.
Де шукати гроші на власні ініціативи?
Кошти на діяльність організації мені свого часу вдалось залучити з допомогою проекту USAID.
Він якраз називався “Підтримка віку щастя”, і завдяки йому я змогла залучити кошти на облаштування нашого простору, на тренінги для членів організації.
Завдяки міжнародним донорам ми налагодили стосунки з Луцьким університетом третього віку, з київською Асоціацією університетів третього віку “Клепсидра”.
Ми дуже багато часу присвятили налагодженню стосунків з партнерами, і зараз за потреби можемо розраховувати на їхню підтримку.
Плани на майбутнє
Зараз “Фундація “Вік щастя” розширилась географічно, ми вже маємо кілька осередків по області – хоча спершу й не планували.
З розширенням ми вирішили передивитись стратегію власного розвитку як організації – і зосереджуватись не лише на Слов’янську, а в перспективі працювати на регіон. Для початку, звісно.
Тож наступні три роки будуть дуже насиченими для команди “Віку щастя”: хочемо не лише вирости до регіонального рівня роботи, а й навчитись впливати на прийняття владою рішень.
Зараз уже розроблений проект рішення нашого Слов’янського виконкому для створення Ради сеньйорів при міськвиконкомі. Рада сеньйорів – фахівці віком 50 років і більше.
Це буде консультативно-дорадчий орган при міськвиконкомі. І туди увійдуть люди різних організацій, які працюють з людьми з інвалідністю, ветеранами, з держорганами чи територіальними центрами.
Разом люди поважного віку спробують змінити політику одного міста стосовно них самих. Бо ми самі краще за всіх розуміємося на проблемах, з якими стикається наше покоління 50+. А тому кому, як не нам самим, ініціювати їх вирішення?
Люди похилого віку варті більшого, аніж доживання. Життя ж не закінчується після 50. Завдання “Віку щастя” – аби це було не лише на словах, а й на практиці.
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.
Про це повідомили у команді простору.
Що буде в MLYN design hub
Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.
Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.
«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.
Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб
Перша експозиція
Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.
«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.
MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.
Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.
Фото: MLYN design hub
