Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Отримала грант на 250 тисяч гривень і пошила колекцію взуття: як дизайнерка з Бучі здійснила свою мрію під час війни

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Світлана Рощенко роками мріяла про власну майстерню з пошиву взуття, щоб проєктувати не грубі робочі черевики, як вона це робить з дня в день, а стильні лофери, броги та челсі.

Шанс спробувати свої сили у взуттєвому бізнесі випав їй під час війни. Жінка побачила у соцмережах пост про грантову програму на підтримку підприємництва. Вона сумнівалася, чи на часі зараз починати бізнес: чоловік у ЗСУ, а для запуску доведеться залучати й власні кошти.

«Мене підштовхнув чоловік, що не треба боятися, а треба спробувати. Що це шанс втілити свою мрію. І я спробувала», — Світлана пригадує, як ухвалювала рішення, що змінило її життя.

Як попри війну запустити власну справу в досить конкурентній ніші з виробництва взуття, жінка розповіла ШоТам.

Світлана Рощенко

засновниця бренду Roshchenko shoes.

Їхала по кар’єру, а знайшла кохання всього життя

Я родом з Житомирщини. Після закінчення школи поїхала в Хмельницький і навчалася там в університеті на модельєра-конструктора та дизайнера взуття. Ніколи не забуду свою першу власноруч виготовлену пару взуття — це були бежеві «човники» на каблуці. Я зробила креслення, розкроїла шкіру, пошила заготовку, сама затягнула на колодці.

Після тих туфельок я робила взуття собі та рідним. Розуміла, що це мені дуже подобається, і що я обрала професію правильно. Я мріяла про власний бренд, колекції сумок та взуття, тож після вишу подалася підкорювати місто можливостей — Київ. Але мій професійний шлях почався й довгі роки пролягав через великі та малі виробництва, де було не так багато творчості, як мені хотілося. Остання моя наймана праця була на виробництві робочого взуття.  

Але Київ таки зробив мені подарунок: тут я у 2019 році зустріла своє кохання. Ми з Олегом одружилися того ж року, що й познайомилися, буквально за кілька місяців — нам обом одразу все було зрозуміло.

Олег працював інженером в аеропорту, я — на маленькому виробництві, де розробляла жіноче повсякденне та спортивне взуття. Ми збирали на власне житло. Але під час ковідного карантину підприємство закрилося. Уже після закінчення локдауну я знайшла роботу на виробництві робочого взуття. 

Світлана зі своїм чоловіком Олегом. Фото надала героїня

Перед вторгненням придбали квартиру в Бучі

У 2021 році ми придбали квартиру в Бучі. Це місто ми обрали давно: красиве, сучасне, комфортне для нас. Почали робити ремонт, бо це новобудова — просто гола квартира. Але завершити розпочате не встигли, бо почалося вторгнення росії. На той момент ми жили в селі Пісківка, що за 30 км від Бородянки, через яку пролягав основний шлях наступу окупантів на Київ 24 лютого 2022 року.

Олега відразу викликали до військкомату — його інженерний фах затребуваний у ЗСУ, а я поїхала до батьків на Житомирщину.

У деокуповану Бучу повернулася в серпні. Нашу квартиру окупанти не розграбували, бо не було чого — порожня ще була, а от будинки поруч постраждали дуже. Спочатку було дуже страшно, але потроху я звикла. Зараз уже відчуваю себе в Бучі на своєму місці. Але те виробництво робочого взуття, де я працювала до початку повномасштабного вторгнення, так і не відновилося. Я залишилася без роботи.

У нас у місті подібного немає

Випадково в соцмережах я натрапила на інформацію про грантову програму «Власна справа» від уряду. Це можливість отримати грант від держави на розвиток своєї справи чи відкриття власного бізнесу з нуля. Розповіла Олегу, і він одразу: «Давай! Ти маєш спробувати, ти ж так давно мрієш про власну майстерню!». Разом ми складали бізнес-план. Ми завжди в усьому радилися та продовжуємо так робити, навіть коли він на службі. Я подивилася, що в нас у місті й районі нічого такого немає: є майстерні з ремонту взуття, є взуттєві магазини, а такого, щоб прийшов і замовив під себе пошиття чобіт чи кросівок, які сподобалися, я не знайшла.  

Розписали, скільки треба машинок та яких, скільки людей буде задіяно. Коли це те, що тобі подобається, то воно і йде легко. Це моя давня мрія — маленьке виробництво сумок і взуття з власним шоурумом, де все можна поміряти, помацати. Ця картинка давно в моїй голові. Я подала заявку на отримання гранту в 250 тисяч гривень. Коли я подавала заявку, у мене не було навіть зареєстровано ФОПа. Уже коли отримала відповідь, що мою заявку схвалили, то зареєструвалася як підприємиця.

Я отримала грантові кошти й закупила обладнання та матеріали, орендувала приміщення — далі вже докладала власні заощадження. Найняла швачку та майстра-чоботаря (він працює вдома), а на мені розробка дизайну та закрій.

Ретельно обираю всі матеріали. Шкіру закуповую в Туреччині та Італії, а фурнітура, колодки, тканини, клеї різні — це все наше, українське. У нас є дуже хороші виробники у Львові, Одесі, Харкові.

Дизайнерка Світлана Рощенко разом з помічниками вивішує рекламний банер про відкриття власного ательє взуття та сумок у м. Буча. Фото надала героїня

Кожну нову модель спочатку шию на себе та тестую

Усе починається з ідеї. Я можу годинами в інтернеті передивлятися колекції різних брендів. Слідкую за трендами, переглядаю різні фактури шкіри, кольори. Коли вже в моїй голові виник образ майбутньої пари, я беру колодку та на ній розмічаю модель: що де буде, які деталі, стики, шви тощо. Потім роблю креслення на комп’ютері, на плоттері друкую лекала, а вже за ними крою шкіру та підклад, і швачка збирає вже модель. Далі майстер затягує цю заготовку на колодку, приклеює чи пришиває підошву, і маємо вже готову пару, яку можна носити.

Світлана спілкується з відвідувачкою свого ательє-шоуруму сумок і взуття у м. Буча. Фото ШоТам

Обов’язково сама тестую кожну новинку: чи зручно, чи практично, як комбінується з різними речами. Тож я чоботар завжди з чобітьми, адже всі свої моделі теж маю в гардеробі. Ну і сумки, звісно. Чоловік теж носить взуття, пошите в нашій майстерні — ми буквально шиємо все як для себе.

Маємо першу колекцію — це взуття в класичному стилі та кежуал. Я переконана, що взуття насамперед має бути зручним, а вже до цієї «бази» можна додавати й трендові фасони, й оригінальні рішення.

Пошити взуття чітко під свою стопу — це не про розкіш

Фішка мого бренду Roshchenko shoes — індивідуальний підхід. По-перше, можна в шоурумі обрати модель, яка сподобалась, і замовити її повтор в іншому кольорі, фактурі, шкірі та чітко під свою стопу. А якщо в клієнта є власний задум, то ми радо допоможемо його втілити. Ціни в нас середні на ринку. До прикладу, ціни на зимове шкіряне взуття стартують з 3500 гривень, індивідуальний пошив теж від 3500 гривень.

Пошити взуття чітко під свою стопу — це не про розкіш, а про здоров’я.

Адже індивідуальне пошиття враховує всі особливості вашого тіла: які пальці, яка щиколотка, яка литка. Таке взуття не буде натирати, перетискати чи «хляпати» на нозі. Ну а ще, коли сам обираєш і колір, і якісь деталі, то це одразу робить звичайні черевики такими «своїми». Ми, звісно, радимо, яка шкіра, яка колодка підійде краще, але останнє слово завжди за клієнтом.

Світлана показує наявний асортимент шкіри: замовник може обрати будь-який колір та фактуру для свого взуття. Фото надала героїня

Ми відкрилися лише пару місяців тому, у вересні. Клієнтів у нас ще небагато, але місцеві бачать наш банер над входом і заходять, придивляються, консультуються. Хочу ще замовити рекламний банер і запустити рекламу в соцмережах, аби приймати замовлення з усієї України. Індивідуальний пошив можна замовити навіть віддалено: ми навчимо, як правильно зняти мірки, й за ними пошиємо вашу ідеальну пару взуття.

Я довго працювала на інших людей, інші підприємства, і весь час мріяла про щось своє. Остання моя робота була на виробництві однотипних робочих черевиків, а тепер я створюю стильне та зручне взуття на будь-яку ногу. Нарешті моя мрія здійснилася. Я дуже рада, що ризикнула попри війну. Мабуть, всесвіт посилає нам можливості саме тоді, коли ми готові їх реалізувати.

Я вірю, що наша маленька майстерня колись переросте у велику фабрику з виготовлення взуття та сумок. А ще мрію колись побачити сумочку чи туфельки бренду Roshchenko на першій леді Олені Зеленській. Ну й усіх жителів і гостей міста запрошую до нас в шоурум у Бучі та майстерню за адресою вул. Жовтнева 17!

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

Як у Боратинській громаді вчать дітей мінної безпеки

Опубліковано

Шестикласниця Марина знає, де росіяни можуть лишати вибухівки. Та вчить однокласників, куди треба дзвонити, якщо побачили підозрілий предмет. Адже в Боратинській громаді для школярів відкрили клас безпеки. Марина Дудар щодня мала по 6-7 уроків в Баївському ліцеї на Волині. Після школи любила проводити час із друзями та читати книжки. Але безтурботне життя дитини змінило повномасштабне вторгнення.

Важливість діяльності

Батьки з кожним днем усе більше хвилювалися, що з дітьми щось трапиться. Адже повітряна тривога могла застати дітей як під час уроків, так і дорогою додому. Щоб Марина та її однокласники були менш тривожними, в школі розказали, як поводитись, коли злітають МІГи.

“Звичайно, обираючи професію вчителя, я розуміла,що мені доведеться розказувати дітям про безпеку, бо мої предмети це вимагають. Самі розумієте – хімія, основи здоровʼя. Але, чесно кажучи, я навіть не уявляла, що у 21 столітті мені доведеться розповідати дітям про поведінку під час повітряної тривоги та під час обстрілів, а тим паче, тренувати це майже щодня”, – каже Альона Зарубко, вчителька хімії та основ здоровʼя.

А щоб розказати ще й про види мін, у школі відкрили клас безпеки.

“Фінансування здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету. Також ще ми зверталися до ДСНС, вони нам теж допомогли”, – каже Оксана Врублевська, головна спеціалістка відділу освіти Боратинської сільської ради.

Читати також: Книга “Дім для дома” Вікторії Амеліної зʼявилась в аудіоформаті

Процес навчання

Нас на уроках мінної безпеки навчають правил поведінки, навчають тому, що міни можуть бути в будь-яких місцях, наприклад, в таких, як рюкзак або дитяча іграшка“, – каже Марина Дудан, учениця 6 класу Баївського ліцею.

Спочатку такі уроки проводили лише для учнів Баївського ліцею. Але зараз програму розширили для тих шкіл громади, де класи безпеки ще не відкрили.

Читати також: До кінця 2024 року в Україні запустять Реєстр порушень міжнародного гуманітарного права

“У цьому році ми уже проводили заняття для учнів інших шкіл з нашої громади, зокрема, для старшокласників з Рахівського та Лаврівського ліцеїв”, – розповідає Альона Зарубко.

Завдяки обʼєднанню влади та населення у двох школах громади класи безпеки вже діють.

“Ще ми плануємо відкрити один клас безпеки у вересні місяці, тобто в новому навчальному році”, – каже Оксана Врубелівська, головна спеціалістка відділу освіти Боратінської сільської ради.

Вирішувати безпекові питання громада може, зокрема, завдяки Проєкту USAID “ГОВЕРЛА”.

Тепер діти в закладах освіти забезпечені ще й генераторами. Зараз у Боратинській громаді думають, як ще покращити безпекові уроки. Тим часом Марина вже сама вчить однокласників, як поводитися з підозрілими предметами.

Якщо ти побачив незнайомий предмет на вулиці,потрібно повідомити про це дорослих або подзвонити за номером 101. І ні в якому разі не підходити, не чіпати“, – розповідає Марина Дудан, учениця 6 класу Баївського ліцею.

Це відео було створено громадською організацією “Криголам” (медіа “ШоТам”) в рамках проєкту “Ефективні рішення для прогресивних громад”, та стало можливим завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID “ГОВЕРЛА”. Зміст цього відео не обовʼязково відображає погляди USAID та Уряду США.

Нагадаємо, що УКУ анонсував навчальний курс для ветеранів про перші кроки в ІТ.

Також ми повідомляли, що на Київщині міжнародні партнери відновили понад 9 тисяч об’єктів: як скористатися програмою.

Читати далі

Суспільство

До кінця 2024 року в Україні запустять Реєстр порушень міжнародного гуманітарного права

Опубліковано

Створення реєстру має на меті електронну базу даних, що містить інформацію про порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройної агресії проти України. Ця ініціатива спрямована на притягнення до відповідальності осіб, винніх у цих порушеннях.

Про це повідомляє Мінреінтеграції.

Зараз Мінреінтеграції працює над запуском реєстру порушень міжнародного гуманітарного права.

Михайло Латинський каже, що створення реєстру має на меті формування електронної бази даних про порушення міжнародного гуманітарного права під час збройної агресії проти України з боку рф.

Читати також: Переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО 

Початок роботи системи планується вже цього року. Також було повідомлено, що Мінреінтеграції спільно з громадським сектором розробило проєкт Стратегії відновлення державної влади та реінтеграції населення на деокупованих територіях України з наданням поділу наслідків тимчасової окупації.

Як відомо, Рада ООН з прав людини продовжила ще на один рік мандат Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні. Комісія була створена у 2022 році для розслідування всіх ймовірних порушень та утисків прав людини та порушень міжнародного гуманітарного права, а також пов’язаних із ними злочинів у контексті агресії Російської Федерації проти України. 

Нагадаємо, що в “Київ Мілітарі Хаб” відкрили безоплатний спортзал для реабілізації ветеранів.

Також ми повідомляли, як скористатися мультишерингом документів у застосунку “Дія”.

Фото: з вільних мереж

Читати далі

Суспільство

Книга “Дім для дома” Вікторії Амеліної зʼявилась в аудіоформаті

Опубліковано

Абук додали аудіоверсію “Дім для Дома” Вікторії Амеліної.

Про це повідомляють на сайті додатку.

Про книгу

Це щемка історія про пошуки дому, розказана пуделем на ім’я Домінік. Історія старого полковника та кількох поколінь жінок, яких зачіпають усі значущі події ХХ століття – від Голодомору до Скнилівської трагедії.

Всі кошти від реалізації передадуть сім’ї Вікторії.

Прослухати книгу можна тут.

Читати також: УКУ анонсував навчальний курс для ветеранів про перші кроки в ІТ

Про Вікторію Амеліну

Вікторія Амеліна – українська письменниця, авторка романів “Синдром листопаду, або Homo Compatiens”, “Дім для Дома” та книжок для дітей. Була волонтеркою, громадською діячкою. Від початку російсько-української війни здійснювала волонтерські поїздки на деокуповані території Україні.

Також ми повідомляли, що переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО.

Фото: ВСЛ

Читати далі