Суспільство
Ohra Home: як мами дітей з інвалідністю створюють стильну постіль
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
“Постільна білизна, що робить дім затишнішим, а світ добрішим”, – каже Юлія Бігун, засновниця бренду Ohra Home. Це унікальний проєкт, адже постіль створена незвичайними жінками – мамами особливих дітей. Зазвичай, їм складно знайти роботу, адже більшість часу потрібно проводити з малечею. Ohra Home розв’язує цю проблему. Тепер мами мають можливість працювати та створювати стильну постільну білизну. А кошти від продажу йдуть на медичну допомогу дітям з інвалідністю.
Юлія Бігун розповіла нам про те, як вдалось заснувати проєкт, особливості соціального бізнесу та допомогу мамам дітей з інвалідністю.
Мами дітей з інвалідністю не можуть знайти хорошу роботу
Історія почалась два роки тому. Я завжди любила та вміла шити, але ніколи не мала швейної машинки. Та якось друзі здійснили мою мрію і подарували її. Спочатку я почала шити одяг для храму, де служить мій чоловік. Адже церковна продукція дуже дорога, тому я створювала її сама. Але згодом подумала, що можна було б зайнятись пошиттям постільної білизни на продаж.
.jpg)
Чотири роки тому я заснувала фонд “Твоя любов”, де ми допомагаємо дітям з інвалідністю з Фастівського реабілітаційного центру. За час роботи ми побачили, що 70% сімей з такими дітками є неповними та малозабезпеченими. Є величезна проблема – мами не можуть влаштуватись на роботу зі звичайними графіками, адже потрібно постійно доглядати за малечею. Тому вони зазвичай працюють прибиральницями, або взагалі сидять вдома. Їм дуже складно.
І якось ми з чоловіком сиділи біля храму і я розповіла про свою ідею шити постільну білизну. Тоді він і каже, що можна спробувати навчати цих мам дітей з інвалідністю шити і дати хорошу роботу. І у цей же момент мені написала знайома волонтерка з Німеччини, мовляв, знайшла грант, давай щось вигадаємо і подамося. Їй сподобалась моя ідея і ми подали заявку. Так отримали 3 500 євро від Partnerschaft Ost-Bistum Magdeburg на обладнання, машинки та перші тканини.
Читайте також: Екотовари руками незрячих. Історія вінницького підприємства «КлубОк»
Я почала навчатись та читати багато інформації, бо зовсім не розумілась на веденні бізнесу. Спочатку навіть не уявляла, як це все працюватиме – було лише бажання допомогти цим мамам.
Зарплата вище ринкової та можливість реалізації
Зі своєю ідеєю я звернулась до директора Фастівського реабілітаційного центру, де ми з фондом допомагаємо сім’ям. Там почали запитувати мам чи хотіли б вони попрацювати у нас. Знайшлося вісім жінок, які погодились. Але потім зіштовхнулись з новою проблемою – навчити їх шити. Довгий час ми шукали технолога, а потім виявилось, що одна з мам дітей з інвалідністю професійна швачка. Зараз вона працює у нашому проєкті та навчила всіх інших шити. Це зайняло близько пів року, адже почати з нуля працювати на машинці важко.
Спочатку долучитись до проєкту погодилось вісім мам, а залишилось п’ять. Було декілька критеріїв відбору – бажання вчитись, відповідальність та акуратність. Деякі мами прямо казали, що це не для них.
Зараз ми ще навчаємо двох мам – одна буде шити, а інша – пакувати продукцію. Всі працівниці мають вільний графік роботи, але є чіткі терміни виконання 1-3 дні. Кожна мама саме бере в роботу стільки комплектів, скільки може зробити – хтось може 10, а хтось і 20. Але обов’язково потрібно здати продукцію у чіткі терміни. Звичайно, ми зважаємо і на складні ситуації жінок. Наприклад, якщо у дитини з синдромом Дауна стаються приступи, то звісно мама може не працювати в цей час.
Зараз наші працівниці отримують хорошу зарплату – вищу за ринкову на 20-30%. Я спеціально дізнавалась ціни на різних фабриках. Наш проєкт розв’язує головну проблему – мами дітей з інвалідністю можуть працювати та отримувати за це гідну оплату.
Люди повертаються за новими комплектами
Перші продажі постільної білизни у нас почались лише місяць тому, але підготовка до запуску бренду зайняла майже два роки. Спочатку ми виграли грант, а потім навчання мам припало на мою вагітність. У мене був сильний токсикоз, тому я не могла повноцінно керувати процесами. Планували запуститись у березні 2020 року, але через карантин все відклали.
Читайте також: Сім українських брендів текстилю з льону
Але найбільша пауза була пов’язана з пошуком тканин. Знайти дійсно якісну однотонну бавовну в Україні дуже складно. Багато постачальників пропонують щось на кшталт 7-го кілометра, якусь тканину у квіточки чи поганої якості. Також пропонували матеріал 50 на 50 з поліестером, але ми одразу вирішили, що нашу постіль будемо шити тільки з 100% бавовни без ніяких домішок. Зараз закуповуємо тканину в Азербайджані, Молдові, Польщі та Білорусі. Поки в асортименті лише однотонна постіль, але ми плануємо співпрацювати з художниками та робити унікальні принти. Та на все потрібні ресурси. Грантові кошти давно закінчились, а щоб втілити ідею в життя потрібно докладати чимало своїх грошей.
Поки прибутку проєкт не має, коштів вистачає тільки на оренду приміщення, тканину та зарплату працівникам. Але хоч ми і працюємо лише місяць, проте вже маємо багато клієнтів, яким подобається і колір, і якість продукції. Але найбільше мене радує те, що вони повертаються за другим, третім комплектом. Це неймовірно.
Поки ми продаємо постіль тільки онлайн. Скоро будемо представлені на “Куражі” і “Всі. Свої “. Крім того, плануємо вийти на міжнародну платформу Etsy.
Особливі мами з особливими історіями
Знаєте, от часто у мене бувають важкі моменти, коли щось йде не по плану і опускаються руки. Тоді мені здається, що проєкт взагалі нікому не потрібний і ми робимо все даремно. У такі моменти мене заспокоюють мої працівниці. Я радію від того, що вони щасливі працювати у нас, можуть собі заробляти на життя та стають незалежними від чоловіків.
Також ми ще й намагаємось допомагати дітям. От у нас є мама з інвалідністю і у її сина вади слуху. Минулого року ми купили для Назарчика слуховий апарат. Емоції дитини, коли вона починає чути, просто не передати словами. Так само і мама розцвіла. Вона має ще трьох дітей, жила в селі, ніде не могла працевлаштуватись і сиділа вдома. А тепер заробляє на життя. Я розумію, що проєкт справді корисний.
Читайте також: Проєкт «не про жалість». Як працює інклюзивна кондитерська «ФіолЄтово»
Всі наші працівниці особливі жінки з власними історіями. Я планую зібрати історію кожної, щоб розказати про них людям.
От у нас ще є мама, яка всіх навчила шити. Алла справжня бджілка – налаштовує процеси, перевіряє якість та дає настанови іншим. У неї хлопчик з інвалідністю, його звати Андрійко. У нього вроджена вада серця. Алла часто приводить його в майстерню і він нам охоче допомагає – то тканину перенесе, то щось подасть. Я взагалі хочу облаштувати якийсь куточок у майстерні, де б діти змогли проводити час, поки мами працюють. Адже дуже часто мамам немає з ким залишити малечу навіть на кілька годин.
Ще одна мама зараз навчається і скоро буде у нас працювати. Її старший син має ДЦП. Вони живуть в селі у дуже старому будинку, де стеля була повністю вкрита пліснявою. Ми вирішили їм допомогти. Мій чоловік до свого дня народження зібрав кошти і ми повністю утеплили будинок та перекрили дах. Тому такими маленькими кроками допомагаємо сім’ям і в проєкті Ohra Home, і у фонді “Твоя любов”.
Кошти від продажу – на допомогу дітям з інвалідністю
У центрі “Твоя любов” є 152 родини, якими ми опікуємось. Основний прибуток від продажу постільної білизни плануємо віддавати на реабілітацію дітей, оплату ліків та операцій. Адже були такі моменти, коли терміново за добу треба зібрати 25 000 гривень. Це дуже складно, тому потрібно, щоб кошти були завжди для таких випадків.
З цього і вийшла ідея соціального бізнесу з двома основними цілями – забезпечити роботою та реалізацією мам дітей з інвалідністю, а також допомогти цим дітям вчасно.
Читайте також: Інклюзивні теплиці: як на Вінниччині люди з інвалідністю стають аграріями
Наш фонд “Твоя любов” ми заснували ще 4 роки тому. Його створення – це такий поклик душі. На той час я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і він мені сказав, що мріє усиновити 10 дітей, дати їм освіту та реалізувати у житті. І каже, що було б чудово створити якийсь фонд зараз, щоб можна було допомагати дітям. Тоді я познайомилась з мамою хлопчика, у якого був рак. Я допомагала родині знайти донорів та кошти на лікування. Відтоді ми почали шукати людей, для яких можемо щось зробити. Одразу почали звертатись у дитячі будинки, але там нам відповіли, що їм допомога потрібна тільки фінансова. Тому зараз ми допомагаємо тільки малозабезпеченим родинам і таким центрам, як у Фастові.
Уже 4 роки ми допомагаємо людям. Все почалось з бажання і переросло у велику справу – фонд “Твоя любов” та бізнес “Ohra Home”. Ти розумієш, що ти потрібний і робиш хорошу справу. Я навіть не думала, що ми зможемо врятувати стільки родин. Ще на початку я не розуміла як допомогти 20-м дітям з інвалідністю. Для мене це було неможливо. А зараз вже є в центрі 152 родини.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Українська армія звільнила від окупантів місто Лиман на Донеччині.
Відео зі зверненням наших захисників опублікував у телеграмі заступник керівника Офісу президента України Кирило Тимошенко.
На відео українські військові підняли державний прапор біля Лиманської міської ради.
Зазначається, що місто взяли під контроль бійці 81-окремої аеромобільної бригади разом із військовими батальйону Нацгвардії імені Кульчицького.
Читайте також: Підтримуємо своїх. Переселенці з Луганщини запустили в Дніпрі шелтер та коворкінг для земляків
Відзначимо, що Лиман — це місто в Україні з населенням 22 тисячі мешканців. Розташоване за 138 км від Донецька. Територія — 26,21 км².
Під час повномасштабного вторгнення Лиман опинився у центрі бойових дій. 29 травня окупанти захопили місто. А 1 жовтня українські війська увійшли в Лиман і звільнили його.
Нагадаємо, вдень 1 жовтня українські війська зайшли на околиці Лимана і розгорнули там український прапор. Перед цим ЗСУ звільнили п’ять селищ поблизу Лимана: Ямпіль, Новоселівка, Шандриголове, Дробишеве, Ставки, взявши російське угруповання в оточення.
Фото: скриншот із відео.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Сидіти склавши руки – це не про них. Держслужбовці разом із громадськими організаціями займались відновленням інфраструктури Луганщини та культурним розвитком регіону. Але з перших днів повномасштабного вторгнення команди були змушені виїхати у більш безпечні місця. Та вже у квітні всі зустрілись у Дніпрі: аби реалізували проєкти для підтримки земляків, які також врятувалися від війни.
Олена Гемусова розказала, як разом із командою запустила сучасний простір Coworking Space, забезпечивши переселенців можливістю працювати, а Анна Рясна – про створення шелтеру, завдяки якому десятки людей отримали тимчасове житло. Про виїзд з Луганщини, перші дні великої війни та роботу команд – у матеріалі ШоТам.
Coworking Space – безкоштовний простір для переселенців
Вже сім років займаюсь відновленням та розвитком Луганщини
З 2015 року я працюю в команді Департаменту міжнародної технічної допомоги, інноваційного розвитку та зовнішніх зносин Луганської обласної адміністрації, наразі на посаді заступника директора – начальника управління зовнішніх зносин, промоції та інноваційного розвитку (держава любить довгі назви). Разом із громадськими організаціями ми розробляли чимало проєктів, спрямованих як на відновлення інфраструктури, так і на інноваційний розвиток.
Із цікавих прикладів – гурток 3D-моделювання в місті Золоте на базі загальноосвітньої школи; відкриття гуртка лего- й робототехніки в смт Петропавлівка Щастинського району. Крім того, якраз у жовтні 2021 року за підтримки Програми розвитку ООН ми відкрили SТЕМ-лабораторію на базі Малої академії наук у Рубіжному. Ще був проєкт «Сонячна громада» – ліхтарі з сонячними панелями та лавки з підзарядкою в Рубіжному.
Власне, наші ключові партнери – це Програма розвитку ООН в України та Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України». Також намагаємося залучати інші міжнародні організації.
До останнього сподівалася, що нового етапу війни не буде
Протягом останніх тижнів напередодні вторгнення у Сєвєродонецьку відчувалася особлива напруга. Усі наші медіа писали про ймовірний напад, та й між собою всі обговорювали, як можуть розвиватися події. Було страшно, однак, відверто кажучи, вірити в найгірші сценарії не хотілося.
Тому я до останнього сподівалася, що в сучасному світі такі події все ж неможливі. Ми живемо в цивілізованому суспільстві, тож хотілося вірити, що раціональність та розум візьмуть гору. На жаль, ситуація склалась інакше.
Переїхала до Дніпра, аби продовжувати роботу
Я не зібрала «тривожну валізу» завчасно, тому довелося робити це зранку 24 лютого, коли пролунали перші вибухи. Ми з сімʼєю взяли лише найнеобхідніші речі й перейшли з квартири до більш безпечного приміщення.
На виїзд із Сєвєродонецька наважилися в березні. У кожної людини трапляється критичний момент, коли перестаєш думати й сподіватись, що все налагодиться, а ситуація зміниться. Для мене таким моментом став «прильот» поруч із місцем, в якому я перебувала і яке вважала доволі безпечним.
Того ж дня ми зібрали дві валізи – речі першої необхідності й документи – і поїхали. Згодом наша квартира згоріла. Для мене ця евакуація стала вже другою. У 2014 році мені довелося покинути рідну Кадіївку. І ось, через вісім років, війна прийшла й до Сєвєродонецька.
Спочатку ми вирушили на захід країни, здавалось, що там безпечніше. Та коли в квітні представники нашого департаменту почали працювати в Дніпрі, моя сімʼя підтримала ідею переїзду. Мені подобається працювати на благо Луганщини. До того ж, не хотілося втрачати злагоджений колектив і корисну роботу.
Наша команда працювала навіть 24 лютого, хоча й дистанційно. Адже саме наш департамент координує діяльність всіх міжнародних організацій та допомогу від дипломатичних представництв в області. Ми почали звертатись до наших партнерів із проханням допомогти і переорієнтуватися на більш актуальні цілі: гуманітарні потреби, допомогу стратегічним структурам та правоохоронним органам. Надсилали безліч запитів щодо підтримки критичної інфраструктури ще не окупованого Сєвєродонецька.
За місяць підготували та запустили коворкінг для переселенців
Дуже багато людей втратили свої домівки та робочі місця. А рятуючись від війни, вони не завжди встигали взяти навіть особисті речі, не кажучи вже про умовні ноутбуки. Тому в нових містах переселенці потребують місця, куди можна прийти й попрацювати.
Я й сама зіштовхнулася з цим після переїзду. Збираючи речі, я не захопила із собою ноутбук, а в орендованій квартирі не було інтернету. Тобто в мене буквально не було, на чому працювати.
Так виникла ідея створити простір для переселенців. Локацію, куди люди можуть прийти, аби попрацювати за комп’ютером, зв’язатися з рідними, щось роздрукувати чи відсканувати або, скажімо, провести якусь нараду. Зрештою, місце, де можна просто зустрітися з однодумцями.
Ми звернулись до наших партнерів з програми EGAP, Фонд Східна Європа та попросили підтримати створення простору. Приміщення під коворкінг знайшли самостійно, а з ремонтом та облаштуванням допомогли донори.
Зараз все виглядає дуже сучасним і світлим. Але на ці роботи пішло приблизно 500 тисяч гривень. Ці кошти ми, зокрема, витратили на закупівлю меблів та офісної техніки: ноутбуків, принтерів, проєкторів, планшетів, фліпчартів тощо. Реалізувати проєкт вдалося доволі швидко – протягом одного місяця. І вже в червні відбулося офіційне відкриття.
Зробили все для комфортної роботи людей
Наш коворкінг розрахований на 10 робочих місць, крім того, маємо кімнату на три робочі місця, де можна провести зустріч чи попрацювати відокремлено. Також у коворкінгу облаштували кухонну зону з холодильником, мікрохвильовкою, кавомашиною та чайником. Тобто людина, яка прийшла працювати надовго, може взяти з собою перекус, розігріти його й випити кави.
Так само зручно приходити до нас із дітьми: ми закупили планшети, тож поки батьки працюють, дитина може дивитися мультик чи запустити якусь гру.
Аби попрацювати в коворкінгу, необхідно забронювати місце на певний день і час. Для цього потрібно просто заповнити гугл-форму, опубліковану на нашій фейсбук-сторінці. Наша команда веде окремий календар, аби рівномірно розподілити кількість охочих так, щоб всім було максимально комфортно.
Коворкінг розташований у центрі Дніпра, на вулиці Воскресенська, 41, офіс №401. Для зручності наших відвідувачів ми записали відео з маршрутом та розклеїли вказівники. Тож потрапити до нас доволі просто.
До нас приходять не лише переселенці, а й активісти та чиновники
Наш пріоритет – це переселенці з Луганської області. Однак, коли звертаються люди з Донецької, Запорізької, Харківської чи Херсонської областей, – ми нікому не відмовляємо. Вони завжди можуть прийти і так само безкоштовно попрацювати в просторі.
Крім того, до коворкінгу приходять представники громадських організацій, місцевого самоврядування та військових адміністрації, зокрема, з Попасної та Сєвєродонецька. Тож місця вистачає для всіх.
У нашому просторі переселенці можуть отримати безоплатну правову допомогу, яку надає управління з нормативно-правової роботи ОДА. Люди так само реєструються через гугл-форму і приходять на консультацію. У такий спосіб до нас вже звернулися понад 100 переселенців.
Наразі партнери підтримали наш проєкт із розвитку коворкінгу. Ми плануємо проводити тренінги й семінари для внутрішньо переміщених осіб. Вже маємо домовленість про курси української та англійської мов, електронної демократії та цифровізації.
Після перемоги коворкінг переїде на Луганщину
Я вірю в ЗСУ і переконана, що Луганщину деокупують і ми зможемо повернутись додому. А разом із нами до Сєвєродонецька переїде Coworking Space. Ми обговорювали це з партнерами ще напередодні запуску проєкту. Тож після перемоги аналогічний простір з’явиться безпосередньо на Луганщині.
За ці місяці я зрозуміла, що все може змінитись будь-якої миті, але потрібно не переставати вірити й мріяти. Варто чогось прагнути і досягати своїх цілей. Водночас треба насолоджуватись тим, що маєш, адже завтрашнього дня може й не бути.
Шелтер для тих, хто втратив домівку
Анна Рясна
директорка Луганського обласного центру підтримки молодіжних ініціатив і соціальних досліджень, голова Луганської обласної молодіжної ради, членкиня ГО «Світло культури»
Війна торкнулася нас ще в 2014 році
Початок російсько-української війни я зустріла на посаді директорки Лисичанського міського палацу культури. Тоді, в 2014 році, на територію закладу прилетів російський снаряд. Вибух пошкодив будівлю та вибив вікна.
Із відновленням палацу культури нам допомогла Міжнародна організація з міграції. Разом із цим партнером протягом наступних чотирьох років ми займалися згуртуванням громади. Це стало величезним поштовхом для нашої майбутньої проєктної роботи.
Ще в 2013 році наша команда створила громадську організацію «Світло культури», проте саме з 2014-го наша робота справді активізувалась. Зокрема, завдяки залученню різних міжнародних організації, як-от Міжнародна організація з міграції та Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України».
Через сім років очолила обласний молодіжний центр
Після майже семи років роботи в палаці культури я відчула професійне вигорання. Усі заходи здавалися однаковими та рутинними, тож виникло нестримне бажання рухатися далі та займатися чимось іншим.
У фейсбуці я побачили вакансію на сторінці управління молоді та спорту Луганської обласної держадміністрації. Зателефонувала, скинула резюме й пройшла співбесіду. Та замість очікуваної посади спеціаліста мені запропонували очолити обласний молодіжний центр.
До повномасштабного вторгнення я опікувалася молодіжною політикою в Луганській області, організовувала культурні івенти й допомагала втілювати різні проєкти. Зокрема, відкрили майданчик для неформального дозвілля MySpace на базі Лисичанського міського палацу культури та створили Центр згуртування громад «Візьмемось за руки, друзі».
Ми виїхали до Дніпра без жодного плану
У мене сімʼя військовослужбовців, мій чоловік – «Азовець». Тому ми справді вірили у новий етап війни. Щоправда, я до кінця не усвідомлювала, наскільки масштабним це все може бути. Я добре памʼятаю 2014 рік, тому орієнтувалась на щось аналогічне Хоча мій чоловік казав, що буде інакше і потрібно готуватися. Тож станом на ранок 24 лютого наші речі вже були зібрані: ми вирішили виїжджати до Дніпра.
Натомість на роботі ми нічого не збирали, сподіваючись, що буде якийсь час «на розкачку». Відтак зранку 24-го лютого ми разом із бухгалтеркою поїхали пакувати документи та мобільну техніку. Власне, все, що можна було вмістити в легкову автівку.
Ми їхали «в нікуди». Чоловік мав приступити до служби, але ані житла, ані розуміння, що мені роботи, тоді не було. Ми просто їхали. Через затори дорога зайняла приблизно 12 годин.
У мого чоловіка був брат, теж «Азовець», який, на жаль, загинув на «Азовсталі». Нас чекала його дівчина – Олександра, яку ми тоді побачили вперше. По суті ми їхали до незнайомої людини, яка прихистила нас на півтора місяці, поки ми не знайшли житло, та стала однією з найрідніших людей.
Не могла сидіти склавши руки, тож вирішила діяти
Мої батьки не виїжджали з Луганщини, чоловік пішов на фронт, а я залишилась сама із девʼятирічним сином. Тривалий час я боролося зі стресом, але якоїсь миті зрозуміла: якщо просто сидіти й думати, як все довкола погано, можна зійти з розуму.
Тож почала займатись волонтерством: купувала ліки й передавала їх на Луганщину. Згодом стала координаторкою проєкту Care з надання гуманітарної допомоги для Луганської області.
Після вторгнення моя команда із Сєвєродонецька розділилася. Більшість людей виїхала на захід країни, і певний час я не могла їм нічого запропонувати, адже й сама не мала житла. Та пізніше нам вдалося отримати грант від Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України» на створення хабу для молоді. Це дозволило повернути частину команди: мої колеги приїхали до Дніпра.
Від ідеї до запуску прихистку минув місяць
Ще в Сєвєродонецьку ми планували відкриття молодіжного простору, і якби не повномасштабне вторгнення, ми б реалізували цей проєкт. Це мав бути майданчик для молоді, де можна зібратися, провести якісь заходи і навіть переночувати.
Але війна все змінила: Дніпро потребував схожого простору, але для закриття базових потреб переселенців, зокрема, в тимчасовому проживанні. Ми підготували проєкт і вже в квітні відправили його донорам. А наступного місяця запустили шелтер і почали повноцінно працювати.
Наша ключова особливість – це колектив. У шелтері працюють переважно переселенці з Лисичанська. Адже вони як ніхто інший розуміють, через що проходять люди, які приїжджають до нас. А тому вкладають у цю роботу свою душу, повністю віддаються процесу й приймають усіх, ніби рідних.
Ми працюємо як колаборація влади, громадськості та міжнародних партнерів
Ми стартували завдяки співпраці з чеською організацією People in Need – вони повністю взяли на себе покриття витрат на оплату праці для наших співробітників. До того ж, майже одразу до нас долучилися й інші міжнародні організації, а також просто люди, які надавали різну допомогу.
Приміщення шелтеру розташоване в колишньому дитячому санаторії біля парку Зелений Гай. Із цим нам допоміг керівник департаменту міжнародно-технічних відносин Луганської обласної державної адміністрації Денис Денищенко. Він опинився в таких самих життєвих обставинах, почув наш запит і відреагував на нього. Оренду взяв на себе департмент, а громадська організація «Світло культури» адмініструє роботу шелтеру й оплачує комунільні послуги.
Облаштовуємо життя переселенців як матеріально, так і культурно
Сьогодні наш шелтер складається з двох частин: це транзитний майданчик, де розміщуються люди до п’яти днів, та майданчик постійного перебування, адже не всі люди мають гроші й місце, де жити.
На території шелтеру переселенці можуть отримати безкоштовне харчування, групові й індивідуальні юридичні консультації. Тут ми також видаємо гуманітарну допомогу: не лише для мешканців прихистку, а й для всіх переселенців.
У нас навіть є своя мінібібліотека, адже тут живуть і працюють люди, які в минулому житті були працівниками культури. А від минулого, як то кажуть, не втечеш. Тож навіть у Дніпрі ми всіляко культурно пожвавлюємо життя людей.
Міжнародні та громадські організації розподілили сектор надання психологічної допомоги. У шелтері є три варіанти психологічної допомоги, а люди самостійно обирають, який формат їм до душі. А завдяки обласній адміністрації нас підтримують працівники швидкої допомоги, які гарантують цілодобовий медичний супровід. Маємо окремо ще й гінекологічну консультацію.
Крім того, співпрацюємо з місцевим Центром зайнятості: людям, які шукають роботу, наш адміністратор дає перелік актуальних вакансій та контактів. Більшість мешканців шелтеру вже знайшли роботу.
Також ми намагаємося залучати переселенців до різних проєктів. Наприклад, команда проєкту Merci Сort – це десятеро наших жителів, які займаються анкетуванням людей та видають гуманітарну допомогу.
Нам потрібна техніка, аби діти могли навчатися дистанційно
У шелтері є кімната психологічного розвантаження дітей, де працює психолог й допомагає зняти стрес. Також тут є волонтери, які граються з дітками, поки батьки займаються своїми справами: шукають роботу чи отримують допомогу.
Ми готуємо дітей до школи й проводимо заходи соціального згуртування. Це велика кімната, обладнана різним приладдям для школи, настільними іграми, пуфами та іншими речами. Якщо потрібно щось роздрукувати чи «загуглити» – маємо комп’ютер.
Водночас є діти, які навчаються дистанційно, але не мають необхідної техніки. Ми хочемо створити кімнату, де будуть телефони, планшети чи комп’ютери. Не обов’язково нові, нам підійде будь-яка техніка, аби діти могли підключитись до навчання. Адже не у всіх батьків, які рятувалися від війни, була змога взяти техніку, а у когось її взагалі не було.
Незабаром збільшимо шелтер вдвічі
Під час повномасштабної війни з Луганщини виїхали приблизно 300 тисяч людей. Це не офіційна цифра, а лише та частина, про яку ми знаємо. За два місяці роботи через нас пройшли 2500 людей. І це при тому, що наш шелтер був розрахований лише на 70 місць. Сьогодні ми маємо, де розмістити 100 людей, і вже зовсім скоро відремонтуємо дах та зможемо поселити на третьому поверсі ще до 140 переселенців.
Активна фаза виїзду вже закінчилась, тому ми поступово перетворюємося на місце довготривалого перебування. Ми не кажемо, що це назавжди. Але це точно більше, ніж місяць-два-три. Усе залежить від того, як швидко будуть звільнятись наші території, і коли зможуть люди повернутися. Бо часто їм буквально немає, куди повертатись.
Тому потреба й необхідність у роботі шелтеру залишається актуальною. Поруч із нам є порожній корпус, у якому ми мріємо відкрити триповерховий простір. Якщо все вийде – зможемо вмістити ще 500 людей. Однак для цього ми потребуємо значних донорських коштів.
А у найближчій перспективі плануємо відкриття майданчиків для дозвілля: це буде вуличний дитячий майданчик та воркаут зона для підлітків. Хочемо, аби наші діти займалися спортом та вели здоровий спосіб життя.
Моя гордість – мій чоловік, моя сила – мій син
Протягом всього цього часу моєю мотивацією є мій син Ярослав. Дивлячись в його оченята, я знаходжу сили для будь-якої роботи. Хоч я не військовослужбовиця, але вважаю, що своєю діяльністю також працюю на перемогу і, зокрема, на краще життя для своєї дитини.
Я пишаюсь тим, що я українка. А ще з війною дізналась, хто мої друзі, а хто – вороги. Нарешті викреслила зі свого оточення людей, які у вирішальний момент обрали іншу сторону. Зараз навколо мене зібралась команда людей, з якими не страшно ані в вогонь, ані в воду. Та найголовніше, в чому я вкотре переконалася, що у мене дуже надійний чоловік, він та син – моя гордість і сила.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Україна закупила 17 автомобілів швидкої медичної допомоги для шести регіонів: «карети» поїдуть до Запорізької, Миколаївської, Рівненської, Сумської, Харківської та Одеської областей.
Про це повідомили у пресслужбі Міністерства охорони здоров’я України.
Зазначається, що автівки обладнані кисневими балонами, кардіомоніторами, дефібриляторами, електрокардіографами, апаратами штучної вентиляції легень. Це дає змогу швидко й безпечно доправити тяжкопоранених до лікарні.
Насамперед автомобілі скеровують до прифронтових регіонів. В автівках можна здійснювати:
- лікування кардіогенного шоку,
- надавати допомогу під час пологів,
- проводити реанімацію пацієнтів,
- загальне знеболення,
- первинну хірургічну обробку ран,
- внутрішньосерцеву кардіостимуляцію.
Читайте також: Хочу працювати вдома. Гінекологиня з Харкова повернулася з-за кордону, аби лікувати українок
Раніше 18 реанімобілів направили на Сумщину, Харківщину, Миколаївщину, Чернігівщину і Рівненщину.
Нагадаємо, канадський Червоний Хрест передав Черкащині медкабінети «на колесах».
Також волонтери з Бельгії передали морським піхотинцям три «швидкі».
Фото: moz.gov.ua.
