Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Екотовари руками незрячих. Історія вінницького підприємства «КлубОк»

Опубліковано

Хоча в Україні бізнес стає все більш соціально відповідальним, знайти роботу людям із порушеннями зору досі дуже складно. З такою проблемою зіткнулася і вінничанка Оксана Войтко, коли закрили школу, де вона викладала. Багатомісячний пошук роботи не дав результатів. Але жінка «обійшла систему»: вона відкрила своє соціальне підприємство «КлубОк», де незрячі майстрині в’яжуть екотовари.

За три роки їм вдалося виготовити приблизно три тисячі екосумок та взяти участь у більш як сотні ярмарок. У команди проєкту — одразу дві місії: зменшити кількість використання поліетилену в Україні та боротися з дискримінацією незрячих.

Шукати роботу незрячим — ще той виклик

За освітою я вчителька української мови та літератури. З 2003 року я працювала у спеціальній вечірній школі для людей з порушенням зору у Вінниці. Однак у 2017 році її закрили як непотрібну, оскільки в країні розвивають інклюзію. Тобто, держава у свої політиці зосереджена на тому, щоб люди з інвалідністю навчалися у звичайних школах. Закриття стало сильним ударом не лише для моєї родини, а й для інших працівників.

Відтак постало питання працевлаштування. В Україні з цим важко, адже роботодавці не горять бажанням брати на роботу людей з інвалідністю по зору. Хоча це дивно, тому що незрячі можуть виконувати багато різних процесів. Я стала на біржу праці. Але на ярмарках вакансій для таких як я не було жодних варіантів, чекала рік і в один момент мені це набридло. Я поринула у громадську роботу, долучилася до створення онлайн-вистав, займалася адаптацією екскурсій для людей з порушеннями зору.

Ідея проєкту зародилася на тренінгу

У 2018 році я взяла участь у бізнес-тренінгу для переселенців та місцевих жителів з інвалідністю, який організовував «Український Жіночий Фонд». Тривав він десять тижнів. Для мене як для філолога робота з цифрами, розуміння економічних процесів, оподаткування було чимось далеким. Останнім етапом було представлення власного бізнес-плану.

Коли я бачила людей, які втратили роботу чи зазнали певних невдач, але продовжували рватися до життя, мене це надихнуло. Хоча навчалися зі мною ще, зокрема, двоє чоловіків з порушеннями зору. Але вони не представляли своїх бізнес-планів. Я ж почала думати над тим, що ж такого незрячі можуть виконувати та на чому можна побудувати свій проєкт. І згадалося, як ще у дитинстві мене навчали в’язання, і ця робота здавалася мені цілком реальною для виконання.

Процес виготовлення виробу майстринями підприємства «КлубОк»

Заявляємо про дискримінацію

Ідея була в тому, що незрячі люди будуть в’язати пледи, килимки та візерунки до них. І от я підготувала аудіоролики, на яких жінка виготовляла плед. Але оскільки в мене не було ще такого досвіду, то звичайне питання про вартість закупівлі обладнання та готового виробу збентежило мене на презентації. Грант на реалізацію я тоді не виграла. Кошти виділили кільком людям з інвалідністю, однак з порушеннями зору — жодному. І це свого роду дискримінація.

І все ж цю ідею я захотіла розвивати, адже жінка, яка в’язала той плед, вже вірила у мене. У Центрі комплексної реабілітації «Поділля» я сформулювала групу з п’яти учасниць із порушеннями зору, де нас навчали в’язати гачком. Це було корисно, хоча дуже набридало, що нас постійно знімали для телебачення. Типу подивіться: незрячі в’яжуть на машинках. Однак директор центру Роман Штогрин щиро намагався донести до суспільства, що ми можемо це робити. Нашого педагога часто запитували, як «ці незрячі» будуть в’язати на машинках. На що вона відповідала: «Ну як? Вони ж користуються газом, світлом, магнітофоном, комп’ютером, то й машинкою зможуть».

Виготовлена майстринями підприємства «КлубОк» екосумка

В’язання захоплює тим, що таку роботу можуть виконувати люди з порушеннями зору. Це посильна робота, яку можна перетворити на бізнес і цим збільшити зайнятість населення. Коли ти робиш щось корисне, це надихає і підтримує. Особливо якщо це розв’язує екологічні проблеми. Це актуально в пандемію, адже люди не думають, як ці захисні костюми й маски можуть забруднювати довкілля. Ми ж не бачимо, куди їх вивозять та чи перероблюють. Зараз ці екологічні проблеми є близькими майже кожному, і заміна поліетилену на екосумки, зокрема наші, — це якась частка екологічної допомоги.

До команди долучилася доцентка економіки

Закінчивши курси, ми почали в’язати різні екологічні речі: одяг, сумки, килимки, пледи. Першим успіхом вважаємо виконане замовлення для офтальмологів — понад 20 екосумочок, які послугували упакуванням для матеріалів, що використовувалися на конференції. Згодом ми почали брати участь у міських ярмарках та різних соціальних заходах.

Відтак я познайомилася з вінничанкою Наталією Тарасюк, яка проводила бізнес-курс у спортивному реабілітаційному центрі в Карпатах. Вона — доцентка економіки й теж має порушення зору. З часом Наталя теж навчилася в’язати та долучилася до проєкту. Вже разом з нею ми зареєстрували торгову марку «КлубОк», нав’язали багато моделей сумок, зробили свій сайт, проплатили домен і хостинг. З останнім допомагав чоловік Наталії, хоча він не «великий програміст». А хлопець з центру реабілітації «Поділля» погодився фотографувати наші вироби.

Оксана Войтко з Наталією Тарасюк у вінницькому музеї «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіо»

Боремося з дискримінацією та рятуємо довкілля

Наша ідея — зменшення впливу поліетилену на довкілля завдяки виготовленню і збуту екосумок. Також ми працюємо над зменшенням дискримінації щодо незрячих людей. Останнє досі поширене в Україні. До прикладу, нещодавно зі мною стався прикрий випадок. Ми виставляли пост в одній з груп продажу у Facebook, на фото була зображена я в платті-туніці. І от хтось залишив коментар: «Що це за кольчуга?». Я відповіла авторові, щоб він був обережний зі словами, і це виготовляли незрячі люди.

Ми ж не просимо коштів на базарах, не «ходимо с поводирями» як у шевченківських поемах, а намагаємося бути корисними суспільству. Попросила його прибрати коментар. На що він відповів, щоб ми найняли «нормальних моделей». Мене це дійсно образило. Це як приклад, з чим зіштовхуються люди, які будують якийсь соціальний бізнес. Класний вислів Івана Франка: «Боротися значить жити». Але ж боротьба виснажує, і ми не на це націлені. Ми хочемо достойно жити, мати заробітки та не зіштовхуватися з подібними дискримінаційними моментами.

Доходи нестабільні — рятують гуртові замовлення

Наразі у проєкті беруть участь п’ять жінок — не тих, з якими ми розпочинали. Хтось вже відійшов на той світ, інші вирішили спробувати себе в чомусь іншому. Ми з Наталією насамперед займаємося менеджерською роботою, паралельно в’яжемо. Також із нами Галина Поновалова, яка виготовляє серветки та скатертини з дуже тонких ниток. А також ще дві жінки з Житомирської області, які переважно роблять екосумки. Також наша команда в’яже шарфи, хустинки, одяг, серветки, аксесуари. Працюємо ми й швачками: шиємо торбинки для сипучого, овочів і фруктів. Плануємо розширювати наш колектив.

Найбільше продажів ми мали в липні 2020 року, коли загальний дохід без витрат склав приблизно 12 тисяч гривень. В інший час — доходи нестабільні, під час карантину взагалі важкувато. Хоча трапляються гуртові замовлення. Наприклад, перед Новим роком директор однієї з фірм, яка займається сільським господарством, придбав у нас екосумки для своїх працівників на сім тисяч гривень. Переважно в роздріб у нас купують жінки від 18 до 45 років. Хоча останнім часом покупцями стають і чоловіки.

Виготовлені майстринями підприємства «КлубОк» екотовари

Наші екосумки бачили тисячі людей

Загалом за три роки ми виготовили приблизно три тисячі сумок, взяли участь у більш як сотні ярмарок. Відповідно, показали понад десяти тисячам відвідувачів, як ми можемо працювати. Сподіваюся, що змінили чиюсь думку про можливість працевлаштування людей з інвалідністю, що насправді є дуже важливим.

Зараз ми також співпрацюємо з екокав’ярнею PicNic у Вінниці. Там є куточок, де виставлений посуд із переробленого пластику та наша продукція. Також наші сумки продаються у вінницькому музеї «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіо», його ще називають «Ретро-музей». Представлені там наші екосумки ніби повертають до минулого, коли пакетів ще не було. У час активних екскурсій ми маємо хороші прибутки. Зараз же там прохолодно, відповідно, й мало продажів.

Читайте також: Печиво замість знижок та інтер’єр із відходів. Як працює вінницька екокав’ярня PicNic

Наразі бізнес в Україні є слабо соціально свідомими, але він змінюється. Це відчувається, коли йдеш вулицею і бачиш ставлення людей, які хочуть тобі допомогти, перевести через дорогу, щось підказати. Це насправді надихає, почуваєшся більш впевнено. Це заслуга багатьох активних людей, які створюють громадські організації та влаштовують соціальні проєкти. Хотілося б, щоб люди з інвалідністю вважалися за достойних людей, які самі можуть розв’язувати проблеми та заробляти. Водночас хочемо, щоб громадяни відмовлялися від пластику чи хоча б якомога менше ним користувалися. Екосумки — це гарна альтернатива всім пакетам.

Суспільство

На Тернопільщині вперше в Україні видалили пухлину на серці

Опубліковано

Тернопільські медики вперше в Україні провели унікальну операцію – лікарі вийняли серце з грудної клітки, щоб видалити пухлину військовому. Операція тривала близько 13 годин. 

Про це повідомили у департаменті охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації.

Йдеться про саркому задньої стінки лівого передсердя методом аутотрансплантації. Допоки лікарі видаляли пухлину, життя пацієнта забезпечував апарат штучного кровообігу.

Пацієнт – 45-річний військовослужбовець. Він отримав поранення на фронті і пережив високу ампутацію ноги. Лікарі діагностували у нього важку мітральну недостатність.

Дивіться відео від ШоТам13 операцій і критичний стан: медики центру «Незламні» врятували капітана ЗСУ

Лікарі вивчали літературу, переглядали відео і досліджували інформацію, яка є наявна щодо цієї патології у закордонних джерелах. Та одночасно готували пацієнта до операції. 

«Щоб отримати доступ до пухлини, враховуючи її розмір і місце розташування, потрібно було провести експлантацію серця. Операція відбувалася у два етапи. Ми вийняли серце з грудної клітки пацієнта, видалили частини пухлини, які залишилися у грудній клітці, сформували нову задню стінку лівого передсердя з бичачого перикарду, вшивши в нього всі легеневі вени», — розповів подробиці кардіохірург.

Як розповів лікар, другий етап – це робота з серцем. Саркома вразила мітральний клапан серця і частину лівого передсердя, які були вражені саркомою, тому ми видалили їх. Після цього ми відновили геометрію лівого передсердя теж за допомогою бичачого перикарду та встановили новий мітральний клапан.

Зараз стан пацієнта задовільний – вже його виписали. Військовий перебуває у Києві з сім’єю. А також проходить реабілітацію та спецлікування.

Нагадаємо, на базі віварію Національного медичного університету імені О.О. Богомольця створено унікальну операційну, що здатна забезпечувати проведення тривалих хірургічних та ендоскопічних втручань під загальною анестезією.

Окрім того, упродовж 2023 року в Україні провели 585 органних трансплантацій.

Фото: Департамент охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації/фейсбук.

Читати далі

Суспільство

«Невидимі» травми війни: що це, як їх виявити й лікувати 

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Легку черепно-мозкову травму в Міністерстві охорони здоров’я (МОЗ) називають «автографом війни» через велику її поширеність. А ще таке поранення звуть «невидимим», адже зовні може бути зовсім непомітно, що з людиною щось не так. ШоТам розповідає, що це за травма, коли варто звертатися до лікарів і які методи лікування існують.

Що таке «невидима» травма

Це легка черепно-мозкова травма, струс головного мозку від дії мінно-вибухової хвилі. До струсу може додаватися ще й ураження слухового та вестибулярного апарату – це називають акубаротравмою.

Часто на позначення легких черепно-мозкових травм можна зустріти термін «контузія», але він некоректний. «Невидимою» таку травму називають через те, що її наслідки часто не можна помітити одразу – ззовні людина може здаватися абсолютно здоровою, адже видимих поранень немає. Але симптоми таки будуть:

  • головні болі;
  • дезорієнтованість;
  • погіршення пам’яті;
  • нудота;
  • запаморочення;
  • погіршення слуху/зору;
  • дзвін у вухах.

Лікарі радять не зволікати й одразу звертатися по допомогу, навіть якщо не всі симптоми зі списку проявилися. У МОЗ попереджають: струс головного мозку може мати віддалені наслідки – навіть якщо здається, що все гаразд, слабкість, головний біль, проблеми зі слухом і розлади пам’яті затримаються з пацієнтом надовго. 

Чому «невидимі» травми небезпечні

В Україні легкі черепно-мозкові травми можуть отримати як військові, так і цивільні, адже обстріли тривають не лише на лінії фронту, а й у прифронтових і тилових містах. Директорка Центру психічного здоровʼя та реабілітації «Лісова поляна» Ксенія Возніцина каже, що «невидима» травма має три групи наслідків:

  • фізіологічні: перепади тиску, головні болі, світлобоязнь, розлади сну;
  • когнітивні: розлади пам’яті, уваги, концентрації;
  • емоційно-поведінкові: агресивна поведінка, гнів, підвищене почуття справедливості, схильність до залежностей, до суїцидальної поведінки, депресії.

Ксенія впевнена, що наслідки таких травм можуть проявлятися навіть після закінчення війни, тому дуже важливо знати правильні підходи до лікування «невидимих» поранень.

«Наше завдання – говорити про правильні підходи до лікування та реабілітації таких травм, щоб ми могли унеможливити тривалі наслідки, які будуть турбувати людей. Розлади пам’яті, концентрації уваги, емоційні, поведінкові прояви – це завдання для втручання багатьох лікарів: сімейних, терапевтів, неврологів, психологів. Невидимість такої травми не означає її неважливість, тож треба бути уважними до такого виду мінно-вибухових травм», – наголошує Ксенія Возніцина.

Директорка Центру психічного здоровʼя та реабілітації «Лісова поляна» Ксенія Возніцина. Фото: ШоТам

Як лікувати «невидиму» травму

На початку лютого 2024 року в МОЗ визнали, що підходи до лікування легких черепно-мозкових травм застаріли, тож потрібно їх оновлювати. 

Поки триває робота над новими протоколами, фахівці можуть ознайомитися з клінічною настановою Міністерства у справах ветеранів США та Міністерства оборони США «Лікування та догляд за пацієнтами зі струсом мозку – легкою черепно-мозковою травмою» на сайті платформи ЦеОк від Veteran Hub.

Важливо звернутися по допомогу до сімейного лікаря одразу, як тільки помітили будь-які симптоми черепно-мозкової травми (які ми описали вище). Спеціаліст(-ка) має оцінити стан пацієнта(-ки) та призначити лікування. Проте якщо симптоми не зникають упродовж 1-3 місяців, варто проконсультуватися з іншими спеціалістами. Для усунення симптомів можуть зібрати міждисциплінарну команду. Які підгалузі можуть знадобитися в лікуванні:

  • аудіологія/вестибулярна терапія (спрямована на зменшення таких симптомів як шум у вухах, погіршення слуху та запаморочення);
  • оптометрія/офтальмологія (працює з порушеннями зору);
  • фізична терапія (допомагає відновлювати порушення ходи, зменшувати запаморочення, біль);
  • терапія мови та мовлення (допомагає при когнітивних порушеннях, відновленні  соціальної комунікації);
  • ерготерапія (використовується у разі зниження концентрації уваги, погіршення пам’яті);
  • психологія/нейропсихологія (спрямована на зміцнення психічного здоров’я, та вирішення поведінкових проблем).

Ксенія Возніцина зауважує, що в їхньому центрі якраз впроваджують ці клінічні настанови Міністерства у справах ветеранів США. Такий підхід включає немедикаментозні способи, фізичну реабілітацію, вестибулярні тренінги, роботу з психологами тощо. 

Серед основних методів лікування – терапевтичне дозвілля й групова психотерапія.

«Дуже важливою є соціалізація. Спілкування з фахівцями дає поштовх, щоб запрацювала нейропластичність (здатність мозку відновлюватися), а вона працює саме від соціалізації та фізичної активності, петанк, правильне харчування й активний відпочинок», – розповідає Ксенія Возніцина.

Фото від «Ти як?» – Всеукраїнської програми ментального здоров’я за ініціативою Олени Зеленської

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

В Україні ідея створення інклюзивних парків не нова – до повномасштабного вторгнення Росії в Україну такі вже існували в Дніпрі, Черкасах, Хмельницькому, Одесі та в Запорізькій області. Наприкінці літа 2023 року один з найбільших в Україні інклюзивних парків спроєктували та відкрили у Львові американські благодійники.

Разом з Програмою розвитку ООН в Україні (UNDP) ШоТам розповідає про те, як працюють інклюзивні парки, чому вони потрібні та як можна реалізувати такий проєкт у власній громаді.

Чому потрібні такі місця

За інформацією Офісу Генерального прокурора України, станом на січень 2024 року понад 1216 дітей отримали поранення внаслідок війни. 

Від початку повномасштабного вторгнення внаслідок дії вибухонебезпечних предметів постраждали 76 дітей. Про це під час брифінгу в Military Media Center у вересні 2023 року повідомив заступник начальника відділу організації піротехнічних робіт ДСНС України Микола Дідик.

Для дітей, що отримали мінно-вибухові травми, важливою є соціальна адаптація, зокрема, через спілкування з однолітками та розваги на майданчиках, доступних для людей з інвалідністю.

Спеціальна гойдалка для дітей з інвалідністю – у Запорізькій області

За останні кілька років в Україні збільшилася кількість інклюзивних парків і майданчиків, доступних для дітей з інвалідністю. Раніше ШоТам розповідав про такий парк у селі Геленджик Запорізької області. Ольга Павлік, яка є його співзасновницею, у 2016 році подала грант до ПАТ «Запоріжсталь» та завдяки цьому разом з колегами встановила в селі гойдалку, доступну для людей, які користуються кріслом колісним. Схожі бачила раніше за кордоном, тому попросила місцевих виробників створити таку ж. 

Ольга Павлік поряд з гойдалкою в селі Геленджик Запорізької області. Фото: ШоТам

Читайте також: Гончарня, інклюзивний парк та зелений туризм. Це «Етносело», що працює за 50 кілометрів від фронту

Гойдалкою можуть користуватися дорослі та діти. На ній на кріслах колісних матимуть змогу гойдатися 2 людини разом, і завдяки цьому, як каже Ольга, вони не відчувають відчуженості.

Згодом у парку відкрили інклюзивний тренажерний зал під відкритим небом, який можна відвідувати в будь-який зручний для себе час. Людина на кріслі колісному може скористатися таким  тренажером і робити силові вправи. За словами Ольги, діти беруть приклад з дорослих і також займаються на тренажерах. У парку також є шведські стінки та бруси. 

«Уся країна має бути доступною. Ми хочемо зробити більш доступними п’ять парків у Запоріжжі завдяки грантовій підтримці. Зараз є багато й буде ще більше дорослих і дітей з інвалідністю, тому варто створювати для них подібні парки», – підсумовує Ольга Павлік.

Інклюзивні парки в інших містах України

За даними Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у червні 2018 року було відкрито інклюзивний парк для дітей в Дніпрі.

У парку є садиба «Ранчо» із сенсорними панелями, завдяки яким можна виконувати завдання англійською та тренувати логіку й уяву. А ще тут розташований «Помаранчевий тунель» з іграшками, зелений лабіринт та екологічний майданчик з гойдалкою, пісочницею та музичними інструментами, що є доступними для дітей з інвалідністю. Проєкт вартував 21 мільйон гривень та був профінансований з обласного бюджету.

Гойдалка інклюзивного парку в Дніпрі. Фото: Дніпропетровська ОДА
«Помаранчевий тунель» доступний для дітей з інвалідністю. Фото: Дніпропетровська ОДА

Восени 2019 року інклюзивний майданчик створили в Одесі. Через рік, восени 2020 року, схожий збудували й у Хмельницькому за кошти благодійників. Восени ж 2021 року в Дитячому парку Черкас відкрили мультифункціональний дитячий майданчик, який є найбільшим інклюзивним майданчиком області. Тут є пристосовані гойдалки та гірки, з яких можна з’їжджати на кріслі колісному. Проєкт реалізувала міська рада й обласна адміністрація.

Гірка на черкаському інклюзивному майданчику. Фото: Черкаська ОДА

Сучасний інклюзивний парк у Львові від американських благодійників

Уже під час повномасштабної війни великий інклюзивний парк у Львові створили американські благодійники на території Центру соціальних і реабілітаційних послуг «Джерело»

Центр «Джерело» надає дітям з інвалідністю соціальні послуги та супровід уже понад 30 років. Майданчик при центрі існував завжди, але працівники хотіли зробити його більш сучасним, безпечним і доступним. «Навіть якщо діти мають важку форму інвалідності, то це не означає, що вони не мають розважатися, відчувати радість і бути частиною нашого суспільства», – каже заступниця директора центру соціальних і реабілітаційних послуг «Джерело» Наталя Сіреджук.

На початку повномасштабної війни до центру з пропозицією допомоги звернувся благодійник з Америки Едді Вейн. Вони спільно вирішили створити інклюзивний парк для дітей з інвалідністю. 

Львівський інклюзивний парк створили за три місяці – цей проєкт коштував 60 тисяч доларів. Споруда займає понад 1100 квадратних метрів.

Інклюзивний парк у Львові від благодійника Едді Вейна та його дружини. Фото: Роман Балук для Львівської міської ради

«Парки є важливим інструментом реабілітації дітей. Ми будували після воєн, землетрусів, цунамі й інших природних і техногенних катастроф. З початком повномасштабної війни в Україні вирішили підтримати «Джерело», – розповідає Едді Вейн. 

Експерти «Джерела» радили, які деталі мають бути враховані для безпеки. Майданчик поділений на дві окремі зони: для дітей, які пересуваються на кріслах колісних чи за допомогою опорних засобів, та для дітей з розладами спектру аутизму. 

Гойдалка в інклюзивному парку у Львові. Фото: Роман Балук для Львівської міської ради

«Коли діти заїжджають на кріслах колісних на гойдалку, то вона розміщена так, щоб обличчями вони були обернені до інших дітей. Так діти бачать одне одного й ніби є співучасниками всіх розваг на майданчику», – розповідає Наталя.

Зараз послугами «Джерела» щодня користуються понад 200 дітей. «Джерело» відвідували й діти-переселенці, які постраждали від мінно-вибухових травм і проходили реабілітацію в центрі.

Як відкрити парк у своїй громаді

На що варто звернути увагу, якщо ви маєте ідею створити чи розвивати інклюзивний парк:

  • Подбайте про безпеку. 
  • Співпрацюйте з громадськими організаціями та мешканцями  громади, аби вивчити запити людей.
  • Робіть парк максимально доступним. Використовуйте обладнання для людей з інвалідністю (спеціальні сидіння-гойдалки, які забезпечують підтримку, гойдалки для крісел колісних, доступні тунелі тощо).
  • Обирайте таке покриття для майданчику, щоб воно було придатним для пересування на кріслі колісному

Едді Вейн наголошує, що завжди готовий проконсультувати та, можливо, підтримати будівництво парків в Україні. До нього можна звертатися за електронною адресою edwayne100@gmail.com. Вони з дружиною відкриті до спілкування та готові ділитися порадами з іншими щодо планування парків та реорганізації просторів.

Наталя Сіреджук каже, що «Джерело» не отримувало спеціальних дозволів від влади для будівництва інклюзивного парку, адже його збудували на території центру. Аби створити парк в громаді, потрібно звертатися по відповідні дозволи до місцевої ради. Будь-який майданчик має бути доступним для людей з інвалідністю коштом місцевого бюджету. Також можливо звертатися за фінансуванням до благодійників, чи брати участь в конкурсах грантових проєктів на облаштування таких майданчиків

Наталя вважає, що громади мають знати про інклюзивні парки та прагнути створювати їх у більшій кількості. Необов’язково в усіх громадах мають бути великі парки, але всі вони мають бути створені з урахуванням безпеки та зручності для всіх дітей. 

Матеріал створено в партнерстві з Програмою розвитку ООН (UNDP) в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною». Думки, висловлені тут, належать авторам і не обов’язково відображають точку зору UNDP в Україні чи Уряду Японії.

Читати далі