Суспільство
“Наша тарілка тепер у Папи Римського”. Як український бренд відроджує народні ремесла
Українські традиції стають популярними і у 21 столітті – модні дівчата носять гуцульські шуби, старовинні орнаменти переливаються на шовкові хустки, а прикраси часів Київської Русі відроджуються у сучасні аксесуари. Gunia Project є унікальним брендом рідкісних речей, які створені саме на основі традиційних етнічних культур. Засновниці Наталія та Марія не один рік їздять з експедиціями по різних куточках України, щоб знайти майстрів, які працюють з давніми ремеслами. Бренд прислухається до найменших деталей традиційної культури, щоб осучаснити їх і створити дизайнерські вироби. Тут є і одяг, і аксесуари, і декор для дому.
Наталія Каменська та Марія Гаврилюк
Засновниці бренду Gunia Project
Наталія навчалась у Львівському коледжі легкої промисловості. Довгий час працювала стилістом, після чого заснувала власний бренд одягу. Але коли від творчості залишилась тільки комерція – вийшла з проєкту і почала створювати Gunia Project. Марія Гаврилюк закінчила Київський національний університет технологій та дизайну. Працювала асистентом у бренду Наталії, а згодом влаштувалась арт-директором в Buro 24/7. Але така мода дівчині теж перестала подобатись.
Як почався проєкт?
Gunia Project – це бренд-проєкт і нашою метою є розвиток та представлення української майстерності європейським країнам та світові. Все почалось з того, що Наталія займалась волонтерством у Музеї Івана Гончара. Там і закохалась в українську культуру та надихнулась архівами та експонатами.
Бренд стартував у 2016 році з лінійки гуцульських шуб – гунь. Звідси і назва проєкту. Спочатку це було всього лише творчим експериментом, хотілось працювати з традиціями та відроджувати техніки. Гуні були представлені після подорожі в Карпати, де на Гуцульщині досі зберегли ручні станки для тканин і дерев’яні купальні-валило, в яких перуть готове полотно з овечої шерсті. Але нам захотілось її трохи осучаснити і зробити придатною для носіння в місті, тому додали підкладку і ґудзики.
До Gunia Project ми працювали у сфері fashion. Але там було більше комерції, ніж творчості. Хотілось робити щось більш значуще. І спочатку у нас була глобальна ідея – влаштувати в Карпатах етичне орієнтовне виробництво. Хотіли робити лінії одягу на основі традиційних технік, і тим самим створювати робочі місця. Але потім зрозуміли, що для цього потрібно переїхати в Карпати. Тому зупинились на віддаленій роботі з майстрами.
Всі вироби наших брендів створюються на основі експедицій та досвіді дослідження етнографії. Ми можемо знайти якийсь виріб у музеї і потім шукати майстра, який втілить наші ідеї. Будь-то кераміка, скло, ткацтво чи шиття.
Або буває навпаки – нещодавно написала дівчина, яка займається традиційною вишивкою і ми разом з нею думаємо, що робити.
Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції
Ми хочемо адаптувати традиції до сучасності та перезапустити уявлення про український продукт, який вироблений за допомогою давніх ремесел.
Хустини з орнаментами рушників та прикраси з часів Київської Русі
Після детальних досліджень ми побачили, який же скарб є у нашого народу. Тоді вже у проєкт долучилась Марія і ми разом створили лінійку хустинок. Принти на шовку обігрували орнаменти рушників з різних регіонів України.
Рушники Наталія вивчала в архівах Музею Івана Гончара: для розкрутки музейного “Інстаграму” робила два анімаційних ролики, в яких головними героями були наївні персонажі з рушників.
Відтоді ми почали фантазувати і творити щось прекрасне саме у такій команді. Минулого року випустили колекцію керамічних виробів і нову капсулу хустинок. Презентували бренд і в музеї прикладного мистецтва.
Крім того, у нас є і прикраси, які ми теж випускаємо як капсульні колекції. Для створення шукали тотемних тварин з української культури. У першій колекції вони представляють кілька символів, які зображують знакові історичні епохи.
Форми підвісок “Сонце” і “Лютий звір – ріськой” цитують амулети епохи християнізації Київської Русі. Сережки і кулон з левом – це початковий період українського бароко. Саме зображення натхненне пригодами найстарішого скульптурного зображення міського символу Львова – Льва Лоренцовича.
Часто випускаємо й одяг. Наприклад, бавовняні блузи з пелеринами і приспущеними рукавами, як на буденній жіночій сукні, яку носили в Центральній Україні в кінці XIX століття.
Наша тарілка поїхала у… Ватикан до Папи Римського
Минулого року ми представили серію посуду до Різдва: розмальовані тарілки під кутю, а також вази, які можна використовувати як свічники.
Одну з таких тарілок президент України вручив Папі Римському на особистій зустрічі. Сама тарілка – це українська традиційна “макітра” для куті. Її прикрашають ангели у польоті, сонце, ягнята і святі, яких зображують на Буковинських іконах. Ця тарілка символізує Різдво і традиції.
Якось нам зателефонували з Апарату і сказали, що потрібний подарунок. Не пам’ятаємо навіть, чи сказали одразу для кого. Але ми не очікували, що це буде настільки офіційне вручення і у нас буде фото Папи Римського з нашою тарілкою. Таке буває раз у житті, якщо взагалі буває. Наша тарілка у Ватикані, що ще можна бажати?
Експедиції з пошуку майстрів
Основа нашого проєкту полягає у вивченні історії та традицій нашого народу. Але цінність Gunia Project і у пошуку майстрів. Ми готові працювати як зі спеціалістами, так і з новачками.
Ще на початку ми їздили на тиждень-два у якийсь регіон і шукали там майстрів. Частіше за все це були Карпати, бо саме там є та гуртівня умільців, які працюють руками, створюють речі на тих же станках і за тією ж технологією, що і 100 років тому. У Косові навіть є інститут прикладного і декоративного мистецтва, де випускають теслярів, ткачів, ювелірів. Там навчаються саме цим давнім ремеслам. І це дуже цінно, бо про традиції люди почали потроху забувати.
Як відбувались наші експедиції? Частіше за все, нам спочатку приходить ідея якогось виробу, який би ми хотіли втілити через традиційні мотиви. І от ми знаємо, що, наприклад, у Косові є ринок, де майстри представляють свою продукцію. Йдемо прямо туди, знайомимось і пропонуємо працювати з нами. І це ще одна мета проєкту – давати людям робочі місця. Більшість погоджується, але є й такі, що відмовляються, бо не дуже розуміють, що саме ми хочемо. Ми ж не просто беремо давні мотиви і копіюємо, а переосмислюємо та вносимо нотки сучасності.
Читайте також: “Ковдри перед продажем мию в гірській річці”. Гуцулка про секрети ліжникарства
Зараз вимагаємо шукати майстрів ближче до нас. Але це складно – якщо в Карпатах у кожній хаті є майстриня, то у Києві одиниці. Є складність у віддаленій роботі з майстрами. От ми вигадали класну колекцію виробів зі скла, відправили майстра у Львів, а виявилось, що більшість моделей просто неможливо зробити. Тому потрібно їхати туди, комунікувати з майстрами, самим розбиратись у цьому ремеслі, щоб говорити однією мовою.
Ми хочемо підтримувати українські майстерні та ательє, такі як льон, вовняне виробництво, або склоповітродувки, які ще не відповідають стандартам проєктної індустрії.
Хочемо привернути увагу до українських традицій
Під час пошуку майстрів ми зіштовхнулись з величезною проблемою – дуже мало молоді займається традиційними ремеслами. Вони просто не бачать перспективи. Тому і більшість наших майстрів старшого віку, які вчились у своїх бабусь чи дідусів давніх технік.
Тому ми хочемо завдяки Gunia Project привернути увагу до нашого, українського. Хочемо розказати, що це класно, перспективно, варте розвитку.
Так, наше направлення роботи – натхнення українською історією. Проте ми не будемо зациклюватись тільки на цьому. Світова культура є справжньою скринею традицій. Тому хочемо працювати далі і зі світовими майстрами, вивчати різні сфери та поєднувати це.
Речі бренду носять і зірки, і іноземці
Нашими клієнтами є креативні люди, які цінують ручну працю, традиції. Зазвичай продукцію Gunia Project купують на подарунок, бо вона несе в собі якийсь такий символізм сімейних цінностей. Також вносимо часточку української культури і за кордон. Часто хустини чи кошики замовляють з Європи і Америки. Але поки на світовий ринок ми не виходили цілеспрямовано.
Читайте також: Пекторалі зі Львова. Як родина Козій робить прикраси для сучасних королев
Українці вже встигли полюбити наш проєкт. Вироби носять навіть зірки, серед яких, Катя Осадча, Маша Єфросиніна. Познайомитись з результатами нашої праці можна в ЦУМі, Гудвайн, або на сайті.
Для нас всі наші вироби є особливими, кожну колекцію чекаєш з трепетом душі. Бо ми розуміємо, що проєкт – це щось більше, ніж швидкоплинна мода. Це щось вічне.
«Я себе вважаю українцем. Ніяк інше!» — казав Любомир Романків, що більшість життя прожив не в Україні. Та він лишився її вірним сином, продовжував говорити українською й назавжди вписав своє ім’я у світову історію.
Як Любомир повпливав на майбутнє світових технологій, дослідили у ШоТам.
«Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний»
Любомир Романків народився в 1931 році в сім’ї вчительки та правника у Жовкві Львівської області. Його батьки були активними в громадському житті, якийсь час навчали сина вдома. Згодом він вступив у Львівську гімназію. Але дитинство закінчилося швидко — фронт Другої світової невпинно посувався до домівки Любомира.
«Коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку. У тих списках був мій батько, котрий працював адвокатом у Жовкві. Його встигли вивезти, а мене, сестру та маму вивезли наступної ночі. Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний», — пригадував Любомир Романків.
Хлопцю було всього 13 років, і попереду на нього чекало ще багато перешкод. Сім’я переїжджала часто — побувала в Польщі, Словаччині, Австрії, жила в таборі для біженців. А після закінчення війни вони осіли в Канаді, де Любомир почав навчатися в українській католицькій школі:
«Мої знання з фізики, хімії, технологій та інженерії були набагато вищі, ніж у моїх канадських однокласників».
Але родині доводилося виживати, і паралельно з навчанням хлопець ще й працював. Спочатку мріяв про фах архітектора, але можливості вступити на такий факультет не було, тому Любомир обрав хімічну інженерію в Університеті Альберти. Щоб заробити на вступ, йому довелося копати на заводі рови для труб.
«Це була дуже важка праця, у мене буквально не було сил повечеряти. Тоді я мав лише одну думку: будь-якою ціною я маю вступити до університету, щоб не працювати фізично все життя», — пригадував Любомир.
«Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали»
Після університету Любомир влаштувався на роботу в місцеву металургійну компанію. Перший з багатьох його винаходів стався саме там — хлопець вигадав хімічний спосіб видобування цинку з руди, що був набагато простіший і дешевший, ніж на підприємстві:
«Я не зміг переконати інженерів і керівників тієї фірми, що ці винаходи розв’язують проблеми та їх варто розробляти. Вони жартували: “От що ти знаєш, якщо ти лише два роки тому закінчив університет?!”. Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали».
Декан місцевого навчального закладу рекомендував Любомира найкращим університетам Штатів — так молодий науковець подався до Массачусетського технологічного інституту. Там продовжив роботу над винаходом з видобування цинку та в 1962 році отримав докторський ступінь.
«Мою технологію використовують у видобуванні цинку вже майже 40 років», — ділився Любомир.
Науковець підшуковував роботу в США — у нього було аж 16 пропозицій. З усіх він обрав ІВМ (International Business Machines). Найважливіший винахід Любомира Романкова був попереду.
«Так з’явилася Apple»
«Щоразу, коли ви натискаєте кнопку “Пуск”, якась частинка в комп’ютері, яку я винайшов, уже активізувалася й працює для вас», — казав Любомир Романків.
І це справді так, адже в списку винаходів науковця аж 68 ідей! Завдяки його наполегливості й вірі в результат компанія Apple зараз така, яка вона є:
«Стів Возняк був одним з тих, хто купив у нас такий п’ятидюймовий диск, і, як він сам сказав, у своєму гаражі бавився, як сполучити процесор з цим диском. Він це показав Стіву Джобсу, а той умів гарно продавати. Так з’явилася Apple».
Що це за винаходи? Спочатку комп’ютер складався з двох елементів: процесора та пам’яті. Магнітні голівки для плівок, що зберігали інформацію, виготовляли дуже повільно (це було дорого і складно), а Любомир вирішив використати свої знання з хімічної інженерії та металургії:
«Замість 30 головок на площі 5×5 сантиметрів я продукував приблизно тисячу таких головок. За дві години можна було зробити кілька тисяч магнітних головок. Кожна з них була однакова, менша за 1/4 людського волоска. Спосіб записування інформації став дешевим і швидким».
Але це не був одномоментний винахід — знадобилося 3 роки, щоб все запрацювало. Попри прогресивність ідеї, Романків не називав її на свою честь:
«В електроніці є багато людей, що винайшли важливі речі, але ніхто не додає своє прізвище до винаходу. Я міг би заявити, що це “головки Романкова” — науковці між собою так колись говорили. Але мені здається, що людина понижує себе, якщо хоче назвати щось своїм ім’ям».
У 70-х Романків мав ще одну ідею, але так її й не втілив, — це мав бути невеличкий комп’ютер, який можна носити в кишені, сполучений з мозком певним чіпом, щоб «запам’ятовувати» інформацію одразу на диск. З цієї ідеї тоді посміялися, але невдовзі й вона може стати реальністю, чи не так?
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, я це робив»
У його будинку була велика бібліотека з українськими виданнями — і довоєнними, і тими, що з’явилися після відновлення незалежності України. Новини Любомир читав також українською, а не англійською. Попри те, що чоловік більшість свого життя прожив не в Україні, йому вдалося зберегти свою національну ідентичність. Він не раз пригадував «правило» свого дому: «Переступаєш цей поріг — ти вступив до нашої України. Тут говорять лише українською».
Вперше на батьківщину йому вдалося потрапити в 70-х роках: спочатку він читав лекцію в Москві, а тоді йому дозволили відвідати Київ і Львів:
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, запрошений як українець і винаходи, зроблені українцем, а не, наприклад, канадцем чи американцем, я це робив. І тому говорив рідною мовою».
Любомир пригадував, що за ним постійно стежили, і він з великими труднощами зміг зустрітися з родиною у Львові — для цього виходив з чорного ходу готелю.
«Я припускав, що мене можуть підслуховувати або підглядати за мною. Тому коли увійшов до номера, став шукати настінні гачки, на яких нічого не висить. Так я й знайшов на одній стіні такий гачок і повісив на нього свій капелюх», — розповідав українець.
Після 1991 року Любомир часто навідувався на батьківщину: читав лекції в університетах, розбудовував український «Пласт», членом якого був з 1940-х (спочатку підпільно).
За життя Любомир Романків отримав багато нагород. Зокрема його портрет розмістили в Залі національної слави США поряд з портретом Стіва Джобса. Помер винахідник у червні 2024 року. А світ досі користується його винаходами й не завжди здогадується, що це справа рук і світлого розуму саме українця.
Освітня платформа uBoost, що безплатно підтримує молодь з малих міст і сіл, презентувала блокнот «Самотворці». У ньому зібрали реальні історії підлітків, які мріють про власну справу.
Про це повідомили uBoost.
Що відомо про ініціативу
Кожен, хто задонатить 650 гривень, отримає примірник блокнота і допоможе зібрати 80 тисяч гривень на мінігранти для переможців проєкту «Створюй ТУТ! Старт в підприємництві та кар’єрі». Кошти підуть на реалізацію першого мінібізнесу підлітків.
«Кожен примірник — це шанс для підлітка запустити свій перший мінібізнес. Цей блокнот — про тих, хто тільки починає. Про молодь, яка мріє, вчиться, ризикує. І запускає свої перші проєкти — попри війну, брак ресурсів і страх»‚ — написали в uBoost.
Читайте також: 11-річний хлопчик із Данії зібрав понад 8 000 доларів на допомогу українським дітям
У вересні команда uBoost планує випустити оновлену версію блокнота «Самотворці», яка міститиме історії підлітків, що реалізували свої ідеї завдяки мінігрантам. До нього ввійдуть зокрема такі ініціативи: облаштування логопедичних кімнат, запуск екологічних проєктів, створення одягу, організація хабів для молоді та інші.
Підтримати молодь можна за посиланням.
Нагадаємо, що українська художниця та Rescue Now запустили ініціативу для допомоги дітям у Харкові.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка uBoost
Суспільство
28 квітня в Києві відбудеться благодійна подія «pls communicate responsibly: психологічний нетворкінг». Івент організовує платформа pleso у партнерстві з фондом «Вовки да Вінчі», ADASTRA CINEMA та Squat17b.
Про це повідомили організатори.
Що буде на заході
Перед подією учасники пройдуть коротке тестування на тип особистості та отримують браслети з кольоровим маркуванням, щоби полегшити комунікацію.
Спікерка івенту — психологиня та співзасновниця pleso Анна Ліссова. Вона розповість про внутрішні потреби, зв’язок з іншими та бар’єри у спілкуванні.
Під час події також відбудеться благодійний аукціон. Усі зібрані кошти передадуть на підтримку батальйону «Вовки да Вінчі».
Читайте також: У центрі Києва під час ремонту дороги виявили трамвайну колію початку 20 століття (ФОТО)
Як відвідати
Захід розпочнуть 28 квітня о 18:00 у просторі Squat 17b за адресою: Терещенківська, 17Б.
Вхід на подію вільний, але необхідно попередньо зареєструватися за посиланням.
Нагадаємо, що Лебіга, Магучіх, Байдак та інші долучаться до виставки «Третє дихання» у Києві: як відвідати.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Squat 17b
