Суспільство
“Ковдри перед продажем мию в гірській річці”. Гуцулка про секрети ліжникарства
Колись гуцульськими ковдрами або ліжниками платили данину. Пройшло три століття, а технологія їх виготовлення майже не змінилась. Сьогодні вони точно так же в ціні, лиш тепер розходяться вже по всьому світі – з допомогою Інтернету.
Наталя Кіщук з Яворова Львівської області. Вона займається ліжникарством з п’яти років. У її гунях (гуцульський верхній одяг – авт.) ходять українські зірки, а її гуцульські ковдри купують французи Вона розповіла “ШоТам”, чому:
- без гірських потоків не вийде доброї ковдри;
- як ткати справжні ліжники;
- чому споконвічна традиція ліжникарства в небезпеці.
Ліжник – ковдра з овечої вовни, з візерунком чи без. Буває з пухнастим ворсом з одного або двох боків – для цього майстрині спеціально вичісують вже готовий виріб. Ліжник називають ще гуцульською ковдрою. Власне, як ковдру його і використовують: накривають ним ліжко чи лаву, вкриваються взимку.
Наталя Кіщук
Спадкова майстриня-ліжникарка
Наталя займається ліжникарством з 5 років. Змалку допомогала бабусі з ткацтвом. Спочатку бавилась, а потім уже довіряли ткати ліжники самостійно.
На питання “якщо не ткацтво, то що?” відповідає, що варіантів немає – займалась би лиш ткацтвом.
Провчившись на математичній спеціальності в університеті, повернулась до своєї улюбленої справи.
Зараз тче ліжники разом з усією сім’єю: чоловік та діти також вправно пораються із пряжею біля ткацького верстата.
У її виробах з овечої вовни із задоволенням ходять і Руслана, і Джамала.
“Слухняними” вовняні речі робляться на другий рік вжитку
Буває різне в роботі. Покупці можуть із розміром не вгадати, бо мірки знімають неправильно.
Або може бути така проблема, що шерсть у валилі (дерев’яна діжка на річці, через яку проходить частина потоку. У вирі, який утворюється всередині діжки, і валяють ліжники – авт.) погано “збивається”. Було у мене нещодавно таке, що валяла цілу ніч, шерсть вичісувала, міряла, щоби до ладу привести.
А ще мінус в тому, що вироби трохи “лізуть” – це нормально, бо ж натуральний матеріал, і якби ти його не збивав, з нього буде летіти.
Слухняний робиться, коли йому уже пройде рік другий-третій. Але покупці можуть прискіпуватися до цього, мовляв, хороше, тепле, але “лізе”.
А, бува, як зроблю якусь річ особливо гарною, як полюблю – а потім думаю: чи сховати, чи продати?
От такі моменти.
Як зіткати ліжник?
Спочатку треба вимити зі стриженої вовни шар природного жиру та бруду, який назбирується у шерсті, доки вівця пасеться на луках.
Слідом випарюю вовну у гарячій воді, а виполіскую – у холодній річковій. Виглядає це так: просто набираю у металеві кошики з шерстю воду – і колотимо її там, і колотимо.
Миючих засобів для цього не використовую – виключно чисту воду. Звісно, є майстри, які додають у процесі пральні засоби. Але це впливає погано на якість виробу. Та і нашій річці Рибниці від того шкода велика.
Наступний етап – то випрядання пряжі.
Все, як у старовину: одною рукою збираєш вовну в жменьку, потім формуєш нитку і намотуєш на веретено.
У мене є помічниця-пряля, бо сама виткати багато пряжі не встигаю.
Мотки пряжі, або як називаємо їх, моташки, потім фарбую з допомогою спеціальних текстильних фарб.
Природні фарби не використовую, бо там і інтенсивність кольору дуже слабка, і значно дорожчим виріб виходить.
Коли нитки готові, то укладаються на верстаті – так ковдра і тчеться.
Без гірської води не вийде доброї ковдри
Після того, як ліжник зітканий, він ще надто об’ємний. По суті, кінцевого свого вигляду він набуває з допомогою гірської води.
Готові вироби майстри зносять до валила на річці – такої собі дерев’яної діжки, через яку проходить частина річкового потоку. Валило працює як оця, знаєте, стара пральна машина з центрифугою, тільки воно – повністю з дерева. У ньому й валяємо по кілька ліжників за раз.
Потік б’є по виробу, штовхає його і штовхає, так ліжник і “сходиться” – стає меншим. Пробувала замінити валило на ту ж стареньку пральну машину – але тоді вовна “сідає” не як треба.
Тут у нас у Яворові є тільки одна можливість “валяти” вироби – це валило на річці Рибниця, яка бере свій початок на Буковецькому перевалі.
Валяти вироби на річці можна, поки вода не надто холодна. Коли прийдуть холодні дні, виріб вже “збиватись” добре не буде.
Після валяння треба висушити і вичісати ліжники – от вони і готові. Від етапу чищення вовни до готового виробу зазвичай проходить 5-6 днів. Якщо фарбувати, то ще й на один день більше.
Важливо: якщо тільки спробуєте відійти від технології, то не вийде зробити доброго ліжника.
Традиція під загрозою
На жаль, ліжникарів у нашому краї дійсно поменшало. Бо частину валил колись змили повені з гір, а тепер у Рибниці, навпаки, надто мало води – дощів не було в це літо.
Якщо 15 років тому води у річці було повно – зараз її рівень знизився на третину. І, відповідно, набагато важче стало працювати.
Бо яка б вовна не була – якщо валило помалу крутить, то виріб буде довго “сідати”. А помалу крутить – бо потік слабкий.
Вовну беруть у карпатських вівчарів
Мої вироби – це чиста вовна. І має бути не яка-небудь – а карпатської вівці. Така, знаєте, середньої жорсткості. Мериносова шерсть, наприклад, не підійде – надто вже м’яка.
Суто для нашої сім’ї – а тчуть у нас і діти, і ми з чоловіком – якщо обходитись шерстю своїх овечок, то треба стадо не менше тисячі. Але у нас на селі дуже мало овець є – переважно, всі, як і ми, переробляють шерсть, а не продають.
Є у Яворові багато території для випасу, але немає великих стад.
У нас, наприклад, п’ять овець лишилось. Це дуже мало. Бо шерсті з них може й не стати на два малі ліжники.
Тому вовну закуповуємо з Буковелі і Закарпаття.
З однієї вівці виходить від 4 до 6 кілограм шерсті, за кіло немитої вовни просять недорого – 20 гривень за кілограм.
Але коли купиш 100 кілограмів вовни, то після того, як її помили-попарили та вичісали, на виході отримуєш 65 кілограм – не більше.
Бо жир природний вимивається та бруд, який вівця на полонинах позбирала.
Ціна виробів та як їх правильно носити
У мене можна купити і вовняні шапки, і жилетки, і пальта, і піджаки. Ціни стартують від 1000 гривень.
Стабільного заробітку, стабільних замовлень нема. Бо раніше я дешевше продавала речі, і воно добре продавалось, а зараз довелось ціни трохи підняти, щоби в мінус не виходити.
Головна умова, щоб ліжник довго зберігався – застеляти ним ліжко, вкривати підлогу – користуватись, одним словом. Тоді буде довше життя.
Бо якщо у шафу заховати, або поставити десь у темне місце – для молі буде пожива, та й по всьому.
Продає на Facebook і на базарі
Я раніше виставляла ліжники та гуні на olx.ua. А потім побачила їх же у когось на сайті Etsy. Тоді зрозуміла: час самій вже, напряму, свої вироби виставляти.
Робимо заскоро – так вони і продаються, заскоро. Тільки зробив один, можна розчісувати, прясти нитку для нового виробу.
Також на Фейсбуці виставляю ліжники. А коли не маємо часу та можливостей, відправляємо їх зі знайомими продавцями у великі міста.
Зараз більше 50% виробів робимо на замовлення.
Старовинний ліжник для француза
Якось чоловік з Франції замовив у мене ліжник – дуже красивий, зі старовинним візерунком. Файна річ вийшла, непроста. Відправили ковдру поштою.
І тут проблеми почалися! Чомусь затримати її на кордоні з Францією. Стали думати, що чи то фарба не підходить, чи то на карпатську вівцю французи грішним ділом подумали, ніби тварина на межі вимирання.
Серйозно, у Францію імпорт виробів з шерсті рідкісних тварин заборонений. Ми з чоловіком подумали, що, мабуть, треба десь шукати довідку, що карпатська вівця – вона ж не на межі вимирання.
Але тут раптом посилку з ліжником пропустили, француз благополучно її отримав і залишився дуже задоволений.
Словом, замовлення на ліжники є, і роботи дуже багато. У процесі творення ліжника більше фізичної роботи , ніж творчої, і зараз я розумію чому бабуся у 55 років скаргувалася на те що сильно болять руки.
Я не одна, нас багато таких майстрів, що ліжникарством займаються. Всім місця вистачить.
Просто по мірі своїх сил буду надалі популяризувати свою улюблену справу – і цього достатньо.
Суспільство
Під час дорожніх робіт поблизу Львівської площі в Києві комунальники натрапили на фрагмент трамвайної рейки, яка пролягала тут понад сто років тому.
Про це повідомив активіст Дмитро Перов.
За словами Дмитра, перші згадки про трамвайний рух на сучасній вулиці Січових Стрільців, яка наприкінці 19 століття мала назву Львівська, датуються 1894 роком.
На початку 20 століття цією ділянкою проходили трамвайні маршрути №4 і №20 (до Лук’янівки) та №9, що з’єднував центр із залізничним вокзалом через вулицю Бульварно-Кудрявську.
Читайте також: Студенти з Києва передали «Довженко-Центру» дві німі стрічки, що вважали втраченими (ФОТО)
У цьому ж районі зберігся ще один елемент трамвайної інфраструктури — диспетчерський пункт, зведений у 1982 році за проєктом архітектора Яноша Віга. У 2021 році споруду планували демонтувати, однак завдяки ініціативі підприємця Алєкса Купера її вдалося зберегти.
Нагадаємо, що у Києві вперше за сто років виготовили автентичну цеглу для відбудови історичних будівель.
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Перова
На Центральному залізничному вокзалі Києва відкрили скульптуру «Воля» українського художника Олексія Сая. Артоб’єкт виготовили із залишків вітального знака села Любимівка Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією у 2022 році.
Про це повідомили в «Укрзалізниці».
Символізм артоб’єкта
Скульптуру створили у межах співпраці УЗ та PinchukArtCentre. Раніше її демонстрували виключно на міжнародних заходах, зокрема під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Тепер робота доступна для широкої публіки у столиці — на другому поверсі вокзалу біля ескалатора.
«Ця скульптура утворює слово “Воля”, яке несе в собі значення як “свобода”, так і “волевиявлення”. Це подвійне значення захоплює українську душу. Воно відображає те, що свобода не є пасивним станом. Це стан, який може бути досягнутий і підтриманий лише завдяки вольовим зусиллям. Ці два поняття онтологічно переплетені. Свобода вимагає волі до боротьби, терпіння і захисту. Саме через наполегливе волевиявлення свобода стає живою реальністю», — написали в УЗ.
Читайте також: «Внесок у мирне майбутнє»: німецький дизайнер закликав донатити українським медикам
Артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф додав, що скульптура «є монументом для всіх українців, який наголошує на нерозривному зв’язку між свободою і волею».
Також скульптура відсилає до роботи «LOVE» американського художника Роберта Індіани, створеної у 1960-х роках.
Нагадаємо, що пасажири УЗ зібрали понад 6,5 млн гривень на кейсеваки, коли купували чай у потягах.
Фото: фейсбук-сторінка УЗ
21-річному військовому Роману, який отримав важке осколкове поранення голови, хірурги з України, Канади та США провели унікальну реконструктивну операцію — йому встановили титановий імплант замість зруйнованих кісток чола. Операцію виконала міжнародна місія «Face the Future Ukraine», яка вже вп’яте приїжджає в Україну допомагати пораненим.
Про це повідомили в БФ «Пацієнти України».
Роман пішов на війну у 18 років і своє 19-річчя зустрів у Бахмуті. Під час боїв на Курщині поруч із його позицією розірвались чотири авіабомби. Хлопець опинився під завалами, отримав понад 20 поранень, зокрема й уламкове в голову, що зруйнувало кістки чола. Три місяці Роман не міг рухатися, проходив кілька складних операцій, а частина його мозку лишалась незахищеною.
«Ми провели операцію та встановили на місце знищених лобних кісток індивідуальний імплант з титану, який захистив мозок хлопця від ушкоджень та вирівняв чоло. Окрім імпланту ми пересадили сполучну тканину, аби титан не пошкоджував шкіру. Втручання тривало чотири години та дозволила захистити мозок від інфекцій, які знаходяться в носі і пазусі», — розповідає хірургиня з США українського походження Наталія Біскуп, яка вже втретє оперує поранених в Україні.
Читайте також: 13-річного хлопця із Сум відзначили за порятунок людей після ракетної атаки (ФОТО)
Роман став наймолодшим пацієнтом у цій місії. Загалом цього разу прооперували 25 поранених: проводили реконструкції носа, щелеп, орбіт очей, встановлювали індивідуальні імпланти. Усього — 83 операції.
За словами координаторки Наталії Комашко, за п’ять місій лікарі допомогли 160 пацієнтам. Деякі з них проходять багатоетапне лікування. Наступну місію запланували на осінь. Записатися можна за посиланням.
Нагадаємо, що канадці передали бійцям ГУР перший в Україні гелікоптер Sikorsky S-76A (ВІДЕО).
Фото обкладинки: БФ «Пацієнти України»
