Суспільство
«Написи на парканах читають усі»: як ентузіасти з Дніпра малюють літературні мурали
Як змусити людей цікавитись літературою свого регіону? Жителька Дніпра Анастасія Теплякова знайшла спосіб – разом з групою ентузіастів вона створює літмурали з цитатами письменників на будівлях міста. Їхній проєкт “Слово на стіні” покликаний популяризувати регіональну літературу. Саме тому вибір локацій не випадковий – мурал з’являється на домівці, де жив, творив чи працював той чи інший автор.
Вже у п’яти містах дніпряни встигли закарбувати роботи Валер’яна Підмогильного, Олеся Гончара, Олекси Тихого, Сергія Жадана та ще цілої когорти видатних письменників.
Бо написи на стінах читають усі
Все почалось з відчайдушного іспанського сорому за те, що я не можу поділитись думками про прочитану книжку зі знайомими, бо зазвичай люди про неї нічого не знають. Наприклад, у Павлограді, місті, де я народилась, була така поетка Ганна Світлична. Я дуже люблю її творчість. Колись я розказувала про неї своєму другу з цього ж міста, а він на мене дивився, кліпав очима і не міг зрозуміти, що воно таке є. Тоді я зрозуміла, що бібліотеки, лекції, різноманітні заходи – це все не працює.
Читайте також: Створили одяг, щоб просувати рідний Кропивницький. Історія бренду Charwish
Тож п’ять років тому з’явився проєкт “Слово на стіні” – мурали з цитатами українських авторів на будівлях міст. Бо малюнки на стінах – це те, що ти бачиш завжди. Хочеться тобі чи ні, але ти це прочитаєш. Воно впаде в око, запам’ятається, закарбується на підсвідомості. Це така собі лагідна українізація. Тут як і у ТікТок працює правило 15-ти секунд – саме на стільки люди готові затримати свою увагу. Більше – їх треба конкретно зацікавити. Тому цей проєкт про те, що ти проходиш повз, бачиш стіну, за 10-15 секунд око вихоплює текст, і ти або спиняєшся і читаєш, або йдеш далі. Але зазвичай читаєш. Так ми поширюємо регіональну українську літературу.
3 області, 5 міст та понад 20 літмуралів
Проєкт “Слово на стіні” унікальний тому, що ми максимально прив’язуємось до місця – області, району і навіть конкретної будівлі, де письменник навчався або працював. Звичайно, не завжди вдається намалювати мурал на домі, пов’язаному з автором, адже деякі споруди не збереглись, деякі знаходяться не в людних місцях, на деяких неможливо малювати.
Зараз наші літмурали є у трьох областях – Луганська, Донецька, Дніпропетровська, та у п’яти містах – Дніпро, Старобільськ, Павлоград, Кам’янське і Покровськ. Серед письменників, яких ми зображували – Микола Чернявський, вже згадана Ганна Світлична, Олекса Тихий, Олесь Гончар, Михайло Чхан, Володимир Сіренко, Сергій Жадан та ще низка інших.
Всього ми намалювали понад 20 робіт. Я не можу назвати точну цифру, бо деякі самі з часом псуються, іншим “допомагають”. Наприклад, перед зимою нам страшенно спаплюжили мурал Валер’яна Підмогильного у Дніпрі. Ми малювали цитату з його роману “Місто”, вийшла класна і велика робота, але вона вся пофарбована балончиком. Тому у нас в планах відновити цей об’єкт щойно на вулиці потеплішає.
Малюємо тільки за офіційного дозволу міста чи власника стіни
Ми не якісь вандали, у нас все офіційно. Кожен артоб’єкт ми погоджуємо з органами місцевої влади. Якщо територія на балансі міста – наприклад, зупинка громадського транспорту – ми фотографуємо її та пишемо лист на ім’я мера. Ми розповідаємо, що ми некомерційний проєкт, що є така зупинка, прикладаємо фото її стану та ескіз майбутнього малюнку, щоб було зрозуміло, що буде.
У мерії лист реєструють, а потім нам дзвонять і кажуть, чи можна красити. Ще не було жодної відмови. Але чекати треба тижні 2-3, залежно від того, скільки в них там роботи. Рідко, але буває, що отримуємо відповідь одразу, оскільки нас вже знають.
Читайте також: Вуличне мистецтво: 10 найгарніших муралів України
Та на початку було складно – перші пів року звернення ніхто не розглядав. Потім ми вже зрозуміли, що треба писати їх максимально наочно – розписувати, хто ми такі, чому ми просимо, навіщо нам це.
Зламані руки, дощ та докучливі перехожі – не завада
Та якщо ви думаєте, що малювати – це легко, я вас розчарую. Так, багато хто з нашої команди говорить, що це щось на кшталт медитації. Ти стоїш, малюєш цим пензликом, всі проблеми відходять вбік, бо цієї миті є ти і є стіна. Але це години дві. Далі ти починаєш втомлюватись. Фізично дуже виснажливо, адже обсяги зазвичай великі. Тому ця робота ще й про терпіння, вміння концентруватись та швидко реагувати у непередбачуваних обставинах.
Часто заважають прохожі, які намагаються несмішно пожартувати або зав’язати розмову, часто – погодні умови. Наприклад, у нас було таке, що ми стіну з цитатами Яворницького просто обклеювали пакетами від сміття. Почався дощ, а фарба ще не висохла. Ми розуміли, що все, що ми тут намалювали, зараз просто змиється.
На одну роботу йде від кількох днів до місяця. Все залежить від обсягів. Наприклад, на мурал Івана Труби, якого ми робили біля вулиці Січеславської, пішло три дні. Стіна була ідеально гладенька. Ми просто зробити трафарети, наклали текст, портрет, розфарбували і все. А паркан біля історичного музею до 165-річчя Яворницького ми малювали цілий місяць. Це найбільша наша робота – 9 частин паркану площею 52 метри квадратних. Ще й за день до того, як ми починали, я зламала праву руку, тож малювала мурал лівою.
Мурал з цитатами, що западуть у серденько
Найвідповідальніший момент – це вибір цитати, яку ми зображуватимемо на муралі. Вона має бути не довгою та читабельною. Погодьтесь, якщо людина побачить два-три слова, які їй здадуться нудними, вона піде далі. Я намагаюсь обирати цитати, які б западали у серденько, щоб кожен міг побачити там щось своє. Наприклад, на вулиці Гагаріна у Дніпрі у нас мурал з цитатою з роману “Собор” Олеся Гончара: “Оружжя все більшає в розмірах, а люди щодалі меншають”. Кожен вкладає свій сенс. Для мене особисто ця робота про те, що технології стають все потужнішими, а люди та їхні душі залишаються мізерними.
Буває, що ти розгортаєш книгу, читаєш перший-другий вірш і розумієш – ось ідеальний уривок. А буває вишукуєш, вичитуєш, вибираєш. Для останньої роботи, яку ми присвятили 165-річчю Дмитра Яворницького, я шукала цитати тижнів зо два. Це були ті ще тортури у приємному сенсі цього слова.
Жадан залишив автограф на зупинці
Зараз ми працюємо над тим, щоб малювати більше сучасних авторів. Адже це дуже цікавий досвід – мені подобається дивитись, як письменники реагують на те, що ми робимо. У цьому вирує така творча енергія.
Наприклад, у Старобільську Луганської області ми розмалювали зупинку цитатами Сергія Жадана, а він потім приїхав, розписався на ній та зняв відео. Це насправді ціла історія. Я просто обожнюю творчість цього письменника. Якось ми подумали, що було б класно намалювати Жадана у Старобільску. Це місто, де він народився і де знімали фільм “Ворошиловград” за його романом.
Після одного з виступів Сергія Вікторовича у Дніпрі, ми підійшли до нього, розказали про проєкт, про те, що хочемо зробити, показали фотки. Він сконтактував нас з Сергієм Летучим, представником старобільського проєкту “Bet On Art” – вони роблять щось подібне. Тож ми поїхали до Старобільська, а це за 450 км від Дніпра, орендували там якийсь хостел. Малювали ми дві доби поспіль. За 50 годин, поки ми були у місті, ми встигли розмалювати зупинку, дати пресконференцію, щось розказати про себе. Поспати, до слова, так і не вдалось, але вийшла супер крута колаборація.
Малювати в команді вміє лише одна людина
Не можу сказати точно, скільки людей у нашій команді. Кістяк – це 6-7 осіб, які намагаються приходити на кожну локацію. Але постійно додається хтось новий, хтось приходить інколи, інші тільки на один конкретний проєкт. Наша команда – це люди, які не байдужі до літератури. У них різні професії, але спільне хобі. В нашій компанії, до слова, тільки одна людина вміє професійно малювати. Вона має художню освіту і працює дизайнером.
Щоб до нас приєднатись, пишіть нам у Facebook, Telegram, Instagram. Не обов’язково навіть бути у Дніпрі. Це дуже класно, якщо люди в іншому місті хочуть також поширювати проєкт. Ми завжди готові розказати весь алгоритм – від вибору фарб та підготовки стін до бюрократичних нюансів. Коли є змога, ми можемо виїжджати та малювати. До нас, до речі, можна долучитись і просто проходячи повз вулицею. Якщо людина адекватна, твереза і я бачу, що вона хоче помалювати, а не зіпсувати, то залюбки даю пензлі.
Нещодавно ми почали проводити екскурсії за мотивами наших муралів. Ми водимо охочих містом і показуємо наші роботи, розповідаємо про проєкт, як ми малюємо, про смішні історії, а таких у нас чимало, і, звісно, про літературу. Мені хочеться доносити культуру саме в такий спосіб і розказувати, що ці письменники були живими людьми, що вони не на сторінках книжок народились.
Місцева розвага – домалювати щось на муралі
Часто наші роботи псують. Наприклад, мурал “Пістолет” з цитатами Олеся Гончара – це улюблена локація для вандалів. Там намальована людина, яка намагається по мотузці залізти на пістолет. Тій людині вже і роги домальовували, і статеві органи, і що тільки не зображували. Ми навіть з двох боків намалювали петриківський розпис, хоча він там не задумувався, просто щоб не було місця для “творчості”. Спочатку мені було дуже неприємно і боляче, коли наші роботи паплюжили. Але зараз я ставлюсь до цього філософськи. Я розумію, що ці речі не вічні. Це нормально.
Читайте також: Читати та слухати одночасно. Як українські айтішники створили додаток для аудіокниг Lingart
Та, маю зазначити, що за п’ять років діяльності нас почали впізнавати. Ми можемо малювати, а хтось підійде і спитає: “А, це Слово на стіні, так?”. Все починалось з муралів, а зараз ми робимо відкриті лекції, проводимо екскурсії, прямі ефіри в Instagram, знімаємо кліпи. Може це не скромно, але мені здається, що певні зрушення в соціумі є. Як мінімум, кілька десятків людей знає тепер більше про українську літературу Придніпров’я.
11-річний Єнс із Данії зібрав понад 34 тисячі данських крон для дітей з України, які втратили свої домівки. Хлопчик виготовляє власні вироби з бісеру та продає їх.
Про це повідомила міністерка економіки України Юлія Свириденко.
Єнс виготовляє синьо-жовтих великодніх курчат із бісеру. Торік хлопчик зібрав 28 тисяч крон. За 2025 рік він уже встиг зібрати шість тисяч крон, а благодійна організація KOLO Nordic подвоїла цю суму до 12 тисяч крон.
Очільниця міністерства написала про бажання Єнса допомогти українським дітям:
«Хлопчик побачив у новинах, як багато дітей в Україні втратили свої домівки, і сказав мамі: “Що ми можемо зробити?”. Мама відповіла: “Творити добро!”. У свої 11 він показує світові, що щедрість духу не має віку».
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також завдяки міністру підприємництва Данії Мортену Бьодскову, який організував зустріч із Єнсом та його батьками, Юлія Свириденко мала змогу подякувати хлопчику за його роботу.
Нагадаємо, що Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка Юлії Свириденко
Американська акторка Анджеліна Джолі поспілкувалася з 14-річною Поліною, яка дістала тяжкі поранення внаслідок російського удару по Харківщині. Акторка також передала Поліні записку зі словами підтримки.
Про це повідомили в UNITED24.
Поліна отримала тяжкі поранення в лютому 2025 року в Ізюмі. Зараз дівчина проходить лікування в дитячій лікарні «Охматдит». Найбільша мрія дівчини — знову ходити. Їй допомагають у цьому українські лікарі.
Також дівчина розповіла психологам, що вона дуже хотіла б зустрітися з Анджеліною. До втілення цієї мрії Поліни долучилися в UNITED24. Американська акторка поспілкувалася з Поліною онлайн. Разом із цим дівчина отримала від Анджеліни Джолі записку зі словами підтримки та побажаннями залишатися сильною.
Читайте також: «Ви надихнули весь світ!»: Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО)
Нагадаємо, що принц Вільям зустрівся з українськими дітьми у школі в Естонії.
Фото обкладинки: Harald Krichel
«Нова пошта» 26 березня нагородила українських волонтерів, благодійні фонди та громадські організації відзнакою «Варті». Її отримали 12 переможців голосування серед українців. Також компанія визначила 21 організацію, що найбільше доклалися до підтримки українців через гуманітарні відправлення.
Про це повідомили в «Новій пошті».
Хто здобув відзнаку «Варті»
До голосування за переможців долучилися понад 55 тисяч українців. Загалом відзнаку отримали 12 людей та організацій, які працюють у різних сферах.
77-річний Григорій Янченко переміг у номінації «Найстарший волонтер», також відомий як Дядя Гриша. Під час окупації Херсона він вирушав у людні місця з прапором України на кріслі колісному та з увімкненим гімном. Зараз він живе у Запоріжжі, але рідко буває вдома — подорожує містами України, збираючи кошти для військових. Відзнаку Дяді Гриші вручили у Кропивницькому під час чергового збору.
Наймолодшими волонтерками стали 6-річна Олександра та 4-річна Кіра з Харкова. Саша вже отримувала нагороду «Варті» рік тому. Тоді організатори підготували для неї сюрприз — вона побачила батька-військового, якого ненадовго відпустили зі служби. Через місяць чоловік загинув на фронті. Попри втрату, дівчинка разом із подругою продовжує допомагати ЗСУ, вона збирає кошти на маскувальні сітки, турнікети та автівки. Вона отримала відзнаку у річницю загибелі батька.
За технологічність у волонтерстві відзнаку отримав Сергій Стерненко — автор безперервного збору «Русоріз». Стерненко також регулярно демонструє, як FPV-дрони працюють на передовій.
За креативний підхід нагородили блогера з Миколаєва Юрія Степанця, який нині мешкає в Одесі. Він є найвідомішим в Україні коміком на кріслі колісному та ініціатором «неходових зборів» для військових. Волонтер часто наголошує: не всі можуть воювати в ЗСУ, але кожен, попри втому й втрати, здатен бути для ЗСУ на своєму місці.
Читайте також: Волонтеру Фумінорі Цучіко зареєстрували місце проживання в Харкові
За евакуацію нагородили Катерину Андреєву, яка разом із військовими рятує поранених захисників із прикордоння Сумщини та Курщини. Вона також вивозить мирних жителів і покинутих тварин з-під обстрілів. Свою відзнаку Катерина присвятила батькові, який віддав життя за Україну. За медичну допомогу військовим українці висловили вдячність парамедикам з «Госпітальєрів», які врятували тисячі життів, а за підтримку жінок — руху VETERANKA.
Разом із цим відзнаку отримали:
- всеукраїнська благодійна організація Ukrainian Food Foundation за підтримку ВПО;
- Олександр Мізерій за культурний розвиток. Він є лідером гурту «Смерека» з Вінниччини та волонтером, який вже відіграв понад 350 благодійних концертів і зібрав понад 4 мільйони гривень для ЗСУ;
- Андрій Бурахович за допомогу армії своїми руками. Андрій — механік, який майже цілодобово ремонтує автівки для фронту і вже відремонтував понад дві тисячі машин;
- благодійний фонд «Діти героїв» за психологічну допомогу понад 12 тисячам дітей, які через війну втратили одного або обох батьків;
- Анастасія Слюсар — лідерка фонду, який допомагає дітям, зокрема на прифронтових територіях.
«Попри втому, труднощі й втрати, волонтери продовжують рухатися далі — підтримують тих, хто цього потребує, і знаходять нові способи допомагати. Це про людяність, небайдужість і неймовірну силу. Вони працюють не заради відзнак, а просто тому, що не можуть інакше. Ми дякуємо кожному й кожній та завжди будемо поруч», — розповіла співзасновниця «Нової пошти» Інна Поперешнюк.
Переможці за обсягами гуманітарних вантажів
Організатори відзначили 21 організацію та фонд, що найактивніше користувалися послугами «Гуманітарної Нової пошти». Переможців обирали за найбільшими показниками кількості та ваги відправлень, категорії допомоги та її системність. «Нова пошта» відзначила:
- благодійні фонди «На Хвилі» та «Рій» («Допомога армії»);
- благодійні фонди «Медицина Херсонщини» та «Лелека-Україна» («Медична допомога»);
- благодійні організації «Українські сестри та кідфрендлі» та «Співдружність України» («Допомога дітям»);
- громадську організацію «Покликані жити» та благодійний фонд «Летс Хелп» («Допомога людям старшого віку»);
- благодійні організації «З теплом у серці» та «Європейські традиції доброчинності» («Допомога людям з інвалідністю»);
- «Бахмутське товариство захисту тварин “ЛАДА”» та благодійний фонд «Разом добра сила» («Допомога тваринам»);
- громадські організації «Добробат» та «Б50» («Відновлення житла та добробуту»).
- благодійна організація «Громадянин» та громадська організація «Джуніорс» («Спорт та реабілітація»);
- благодійний фонд «Щаслива лапа» («Лідер серед вантажних перевезень);
- міжнародний благодійний фонд «Небайдужі» та громадська організація «Свідомі кияни» («Найбільша кількість відправлень гуманітарного вантажу»).
Разом із цим у номінації «Навігатор допомоги» перемогли Юлія Кудрик й Оксана Миколюк за активне консультування й онлайн-супровід щодо перевезення гуманітарних вантажів.
Як вручали нагороди
Відзнаку вручали місцеві активісти, блогери, лідери думок, представники «Нової пошти», а також люди, які раніше отримували допомогу від волонтерів-переможців.
Про відзнаку «Варті»
«Варті» — це щорічна відзнака для волонтерів від «Нової пошти», яку заснували у 2022 році. Її започаткували для того, щоби підкреслити внесок українських волонтерів і благодійників.
Нагадаємо, «Нова пошта» розробила сервіс для ефективнішої доставки посилок.
Раніше ми писали, що UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії.
Фото: «Нова пошта»
