Суспільство
На дні Каховського водосховища знайшли рештки церкви XVIII ст. (ВІДЕО)
У селі Покровського Дніпропетровської області на дні Каховського водосховища знайшли рештки церкви, про яку писав Довженко і яку малював Шевченко.
Про це повідомило видання Nikopolnews.
За словами директорки музею Лариси Антонівни Садовська, місцеві знали, що рештки церкви збереглися у воді. Ще наприкінці ХХ століття місцеві наймали водолазів, які і виявили фундамент.
Що відомо про церкву
Зазначається, що у 1734-1775 роках на місці Покровського існувала Нова Січ (або Підпільненська Січ). Вона виникла після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат внаслідок підписання Лубенського договору.
Читайте також: Майбутнє пам’яток – у приватних руках. Хто рятує культурну спадщину України? Історія ініціативи «Спадщина.UA»
Січ розташовувалася на півострові, що з трьох боків омивала притока Дніпра – річка Підпільна. Біля будинку кошового отамана та старшини знаходилась скарбниця, помешкання духовенства, а також Січова церква Покрови Божої Матері.
У час руйнування Запорозької Січі в 1775 році та й пізніше Покровська Січова церква була дуже пошкоджена та пограбована офіцерами-дворянами, солдатами і донськими козаками.
Згодом у 1794 році Катеринославський митрополит Гаврило наказав закрити її, і восени 1798 року на цьому місці збудували нову кам’яну церкву, куди місцеві передали те, що вдалося врятувати під час грабунку військовими.
У 1843 році Покровське відвідував Тарас Шевченко. Про це свідчать спогади його сучасників і створені ним тут малюнки. Серед них і зображення церкви Покрови.
До того ж саме про церкву у Покровському писав у 1954 році Олександр Довженко, коли розповідав про затоплення історичних місць новим тоді Каховським морем: «Останній спогад про церкву. Мені шістдесят років. З п’ятнадцяти років не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але в селі Покровському я пошкодував, що Бога немає. Мені страшенно захотілося, щоб він з’явився хоча б на п’ять хвилин і, побачивши зруйновану негідниками пам’ятку давньої архітектури, споруджену на честь його Божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих юд, що вчинили цю мерзенну справу. Прощавай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не поменшало. Зменшилося краси».
Нагадаємо, у місті Володимирі на Волині археологи знайшли перстень, який носили шляхтичі орієнтовно у ХІІІ столітті.
Крім того, українські археологи розкопали житло, якому понад 3300 років, та артефакти епохи бронзи й скіфського часу.
Фото: nikopol.nikopolnews.net
Про книгу
Про Вікторію Амеліну
На його честь було названо корабль, а доньки в памʼять про нього заснували та розвивають ферму у рідному місті.
Капітан І рангу Юрій Олефіренко хотів займатися власним сільським господарством. А коли у 2014 росія напала на Україну, став на захист Батьківщини та віддав за неї своє життя у битві за Маріуполь… Після загибелі капітана його ім’я присвоїли десантному кораблю, який від початку повномасштабної війни давав відсіч окупантам!
Історія Юрія Олефіренко
Капітан І рангу Юрій Олефіренко був командиром 73-го морського центру спецпризначення. Коли у 2014 росія напала на Україну, він вже 1,5 року як був на пенсії, але повернувся.
“Я кажу: “Куди ти йдеш”?” Я йду за рідну країну, за Україну, за український народ”, – розповідає дружина героя.
16 січня 2015 Юрій давав відсіч навалі окупантів під Маріуполем та отримав тяжкі поранення. Він закрив собою та врятував трьох бійців, однак сам загинув…Посмертно Юрія нагородили відзнакою “Народний герой України”. А на його честь назвали флагман українського флоту – десантний корабель “Юрій Олефіренко”.
Фермерська справа – на честь батька
Після загибелі капітана родині виділили земельну ділянку на ведення сільського господарства. І його доньки вирішили втілити його давню мрію та відкрити власну ферму.
“Десь у цих краях працювала бабуся, тому що вона була передовою дояркою. Ія знаю, що ще маленьким хлопчиком він прибігав туди, до неї. Він був людиною ерудованою, дуже розвиненою, знав багато мов, але не боявся такої роботи: він брав і орав город”, – ділиться Олеся Олефіренка, донька Юрія.
Через рік в Ольги було вже 50 телят, і, здавалося, на ферму чекає велике майбутне. Та через рік ресурсів на її утримання почало не вистачати і ферма припинила своє існування.
Читати також: Саша Махов. Історія журналіста і воїна з Луганська
Подолання кризи
Однак рік тому завдяки конкурсу #Варто “РобитИ” Оля отримала можливість відродити справу. А рідні підтримали та допомогли їй почати з нуля.
Зараз на фермі Олефіренків вже 28 свиней та 45 поросят – завдяки гранту справа рухається вперед. Родина покращує умови утримання та планує збільшити поголівʼя худоби. Справа, про яку мріяв капітан, продовжує жити та розвиватись завдяки його донькам.
Нагадаємо, що переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО.
Також ми повідомляли, що в “Київ Мілітарі Хаб” відкрили безоплатний спортзал для реабілізації ветеранів
«Я просто хотіла, щоб якась мама плакала менше, ніж я»: як Вікторія Наумович змінює життя молоді з інвалідністю у своєму місті
«Настя народилася передчасно. Зовсім крихітна — 1 кілограм 100 грамів. Ми одразу розуміли, що будуть...
Врятувати поліських коней: як на Київщині відновлюють українську породу та створюють простір автентичних ремесел
Маленький кінь, більше схожий на поні, невибагливий у їжі та лагідний. Саме такі тварини здавна...
«Без цього бренду не було б мене». Як соціальний бізнес Ohra Home об’єднує матерів дітей з інвалідністю
У житті Юлії Бігун багато різних сфер: сім’я, робота в проєкті з гуманітарного розмінування України,...
Виготовляє «гівняні» прикраси з пташиного посліду. Це історія арт-активістки, яка живе з голубом
Свого першого голуба Валеру вона побачила в закинутій квартирі майже бездиханним пташеням і врятувала. А...