Український митець, який вражав світ своїми фільмами, коли Голлівуд лише зароджувався. Та, попри це, за відданість Україні Олександр Довженко поплатився кар’єрою і повагою в радянському суспільстві.
Про легендарного українського режисера розповідає ШОТАМ.
Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище на Чернігівщині в сім’ї з козацьким корінням. З дитинства хлопчик виховувався на розповідях про козацтво та Україну. А в студентські роки потайки від педагогів читав українську літературу.
Так у серці юнака зароджувалися перші націоналістичні думки. Люди навколо піддавалися пропаганді, зневірювалися та йшли на співпрацю з московською владою.
Довженко не став винятком. Він співпрацював із совєтами і знімав для них кіно. Та все це йшло не від душі. На відміну від кіноповісті, за яку Сталін особисто знищить його як митця.
З 1925 року Олександр малював плакати, перекладав українською титри іноземних кінострічок. А невдовзі написав і перший сценарій фільму «Вася-реформатор», який донині не зберігся.
У 1928 в Одесі він зняв фільм «Звенигора», що заклав фундамент українського кіно. Цю стрічку зустрічали оваціями в Нідерландах, Бельгії, Мексиці, Канаді, Британії та США.
Надихнувшись успіхом, митець планував більше знімати українською. Але всі його задуми перекреслила Друга світова: Київську кіностудію евакуюють до Туркменістану.
Туди ж подався й Олександр разом із дружиною Юлією Солнцевою. Але невдовзі попросився на Південний фронт як воєнний сценарист, аби занотовувати жахи війни.
Довженко на власні очі спостерігав трагедію свого народу: міста та села знищували, а людей убивали. Ці переживання лягли в основу однієї з найвідоміших кіноповістей Довженка «Україна в огні».
Він зачитав свої нариси під час зустрічі з Микитою Хрущовим, і тому надзвичайно сподобалося. Надихнувшись цим, митець готується до друку «України в огні», але її копія потрапила до Сталіна.
Той день Довженко називає днем своєї смерті. Публічно в кремлі Сталін вказує митцю на його «антилєнінські помилки». Бо в епізодах повісті бачить критику радянської влади та натяк на слабкість її армії, яка відступає.
«Довженко є людиною утопії, комуністичної утопії. Сталін у ході зустрічі з Довженком переконується, що талант його він цінував, безумовно. Інакше він би спустив його в історичне небуття. Але тут він переконався, що в нього ще й погляди “правильні”», – Сергій Тримбач, кінознавець.
Довженка від каторги і розстрілу врятувала прихильність до комунізму. Щоправда, він вірив у «світлий і добрий» комунізм, який в реальності виявився кривавим.
За іншою версією його врятувала дружина, яку нібито приставили до нього як агентку КДБ. Утім це був невідворотний кінець кар’єри режисера. Колеги вважали його буржуазним націоналістом.
Його звільнили з посади керівника Київської кіностудії, хоча «Україну в огні» все ж видали. Та в ній більше не було жодної згадки України, тільки «Отєчєство».
Читайте також: Заборонені «совєтами». Сім знакових фільмів-шедеврів українського поетичного кіно
Самому ж Довженкові дали «другий шанс» і запросили до Москви – режисером третьої категорії. Знімати пропагандистські фільми було приниженням, але понад усе митець прагнув знов творити.
У щоденниках він називає московську студію тюрмою, і під час однієї зі зйомок у нього стається інфаркт. Олександр Довженко помер у 1956 на початку зйомок фільму про будівництво Каховської ГЕС. Його могила в Москві, всупереч заповіту поховати в Україні. А колеги показово проігнорували похорон.
Через 11 років за сценарієм «України в огні» таки вийшов фільм: цензурований та російською. І з іншою назвою – «Нєзабиваємоє». Над стрічкою працювала дружина режисера Юлія Солнцева.
Сьогодні заснована Довженком Київська студія носить його ім’я. А в Довженко-центрі зберігається національний кіноархів, у якому понад 60 000 кіноматеріалів.
У 2022 Держкіно видало наказ про реорганізацію центру, що де-факто означає його ліквідацію. Утім, суспільний резонанс не дав цього зробити й досі. Український кіноархів має жити.
А «Україна в огні» є актуальною й сьогодні. Тільки цього разу ми покладемо край російській темряві.
Раніше ШОТАМ розповідав історію Віри Холодної – української зірки німого кіно.
Також ми розповідали, історію першої жінки у світі, чиї картини виставили в Луврі – української художниці Марії Башкирцевої.
