Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

10 українських фільмів, які були заборонені в СРСР: історична правда на кадрах плівки

Опубліковано

Українське кіно в радянському союзі часто забороняли: тоталітарна влада не хотіла, щоб про Україну знали, щоб її культура розвивалася, а правдиві історії висвітлювалися. Українському документальному кінематографу доводилось боротися з ідеологічними обмеженнями.

Редакція ШоТам пропонує ознайомитимь з 10-ма документальними фільмами, які потрапили під цензуру в радянські часи. Список був зібраний на основі архівних документів та розмов із документалістами медіа Радіо Свобода.

«Соната про художника» (1966) режисер Віктор Шкурін

Фільм режисера Віктора Шкуріна «Соната про художника» розповідає про Івана Гончара, видатного українського скульптора та палкого збирача української старовини. Гончар перетворив свою київську квартиру на унікальний музей, наповнений прекрасними речами з історії України. Ця любов до національної культури стала центральною темою фільму.

«Мені дуже подобався Іван Гончар. Я був вражений, що йому вдалося зібрати стільки прекрасних речей. Там ніякого націоналізму не було, там була просто любов до України», ‒ розповідає режисер Віктор Шкурін в інтерв’ю Радіо Свобода.

Однак радянська влада мала іншу думку. Попри те, що фільм був прийнятий, його заборонили показувати на екранах. У таємній записці Київського обкому КПУ зазначалося, що фільм «позбавлений чіткого класового підходу до оцінки і зображення явищ минулого, ідеалізує старовину, в своїй основі містить розповідь про скульптора Гончара, який допускає націоналістичні збочення».

Глядачі змогли побачити фільм «Соната про художника» лише через 30 років, після падіння Радянського Союзу. Ця стрічка стала символом боротьби за збереження української культурної спадщини та опору проти радянської цензури.

«Дума – доля» (1969) режисер Олександр Криварчук

Фільм «Дума – доля» розповідає про видатного кобзаря Євгена Адамцевича, відомого автора «Запорозького маршу». Знімальна група, очолювана режисером Олександром Криварчуком, віднайшла Адамцевича у Ромнах на Сумщині та записала стародавні українські думи в його виконанні. Це було не просто документування музичної спадщини, а й створення образів, що доповнюють враження про героїчне козацьке минуле України.

Згідно з віднайденими Радіо Свобода архівними документами, у березні 1969 року режисера Олександра Криварчука звинуватили у розтраті 5200 карбованців, які він використав для зйомок матеріалу «на низькому ідейно-художньому рівні». Виробництво стрічки закрили, а практично все відео та аудіо знищили. 

«Освідчення в коханні» (1966) режисер Ролан Сергієнко

Тодішній міністр культури СРСР Олексій Романов, після перегляду фільму Ролана Сергієнка, різко висловився: «Я не хотів би жити у країні, яку ти мені щойно показав, муд*к». Це була його реакція на повнометражне документальне кіно, що чесно розповідало про трагічну долю жінок України за півстоліття радянської влади.

Фільм містив свідчення жертв сталінських репресій, інвалідів Другої світової війни, колгоспниць та робітниць. В одній із фінальних сцен показано, як жінки з Донеччини власноруч переносять і монтують важкі рельси для будівництва залізничної колії. Така відвертість обурила радянських чиновників. Україна постала у фільмі не такою, якою її зображали в пропагандистських матеріалах.

Авторів звинуватили в «нігілізмі» та в тому, що вони «викривили» радянську дійсність. Після численних переробок фільм все одно був заборонений і покладений на полицю. Єдина копія збереглася в Москві, в музеї Сергія Ейзенштейна.

Зйомки у Бабиному Яру (1966) режисер Рафаїл Нахманович

Радянська влада всіляко намагалася приховати правду про розстріли у Бабиному Яру, оскільки жертвами там переважно були євреї. У 1966 році, напередодні 25-х роковин трагедії, невелика група киян разом із відомим письменником Віктором Некрасовим зібралися неподалік Бабиного Яру, щоб вшанувати пам’ять загиблих. Працівники Київської студії документально-хронікальних фільмів, оператор Едуард Тімлін та режисер Рафаїл Нахманович, вирішили зафіксувати цю подію на плівку під виглядом зйомок фільму про радянську міліцію.

Ця плівка залишалася у Тімліна до розпаду Радянського Союзу. Вперше її використали аж у 1992 році у фільмі «Віктор Некрасов на «Свободі» і вдома».

Того ж 1966 року, безпосередньо в роковини розстрілу, відбувся вже великий жалобний мітинг у самому Бабиному Яру. Дозволу на його проведення не було. Оператор Тімлін та режисер Нахманович хотіли відзняти і цю подію як важливий документ епохи.

Після цього Тімлін зняв двохвилинне відео, яке привіз на студію. Піднявся величезний скандал. Радянська влада охрестила мітинг «масовим стихійним зборищем єврейських й українських націоналістів». Більше цей унікальний матеріал ніхто ніколи не бачив.

«Анатоль Петрицький» (1970) режисер Роман Балаян

У літню добу 1972 року колишній керівник студії Укркінохроніки Віктор Шкурін зіткнувся зі шокуючим звинуваченням від свого нового начальника, Геннадія Іванова: «Ви що антирадянські картини тримаєте у своєму сейфі?» Це викликало у Шкуріна негативні емоції, оскільки йшлося про фільм, що став справжнім шедевром, а не просто кінолентою. Цей фільм розповідав про життя українського авангардного художника Анатолія Петрицького і був засуджений в українському держкіно як збочення, формалізм та антирадянщина, і було наказано його знищити. Володіючи єдиною копією фільму, Шкурін приховував її у своєму сейфі, і перед відхідним віддав її новому керівнику, який, після перегляду, вирішив знищити кінопроект.

Фільм, позбавлений дикторського тексту, зі складним відеорядом та авторськими художніми прийомами, був інноваційним для свого часу у українському документальному кіно. Режисер Роман Балаян, описуючи свої почуття, сподівався відобразити таємний смисл у картині Петрицького, спираючись на творчу свободу, але це не було прийнятно для українського кінематографу. Його страсті за Петрицьким не збігались з очікуваннями влади, які вимагали від режисера висвітлення страстей самого митецького об’єкта.

Комітет кінематографії України заборонив фільм, примушуючи Балаяна перезнімати його у простій формі, щоб відповідати нормам. Однак оригінальна версія фільму втрачена, і в українському кіноархіві залишилася лише друга, більш проста версія, яка не відображала творчу концепцію Балаяна на повну силу.

«Василь Симоненко», (1968‒1971) сценарій Олексій Дмитренко, Микола Шудря

Після смерті поета наприкінці 1963 року, влада та активна проукраїнська молодь, як в СРСР, так і за його межами, розпочали боротьбу за ідеологічне визначення Василя Симоненка. Перші намагалися представити його як відданого комуніста, другі – як українського борця з радянською системою.

Ще у 1968 році Комітет по кінематографії затвердив ідею створення фільму про «українського поета-комуніста Василя Симоненка», який мав би служити кінопропагандою серед іноземних глядачів. Сценарій Олексія Дмитренка та Миколи Шудрі був схвалений на Київській студії документальних фільмів у початку 1969 року, хоча нічого в ньому не вказувало на Симоненка як на комуніста.

Фільм мав включати записи голосу Симоненка та свідчення його друзів, зокрема, літератора Анатоля Перепаді, який також потрапив під клеймо через передачу щоденників Симоненка за кордон. Сценарій обіцяв високий потенціал і не відзначався заідеологізованістю чи конформізмом.

Проте зйомки фільму так і не розпочалися. Газета «Комсомолець Полтавщини» опублікувала скорочений варіант сценарію на початку 1970 року, але зазначила, що зйомки перенесені на 1971 рік за проханням Київської студії. На жаль, подальших планів на створення фільму про Василя Симоненка не виникло. Співавтор сценарію, Олексій Дмитренко, перед смертю висловив думку, що причиною невиходу фільму стали «перестрахувальники», хоча конкретної інформації про це немає.

«Прогулянки по Києву» (1970‒1972) сценарій Віктор Некрасов

Повнометражний документальний фільм за сценарієм відомого класика військової прози та критика радянської влади Віктора Некрасова ‒ це нестандартний погляд на Київ та його мешканців.

У віднайденому Радіо Свобода сценарії Некрасов прагнув через оригінальний відеоряд передати настрій та атмосферу сучасного міста із багатовіковою історією. Невеликі вкраплення тексту мав начитувати сам письменник.

У 1971–1972 роках оператор Едуард Тімлін відзняв «купу фантастичних планів, особливо із верхніх точок Києва». Та раптово українське держкіно запрошує для перегляду весь відзнятий матеріал. Плівку довго не віддають.

«Мене викликає директор студії і говорить: «Ніякого прізвища «Некрасов» у фільмі не повинно бути», ‒ згадує редактор фільму Світлана Васильєва.

Незадовго до того КГБ провело обшук у Віктора Некрасова. Радянська влада намагалася видворити його з країни.

Невдовзі фільм «Прогулянки по Києву» взагалі закрили. Весь відзнятий матеріал наказали використати для інших стрічок. Так з’явився фільм «І знову білий цвіт каштанів» у типовому радянському стилі, де від ідей Некрасова не залишилося нічого.

«Відкрий себе» (1972) режисер Ролан Сергієнко

Фільм про філософа Григорія Сковороду зазнав близько десяти переробок за наказом радянських партійних установ. Звукорежисер Георгій Стремовський згадує, що кожен раз з точністю виконувались всі поправки, але суть кіно не змінювалась. У фільмі зосереджено увагу на створенні пам’ятника Сковороді, відомим українським скульптором Іваном Кавалерідзе, та філософських текстих Григорія Савича, виконаних Іваном Миколайчуком. Картина передає образне створення людини та визволення від зайвого за уявою самого філософа.

Стремовський порівнює фільм з бомбою, яка радикально змінює уявлення про світ, що було неможливо прибрати. Після численних модифікацій стрічку розповсюдили в обласних кінотеатрах, проте за розпорядженням Безклубенка з ЦК КПУ усі копії було повернуто і знищено. Це рішення обґрунтовувалось непотрібністю підтекстів, подвійних змістів та інших інтерпретацій для партійних ідеологів.

Лише одна копія фільму вижила — вона була викрадена зі студії й передана Ролану Сергієнку. Він зберігав її на балконі протягом 16 років, поки заборону на стрічку не зняли у 1988 році. У 1991 році творці фільму були відзначені Шевченківською премією за цю роботу.

«Тур’я – земля поліська» (1970–1971) режисер Рафаїл Нахманович

Фільм режисера Рафаїла Нахмановича представляв собою новаторський підхід до радянського документального кіно. Він був знятий в основному прихованою камерою, з фіксацією реальних реплік персонажів без постановчих сцен, що створювало враження правдивості життя на екрані.

Стрічка розповідала про Олександра М’язя, одного з успішних голів колгоспу в Україні, який впроваджував елементи ринкових відносин. Незважаючи на позитивний прийом в українських та навіть російських кінотеатрах, через втручання Міністерства сільського господарства СРСР, не підконтрольного українському керівництву, фільм був сурово цензурований.

Були вилучені ключові епізоди та репліки, що не відповідали радянській ідеології, такі як «М’язь в лікарні», «Базар», «Похорони», «Збирання льону», а також розмови про політінформацію та цеглу. Режисеру довелося зробити численні зміни у фільмі, включаючи додавання дикторського тексту.

Незважаючи на цензуру, авторська версія фільму була продемонстрована на кінофестивалі у Маріуполі, що спричинило сувору реакцію організаторів. Після цього стрічку більше ніде не показували, і жодна з її копій не збереглася.

Рафаїл Нахманович став одним із найбільш утисканих українських документалістів, якому тричі забороняли знімати кіно. Більше десяти його фільмів були заборонені чи знищені. Режисер помер у Києві 16 травня 2009 року, залишивши значний слід у історії українського кіно.

«Завтра» (1977) режисер Юхим Гальперин

1977 ро­ку на­чаль­ник об­лас­но­го ГУ­ЛА­Гу в Ко­му­нарсь­ку пол­ков­ник Бой­чен­ко одер­жав з Міністер­ст­ва внутрішніх справ з Моск­ви до­ру­чен­ня зня­ти фільм про пе­ре­ви­хо­ван­ня в’язнів у шко­лах для робітни­чої мо­лоді і проф­те­ху­чи­ли­щах, оскільки там відбу­вав ув’яз­нен­ня якийсь ре­жи­сер.

Сце­нарій на­пи­сав на 10 сторінках Сергій Па­ра­джа­нов, проте до ро­бо­ти над зйом­ка­ми са­мо­го митця не до­пу­с­ти­ли, за­бо­ро­ни­ли зніма­ти. І замість фільму-інструкції з’явив­ся унікаль­ний до­ку­мент з ра­дянсь­ко­го та­бо­ру, ре­алізо­ва­ний Юхи­мом Галь­періним, сту­ден­том Київсько­го інсти­ту­ту те­а­т­раль­но­го ми­с­тецтва ім. І. Кар­пен­ка-Ка­ро­го.

Єди­ний публічний по­каз фільму з на­го­ди 100-річчя з дня на­ро­д­жен­ня Фелікса Дзер­жинсь­ко­го відбув­ся в пе­ре­пов­не­но­му залі на кіно­фе­с­ти­валі «Мо­лодість» у Києві 1977 ро­ку. Не­вдовзі всі ма­теріали фільму КДБ реквізу­вав і зни­щив. Ди­вом збе­ре­гла­ся єди­на копія.

Суспільство

«Сенс на Хрещатику» та «Україна без сміття» збирають російські книжки на переробку: куди звертатися

Опубліковано

Книгарня «Сенс на Хрещатику» та ГО «Україна без сміття» запускають збір російських книжок на переробку.

Про це йдеться на сторінці sens_khreshchatyk в Іnstagram.

Усі бажаючі здати російські книжки, журнали, каталоги, брошури та іншу паперову продукцію можуть принести їх у такі місця:

  • Книгарня «Сенс на Хрещатику» за адресою: Хрещатик, 34 (перший поверх).
  • Станція «Україна без сміття» за адресою: вулиця Саперно-Слобідська, 25/4.

«Люди з інших міст можуть надіслати російські книжки з адресною доставкою до дверей книгарні «Сенс», – зазначили в книгарні.

Зібрані книжки будуть передані на переробку картонно-паперовому комбінату. Усі виручені від макулатури кошти організатори спрямують на підтримку книгарні та фонду «Гуркіт». Вони планують зібрати понад сім мільйонів гривень на мобільну станцію ППО MECHATRONICS для 101-ї бригади ППО.

Читайте також: У Львові відкрили книгарню для інтровертів

«Ми переконані, що російськомовній літературі не місце на книжкових полицях українців. Позбавляйтесь непотрібної макулатури та звільняйте простір для нових текстів і сенсів», – зазначили організатори.

Нагадаємо, в Празі відкрилася перша українська книгарня.

Фото: freepik

Читати далі

Суспільство

Українські зенітники збили російський Су-25 на Донеччині

Опубліковано

Українські військові збили черговий російський літак Су-25 на Донеччині.

Про це повідомили в Оперативно-стратегічному угрупованні військ «Хортиця».

Як зазначається, літак збили на Покровському напрямку — він намагався обстрілювати позиції підрозділів Сил оборони.

Штурмовик знищили військові-зенітники з окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.

Читайте також: Розвідники ГУР показали, як майстерно знищують ворожу техніку

«Завдяки влучності, вправності та професіоналізму наших зенітників сьогодні російська авіація зменшилась на один бойовий літак», — зазначили в «Хортиці».

Нагадаємо, бійці Національної гвардії протягом тижня завдали значних ударів по окупантах на півдні України. Аеророзвідники знешкодили кілька десятків одиниць ворожої військової техніки, низку спостережних пунктів та засобів радіоелектронної боротьби.

Фото: АрміяІнфо

Читати далі

Суспільство

Як у Грі Престолів: ці замки, фортеці та палаци можна знайти в Україні. Вгадаєте де? Тест

Опубліковано

Від Карпат до узбережжя Чорного моря наша країна зберігає багатовікову історію, відображену в старовинних замках та розкішних палацах. Пропонуємо вам перевірити свої знання про ці дивовижні місця та дізнатися більше про історію та культуру України.

Готові до захоплюючої подорожі у світ давньої архітектури та королівської розкоші? Тоді давайте проходити новий тест від ШоТам!

Що це за замок такий?

ШоТам
Правильно! Неправильно!

Це Олеський замок — пам'ятка архітектури й історії 13-18 століть, розташований у смт. Олесько Золочівського району Львівської області. Він є одним з найдавніших в Україні замків — ймовірно, побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича на плато пагорба, який височить серед заплави річки Ліберція.

А це вже замок-музей Радомисль. Стоїть він у сусідній від Києва області. Але в якій саме?

radozamok.com
Правильно! Неправильно!

«Замок-музей Радомисль» розташований у Житомирській області. У 1612 році на цьому місці збудували «папірню» — укріплену фабрику з виробництва паперу для друкарні Києво-Печерської лаври. Після проведеної реставрації «Замок-музей Радомисль» є повністю відновленою середньовічною фортифікаційною спорудою з відтвореними автентичними інтер’єрами 17-19 ст.

Цей палац є справжньою перлиною Львівської області. Знаєте, про який саме йдеться?

Правильно! Неправильно!

Підгорецький замок (або Палац у Підгірцях) — пам'ятка архітектури епохи пізнього ренесансу та бароко. Він розташований у селі Підгірці Золочівського району Львівської області. Замок збудували на місці попередньої садиби Підгорецьких упродовж 1635–1640 років за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Сучасного вигляду замок набув після реконструкції 1720-х років.

Це — Хотинська фортеця. Вона складається з фортеці 13 століття та бастіону 18 століття, що його оточує. Крім того, вона є одним з найстаріших збережених укріплень Східної Європи. На березі якої річки вона розташована?

khotynska-fortecya.cv.ua
Правильно! Неправильно!

Хотинська фортеця розташована на березі річки Дністер.

У маленькому містечку Львівської області стоїть оборонна фортеця, зведена в 1634 році. Вона є справжнім прикладом архітектурного «palazzo in fortezzo» та має назву…

Вікіпедія\Анна Біляєва
Правильно! Неправильно!

Правильна відповідь - Золочівський замок. Його звели в 1634 році як оборонну фортецю на кошти Якуба Собеського — батька правителя Речі Посполитої Яна III Собеського. Замок створений за проєктом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев'яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та ровами з водою. У дворі є два палаци — більший з них має назву Великий, а навпроти в'їзної вежі розташований Китайський. Цікавим замок також є тим, що тут була система каналізації, яка збереглася до наших днів.

Тут бували й творили Шевченко, Гоголь, Марко Вовчок, Штернберг, Ріпин і Куліш. Впізнали місце на фото?

yilin.com.ua
Правильно! Неправильно!

Це Качанівка — одна з нечисленних поміщицьких садиб на території Україні, яка збереглася в комплексі палацу разом з парком. Маєток заснував російський полководець і граф Петро Румʼянцев-Задунайський як одну з резиденцій президента Малоросійської колегії та генерал-губернатора. У 1824 році у володіння садибою вступили поміщики-меценати Тарновські, які перетворили Качанівку на своєрідний культурно-мистецький центр.

Гуляючи цим живописним місцем, туристи нерідко губилися. Тут красиво, але й трохи лячно… Кажуть, у цьому місці можна зустріти привидів. Знаєте, що зображене на фото?

ШоТам
Правильно! Неправильно!

Форт-застава Дубно (інші назви — Тараканівський форт, Дубенський форт, нова Дубенська фортеця) — оборонна споруда, архітектурна пам'ятка 19 століття. Розташована неподалік від села Тараканів Дубенського району Рівненської області, в мальовничій місцевості над річкою Іквою.

Цей замок, на жаль, не зберігся до наших часів і залишив за собою лише мальовничу руїну. Знаєте, про що йдеться?

Вікіпедія\Moahim
Правильно! Неправильно!

Невицький замок — напівзруйнований замок біля села Кам'яниця Ужгородського району Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення. Про замок уперше згадують на початку 14 ст. як про опорну базу місцевого феодального бунту проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У 14 ст. замок переходить під володіння роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яної споруди кам'яну. У 1644 році під час релігійних воєн трансильванський князь Юрій I Ракоці зруйнував замок.

Тут творилася козацька історія! В місті Батурин стоїть єдиний збережений гетьманський палац. Що це за місце?

ШоТам
Правильно! Неправильно!

Палац гетьмана Кирила Розумовського – видатна пам’ятка доби класицизму національного значення. Він є головною окрасою, візитною карткою та символом Батурина. В Україні це єдиний збережений та відроджений гетьманський палац. На теренах нашої держави це ще й єдина архітектурна споруда, зведена за проектом визначного архітектора Чарльза Камерона.

Що це за замок? (ТЕСТ)
Не засмучуйтесь!
Це чудова можливість дізнатися більше про багату історію та архітектуру України. Спробуйте вивчити матеріали про замки та палаци, відвідати їх або прочитати книги та статті, щоб покращити свої знання.
Добре!
У вас добрі знання з цієї теми, але завжди є можливість покращити свої результати. Спробуйте почитати більше про різні замки та палаци України, їхню історію та унікальні особливості.
Відмінно!
Ви чудово розбираєтесь в історії та архітектурі України. Ваші знання про палаци та замки вражають. Продовжуйте в тому ж дусі та вивчайте ще більше цікавих фактів про культурну спадщину України!

Поділіться своїми результатами:

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Технології4 дні тому

«Більше не залежимо від центральної системи електропостачання». Як одесити зробили свої багатоповерхівки автономними

День мешканців багатоквартирного будинку на вулиці Капітана Кузнєцова в Одесі починається зі сходу сонця, яке...

Суспільство2 тижні тому

Як юнак з ДЦП вступив до університету і здійснює свої мрії

Максимові 19 років. Він щойно закінчив перший курс університету — вивчає політологію, бо любить аналізувати...

Суспільство2 тижні тому

Як почати бізнес у місці, яке сховане від світу? Досвід засновниці «Твого райка»

Альона Лагно родом з Канева, за освітою програмістка, живе та працює за фахом у Києві....

Суспільство2 тижні тому

Історичний зміст у кожній прикрасі: як ювелірний бренд з Дніпра популяризує українську культуру

«Двозуб Святослава», Трипільські Мадонни й олійні каганці — це все про український бренд ювелірних прикрас...

РЕКЛАМА: