Суспільство
Монах-блогер Падре Серж: як священник на Тернопільщині підкорив YouTube
Тернопільський священник в олімпійці та джинсах проповідує на YouTube. Він збирає сотні тисяч лайків та нищить стереотипи про церкву. Білоруський монах-місіонер Сергій Гончаров ще 10 років тому переїхав в Україну. Він впевнений, віра має адаптуватися під сучасність. Саме тому завів YouTube-канал “Падре Серж”, де розповідає не тільки про Євангеліє, а підіймає теми, про які церква зазвичай не говорить.
Чи можна займатись сексом до весілля, що сказано в Біблії про татуювання, куріння, алкоголь, чому люди дивляться порно та що спільного у церкви та McDonalds – це лише декілька з тем Падре Сержа, на які він розмірковує у своєму блозі.
Сергій Гончаров
Монах-редемпторист, священник. Служить у Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці у Тернополі. Під ніком Падре Серж випускає популярні у YouTube ролики на релігійну тематику.
Як з’явився Падре Серж
Ідея знімати священицький блог не є новою. Церква в різних країнах вже давно зайшла на YouTube. Я бачив, як просувають себе церкви в Польщі, наприклад, чи в Італії або США. Як вони в сучасному світі адаптували християнську проповідь. А у нас в Україні такий медійний ресурс як YouTube чомусь не досить добре використовувався. Ми трішки застрягли в способі церковного проповідування. Для того, щоб вийти до людей, треба навчитись говорити з ними їхньою мовою. Треба промовити до людини словом буденним та звичайним.
Так два роки тому я спробував записувати ролики. В той момент я вже переїхав в Україну і служив у Тернополі. Я давно захоплювався фото та відео, але мої роботи були скоріш для вузького кола осіб – для родини чи монастиря.
А коли я побачив, що влоги мають багато отців у сусідніх державах, це гарно сприймається людьми, вирішив теж спробувати. І вийшло.
Теми для відео я беру від людей, з якими працюю як священник. Вони завжди чимось цікавляться. Якщо одне і те саме запитання я чую три-п’ять разів, я розумію, що воно є актуальним. Тоді я пробую відповісти на нього у блозі.
Неосудливо про секс, наркотики і куріння
Велика когорта моїх тем – те, про що не заведено говорити в церкві. Це одвічні питання – татуювання, куріння, алкоголь, статевість. Я в досить не осудливий спосіб про це говорю, тому, думаю, людям і сподобалось. Наприклад, чіткої заборони на татуювання у Біблії немає, якщо вони не несуть злого умислу. Алкоголь вживати можна, якщо це не шкодить. Секс – це круто і здорово, але для одружених. Взагалі, я помітив, що тема стосунків досить актуальна. У діректі мені часто ставлять запитання щодо відносин, непрощення та проблем у сім’ї.
Взагалі, на YouTube у мене кілька рубрик. “Щиро про актуальне” – найпопулярніша з них і має найбільше переглядів. Це саме ті актуальні запитання, на які я намагаюсь дати відповідь. Хоча більше живого контакту з аудиторією у рубриці “Вставанок”. Ідея в тому, щоб благословити людину доброю думкою, про яку вона може протягом дня поміркувати. Я почав виставляти Вставанки о 7 ранку, щоб люди разом з ранковою кавою чи чаєм, вівсяночкою могли подивитись коротеньке відео і зарядитись позитивчиком. І оскільки у неділю ми у церкві читаємо Євангеліє, зявилась ще одна рубрика – “Недільна кава”, де ми говоримо про його історію.
Шукав себе і пішов у монахи
Мені було 20 років, коли я вирішив йти до монастиря. Я не з греко-католицької родини, тому цю віру обрав свідомо. Це був мій пошук. У мене з’явилися запитання про сенс буття, я цікавився філософією. Коли я став християнином, то зрозумів, що жити як раніше вже не хочу. Дуже складно поєднати палку віру та звичайний спосіб життя з його брехнею, залежностями та не добрими стосунками. Я не відчував себе щасливим і хотів більшого. І тоді приєднався до церкви та пішов у монахи.
Я білорус, який прожив у Мінську 20 років. Коли я прийшов до монастиря, то мене скерували до України, де я спочатку навчався, а потім став священником.
Країна, в якій я буду служити, не мала для мене великого значення. Але я навіть не думав, що це буде Україна. Я очікував, що поїду до Польщі або Словаччини. Але архімандрит Сергій Гаєк, очільник греко-католицької церкви Білорусі, сказав мені: “Ну, брат, дорогий, поїдеш в Україну”. Ось і все.
Служу у церковному спецназі або хто такі редемптористи
Я монах-редемпторист. Якщо порівняти монашество з військовою справою, то це такий собі спецназ, який займається своєю місією. Ми промовляємо до людей, які немовби є християнами, але вже відійшли від віри. До них церква не змогла достукатись.
Редемптористи – дуже активні і прогресивні у питаннях проповіді. Ми завжди шукаємо, як нам проповідувати людям, щоб вони краще зрозуміли.
Це наша давня традиція, а походимо ми ще з ХVIII сторіччя. Вже тоді монахи возили з собою різні картинки, щоб пояснювати людям питання віри. Малювали якийсь гріх, який нападає на людину, щоб віряни могли собі це все уявляти.
Читайте також: Перший онлайн-священник на Луганщині відпускає гріхи телефоном та сповідає через Facebook
Редемптористи мають змінювати місце служіння кожні чотири роки. Це називається одна каденція. Але іноді трапляється так, що тебе змінюють частіше. Так було і в моєму випадку. За 10 років я вже встиг послужити і в Україні, і за кордоном. Я навчався в Україні, служив у Бельгії як диякон, був в українському Новояворівську на кордоні з Польщею, звідки я потрапив до Тернополя. У файному місті я змінив два місця і зараз служу в Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці редемптористів.
Все, що знав про Україну – це борщ, колядки та козаки
Перше моє враження від України – це здивування. Для мене ця країна була сформована пострадянською уявою і асоціювалась з борщем, колядками та козаками. Останні з радянського мультика, де вони грали у футбол. А коли я потрапив на Захід України, у Львів, це сильно відрізнялось від того, що я собі уявляв. Виявилось, це культурне європейське місто.
Ще мене здивувало, як сильно і натурально люди живуть у традиції, особливо у селах. Пісенні та культурні традиції українців – дивовижні. Я відчував кайф від того, як люди їх бережуть. Мене настільки це захопило, що я навіть просив своїх співбратів-священників брати мене на поховання, бо цікаво було подивитись, як жіночки співають похоронні пісні.
А ще я не знав, що в Україні всі спілкуються українською. Я думав, що буде як в Білорусі, коли люди здебільшого говорять російською і час від часу білоруською. А тут всі говорили українською – і діти, і бабці, і дорослі люди.
Оскільки я знаю білоруську, а мови подібні, то я розумів, що мені говорять. Але потрібно було подолати психологічний бар’єр. Він зламався буквально за два тижні, коли я почав як губка все поглинати. Говорити було найбільш дискомфортно, бо всі одразу розуміли, що я чужоземець. Та я працював над цим, навіть вивчав мову з викладачем.
Про “зальотних” хейтерів та популярність
Зараз у мене на YouTube 14 тисяч підписників. Велика кількість з них з України – зі Львова або Тернополя. Іноді навіть впізнають на вулицях. Знаєте, як у Львові буваю, то одразу відчуваю погляди та зустрічаюсь з людьми. Слідкують за моїм каналом і за кордоном – в Польщі, Сполучених Штатах та Білорусі.
Не всім, звичайно, подобається те, що я роблю. Хейт приходить з різних боків. Є, як я їх називаю, “зальотні” коментатори, які в будь-якому випадку критикуватимуть все, що містить слова “церква” або “релігія”. Якщо зовсім щось образливе пишуть, то, на щастя, є кнопочка “Забанити”.
Іноді виникають міжконфесійні суперечки з певними церковними колами. Але з такими приємно вести диспут. Бо вони, принаймні, знають як це робити. Вони спираються на свої аргументи, я висуваю свої. Так ще й з’являється новий контент. Наприклад, після відео “Чи існує секс у християн”, мусив ще пояснювати про монашество і те, чому монахи не одружуються. Це позитивні коментарі, хоч і трішки критиканські.
А ще є такі люди, які прив’язані до традиційних речей. Церква для них має суворі канони. Їм образливо є те, що я записую відео без священицького одягу. Ще була якась критика з боку священнослужителів, але поза нашим громадженням. Мої ж настоятелі мене благословили на те, щоб я займався цією справою.
У 2020 році взагалі багато хто вирішив проповідувати в інтернеті. Є серед них люди, які надихнулись і моєю діяльністю. Але я ніколи не ставив собі за мету стати популярним та мати багато підписників. Завданням було показати приклад. Агов, я білорус і маю займатись справами українськими? Ну, давайте, хлопці, робіть щось. І роблять. Думаю, ще багато скарбів закопано і церква скоро побачить нові таланти.
Життя монаха за лаштунками камери
Чим займаються монахи? В монастирях закритого типу день поділяється на три частини – по 8 годин на відпочинок, працю та молитву. Але в нашому випадку воно так не працює, бо є церква і розпорядок прив’язаний до служіння у ній. У нас є ранкова, обідня, вечірня молитва, літургія. Пози тим є робота з людьми. Сьогодні, наприклад, я тільки-но повернувся з похорону, потім піду до хворого, щоб його посповідати. В такий час багато людей не може прийти до церкви. Коли є вільна від роботи хвилинка – знімаю відео. Зараз я менше роликів почав випускати, бо церква і служіння займають багато часу.
На один двохвилинний ролик потрібно витратити щонайменше дві години. Спочатку я прописую план. Мені треба зрозуміти, що я буду говорити, написати послідовність, якісь цитати. Однак, я не записую текст повністю і не читаю з листка. Як на мене, це виглядає штучно.
Якщо я записую у приміщенні, то розставляю світло, включаю мікрофон, направляю на себе камеру, 5-10 разів бігаю подивитись, чи вона нормально поставлена і потім починаю записувати.
Читайте також: “У нас п’ють чай, який збирають монашки”. Як працює єдина в Україні монастирська кав’ярня
Я займаюсь цим самостійно, нема кому пропильнувати весь процес, тому трапляється багато казусів. Наприклад, записав ролик на 20 хвилин, який треба змонтувати, а потім дивлюсь – звуку немає, є тільки відео. Взагалі, все залежить від теми і від настрою. Буває, що скажеш текст, і за 10 хвилин все виходить ідеально, не треба нічого повторювати. А буває такий день, що ти знову і знову говориш, а воно не йде.
Молитви через Instagram
Нещодавно я освоїв не тільки коротенькі відео, а й спілкування через прямі трансляції в Instagram. Коли розпочинався карантин, я поїхав до США, щоб взяти участь в українських парафіях і розповісти про духовні науки напередодні Великодня. Відбувся локдаун і я на п’ять місяців застряг в Америці. Тоді я увійшов у служіння в інтернеті та щодня вів трансляції в Instagram для тих, хто хоче зі мною помолитись. Збиралось декілька сотень людей. Ми читали Писання, розмірковували над ними, говорили про актуальні питання. Там же у Штатах я почав активніше розвивати YouTube-канал, бо був на те час.
Читайте також: Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке?
Як ютубер я почуваюсь прекрасно. Instagram та Facebook – це те, що я веду як підтримку для Youtube. Для того, щоб взятись за них професійно, потрібно більше часу. Але наша спільнота редемптористів в Україні зараз хоче входити в медійний простір на різних платформах. Окрім мене є насправді дуже багато редемптористів, які просувають і просуватимуть контент на різних медійних площинах. Церква і співбрати заходитимуть в Tik Tok, Facebook, Instagram. Тож, чекайте.
21-річному військовому Роману, який отримав важке осколкове поранення голови, хірурги з України, Канади та США провели унікальну реконструктивну операцію — йому встановили титановий імплант замість зруйнованих кісток чола. Операцію виконала міжнародна місія «Face the Future Ukraine», яка вже вп’яте приїжджає в Україну допомагати пораненим.
Про це повідомили в БФ «Пацієнти України».
Роман пішов на війну у 18 років і своє 19-річчя зустрів у Бахмуті. Під час боїв на Курщині поруч із його позицією розірвались чотири авіабомби. Хлопець опинився під завалами, отримав понад 20 поранень, зокрема й уламкове в голову, що зруйнувало кістки чола. Три місяці Роман не міг рухатися, проходив кілька складних операцій, а частина його мозку лишалась незахищеною.
«Ми провели операцію та встановили на місце знищених лобних кісток індивідуальний імплант з титану, який захистив мозок хлопця від ушкоджень та вирівняв чоло. Окрім імпланту ми пересадили сполучну тканину, аби титан не пошкоджував шкіру. Втручання тривало чотири години та дозволила захистити мозок від інфекцій, які знаходяться в носі і пазусі», — розповідає хірургиня з США українського походження Наталія Біскуп, яка вже втретє оперує поранених в Україні.
Читайте також: 13-річного хлопця із Сум відзначили за порятунок людей після ракетної атаки (ФОТО)
Роман став наймолодшим пацієнтом у цій місії. Загалом цього разу прооперували 25 поранених: проводили реконструкції носа, щелеп, орбіт очей, встановлювали індивідуальні імпланти. Усього — 83 операції.
За словами координаторки Наталії Комашко, за п’ять місій лікарі допомогли 160 пацієнтам. Деякі з них проходять багатоетапне лікування. Наступну місію запланували на осінь. Записатися можна за посиланням.
Нагадаємо, що канадці передали бійцям ГУР перший в Україні гелікоптер Sikorsky S-76A (ВІДЕО).
Фото обкладинки: БФ «Пацієнти України»
Суспільство
Львівʼянка Єлизавета Адамська здобула перемогу в номінації «Найкращий екокостюм» на Miss Eco International. Завдяки цьому вона вийшла до фіналу престижного міжнародного конкурсу, який відбудеться 19 квітня в єгипетській Александрії.
Про це повідомив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.
Про костюм
Костюм Єлизавети має назву «Пам’ять у пелюстках». Його присвятили темі збереження природи під час війни. Образ символізує 20 рідкісних видів українських рослин, які опинилися під загрозою зникнення внаслідок агресії росії. Усі квіти та ефектні рукави сукні виготовлені з переробленого пластику.
Єлизавета Адамська — активна громадська діячка та учасниця Young European Ambassadors. Вона реалізувала кілька соціальних ініціатив: проєкти на тему екофемінізму, сталого способу життя, а також розробила навчальну екологічну гру для дітей з порушенням зору.
Читайте також: У культовому ресторані українських емігрантів у Нью-Йорку зготували символічні паски (ФОТО)
Довідка про конкурс
Miss Eco International — це міжнародна платформа, що об’єднує представниць з різних країн навколо тем екологічної свідомості та сталого розвитку. Переможниця отримує статус Посланниці доброї волі ООН з питань довкілля. У 2024 році конкурс виграла українка Ангеліна Усанова.
Нагадаємо, що українка Адріана Пущак здобула титул Miss Petite USA Universe 2025.
Фото: фейсбук-сторінка Максима Козицького
Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища або спалюють, забруднюючи повітря. Однак їх можна переробляти, зокрема компостувати, що є екологічним і дешевим способом утилізації.
Проєкт «Кращі практики управління біовідходами в малих громадах України» допомагає 63 громадам розробити плани поводження з відходами та перетворити їх на добриво для місцевих парків і садів.
Громади, що взялися за компостування
Керівництво Білогородської громади (Київська область) до дій спонукали самі жителі: чимало людей виносили гілля й траву в яри та лісосмуги, перетворюючи їх на стихійні звалища. Це додавало навантаження комунальникам.
Послуги з подрібнення гілок і збору ялинок полегшили ситуацію, але потрібен був системний підхід. Тепер у планах громади — встановити великі компостери й навчити людей користуватися ними замість того, щоб викидати органіку абикуди.
«Ми рішуче налаштовані впоратися з цією проблемою», — каже завідувачка сектору екології Білогородської сільради Ольга Леонова.
Фото: Білогородська громада
Дехто ж вирішив почати з просвітництва. Наприклад, у Гірській громаді, що теж на Київщині, проводять лекції, тренінги та практичні заняття для учнів шкіл, вихованців дитячих садочків і жителів громади, на яких роз’яснюють переваги екологічних методів управління органічними відходами.
«Хочемо збільшити компостування біовідходів у громаді. Для цього плануємо встановити компостери в школах, соціальних закладах і багатоповерхівках, а також заохочувати жителів до компостування. Організуємо майстер-класи, екозаняття й інформаційні кампанії. Проте для успіху потрібен чіткий план на рівні громади, і спеціалісти вже працюють над його розробкою. Тренінги проєкту допомогли структурувати процес і врахувати важливі нюанси», — розповідає завідувачка сектору екології та охорони природних ресурсів виконкому Гірської сільської ради Олеся Карпенко.
На Одещині про проблему органічних відходів задумались у Красносільській громаді. Вона розташована в передмісті Одеси на березі унікального Куяльницького лиману, тож збереження довкілля тут особливо пріоритетне. Уже зараз комунальні служби централізовано збирають і вивозять опале листя й інші зелені рештки окремо від побутового сміття. Наступний крок — облаштувати повноцінний майданчик для компостування всіх біовідходів.
«Прагнемо не просто створити систему управління біовідходами, а інтегрувати її в екологічну політику громади», — пояснює головна спеціалістка відділу ЖКГ Красносільської сільради Юлія Волочан.
Фото: Красносільська громада
Беруть участь у проєкті й громади, що раніше не мали жодної практики збирання органіки. До прикладу, в Болехівській міській громаді на Івано-Франківщині до цього часу всі відходи возили на полігон в урочище «Криве» — тепер же там планують створити систему роздільного збору, аби зменшити навантаження на сміттєзвалище.
Як проєкт допомагає громадам
Уже цього року в проєкті планують навчальний візит до громад, які вже успішно впровадили роздільний збір відходів, аби перейняти досвід і надихнутися реальними прикладами.
П’ять найвмотивованіших громад-учасниць отримають сучасні компостери: грантові кошти покриють 70% вартості десяти секцій (контейнерів) для компостування в кожній з них, а решту дофінансують місцеві бюджети.
Їх планують встановити переважно біля об’єктів, де накопичується багато органіки: шкіл, лікарень, парків чи ринків. Там жителі зможуть залишати, наприклад, опале листя, харчові рештки або скошену траву, а комунальники контролюватимуть процес компостування.
Першу партію компосту громади використають для власних потреб — щоб підживити ґрунт у парках, скверах, на клумбах, — а наступні, можливо, роздаватимуть людям для приватних господарств.
Перші результати
У соцмережах Білогородської громади з’явилися поради, як облаштувати домашній компостер на подвір’ї. А в Гірській громаді на офіційному сайті регулярно повідомляють про екологічні заходи й закликають всіх охочих долучатися.
Майже 200 громад по всій Україні поширили на своїх сторінках матеріал про шкоду від спалювання органічних залишків «Не пали — компостуй!», який у межах проєкту підготував «Український альянс “Нуль відходів”». Людей поступово готують до змін: пояснюють, чому важливо відокремлювати органіку від іншого сміття, як правильно її складати для компостування, скільки часу та які умови потрібні, щоб отримати готове добриво.
Жителі й самі починають цікавитися: запитують, коли та куди можна буде здати відходи для компостування, пропонують свої ідеї. У деяких громадах вони організувалися на суботники — окремо зібрали торішнє листя, щоб не вивозити на смітник. Усе це — маленькі, але важливі кроки до великої мети.
Фото: Гірська громада
Можливості для всіх: долучайтеся та дійте
Історії цих громад доводять: навіть невелике місто чи село може впровадити європейські практики поводження з відходами. Компостування — це просто й недорого, треба лише згуртованість і план дій.
Якщо ви хочете, щоб і ваша громада перестала відправляти тонни органіки на звалище, варто діяти вже зараз. Для початку можна провести аудит відходів: скільки з них біо- і де їх утворюється найбільше (дворогосподарства, ринок, парк тощо). Далі — обрати доступний варіант компостування: можливо, це будуть індивідуальні компостери для кожного двору або ж один спільний майданчик з контейнерами для цілої вулиці чи кварталу. Важливо залучити людей: пояснити, навчити, показати приклади успіху.
Організатори проєкту готові ділитися напрацюваннями. На фінальному етапі планують створити відео про найкращі практики учасників і провести відкритий вебінар — за анонсами слідкуйте в спільноті Zero Waste Alliance Ukraine. А вже зараз по пораду можна звернутися до експертів ГО «Екологічні новини» ([email protected]), які координують проєкт.
Компостуючи біовідходи, громада вирішує одразу кілька проблем: зменшує навантаження на полігони, поліпшує екологію, економить кошти на вивезення сміття. Натомість отримує цінний ресурс — добриво, яке повертає поживні речовини в ґрунт. Так замість сміття з’являється нове життя.
