Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Мене обурюють стереотипи»‎. Історія соціального підприємства, де навчають ромських жінок шити та заробляти

Щодня ШоТам розповідає для вас про український бізнес, соціальні проєкти, волонтерів, аграріїв та позитивні зміни у країні. Але ми також виступаємо проти дискримінації

Партнерський матеріал

Опубліковано

Щодня ШоТам розповідає для вас про український бізнес, соціальні проєкти, волонтерів, аграріїв та позитивні зміни у країні. Але ми також виступаємо проти дискримінації в усіх її проявах. Дуже багато негативних новин розповсюджуються в мережі, де акцентують увагу на слові «ром» та його ксенофобських синонімах. Тому ми лупаємо цю скалу стереотипів і розповідаємо вам позитивні історії успіху представників ромської спільноти, які розвиваються в Україні, навчаються, відкривають бізнеси та забезпечують робочими місцями десятки людей.

Уявлення про ромів зводиться до низки стереотипів та дискримінації, що створює чимало перешкод для інтеграції їх у суспільстві. Ми часто читаємо негативні новини, де акцентують на національності, але чи знаємо ми позитивні історії? Багато ромів отримують освіту, влаштовуються на престижну роботу, створюють свої фонди, бізнеси та робочі місця. Ми вирішили розповісти вам історії успіху ромів, які проживають в Україні. Одна з них – швейне підприємство в Одесі, де працюють ромські жінки. Благодійний фонд «Вітри змін»‎ вже кілька років допомагає жінкам, а нещодавно запустили курси для ромських жінок, де навчили їх шити. Зараз ромські жінки заснували власне підприємство та створюють стильну постільну білизну. Як створити соціальне підприємство та боротись з дискримінацією – читайте у нашому матеріалі. 

Крістіна Спіріна

Крістіна Спіріна

Керівниця платформи жіночих ініціатив Petalenca, що  в Одесі. Працює у благодійному фонді “Вітри змін”. 

З дитинства чула негатив про ромів і захотіла це змінити

Я маю ромське коріння, але не виховувалась у ромській громаді.  Я неодноразово чула негативні коментарі в сторону нашої національності. Саме мене це не стосувалось, але наші сусіди часто погано висловлювались в сторону ромів. І знаєте, ромське коріння навіть приховувалось, тому що люди не завжди розуміють тебе, немає ніякої толерантності. Саме тому я й пішла працювати у фонд “Вітри змін”, бо він займається тим, щоб просувати права жінок, їх рівність та недискримінацію в Україні. Мені хотілось більше дізнатись про людей ромської національності, вивчити корінь проблеми стереотипів та спробувати порушити ці бар’єри.

Мене завжди обурювало, коли в будь-яких пабліках, де пишуть про крадіжки, часто є коментарі “вкрала циганка”. І всі гріхи приписують саме їм. І дуже неприємно, коли у 21 столітті у нашому інтернаціональному місті досі є такі упередження. 

За три роки роботи в фонді і дізналась багато історій від жінок, які звертаються до нас за допомогою. У багатьох насправді тяжка доля. Наприклад, є така традиція, коли молодій дівчинці років 12-14 батьки кажуть, що вона не піде далі навчатись в школу, а виходить заміж.  Вона ще сама дитина, але так у них заведено. Але ромські чоловіки іноді бувають доволі агресивними. І дівчина опиняється у такому становищі, далеко від своєї родини і потерпає не тільки від фізичного, а й від морального насилля. У 23 роки в неї вже 3-4 дітей, а у деяких і по 8 може бути. І з дітьми на руках вона намагається втекти від свого чоловіка. До родини повернутись не може, бо для них це сором. Тому їй кажуть, щоб вона йшла працювати. Але куди візьмуть жінку, у якої навіть школи за плечима немає? Крім того, щоб бути домогосподаркою та виховувати дітей вона більше нічого не знає.

Тому дуже часто ромські жінки опиняються на вулиці і йдуть жебракувати. А люди на вулицях їх жахаються, часто бояться підходити та вигукують негативні коментарі. Але ж ніхто не знає, що вона пережила до цього. Є історії, коли дівчата у маленькому віці ставали сиротами, тому кидали школу і йшли працювати, щоб опікувати своїх молодших братів та сестер. У центрі з жінками працюють психологи, але ми бачимо, що і в сучасному світі є ця дискримінація. Одна наша клієнтка мала дуже вирізні риси обличчя, але перефарбувалась у блондинку тільки для того, щоб влаштуватись на роботу. Вона намагається заробити гроші, щоб її маленька донька не зазнала такої ж долі.

Читайте також: «Весь виторг йде на благодійність». Як працює підприємство NAVIN, яке піклується про жінок у кризі

Неприємно, коли люди не знають проблеми і засуджують інших. І знаєте, мені якось мама сказала, що якщо я можу хоча б одну долю змінити на краще – це великий плюс. Я не маю можливості допомогти фінансово, але можу дати якісь інструменти жінкам для самореалізації. І наше швейне підприємство стало одним з цих інструментів. 

Запустили підприємство і почали шити постіль

У нашому центрі ми допомагаємо жінкам також і з працевлаштуванням. Часто навіть супроводжуємо їх. Бо іноді роботодавці телефоном погоджуються взяти на роботу, а коли на порозі бачать зовнішність дівчини – відмовляють. Минулого року до нас звернулось 20 жінок за допомогою в працевлаштуванні. Ми почали з ними спілкуватись і питати, чим саме вони б хотіли займатись, адже до цього вони ні досвіду роботи, ні освіти не мали. Майже всі відповіли, що хочуть шити. 

Тому ми написали грантову заявку у Фонд Відродження. Вони нас підтримали і ми реалізували 3-місячний пілотний проєкт. На отримані кошти змогли купити вісім професійних швейних машинок та організувати курси для жінок. В результаті відкрили соціальне підприємство під брендом Petalenca. Ромські жінки досить закриті, тому ми запросили для їх навчання Вікторію Кобзарь. Вона успішна ромка і стала такою натхненницею для наших жінок. Вони побачили, що незалежно від національності вони можуть також досягти успіху, потрібно тільки докласти зусиль. 

Курс пройшли чудово, наші ромські жінки досить швидко навчились всіх аспектів шиття. І коли постало питання, що ж саме ми будемо шити – всі проголосували за постільну білизну. Тому ми вирішили розвиватись саме у текстильному виробництві. Щоб зробити курси більш серйозними та відповідальними для дівчат, в кінці ми влаштували іспит, де кожна могла показати свої роботи. В комісію запросили викладачів, а також представників малого бізнесу, які розбираються у швейній майстерності і могли оцінити роботи. Це був дуже хвилюючий день, який показав, що дівчата стали сильною командою. Вони допомагали одна одній, бо в когось краще виходило працювати з технікою, в когось – шви, а когось – змійки. І це й надалі відіграло величезну роль, коли ми запустили соціальне підприємство. 

З 20-ти дівчат на нашому швейному підприємстві залишилось тільки шість. Всі отримали сертифікати про проходження курсів, і вже з новими знаннями та навичками змогли влаштуватись в інші швейні цехи.

Маємо проблеми з продажами, бо про нас ніхто не знає

Ми багато експериментуємо, намагаємось запроваджувати новий асортимент. Ромські жінки беруть участь у всіх процесах, виборі тканини та фурнітури. Ми тестуємо матеріали і разом приймаємо рішення, чи беремо у виробництво. Дівчата повинні повністю заглиблюватися у всі аспекти соціального підприємства, бо ми хочемо, щоб далі вони повністю займались цим самі. Стосовно матеріалів, то ми створюємо нашу постіль з бязі. Це бавовняна щільна тканина полотняного переплетення. Вже налагодили зв’язок з постачальником і далі плануємо закуповувати сатин та шовк. Поки шиємо тільки з бязі і наші покупці задоволені. Ціни на постіль у нас досить лояльні – 450-550 гривень за комплект. 

Постільна білизна від Petalenca

Перед тим, як заснувати підприємство наша колега пройшла курс в академії соціальних інновацій. Соціальне підприємство не прописано в законодавстві, тому потрібно було мати певні знання, як саме його створювати. Тому ми оформили ФОП  і вже тоді почали продавати постіль. Спочатку підприємство рекламували серед знайомих, різних організацій та партнерів. Також створили соціальну сторінку в Інстаграм і працюємо над розробкою сайту. Ще на початку у нас були непогані продажі, але зараз ситуація змінилась. Проблема в тому, що про нас ніхто не знає. Поки замовляють 2-3 комплекти в місяць. Але дівчата продовжують працювати. Вони самі собі створюють зручний графік. Ми їм не керівники. Це соціальне підприємство і кожна сама обирає, як їй зручніше працювати. 

Читайте також: Ohra Home: як мами дітей з інвалідністю створюють стильну постіль

Можливо, ми стали не конкурентоспроможними ще й через високі заробітні плати для жінок. Бо ми проводили аналіз у сусідніх цехах, і якщо на підприємства в Одесі за одну постіль дівчата отримують 20 гривень, то у нас 100 та вище. Тому ми обговорили ситуацію з дівчатами і вони погодились, що краще вони будуть працювати більше і отримувати більше замовлень, ніж шити три постелі в місяць.  Ми зіштовхнулись вперше зі створенням бізнесу, ніхто до нас не мав такого досвіду. Тому, звичайно, помилки були. Але зараз плануємо активно працювати над рекламою, щоб про нас більше дізнавались. 

Нам казали, що ніхто не купить постіль, яку “шиють циганки”

Ніхто з нас не мав досвіду саме в рекламі та розвитку підприємства. Наші партнери нас підтримували, а от коли ми звертались до малого бізнесу, то отримували купу негативу. Багато хто казав, мовляв, ви думаєте хтось купить постільну білизну знаючи, що їх “шили циганки”. І це дуже обурює, що у людей досі є такі стереотипи через національність. Ми намагаємось поговорити з такими людьми, розповісти історії жінок, що вони пережили в житті і насилля, і дискримінацію, і зараз прагнуть розвиватись. Але завжди знайдеться покупець, який буде адекватно реагувати.

Зараз ми плануємо розвиватись і робити все для того, щоб люди про нас дізнавались все більше. Хочемо звернутись до IKEA, адже вони підтримують соціальні підприємства. Можливо, вони зможуть нам щось порадити, допомогти в просуванні продукції. Якщо наша постіль буде стояти на полицях IKEA – це буде дуже круто. Крім того, нас підтримала норвезька організація та замовила 4 комплекти постільної білизни. Тому навіть вже за кордон змогли відправити постіль. 

Ми сміливо можемо похвалитись якістю нашого продукту. Ми моніторили ринок та бренди, які шиють постіль з таких же матеріалів. Але ціни у них значно вище за наші. Якось ми спробували замовити комплект і подивитись на якість. Прийшло замовлення і ми побачили, що це зовсім інший матеріал, ніж в описі. І хоча у них вищі ціни, але є замовлення.  Бренди вкладаються в рекламу, зйомки і коли заходиш в Інстаграм, то одразу бачиш їхні сторінки через таргетовану рекламу.  Тому й ми зараз плануємо зробити основний акцент на цьому. Крім цього, вже скоро запуститься наш сайт, з яким допомагає професіонал.

Для жінок робота на підприємстві  – задоволення

Дівчата зараз працюють в лайтовому режимі, але їх це влаштовує. Вони не хочуть сидіти вдома і саме на роботі морально відпочивають. Наше швейне підприємство дає їм надію та впевненість у собі. Для мене було важливо не тільки влаштувати на роботу 20 жінок, а й зробити все для того, щоб вони зрозуміли свою важливість та можливості. Навіть на карантині вони не стали сидіти вдома – пробували робити щось нове, чомусь навчались, працювали з психологом, щоб відчувати свою незалежність ні від кого.

Поки мами працюють, діти можуть грати в окремій кімнаті

Читайте також: Екотовари руками незрячих. Історія вінницького підприємства «КлубОк»

Зараз жінки приходять до нас і питають, чи є нові курси та тренінги, бо для них праця – задоволення. Бо до цього вони сиділи вдома, постійно прибирали і готували їжу на велику родину. Дуже радує, що наші ромські жінки розповідають про курс своїм подругам, сусідкам й ті приходять і також хочуть навчитись. А вже наші випускниці стають менторами і вже вони навчають дівчат. Чи то нам пощастило, чи то ті жінки справді народились зі швейною машинкою. Зараз ми плануємо набирати нових учениць і також навчити більше жінок швейній майстерності та показати їм – що власними силами вони можуть чогось досягти. 

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проєкту «Історії успіху ромського бізнесу».

Суспільство

6 традиційних пасок з різних регіонів України: рецепти від Ужгорода до Одеси

Опубліковано

З настанням весни майже кожна українська родина готується до великого християнського свята — Великодня. Серед усіх традиційних страв паска займає особливе місце, бо для вірян це символ воскресіння та нового життя. Цікаво, що в кожному регіоні України рецептура різна. Крім того, відрізняються традиції щодо початку приготування: в одних місцях тісто замішують ще в Чистий четвер, в інших — у Страсну п’ятницю. 

ШоТам підготували для вас шість варіантів традиційних пасок з різних регіонів України.

Закарпатська несолодка паска

Закарпатська паска схожа на коровай і вражає насамперед декором. Жодних кольорових посипок чи глазурі нема — тільки завитки з тіста різних форм: квіти, коси, віночки, хрести, сонце, місяць. Паски слугують не лише їжею, а й оберегом.

На відміну від більшості регіонів України, де паска традиційно є солодкою, закарпатська виступає як білий хліб з високоякісного борошна, яке колись вважалося розкішшю. Це борошно називали «петльованим», і це означало, що воно вищого ґатунку.

Ми знайшли цікавий старовинний обряд приготування закарпатської паски. Ним поділилася з нами жителька Хуста Тетяна Бондаренко. 

«Увечері перед днем випікання просіяти борошно, щоб воно «нагрілось» і стало легшим. Рано-вранці всі жінки в родині повинні зібратися та молитися, поки бабуся з молитвою замішує тісто. Це забезпечує, що хліб буде наповнений хорошою енергією та точно вдасться. Оскільки в закарпатській пасці не використовують родзинки, курагу чи білу глазур, основні інгредієнти залишаються традиційними: якісне борошно, вода, дріжджі, трохи солі та яйця. Паску прикрашають просто, але зі смаком — косичками та хрестиками з тіста. Перед випіканням обов’язково змащують сирим яйцем для красивого золотистого кольору. Традиційно паски печуть у четвер або суботу перед Великоднем. Важливо стежити, щоб піч була рівномірно нагріта, а паски розміщені так, щоб кожна з них рівномірно зарум’янилась», — каже жінка.

Закарпатський етнограф Федір Потошняк описує на своїй сторінці у Facebook традицію подачі випеченої паски: її кладуть на велику тарілку, яка стоїть на особливій великодній скатертині. Нижче паски завжди лежать яйця, ковбаса, шинка, сир, масло, сіль тощо. З часом з’явилася традиція святити паски в кошиках, виплетених у селі Іза, що призвело до зменшення їх розмірів, хоча традиційна закарпатська господиня й досі може вирішити покласти в кошик велику паску, підтримуючи спадщину минулих поколінь.

Тернопільські господині прикрашають паски зайцями на паличках

Традиційно процес випікання пасок у Тернополі розпочинається ще в Чистий четвер. Це роблять для того, щоб встигнути все приготувати до нічної служби на Великдень.

Однією з характерних особливостей тернопільських пасок є їхнє декорування. Зазвичай їх покривають біленькою глазур’ю, яку легко приготувати з яєчних білків і цукру. Для додаткового смаку й естетики до глазурі часто додають трохи лимонної кислоти, що надає легкої кислинки. Красу пасок підкреслюють за допомогою харчових барвників. Після нанесення глазурпосипають кольоровою стружкою, сухофруктами та родзинками. Особливим декором є маленькі солодкі зайці на паличках, які встромляють у верхівку паски.

Молода майстриня з Тернополя Антоніна Лахманюк у своєму блозі поділилася секретами випікання ідеальних пасок, які вона навіть продає. Антоніна вважає, що паска — це більше, ніж просто традиційний великодній хліб. Це символ свята, і до її приготування потрібен особливий підхід. Жінка підкреслює, що настрій пекаря може вплинути на якість випічки, тому якщо ви нервуєтесь або відчуваєте тривогу, паска може не вдатися. Важливо заспокоїтись і налаштуватися на позитив перед тим, як приступати до роботи.

У сім’ї Антоніни рецепти пасок передаються від бабусь і мам. 

«Напередодні замочіть родзинки, цукати та сухі ягоди в коньяку або ромі на ніч. Нагрійте 100 г молока, розчиніть у ньому 6 г сухих дріжджів або 15 г свіжих, додайте 2 ст. л. цукру та 70 г борошна. Накрийте й залиште в теплому місці на 30-40 хвилин. До цієї опари додайте 100 г розтопленого вершкового масла, 2 збиті яйця, 70 г цукру, вимочені цукати, трохи солі та 250-300 г борошна. Тісто має бути м’яким, але не липким. Замісіть, накрийте й залиште в теплому місці на 1-1,5 години. Розділіть тісто та викладіть у форми, дайте ще раз піднятися. Випікайте паски в духовці при 160° протягом 50 хвилин. У результаті ви отримаєте дві пасочки вагою по 400 грамів», — пише господиня.

Подільські бабки

На Поділлі — регіоні, який охоплює частини Вінницької, Хмельницької, Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей — великодні традиції мають свої унікальні особливості. Тут великодній хліб називають не паскою, а бабкою. Бабка — це пишна здобна кругла випічка, яку прикрашають візерунками з тіста й у суботу перед Великоднем освячують у церкві, після чого вона стає центральним елементом святкового столу.

Бабку на Поділлі готують з особливою увагою до деталей. Тісто для бабки роблять здобним, часто використовуючи яйця, масло, молоко, цукор і ванілін для аромату. Після замісу тісту дають добре піднятися, а потім формують у круглу форму, декоруючи поверхню візерунками, які можуть включати косички, зірки чи квіти, зроблені з того ж тіста.

Поліська великодня випічка — нічого зайвого

Паски Полісся, які печуть у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській і Сумській областях, відрізняються своєю простотою та традиційністю. Замість використання родзинок чи ванільного цукру господині часто обмежуються звичайним цукром у значній кількості. Цікавою особливістю є додавання відвареної картоплі, яка допомагає пасці залишатися м’якою довший час. Такий інгредієнт не тільки збагачує смак, але й підтримує текстуру випічки.

Традиційні поліські паски прикрашають досить скромно — простими візерунками з тіста та хрестами, що символізують великодні мотиви. Ці прикраси підкреслюють глибину релігійних традицій регіону.

Особливістю Полісся є збереження старовинних традицій замішування тіста. Господині часто використовують великі дерев’яні бочки, які потім накривають вишитим рушником, підперезують червоним поясом — крайкою — і кладуть на них гроші та гілочки верби. Це роблять з надією на добробут і здоров’я. 

Ще одна унікальна традиція полягає в тому, що вже випечений хліб виносять на вулицю перед світанком, щоб він отримав «благословення» сонця. Це роблять ті, хто через стан здоров’я не може дійти до церкви, але хоче, щоб їхні паски були освячені.

Сирні донецькі паски

На Донеччині особливо популярними варіантами є ванільні та сирні паски, кожна з яких має унікальні рецепти та значення.

Традиційно ванільну паску готують на молоці, додаючи родзинки для смаку. Завершальним акордом є покриття глазурʼю, яку роблять із цукрової пудри та білків, та яскравою цукровою посипкою.

Сирна паска в Донецькій області готується з особливим значенням. Для її приготування використовують кисломолочний сир, який перетирають в однорідну масу, додають цедру, цукати, родзинки та значну кількість яєць — десяток або більше. Таку паску зазвичай випікають у формі піраміди, яка символізує Гріб Господній. Цей символізм підкреслює глибину релігійних вірувань і традицій, що зберігаються в регіоні.

Існує повір’я, що якщо крихти падають з освяченої паски на підлогу, то це є поганою ознакою, тому за столом завжди панує особлива увага та повага до цього святкового хліба.

Мистецтво декорування пасок на Одещині

Одеські господині використовують для випікання пасок тільки борошно найдрібнішого помолу та найвищого сорту. Його використання забезпечує відмінну текстуру та смак випічки, що робить паски особливо пишними й ароматними. Особливу увагу приділяють декоруванню: це можуть бути сухоцвіти, фрукти, безе, тістечка макарони, маршмелоу тощо. 

Одеські ресторани не тільки печуть паски, а ще й змагаються, чия красивіша. Цукати, темні родзинки, горіхи, глазур з білого шоколаду, золоті злитки — чим тільки не дивують.

Марія Іванівна родом із села Маразлієвка Одеської області. Господиня готує паски з 25 років. Зараз їй 82, але вона продовжує випікати великодній хліб. Жінка поділилася з нами своїми секретами.

«Головне добре вимішати тісто руками — хвилин 40, не менше, щоб тісто аж пищало. І головне, щоб у хаті було тепло — не має бути протягів, коли тісто підходить. Я накриваю його ковдрою та вмикаю кондиціонер, щоб на кухні було аж жарко», — каже пані Марія. 

Кілька років тому з випіканням пасок жінці почала допомагати її онука Руслана. Вона підійшла до процеcу з особливою креативністю. Паски почали виходити настільки естетично привабливими, що люди почали їх замовляти до свого столу, і бабусі з онукою, звісно ж, додалося роботи. 

«Коли я з бабусею почала випікати паски, то ми стали додавати цукати на кшталт вишні, манго, персика — дуже смачно виходить. Є ще один секрет: коли замішуємо тісто руками, обов’язково молимося, згадуємо душевні сімейні історії. Серце наповнене любов’ю, у всіх обов’язково гарний настрій», — розповідає Руслана Орленко. 

Для випікання за рецептом бабусі Марії знадобиться літр молока, 20 жовтків, 700 г цукру, 2 пачки ванільного цукру, 300 г вершкового масла, 100 г соняшникової олії, 200 г живих дріжджів, 3,5 кг борошна, а також цукати за смаком.

«Цукор з жовтками збиваємо міксером, додаємо молоко кімнатної температури, висипаємо всі дріжджі, додаємо борошно та перемішуємо (має вийти консистенція трохи густіша за сметану). Посипаємо зверху трохи борошном і накриваємо рушником. Лишаємо в теплому місці на годину — тісто має гарно піднятися. Потім починаємо замішувати й додаємо потроху борошно, яке лишилося. Додаємо розтоплене вершкове масло й соняшникову олію. Тісто вимішуємо не менше 40 хвилин. Додаємо цукати, цедру лимона, ванільний цукор. Накриваємо рушником або ковдрою та залишаємо в теплому місці на 1,5 години. Розливаємо тісто по формах, які попередньо треба змастити олією. Форма має бути заповнена менше, ніж наполовину. Чекаємо годину, щоб тісто підійшло до краю формочки. Ставимо в духовку й випікаємо 45-50 хвилин при температурі 170°», — ділиться господиня. 

Паски в різних регіонах України — це більше, ніж просто великодній хліб. Кожен край вносить у свої рецепти частинку місцевої культури, історії та традицій. Це не просто страва, а символ спільноти й спадщини. Від Поділля до Полісся, від Бессарабії до Донеччини кожен рецепт зберігає зв’язок між поколіннями.

Читати далі

Суспільство

«Віримо в малі міста та хочемо для них розвитку». Як подружжя відкрило першу галерею-кав’ярню в Дрогобичі

Опубліковано

Понад 2 роки тому Юлія Дима поїхала в Париж, але не дивитися на Ейфелеву вежу, як це роблять усі туристи, а шукати там Дрогобич. Жінка досліджувала життя й творчість письменника Бруно Шульца з Дрогобича, а також інших митців зі свого рідного міста.

«Я повернулася в Дрогобич і сказала чоловіку, що це не випадковість, що в нашому маленькому місті так багато митців. Їх обожнюють у Парижі, Варшаві, Берліні, а тут взагалі ніхто не знає», — каже Юлія.

Так виникла ідея створити в районному центрі на Львівщині першу мистецьку галерею-кав’ярню, аби популяризувати мистецтво. Яке значення для містян має заклад «юна» на честь коханої Бруно Шульца розповідаємо в ШоТам.

Юлія та Роман Дими

заснували галерею-кав’ярню «юна» в Дрогобичі

Відкрили «26 і кава» в перший рік повномасштабної війни

Юлія та Роман Дими — подружжя, друзі та партнери по бізнесу. Першим їхнім спільним проєктом стала кав’ярня «26 і кава» в Дрогобичі — рідному місті Юлії, куди Юлія повернулася в 2020 році, а Роман переїхав через рік. Цьогоріч у липні закладу виповниться 2 роки. Про «26 і кава» ШоТам уже писали наприкінці 2022-го.

Читайте більше: «Нас називали божевільними». Як відкрити бізнес під час війни і не прогоріти? Історії підприємців, яким вдалося

«Якби не повномасштабна війна, то заклад просто не існував би — ми б не наважилися його створювати. Рома в нас відповідає за цифри та структуру, а я — за ідеї й емоції. Це місце — не просто кав’ярня, а простір, де люди спілкуються, жартують чи сумують. Тому це не просто про каву, а про середовище. Цю кав’ярню творять люди», — стверджує Юлія.

Кавʼярня «26 і кава» в Дрогобичі. Фото надала Юлія Дима

У заклад подружжя запрошує жителів Дрогобича або тих, хто родом з міста, яких знають в Україні аби ті прочитали лекції чи провели свої майстер-класи. У Дрогобичі є багато художників, тому Юлія каже, що список митців, чиї роботи виставлятимуть у закладі, можна ще довго доповнювати. 

«Хочемо змінити спосіб життя містян»

«Наша мета — знайомити дрогобичан одних з одними для обміну досвідом. Ми спробували посадити “дерево” і бачимо, як це середовище навколо кав’ярень розростається», ділиться жінка. 

Засновниця закладу каже, що в Дрогобичі багато молоді, адже тут є різні навчальні заклади. Тому кав’ярня є своєрідним молодіжним простором зі смачною кавою, яких у великих містах дуже багато, а от у маленьких — обмаль. Але загалом заклад відвідують люди різного віку.

На першу річницю закладу «26 і кава» містяни приносили йому подарунки, аби облаштувати інтер’єр, та залишали спогади про те, чим ця кав’ярня є для них. 

Роман Дима каже, що тут заварюють лише натуральну каву без сиропів, вершків чи кориці, а ще використовують альтернативні методи заварювання. У кавʼярні пригощають кавою та десертами, а головне — дають можливість долучатися до заходів, які тут відбуваються. 

«Нашим закладом ми хочемо змінити стиль життя людей у маленькому місті, а ще постійно покращуємо його. Наша мета — не просто відбити ті кошти, які ми вклали в бізнес, а робити класну штуку в маленькому місті», — розповідає Роман. 

Юлія каже, що за час існування закладу вдалося залучити дві грантові підтримки на обладнання для кав’ярні та навчання для персоналу. 

Їхала в Париж шукати Дрогобич

Заклад «26 і кава» є невеличким — усього 35 метрів квадратних. Юлія та Роман вкладали в нього багато власного часу та ресурсів і не планували більше відкривати нових кавʼярень. Проте кожну подію в «26 і кава» Юлія починала словами: «Ми знаємо, що поки маленькі, але колись обов’язково розширимось».

Взагалі переїхати до рідного міста у 2021 році Юлію мотивував відомий письменник і художник з Дрогобича Бруно Шульц. «Хтось їде на відпочинок у гори, а я вирішила відпочити в маленькому місті, тому приїхала сюди читати Шульца», — розповідає Юлія. 

Вона досліджувала життя й творчість Шульца, тому поїхала в Париж, аби пройти його слідами в місті, яке митець відвідував. «Я їхала в Париж не дивитися на Ейфелеву вежу, а шукати там Дрогобич», — жартує підприємиця.

Основним путівником для жінки стали листи Шульца, в яких він багато писав про людей, які теж є митцями з Дрогобича й творили в Парижі. Більша частина з них належали до Паризької школи художників. Юлія тоді придбала найціннішу книгу у своїй бібліотеці, присвячену Паризькій школі, де була інформація про митців з Дрогобича. Жінка ходила по кав’ярнях, які вони відвідували і, можливо, за кавою спілкувалися про її рідне місто. 

Відвідувачі галереї «юна» під час однієї з виставок. Фото надала Юлія Дима

Далі Юлія поїхала на виставку митців Паризької школи в Єврейський музей у Берліні. Серед імен прочитала про митця Леопольда Готтліба, який народився в Дрогобичі.

«Я тоді стояла біля його автопортрета й розуміла, що його історію в Дрогобичі, мабуть, мало хто знає. Я повернулася й сказала Ромі, що це не випадковість, що в нашому маленькому місті так багато митців. Їх обожнюють у Парижі, Варшаві, Берліні, а тут мало хто знає їх », — ділиться Юлія. Так виникла ідея відкрити галерею «юна».

Галерея-кавʼярня в Дрогобичі на честь коханої відомого митця

Юлія каже, що назву «юна» для галереї обрали невипадково. Вони з чоловіком юні за віком, ніколи не мали досвіду у створенні галерей, а також кохану Бруно Шульца звали Юзефіна Шелінська, яку він називав Юною. 

Заклад доповнює невелика кав’ярня, тому, як кажуть Юлія та Роман, це галерея-кав’ярня сучасного мистецтва в малому місті. «юна» більша за «26 і кава», тому може вмістити більше відвідувачів. І хоч приміщення має мінімалістичний дизайн, люди щодня сюди приходять для фотосесій.

Роман каже, що в меню кав’ярні є смачні перекуси, гранола — все, що можна приготувати швидко. А ще «юна» популяризує українське вино, зокрема, з Тернополя, бо кохана Шульца родом звідти. 

«Ми конкуруємо не з місцевими закладами, а зі звичним способом життя містян. Хочемо переконати, що вийти в галерею та роздивлятися твори мистецтва з келихом вина це дуже витончено. Ми відкрили кав’ярню при галереї, бо хотіли пити смачну каву, а додали винну карту до меню, бо хотіли пити смачне вино все просто», — ділиться Роман Дима.

«Віримо в малі міста та хочемо для них розвитку»

Юлія каже, що їхньою метою було створити основний подієвий майданчик міста.  В «юні» проходять виставки українських митців і лекції експертів з різних сфер. «Для мене заклад “26 і кава” є таким собі хіпстером, а “юна” як простір більш витончена та ніжна».

Коли подружжя відкривало «юну», то влаштувало публічну дискусію про те, як працювати і розвивати культуру в малих містах й дослідити, чому звідти виїжджає молодь. Юлія стверджує, що вони з чоловіком мріють, аби ситуація змінилася: «Ми дуже віримо в малі міста й хочемо їх розвивати. А ще хочемо і вболіваємо, щоб мистецьких середовищ міста ставало більше».

Співачка Софія Лешишак, яка родом з Дрогобича, виступає в галереї «юна». Фото: Алла Борис 

Подружжя Димів дуже радіє, коли їм пишуть сучасні художники та запитують, чи можуть презентувати в них свої картини. А ще завдяки закладу містяни дізнаються все більше раніше невідомих для себе імен.

«Нам часто кажуть відвідувачі, що завдяки “юні” знову записали собі в блокнотик прізвище якогось митця, про якого хочуть дізнатися більше. Я дуже хочу, аби наша галерея продовжувала розвивати смак у містян і до українського сучасного мистецтва, і до українського вина», — підсумовує Юлія Дима.

Читати далі

Суспільство

Стала відома дата та місце проведення фестивалю “Вуличної їжі”

Опубліковано

Вперше за понад два роки фестиваль «Вулична їжа» проведуть на «Артзаводі Платформа» 1 та 2 червня. Організатори анонсують найбільший фудмаркет в Україні із 40 резидентами.

Про це стало відомо із анонсу організаторів в Іnstagram.

Серед форматів – котлета по-київськи, ребра на грилі й бургери із фермерським мʼясом. Окрім того, чебуреки та янтики, морозиво зі смаком гарбуза та карамелі, буряка та бринзи, полтавські галушки із соусами та пончики й пироги.

Читайте також: В Україні оголосили відбір проєктів для реставрації культурних пам’яток: що треба знати

Також проведуть благодійні аукціони та маркети крафтових товарів від локальних виробників й товарів для домашніх улюбленців. Серед іншого –обіцяють виступи музичних гуртів, кінотеатр та лекторій, дитячий майданчик, зони відпочинку й спортивні розваги.

Квитки уже можна придбати за посиланням. Для військових, дітей до 12 років, вагітних і людей пенсійного віку – вхід безкоштовний. Вони зможуть отримати квитки на касі в день заходу, за умови надання посвідчення чи свідоцтва про народження.

Нагадаємо, на Київщині висадили екзотичні дерева.

Фото: Рубрика

Читати далі