Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

«Мене обурюють стереотипи»‎. Історія соціального підприємства, де навчають ромських жінок шити та заробляти

Партнерський матеріал

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Щодня ШоТам розповідає для вас про український бізнес, соціальні проєкти, волонтерів, аграріїв та позитивні зміни у країні. Але ми також виступаємо проти дискримінації в усіх її проявах. Дуже багато негативних новин розповсюджуються в мережі, де акцентують увагу на слові «ром» та його ксенофобських синонімах. Тому ми лупаємо цю скалу стереотипів і розповідаємо вам позитивні історії успіху представників ромської спільноти, які розвиваються в Україні, навчаються, відкривають бізнеси та забезпечують робочими місцями десятки людей.

Уявлення про ромів зводиться до низки стереотипів та дискримінації, що створює чимало перешкод для інтеграції їх у суспільстві. Ми часто читаємо негативні новини, де акцентують на національності, але чи знаємо ми позитивні історії? Багато ромів отримують освіту, влаштовуються на престижну роботу, створюють свої фонди, бізнеси та робочі місця. Ми вирішили розповісти вам історії успіху ромів, які проживають в Україні. Одна з них – швейне підприємство в Одесі, де працюють ромські жінки. Благодійний фонд «Вітри змін»‎ вже кілька років допомагає жінкам, а нещодавно запустили курси для ромських жінок, де навчили їх шити. Зараз ромські жінки заснували власне підприємство та створюють стильну постільну білизну. Як створити соціальне підприємство та боротись з дискримінацією – читайте у нашому матеріалі. 

Крістіна Спіріна

Крістіна Спіріна

Керівниця платформи жіночих ініціатив Petalenca, що  в Одесі. Працює у благодійному фонді “Вітри змін”. 

З дитинства чула негатив про ромів і захотіла це змінити

Я маю ромське коріння, але не виховувалась у ромській громаді.  Я неодноразово чула негативні коментарі в сторону нашої національності. Саме мене це не стосувалось, але наші сусіди часто погано висловлювались в сторону ромів. І знаєте, ромське коріння навіть приховувалось, тому що люди не завжди розуміють тебе, немає ніякої толерантності. Саме тому я й пішла працювати у фонд “Вітри змін”, бо він займається тим, щоб просувати права жінок, їх рівність та недискримінацію в Україні. Мені хотілось більше дізнатись про людей ромської національності, вивчити корінь проблеми стереотипів та спробувати порушити ці бар’єри.

Мене завжди обурювало, коли в будь-яких пабліках, де пишуть про крадіжки, часто є коментарі “вкрала циганка”. І всі гріхи приписують саме їм. І дуже неприємно, коли у 21 столітті у нашому інтернаціональному місті досі є такі упередження. 

За три роки роботи в фонді і дізналась багато історій від жінок, які звертаються до нас за допомогою. У багатьох насправді тяжка доля. Наприклад, є така традиція, коли молодій дівчинці років 12-14 батьки кажуть, що вона не піде далі навчатись в школу, а виходить заміж.  Вона ще сама дитина, але так у них заведено. Але ромські чоловіки іноді бувають доволі агресивними. І дівчина опиняється у такому становищі, далеко від своєї родини і потерпає не тільки від фізичного, а й від морального насилля. У 23 роки в неї вже 3-4 дітей, а у деяких і по 8 може бути. І з дітьми на руках вона намагається втекти від свого чоловіка. До родини повернутись не може, бо для них це сором. Тому їй кажуть, щоб вона йшла працювати. Але куди візьмуть жінку, у якої навіть школи за плечима немає? Крім того, щоб бути домогосподаркою та виховувати дітей вона більше нічого не знає.

Тому дуже часто ромські жінки опиняються на вулиці і йдуть жебракувати. А люди на вулицях їх жахаються, часто бояться підходити та вигукують негативні коментарі. Але ж ніхто не знає, що вона пережила до цього. Є історії, коли дівчата у маленькому віці ставали сиротами, тому кидали школу і йшли працювати, щоб опікувати своїх молодших братів та сестер. У центрі з жінками працюють психологи, але ми бачимо, що і в сучасному світі є ця дискримінація. Одна наша клієнтка мала дуже вирізні риси обличчя, але перефарбувалась у блондинку тільки для того, щоб влаштуватись на роботу. Вона намагається заробити гроші, щоб її маленька донька не зазнала такої ж долі.

Читайте також: «Весь виторг йде на благодійність». Як працює підприємство NAVIN, яке піклується про жінок у кризі

Неприємно, коли люди не знають проблеми і засуджують інших. І знаєте, мені якось мама сказала, що якщо я можу хоча б одну долю змінити на краще – це великий плюс. Я не маю можливості допомогти фінансово, але можу дати якісь інструменти жінкам для самореалізації. І наше швейне підприємство стало одним з цих інструментів. 

Запустили підприємство і почали шити постіль

У нашому центрі ми допомагаємо жінкам також і з працевлаштуванням. Часто навіть супроводжуємо їх. Бо іноді роботодавці телефоном погоджуються взяти на роботу, а коли на порозі бачать зовнішність дівчини – відмовляють. Минулого року до нас звернулось 20 жінок за допомогою в працевлаштуванні. Ми почали з ними спілкуватись і питати, чим саме вони б хотіли займатись, адже до цього вони ні досвіду роботи, ні освіти не мали. Майже всі відповіли, що хочуть шити. 

Тому ми написали грантову заявку у Фонд Відродження. Вони нас підтримали і ми реалізували 3-місячний пілотний проєкт. На отримані кошти змогли купити вісім професійних швейних машинок та організувати курси для жінок. В результаті відкрили соціальне підприємство під брендом Petalenca. Ромські жінки досить закриті, тому ми запросили для їх навчання Вікторію Кобзарь. Вона успішна ромка і стала такою натхненницею для наших жінок. Вони побачили, що незалежно від національності вони можуть також досягти успіху, потрібно тільки докласти зусиль. 

Курс пройшли чудово, наші ромські жінки досить швидко навчились всіх аспектів шиття. І коли постало питання, що ж саме ми будемо шити – всі проголосували за постільну білизну. Тому ми вирішили розвиватись саме у текстильному виробництві. Щоб зробити курси більш серйозними та відповідальними для дівчат, в кінці ми влаштували іспит, де кожна могла показати свої роботи. В комісію запросили викладачів, а також представників малого бізнесу, які розбираються у швейній майстерності і могли оцінити роботи. Це був дуже хвилюючий день, який показав, що дівчата стали сильною командою. Вони допомагали одна одній, бо в когось краще виходило працювати з технікою, в когось – шви, а когось – змійки. І це й надалі відіграло величезну роль, коли ми запустили соціальне підприємство. 

З 20-ти дівчат на нашому швейному підприємстві залишилось тільки шість. Всі отримали сертифікати про проходження курсів, і вже з новими знаннями та навичками змогли влаштуватись в інші швейні цехи.

Маємо проблеми з продажами, бо про нас ніхто не знає

Ми багато експериментуємо, намагаємось запроваджувати новий асортимент. Ромські жінки беруть участь у всіх процесах, виборі тканини та фурнітури. Ми тестуємо матеріали і разом приймаємо рішення, чи беремо у виробництво. Дівчата повинні повністю заглиблюватися у всі аспекти соціального підприємства, бо ми хочемо, щоб далі вони повністю займались цим самі. Стосовно матеріалів, то ми створюємо нашу постіль з бязі. Це бавовняна щільна тканина полотняного переплетення. Вже налагодили зв’язок з постачальником і далі плануємо закуповувати сатин та шовк. Поки шиємо тільки з бязі і наші покупці задоволені. Ціни на постіль у нас досить лояльні – 450-550 гривень за комплект. 

Постільна білизна від Petalenca

Перед тим, як заснувати підприємство наша колега пройшла курс в академії соціальних інновацій. Соціальне підприємство не прописано в законодавстві, тому потрібно було мати певні знання, як саме його створювати. Тому ми оформили ФОП  і вже тоді почали продавати постіль. Спочатку підприємство рекламували серед знайомих, різних організацій та партнерів. Також створили соціальну сторінку в Інстаграм і працюємо над розробкою сайту. Ще на початку у нас були непогані продажі, але зараз ситуація змінилась. Проблема в тому, що про нас ніхто не знає. Поки замовляють 2-3 комплекти в місяць. Але дівчата продовжують працювати. Вони самі собі створюють зручний графік. Ми їм не керівники. Це соціальне підприємство і кожна сама обирає, як їй зручніше працювати. 

Читайте також: Ohra Home: як мами дітей з інвалідністю створюють стильну постіль

Можливо, ми стали не конкурентоспроможними ще й через високі заробітні плати для жінок. Бо ми проводили аналіз у сусідніх цехах, і якщо на підприємства в Одесі за одну постіль дівчата отримують 20 гривень, то у нас 100 та вище. Тому ми обговорили ситуацію з дівчатами і вони погодились, що краще вони будуть працювати більше і отримувати більше замовлень, ніж шити три постелі в місяць.  Ми зіштовхнулись вперше зі створенням бізнесу, ніхто до нас не мав такого досвіду. Тому, звичайно, помилки були. Але зараз плануємо активно працювати над рекламою, щоб про нас більше дізнавались. 

Нам казали, що ніхто не купить постіль, яку “шиють циганки”

Ніхто з нас не мав досвіду саме в рекламі та розвитку підприємства. Наші партнери нас підтримували, а от коли ми звертались до малого бізнесу, то отримували купу негативу. Багато хто казав, мовляв, ви думаєте хтось купить постільну білизну знаючи, що їх “шили циганки”. І це дуже обурює, що у людей досі є такі стереотипи через національність. Ми намагаємось поговорити з такими людьми, розповісти історії жінок, що вони пережили в житті і насилля, і дискримінацію, і зараз прагнуть розвиватись. Але завжди знайдеться покупець, який буде адекватно реагувати.

Зараз ми плануємо розвиватись і робити все для того, щоб люди про нас дізнавались все більше. Хочемо звернутись до IKEA, адже вони підтримують соціальні підприємства. Можливо, вони зможуть нам щось порадити, допомогти в просуванні продукції. Якщо наша постіль буде стояти на полицях IKEA – це буде дуже круто. Крім того, нас підтримала норвезька організація та замовила 4 комплекти постільної білизни. Тому навіть вже за кордон змогли відправити постіль. 

Ми сміливо можемо похвалитись якістю нашого продукту. Ми моніторили ринок та бренди, які шиють постіль з таких же матеріалів. Але ціни у них значно вище за наші. Якось ми спробували замовити комплект і подивитись на якість. Прийшло замовлення і ми побачили, що це зовсім інший матеріал, ніж в описі. І хоча у них вищі ціни, але є замовлення.  Бренди вкладаються в рекламу, зйомки і коли заходиш в Інстаграм, то одразу бачиш їхні сторінки через таргетовану рекламу.  Тому й ми зараз плануємо зробити основний акцент на цьому. Крім цього, вже скоро запуститься наш сайт, з яким допомагає професіонал.

Для жінок робота на підприємстві  – задоволення

Дівчата зараз працюють в лайтовому режимі, але їх це влаштовує. Вони не хочуть сидіти вдома і саме на роботі морально відпочивають. Наше швейне підприємство дає їм надію та впевненість у собі. Для мене було важливо не тільки влаштувати на роботу 20 жінок, а й зробити все для того, щоб вони зрозуміли свою важливість та можливості. Навіть на карантині вони не стали сидіти вдома – пробували робити щось нове, чомусь навчались, працювали з психологом, щоб відчувати свою незалежність ні від кого.

Поки мами працюють, діти можуть грати в окремій кімнаті

Читайте також: Екотовари руками незрячих. Історія вінницького підприємства «КлубОк»

Зараз жінки приходять до нас і питають, чи є нові курси та тренінги, бо для них праця – задоволення. Бо до цього вони сиділи вдома, постійно прибирали і готували їжу на велику родину. Дуже радує, що наші ромські жінки розповідають про курс своїм подругам, сусідкам й ті приходять і також хочуть навчитись. А вже наші випускниці стають менторами і вже вони навчають дівчат. Чи то нам пощастило, чи то ті жінки справді народились зі швейною машинкою. Зараз ми плануємо набирати нових учениць і також навчити більше жінок швейній майстерності та показати їм – що власними силами вони можуть чогось досягти. 

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проєкту «Історії успіху ромського бізнесу».

Суспільство

«Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Історія Cantona Pub почалася з дружньої інвестиції, яка за сім років перетворилася на легендарний футбольний паб у центрі Львова. Тут збираються вболівальники, айтівці, артисти філармонії та оперного театру. А тепер – ще й волонтери, які допомагають ЗСУ.

З 24 лютого Cantona Pub перетворився на волонтерський центр, який упродовж перших двох тижнів був радше пунктом обігріву, ніж закладом із крафтовим пивом. Сьогодні команда пабу відновила роботу, але продовжує допомагати військовим. Адже частина з них напередодні війни сиділа за одним із столиків, а вже за тиждень вирушила на передову.

Енді Марковець 

Засновник та власник львівського футбольного пабу Cantona Pub 

Вболіваю за львівські «Карпати» з шести років

Я дуже люблю футбол, переглядаю матчі за будь-якої нагоди, та й сам раніше грав за аматорські команди. А почалося все, мабуть, ще в 1993 році. Тоді в шестирічному віці батько вперше взяв мене на матч львівських «Карпат». І відтоді я почав вболівати за «левів». Ця любов триває й донині – вже майже 30 років.

А трохи згодом, у травні 1999 року, я почав слідкувати за грою «Манчестер Юнайтед». Тоді на стадіоні «Камп Ноу» в Барселоні відбувся знаменитий фінал Ліги чемпіонів УЄФА. «Манчестер» програвав із рахунком 0:1, але на останніх хвилинах забив два голи й вирвав перемогу в німецької «Баварії».

Власник Cantona Pub у футболці Манчестер Юнайтед

Із відкриттям пабу допомогли друзі

До відкриття пабу я протягом чотирьох років працював на «24 каналі». Був інженером, технічно забезпечував, аби у наших редакторів було відео для сюжетів. Але сталося так, що я втратив роботу.

Коли я вже був безробітним і все йшло, скажімо так, не дуже добре, до мене звернулися друзі. Вони чомусь повірили в мене й запропонували інвестувати свої заощадження. Так, кошти були невеликі, але це все одно неабияк надихнуло.

І одного ранку я прокинувся з чітким усвідомленням того, що маю робити далі і як це все виглядатиме. Тоді й з’явилася й назва нашого пабу і концепція – яким має бути заклад. Це все було сім років тому – в 2015.

Власник Cantona Pub Енді Марковець

Паб, у якому збираються і вболівальники, і артисти оперного театру

Коли ми лише починали роботу над відкриттям пабу, головною ідеєю було зробити місце, в якому можна буде подивитися будь-який матч. У Львові багато барів, але футбольних – практично не було. Тому ми прагнули створити заклад, де могли б збиратися любителі футболу, дивитися та обговорювати матчі й пити смачне крафтове пиво.

Ми не були першим футбольним пабом у Львові. Але інші паби дуже швидко зачинялися. Сьогодні, напевно, подібних закладів у місті вже немає.

Чому назвалися на честь Еріка Кантони (легендарного нападника «Манчестер Юнайтед», – ред.)? Через його харизму, характер та щирість. Мені здається, це дуже пасує і футболісту, і пабу. Якщо в тебе є власний стиль, якщо ти маєш харизму, завжди залишаєшся собою й любиш те, що робиш, – на тебе точно чекає успіх.

Відвідувачі Cantona Pub

Ідуть не в заклад, а до людей, які там працюють

Ми позиціонуємо себе як локальний паб. До нас ходять або наші друзі, або ті, хто мешкає чи працює неподалік. Наприклад, практично весь оркестр Львівської національної філармонії, артисти балету оперного театру, айтівці тощо. Тобто немає такого, щоб у пабі сиділи лише футбольні фанати. І тим більше ніхто не дивитиметься на тебе косо, якщо ти просто прийшов випити пива чи поїсти.

Думаю, найбільший наш актив – це команда. Я хоч і власник, але щодня працюю як бармен. Тобто кожен із нас – універсальний солдат. І якщо я не можу з якихось причин бути барменом, на моє місце без проблем стає офіціантка Катя або кухар Руслан.

Наша команда дуже згуртована, адже ми працюємо разом практично з самого початку. А отже, плинності кадрів у нас немає. Це важливо, бо часто відвідувачі ходять не в конкретний заклад, а до персоналу. До людей, які тебе обслуговують, наливають пиво й готують їжу.

Сплячі люди в нашому Instagram – володарі Кубка Гаскойна

До 24 лютого у нас була традиція: кожен, хто випивав так багато, що засинав, отримував уявний Кубок Пола Гаскойна. Це англійський футболіст, гравець збірної, який «поховав» свою кар’єру через алкоголь. Після гри він міг прямо в формі й бутсах бігти зі стадіону в паб, аби випити свіжого пивка.

Люди сплять в пабі

Через деякий час у нас в пабі з’явилася книга з його біографією. І ми вирішили, що будемо публікувати в Instagram лише світлини людей, яку беруть цей Кубок Гаскойна. Але це все було до війни. Сьогодні ми вже не дозволяємо, аби подібне траплялося.

Перші два тижні працювали як пункт обігріву

Неможливо бути готовим до повномасштабного вторгнення в 21-му столітті. Тим більше, коли світ дуже медійний. І уявити, що в центрі Європи може спалахнути така війна, – було дуже складно.

Але коли це почалося, ми всі зібралися й вирішили працювати далі. Ніхто не хотів нікуди їхати, всі залишилися на своїх місцях. Перші дні у Львові було дуже багато переселенців з інших регіонів, людей, яких зачепила війна.

Ми почали їх безкоштовно годувати, якось втішати. Вже 25-го лютого ми з моєю дівчиною Катериною забрали кота й перехали на два тижні до паба. Просто, щоб завжди бути тут і допомагати. 

Якоїсь миті у нас було дуже багато людей, почали сходитися волонтери, приносити різні речі, які необхідно було передати на фронт. Адже це зручно – наш заклад розташований у центральному районі міста.

Волонтери Cantona Pub

Ті, хто вчора пив у нас пиво, сьогодні вже на війні

Водночас ми почали думати над тим, як допомогти нашим друзям, які з першого дня вирушили на війну. Уявіть, ще минулої п’ятниці вони сидять в пабі й п’ють пиво, а вже через тиждень усі ці, умовно, п’ятнадцять чоловіків у складі одного підрозділу воюють десь на сході нашої країни. Ми не могли не підтримати їх. Хотілося, аби в хлопців було все найкраще – каски, броники, приціли, медицина. Це все – розхідний матеріал, і його потрібно постійно поповнювати. 

Наразі ми допомагаємо, перш за все, тим, кого знаємо особисто. Але ніколи не відмовляємо, якщо до нас звертаються. Наприклад, якщо була потреба знайти 25 аптечок, а ми закупили 50 – відправляємо всі 50 до різних підрозділів. Туди, де цього потребують.

Насправді, більшу частину роботи беруть на себе саме волонтери. Ми надаємо частину приміщення, допомагаємо переносити коробки, але саме вони роблять практично неможливі речі. Це 10-15 людей, які шукають усе необхідне, знаходять, пакують та відправляють на передову. І більшість із них – наші постійні відвідувачі. 

Працюємо далі, аби донатити на ЗСУ

Перші два тижні повномасштабної війни ми працювали як столова та пункт обігріву. Але коли на барі мене почали запитувати не про допомогу, а про односолодовий віскі, я зрозумів, що можна знову працювати, заробляти гроші та допомагати армії. 

Сьогодні ми на 80% працюємо як звичайний паб, а на 20% – як база для волонтерів. Ми виділили для них певну частину приміщення, де можна зберігати допомогу для військових. Також у наших волонтерів завжди є місце для обіду чи відпочинку. Але решта площі – це паб, у якому приймають замовлення та показують футбол.

Волонтери Cantona Pub

Коли про нас написав Кантона, я два дні не міг перестати усміхатися

У перші дні війни до нас завітав французький журналіст, який приїхав, аби висвітлювати війну. Його дуже зацікавив наш заклад, адже Кантона – також француз. Цей журналіст тусувався у нас майже тиждень. А згодом на сторінках провідного французького спортивного видання L’Еquipe вийшла його стаття, де було згадано й Cantona Pub.

За кілька днів після цього з нами зв’язався рідний брат Кантони – Жан-Марі. Мовляв, Ерік хотів би опублікувати в Instagram кілька світлин на нашу підтримку.

Коли він справді запостив наші фото, я, чесно кажучи, два дні не міг перестати усміхатися. І навіть не так важливо, чи приїде він сюди після перемоги. Важливо, що він знає про нас, підтримав нашу роботу і Україну загалом. А отже, ми не самі в цій війні проти величезної імперії.

Завдяки цьому допису у нас збільшилася кількість пожертв на допомогу армії. А ще люди почали просити шеврони, які ми зробили для наших воїнів. Тож тепер, аби отримати шеврон Cantona Pub, достатньо кинути на рахунок будь-яку суму. І це також дає свій результат.

Патчі для військових

Не шкодуйте зусиль та грошей для нашої перемоги

Звичайно, коли в твоїй країні війна, ніхто не може почуватися в безпеці. Ніхто не може бути впевненим, що побачить наступний світанок. Тому треба всіма можливими способами та силами допомагати нашим захисникам. Аби в них було абсолютно все. І не варто шкодувати жодних грошей та жодних зусиль. Бо саме так день нашої перемоги настане якомога швидше.

Якщо Кантона справді приїде святкувати нашу перемогу – це буде неймовірна подія. Але спочатку нам потрібно перемогти. А вже потім будемо домовлятися, як все влаштувати. Адже з війни повернуться й наші друзі. Напевно, буде якась програма, екскурсії. Але це все буде вже згодом, після. Після нашої перемоги.

Боєць ЗСУ з патчем Cantona Pub

Як підтримати волонтерів Cantona Pub

Номер карти для переказів по Україні

5168745322065381 (ПриватБанк)

ANNA LEVCHUK

UA513052990000026205738702315

SWIFT / BIC CODE: PBANUA2X

Bank name: PRIVATBANK

Bank Address: 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

PayPal: [email protected]

Читати далі

Суспільство

30 ОМБр по-мистецьки розгромила танк окупантів (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Воїни 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького знищили ворожий танк і захопили трофейну зброю.

Атмосферні фото опублікували на фейсбук-сторінці бригади.

«Російська техніка виглядає краще коли вона вщент знищена, а зброя окупанта стріляє влучніше  проти них самих у власності українських військових», — написали бійці 30-ї бригади ЗСУ.

Про 30 ОМБр

30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького — формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. За організаційно-штатною структурою входить до складу ОК «Північ».

Під час війни на сході України бригада у 2014 році вела важкі бої. З 2018 року бригаді присвоїли назву князя Костянтина Острозького — полководця Великого князівства Литовського середніх віків.

Дивіться відеоХаризматичний військовий ЗСУ пише пісні і вірші прямо на фронті

Нагадаємо, 30 ОМБр розгромила ворожі БТР, замасковані в кущах.

Також ЗСУ знищили ворожі склади боєприпасів на Харківщині і Херсонщині.

Фото: facebook.com/30brigade.

Читати далі

Суспільство

ЗСУ знищили ворожі склади боєприпасів на Харківщині і Херсонщині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Збройні Сили України ліквідували склади боєприпасів окупантів в Ізюмі на Харківщині та в селищі Давидів Брід на Херсонщині.

Про це повідомили у вечірньому зведенні Генерального штабу ЗСУ у понеділок, 16 травня.

Зазначається, що Сили оборони нанесли вогневе ураження по ворожих складах у місті Ізюмі, внаслідок чого знищено значний запас боєприпасів.

Також Сили оборони України здійснили вогневе ураження польового складу боєприпасів противника в районі населеного пункту Давидів Брід на Херсонщині.

Окрім того, на Харківському напрямку ворог намагався вести бойові дії в напрямку населеного пункту Тернова, успіху не мав.

Дивіться відео: Прикордонник, який послав російський корабель, став найцитованішим автором України

На Сєвєродонецькому напрямку окупанти вели бої в районі населеного пункту Борівське, зазнали втрат.

На Бахмутському напрямку в районі Гірського російські окупанти зазнали втрат та відійшли.

На Курахівському напрямку ворог наступав в районі Марʼїнки та Новомихайлівки, успіху не мав.

Нагадаємо, бойова група К2 зупинила наступ ворожих танків на Донеччині.

Як ми повідомляли раніше, прикордонники на Сумщині відігнали диверсантів, які проривалися на територію України.

Фото: facebook.com/kmp.vmsu.ua.

Читати далі