Суспільство
«Кіно – рупор, що кричить на весь світ». Це київський режисер, який знімає фільм про українську молодь під час війни
Станіслав Конопльов живе в Польщі вже 8 років. Сюди він переїхав з Києва, аби навчатися за фахом, обраним батьками. Проте стрічки Девіда Лінча, Олександра Довженка і Кіри Муратової надихнули його змінити всі плани й піти в кіноіндустрію.
Напередодні повномасштабного вторгнення Стас готувався до прем’єри своєї другої стрічки. Утім наступ росіян змінили творчі плани режисера: після вагань та пошуків він наважився зняти нову картину. Про російсько-українську війну очима української молоді, яка перебуває за кордоном.
Станіслав запевняє, що не фільм про війну в реальному часі. Адже про це варто говорити згодом, після нашої перемоги. Натомість автор пропонує зануритись в особисті переживання людей, відповісти на ключове питання останніх місяців – «Як ти?».
Я обрав кіно, хоча батьки наполягали на іншій сфері
Після навчання в Кракові на туризмі, я переїхав жити до Ґдині. Там в мене не було жодної близької людини. Єдине, що я мав, – це роздуми про те, що хочу робити в житті.
Я почувався інтровертом, який боїться людей. Мене лякав шум суспільства. У свої 22 я не знав, що робити в житті. Але мені завжди подобалося кіно. У шкільні часи ночами я дивився різні фільми. Проте в мене, як, напевно, і в багатьох, на вибір першої освіти вплинули батьки.
Згодом я зрозумів, що вони не проживатимуть це життя за мене. І обрав кіно. Довго не міг визначитися, що саме хочу робити в кіноіндустрії. Тому обрав продюсування, як фактично охоплює всі напрями. Так у 2019 році доля знову привела мене до Кракова.
Усе почалося з кліпу на пісню друга
Завдяки навчанню я отримав вкрай важливі знайомства в сфері кіно. А вже наприкінці першого курсу мій друг – молодий український співак та композитор Андрій Шавалюк – запропонував зняти для нього кліп. Звісно, я погодився. Так ми почали роботу над кліпом на пісню #пятницеюпахнеш.
Після роботи з кліпами я влаштувався до театру VIS a VIS як контент-мейкер. Заклад був задіяний у міських проєктах Кракова, тож я знімав і монтував для них відео. Там я познайомився зі старшими митцями, які мають більше знань і досвіду. Поступово почали з’являтися замовлення. Проте весь цей час я мріяв втілювати в життя власні ідеї.
Я не приховую амбіцій і нарешті знімаю своє кіно
Письменництво – це сфера, в якій я відчуваю себе найбільше досвідченим. Вчусь майстерності пера з 16 років. Під псевдонімом «Василь Листопад» написав сценарій до фільму «Pa.», який відкриває трилогію «Гірка присутність» про самотність. Це тема, яка мене турбувала. Самотність якийсь час тягнулася за мною, постійно перевтілювалася з одного середовища в інше. Це відчуття, яке не відпускало мене.
Зі сценарієм я прийшов до режисера Краківського театру і запропонував йому головну роль. Він погодився. На початку минулого літа я зняв свій перший короткометражний фільм. Мені подобається вводити глядача в певний транс, аби він звертав увагу на деталі в кадрі. Сцени у цьому фільмі більше побудовані не на словах, а на відчуттях героя. Там є затяжні моменти, адже весь фільм – це монолог.
Я подавався на фестивалі незалежного кінематографа. На Indie online film award ми отримали нагороду за найкращий чорно-білий фільм, на фестивалі V.I.Z. Film Fest – за найкращий сценарій. Звісно, щоб потрапити на найвідоміші закриті кінофестивалі, потрібно ще напрацювати досвід і вміння. Але це для мене ціль. Амбіцій я не приховую.
Другу стрічку з трилогії «Ти обіцяв не сумувати» поки не можна переглянути у вільному доступі. Поки що фільм можна буде побачити лише на деяких фестивалях, зокрема на Міжнародному кінофестивалі «Бруківка» та на фестивалі «Своїми Словами» 3 вересня у київському Будинку кіно.
Моя ціль – розвивати нашу культуру в Україні та за кордоном
Для мене український культурний простір завжди був гострим питанням. Популяризована культура в Україні мене страшно бісить. На щастя, зараз це потроху змінюється.
Раніше ж як було? Артисти робили лайно-контент і цим жорстко впливають на підсвідомість людей. Вони не дають їжу для роздумів, а знущаються з наших більш інстинктивних реакцій на якісь речі. Українському кіно бракує глядача і підтримки.
Я боротимусь з цим, мені хочеться вводити і просувати щось важливе. Щось таке, що залишається з людьми надовго. І я відчуваю перед цим відповідальність.
Перший свій фільм я зняв польською та зрозумів, що мене не до кінця цікавить саме кіносвіт Польщі. Звичайн,о співпрацювати з польськими митцями завжди можна, але моя головна ціль – це бути в українському культурному просторі та розвивати нашу культуру.
«Як ти?» – найважливіше питання під час війни
Для другого фільму я шукав виключно українських акторів. Для мене було важливо, аби це була саме українська мова, як і в завершальному фільмі трилогії.
Моя трилогія – це три різних погляди на відчуття самотності. Перший розповідає про самотність однієї людини через якусь травму, яку вона отримує, другий – про самотність у стосунках. Третій – в групі, але додатково там підніматимуться й інші питання. Тому сама по собі самотність з порядку денного відходить на другий план.
Коли ти в небезпечній ситуації та живеш у власних страхах, то відчуваєш себе самотнім, ніби маленька дитина, яку залишили батьки. Фільм «Як ти?» – це історія про молодих людей, українців за кордоном. Розповідь про їхнє перенародження, незаплановане швидке дорослішання через травму війни.
Уся моя родина живе в Києві. Так склалося, що мій п’ятнадцятирічний брат приїхав до мене за день до початку повномасштабної війни. А вже26 лютого мала відбутися прем’єра мого другого фільму.
У центрі картини – особисті історії, внутрішній стан людини
Сьогодні, поки триває повномасштабна російсько-українська війна, я не можу бути осторонь. Я хочу й маю бути корисним. Спочатку було доволі складно концентруватися на творчості: довкола був хаос, я не до кінця розумів, яку саме роль повинен відігравати. У цей час виник проєкт «Листи з дому».
Читайте також: «На показ прийшло все село». Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей
А вже трохи заспокоївшись, я вирішив розповісти історію про війну. Щоправда, розказувати про події, які відбуваються в Україні просто тут і зараз, я поки що вважаю недоречним. Для того, аби повністю усвідомити все пережите, людям потрібен час. Їм необхідно розібратися в собі, а вже потім – дивитися на це в кіно. Якби я знімав стрічку про події в реальному часі, глядачі могли б сприйняти це за фільм з Другої світової. Це був би просто інформаційний шум.
Натомість я підійшов до цієї теми через внутрішній стан людини. Зокрема, через тих, кого знаю особисто. Усіх своїх персонажів я писав з рідних та знайомих. І обрав відрізок часу, який вмістив у собі, напевно, найскладніші переживання. Знаю, що подібних історій – мільйони. Проте я обрав особисту, бо відчуваю її.
Будь-який персонаж – це окрема людина. Коли герой моєї стрічки опиняється в певній ситуації, він вже самостійно приймає рішення. Фактично він перетворюється на незалежну людину. Тобто персонаж фільму ніби й схожий на свій прототип, але це вже окрема особистість. Фільм «Як ти?» – не біографічний. Це картина про спільні переживання.
У своїх сюжетах я безпардонно копаюсь в людських слабкостях. Проте наші слабкості говорять не про те, які ми люди. Вони розповідають про те, що ми залишаємося людьми. Слабкість – це нормально.
Нашу команду об’єднує одне бажання – перемога України
Близько двох місяців я писав сценарій до третього фільму. Я завжди консультуюсь щодо своїх текстів з мамою: вона мій найкращий і найгірший критик. Коли мати читає мої роботи, то не сприймає мене як сина. Вона одразу вишукує слабкі моменти. Другим прискіпливим редактором став мій близький друг. Мамо, Свят, привіт!
Ковід навчив мене проводити кастинги до своїх проєктів в онлайн-форматі. Я попросив претендентів прочитати фрагмент ролі на камеру. Охочих було багато. Звісно, траплялись і недоречні відео. Проте тішить, що з кожним кроком люди все більше сприймають мене як режисера і розуміють, на що погоджуються, коли бачать результати роботи та процес. У фільмі зніматимуться Кирило Смола, Мартин Конопльов, Вова Сватьєв, Юля Хамхіль і Ольга Цись. Зараз ми інтенсивно репетируємо.
Я режисую і продюсую цю картину. Щоранку прокидаюсь – і на мене чекає довжелезний список задач. Проте найважче – це спілкування з людьми, адже до кожного необхідно знайти підхід, особливо – до акторів. Мені необхідно переказати, як я розумію психологію персонажа. Важливо, щоб кожен член команди відчував свою причетність та цінність для цього фільму.
Проєкт влаштовується на волонтерських засадах. У житті існує три мотивації: гроші, секс і безпека. У моєї команди конкретно цих трьох речей немає. Натомість у нас є щось більше. Щось, що нас всіх об’єднує. Це спільне бажання перемоги України в цій війні. Своєю роботою ми теж ведемо війну.
Кіно – це рупор, і я хочу увімкнути його на повну потужність
У перші місяці повномасштабної війни різні закордонні організація та звичайні люди обирали, як саме можуть допомогти нашій країні. Навесні мені написала знайома акторка, яка живе в Лондоні та співпрацює з різними театрами. Італійці з Klimax Theatre Company запропонували допомогти з чимось артистичним українським митцям, але не мали конкретної ідеї. Я розповів їм про свій фільм, їм сподобалося. Так італійці стали нашими співпродюсерами.
14 серпня ми поїхали до Неаполя знімати картину. Італійські партнери забезпечують нам локацію, витрати на проживання та харчування, надають необхідну для фільмування техніку. Натомість ми відкрили збір, з якого 30% коштів підуть на підтримку української армії. Серед вимог спонсорів було кілька обмежень: не більш як 10 людей в команді та щоб всі були українцями. Останній вимозі я лише зрадів.
Плануємо завершити постпродакшн стрічки під кінець осені. Тоді вирушимо з фільмом на фестивалі. Це важливо, адже так можна спілкуватися з глядачами. Людина, яка не в Україні та не є українцем, забуває про війну, оскільки вона безпосередньо її начебто не стосується. Але ми для того й працюємо, щоб своєю творчістю нагадувати світу: війна триває, і кожен може допомогти вплинути на її завершення. Мистецтво – це рупор, кіно – це рупор до світу. І я хочу використовувати його на повну гучність.
Фото: Роман Бутим
Текст: Христя Гарбіч
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.
Про це повідомили у команді простору.
Що буде в MLYN design hub
Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.
Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.
«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.
Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб
Перша експозиція
Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.
«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.
MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.
Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.
Фото: MLYN design hub
