Суспільство
Ховали швейні машинки від росіян: як після деокупації на Чернігівщині відкрили швейний цех
У невеликому приміщенні в селі Тупичів чути гул швейних машинок та розмови швачок. За 60 кілометрів від кордону з росією місцеві жінки відшивають військову форму для наших захисників — навіть панамки тут у камуфляжі.
24 лютого в село зайшли перші окупанти, та вже у квітні Чернігівщину звільнили ЗСУ, і Тупичівська громада почала відновлюватися. У листопаді 2022 року там відкрили омріяний швейний цех, де й працюють швачки. Про те, як пережили присутність росіян у громаді та як відкрили виробництво й дали роботу місцевим, ШоТам розповіла голова громади Лариса Шовкова.
Лариса Шовкова
голова Тупичівської громади.
Сіла на велосипед і змусила росіян їхати в сільську раду
У 2021 році наша громада почала працювати з програмою «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE) від USAID. Опитали людей у громаді, які послуги для них пріоритетні — багато хто сказав про швейну майстерню. Тож почали працювати над цим: визначилися з обладнанням і донорами. На початку 2022 року ми отримали першу частину необхідного для майстерні. А другу — вже влітку 2022 року, після того, як Тупичів зустрівся з окупантами.
Російські війська в нас не базувалися — ми були транзитною зоною. Та росіяни зайшли до нас уже 24 лютого. Я була на місці, нікуди не виїздила. Як могла вирішувала питання життя громади, хоч це було нелегко. Загалом місцевих росіяни не чіпали, але в мене вдома обшук був.
Шукали «главу посєлєнія» — сподівалися знайти зброю. А потім сказали, що хочуть зі мною поспілкуватися, на що я відповіла, що всі робочі питання вирішую на робочому місці. Сіла на велосипед і поїхала в сільську раду, а вони за мною. Вже тут спілкувалися.
Вони були дуже обізнані. Питали, чи є в нас поліція або тероборона, але нікого не було. Ще їх цікавило, як ми зв’язуємося з чернігівським «правітєльством» — вони не розуміли, що місцеве самоврядування вирішує проблеми самостійно.
Шукали облік бійців АТО. Питали, які в громади є потреби — я й сказала, що в нас є село, де немає освітлення, і підключити його неможливо. Окупанти ж пообіцяли все вирішити — за пару-трійку днів, коли візьмуть Чернігів. Та вже 1 квітня останні загарбники покинули нашу громаду.
Швейне обладнання для нового цеху, яке ми отримали до початку повномасштабного вторгнення, було новеньким, тож ми з великими зусиллями ховали його — нам пощастило, що орки нічого не знайшли. Завдяки тому, що ми його зберегли, змогли відкритися в листопаді.
Наші жінки відшивають замовлення для військових
Не всі вірили в те, що ми відкриємо майстерню. Критикували ідею на різних етапах, адже процес був досить довготривалим. Але я не зважала — знала, що роблю, і вірила в це.
Швейний цех — структурний підрозділ комунального підприємства «Атлант». Перед стартом роботи за допомогою Центру зайнятості всі працівниці пройшли перепідготовку або навчання. Для цього їздили з дівчатами в Чернігів, адже є професійні швачки, а є любительки, тож ми використовували можливості, щоб навчитися.
Відкрилися в листопаді 2022 року — скоро в нас річниця. Спочатку працювали 10 швачок, а зараз 5 працюють в одну зміну, адже в нас 5 швейних машинок. Починати було доволі складно: треба було відпрацювати швидкість, якість і наполегливість — це три найважливіші речі. Дівчата знали, що вони працюють на свій імідж: якщо будуть працювати добре, то в них будуть замовлення. Були труднощі й з оформленням цеху при комунальному підприємстві. Робили зміни в статуті — шукали, як зробити краще.
Ми співпрацюємо зі швейними фабриками Чернігова. Вони надають сировину — розкроєні деталі, адже в нас поки немає закрійника.
Наші швачки тут відшивають замовлення для військових і віддають на фабрику.
Також дівчата приймають замовлення від місцевих — підрубити брюки чи штори, пришити замок, перешити одяг, зробити невеличкий ремонт. Атмосфера в нас хороша — по-сімейному все, дружно.
Так працює швейний цех у будні, а на вихідних, щоб техніка не простоювала, пускаємо дівчат з нашої громади — вони волонтерки, шиють адаптаційний одяг для поранених.
Маємо можливість розширювати цех — наші донори «DOBRE» подивилися, наскільки вдалий проєкт, і докупили ще обладнання: швейні машини, термопрес, меблі. Зараз ми думаємо, де знайти більше площі. Таке оновлення означає й розширення штату. Люди з громади вже звертаються до мене — хочуть працювати.
Читайте також: 20 років працювала «на когось», а тепер має власне ательє за грант: досвід швачки з Дніпропетровщини
Пекарня, нові дороги, омріяне спортивне поле
Що мені дає силу працювати? Як то кажуть, «голова боїться, а руки роблять». Насправді, вимоги часу ставлять перед нами багато завдань. Найперше — зробити укриття для наших дітей.
Наша громада недалеко від Білорусі та росії, і бомбосховищ не вистачає — тож основним завданням є облаштувати укриття. Ми вже розробили документацію на таке будівництво в дитсадочках, школах, адже ми не можемо забрати дитинство у дітей.
Друге завдання — це безпека наших сіл. Хочемо відкрити поліцейську станцію і встановити по всіх селах відеокамери.
Також майже готовий пекарний цех: шукаємо працівників, що будуть пекти хліб і булочки для громади. Активно беремо участь у проєктах. Бюджет громади невеликий, як і кількість населення — до 5 тисяч, тому шукаємо допомоги. На черзі проєкт з відкриття ЦНАПу, ремонту доріг, адже в період окупації нашими селами проходило багато військової техніки, і дороги зруйновані, а ми своїми силами не можемо їх відновити.
Також у планах розвитку є зелений туризм після закінчення війни. У нас тут ліси, ріки, музеї — є на що подивитися. Хочемо облаштувати громадські простори — наші люди обрали це як пріоритет — тож завдяки програмі «DOBRE» в усіх старостатах будемо створювати такі місця.
Ідей у нас дуже багато, енергії також, але потрібні кошти на втілення та партнери, які зможуть допомогти. Мріємо про великий спортзал і спортивне поле зі штучним покриттям у селі Вихвостів, бо діти там дуже люблять грати у футбол. Та найбільше мріємо, щоб закінчилася війна і ми перемогли. Я не вважаю, що нам важче зараз, ніж хлопцям на передовій. Це, мабуть, основний стимул. А ми плетемо сітки, кікімори, збираємо й передаємо їм одяг і продукти — наближаємо перемогу чим можемо.
Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
