Ховали швейні машинки від росіян: як після деокупації на Чернігівщині відкрили швейний цех

У невеликому приміщенні в селі Тупичів чути гул швейних машинок та розмови швачок. За 60 кілометрів від кордону з росією місцеві жінки відшивають військову форму для наших захисників — навіть панамки тут у камуфляжі. 

24 лютого в село зайшли перші окупанти, та вже у квітні Чернігівщину звільнили ЗСУ, і Тупичівська громада почала відновлюватися. У листопаді 2022 року там відкрили омріяний швейний цех, де й працюють швачки. Про те, як пережили присутність росіян у громаді та як відкрили виробництво й дали роботу місцевим, ШоТам розповіла голова громади Лариса Шовкова.

Лариса Шовкова

голова Тупичівської громади.

Сіла на велосипед і змусила росіян їхати в сільську раду

У 2021 році наша громада почала працювати з програмою «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE) від USAID. Опитали людей у громаді, які послуги для них пріоритетні — багато хто сказав про швейну майстерню. Тож почали працювати над цим: визначилися з обладнанням і донорами. На початку 2022 року ми отримали першу частину необхідного для майстерні. А другу — вже влітку 2022 року, після того, як Тупичів зустрівся з окупантами.

Російські війська в нас не базувалися — ми були транзитною зоною. Та росіяни зайшли до нас уже 24 лютого. Я була на місці, нікуди не виїздила. Як могла вирішувала питання життя громади, хоч це було нелегко. Загалом місцевих росіяни не чіпали, але в мене вдома обшук був.

Шукали «главу посєлєнія» — сподівалися знайти зброю. А потім сказали, що хочуть зі мною поспілкуватися, на що я відповіла, що всі робочі питання вирішую на робочому місці. Сіла на велосипед і поїхала в сільську раду, а вони за мною. Вже тут спілкувалися.

Вони були дуже обізнані. Питали, чи є в нас поліція або тероборона, але нікого не було. Ще їх цікавило, як ми зв’язуємося з чернігівським «правітєльством» — вони не розуміли, що місцеве самоврядування вирішує проблеми самостійно.

Шукали облік бійців АТО. Питали, які в громади є потреби — я й сказала, що в нас є село, де немає освітлення, і підключити його неможливо. Окупанти ж пообіцяли все вирішити — за пару-трійку днів, коли візьмуть Чернігів. Та вже 1 квітня останні загарбники покинули нашу громаду. 

Швейне обладнання для нового цеху, яке ми отримали до початку повномасштабного вторгнення, було новеньким, тож ми з великими зусиллями ховали його — нам пощастило, що орки нічого не знайшли. Завдяки тому, що ми його зберегли, змогли відкритися в листопаді.

Наші жінки відшивають замовлення для військових

Не всі вірили в те, що ми відкриємо майстерню. Критикували ідею на різних етапах,  адже процес був досить довготривалим. Але я не зважала — знала, що роблю, і вірила в це. 

Швейний цех — структурний підрозділ комунального підприємства «Атлант». Перед стартом роботи за допомогою Центру зайнятості всі працівниці пройшли перепідготовку або навчання. Для цього їздили з дівчатами в Чернігів, адже є професійні швачки, а є любительки, тож ми використовували можливості, щоб навчитися. 

Відкрилися в листопаді 2022 року — скоро в нас річниця. Спочатку працювали 10 швачок, а зараз 5 працюють в одну зміну, адже в нас 5 швейних машинок. Починати було доволі складно: треба було відпрацювати швидкість, якість і наполегливість — це три найважливіші речі. Дівчата знали, що вони працюють на свій імідж: якщо будуть працювати добре, то в них будуть замовлення. Були труднощі й з оформленням цеху при комунальному підприємстві. Робили зміни в статуті — шукали, як зробити краще.

Ми співпрацюємо зі швейними фабриками Чернігова. Вони надають сировину — розкроєні деталі, адже в нас поки немає закрійника.

Наші швачки тут відшивають замовлення для військових і віддають на фабрику. 

Також дівчата приймають замовлення від місцевих — підрубити брюки чи штори, пришити замок, перешити одяг, зробити невеличкий ремонт. Атмосфера в нас хороша — по-сімейному все, дружно.

Так працює швейний цех у будні, а на вихідних, щоб техніка не простоювала, пускаємо дівчат з нашої громади — вони волонтерки, шиють адаптаційний одяг для поранених.

Маємо можливість розширювати цех — наші донори «DOBRE» подивилися, наскільки вдалий проєкт, і докупили ще обладнання: швейні машини, термопрес, меблі. Зараз ми думаємо, де знайти більше площі. Таке оновлення означає й розширення штату. Люди з громади вже звертаються до мене — хочуть працювати.

Читайте також: 20 років працювала «на когось», а тепер має власне ательє за грант: досвід швачки з Дніпропетровщини

Пекарня, нові дороги, омріяне спортивне поле

Що мені дає силу працювати? Як то кажуть, «голова боїться, а руки роблять». Насправді, вимоги часу ставлять перед нами багато завдань. Найперше — зробити укриття для наших дітей. 

Наша громада недалеко від Білорусі та росії, і бомбосховищ не вистачає — тож основним завданням є облаштувати укриття. Ми вже розробили документацію на таке будівництво в дитсадочках, школах, адже ми не можемо забрати дитинство у дітей. 

Друге завдання — це безпека наших сіл. Хочемо відкрити поліцейську станцію і встановити по всіх селах відеокамери. 

Також майже готовий пекарний цех: шукаємо працівників, що будуть пекти хліб і булочки для громади. Активно беремо участь у проєктах. Бюджет громади невеликий, як і кількість населення — до 5 тисяч, тому шукаємо допомоги. На черзі проєкт з відкриття ЦНАПу, ремонту доріг, адже в період окупації нашими селами проходило багато військової техніки, і дороги зруйновані, а ми своїми силами не можемо їх відновити. 

Також у планах розвитку є зелений туризм після закінчення війни. У нас тут ліси, ріки, музеї — є на що подивитися. Хочемо облаштувати громадські простори — наші люди обрали це як пріоритет — тож завдяки програмі «DOBRE» в усіх старостатах будемо створювати такі місця.

Ідей у нас дуже багато, енергії також, але потрібні кошти на втілення та партнери, які зможуть допомогти. Мріємо про великий спортзал і спортивне поле зі штучним покриттям у селі Вихвостів, бо діти там дуже люблять грати у футбол. Та найбільше мріємо, щоб закінчилася війна і ми перемогли. Я не вважаю, що нам важче зараз, ніж хлопцям на передовій. Це, мабуть, основний стимул. А ми плетемо сітки, кікімори, збираємо й передаємо їм одяг і продукти — наближаємо перемогу чим можемо.

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.