Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Кава Olchi: Як відкрити успішне крафтове виробництво в конкурентній ніші

РЕКЛАМНИЙ МАТЕРІАЛ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У нашій країні є безліч виробників, у яких можна купити смачну каву. Але мало хто з них розбирається у цьому продукті і знає щось більше, ніж “наша арабіка з Бразилії, Колумбії чи Гондурасу”. Ольга Арчибасова знає про каву все! У 2014 році жінка переїхала з Донецька у Бориспіль і тут заснувала власне виробництво свіжого обсмаження кави Olchi. В асортименті є понад 35 сортів кави з різних країн. Всі зерна обсмажуються ручними режимами. Крім того, Ольга заснувала закритий клуб любителів кави серед власних клієнтів та навчає їх тренувати свої смакові рецептори.

Про те, як відкрити успішне виробництво серед 700 конкурентів, чому каву Olchi можна повернути та як навчитись тренувати смакові рецептори – нам розповіла Ольга Арчибасова.

Ольга Арчибасова

Ольга Арчибасова

Родом з Донецька. Має інженерно-економічну освіту. Працювала комерційним директором на різних фабриках у м. Донецьк. У 2014 році переїхала в Бориспіль, де заснувала власне виробництво кави свіжого обсмаження Olchi. З 2015 року займає 25 місце в каталозі соціальних підприємців.

Маємо понад 35 сортів кави

Я називаю свій бренд Olchi крафтовою майстернею. Хоча насправді, це повноцінний цех, де ми смажимо кавове зерно і какао-боби.

Зараз у мене в асортименті близько 35 сортів кави з  різних країн. Я намагаюсь зробити так, щоб сорти не повторювались і щоб кожен міг вибрати собі до вподоби – ми радимо та підбираємо під клієнта всі сорти індивідуально.

Наприклад, якщо ви прихильники кави з молоком, то краще обирати Африку. Сорти з Ефіопії, Танзанії, Уганди, Бурунді та Кенії проварюються дуже яскраво і дають кислотність. Коли ви заварюєте каву молоком, кислинка зникає, лактоза пом’якшує напій, і смак кави виходить на передній план.

Каву вирощують приблизно 60 країн світу, які розташовані близько до екватора. «Пояс» вирощування кави та какао співпадає. В комерційних об’ємах в Україну завозять боби какао з Венесуели, Нікарагуа та Перу. Це боби, які можно обсмажити та зробити з них шоколад. Всі країни кавового та какао «поясу» продають зелене зерно по світу, а трейдери їх викуповують. В останніх я і купую зерно, яке потім обсмажую на власному обладнанні. Беру у трейдерів прайс з новинками та обираю те, що мені до вподоби. Далі вже разом з моїми професійними обсмажувальниками дегустуємо напій – капінг наосліп. І вже тоді приймаємо рішення, чи вводимо ми цю каву в асортимент чи ні.

У бренду Olchi є понад 35 сортів кави з різних країн, какао-продукти з Перу, та преміальні китайські й ассамські чаї

У нас є різні сорти –  під кавоварки, під турки, під чашки, під альтернативу. Серед них ми розділяємо каву на сорти з кислинкою та без. Тому кожен може вибрати щось собі до вподоби, подивившись опис кожного сорту. 

Мої клієнти – це люди, які п’ють каву кожного дня незалежно від сезону. Тому продажі однакові як влітку, так і взимку. 

Читайте також: Втратила свій дім і почала шити піжами. Як переселенка заснувала бізнес у чужому місті

Найскладніше в крафтовому бізнесі – це знайти свого споживача та втримати його. Тому в нас особливий підхід до кожного, хто вперше наважується замовити каву від 700- до 1500 грн за кілограм. Але ті, хто одного разу спробував, вже не повертаються ні до кави, ні до какао, ні до чаю  з мас-маркету.

План не спрацював і бізнес довелось закрити 

До 2014 року я проживала у Донецьку, але коли там почались воєнні події – довелось поїхати. Рік працювала в Києві у благодійному фонді, що допомагав армії. Морально – це дуже складна робота,  не витримала довше.

Саме тому, вирішила написати бізнес-план на грант від ПРООН. До переїзду з Донецька я працювала у комерційних відділах різних заводів та фабрик, тому написати бізнес-план для мене було не складно. Чому обрала саме каву? Навіть не знаю. Я сама люблю посидіти наодинці зі своїми думками та за філіжанкою смачної кави. Почула під час роботи в фонді, що існує «свіже обсмаження». Згодом дізналась про те, що обладнання можна купити за доступними цінами. Так і понеслось.

Мій бізнес-план переміг і я отримала грант на суму 190 тисяч гривень, плюс такий самий власний внесок.

Грантові кошти мені видали під створення чотирьох робочих місць. Я одразу почала працювати на максимумі – за місяць витратила всі кошти. Оскільки я раніше працювала на великих підприємствах, то й на своєму почала діяти за тими ж схемами – нарощувати гуртову клієнтську базу, демпінгувати. Я думала, якщо в інших ціна за кілограм 300 гривень, а у мене буде 295, то все буде добре. Так не працює! В Україні велика конкуренція серед обсмажувальників кави. В мене нічого не вийшло. Бізнес занепадав, довелось звільнити команду, бо нічим платити зарплату, оренду, та переїхати з орендованого приміщення. Я працювала сама, поки не пішла в декрет.

Читайте також: Кавовий острівець інклюзії. Як у Вінниці люди з інвалідністю займаються бізнесом

Після народження дитини, відкрила для себе Інстаграм, почала працювати по-новому та мій бізнес заново відродився.

Зараз мій бренд Olchi є одним з найвпізнаванішим серед 700 обсмажувальників в соціальних мережах.  А все завдяки новому підходу та кільком фішкам, які роблять нас особливими.


Фішка 1 . Працюємо тільки в роздріб

Зрозумівши свою помилку, я перестала працювати гуртом, обрала дорожчі сорти та поставила ціну з високою маржею. І знаєте, справа пішла,  люди почали залишати  хороші відгуки та купувати все більше продукції. Так вийшло, що я знайшла свою аудиторію серед платоспроможного населення, адже вартість кави недешева – від 700 до 1500 грн за кілограм. 

Я не працюю ні з кав’ярнями, ні з готелями, ні з магазинами – тільки з кінцевим споживачем. Так набагато складніше, але я отримую задоволення від зворотного зв’язку своїх клієнтів. Я щаслива від того, коли люди нам вдячні. Інколи ми й негативні відгуки отримуємо, але це лише поштовхи для вдосконалення.

Olchi – чудовий варіант на подарунок для справжніх поціновувачів кави

Чому я не хочу працювати з гуртом? Щоб це робити повноцінно, необхідно мати потужний сервісний центр. Кав’ярні намагаються одне одного переплюнути та ставлять низьку ціну. А їм ще й потрібно давати безкоштовні кавоварки та інше обладнання в оренду під збут кави.

Теж саме з магазинами – рітейлом. Часто ви бачите крафтових виробників на полицях супермаркетів? Тут потрібно спочатку викупити місце, а потім вкладати величезні кошти в маркетинг, щоб покупці тебе впізнавали на цих полицях. Воно того не варте, я вважаю. Хіба що виробник має шалені бюджети. Але я сумніваюсь, що такі взагалі в крафтовий бізнес ідуть. 

Саме тому, мені комфортніше працювати з кінцевим споживачем. Це швидко дало позитивний результат – я повернула свою команду, найняла нових людей і ми вже виходимо на хороші продажі. Я особисто займаюсь тільки маркетингом. Якщо звалити на себе ще й виробництво, продажі, доставку – то нічого хорошого не вийде. 

Фішка 2. Ручні режими обсмажування кави

Ми займаємось виробництвом натуральної неароматизованої кави, какао та елітними чаями. Ще однією нашою фішкою є ручні режими обсмаження. За грантові кошти я придбала необхідне обладнання. Цикл обсмаження кави близько 15 хвилин. І не важливо, чи завантажується 2 кілограми кавових зерен чи 100. Українські виробники найчастіше обсмажують на кнопці автомат – засипають будь-яке зерно, змішують різні сорти, а режими – однакові. Таким чином не виходить розкрити потенціал кави. Лише одиниці обсмажують на ручних режимах. Різні партії кавового зерна одного сорту відрізняються між собою смаком. Та й ціни різні – є зерна і за $10, і за $200.

Ми під кожне зерно, під кожну партію налаштовуємо режими обладнання, міняємо їх згідно з графічною схемою. Робимо це для того, щоб кожне зерно було різним та відповідало заявленому профілю. Завдяки ручним режимам обсмажування зберігається та кислинка, яка притаманна саме для цієї країни. Наприклад, африканські сорти мають нотки лісової ягоди, латиноамериканські – цитрусу,  а зерно з островів – майже не кислить, воно горіхове та шоколадне. Ми не використовуємо ароматизатори, бо вони не потрібні. Свіжообсмажене зерно має різноманітний спектр смаків. Ароматизатори додають в старе зерно, яке вже не має ніякого аромату.

Фішка 3. Гарантія на смак

Якщо людина раніше пила розчинну каву, або каву з мас-маркету, але смак не влаштовував – переходять на натуральну свіжообсмажену. Або навіть коли просто людина знайомиться зі свіжим обсмаженням, вона не знає чого очікувати – тоді ми пропонуємо гарантію на смак. Тобто, якщо клієнт купує каву і вона йому не сподобалась, то ми можемо легко замінити на інший сорт чи повернути кошти. За рік роботи з гарантією – нам тільки один раз повернули каву.

Читайте також: “У нас п’ють чай, який збирають монашки”. Як працює єдина в Україні монастирська кав’ярня

На нашому сайті ми зробили кілька зручних фільтрів для замовлення, щоб людина могла вибрати каву, яка сподобається саме їй – під різні способи приготування, з кислинкою чи без, міцність і т.д.

Ми не націлені продати один раз, а прагнемо, щоб клієнт до нас повертався знову і знову. Тому і намагаємось при першому замовленні попасти в ціль, та догодити так, щоб людина захотіла пити нашу каву постійно.

Фішка 4. Клуб любителів кави

Я просуваю свій бізнес через Інстаграм, там маю дві сторінки. Одна – це мій особистий блог про крафтовий бізнес @olya.coffee. Там 95% відсотків контенту орієнтовано на продажі продукту Olchi. На цю сторінку я веду клієнтів: трафік, рекламу в блогерів. Друга @olchi.coffee – закритий клуб, де публікується унікальна інформація, яку ви не знайдете на просторах інтернету. Я постійно навчаюсь, беру курси, проходжу платні програми, шукаю секрети впливу ароматів та смаків. Фішки обсмаження, з какао бобами та чаями – це взагалі надскладна історія. Круті книжки навіть не сканую, за все плачу.

Наші клієнти автоматично потрапляють у цей закритий клуб і отримують доступ до всієї інформації. Я також надаю їм доступ до витримок наших платних програм.

За собою залишаю право нагадувати раз на місяць, що кава скоро у вас закінчиться та час оновити залишки. Інформую про нові сорти та відправлення, які плануються на найближчі дні.

Але, якщо хтось не любить різні закриті клуби, чи просто не має часу вивчати інформацію, але хоче купити нашу каву – існує сайт. Кожен може зробити замовлення через сайт, там такі ж самі товари і ціни. 

Читайте також: Як відкрити кав’ярню і не прогоріти. Інструкція від власника, що не вмів варити каву

Так ми комунікуємо з клієнтами. До речі, підписники нашої інстаграм-сторінки допомогли придумати назву бренду Olchi. Раніше у мене була дуже не примітна назва, яка складно читалась. Тому я влаштувала конкурс серед підписників з проханням накидати ідеї, за які потім ми всі разом голосували. Мені дуже сподобалось саме Olchi, адже це легко читається на будь-яких мовах і нас легко знайти.

Фішка 4. Курси  рецепторів

Наша цільова аудиторія – це люди, які є прихильниками крафтових продуктів. Частіше вони хочуть краще відчути ту нотку спеції чи карамелі у каві, какао, чаях – але не можуть. Саме тому я почала проводити курси, на яких навчаю людей тренувати свої рецептори. Я сама навчалась в чемпіонів по обсмажуванні кави, професійних дегустаторів. Та у своїх матеріалах «переклала» на зрозумілу не професіоналам мову.

Я завжди раджу своїм учням та клієнтам свідомо ставитись до того, що ви кладете собі в рот – чи то напій, чи їжа. І тренувати рецептори насправді дуже легко.

Наприклад, якщо ви куштуєте морозиво, то закрийте очі і намагайтесь сконцентруватись на тому, що саме вам подобається в ньому – нотки молока, чи вершків? Ванілі, чи шоколаду? Яка в нього текстура? Їжте влітку всі свіжі фрукти та ягоди та запам’ятовуйте, які вони на смак та аромат. Зверніть увагу на те, що ви відчуваєте в роті, коли куштуєте, наприклад, вишню – вона може бути кислою, кисло-солодкою чи терпкою. І потім ви зможете вгадати нотки цієї ягоди в каві.

Ольга проводить курси, де навчає людей тренувати смакові рецептори

Взагалі, у нас рецептори працюють таким чином, що ми розпізнаємо тільки кілька смаків – солоний, гіркий, солодкий, кислий та умамі (смак протеїну, який чітко простежується в грибах чи сирах). Ще масляний смак та смак води. А от ароматів ми можемо розпізнавати безліч! Головне – запам’ятовуйте кожний аромат та смак, концентруйтеся на відчуттях.

Більшість людей розрізняють лише два смаки кави – кислий та гіркий. А насправді цей напій має безліч відтінків смаку й аромату. Саме тому наші тренінги закінчуються дегустацією кави, какао або чаю.

Зараз я тимчасово зупинила проведення курсів, бо у мене не вистачає часу на це, офлайн також неможливо проводити – карантин. Але я планую поновити онлайн-програми. 

Карантин нам не став на заваді у продажах, бо ми завжди займались доставкою. Скажу більше, за цей період з’явилось ще більше клієнтів. Каву Olchi часто купують для своїх близьких, особливо це актуально перед новорічними святами. Справжні поціновувачі кави точно будуть задоволені таким подарунком!

Підтримай ШоТам

Суспільство

На Запоріжжі громади отримали п’ять шкільних автобусів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

П’ять шкільних автобусів отримали громади на Запоріжжі, повідомили у пресслужбі обласної держадаміністрації.

Цьогоріч область отримала загалом 20 транспортних засобів для учнів.

Шкільні автобуси отримали:

  • Малобілозерська сільська рада Василівського району,
  • Матвіївська сільська рада Запорізького району,
  • Терпіннівська сільська рада Мелітопольського району,
  • Чкалівська сільська рада Мелітопольського району,
  • Якимівська селищна рада Мелітопольського району.

Читайте також: «Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

У закладах загальної середньої та дошкільної освіти сільських та селищної рад, які сьогодні отримують автобуси, усі працівники повністю вакциновані, що дає змогу проводити освітній процес у звичайному очному режимі.

Понад 13 тисяч школярів сільської місцевості, які проживають за межами пішохідної доступності до закладу освіти, підвозяться до місця навчання і додому 232 шкільними автобусами. Для оновлення парку шкільних автобусів території щорічно потребують 20 транспортних одиниць.

Вартість одного шкільного автобуса становить 1 599,95 тис грн.

Нагадаємо, громадам Харківщини передали нові шкільні автобуси.

Фото: zoda.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Колись вона уявляла монастир місцем, де лише моляться. Тому довго не наважувалася прийти до нього. Та вже протягом 13 років Вінкентія входить до Згромадження Сестер Пресвятої Родини. Вихователька за фахом, вона спільно з іншими монахинями змогла реалізувати власні ідеї з допомоги дітям на базі релігійної громади. А тепер там ще й підтримують молодь та подружні пари. І все це не лише за кошти пожертв. Шість років тому черниці змогли створити на базі Гошевського монастиря в Івано-Франківській області соціальне підприємство, де вирощують гриби. Воно успішно працює й досі, а сестри залюбки діляться своїм досвідом. 

Сестра Вінкентія Козак

Монахиня Гошевського монастиря зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини, на базі якого працює соціальне підприємство з вирощування грибів

Думала, що в монастирі лише моляться

Я обожнюю дітей, тому очікувано, що ця любов із часом переросла у професійну діяльність. За освітою я вихователька, вісім років працювала в садочку. Також закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю філологія, викладання української мови та літератури. Коли мені виповнилося 27 років, настав такий етап у житті, що я вирішила долучитися до Згромадження Сестер Пресвятої Родини. Довго не наважувалася, але вирішила спробувати. І от вже 13 років живу у монастирі.

Коли я лише їхала у Гошів, то не думала, що буду продовжувати працю з дітками. Я мала дещо хибне уявлення про монастир. Думала, що тут тільки моляться і відпочивають. Але виявилося, що робота з неповнолітніми тут також є. Хоча останнім часом я здебільшого вже працюю з молоддю та подружніми парами.

Наше Згромадження засноване в 1911 році. Цьогоріч ми святкували 110-й день народження. Маємо вісім монастирів у різних куточках України, зокрема в Гошеві, Долині, Києві та Тернополі. У Бібрці утримуємо дитячий будинок сімейного типу. Протягом історії в нас була різна кількість монахинь, зараз – понад 50. Кількість постійно змінюється, тому що хтось старенький помирає, а хтось молодий вирішує повернутися додому.

Шукали рішення, аби не жити в скруті

Монастирі здебільшого живуть за кошти пожертв, і ми не виняток. Але кожна наша сестра ще десь офіційно працює, аби заробити на своє утримання. Без роботи можуть бути хіба що старенькі, які потребують догляду, або дівчата, які щойно приєдналися. Також якщо священник запрошує нас на парафію, то покриває якусь частину витрат, зокрема на дорогу. Але, звичайно, таких доходів недостатньо, аби закрити всі наші потреби та ще й допомагати тим, хто цього потребує.

Гошевський монастир зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини

У Гошеві ми маємо великий монастир. Це село, довкола якого теж села. Тому особливої роботи для сестер немає. Земля не дуже родюча, тож навіть картоплю чи моркву для продажу не дуже й посадиш. Довелося думати, як заробляти гроші, адже треба утримувати будинок. Тому в 2014 році головна настоятелька оголосила, що нам треба чимось займатися. Кожній із сестер дали можливість висловитися, запропонувати свої ідеї. І ми почали думати, що можемо таке робити, аби це не заважало нашій молитві та способу життя і хоча б трохи фінансово підтримувало існування Згромадження.

Знову опинилася за партою

Я загорілася ідеєю створення соціального підприємства, але, звичайно, жодного досвіду в цьому напрямі не мала. Та у монастирі нам часто пропонують різні програми та навчання, аби ми розвивалися. Так відбулося і з Інститутом лідерства та управління УКУ. На електронну пошту надійшло повідомлення, що є можливість вивчитися за фахом управління неприбутковою організацією. Для нас – як для монахинь – це було безкоштовно, хоча ми були готові оплатити навчання. Звичайно, я радо відгукнулася. І попри те, що саме тоді закінчувала інший університет і довелося захищати водночас два дипломи, я впоралася.

Річне навчання було цікавим і дуже корисним, там викладали фахові спеціалісти. Завжди з радістю згадую, що скористалася такою можливістю. Коли йшла на це навчання, хотіла прорахувати бізнес-ідею з виготовлення макаронів. Але це виявилася занадто складно. Тоді ми до цього ще не були фінансово готові. Тому вже після першого модуля переорієнтувалася на те, що треба починати з чогось меншого – вирощування і продажу грибів.

На монахиню як майбутню бізнесменку дивилися скоса

На навчанні було важко розуміти деяку термінологію, але ще більшим викликом стало написання бізнес-плану. Усі, з ким навчалася, думали, що я не впораюся. Мовляв, де монахиня, а де підрахунки. Окрім мене в групі були ще три сестри. Решта 20 людей здавалися сильнішими у цій сфері, а на нас трохи косилися: «Що вони тут роблять?». Та й кожен викладач питав: «Чому ви прийшли? Чого хочете досягнути?».

Але загалом вважаю, що я впоралася. Були люди, які взагалі не захистили дипломи. У мене був бізнес-план з вирощування шампіньйонів, тож на захист я вже прийшла з грибами, які в нас росли. Ми з 2015 року займаємося шампіньйонами, отже ці розрахунки, які я провела під час навчання, виявилися вдалими. Я рахувала, за скільки часу ми зможемо повернути вкладені кошти, і ми їх повернули.

Збір грибів у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Аби працювати з грибами, не потрібно мати спеціальної освіти. Ми обходилися консультаціями різних спеціалістів. Чимало людей були готові нам допомогти, супроводжували нас від початку. Я педагог, і жодного стосунку до вирощування чогось не мала. Як і розуміння, що це живий організм, і як із ним працювати. Спочатку було складно, але, дякувати Богу, воно працює.

«Кличте мужчину, бо ви – жінки – не впораєтеся»

Коли один Отець почув, що ми хочемо почати працювати з грибами, сказав: «У мене на парафії є греко-католик, який вирощує шампіньйони. Думаю, він був би не проти вам допомогти». І незадовго після цього ми з іншою сестрою з ним зустрілися. 

Він погодився показати нам приміщення, де він вирощує гриби, і розповісти про різні нюанси. Але сказав: «Привезіть мені мужчину». Ми відповідаємо, мовляв, серед нас немає чоловіків, ми – жінки. «Ні-ні, тут потрібен саме чоловік. Ви не впораєтеся. Він мусить все поміряти та зробити». Тому він нам так, лише приблизно, показав, де там гриби ростуть, та й все. Наступного разу ми вже приїхали з братом однієї з монахинь.

Якось до нас у монастир приїхав компост. Я зателефонувала до цього ж чоловіка і питаю, що з ним робити. А він знову: «Покличте мужчину». Я кажу: «Та немає тут ніякого чоловіка, ну чесно. Вони розвантажили й пішли. Я одна лишилася». Мені знову довелося йти та шукати якогось чоловіка. Але насправді цей греко-католик по-доброму хотів нам допомогти. Це було не зі зла чи якогось упередження, що жінка не впорається. Певно, він просто мав досвід, що в чоловіків це краще виходить.

Читайте також: З Парижу у Ладанці. Історія одного священника, який відроджує невеличке село на Львівщині

Зараз усе інакше, чоловіки йому більше не потрібні. Ми багато разів зустрічалися, і він вже зрозумів, що жінки можуть впоратися з усім. Він і до сьогодні є другом цілого Згромадження. Не затаїв від нас нічого, все в деталях розказував. І досі за нас хвилюється, постійно питає, чи у нас все добре та як справи з врожайністю.

Не травимо дітей жодною хімією

А ще на початках нам допомагала технологиня на ім’я Наталя. Коли вона вперше до нас приїхала, я їй одразу сказала, що нас цікавить вирощування грибів без жодної хімії. Навіть якщо через це у нас родитиме 5-10 шампіньйонів – все одно жодних добавок. Для неї це стало справжнім викликом. Вона добре знала, як вирощувати шампіньйони, але ніколи не думала, що в монастирі це робитимуть саме так. Ми й досі дотримуємося початкової стратегії.

Вирощування грибів у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Проблеми виникають, коли гриби починають хворіти. Якщо в приміщення хтось занесе інфекцію – врожайність дуже падає. Гриби не ростуть, тому доводиться все викидати та чекати іншого завозу. Із цим можна боротися різними хімічними препаратами. Але ми цього не робимо. Ми їмо ці гриби, даємо їх дітям у притулку. Не маємо права нікого травити своїм продуктом.

На свята про гриби не згадуємо 

Ферму з вирощування грибів ми облаштували у Гошеві, де мали приміщення. Вона в нас, мабуть, найменша в Україні, адже у всіх інших – великі грибниці. Наша дає приблизно 3,5 тони шампіньйонів за один збір. За рік ми їх вирощуємо три-чотири рази. Період нашої праці з грибами залежить від церковного календаря. Ми відпочиваємо у свята, для нас це найважливіше. Тож коли Пасха чи Різдво, ми маємо більше часу для молитви та спокою.

Я вирощувала гриби протягом трьох років – до 2018-го. Після того певний час жила в нашому дитбудинку. Тепер мешкаю у Львові. Але ми не зупинили справу. Тепер фермою керує інша сестра, Домініка. Якщо є потреба, я приїжджаю їй допомогти. Але загалом вона чудово справляється. А ще я водійка, тому допомагаю з транспортуванням шампіньйонів. Часто чую від людей: «О, то ви ще й за кермом?». Так, я за кермом. Що ж тут такого? Сьогодні це нормальна річ. Кожна друга жінка вміє водити авто, ми ж маємо якось жити.

Слава Богу, за всі роки ми жодного разу не були в мінусі. Думаю, Бог благословляє нашу працю, і в нас ростуть чудові гриби, бо ми справді частину зароблених коштів віддаємо тим, хто цього потребує. Ми не оплачуємо нікому заробітну плату, бо самі ж працюємо. Допомагаємо тим людям, яких знаємо. Будь-хто з сестер нашого Згромадження може звернутися і сказати, що є потреба зараз в певної людини. І тоді ми можемо фінансово їй допомогти. Переважно допомагаємо з харчуванням та утриманням дітям із багатодітних родин. Таким людям досить складно виживати. 

Ціни нам диктує ринок

Зараз у нас багато постійних клієнтів. Переважно це ті, хто купували гриби на початках, роблять це й до сьогодні. Це наші сусіди в Гошеві, які десь почули, що ми працюємо і маємо такий продукт. Трішки шампіньйонів залишаємо при монастирі. Ще частину відвозимо до Львова на ринок. Коли я вперше туди приїхала, інші вантажники сміялися, що я ношу ящики в одязі монахині. Певно, думали, що ми здебільшого відпочиваємо. А тут виявляється, що і працюємо, і вміємо важке піднімати.

Кожен може прийти до монастиря в Гошеві (вулиця Я. Лесіва, 52) і купити гриби просто на місці. Кілограм? Добре. Ми не лише ящиками продаємо. Але треба знати, коли у нас є продукт. Наприклад, влітку ми не вирощуємо, адже зайняті табором для дітей та роботою з молоддю. Наші постійні покупці вже знають, коли до нас можна прийти. І все ж частіше ми працюємо на замовлення.

Гошевський монастир зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини

Щодо цін, ми завжди орієнтуємося на гуртову ціну на львівському ринку «Шувар», і ми її не підвищуємо. Востаннє вартість була приблизно 40 гривень за кілограм найбільшого гриба. Бо ціна шампіньйонів залежить від сорту й розміру. Вартість на ринку постійно коливається, і ми, відповідно, теж реагуємо. 

Ламаємо стереотипи про чернецтво

Колись я їздила на міжнародну конференцію грибників, де зібралися люди зі всього світу. Вони не могли зрозуміти, що я там роблю. Одна з жінок наважилася підійти до мене і запитала про це. «Ну, слухаю конференцію, мені це цікаво», – відповіла я, додавши, що займаюся грибами. А вона каже: «А я думала, ви тут для духовного супроводу». Для неї було дуже дивним, що на події багато різних людей, і серед них – монахиня. Думала, що моє завдання – молитися на тій конференції.

Загалом наше соціальне підприємництво допомогло багатьом зрозуміти, що чернецтво – це не лише молитва. Так, вона завжди на першому місці. Але водночас ми працюємо, щоб забезпечувати себе та частину коштів віддавати на потреби інших людей. 

Грибна справа житиме з Божою поміччю

Не можу сказати, що з початком роботи нашого підприємства пожертви від людей збільшилися, але й не зменшилася також. Люди, які віддають свої гроші, бачать, що ми не чекаємо, що вони постійно будуть їх давати. Усі бачать, що ми вкладаємо їх у корисну справу та допомагаємо іншим. Бо часто є люди, які мають гроші й хочуть їх комусь дати, але не довіряють різним установам. А нам довіряють, адже бачать нашу постійну діяльність, зокрема із дітьми.

Робота з дітьми у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Згромадження Сестер Пресвятої Родини протягом своєї історії завжди допомагало родинам. Але в певний період ми взяли більший акцент на діток. Та вже під час карантину зрозуміли, що є потреба відновити попередню працю. Одна з сестер розробила курс подружньої формації для молодят. Зустрічі відбуваються раз на два місяці, а додому вони їдуть із домашніми завданнями. Люди збираються групами, висловлюються з різних питань, діляться своїми хвилюваннями. А потім мають змогу поговорити з кимось із сестер наодинці. З жовтня ми почали проводити такі зустрічі пар разом із їхніми дітьми. Усім надзвичайно подобається.

Сподіваємося, Бог допомагатиме у наших проєктах. І все ж молитва залишається основним завданням. Це те, що нас наповнює, додає сил у служінні. Не можемо займатися тільки працею. Ми постійно ділимося успіхами нашого соціального підприємства. Сестер часто кличуть на різні  заходи та ініціативи. Ми відкриті та готові до співпраці.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Івано-Франківщині майстриня створює в’язане графіті (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Вчителька з Калуша в’яже светри для… дерев! Арт-об’єкт у стилі хюгге знаходиться у дворі на Рубчака, 15.

Саме там Тетяна Головатчук створює в’язане графіті. «Одягла» 27 дерев, до свят хоче причепурити і ялинку.

Пані Тетяна вже 37 років викладає літературу, а в’язанням захоплюється, скільки себе пам’ятає.

Плела шкарпетки для хлопців на передовій, для колег – хустки.

Читайте такожЯк шахтар став художником, чиї мурали підкорили столицю (ВІДЕО)

«Якби я все це робила за гроші, то, мабуть, би нічого не вийшло. Це має йти від серця», – Тетяна Головатчук.

За в’язане графіті або ярн-бомбінг взялася три роки тому. Пряжу приносять друзі, щось знаходить у секонд-хендах.

«Дівчата в магазині мені навіть кофтини залишають. Я це купую, розпорюю і в’яжу», – Тетяна Головатчук.

«Це – моя душа, моє хобі. Я виходжу у двір, і, буває, запізнююся або надворі похмуро, а гляну на дерева – і мені так добре!», – Тетяна Головатчук.

Нагадаємо, у Дніпрі з’явився мурал із QR-кодом.

Як ми повідомляли раніше, активісти «Києве, мий» очистили від графіті фасад будинку у центрі столиці.

Підтримай ШоТам

Читати далі