Про підприємицю розповідає ШоТам.
«Це був дуже потужний меседж, що в міжвоєнних умовах українці — тим паче жінка — можуть мати свій бізнес», — Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
Климентина Авдикович народилася в 1884 році на Тернопільщині. В родині священника та політика Миколи Січинського.
У 18 років вийшла заміж за професора гімназії Ореста Авдиковича та народила двох дітей. За 16 років чоловік помер від іспанського грипу, а Климентина з дітьми лишилася без засобів до існування.
Жінка подумала: чому б не заробляти на солодощах? Адже тоді це якраз набувало популярності.
«Наприкінці 19 і на початку 20-го століття загалом розпочалася мода на все солодке: шоколад, мармелад, желе, печиво, цукерки», — Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
Щоб купити перший мішок цукру, Климентині довелося продати швейну машинку. Цукерки готувала вдома на кухні, а потім віддавала на продаж до місцевої крамниці. Солодощі мали попит, тож Климентина збільшила виробництво — придбала обладнання й орендувала приміщення.
Для цього довелося продати пальто чоловіка та його книжки й відчути осуд оточення.
Дивіться відео: Іван Тиктор. Історія першого українського газетного магната
«Авдикович дуже критикували навіть в українських колах: «Як так — дружина професора продає його хутра, книги, аби розпочати якийсь сумнівний бізнес!?», — Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
Але справи йшли добре, і в 1922 році Климентина відкрила в Перемишлі підприємство «Фортуна». Це була перша українська фабрика солодощів, яка склала конкуренцію польським і єврейським цукеркам.
«На Галичині, щоб розуміти масштаби, на той момент існувало сім кондитерських фабрик: шість — це були польські або єврейські, і одна належала українці — Авдикович», — Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
Згодом Климентині стало тісно в Перемишлі й вона переїхала до Львова. Орендувала та привела до ладу закинуте приміщення, але не підписала жодних угод з власниками. І це ледь не коштувало їй бізнесу, адже після ремонту в будівлі власники вирішили її вигнати. Допоміг церковний діяч Андрей Шептицький, який підтримував українських стартаперів того часу.
«І ось Авдикович звернулася з проханням, щоб Андрей Шептицький посприяв і фінансово, і, можливо, надав якесь приміщення для того, щоб цей бізнес надалі функціонував», — Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
Дивіться відео: Як жив найбільший меценат України Євген Чикаленко
Шептицький допоміг Климентині знайти нові приміщення та підтримав бізнес грошима. Завдяки цьому вона закупила нове обладнання і в 1924 році відкрила фабрику цукерок «Фортуна Нова».
У 30-х роках фабрика виготовляла 5 тонн солодощів щодня: шоколад, желе, зефір, вафлі.
«Були невеличкі легкомоторні літаки, — ми б зараз їх назвали «міськими» — якими доставляли продукти в Дрогобич і Стрий, щоб продукція швиденько свіженькою прибула до своїх споживачів», — Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
Над етикетками працювали відомі галицькі художники, наприклад, Микола Бутович чи Святослав Гординський. Климентина створила серію цукерок «Солодка історія України», на яких були зображені українські діячі.
Як-от Володимир Великий чи Павло Скоропадський.
«Це теж була потужна ініціатива, щоб українці не забували, що вони — державний народ, який мав свою державу, своїх правителів, просто через ті чи інші обставини втрачав їх, але не зникав як нація», — Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
Щоб краще просувати товар, вигадала 10 заповідей від «Фортуни Нової», які публікували в галицькій пресі.
Читайте також: «Це глибше, ніж просто ремонт». Як відбудувати українські міста? На прикладі Миколаєва та Харкова пояснює урбаністка Євгенія Дулько
«Не купуй цукерки «Фортуни Нової» на кредит», «Не йди ніколи до панночки без цукерок «Фортуни Нової», якщо не хочеш її втратити», «Дітям, внукам, правнукам напиши в заповіті, щоб вони не забували ніколи про «Фортуну Нову» і радили її всім і вся». Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. І. Крип’якевича НАНУ та проєкту «Локальна історія».
У вересні 1939 року з приходом більшовиків до Львова фабрику націоналізували. А після Другої світової війни разом з іншими вона увійшла до складу підприємства «Світоч». Климентині довелося виїхати до Австрії, де вона померла в 1965 році, коли їй було 82. Її історія вкотре розвінчує міф про неграмотних українців-селюків і доводить, що ми — нація підприємців.
Нагадаємо, МЗС створило «Резиденцію Орлика», щоб відшукати невідому історію України в іноземних архівах.
