«Це глибше, ніж просто ремонт». Як відбудувати українські міста? На прикладі Миколаєва та Харкова пояснює урбаністка Євгенія Дулько

Повоєнна відбудова міст – це не тільки ремонт і повернення до того, «як було». Це ще й можливість переосмислити простір, роблячи його безпечним і комфортним для себе та наступних поколінь.

Саме про такий підхід говорить Євгенія Дулько – урбаністка, дослідниця міст і менеджерка міських проєктів, яка нині навчається у США. На прикладі Миколаєва та Харкова, які зазнали значних руйнувань, Євгенія розповіла, з чого міста починають відбудову та яка роль міжнародних партнерів у цьому процесі.

Відновлення країни – це становлення нації

Я розумію повоєнну відбудову як багатошаровий пиріг, де кожен шар – окрема сфера, що охоплює соціальне, економічне, культурне та фізичне відновлення держави. Це дуже складний і довготривалий процес, який дослідники часто називають становленням нації. Тож просторове відновлення населених пунктів – це лише частина повоєнної відбудови.

ХХ століття принесло світу багато війн і, відповідно, осмислення відбудови міст після них. Найбільше досліджень стосуються європейських міст, що постраждали під час Другої світової війни, таких як Варшава, Дрезден, Роттердам тощо, а також Сирії, Лівану, Афганістану. Цих кейсів насправді доволі багато. Однак Україна нині перебуває в геть іншій ситуації – у нас війна ще триває. Ми не знаємо, що буде завтра, тож довгострокове майбутнє планувати важко, але це не означає, що ми не можемо цього робити. Власне, ми вже це робимо.

Відбудова триває попри бомбардування

Відбудова в Україні розпочалася з перших тижнів повномасштабної війни, незважаючи на максимально невизначену ситуацію, – і цей процес часто залишається недостатньо висвітленим. Ми маємо приклади населених пунктів Київської області, що були під окупацією, у нас є міста, які й донині страждають від частих бомбардувань. Попри те, що снаряди продовжують летіти, відбудова триває. Люди розуміють, що треба діяти тут і зараз, адже українці втрачають дах над головою і їм потрібне житло. Деякі міста вже багато зробили в цьому плані за рік повномасштабної війни.

В Україні запущені проєкти, що займаються питаннями відбудови. Це Co-Haty – ініціатива, що відновлює колишні готелі та гуртожитки, перебудовує нежитлові приміщення, щоб у них розміщувати ВПО. Це волонтерські ініціативи бюро Слави Балбека, що вже розробляє дизайни для меморіалів і тимчасові рішення для житла. Це Re: Mariupol – проєкт, що переосмислює Маріуполь у майбутньому. І це лише кілька із сотень прикладів.

Програми Єврокомісії ООН для українських міст

Миколаїв і Харків – міста, які вже займаються відбудовою в різних аспектах, але кожне з них по-своєму вирішує проблеми та реагує на виклики. До повномасштабної війни населення Миколаєва складало пів мільйона мешканців, а Харкова – втричі більше. Звісно, міста дуже різні, однак мають схожий постіндустріальний спадок. Опинившись на лінії фронту, їхні долі стали подібними.

Приблизні дані: у Миколаєві зруйновано близько 900 багатоповерхівок, 30 з яких не підлягають відновленню, у Харкові – понад 4500 багатоквартирних будинків, 500 з них – знищені. За різними підрахунками, населення кожного з міст зменшилося вдвічі. Тож постає один з найбільших викликів – для кого це місто відбудовувати й розвивати, хто там житиме?

Європейська економічна комісія ООН (UNECE) створила програми UN4Kharkiv та UN4Mykolaiv, у рамках яких розробляються програми комплексного відновлення для цих міст, нові генеральні плани, стратегічні документи розвитку. Харків розпочав участь у програмі у квітні 2022 року, головним міжнародним партнером створення нового проєкту генплану та стратегії міста став Фонд Нормана Фостера – відомого британського архітектора. За легендою, лорд Норман Фостер познайомився з мером Харкова на конференції та запропонував свою допомогу. Однак у процесі відновлення міста залучені не тільки закордонні фахівці, але й місцеві експерти, рекомендації яких відіграють значну роль.

Миколаїв зайшов у проєкт значно пізніше, з початку осені минулого року. Однак там також уже розробляють пілотні проєкти, проводять дослідження й опитування громадськості. Окрім департаменту містобудування та архітектури, до відновлення міста залучені ще й міланська компанія One Works і данські партнери. Цікавий аспект – Миколаїв співпрацює з урядом і компаніями Данії напряму. Зокрема вони допомагають у відновленні водопостачання в місті, з яким проблеми почалися ще у квітні.

Що схожого та відмінного у відбудові в Миколаєві та Харкові 

У цих містах поточна відбудова відбувається одночасно зі стратегічним плануванням. Ці два складні процеси йдуть паралельно – і це особлива характеристика відбудови загалом. До відновлення також залучили містян, наскільки це було можливо. Мешканці і Миколаєва, і Харкова заповнювали онлайн-анкети, і результати цих опитувань використовувалися в подальшому просторовому плануванні.

Читайте також: ПТСР буває лише у військових? Не завжди. Це може статися з кожним. Пояснюємо, як «впізнати» стресовий розлад

З відмінного – на мій погляд, у Миколаєві більш прозоре інформування щодо процесу стратегічного планування і вплив громадськості на прийняття рішень більший. Водночас Харків має активнішу архітектурну спільноту. Нині у відбудові Миколаїв більше фокусується на відновленні інфраструктури у фізичному плані – необхідно насамперед налагодити водопостачання й опалення. А в Харкові через значні руйнування багатоквартирних будинків передусім думають про відбудову житла. 

Чому міжнародна допомога – це не тільки суцільні переваги

Оскільки і Миколаїв, і Харків працюють з міжнародними партнерами, які залучені до створення нових генеральних планів міста або програм комплексного відновлення, важливо зазначити і критику ролі іноземних експертів у відбудові країни. Насамперед це недосвідченість наших міжнародних колег у роботі з Україною. Багато хто з них вперше приїхав сюди або ще не був тут взагалі. Тож вони можуть мати неповноцінне розуміння унікального українського контексту. Однак їхня експертиза з адаптацією до реалій за допомогою наших експертів може бути дуже корисною.

Ще один аспект критики – продовження своєрідного колоніалізму. Цей наратив тепер багато обговорюється в суспільстві. Ми намагаємося переосмислювати себе як незалежну державу й відійти від колоніальних практик, які Росія протягом століть реалізовувала в Україні. Ми розуміємо, що і Європа має свою доволі тривалу практику колоніалізму, і піддаватися цьому впливу також не хотілося б. Ніхто не каже, що залучення європейських експертів, які говорять, що і як робити – це точно про колоніалізм. Але така засторога є. І можна про це подумати: чи нам просто копіпастити ідеї, які втілені там, або ж створити власні унікальні рішення на основі світового досвіду?

І останнє – це використання України як нового ринку послуг. Коли японські або нідерландські архітектори приїжджають і кажуть: «Я зроблю генеральний план Ірпеня» – такі історії викликають супротив. Усі розуміють, що перемога буде, відбудова також, а це передбачає значні суми грошей. І міжнародні експерти також хочуть бути причетними до їх використання. 

Відбудова малих міст – основа відновлення України

Часто в інформаційному просторі йдеться про відновлення великих міст, не згадуючи про менші населені пункти, які також значно постраждали. У моєму розумінні відбудова малих міст і є основою відбудови нової України. Адже насправді в нашій країні величезних міст тільки п’ять-шість, а всі інші – малі або середні. Тому їм треба приділити особливу увагу.

Можливість для розвитку в таких населених пунктах обмеженіша, ніж у великих обласних центрів, через те, що там менше експертів, знання й доступу до інформації. Однак є велика перевага прямого доступу до прийняття рішень. Потрібно залучати насамперед українську експертизу. Адже з малими містами міжнародним фахівцям буде набагато складніше зрозуміти цей контекст, ніж контекст Харкова, Києва або Миколаєва.

Цілковите знищення окремих населених пунктів – це окрема драма. Наприклад, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Кремінна – ми розуміємо, що цих міст уже майже не існує у фізичному плані. Відбудова таких територій – це ще складніший процес. Відновлювати їх необхідно з розумінням травми, яку принесла війна, – і це перше, про що потрібно думати. Ми не можемо просто побудувати все заново із чистого листа. Там люди жили століттями, і це потрібно якось осмислити, навіть якщо це перервалося через війну.

Нині ми маємо можливість переосмислити простір

Яке майбутнє українських міст після війни? Якщо коротко – дуже невизначене і водночас дуже залежить від кожного з нас. Просторова відбудова – довготривалий процес, але кожен може знайти у ньому для себе місце: взяти участь в ініціативах відновлення, працювати в міських адміністраціях або територіальних громадах, займатися волонтерською діяльністю. Щоб відбудова стала такою, якою ми собі її уявляємо, треба на певний час вибрати собі роль, зайняти конкретну позицію в цьому питанні.

Читайте також: Сєвєродонецьк – моє серце і душа. Аріф Багіров про волонтерство під обстрілами та 70 км велосипедом до Бахмута

Незважаючи на те, що війна є найбільшою трагедією для всієї нації, це й окрема можливість для нас переосмислити територіальне планування, наш простір, і міський, і сільський, у тому форматі, який дасть змогу нам і наступному поколінню комфортно жити й розвиватися.

Фото на колажі: Олексій Раменський.