Інтеграція переселенців: як закордонний досвід може допомогти Україні? Кейс Грузії

Сьогодні в світі нараховується 110 млн людей, які через війну та переслідування стали вимушеними переселенцями. Це рекордна для світової історії цифра, у якій чималу роль відіграла й повномасштабна війна в Україні.

За даними Міжнародної організації з міграції в Україні у квітні цього року нараховували 5,4 млн переселенців. Наразі ця цифра є дещо більшою, враховуючи переміщення через підрив росіянами дамби Каховської ГЕС. Також потрібно враховувати той факт, що певний відсоток переміщених українців офіційно не реєструється. 

Однак ще більш важливо, що певна частина людей і взагалі не зможе або не захоче повертатися додому, насамперед із безпекових причин. Зрештою, багато кому навіть немає куди їхати: їхні домівки розбомблені, а міста зруйновані. Саме тому ми маємо дбати не лише про первинну підтримку ВПО, а й про комплексні програмі інтеграції переселенців.

Звісно, у цьому нам неабияк знадобиться власний дев’ятирічний досвід, але не менш важливо вивчати та аналізувати й міжнародний досвід. Зокрема – грузинський

Як грузинський досвід може стати прикладом для України?

Невдовзі після здобуття незалежності в Грузії спалахнули сепаратистські конфлікти. На початку 90-х конфлікти в Південній Осетії (також відомій як Цхінвальський регіон) та Абхазії призвели до переміщення 220-240 тис. осіб – приблизно 6% від тодішнього населення країни. Менш ніж за два десятиліття ще 20 000 осіб були переміщені через російсько-грузинську війну 2008 року, а сепаратистська влада де-факто зміцнила державні інститути на обох територіях. 

І хоча бойові дії припинилися досить швидко, обидві території досі залишаються окупованими Росією регіонами Грузії. Станом на кінець 2022 року загальна кількість зареєстрованих ВПО становила 308 000 осіб, хоча ця цифра залишається приблизною порівняно з фактичною кількістю переміщених осіб, які проживають у Грузії.

Проблеми, з якими зіткнулися переселенці в Грузії

Багато грузинських переселенців шукали притулку в столиці, інші оселилися в регіоні Самегрело-Земо-Сванеті, що межує з Абхазією. Обмежений доступ до засобів існування через відсутність власності на землю зробив багатьох із них вразливими до безробіття. 

Крім того, наслідки конфліктів мали серйозний вплив на психічне здоров’я переміщених осіб, особливо це загострилось через ізоляцію під час пандемії COVID-19. Низький рівень життя і досі залишається серйозною проблемою для ВПО в Грузії.

Історичний підхід до політики надання допомоги ВПО

У 1990-х роках уряд Грузії розмістив переселенців у тимчасових притулках, як-от школи, студентські гуртожитки та лікарні. У цих установах часто не було основних зручностей, і переміщені особи залишалися географічно ізольованими, намагаючись пристосуватися до нових обставин на тлі соціальної стигматизації. 

Національна політика Грузії щодо ВПО протягом понад 15 років була зосереджена насамперед на їх поверненні, а не на їх інтеграції, оскільки успішна інтеграція вважалася викликом територіальній цілісності.

Прогрес та шлях вперед

І хоча прогрес був повільним, останніми роками відбулися позитивні зрушення. Уряд зайняв більш впевнену позицію на підтримку інтеграції та продемонстрував солідарність із переселенцями як на національному, так і на міжнародному рівнях. Одночасно вживаються зусилля щодо вдосконалення правової бази для захисту прав ВПО. Примітно, що зобов’язання уряду надати нові квартири 5000 сім’ям внутрішньо переміщених осіб протягом двох років є кроком для задоволення їхніх житлових потреб.

Читайте також: Як Україні повернути вимушених мігрантів з-за кордону після перемоги? Пояснює експерт

Проблеми, із якими стикаються ВПО в Грузії, потребують постійних зусиль з боку уряду, міжнародних організацій та місцевих суб’єктів для покращення умов життя та забезпечення успішної інтеграції у суспільство. Ставлячи на чільне місце благополуччя ВПО і застосовуючи співчутливий і заснований на правах підхід, Грузія може нарешті наблизитися до вирішення кризи переміщення, що тривала.

Які уроки варто винести з грузинського досвіду

Із цим питанням я звернулася до грузинської колеги, голови правління Центру розвитку миру та громадянського суспільства Еліко Бенделіані. Ось, на які висновки вона радить звернути особливу увагу.

• Розселення у великих населених пунктах перешкоджає інтеграції переселенців. Досвід Грузії демонструє, що підходи, орієнтовані на залученні менших громад, є більш ефективними та дієвими в інтеграції вимушених переселенців.

• Комплексний підхід. Вирішення проблем переселенців вимагає цілісного підходу, що враховує різні аспекти: житло, працевлаштування, соціальна інтеграція тощо. Ми не можемо фокусуватися на одному напрямі, ігноруючи решту, якщо прагнемо досягти реального результату.

• Розширення можливостей та участь переселенців у політичних процесах і відстоюванні васних прав є надзвичайно важливим. Це гарантує, що їхні голоси будуть почуті, а конкретні проблеми – враховані під час ухвалення рішень.

• Допомога, що базується на потребах, має бути пріоритетною. Необхідно впроваджувати більш індивідуальний підхід, який допоможе забезпечити надання допомоги на основі реальних, а не узагальнених потреб.

• Залучення переселенців до спільних проєктів. Участь ВПО у житті ОСББ, роботі локальних громадських організацій чи волонтерських рухів якнайкраще сприяє інтеграції. Люди почуваються важливими та корисними для нової громади, а отже, стають її повноцінною частиною.

Ці уроки засвідчують, що для успішної інтеграції вирішальним фактором є саме багатовимірний підхід, у якому до цього питання залучаються не лише урядовці, а й громадський сектор, медійники та, зрештою, самі ВПО. 

Яким має бути український підхід до інтеграції ВПО

Вкрай важливо пристосувати стратегії інтеграції ВПО до конкретних потреб і профілів переміщених осіб у кожному місці. Для цього потрібен локалізований і орієнтований на людей підхід, що поєднує в собі територіальні стратегії. Не існує універсального підходу для досягнення успішної інтеграції переселенців. А тому важливо враховувати голоси постраждалого населення та залучати місцеву владу, громадянське суспільство та приватний сектор.

Загалом задля успішної інтеграції ВПО українському суспільству потрібно вирішувати наступні виклики:

• Безпека є базовою незадоволеною потребою в українському суспільстві. Ми маємо на увазі не лише щоденні загрози для життя і здоров’я, з якими стикаються українці, а й наслідки дій російських агресорів. Це включає перебої з електропостачанням, водопостачанням, розбиті дороги, зростання злочинності, обмежений доступ до медзакладів і лікарів, зростання захворюваності на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, загострення хронічних захворювань. Це стосується не тільки окупованих чи прифронтових територій, а й громад, які приймають внутрішньо переміщених осіб в центрі та на заході України, де інфраструктура значно перевантажена через збільшення населення. 
  
  Для вирішення цих проблем потрібна не лише співпраця військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, поліції, медичних закладів та служб надзвичайних ситуацій, а й координація зусиль громадських організацій, волонтерів та активних громадян для забезпечення безпеки та профілактики проблем, пов’язаних з безпекою.
  
  Потрібен аудит безпеки у громаді, співпраця з органами правопорядку, створення Робочих груп з безпеки з числа співробітників органів місцевого самоврядування, поліцейських, громадських активістів.

• Конфлікти різних ідентичностей та стигматизація. У соціологічних дослідженнях описані основні складові ідентичностей, які вбачаються тригерами для їх носіїв – цінності, мова, переконання, ритуали, традиції. 
  
  До того ж війна сформувала нові ідентичності, як-от ідентичності тих, хто живе на території де точились бойові дії, та тих, хто не отримав такого досвіду. Тих, хто перебував в евакуації за кордоном або в іншій області України; тих, хто переїхав з села в місто, та навпаки.
  
  Ціннісні аспекти ідентичностей також стосуються запиту на справедливість у різних соціальних груп. Йдеться не лише про справедливість щодо перемоги над ворогом, отримання репарацій, міжнародного суду над військовими злочинцями, а й передусім задоволення потреб тих, хто втратив на війні близьких, житло, майно, роботу. Зважаючи на різний досвід війни у різних громадян, питання справедливості вже позначає розколи у суспільстві. 
  
  Конфлікти ідентичностей є болісними та потребують часу на аналіз та роботу з ними, однак задля консолідації українського суспільства тема ідентичності має стати однією з ключових у подальших миротворчих практиках. 

• Трансформація питання «довіри – недовіри» різним суб’єктам у суспільстві. На початку війни обсяг взаємодопомоги та взаємопідтримки серед громадян вказав також на високий рівень міжособистої взаємної довіри. Однак згодом, зважаючи на різноманітні факти, питання міжособистісної довіри та довіри до окремих акторів на рівні громад стає проблемним. І надалі через відсутність можливості проговорення цього питання у безпечному просторі накопичення образ та незадоволення у громаді може зростати та переростати у конфлікти на тлі розподілу ресурсів, незадоволення дій місцевої влади. 
  
  Наразі в громадах необхідно шукати лідерів, ініціативи, навколо яких громада об’єднується, щоб згодом переходити до обговорення стану довіри у них. 
  
  Насправді, довіра одне до одного та відчуття влаштованості у соціум (робота, інша зайнятість) можуть бути важливими характеристиками, які сприяють згуртованості українців. Збереження та посилення цих якостей може позитивно впливати на емоційний стан та сприяти об’єднанню громадян. Розробка стратегій для відновлення втраченої довіри може бути важливим кроком у покращенні згуртованості в Україні. Для досягнення цього можуть бути запроваджені програми з підтримки відкритого діалогу, зміцнення комунікаційних мереж та сприяння взаєморозумінню між різними групами громадян.

Від Грузії – Україні

Замість висновків додаю кілька порад від моєї колеги Еліко Бенделіані. Це не повчання, а радше особистий досвід Грузії, здобутий зокрема ціною власних помилок. 

Працюйте над інтеграцією. Інтеграційна політика має зосереджуватися на скороченні дистанції між переміщеною людиною та суспільством. Важливо створити середовище, де голоси переселенців будуть почуті, їхні права – захищені, а внески – оцінені.

Зосередьтеся на освіті. Переселенці часто втрачають соціальні й професійні ролі та змушені адаптуватися до нової реальності. А тому якнайбільше уваги слід приділяти освітнім програмам та програмам розвитку навичок для ВПО. Доступ до вищої освіти та професійної підготовки має бути пріоритетом. 

Не ігноруйте процес загоєння травми. Травма може мати значний вплив на психічне та емоційне благополуччя ВПО. Щоб допомогти переселенцям оговтатися від пережитого досвіду, слід надавати послуги підтримки, консультування та впроваджувати програми психічного здоров’я.
Сприяйте соціальній згуртованості. Зрештою, її можна досягти через баланс між визнанням унікального досвіду переміщеної особи та сприянням її інтеграції в нову громаду. Цінуючи різноманітність, сприяючи рівним можливостям і заохочуючи інклюзивний діалог, ми можемо побудувати більш згуртоване суспільство. Суспільство, яке поважає та підтримує всіх своїх членів.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.