Колонки
Інтеграція переселенців: як закордонний досвід може допомогти Україні? Кейс Грузії
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Сьогодні в світі нараховується 110 млн людей, які через війну та переслідування стали вимушеними переселенцями. Це рекордна для світової історії цифра, у якій чималу роль відіграла й повномасштабна війна в Україні.
За даними Міжнародної організації з міграції в Україні у квітні цього року нараховували 5,4 млн переселенців. Наразі ця цифра є дещо більшою, враховуючи переміщення через підрив росіянами дамби Каховської ГЕС. Також потрібно враховувати той факт, що певний відсоток переміщених українців офіційно не реєструється.
Однак ще більш важливо, що певна частина людей і взагалі не зможе або не захоче повертатися додому, насамперед із безпекових причин. Зрештою, багато кому навіть немає куди їхати: їхні домівки розбомблені, а міста зруйновані. Саме тому ми маємо дбати не лише про первинну підтримку ВПО, а й про комплексні програмі інтеграції переселенців.
Звісно, у цьому нам неабияк знадобиться власний дев’ятирічний досвід, але не менш важливо вивчати та аналізувати й міжнародний досвід. Зокрема – грузинський
Як грузинський досвід може стати прикладом для України?
Невдовзі після здобуття незалежності в Грузії спалахнули сепаратистські конфлікти. На початку 90-х конфлікти в Південній Осетії (також відомій як Цхінвальський регіон) та Абхазії призвели до переміщення 220-240 тис. осіб – приблизно 6% від тодішнього населення країни. Менш ніж за два десятиліття ще 20 000 осіб були переміщені через російсько-грузинську війну 2008 року, а сепаратистська влада де-факто зміцнила державні інститути на обох територіях.
І хоча бойові дії припинилися досить швидко, обидві території досі залишаються окупованими Росією регіонами Грузії. Станом на кінець 2022 року загальна кількість зареєстрованих ВПО становила 308 000 осіб, хоча ця цифра залишається приблизною порівняно з фактичною кількістю переміщених осіб, які проживають у Грузії.
Проблеми, з якими зіткнулися переселенці в Грузії
Багато грузинських переселенців шукали притулку в столиці, інші оселилися в регіоні Самегрело-Земо-Сванеті, що межує з Абхазією. Обмежений доступ до засобів існування через відсутність власності на землю зробив багатьох із них вразливими до безробіття.
Крім того, наслідки конфліктів мали серйозний вплив на психічне здоров’я переміщених осіб, особливо це загострилось через ізоляцію під час пандемії COVID-19. Низький рівень життя і досі залишається серйозною проблемою для ВПО в Грузії.
Історичний підхід до політики надання допомоги ВПО
У 1990-х роках уряд Грузії розмістив переселенців у тимчасових притулках, як-от школи, студентські гуртожитки та лікарні. У цих установах часто не було основних зручностей, і переміщені особи залишалися географічно ізольованими, намагаючись пристосуватися до нових обставин на тлі соціальної стигматизації.
Національна політика Грузії щодо ВПО протягом понад 15 років була зосереджена насамперед на їх поверненні, а не на їх інтеграції, оскільки успішна інтеграція вважалася викликом територіальній цілісності.
Прогрес та шлях вперед
І хоча прогрес був повільним, останніми роками відбулися позитивні зрушення. Уряд зайняв більш впевнену позицію на підтримку інтеграції та продемонстрував солідарність із переселенцями як на національному, так і на міжнародному рівнях. Одночасно вживаються зусилля щодо вдосконалення правової бази для захисту прав ВПО. Примітно, що зобов’язання уряду надати нові квартири 5000 сім’ям внутрішньо переміщених осіб протягом двох років є кроком для задоволення їхніх житлових потреб.
Читайте також: Як Україні повернути вимушених мігрантів з-за кордону після перемоги? Пояснює експерт
Проблеми, із якими стикаються ВПО в Грузії, потребують постійних зусиль з боку уряду, міжнародних організацій та місцевих суб’єктів для покращення умов життя та забезпечення успішної інтеграції у суспільство. Ставлячи на чільне місце благополуччя ВПО і застосовуючи співчутливий і заснований на правах підхід, Грузія може нарешті наблизитися до вирішення кризи переміщення, що тривала.
Які уроки варто винести з грузинського досвіду
Із цим питанням я звернулася до грузинської колеги, голови правління Центру розвитку миру та громадянського суспільства Еліко Бенделіані. Ось, на які висновки вона радить звернути особливу увагу.
- Розселення у великих населених пунктах перешкоджає інтеграції переселенців. Досвід Грузії демонструє, що підходи, орієнтовані на залученні менших громад, є більш ефективними та дієвими в інтеграції вимушених переселенців.
- Комплексний підхід. Вирішення проблем переселенців вимагає цілісного підходу, що враховує різні аспекти: житло, працевлаштування, соціальна інтеграція тощо. Ми не можемо фокусуватися на одному напрямі, ігноруючи решту, якщо прагнемо досягти реального результату.
- Розширення можливостей та участь переселенців у політичних процесах і відстоюванні васних прав є надзвичайно важливим. Це гарантує, що їхні голоси будуть почуті, а конкретні проблеми – враховані під час ухвалення рішень.
- Допомога, що базується на потребах, має бути пріоритетною. Необхідно впроваджувати більш індивідуальний підхід, який допоможе забезпечити надання допомоги на основі реальних, а не узагальнених потреб.
- Залучення переселенців до спільних проєктів. Участь ВПО у житті ОСББ, роботі локальних громадських організацій чи волонтерських рухів якнайкраще сприяє інтеграції. Люди почуваються важливими та корисними для нової громади, а отже, стають її повноцінною частиною.
Ці уроки засвідчують, що для успішної інтеграції вирішальним фактором є саме багатовимірний підхід, у якому до цього питання залучаються не лише урядовці, а й громадський сектор, медійники та, зрештою, самі ВПО.
Яким має бути український підхід до інтеграції ВПО
Вкрай важливо пристосувати стратегії інтеграції ВПО до конкретних потреб і профілів переміщених осіб у кожному місці. Для цього потрібен локалізований і орієнтований на людей підхід, що поєднує в собі територіальні стратегії. Не існує універсального підходу для досягнення успішної інтеграції переселенців. А тому важливо враховувати голоси постраждалого населення та залучати місцеву владу, громадянське суспільство та приватний сектор.
Загалом задля успішної інтеграції ВПО українському суспільству потрібно вирішувати наступні виклики:
- Безпека є базовою незадоволеною потребою в українському суспільстві. Ми маємо на увазі не лише щоденні загрози для життя і здоров’я, з якими стикаються українці, а й наслідки дій російських агресорів. Це включає перебої з електропостачанням, водопостачанням, розбиті дороги, зростання злочинності, обмежений доступ до медзакладів і лікарів, зростання захворюваності на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, загострення хронічних захворювань. Це стосується не тільки окупованих чи прифронтових територій, а й громад, які приймають внутрішньо переміщених осіб в центрі та на заході України, де інфраструктура значно перевантажена через збільшення населення.
Для вирішення цих проблем потрібна не лише співпраця військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, поліції, медичних закладів та служб надзвичайних ситуацій, а й координація зусиль громадських організацій, волонтерів та активних громадян для забезпечення безпеки та профілактики проблем, пов’язаних з безпекою.
Потрібен аудит безпеки у громаді, співпраця з органами правопорядку, створення Робочих груп з безпеки з числа співробітників органів місцевого самоврядування, поліцейських, громадських активістів.
- Конфлікти різних ідентичностей та стигматизація. У соціологічних дослідженнях описані основні складові ідентичностей, які вбачаються тригерами для їх носіїв – цінності, мова, переконання, ритуали, традиції.
До того ж війна сформувала нові ідентичності, як-от ідентичності тих, хто живе на території де точились бойові дії, та тих, хто не отримав такого досвіду. Тих, хто перебував в евакуації за кордоном або в іншій області України; тих, хто переїхав з села в місто, та навпаки.
Ціннісні аспекти ідентичностей також стосуються запиту на справедливість у різних соціальних груп. Йдеться не лише про справедливість щодо перемоги над ворогом, отримання репарацій, міжнародного суду над військовими злочинцями, а й передусім задоволення потреб тих, хто втратив на війні близьких, житло, майно, роботу. Зважаючи на різний досвід війни у різних громадян, питання справедливості вже позначає розколи у суспільстві.
Конфлікти ідентичностей є болісними та потребують часу на аналіз та роботу з ними, однак задля консолідації українського суспільства тема ідентичності має стати однією з ключових у подальших миротворчих практиках.
- Трансформація питання «довіри – недовіри» різним суб’єктам у суспільстві. На початку війни обсяг взаємодопомоги та взаємопідтримки серед громадян вказав також на високий рівень міжособистої взаємної довіри. Однак згодом, зважаючи на різноманітні факти, питання міжособистісної довіри та довіри до окремих акторів на рівні громад стає проблемним. І надалі через відсутність можливості проговорення цього питання у безпечному просторі накопичення образ та незадоволення у громаді може зростати та переростати у конфлікти на тлі розподілу ресурсів, незадоволення дій місцевої влади.
Наразі в громадах необхідно шукати лідерів, ініціативи, навколо яких громада об’єднується, щоб згодом переходити до обговорення стану довіри у них.
Насправді, довіра одне до одного та відчуття влаштованості у соціум (робота, інша зайнятість) можуть бути важливими характеристиками, які сприяють згуртованості українців. Збереження та посилення цих якостей може позитивно впливати на емоційний стан та сприяти об’єднанню громадян. Розробка стратегій для відновлення втраченої довіри може бути важливим кроком у покращенні згуртованості в Україні. Для досягнення цього можуть бути запроваджені програми з підтримки відкритого діалогу, зміцнення комунікаційних мереж та сприяння взаєморозумінню між різними групами громадян.
Від Грузії – Україні
Замість висновків додаю кілька порад від моєї колеги Еліко Бенделіані. Це не повчання, а радше особистий досвід Грузії, здобутий зокрема ціною власних помилок.
Працюйте над інтеграцією. Інтеграційна політика має зосереджуватися на скороченні дистанції між переміщеною людиною та суспільством. Важливо створити середовище, де голоси переселенців будуть почуті, їхні права – захищені, а внески – оцінені.
Зосередьтеся на освіті. Переселенці часто втрачають соціальні й професійні ролі та змушені адаптуватися до нової реальності. А тому якнайбільше уваги слід приділяти освітнім програмам та програмам розвитку навичок для ВПО. Доступ до вищої освіти та професійної підготовки має бути пріоритетом.
Не ігноруйте процес загоєння травми. Травма може мати значний вплив на психічне та емоційне благополуччя ВПО. Щоб допомогти переселенцям оговтатися від пережитого досвіду, слід надавати послуги підтримки, консультування та впроваджувати програми психічного здоров’я.
Сприяйте соціальній згуртованості. Зрештою, її можна досягти через баланс між визнанням унікального досвіду переміщеної особи та сприянням її інтеграції в нову громаду. Цінуючи різноманітність, сприяючи рівним можливостям і заохочуючи інклюзивний діалог, ми можемо побудувати більш згуртоване суспільство. Суспільство, яке поважає та підтримує всіх своїх членів.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Польські, угорські та словацькі чиновники ввели односторонню заборону на імпорт української аграрки. Наші почали погрожувати торговими бар’єрами у відповідь. Тепер з Польщі – нашого традиційного союзника – лунають заяви про можливе зниження загальної підтримки.
Питання, а навіщо це все?
Коли польські урядовці починають займатися протекціонізмом, то від цього в першу чергу страждає їхній народ. Адже що відбувається, коли вони обмежують імпорт агропродукції? Одиничні фермери виграють, але більшість поляків почнуть втрачати гроші, бо “захищений” від іноземної конкуренції бізнес завищить ціни. А ще цей бізнес стратить мотивацію розвиватися. Захист місцевих виробників від конкуренції завжди закінчується їхнім програшем, бо «тепла ванна» дестимулює розвиток продуктивності та зводить нанівець інновації.
Для нас ефект стане прямо протилежним. Так, для підприємців-експортерів це шкода, вирощували полякам зерно, кукурудзу або яблука, мали дохід, а тепер така халепа. Але підприємці – вони тому і підприємці, що вміють викручуватись в складних ситуаціях, пристосовуються та щось вигадують. Заробили менше, зробили висновки, відкоригували бізнес-процеси і поїхали далі! У перспективі наші агропідприємці вийдуть з цієї битви сильнішими. А що споживачі? Вони теж виграють, бо ціни стануть нижчими, а купівельна спроможність зросте.
На жаль, мало людей по обидва боки кордону розуміють як працює економіка. Через це політики обох країн керуються політичною доцільністю і тому втягуються в незрозумілу торгівельну війну з негативними наслідками для всіх сторін.
Які висновки та кроки маємо зробити ми?
По-перше, нам не можна воювати на всі фронти одночасно.
По-друге, від торгівельних воєн, які розв’язують чиновники, найбільшої шкоди зазнають громадяни їхньої власної країни. Тож не потрібно вестися на провокації та відповідати симетричними заборонами. Ба більше, нам потрібно знімати бар’єри на імпорт, знижувати мита та зменшувати навантаження на бізнес всередині країни, щоб компенсувати втрати, які понесла українська сторона від протекціонізму. Це одночасно зніме напругу у відносинах замість нікому не потрібної ескалації.
В жодному разі не можна повторювати хибні дії, через які страждатимуть українці. А зі шкодою для польських споживачів через дії їхніх політиків нехай розбираються вони самі.
Будь-яка перешкода торгівлі завдає шкоди всім учасникам вільного обміну. Проте більше страждає сторона, що “захищає” своїх підприємців від імпорту. Підприємців не треба захищати, їм головне не заваджати.
Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Після повномасштабного вторгнення московії українці неочікувано відкрили для себе невелику африканську країну — Еритрею. Вона разом із КНДР, Сирією та білоруссю голосувала в ООН проти резолюції, що визнає московію агресором і вимагає припинити війну. Якщо з іншими недокраїнами ситуація відносно зрозуміла, то до Еритреї постають питання. Тож, копнемо трошки історичного ґрунту, щоб розібратися у цих відносинах.
Еритрея стала незалежною державою лише в 1993 році — унаслідок тривалої боротьби з Ефіопією.
Але до чого тут взагалі московія, і що вона робить в Африці?
Річ у тім, що в московії та Ефіопії давні дипломатичні відносини, і почалися вони ще наприкінці ХІХ сторіччя, при чому доволі сумбурно. Жив колись московитський аферист-авантюрист Миколай Ашинов. Він постійно їздив імперією і просив гроші на казкові проєкти. Одним із них було проникнення до Ефіопії під виглядом православної місії і створення там московської колонії.
Зрештою він отримав добро від царя, й 10 грудня 1888 року з Одеси вийшов корабель, набитий попами й різного роду пройдисвітами, яких Ашинов видавав за «вільних козаків». 6 січня 1889 року вони висадилися на африканський берег у районі Таджурської затоки й на місці розваленої фортеці заснували колонію «Нова москва». Та вже через місяць французький флот знищив її, а переселенців відправили додому.
Такий фінал нікого не збентежив, навпаки, у тому ж 1889 році до Ефіопії прибуває нова експедиція. Цього разу вже зі справжніми кубанськими козаками на чолі з Віктором Машковим, якого прийняв ефіопський імператор Менелік II.
Тоді й було встановлено дипломатичні зв’язки між Ефіопією та московією
Водночас Італія офіційно визнає сусідню до Ефіопії Еритрею своєю колонією. Ця територія ще в 1869 році придбала італійська компанія «Rubattino» у місцевого султана, а в 1882 році передана у власність уряду Італії (наберіться трошки терпіння, скоро цей клаптик безплідної землі ще вистрілить).
Ефіопія приваблювала європейців насамперед своїми природними багатствами й вигідним географічним положенням, крім того, її населення сповідувало християнство. У 1889 році Італія підписує Уччальський договір про мир і співпрацю з Ефіопією в обмін на визнання за собою Еритреї. Проте одна обставина договору зробила його відомим і донині. Амхарською мовою стаття 17 звучала як: «Його Величність цар царів Ефіопії МОЖЕ вдаватися до послуг уряду Його Величності італійського короля у всіх справах з іншими державами та урядами». Але італійською мовою «може» перетворилося на «повинен».
Певний час ефіопський імператор намагався дипломатичним шляхом вирішити цю проблему, але йому це не вдалося, тому в 1893 році він розірвав Уччальський договір.
У 1895 році починається італо-ефіопська війна
Союзниця Ефіопії московія надсилає загони кубанських козаків під проводом осавула Миколая Леонтьева. Він проводять модернізацію армії і навчає її воювати за європейським зразком. Окрім цього Ефіопії допомагали Британія і Франція, які переслідували власні інтереси.
Уже в 1896 році Італія була вимушена підписати мирний договір, за яким визнала незалежність Ефіопії й виплатила їй контрибуції. Натомість обидві сторони погоджуються залишити Еритрею під владою Італії. Реваншистські настрої та самолюбство перемогли, і в 1935–1936 роках відбувається друга італо-ефіопська війна.
У результаті Ефіопія була повністю захоплена й об’єднана з Еритреєю та Сомалі в італійську колонію. У 1941 році Британія звільнила Ефіопію, але Еритрею залишила під своєю владою, доки в 50-тих роках на засіданнях ООН не підняла питання її майбутнього. Представники самої Еритреї просили надати їм незалежність, але Ефіопія наполягала на приєднанні цих територій до себе на правах автономії. Більшість учасників ООН підтримала другий варіант.
Так і з’явилася на світ Федерація Ефіопії та Еритреї
Однак уже в 1962 році автономія була скасована, після чого почалася громадянська війна. У період з 1975 по 1991 роки радянські війська відкрито допомагали Ефіопії.
Імовірно, коли ви прочитали це все, могли поставити запитання: навіщо це все Еритреї, та чому вона зараз підтримує колишнього ворога? Питання цілком влучне, адже за всіма законами логіки та здорового глузду Еритрея повинна була б, навпаки, підтримувати боротьбу України за свободу та незалежність, бо їм це до болю знайомо.
На жаль, все доволі прозаїчно. Після проголошення незалежности влада в Еритреї опинилася в руках колишніх повстанців. Президентом став Ісаяс Афеверкі, який править і сьогодні (уже понад 40 років!), а організація «Народний фронт за демократію та справедливість» стала єдиною дозволеною партією.
Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі
У період своєї незалежності Еритрея в основному воювала зі своїми сусідами, а також підтримувала повстанців, які виступали проти урядів сусідніх країн. Дійшло до того, що в 2009 році Радбез ООН, ЄС та низка країн, у тому числі московія, наклали санкції на цю африканську країну за постачання зброї сомалійським повстанцям. І московія та Еритрея не довго були ворогами. Вони відновили свої відносини у 2018 році. Цьому сприяли санкції, накладені на московію після вторгнення в Україну в 2014 році, та підписання миру між Еритреєю та Ефіопією. Як ми бачимо, їхні відносини з того моменту лише теплішають.
Нині Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі. Так країна, котра поклала стільки сил та крові за свою незалежність, під проводом диктатора потрапила до справжньої економічної та соціальної прірви.
З 2004 року в Еритреї діє наказ уряду відкривати вогонь на ураження по всіх, хто намагається втекти з цього «раю на землі». Що ж, московія знайшла собі гідного союзника.
Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Що таке прозорість?
Чітке та вичерпне розкриття терміну “прозорість” українське законодавство не містить. Різні нормативно-правові акти пояснюють його у своєму аспекті. Принцип прозорості та відкритості закладено у ЗУ «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про публічні закупівлі», «Про державну службу» та інших.
Загалом, національне законодавство визначає необхідність дотримання принципів прозорості та відкритості у різних сферах і лише в окремих випадках деталізує їх складові.
Стан прозорості під час війни
Варто зазначити, що до війни рівень прозорості в Україні можна було визначити як високий, що підтверджують міжнародні рейтинги:
- Open Data Maturity Report (ODM) – 2 місце із 35 (97% зрілості відкритих даних (2022 рік));
- Corruption perceptions index (СРІ) – 116 зі 180 країн світу у рейтингу (33 бали зі 100 (2022 рік));
- Open budget survey (OBS) – 65 набраних балів (2021 рік);
Детальніше про інші рейтинги можна дізнатися у розділі 1.3.1 у аналітичній записці “Прозорість: базовий принцип успіху української відбудови”
З початку повномасштабного російського вторгнення, було призупинено доступ до Єдиного державного веб-порталу відкритих даних. та до реєстрів, які знаходяться у підпорядкуванні Мін’юсту та НАЗК (частково відкрили у серпня 2022 року). Окрім цього, Мін’юст видав Наказ, яким зупинило на час дії воєнного стану оприлюднення інформації у форматі відкритих даних.
Однак, попри вищезазначені обмеження чинною є постанова Кабміну №835 “Про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних” і ЗУ “Про доступ до публічної інформації”. Отже, їх виконання є обов’язковим, як це було до повномасштабного російського вторгнення.
Через те, що питання відкриття доступу до публічної інформації ніяк не обговорювалося у владі, то в березні 2023 р. оприлюднили заяву з вимогою відновити доступ до реєстрів та інформації, яка була закрита з 24 лютого 2022 р., яку підписали 60 представників ОГС. Основні тези заяви це повернення доступу до:
- декларацій;
- звітів партій;
- діяльності парламентських комітетів;
- Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та інших реєстрів Мін’юсту;
- судового реєстру;
- реєстру арештованих активів АРМА.
Також, змін зазнала сфера публічних закупівель. 28 лютого 2022 року Кабмін дозволив проводити закупівлі шляхом укладання прямих договорів, без проведення аукціонів на платформі Prozorro, а вже в червні 2022 р. уряд цю норму повернув. З жовтня 2022 р., якщо вартість закупівля менша ніж 100 тис. грн для товарів та послуг, 200 тис. грн. для поточного ремонту та 1,5 млн. грн. для робіт, то можна укласти прямий договір, якщо більше, то необхідно проводити тендер.
Важливість прозорості у повоєнній відбудові
Прозорість – один з головних принципів відбудови України. Тому, відновлення довоєнного рівня доступу до інформації (з урахування безпекових міркувань) повинно бути. Цю тезу заклали у Меморандумі між МВФ та Україною. Також, прозорість є одним з керівних принципів, який відображений у підсумковому документі “Декларація Лугано” під час Міжнародної конференції з питань відновлення України (URC 2022).
Відкритість і прозорість процесів відбудови важлива, бо вже можна стверджувати, що велику частку необхідних коштів будуть надавати міжнародні партнери. Кількість цих партнерів буде велика і кожен буде мати власні вимоги, щодо звітування, закупівель і т. п. Тому, важливо мати загальну відкритість всіх проєктів відбудови, для того, щоб громадяни та партнери, мали змогу моніторити весь процес.
Для відкритого процесу відбудови запустилась державна електронна екосистема DREAM, яка забезпечує єдиний цифровий маршрут для всіх проєктів відбудови. Ця платформа дозволить громадам створювати свої проєкти, залучати кошти не тільки з бюджету, а і від міжнародних партнерів та дасть змогу контролювати результативність і ефективність реалізації проєкту. Презентація публічного модуля цифрової екосистеми управління відновленням DREAM відбулася під час конференції Ukraine Recovery Conference (URC) в червні 2023 в Лондоні.
Висновок
Хоч повноцінна відбудова буде проходити після перемоги України, проте закласти головні засади та створити умови прозорості процесу необхідно зараз.
Повернення довоєнного доступу до публічної інформації є важливим рішенням, яке необхідно ухвалити, для забезпечення прозорості влади перед громадянами та міжнародними партнерами. Відбудова України буде відбуватися більшою мірою коштами партнерів, тому відкритість процесу необхідна для подальшої підтримки та позитивної репутації України, як демократичної та відкритої країни.
Як один з інструментів забезпечення прозорості процесу відбудови створено платформу DREAM, яка допоможе як у залученні коштів, так і у контролі їх використання.
Отже, принцип відкритості та прозорості є фундаментальним для відбудови, розвитку та демократизації України.
Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.
«Центром Львова я ще обов’язково погуляю»: історія переселенки на кріслі колісному, яка працює на себе та майже не виходить з дому
Стара 9-поверхова панелька, ліфт голосно приїздить на 4-й поверх. Двері відчиняє невисока жінка: «Доброго дня!...
«Лайк» з операційної та нове життя на Харківщині: як підприємиця стала бойовою медикинею
Божену Гринько з Києва мобілізували навесні 2022 року. Жінка сама пішла до військкомату як медикиня....
Росіяни жили в кімнаті для дошкільнят: на Київщині волонтери відновили сільську бібліотеку
На столі в бібліотеці села Дружня Анна Михайлівна зберігала папку з документами наших військових. Коли...
Бочки з томатною пастою були пробиті снарядами й уламками. На Херсонщині відновив роботу консервний завод, який майже знищили росіяни
Георгій та Ольга Червєнкови — підприємці та власники консервного заводу на Херсонщині, якому понад дев’ять...