Суспільство
Двічі тікала від війни. Переселенка з Авдіївки Діана Максименко відкрила перше антикафе на Вінниччині
Діані Максименко довелося двічі рятуватися від війни. Вперше росіяни напали на рідну Донеччину, а цьогоріч – дісталися Києва. Вже під час повномасштабного вторгнення дівчина покинула не лише домівку, а й власний бізнес, який розпочав роботу за два тижні до нападу.
Разом із родиною Діана переїхала до Вінниччини. Перші тижні вона робила все можливе, аби евакуювати з Авдіївки дідуся з бабусею, а коли це вдалося – відкрила власний заклад. Підприємиця запустила перше антикафе в селищі Теплик – Milk&Honey. Це місце стало прихистком для тих, хто цінує спокій та смачну каву. А ще локацією, де можна попрацювати в тиші або зібратися з друзями на настільні ігри.
Запустили бізнес на Донеччині за два тижні до вторгнення
За своє життя мені довелося двічі все починати з нуля. І щоразу винною в цьому була росія. Вперше мені довелося їхати з Авдіївки, коли росія атакувала нашу країну в 2014-му, вдруге – з Києва. І, зізнаюся, вдруге було значно простіше. Я знала, чого чекати й до чого готуватися. Крім того, страху вже не було, напевно, колись я вже відбоялася своє. Тоді, коли просто над головою літали винищувачі й падали бомби.
До повномасштабного вторгнення я жила в Києві. Утім разом із коханим обрали для початку бізнесу Краматорськ. Тоді в місті якраз відкрився новий торгівельний центр, і там дуже бракувало сервісу. Крім того, в Краматорську було доволі мало місць для якісного ремонту мобільної техніки або банальної заміни захисного скла.
Тому ми обрали для себе нішу ремонту та аксесуарів для телефонів і 10-го лютого 2022 року відчинили двері бізнесу. Ми розробили цілу систему: легкий ремонт здійснювали на місці, а в разі складніших випадків відправляли техніку майстру з Києва. Так ми пропрацювали 13 днів, допоки росія знову, але вже в більших масштабах, не атакувала нас.
Паніки не було, лише хвилювання за рідних
Звісно, нам довелося закритися. Шкода, що ми так і не почали працювати на всю потужність. Хоча ми й планували розробити сайт, онлайн-магазин і поступово розширюватися. Але трапилося 24 лютого. Мене розбудив телефонний дзвінок від мами, яка сказала, що на дворі війна.
Чесно? Паніки не було. Ми вирішили не залишатися в Києві, а їхати на малу батьківщину мого хлопця – на Вінниччину. Ми зібралися, забрали рідних і поїхали. Єдине, за що я переймалася, – це за своїх бабусю й дідуся, які досі залишалися в Авдіївці. Ми боролися з ними за виїзд. І бабуся, і дідусь нікуди вже не хотіли тікати, але мені було дійсно страшно за них.
Читайте також: «Це справа нашого життя». Херсонці відкрили в Києві Verde Salad Bar з легендарними «космічними» сирниками
Перший час було складно. Я постійно спілкувалася з родичами і думала, як вивезти рідних з небезпечної Авдіївки. Увесь час проводила в телефоні, постійно моніторила новини і не могла відірватися. Напевно, як і кожен українець у перші тижні повномасштабної війни.
Кожна вібрація телефону нагадувала про те, що коїться довкола
Зрештою з майже сивою головою та купою зруйнованих нервів нам вдалося змусити рідних виїхати з Авдіївки. Тоді здавалося, що всі нервові клітини просто не витримають такого напруження. Але, коли дідусь із бабусею опинилися в безпеці, стало дещо легше.
Але не настільки, аби відпустити цю війну і продовжувати жити, ніби нічого не трапилося. У новому для себе місті я намагалася відволікатися. Пригадую, як ми гуляли десь в центрі, але голова геть не відпочивала. Адже кожна вібрація телефону нагадувала про те, що коїться довкола. Боротися зі стресом трохи допомагали собаки, яких мама взяла з собою.
До 24-го лютого у неї було дві собаки, але згодом, побачивши, як люди масово залишають своїх улюбленців, мама підібрала ще двох. Виходила така собі невеличка зоотерапія. Однак і цього не було достатньо.
Тієї миті я усвідомила, що час рухатися далі й не варто сидіти на одному місці. Адже так можна просто збожеволіти, навіть не помітивши цього.
Відкрили заклад, який допомагає місцевим перезавантажитись
Тому ви вирішили почати працювати. Здається, саме так всі й намагаються побороти депресію чи апатію. І для мене це також стало виходом. Власне, ми облаштували кав’ярню, але не просту, а з «родзинкою». Наважилися зробити те, чого в маленькому містецьку Вінницької області ніколи не було.
Антикафе – ось, якою була наша ідея. Ми хотіли, аби це місце стало простором для людей. Не просто локацією, де можна випити кави, а й попрацювати чи, навпаки, пограти разом із друзями. Я прагнула, аби заклад відволікав місцевих мешканців від проблем, давав час і можливість перезавантажитися.
Ми знайшли приміщення і почали ремонт, який затягнувся на три тижні. Я дуже хотіла, аби цей процес йшов швидше, але через проблеми з електрикою це було неможливо. Я обрала лише два кольори для кав’ярні: сірий і кілька краплинок жовтого. Не хотілося, аби щось відволікало гостей від смачної кави чи цікавої гри в компанії.
Зробила все, аби зрушити з місця й розвиватися
Після відкриття ми дуже здивували відвідувачів концепцією та форматом закладу. Нам про це говорили практично всі гості. Адже в маленькому місті нічого подібного раніше не було. Жодних кав’ярень із простором для роботи та місцем для ігор.
А я тішилася, що дорослі приходять до нас із дітьми та можуть дозволити собі відпочинок, поки малеча зайнята іграми. Крім того, за час робити антикафе у нас з’явилися постійні відвідувачі. Я особисто познайомилася з усіма гостями, адже спілкувалася з кожним і кожною, поки працювала за баром.
Мені подобається говорити з відвідувачами, дізнаватися про їхні вподобання, смаки. Вони завжди діляться, чим подобається наша кав’ярня й що можна було б додати, аби зробити її ще кращою.
Читайте також: «Зали Донеччини чекають нашого повернення». Один з найбільших танцювальних центрів України відкриває студію в Ірпені
З початком роботи я нарешті відволіклась від жахів нашої реальності. Це справді допомогло мені не зупинятися й не забувати про своє життя, котре досі існує. Я зробила все можливе, аби підняти себе з місця й почати рухатися й розвиватися далі. Сумніваюся, що, просто забувши про себе, я б зробила краще для нашої країни.
Додаткова мотивація працювати – мрія відбудувати батьківський будинок
Вже зараз я можу точно сказати, що планую зростати та масштабуватися. Навіть обрала місце для нової кав’ярні в містечку Київської області. Але це буде не антикафе, а невеличке приміщення, в якому можна поласувати смачною кавою і не тільки. Однак, можливо, згодом щось зміниться. Цілком імовірно, що мені захочеться створити на Київщині схожий простір.
Загалом мені закортіло створювати такі маленькі прихистки для поціновувачів спокою та кави. Ще кілька подібних закладів хочу відкрити в інши невеликих містах, аби в людей була альтернатива городу й лавкам біля домівки. Не знаю, чи їм це сподобається, але сподіваюся, що все вийде.
Я врахувала всі відгуки відвідувачів нашого антикафе й прагну дати людям те, чого в них поки немає. Думаю, це моя маленька місія: тішити людей. До того ж, я маю додаткову мотивацію для роботи – бажання відбудувати будинок для батьків. Сподіваюсь, я зможу і встигну зробити це на вже вільній Донеччині.
Мрію побачити вільну Донеччину
За роки життя в Києві я навчилася швидко звикати до нового. З одного боку, це доволі корисна навичка.Однак багато задоволення від змін я не отримую. Сьогодні можу точно сказати, що Київ – далеко не місто мого серця. Там всі постійно кудись поспішають, завжди нічого не встигають, але все одно біжать.
Люди щодня витрачають години на затори і, я впевнена, чимало з них забувають жити своє життя та отримувати бодай трохи задоволення. Адже в цій біганині багато не побачиш.
Читайте також: «Нам важливо говорити про рідне місто». Як маріупольці відкрили кав’ярню «0629» в центрі Львова
Тому, опинившись у Вінниці, я була здивованою. Тут усе геть інакше. Місто чимось нагадує мені Донецьк. Також доволі зелено, а ще – значно спокійніше, аніж у Києві. Тут я почаваюсь значно краще, але, на жаль, надовго залишатися не планую. Найімовірніше, я повернуся до Києва. А як буде далі – покаже час. Бо ніколи не викидаю зі своєї голови думки й надію про вільну Донеччину.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
