Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Двічі тікала від війни. Переселенка з Авдіївки Діана Максименко відкрила перше антикафе на Вінниччині

Опубліковано

Діані Максименко довелося двічі рятуватися від війни. Вперше росіяни напали на рідну Донеччину, а цьогоріч – дісталися Києва. Вже під час повномасштабного вторгнення дівчина покинула не лише домівку, а й власний бізнес, який розпочав роботу за два тижні до нападу.

Разом із родиною Діана переїхала до Вінниччини. Перші тижні вона робила все можливе, аби евакуювати з Авдіївки дідуся з бабусею, а коли це вдалося – відкрила власний заклад. Підприємиця запустила перше антикафе в селищі Теплик – Milk&Honey. Це місце стало прихистком для тих, хто цінує спокій та смачну каву. А ще локацією, де можна попрацювати в тиші або зібратися з друзями на настільні ігри. 

Запустили бізнес на Донеччині за два тижні до вторгнення

За своє життя мені довелося двічі все починати з нуля. І щоразу винною в цьому була росія. Вперше мені довелося їхати з Авдіївки, коли росія атакувала нашу країну в 2014-му, вдруге – з Києва. І, зізнаюся, вдруге було значно простіше. Я знала, чого чекати й до чого готуватися. Крім того, страху вже не було, напевно, колись я вже відбоялася своє. Тоді, коли просто над головою літали винищувачі й падали бомби.

До повномасштабного вторгнення я жила в Києві. Утім разом із коханим обрали для початку бізнесу Краматорськ. Тоді в місті якраз відкрився новий торгівельний центр, і там дуже бракувало сервісу. Крім того, в Краматорську було доволі мало місць для якісного ремонту мобільної техніки або банальної заміни захисного скла.

Діана Максименко

Тому ми обрали для себе нішу ремонту та аксесуарів для телефонів і 10-го лютого 2022 року відчинили двері бізнесу. Ми розробили цілу систему: легкий ремонт здійснювали на місці, а в разі складніших випадків відправляли техніку майстру з Києва. Так ми пропрацювали 13 днів, допоки росія знову, але вже в більших масштабах, не атакувала нас. 

Паніки не було, лише хвилювання за рідних

Звісно, нам довелося закритися. Шкода, що ми так і не почали працювати на всю потужність. Хоча ми й планували розробити сайт, онлайн-магазин і поступово розширюватися. Але трапилося 24 лютого. Мене розбудив телефонний дзвінок від мами, яка сказала, що на дворі війна. 

Чесно? Паніки не було. Ми вирішили не залишатися в Києві, а їхати на малу батьківщину мого хлопця – на Вінниччину. Ми зібралися, забрали рідних і поїхали. Єдине, за що я переймалася, – це за своїх бабусю й дідуся, які досі залишалися в Авдіївці. Ми боролися з ними за виїзд. І бабуся, і дідусь нікуди вже не хотіли тікати, але мені було дійсно страшно за них. 

Читайте також: «Це справа нашого життя». Херсонці відкрили в Києві Verde Salad Bar з легендарними «космічними» сирниками

Перший час було складно. Я постійно спілкувалася з родичами і думала, як вивезти рідних з небезпечної Авдіївки. Увесь час проводила в телефоні, постійно моніторила новини і не могла відірватися. Напевно, як і кожен українець у перші тижні повномасштабної війни. 

картини про війну в Україні

Кожна вібрація телефону нагадувала про те, що коїться довкола

Зрештою з майже сивою головою та купою зруйнованих нервів нам вдалося змусити рідних виїхати з Авдіївки. Тоді здавалося, що всі нервові клітини просто не витримають такого напруження. Але, коли дідусь із бабусею опинилися в безпеці, стало дещо легше.

Але не настільки, аби відпустити цю війну і продовжувати жити, ніби нічого не трапилося. У новому для себе місті я намагалася відволікатися. Пригадую, як ми гуляли десь в центрі, але голова геть не відпочивала. Адже кожна вібрація телефону нагадувала про те, що коїться довкола. Боротися зі стресом трохи допомагали собаки, яких мама взяла з собою. 

До 24-го лютого у неї було дві собаки, але згодом, побачивши, як люди масово залишають своїх улюбленців, мама підібрала ще двох. Виходила така собі невеличка зоотерапія. Однак і цього не було достатньо. 

Тієї миті я усвідомила, що час рухатися далі й не варто сидіти на одному місці. Адже так можна просто збожеволіти, навіть не помітивши цього.

Відкрили заклад, який допомагає місцевим перезавантажитись

Тому ви вирішили почати працювати. Здається, саме так всі й намагаються побороти депресію чи апатію. І для мене це також стало виходом. Власне, ми облаштували кав’ярню, але не просту, а з «родзинкою». Наважилися зробити те, чого в маленькому містецьку Вінницької області ніколи не було.

Антикафе – ось, якою була наша ідея. Ми хотіли, аби це місце стало простором для людей. Не просто локацією, де можна випити кави, а й попрацювати чи, навпаки, пограти разом із друзями. Я прагнула, аби заклад відволікав місцевих мешканців від проблем, давав час і можливість перезавантажитися.

антикафе в селищі Теплик Вінницької області

Ми знайшли приміщення і почали ремонт, який затягнувся на три тижні. Я дуже хотіла, аби цей процес йшов швидше, але через проблеми з електрикою це було неможливо. Я обрала лише два кольори для кав’ярні: сірий і кілька краплинок жовтого. Не хотілося, аби щось відволікало гостей від смачної кави чи цікавої гри в компанії. 

Зробила все, аби зрушити з місця й розвиватися

Після відкриття ми дуже здивували відвідувачів концепцією та форматом закладу. Нам про це говорили практично всі гості. Адже в маленькому місті нічого подібного раніше не було. Жодних кав’ярень із простором для роботи та місцем для ігор. 

А я тішилася, що дорослі приходять до нас із дітьми та можуть дозволити собі відпочинок, поки малеча зайнята іграми. Крім того, за час робити антикафе у нас з’явилися постійні відвідувачі. Я особисто познайомилася з усіма гостями, адже спілкувалася з кожним і кожною, поки працювала за баром.

меблі в антикафе

Мені подобається говорити з відвідувачами, дізнаватися про їхні вподобання, смаки. Вони завжди діляться, чим подобається наша кав’ярня й що можна було б додати, аби зробити її ще кращою.

Читайте також: «Зали Донеччини чекають нашого повернення». Один з найбільших танцювальних центрів України відкриває студію в Ірпені

З початком роботи я нарешті відволіклась від жахів нашої реальності. Це справді допомогло мені не зупинятися й не забувати про своє життя, котре досі існує. Я зробила все можливе, аби підняти себе з місця й почати рухатися й розвиватися далі. Сумніваюся, що, просто забувши про себе, я б зробила краще для нашої країни.

інтер'єр антикафе

Додаткова мотивація працювати – мрія відбудувати батьківський будинок

Вже зараз я можу точно сказати, що планую зростати та масштабуватися. Навіть обрала місце для нової кав’ярні в містечку Київської області. Але це буде не антикафе, а невеличке приміщення, в якому можна поласувати смачною кавою і не тільки. Однак, можливо, згодом щось зміниться. Цілком імовірно, що мені захочеться створити на Київщині схожий простір.

Загалом мені закортіло створювати такі маленькі прихистки для поціновувачів спокою та кави. Ще кілька подібних закладів хочу відкрити в інши невеликих містах, аби в людей була альтернатива городу й лавкам біля домівки. Не знаю, чи їм це сподобається, але сподіваюся, що все вийде.

кафе вінниця

Я врахувала всі відгуки відвідувачів нашого антикафе й прагну дати людям те, чого в них поки немає. Думаю, це моя маленька місія: тішити людей. До того ж, я маю додаткову мотивацію для роботи – бажання відбудувати будинок для батьків. Сподіваюсь, я зможу і встигну зробити це на вже вільній Донеччині.

Мрію побачити вільну Донеччину

За роки життя в Києві я навчилася швидко звикати до нового. З одного боку, це доволі корисна навичка.Однак багато задоволення від змін я не отримую. Сьогодні можу точно сказати, що Київ – далеко не місто мого серця. Там всі постійно кудись поспішають, завжди нічого не встигають, але все одно біжать.

Люди щодня витрачають години на затори і, я впевнена, чимало з них забувають жити своє життя та отримувати бодай трохи задоволення. Адже в цій біганині багато не побачиш.

Читайте також: «Нам важливо говорити про рідне місто». Як маріупольці відкрили кав’ярню «0629» в центрі Львова

Тому, опинившись у Вінниці, я була здивованою. Тут усе геть інакше. Місто чимось нагадує мені Донецьк. Також доволі зелено, а ще – значно спокійніше, аніж у Києві. Тут я почаваюсь значно краще, але, на жаль, надовго залишатися не планую. Найімовірніше, я повернуся до Києва. А як буде далі – покаже час. Бо ніколи не викидаю зі своєї голови думки й надію про вільну Донеччину.

антикафе вінницька область

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі