Суспільство
«Нам важливо говорити про рідне місто». Як маріупольці відкрили кав’ярню «0629» в центрі Львова
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
«0629» – це проєкт друзів-переселенців, які переїхали до Львова та наважилися на відкриття власної справи. Спочатку ця ідея здавалося жартом – адже хто ризикне запускати кав’ярню під час повномасштабної війни? Утім маріупольці довели: якщо вкладати в бізнес правильний меседж, усе вийде.
Сьогодні 90% команди «0629» – це мешканці Маріуполя, які в різні роки були змушені покинути рідне місто. Однак назвати заклад типовим не вийде: разом із кавою вам пропонують легендарну «23 шаурму» та комбучу, створену за авторським рецептом.
Своїх потенційних конкурентів маріупольці перетворили на друзів, а ключовим для засновників кав’ярні є не заробіток, а спілкування з гостями та допомога країні. Про історію закладу, допомогу ЗСУ, зміну пріоритетів та відвідувачів з усієї України ШоТам розповів співзасновник «0629» Олексій Корж.
Виїхали з Києва до Ніжина, а згодом місто почали обстрілювати
Я зовсім не вірив, що може початися повномасштабна війна. Здавалося, що це радше якийсь інформаційний вкид, фейк. Адже як це може статися сьогодні – в 2022 році? Тому я намагався не думати про можливе вторгнення. Навіть попри те, що маю маленьку дитину.
24 лютого я прокинувся доволі рано, аби перед роботою прогулятися із собакою. Тож перші вибухи застав на вулиці. Відтоді моє життя докорінно змінилося.
Звісно, перший день великої війни був надзвичайно панічним. Я дуже хвилювався за дружину й дитину. Ми порадились і вирішили їхати до батьків – на Чернігівщину. Утім це виявилося не надто хорошим рішенням, адже там також почався російський наступ. Моє рідне місто – Ніжин, і саме звідти рухалися війська окупантів. Ми пробули в Чернігівській області до 15 березня. І ці тижні були вкрай важкими.
Ніжин обстрілювали з «Градів», підривали мости, повністю блокували постачання продуктів. До того ж, у нас закінчилися всі дитячі суміші та смаколики, і ми з дружиною вирішили, що більше так продовжуватися не може. Тому вирішили їхати до більш безпечних регіонів.
Звісно, нам казали, що ми «їдемо на смерть». Сприймати подібні фрази було складно, але просто сидіти й чекати, поки прилетить у наш будинок, – також не найкраща ідея. У нас була одна ціль – виїхати. Спочатку планували дістатися Івано-Франківська, але єдиний потяг, до якого нас взяли, рушав до Львова.
Хтось жартома запропонував відкрити кав’ярню, але цей жарт розкрутився
Вже після переїзду я опублікував сторіз, на яке відгукнулися мої друзі – Костянтин Понідельченко та Володимир Мігас. Виявилося, що вони також переїхали до Львова. З хлопцями ми познайомилися ще чотири роки тому завдяки роботі.. Костянтин виїхав з Маріуполя в 2014 році, з початком війни. Відтоді ми кілька разів перетиналися на різних роботах, а до 24 лютого працювали разом. Володимир – також маріуполець, займається виробництвом комбучі.
Ми зустрілися, поговорили, розповіли про власні емоції та хвилювання. Це була доволі складна розмова, адже кожен ділився пережитим досвідом. І кожна історія була по-своєму складною. Та попри все це ми водночас опинилися в одному місті. І, якщо чесно, я не знаю, що це: доля чи випадковість.
Згодом під час зустрічі ми почали обговорювати, що робити далі та як заробляти на життя. У Львові на той час було вже багацько людей, а робочих місць бракувало. Потрібно було приймати якесь рішення. І доволі швидко, адже частину коштів я переказав на допомогу ЗСУ, а іншу витратив на переїзд та харчування.
Думаю, кожен із нас усвідомлював, що час працювати. Ціни на оренду нерухомості були шаленими, треба було терміново щось придумувати. І раптом хтось каже: «А давайте відкриємо власну кав’ярню». Це був жарт, але він трохи розкрутився. У нас справді був необхідний для цього бізнесу досвід. Ми з Костянтином довго працювали на барі, Володимир – з комбучою. А отже, мали всі необхідні знання, аби запустити щось своє та створити нові робочі місця.
Я наче біла ворона – єдиний в команді не з Маріуполя
Коли виникло питання щодо назви майбутнього закладу, все здавалося доволі очевидним, адже 90% персоналу – маріупольці. Я – єдина людина з Чернігівської області, така собі «біла ворона». Тож ми вирішили, що потрібно назвати заклад на честь Маріуполя. Вигадати щось символічне, аби підтримати нашу домівку.
Так поступово вибудовувалася концепція нашої кав’ярні, проте ми й не сподівалися, що заклад з маріупольською тематикою викличе такий інтерес. Однак інші варіанти ми не розглядали: усі погодилися, що концепт «0629» підходить нам найбільше. Це домівка хлопців, та й доволі незвична назва. Друзі кажуть, що цифри «0629» знає кожен маріуполець.
Безумовно, відкривати новий заклад, тим паче під час великої війни, доволі ризиковано. Але ми вирішили, що немає сенсу боятися – завтра може статися будь-що, тому діяти варто вже зараз.
Ми почали шукати приміщення, і в цьому нам трохи пощастило. Тоді у Львові не було великого попиту на комерційні локації. Навпаки, доволі багато закладів закривалися, особливо ті, що спеціалізувалися на алкогольних напоях. І нам це зіграло на руку. Вдалося орендувати приміщення у центральній частині Львова. Оскільки вулиця доволі малолюдна, ціна не була космічною. І нам це підходило.
Увесь ремонт наша команда зробила власноруч. І в цьому нам дуже допоміг спільний товариш – Олег – який в Маріуполі займався ремонтами. Ми не створювали жодних візуалізацій чи дизайн-проєктів. Просто робили все на ходу, як відчували.
Почали розповідати свою історію – і справа пішла
Перший місяць виявився доволі важким. У нас немає вивіски, натомість висить лише дзеркало з написом «0629» і прапором України. Спочатку практично ніхто не знав про нас, хоча ми й відкрилися в самому центрі Львова.
До того ж, ми самі не розуміли, що відбувається. До нас заходили люди, ми намагалися бодай якось нормалізувати роботу. Думаю, перші чотири тижні можна назвати тестовими. Адже з кожним днем ми все більше розуміли, чого не вистачає, що варто переробити, а що – придбати. Ми запустилися й зустрічали відвідувачів, але паралельно завершували чималий обсяг роботи.
Вже через місяць відчули, що справа пішла значно краще. Напевно, через те, що почали багато про себе розповідати: буквально кожному відвідувачу. Пояснювали, що «0629» – це код Маріуполя, розповідали про ідею проєкту та історію команди. І люди зацікавилися.
Ми відкрилися під час війни, чого нам ще боятися?
Ми пропонуємо доволі великий комплекс: сервіс, кава, десерти, їжа. Тобто поза особистою історією відвідувачам також цікава наша кухня. У команди «0629» доволі великий досвід, і це дозволяє вразити людей.
«Сервіс, їжа, кава, десерти та історія», – ось цей макет бізнесу, який визначив нас та допоміг вийти на свою аудиторію. Людям справді цікаво, вони хочуть випити нашої кави, скуштувати нашу шаурму, послухати про заклад й поділитися власними історіями.
А ще ми притримуємося концепції «френдлі кафе». До нас можна прийти навіть не по каву, а просто поспілкуватися, щось розповісти. Усі наші сусіди під час перерв забігають до «0629» – посидіти й поговорити.
Ми одразу показали, що не прагнемо конкурувати з сусідніми закладами. Тому всі наші потенційні конкуренти стали друзями. І я не бачу сенсу тягнути ковдру на себе: у нас спільна справа. Ми пропонуємо людям саме те, що вони шукають: продукт, сервіс та враження. А отже, замість змагань за кожного клієнта варто спілкуватися, обмінюватися досвідом, налагоджувати комунікацію.
Почали готувати «23 шаурму» – легендарну серед маріупольців
Спочатку ми відкрилися як звичайна кав’ярня. Але, поспілкувавшись із відвідувачами, зрозуміли, що їм бракує чогось цікавого – якоїсь фішки. Тому копнули трохи глибше й згадали, що в 23-му районі Маріуполя була найкраща в місті шаурма. Хлопці розповідали, що за нею з’їжджалися люди з усіх районів. Тож ми вирішили, що це доволі символічно – готувати «23 шаурму».
Звісно, це доволі ризикована ідея – пропонувати шаурму в кав’ярні. Але ми відкрилися під час повномасштабної війни, то чого ще нам варто боятися? Так у нашому меню з’явилася нова позиція, яка буквально одразу підкорила львів’ян. Люди замовляють і дуже радіють. Кажуть, це найсмачніша шаурма, яку вони куштували. А ми тішимося таким відгукам та продовжуємо роботу.
Згодом вирішили, що будемо рухатися в напрямку здорового харчування. У нас є дуже корисні боули – вони ситні та смачні. Також готуємо круасани, адже відчули відповідний запит аудиторії. Щоправда, вирішили робити їх за власною рецептурою – з гуакамоле, креветками, лососем та сиром «Філадельфія».
Розповідаємо гостям про «Азовсталь» та маріупольських митців
Крім того, ми постійно експерементуємо з кавою, періодично змінюючи обсмажчиків. По Україні є безліч крутих постачальників, і кожна кава має свій індивідуальний смак. Завдяки цьому ми пропонуємо різноманітність, а людям не набридає один і той самий напій. Вони щоразу можуть спробувати щось новеньке.
На стіні нашого кафе зображено контур Маріуполя. Не всі одразу розуміють, що це, до того ж, зображення вкрите синьо-жовтими плямами. Але ми щоразу розповідаємо про місто, показуємо, де знаходиться центр, а де – «Азовсталь». Така собі екскурсія нашою домівкою.
І це дуже прикольно, людям цікаво дізнаватися щось нове про місто, дивитися, фотографуватися. Також ми розвісили картини маріупольського художника Павла Пономаренка. І коли люди запитують про автора, ми радо розповідаємо про митця з Маріуполя та його роботи.
Ми поділили обов’язки, і це дало результат
Ми одразу розділили обов’язки між усіма засновниками проєкту та визначили зони відповідальності. Принцип простий – кожен займається тим, що вміє найкраще. Наприклад, Володимир класно готує й раніше працював кухарем, тож у «0629» він став су-шефом. Костянтин тривалий час працював за баром і розуміє всі нюанси й тонкощі цієї справи, тож сьогодні опікується кавою та іншими напоями. Я взяв на себе побутові справи та комунікації. Це й закупівля всього необхідного, і маркетинг, і соціальні мережі.
Дуже важливо одразу розподілити, хто й що має робити: так ніхто не заходить на «чужу» територію, кожен займається своєю справою. І це дає результат. Спільно ми працюємо лише на комбучою, адже вона потребує багато уваги. Це справа Володимира, але сьогодні над нею працюють Євген та Олег. Інколи також підключаюсь я. Тут спрацьовує дещо інша формула: хто на зміні – той у кав’ярні, хто вихідний – той на комбучі. Це цікавий напій, але з ним необхідно постійно працювати.
Загалом у нашій команді сьогодні семеро людей, і всі ми – одна велика родина. Часто наші дівчата та дружини приходять до закладу, аби допомогти. Здебільшого це п’ятниця, субота та неділя. Вони виносять страви, приймають замовлення. Кількість відвідувачів збільшилася щонайменше вдвічі, а для нас важливо приділити увагу кожній людині. Тож незабаром будемо шукати нових людей у нашу сім’ю.
Благодійні вечірки та мерч для допомоги ЗСУ
Нещодавно у нашому закладі з’явився мерч від тревел-блогерки Наталії Михайличенко. Вона з 2014 року подорожує Україною, бувала і в Маріуполі, і в Донецьку, і в Луганську. Цьому знайомству ми завдячуємо нашому маріупольському товаришу. Якось він завітав до «0629» і запропонував організувати зустріч із Наталією.
Ми зустрілись, поспілкувалися й домовилися про співпрацю. Вона передала нам продукцію на реалізацію. Ми зробили невелику націнку, але собі ані копійки не беремо – усі кошти переказуємо на підтримку ЗСУ.
Мерч доволі швидко став популярним: люди цікавляться, роздивляються, просять розповісти про проєкт. А коли чують, що гроші йдуть на допомогу армії, купують без жодних сумнівів. І це круто, адже сьогодні ми маємо робити все можливе заради перемоги, заради наших військових та нашої країни. Це правильно. Закінчиться війна – почнемо заробляти-відкладати. А зараз варто підтримувати тих, хто виборює нашу свободу.
Крім того, ми влаштовуємо благодійні вечірки. Перша відбулася у день відкриття: ми просто пригощали гостей комбучою, вином та кавою. Хотіли познайомитися з місцевими мешканцями, розповісти про себе. А на другій вечірці запустили спеціальний коктейль, вартість якого повністю перераховувалася на ЗСУ. Тут не йдеться про якийсь заробіток. Це спосіб розповісти про нас і стати корисними для країни.
У нашому закладі побувала вся Україна
Приблизно 20% наших відвідувачів – це саме львів’яни. Я знаю це, адже постійно стою за баром, спілкуюся з гостями. Завдяки цьому в мене вже є знайомі з усієї країни. До нас приходять люди з Харкова, Дніпра, Києва, Одеси, Донецька, Запоріжжя й Херсона.
Думаю, можна сказати, що у нас побувала вся Україна. І це дуже круто, особливо – що всі ці люди приходять не просто поїсти чи випити кави, а й поспілкуватися. Тож ми чекаємо на всіх українців і, звісно, особливо цінуємо маріупольців. Адже коли вони бачать «0629» – заходять без жодних питань.
Сьогодні наша ключова ціль – не погіршити якість обслуговування за умови збільшення аудиторії та кількості гостей. Ми хочемо розширитися, взяти в команду нових людей, готувати ще більше замовлень і давати кожній людині максимальний сервіс. Робити так, аби кожен наш гість і кожна гостя були вражені й отримували позитивні емоції.
Матеріальні речі втратили свою цінність
З початком повномасштабної війни змінилося абсолютно все. Життя можна просто розділити на «до» і «після». Та водночас війна показала наш характер, наші цінності. Ми ще більше усвідомили, що треба цінувати родину та друзів, сьогоднішній день. Може статися будь-що, тому варто жити тут і зараз.
Ніхто з наших хлопців рік тому й не підозрював, що втратить домівку. Але час показав, що є щось важливіше за будь-які матеріальні речі. Це люди, які нас оточують, підтримують і роблять сильнішими.
Ми цінуємо кожну хвилину роботи в «0629». Кожного гостя, кожну можливість поспілкуватися з відвідувачами. А ще дуже радіємо, що опинилися саме у Львові. Можливо, всесвіт чи доля привели нас сюди і підштовхнули на цей крок. Ми прийняли це й вдячні кожному, хто прийняв і підтримав нас.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Головне управління розвідки України презентувало документальну стрічку «Харківський контрнаступ. Земля».
Фільм оприлюднили на ютуб-каналі ГУР.
Це — третя серію із циклу «Воєнна розвідка України: на морі, у небі, на землі».
«Харківська наступальна операція ― шедевр стратегічного рівня: в її результаті вдалось відвоювати 8500 квадратних кілометрів нашої землі, а це ― близько 400 населених пунктів та 150 тисяч українців», – йдеться в описі до анонсу відео.
У фільмі розповідають про те, що саме дозволило Силам оборони України провести історичний, блискавичний та досі найуспішніший контрнаступ за весь період російсько-української війни і яку роль у ньому відіграла українська воєнна розвідка.
Читайте також: Як створити рекламу, яку любитимуть? Кейс агенції Bickerstaff.369, яка перейменувала «Галичину» на «Донбас» і «Крим»
Відзначимо, що 9 березня вийшла перша стрічка з документальної трилогії «Авіапрорив на Азовсталь. Небо», а 16 березня презентували другу частину – «Море. Битва за острів Зміїний».
Фото: скриншот із відео.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Бійці 92 бигади ЗСУ знищили важку вогнеметну систему окупантів ТОС-1 «Сонцепек».
Відео опублікували на офіційній сторінці 92 ОМБр ім. кошового отамана Івана Сірка.
Кадри зняті за допомогою безпілотника, який наводив артилерію ЗСУ. Дрон фіксував результати ударів. Перші кадри запису показують цілі:
- ТОС-1 «Солнцепьок», що сховався під деревами, за 20 метрів правіше – будинок, де перебувала жива сила армії рф;
- машини підвезення – ворожі вантажівки, що везуть живу силу на лінію боїв.
Наступні кадри показують роботу артилеристів 92-ої бригади. Спершу прилітає по «Солнцепеку», потім — по місцю перебування живої сили і по машинах підвезення.
Дивіться відео: Як командир 92 бригади ім. Івана Сірка захищає Харків від окупантів
Про 92 ОМБр
92 окрема механізована бригада імені кошового отамана Івана Сірка — формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Дислокується у с. Клугино-Башкирівка, Харківська область. Бригада створена у 2000 році. Бригада носить почесну назву на честь Івана Сірка — кошового отамана Запорізької Січі у XVII столітті.
Нагадаємо, 92 ОМБр знищила ворожий склад боєприпасів на Сватівському напрямку.
Також ми розповідли, як під Кремінною на Луганщині ЗСУ розгромили ворожу машину підтримки танків «Термінатор».
Фото: facebook.com/92OMBr.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Минулого літа український бренд «Галичина» запустив креативну кампанію, перейменувавши свою продукцію на честь історичних регіонів України. Так на наших полицях з’явилося молоко «Київщина», «Волинь», «Донбас», «Причорномор’я», «Крим» тощо.
Тимчасовий ребрендинг для компанії розробили українські креативники з агенції Bickerstaff.369. А почалося все з давнього українського прислів’я – «Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю». Як створити рекламу, в яку закохається аудиторія, ШоТам розповіла стратег агенції Марія Кочуренко.
Марія Кочуренко
стратег агенції Bickerstaff.369
Чому я в Bickerstaff.369? Через людей
Я працюю в Bickerstaff.369 з моменту його заснування. І найкраща відповідь на питання «чому я тут?» – це люди.
Люди, з якими я працюю. У нас є свій термін – колективний покемон. Це означає, що коли ми працюємо над брифом, то стаємо одним цілим – разом шукаємо інсайти, обдумуємо ідеї, готуємо презентації та захищаємо проєкти перед клієнтом. Тому коли хтось запитує про головного творця проєкту, завжди важко відповісти. Правильніше буде сказати просто, «це зробив Bickerstaff.369». За це я неймовірно вдячна агенції, бо тут можна повчитися в інших крутих українських креативників і натомість поділитися власним досвідом.
Люди, для яких ми робимо креативи. Звичайно, реклама – це про бізнес. Ми завжди працюємо над вирішенням конкретних бізнес-задач для наших клієнтів. Але в нашій агенції кожен бриф – це можливість зробити щось корисне для людей. Хочеться дуже вірити, що у нас це виходить.
Маркетологам варто пам’ятати про світ реальних людей
Наша основна задача – дуже класно зрозуміти клієнта. Для чого ми (бренд) існуємо? Хто наша цільова аудиторія? Із ким ми конкуруємо? Які наші конкретні цілі? Яка наша велика місія? Усе це ми обговорюємо з клієнтом на стратегічних сесіях, які можуть тривати понад 5 годин.
Після цього йдемо досліджувати та «шукати цифри». Ми дивимося, що відбувається на ринку, про що говорять конкуренти, і, найважливіше, йдемо спілкуватися з нашою цільовою аудиторією.
Це називається якісними інтерв’ю, і я обожнюю це найбільше в своїй роботі. Такі зустрічі можуть тривати від 1 до 2 годин. І це нереальний кайф – спілкуватися з людьми. А поговорити я люблю. Інколи виходиш з інтерв’ю і такий: «Ого, я ніколи в житті про це не думав». І оці «ого» – це саме ті інсайти, які ми шукаємо. Ті неочевидні правди про людей, які нам важливо враховувати в нашій роботі.
Після цього ми починаємо працювати над стратегією, де і маємо об’єднати:
- задачі, які ставить перед нами клієнт,
- ситуацію на ринку,
- та реальний світ наших людей.
Якщо всі три пункти були розроблені вдало, то у підсумку ми отримаємо щасливого замовника, класний бренд та задоволених клієнтів.
«Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю»
З «Галичиною» ми працювали до 24 лютого. У нас були певні плани, які ми жадали втілити, але після цього рокового дня вся Україна завмерла. Усі бренди, з якими ми співпрацювали, – замовкли на якийсь період. Це зрозуміло, бо ніхто тоді не знав, що чекає на нас далі. Одним із найперших брендів, який повернувся до співпраці, стала «Галичина». Вони звернулися з проханням створити актуальну рекламну кампанію, враховуючи події сьогодення.
Українські бренди поступово почали оговтуватися від подій в країні. Почався бездумний флешмоб прапорів України на етикетках товарів, написів “Слава Україні” всюди, де це тільки можливо. Тому для нас було дуже важливо вийти до людей з якісною, щирою комунікацією, за якою можна було б легко розпізнати бренд.
Ми приступили до розробки стратегії та створили її від «А» до «Я» буквально за 2 тижні. Усі наші креативні кампанії завжди будуються на 3-х правдах:
- Правда бренда – У чому наша унікальність і відмінність від інших брендів?
- Правда людини – Який біль нашої аудиторії? Як ми можемо його вирішити?
- Культурна правда – Контекст на сьогодні.
Ми розуміли, що маємо побудувати комунікацію враховуючи: культурну правду – повномасштабну війна в країні, правду людини – вимушену внутрішню міграцію українців та правду бренду – позицію замовника, його волонтерську діяльність, допомогу громадянам та ЗСУ.
Коли ми почали аналізувати події перших місяців, то пригадалося прислів’я: «Моя хата скраю – нічого не знаю». Насправді ж за часів радянського союзу воно було викривлено, а оригінальний вислів лунав як «Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю». І мені здається, що це якнайкраще характеризує українців в перші дні війни. Українці – це про сміливість, єдність та силу.
Ми змінили «Я» на «Ми»
Ключовим для нас стали люди. Багато людей зі сходу, півночі та півдня змушені були залишити свої домівки, тікаючи від обстрілів на захід країни. Тому ми вирішили створити кампанію, яка могла б підтримати всіх: «Де б ти не був – ми всі єдині». Так і зародилася стратегія «Ми» замість «Я». Говорити про «Я – Галичина» ми більше не могли, адже війна показала, що всі ми – це єдине ціле.
Галичина – це назва одного з історичних регіонів України, яких загально у нас існує цілих 14. Так і з’явилася ідея змінити назву «Галичина» на 14 різних назв кожного регіону.
За цим стояла величезна робота. Наші дизайнери створили 13 різних етикеток. Для кожного регіону ми обрали свій візерунок у вже звичному нам візуальному стилі бренду. Нам треба було «перерити» купу інформації, аби нарешті вирішити, що ми будемо зображати під назвою кожного регіону. Десь основними елементами ставав природний ландшафт регіону – терикони на Донбасі, море та гори в Криму, а десь ми робили акцент на історичних пам’ятках – Чернівецький університет на Буковині або пам’ятник князю Володимиру на Київщині.
Історичні пошуки
Одним із найважчих моментів у проєкті для мене став пошук назв історичних регіонів України. Це здавалося задачкою на хвилин 15 у гуглі. Але виявилося трошки важче. Ми зверталися до різних істориків і кожен давав нам свій список. На питання «А як правильно?» найчастіше відповідали, що «однієї правильної відповіді не існує». Ми вже тоді зрозуміли: якщо історики не можуть дійти одного висновку, то мільйони українців – поготів. Але на всі коментарі відповіли, всіх почули і всі залишилися задоволені.
Молоко, яке доводить до сліз
Ми підрахували приблизну дату, коли на полицях усіх українських магазинів має зʼявитися нове пакування. Звісно, що деякі торговельні мережі завозили продукцію швидше, тож споживачі вже могли помітити зміни. Завдяки цьому за три дні до офіційного релізу наша ідея вже мала відгук від українців у соціальних мережах.
Люди почали рекламувати нашу кампанію ще до того, як це почали робити ми самі. Користувачі публікували дописи, в яких описували спогади про свій рідний край – Донецьк, Херсон, Харків та інші міста. Ця зміна назви викликала емоції у суспільства, а декого навіть доводила до сліз.
Люди по-справжньому почали полювати на «своє» молоко. Передивлялися пляшки на полицях магазинів та шукали саме свій регіон.
Для мене відповіддю на питання, чи спрацювала наша кампанія, став допис однієї людини: «Я просто пішла в магазин по продукти і знайшла там Слобожанщину. Я не можу бути зараз в Харкові, але я все одно відчуваю себе вдома».
Кампанія є тимчасовою, бо це – реакція бренду в певний проміжок часу на події в країні. Якби ця кампанія була розлогою в часі, тобто перейменування відбулося назавжди, то вона б втратила сенс. Все ж є «Галичина», яку люди знають і яка вже досить довго існує на ринку. У такий спосіб бренд виступив за певні цінності нашого суспільства і показав, що в цей жахливий період повномасштабної війни він разом із українцями.
Про успішність кампанії свідчать і цифри: нам вдалося збільшити рівень знання бренду на 13% – до рівня 90%, а її медійне охоплення складає понад 33 млн. До того ж проєкт зібрав низку нагород, зокрема Ad Black Sea, Golden Drum, Epica Awards та отримав шортлісти на OneShow.
Важкі часи вимагають сміливих рішень
Порада № 1: Ризикуйте і буде вам щастя.
Під час великих криз, чи то пандемія, чи то війна, бренди часто застигають на місці. І їх можна зрозуміти. Адже що буде з ринком? Із продажами? Як будуть реагувати клієнти? Утворюється певна тиша.
Саме це і виглядає слушним часом для того, щоб першими ризикнути і вийти в ефір. Першими звернутися до своєї аудиторії з правильним меседжем. Почати говорити тоді, коли інші мовчать. Важкі часи вимагають сміливих рішень.
Порада № 2: Не думайте, що ви розумніші за вашого споживача.
Дуже часто маркетологи намагаються вигадати проблему, а потім самі ж її й вирішити.
Насправді важливо відшукати реальне питання, яке турбує людей. Кожен із нас живе у власній «бульбашці» і бачить цей світ інакше. Тому щоразу, коли ви створюєте кампанію для вашої аудиторії, – поговоріть з нею. Запитайте, що її насправді турбує, подумайте, як ваш бренд зможе їй допомогти. І якщо вам це вдасться – не сумнівайтеся, ви обовʼязково завоюєте своє місце у її житті.
Порада № 3: Завжди памʼятайте про поради №1 та 2.
