Суспільство
«Це справа нашого життя». Херсонці відкрили в Києві Verde Salad Bar з легендарними «космічними» сирниками
П’ять років тому підприємиця Аліса Проніна запустила в Херсоні свою першу кав’ярню Verde Espresso Bar – і занурення в новий проєкт допомогло їй подолати депресію. З початком повномасштабної війни Аліса була змушена покинути бізнес і переїхати з родиною до Києва. Разом зі своїм чоловіком вона продовжує справу свого життя, відкривши Verde Salad Bar.
За останні тижні кількість відвідувачів закладу збільшилася в рази – у місті почали говорити про «херсонське кафе, в якому готують знамениті “Космічні сирники”». Аліса розповіла ШоТам, як вона будувала свою справу в Херсоні, як зважилася на відкриття кафе у «складному» районі столиці й чому це бізнес на постійному адреналіні.
Аліса Проніна
Засновниця Verde Espresso Bar та Verde Salad Bar
Кав’ярня народилася в процесі моїх внутрішніх трансформацій
Я родом з міста Олешки, що на Херсонщині. Після закінчення школи 10 років жила в Києві, де пробувала себе в різних сферах: у спорті, громадському секторі, політиці. Потім мені потрібно було повернутися додому. Я обрала жити в Херсоні, хоч на той момент мені там взагалі не подобалося. Однак все-таки це обласний центр, і там було більше можливостей для розвитку. Звісно, тепер моє ставлення до Херсона змінилося, і я дуже сильно сумую за містом, яке подарувало мені кохання, сина Ореста і, звісно, справу мого життя – Verde.
Переїхала до Херсона я в дуже складному стані – у мене була депресія. У свої 26 років я перестала відчувати щастя та й взагалі будь-яке бажання жити. Було зрозуміло, що потрібно щось робити із цим. Я почала працювати з психологом і намагатися витягнути себе з такого стану. Це було непросто. Навіть якщо порівнювати війну та депресію, друге для мене стало набагато тяжчим випробуванням.
Паралельно із цим почала думати, чим зайнятися. У Києві я багато часу витратила, працюючи на когось, і не отримала того, чого хотіла. У моїх батьків були кошти, які вони дали в моє розпорядження. Цей капітал я вирішила вкласти у власну справу та відкрити кав’ярню. Мені хотілося створити місце, яке об’єднуватиме людей, буде їх зігрівати й надихати. Працюючи над закладом, я тим самим долала депресію. Тож кав’ярня Verde Espresso Bar народилася в 2017 році у процесі внутрішніх трансформацій і витягнула мене з того жахливого стану.
Власноруч готувала десерти й паралельно працювала на іншій роботі
Я сама знайшла приміщення для закладу, багато коштів і часу витратила на ремонт і декор. Мені хотілося, щоб кав’ярня була затишною. Звісно, інтер’єр дуже важливий, однак не на першому місці, оскільки необхідно заробляти гроші. Для цього потрібен був продукт. Мабуть, я виснажилася на етапі ремонту, і на той момент мене не вистачило на роботу над авторським меню. Тож я спочатку замовляла десерти на аутсорсі, а згодом пройшла курс у The Rawlands – першій веганській кондитерській в Україні. Я навчилася робити десерти сама, і вони сподобалися гостям. У цей період у кав’ярні я займалася і організаційними справами, і приготуванням.
Невдовзі після відкриття Verde Espresso Bar я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком В’ячеславом. Він також працював у ресторанному бізнесі, у нього були свої проєкти. Ми зійшлися з ним, зокрема, і тому, що мали багато спільних інтересів. Тоді кав’ярня ще працювала в мінус або в нуль, але оренду та зарплати потрібно було з чогось платити. Оскільки у мене було небагато коштів, паралельно з роботою в закладі я працювала у свого батька в Олешках на виробництві чохлів і автомобільних тканин.
Тато хотів, щоб я продовжила його бізнес, і довірив мені керувати процесом. Коли справи в закладі налагодилися, я залишила роботу у батька. Через два роки після запуску кав’ярні з’явився наш фудкорт у ТРЦ «Фабрика», а ще через рік я відкрила кафе Verde Salad Bar.
Чоловік сказав: «Просто попрощайся з бізнесом»
Я завжди стежила за політичною ситуацією в Україні, підписана на всі урядові портали. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення ми з В’ячеславом поїхали на екскурсію, організованою автоцентром Volvo, до Осокорівки, яка через кілька місяців була обстріляна фосфорними бомбами. Я говорила чоловіку: «Куди ми їдемо? А якщо почнеться війна, а ми не в Херсоні?». Розуміла, що це може статися. Але людина поки не переживе це, до кінця все одно не може уявити, що таке війна.
24 лютого я думала тільки про безпеку сім’ї. Нашому сину тоді було три місяці, мені було страшно за його життя. Про бізнес не йшлося взагалі. Я була дуже розгублена, тож справами займався мій чоловік. Він мене підготував, сказавши: «Алісо, просто попрощайся з бізнесом і все. Матеріальне – це наживне». Я й сама це розуміла. Так, нам не пощастило – Херсон окупували. Однак я втішала себе тим, що у нас не найгірша ситуація. Я думала: слава Богу, що встигла народити сина, що він з’явився на світ принаймні не в день вторгнення.
Я хотіла виїхати з Херсона ще 24 лютого, але В’ячеслав вважав, що треба почекати. І ми чекали. Я знала, що ми залишимо місто в будь-якому разі. Так і сталося, щойно з’явилася можливість. Ми вирушили 27 березня – на 10-й день, коли почали випускати. Виїжджали через село Станіслав. На щастя, ми в дорозі не застали боїв і на російських блокпостах нас пропускали швидко завдяки маленькій дитині.
Зачинили кав’ярню в Херсоні й відкрили кафе в Києві
Доля наших закладів у Херсоні склалася по-різному. Частина ТРЦ «Фабрика» згоріла, наш острівець залишився цілим, звісно там ніхто не працює. Кав’ярню Verde Espresso Bar теж довелося зачинити, тому що потрібно було сплачувати оренду, а я не могла це покрити. Тож ми перекинули співробітників кав’ярні на Verde Salad Bar, який розташований у приміщенні мого свекра. Він залишився в Херсоні й тепер займається кафе.
Прощатися з кав’ярнею було дуже боляче – це мій перший заклад, я його так любила. Коли зачинила Verde Espresso Bar, то зрозуміла, що треба продовжувати справу. Це стало поштовхом запустити заклад у Києві. Було непросто наважитися знову щось відкрити. Ти витрачаєш багато сил і часу, однак не знаєш, як ситуація змінюватиметься у воєнні часи.
Чоловік підійшов до справи з холодним розумом. Він переконав мене, що нині для бізнесу відкривається період можливостей: багато закладів зачинилися, тож буде менша конкуренція. Якби не В’ячеслав, я б не запускала кафе. Сказала йому: «Якщо разом будемо цим займатися, то гаразд. Але сама я не потягну». Ми розділили обов’язки. Наприклад, відповідальність за кухню – на мені. Я навчала нових людей готувати страви, показувала, як робити соуси тощо. Вирішила, що ми відродимо все, що було в наших херсонських закладах, і десерти зокрема. 30 червня ми відкрилися, і до Verde Salad Bar прийшли перші гості.
Найпопулярніші страви – «Космічні сирники» та тости
І в Херсоні, і в Києві нашою стравою номер один стали «Космічні сирники» з кокосовим соусом. Їхня особливість у тому, що вони блакитні, і сам колір натуральний. Пам’ятаю, що була підписана на власницю одного екомагазину, яка ділилася різними рецептами. Якось вона опублікувала фіолетові сирники з матчею. Цей рецепт мене надихнув на створення «Космічних сирників» – в останню мить я додала до суміші блакитну матчу. Натуральний незвичний колір привертає багато уваги, цю страву наші відвідувачі найчастіше виставляють в інстаграмі.
Ще наші гості люблять тости, зокрема з лососем. У нас великі порції, ми не шкодуємо продуктів, стараємося робити смачно. Якість завжди була нашим пріоритетом. Нам дуже приємно, що в Києві це цінують і готові платити за це гроші, порівняно з Херсоном. Без образ, але в цьому плані набагато легше. Також вибір самих постачальників продуктів більший, навіть незважаючи на війну. Це дозволяє з легкістю експериментувати на кухні.
Не очікувала такої підтримки в Києві
У Києві наше кафе добре прийняли. Багато людей прийшли нас підтримати, бо ми переїхали з Херсона. Напевно, спрацьовує сарафанне радіо – наприкінці серпня кількість відвідувачів зросла в декілька разів. Про нас почали писати медіа. Це був стрес у хорошому сенсі і для мене, і для всієї команди загалом. Кілька місяців ми працювали в одному ритмі, а потім він зненацька змінився. Нам потрібно було адаптуватися до цього, щоб і якість показати, і швидкість. У цьому бізнесі ти постійно на адреналіні. Якщо немає відвідувачів – це один адреналін, коли люди є – інші виклики й задачі.
Я взагалі не очікувала такого ажіотажу. Думала: вийдемо в нуль, відпрацюємо модель ведення бізнесу в Києві й будемо відкриватися далі, але сталося інакше. Наше кафе розташовується в районі, який дуже постраждав. Там важкувато вести бізнес, і навіть нашою вулицею спочатку майже ніхто не ходив. Однак ситуація змінилася: Київ потроху оживає, люди повернулися в місто. Коли бачиш, що у твоєму закладі багато гостей і ти відчуваєш їхню підтримку, то за спиною немов крила виростають. На сьогодні я можу сказати, що це справа мого життя. Тепер у нас із чоловіком нова задача – побудувати бізнес так, щоб він працював без нас і ми могли не жити на роботі.
Пригадую, коли п’ять років тому приїхала до Херсона, то дуже хотіла повернутися до Києва. Це була моя мрія. Тоді мені здавалося, що я проживаю не своє життя. Завжди знала, що колись повернуся. Я щаслива бути в Києві, проте ніколи не могла б і подумати, що це станеться через такі жахливі обставини. Ми прийняли те, що війна – це невіддільна частина нашого життя, і треба жити далі.
Verde Salad Bar у Києві: вул. Глибочицька, 40.
Заклад працює з 08:00 до 20:00 у будні та з 10:00 до 20:00 на вихідних.
«О, ви вже тут? А я саме читав книжку, про яку дуже хочу вам розповісти», — каже Ростислав на початку відео, у якому ділиться враженнями про чергову книжку, яка йому сподобалась.
Лише за місяць цей 9-річний хлопчик з Чернівців створив власну «Літературну Країну» — ютуб-канал з майже двома десятками оглядів на книжки, які швидко стали трендовими. Тепер у Ростика є понад 15 тисяч шанувальників, а найпопулярніше відео отримало аж 60 тисяч переглядів!
Ростислав Кирилюк
книжковий блогер
Читаю на ніч, щоб бачити яскраві сни
Я навчився читати ще у 5 років. Перша книжка, яку я прочитав свідомо і добре її пам’ятаю, це «Олівець та Саморобкин на острові гігантських комах». У книзі дуже просто розповідають про комах, тому я дізнався багато нового. Наприклад, що їдять таргани, які є види комах, а ще про те, що деякі комахи можуть плюватися рідиною зі своїх животиків.
Читаю я багато, тому мама запропонувала мені ділитися своїми враженнями з іншими. Я погодився і коли побачив, що людям подобається, то вирішив продовжувати. Зараз у мене багато читачів і це для мене якийсь неочікуваний сюрприз.
У мене є різні книжки — пригодницькі, енциклопедії, детективи. Це найкращий відпочинок для мене. Особливо люблю почитати перед сном, бо потім мені сниться те, що могло б бути далі в казці.
Я дуже б хотів, щоб кожна дитина записалася в бібліотеку та знайшла якусь улюблену книжку для себе.
«Тореадори з Васюківки» набрали 60 тисяч переглядів
Дуже люблю книгу «Тореодори з Васюківки», бо також ріс в селі. Людям сподобався мій огляд на цю книжку, бо переглянули це відео багато разів.
Я люблю усі свої відео, але найбільше до душі мені огляд на «Казку від татка». Коли мене попросили зняти відео про цю книжку, щоб підтримати хворих діток у лікарні, то мені стало їх дуже шкода, тому одразу погодився.
Книжки дарують мені радість
Я точно не рахував, скільки вже книжок прочитав. Але минулого літа вчителька дала нам завдання підрахувати, скільки книг ми прочитаємо за літо. Я нарахував 42 книжечки.
Коли я підбираю для себе книгу, яку міг би прочитати, то спершу читаю опис на її звороті. Якщо цей опис цікавий і я бачу гарні картинки, то точно її прочитаю. А потім розповім у відео, якщо вона мені сподобається.
Мої відео бачили друзі, а також однокласники та вчителі. Усі мене дуже підтримують та кажуть, що я молодець і щоб я продовжував це робити. Але я не люблю задаватися чи хвалитися цим.
Коли я виросту, то мрію стати викладачем математики в університеті, бо зараз люблю її вчити у школі.
А ще я б хотів відкрити свій магазинчик квітів. Бо окрім читання, я доглядаю за рослинами. У мене вдома дуже багато кактусів, у яких нещодавно з’явилися кактусята. Я слідкую, як вони ростуть, поливаю їх щомісяця та іноді розпушую землю.
І думаю, що все одно багато читатиму, бо книжки дарують мені радість.
Олеся Кирилюк
мама Ростислава
Змалку більше любить книги, ніж іграшки
Мій син навчився говорити дуже рано. Змалку він завжди тягнувся вдома до книг та любив розглядати малюнки. Згодом просив нас з чоловіком читати йому віршики, а сам їх переказував. Він постійно ходив з книжками, навіть так іграшками не захоплювався. Через цю його любов до книг ми записали Ростика до бібліотеки, коли йому було лише 5 років.
Добре пам’ятаю, що першою для нього була книжечка про ведмедя та лисицю на 16 сторінок. Я ж відразу почала вести з ним читацький щоденник, аби згодом син побачив і пригадав, як почав свій шлях у світ казок.
Ростик дуже любить дивитися наукові відео про різні винаходи чи астрономію, а потім розповідати рідним цікаві факти, які дізнався. Навіть вчителька в школі каже, що він часто розповідає цікавинки на уроках. Я ж не завжди маю час усе детально вислухати, часом це зачіпає сина, тому я запропонувала йому знімати відео, аби отримав своїх слухачів та став більш впевненим у собі.
Тепер Ростислав знімає відео на YouTube. Фото надала Олеся Кирилюк
Син самостійно складає відгук на кожну книжку
Спочатку Ростик розповідав якісь віршики, які міг вчити на конкурси чи в садок, а я це зберігала на каналі в ютубі. Тоді у нас було 50 підписників. А коли понад місяць тому ми виклали перший огляд на книжку, то за перший день додалися понад тисячу нових читачів.
Ми взагалі цього не очікували — перегляди та кількість глядачів росли дуже стрімко. Зараз на каналі понад 15 тисяч підписників. Це нас дивувало, бо книжкових блогерів та оглядів дуже багато. Але все ж глядачі оцінили нашого Ростика.
Іноді люди пишуть нам, що ми готуємо сценарії, а потім син розповідає їх на відео. Але насправді я просто вмикаю камеру, а він імпровізує зі своїм відгуком. Звісно, можуть бути якісь довгі паузи, то я потім це вирізаю під час монтажу.
Або коли Ростик згадує, що його відео тепер дивляться тисячі людей, то починає хвилюватися, тому деякі огляди ми знімаємо по кілька разів. А деякі огляди взагалі не монтуємо, бо їх вдається чудово зняти з першого разу. Як от вірш «Ми вкупочці колись росли».
Спочатку син нікому не розповідав про своє захоплення. У школі про це дізналися випадково, коли вчителька сама знайшла його канал через кілька тижнів після першого відео. Я завжди навчаю сина не зазнаватися.
Поки погоджуємося лише на благодійну рекламу
За ці декілька тижнів, відколи ми поширили перше відео з оглядом книги, наше життя не сильно змінилося. Проте тепер Ростик завжди виділяє певний час на зйомки після школи кілька разів на тиждень. А ще у нас вдома з’явилася велика книжкова шафа, адже для усіх його книг просто немає місця.
Ми отримуємо багато гарних відгуків від людей, які діляться своїми приємними враженнями та підтримують сина. Іноді до нас звертаються журналісти, а також вже є пропозиції реклами книг. Поки ми ще до цього неготові, бо не планували, що син буде книжковим блогером. Тому наразі не приймаємо комерційних пропозицій, бо для дитини на першому місці мають бути навчання та відпочинок, а в майбутньому будемо думати і про інше.
Ростислав знімає благодійний огляд книги, аби допомогти дітям. Скриншот з його ютуб-каналу
Проте одного разу ми відгукнулися на пропозицію про рекламу, але лише тому, що це була дуже добра ініціатива. Якось нам написали відомі блогери зі Львова з проханнями розповісти на каналі про їхню книжку «Казка від татка». Усі кошти з продажу цієї книги вони переказували на лікування діток у лікарні Святого Миколая. Я ніколи не вирішую такі речі сама, тому відразу розповіла Ростику, він погодився і був щасливим, що зміг підтримати інших дітей.
Якщо хочете підтримати нас — підтримайте військових
З часом люди почали писати, що хочуть надіслати Ростику подарунки чи кошти для розвитку його творчості. Ми вирішили вдома, що зараз зовсім не той час, аби заробляти для себе на цьому. Адже зараз найголовніше — допомагати воїнам, які нас захищають.
Ростислав біля своєї книжкової шафи вдома. Фото надала Олеся Костюк
У нас є знайомий, який зараз на фронті. І ми бачимо як переживає його мама, скільки коштів вони витрачають, аби їхній син мав усе необхідне. Тому ми вирішили: якщо люди хочуть підтримати канал, то можуть надіслати донат на підтримку армії. Усі гроші, які ми отримуємо від глядачів, надсилаємо сім’ї нашого знайомого, а ще на рахунки відомих фондів.
Та найважливіше, цей канал існує для того, аби підтримати захоплення нашого Ростика, який обожнює читати та мотивує до цього інших діток.
Українці науковці зацифрували четверту житлову конструкцію Межиріцької пізньопалеолітичної стоянки в Черкаській області. Роботи проводили на об’єкті, який датують серединою 13 тисячоліття до нашої ери.
Про це повідомили команда «Архаїки».
Над створенням цифрової копії об’єкта працювали 15 та 16 березня 2025 року команда Науково-дослідної лабораторії «Архаїка» спільно з катедрою археології та музеєзнавства КНУ імені Тараса Шевченка.
Для створення 3D-моделі використовували лазерне сканування, аби з високою точністю зафіксувати геометрію конструкції.
«Фотограмметрія допомогла передати колірні характеристики об’єкта за допомогою серії фото, оброблених у спеціальному програмному забезпеченні, що переносять їх у 3D-простір. Ця технологія є базовою у роботі команди “Архаїки” й дозволяє створювати тривимірні моделі, які можна детально розглядати з усіх сторін»‚ — розповіли фахівці.
Читайте також: Військові знайшли древні артефакти під час створення фортифікацій (ФОТО)
Дослідження Межиріцької стоянки
Межиріцьку стоянку виявили у 1966 році. Останні 20 років її досліджує експедиція катедри археології та музеєзнавства КНУ під керівництвом Павла Шидловського. За час досліджень відкрили чотири житла.
Перше реконструювали та експонують у Природничому музеї НАН України в Києві. Четверте житло законсервували, його зберігають на місці знахідки.
«Оцифрування таких об’єктів не лише допомагає вивчати їх детальніше, а й слугує засобом захисту інформації про пам’ятки від руйнації. Особливої актуальності це набуло під час війни, коли українська культурна спадщина потребує особливої уваги та збереження»‚ — зазначили в «Архаїці».
Готову 3D-модель викладуть у вільний доступ на платформі Sketchfab за посиланням.
Нагадаємо, що київські студенти та архітектори спроєктують українські села, що пошкодили під час війни.
Фото: «Архаїка»
У Києві 18 березня представили платформу «Назустріч», яку створили фахівці Work.ua задля підтримки українських ветеранів. Завдяки новому сервісу військові зможуть легше знайти роботу після служби, а працедавці — залучати спеціалістів з унікальним досвідом.
Про це повідомили Work.ua
Що створили на платформі
На платформі «Назустріч» можна знайти:
- вакансії з перевагою для ветеранів;
- інформацію про ініціативи та організації, що підтримують ветеранів у пошуку роботи та адаптації до цивільного життя;
- статті, новини, корисні матеріали для кандидатів і роботодавців;
- перелік компаній, що активно наймають ветеранів;
- доступ до бази резюме кандидатів із військовим досвідом;
- чеклист для оцінки готовності компанії до наймання ветеранів;
- успішні кейси працевлаштування від роботодавців.
«Світ, у якому ветеран перебуває до звільнення, — це війна, і його потрібно розуміти. Ця людина поставила своє життя заради свободи. Ветерани потребують гідного ставлення та поваги до речей, які для них є цінними», — зазначив представник 3-ї штурмової бригади Михайло Карабут.
Читайте також: Ветерани можуть отримати 20 млн грн на розвиток бізнесу за програмою від Мінцифри
Наразі на Work.ua понад дві тисячі компаній розмістили вакансії, де військовий досвід є перевагою. Натомість кандидати виклали 5,5 тисяч резюме, у яких вказали, що вони є ветеранами російсько-української війни.
«Ветерани та ветеранки можуть підтримати нашу країну після перемоги й стати рушієм змін. Наше завдання — створити для них гідні умови праці в Україні, щоб вони не виїжджали за кордон у пошуках кращої долі», — сказала ветеранка та заступниця міністра у справах ветеранів Юлія Кіріллова.
Нагадаємо, що ветерани-підприємці можуть безплатно розміщувати вакансії на Work.ua.
Фото обкладинки: Freepik
