Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>
cropped 64.302 cropped 64.302

Суспільство

Дев’ять місць для відпочинку, що замінять вам Мальдіви і Швейцарію

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Навіщо їхати у відпустку за тридев’ять земель, коли власні місця для відпочинку ще не досліджені? Маленька Шотландія у Івано-Франківській області, води херсонського рожевого озера – точнісінько такі, як в Австралії. І це ще ви не чули про український Стоунхендж, який також оповитий легендами та вважається місцем сили. Або про українську Сахару, яка свого часу загрожувала розповзтись пісками по південній Україні. 

Тож якщо оберете відпочинок в Україні, без перебільшень отримаєте у власне розпорядження цілий світ у мініатюрі.

Читайте також: Де провести вихідні? Ви точно не чули про ці 8 місць неподалік від Києва

1. Лемурійське море VS рожеве озеро Австралії

Рожеве озеро на Херсонщині вважається залишками прадавнього Лемурійського моря. Водойма один в один нагадує австралійське мінеральне озеро Хіллер. Воно теж рожевого кольору і розташоване біля південного узбережжя Західної Австралії. Щоправда, дістатись туди набагато складніше – у порівнянні із шляхом до українського “побратима”.

Розташоване Рожеве озеро у селі Григорівка Чаплинського району, в одній із бухт затоки Сиваш.

Води озера такого дивного кольору через особливий вид водоростей, які виробляють бета каротин під дією сонця. Тому чим спекотніше літо, тим насиченішого кольору стає вода у Лемурійському морі. А ще вона дуже насичена солями, тож тут, як і у Мертвому морі, можна буквально лежати на воді.

2. Мальдіви з херсонським колоритом

Джарилгач називають Мальдівами за його неймовірні узбережжя з білим піском, бірюзовим кольором морських хвиль та дельфінами. 

Окрім маяка, який, подейкують, спроектував сам Ейфель, кількох джерел прісної води та пари шезлонгів, ознак цивілізації тут немає. Тому, якщо їдете на острів, або встигніть на катер назад до Скадовська, або будьте готові до ночівлі. 

Дрова для вогнища треба брати з собою – дерев ви тут не побачите. Також беріть щось на кшталт парасолі – тіні тут нормальної теж нема, можна добряче обгоріти. 

Чим далі вглиб острову – тим більше побачите дикої живності: олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці та лисиці. 

Хижаків тут нема, а людей тварини не те дуже бояться. А дикі свині взагалі здійснюють справжні грабіжницькі набіги на табори туристів, жорстоко позбавляючи останніх всіх запасів їжі. Тому всі, хто залишався на Джарилгачі з ночівлею, одностайні у своїх порадах: “Якщо побачите диких свиней – не годувати!” 

Читайте також: 7 неймовірних озер в Україні, про які ви не чули

3. Маленька Швейцарія

Буцький каньйон розташований на Черкащині на річці Гірський Тікич. Вік гранітів, з яких він складається, оцінюється у 2 мільярди років.

Довжина каньйону біля 2,5 км, ширина – 80 м. 

Місцеві через краєвиди називають каньйон “Маленькою Швейцарією”, натякаючи на парк “Саксонська Швейцарія”, що знаходиться у Німеччині. А їдуть сюди за скелелазанням та спогляданням красот природи. 

Бо ж тут і швидка вода, і яскрава зелень, і річні пороги.

Біля однієї зі скель – глибока природна криниця з джерельною водою. А недалеко знаходяться руїни першої в Україні гідроелектростанції – сюди часто ходять екскурсійні групи.

 4. Український Байкал

Найглибше озеро Світязь причаїлось серед Шацьких озер, що на Волині. Площа озера становить 26,22 км2, а глибина сягає подекуди 58,4 метрів. 

Вода в озері м’яка, ще й прозора – вам буде добре видно, що коїться на кількаметровій глибині. Кажуть, вона має має цілющі властивості: у її складі і срібло, і йод і гліцерин.

Озеро оточують густі хвойні ліси. Влітку і ближче до осені тут повно чорниці, ожини, грибів. 

Біля берегів Світязя мілко – подекуди можна зайти вглиб на півтори сотні метрів, і рівень води все ще сягатиме грудей. Через це може здатись, що воно мілководне – але насправді більшу частину його площі складають глибини більше 10 метрів.

Читайе також: Як на лавандове поле заманити Джамалу. Кейс від Юлії Блях

5. Мост Гленфіннан з Ворохти

Пам’ятаєте, у першому фільмі про Гаррі Поттера “Хогвартс-експрес” віз маленького чарівника через величезний кам’яний міст? Його називають Гленфіннан, і розташований він у Шотландії. Мало хто знає, що схожий віадук є у селі Ворохта. Він збудований у 1894-1895 роках і за часів Австро-Угорщини поєднував нинішню Західну Україну та Австрію за допомогою залізничного сполучення.

Віадук Ворохти вважається одним із найбільших в Європі. Його загальна довжина 130 метрів, а будували його італійські полонені солдати.   

У 2000 році, аби зберегти міст від руйнування, поряд збудували сучасний залізничний міст через річку Прут.  

6. Поліський Стоунхендж

Камінне село — це 15 гектарів глухого соснового лісу, де розкидані округлі кам‘яні валуни велетенських розмірів. Його називають Стоунхенджем та вважають місцем сили. 

Для цієї місцевості таке каміння не характерне, тому науковці гадають, звідки ж дивні валуни взялись посеред лісу. 

За однією з версій, їх 20 тисяч років тому приніс скандинавський льодовик. За іншою версією, це залишки підніжжя древніх гір, які повністю зникли.

Але у місцевих є своя версія. Тут уже багато поколінь розповідають одну легенду: нібито колись тут насправді було село, селяни якого відмовили у притулку та гостинності старцю, що насправді був Богом у людській подобі. За це він перетворив все село у каміння і залишив на одному з валунів відбиток своєї ноги. 

7. Бакота: Фіорди на Дністрі

Бакота – це місцевість навколо штучного водоймища в Подільських Товтрах, в 40 км від Кам’янця-Подільського на Хмельниччині. Чимось вона нагадує норвезькі фіорди: тут вам і стрімкі скелі, і бірюзова вода фьорда.

Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані поблизу залишків монастиря. Раніше Бакотою називалось село, яке раніше було на місці водоймища, а тепер затоплене Дністровським водосховищем. Є у Бакоти і сусіди по затопленю – колишні села Субіч, Китайгород та Козяча церква.

Краєвиди тут відкриваються просто неймовірні: Дністер, скелі з усіх сторн, ще й старовинний скельний монастир на верхівці однієї з них. 

Унікальний тут і мікроклімат: метеорологи запевняють, що середньорічна кількість тепла на квадратний метр тут така ж, як у Ялті, а скелі й ліси захищають узбережжя від холодних вітрів з півночі. 

8. Сахара під Херсоном

Безкраї бархани заввишки по 5 метрів (деякі – аж по 20) пересуваються з місця на місце із допомогою вітру. Це не Сахара, а знову Херсонщина! Ви знали, що в області знаходиться найбільша пустеля у Європі? 

Загальна площа Олешківських пісків – близько 1,6 тисячі квадратних кілометрів.

Парадокс у тому, що до створення найбільшої європейської пустелі причетний барон Фрідріх Фальц-Фейн – засновник заповідника “Асканія-Нова”. 

Саме його вівці числом у мільйон і перетворили місця на пустелю. В результаті піски стали “розповзатися” і засипати околиці сіл – а при сильних вітрах виникали піщані бурі.

Невідомо, як би розширилась пустеля, якби не роботи з лісонасаджень, що почались ще у XIX столітті. Зараз піски зупинені – найбільшими в світі штучними лісовими насадженнями загальною площею близько 1 тисячі км.

9. Сиваш замість Мертвого моря

Озеро Сиваш ще називають Гнилим морем, і насправді це не озеро, а затока. Кажуть, що за властивостями води і грязей воно не поступається Мертвому морю. Вода тут подекуди на 35% складається з солі – тому вона ніби виштовхує вас, як би ви не пірнали. 

В солоних водах повно бичків та камбали, водяться навіть креветки. 

Можна розбити намет і відпочивати дикарем, а можна домовитись із місцевими жителями про нічліг прямо на місці. 

Підтримай ШоТам

Суспільство

На Дніпропетровщині завершують капремонт амбулаторії сімейної медицини (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Сурсько-Литовському на Дніпропетровщині завершують капітально ремонтувати амбулаторію сімейної медицини. Внутрішні роботи на завершальному етапі.

Про це повідомили у пресслужбі облдержадміністрації.

Триповерхова будівля вже з яскравим фасадом, новими вікнами та покрівлею. Частину приміщень перепланували. 

Будівлю раніше використовували як стаціонар. Нині модернізують у сучасний заклад сімейної медицини за програмою «Велике будівництво».

Для Сурсько-Литовської громади, яка об’єднує чотири села, нова амбулаторія – дуже важливий об’єкт. Медзаклад, куди зверталися раніше – залишав бажати кращого. Не вистачало й оснащення.

Усередині встановили ліфт. Щойно дозволить погода – підрядники впорядкують навколишню територію. Заасфальтують доріжки, укладуть тротуарну плитку. Коли ремонт завершать, амбулаторія зможе приймати 80 відвідувачів на день.

Читайте також«Виробництво почали з сараю й 170$». Як ветеран із Харкова знайомить світ з українськими ножами та новим видом спорту

Медзаклад роблять комфортним і для відвідувачів з інвалідністю. Центральний вхід обладнали пандусом та збільшили ширину сходинок.

Нагадаємо, у Вінниці дитяча лікарня отримала благодійну допомогу від Ізраїлю.

Як ми повідомляли раніше, на Полтавщині після капремонту відкрили амбулаторію.

Фото: adm.dp.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Виробництво почали з сараю й 170$». Як ветеран із Харкова знайомить світ з українськими ножами та новим видом спорту

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Харків’янин Олександр Воробєй з дитинства живе пліч-о-пліч із бойовими мистецтвами та спортом. Якось він замислився, чи зможе захиститися від нападника з ножем. Саме з цього почалося створення нового для світу, але поки що не визнаного державою виду спорту – ножового бою. Сьогодні клубу Blade Brothers вже понад 14 років. Його команда складається із ветеранів та людей з принциповою патріотичною позицією, а серед учнів – військові та поліцейські. А ще Олександр створює унікальний бренд ножів, історія якого почалася зі звичайного сараю та 170 доларів.

Олександр Воробєй

Харків’янин, засновник і головний інструктор клубу спортивного ножового бою Blade Brothers

Голова ВГО «Федерація ножового бою та збройових бойових мистецтв», засновник бренду Blade Brothers Knives, учасник російсько-української війни

Аби захиститися від ножа, треба знати, як ним битимуть

Я все життя захоплююся східними єдиноборствами. У дитинстві займався вільною боротьбою, підлітком – карате. Власне, ще малим батьки вигнали мене з хати на різні секції, тому зі спортом я практично не розлучався. За першою освітою – економіст міжнародних відносин, згодом отримав і ступінь MBA (Master of Business Administration). Після навчання працював на різних заводах, а згодом – на взуттєвій фабриці. Я був безпосередньо на виробництві: спочатку у відділах зовнішньоекономічної діяльності, а потім опікувався постачаннями продукції.

Якось мені стало цікаво, чи вистачить у мене, як у спортсмена та бійця, навичок для захисту від нападника з ножем. Я довго над цим думав, і 2007 року я списався на форумі з кількома людьми. Ми зрозуміли, що жодних професійних секцій такого спрямування у Харкові немає, і вирішили зібратися з трьома однодумцями (незнайомими на той момент людьми) і спробувати ножові бої.

Для того, щоб зрозуміти, як захищатися від ножа, треба знати, як ним можуть бити. Тому ми зустрілися вперше в парку і спробували одне одного побити пластиковими пляшками. Ножами пробувати було страшно, навіть дерев’яними. Натомість обране нами «спорядження» було м’яким. І все ж вже після першого тренування я побачив, що рука, якою я бив, вся червона – від кисті й до плеча. Було зрозуміло, що ні в кого з нас немає необхідних навичок. Це звучало як виклик: якщо не виходить, то треба вчитися.

Ножовий бій – це про самозахист, а не напад

Люди, які цікавляться бойовими мистецтвами чи самозахистом, розуміють, що ніж буває і на вулиці. Тому треба вміти від нього захиститися, а для цього – багато тренуватися. Натомість пересічні громадяни, які зі спортом не пов’язані, коли чують «ножовий бій», одразу кажуть: «Ого, страшно! Це ви там вчитеся різати та вбивати?». Я завжди відповідаю: аби вбити людину, штрикнувши в неї ножа, взагалі не треба вчитися. На жаль, це може зробити навіть п’ятирічна дитина. Натомість, якщо ви хочете, щоб цей ніж нікуди не поцілив, необхідно тренуватися.

Фото: «Федерація ножового бою України» / Facebook

Зрештою ми з хлопцями зосередилися на техніці ножового бою у спортивному форматі. Нам був цікавий саме поєдинок, двобій. Ми спарингувалися нетравматичними макетами ножів. І так потроху це все розвивалося й переросло у власну техніку. Усе, що можна було десь прочитати (від середньовічних трактатів з фехтування до методичок американської армії та НКВД), ми знали та перевіряли на практиці. Що працювало – залишали, решту викидали. Свій харківський клуб ножового бою назвали Blade Brothers.

Познайомили Україну з новим видом бою 

Коли ми почали перші спаринги з незнайомими партнерами, то побачили, що перемагаємо. Наші методики, техніка й система підготовки виявилися ефективними. Загалом за 10 років існування клубу ми зайняли декілька десятків призових місць на численних турнірах, що проводилися за різними правилами.

Фото: «Федерація ножового бою України» / Facebook

У 2017 році всі топові клуби, в тому числі Blade Brothers, об’єдналися у  Федерацію. Голови цих клубів обрали мене президентом її президентом. Зараз Федерація об’єднує приблизно 500 учасників. Ми представлені як у великих містах, так і, наприклад, у Броварах, Переяславі та Боярці. У «доковідні» часи ми організовували великі змагання з аматорського спорту на сотні людей.

Зараз ми співпрацюємо зі Збройними силами, Національною гвардією та Службою безпеки. Мабуть, немає таких установ чи держорганів, які, маючи силові підрозділи, не відправляли б до нас групу на навчання. Але тут вже йдеться не про спортивні техніки, а про адаптовані до бойових дій або службових ситуацій, які виникають у військових.

Половина наших інструкторів – ветерани війни

Наприкінці 2019 року ми зрозуміли, що поступово спортивно-ножовий бій в Україні досяг такого рівня, що вже не має аналогів у світі. І ми вирішили транслювати свої знання у світ під брендом Ukrainian knife fighting («Український ножовий бій»). Запустили сторінку у Facebook і поширюємо там англомовні відео про нашу діяльність. Ролики почали доволі швидко розходитися світом.

Щось схоже було в Росії, але з початком війни проти України все прикрила ФСБ. Вочевидь, там якось намагаються це контролювати. А в Україні, навпаки, – все розквітло. У нас половина інструкторів воювали на сході, ми співпрацюємо з усіма силовиками. Загалом у членів нашої Федерації дуже жорстка патріотична позиція.

Читайте також: З війни – у бізнес. Історії українських ветеранів, які відкрили власну справу після повернення з фронту

Ukrainian knife fighting дуже популярний зараз на заході. Так вдало почали – і раптом пандемія. А ми саме планували на травень 2020 року міжнародний інструкторський курс. Планували участь 15 людей із різних країн Європи, які були готові в нас навчатися, аби отримати кваліфікацію інструктора першого рівня і почати тренувати інших у себе на батьківщині. Досі не можемо це все запустити, бо як не «Дельта», то «Омікрон». Натомість поки що я веду онлайн-тренування для закордонних спортсменів.

В Україні склалися ідеальні умови для розвитку ножового бою

На базі спортивного бою інструктори Blade Brothers розробили свою методику роботи з ножем. Вона підходить для армійського застосування і цивільного самозахисту. У мене є книжка «Основи спортивно-ножового бою», яку я переклав англійською. Вона продалася вже, мабуть, на всі континенти, крім Антарктиди.

Фото: bbknives.com

Цю книгу я написав для людей, яким так само цікавий спортивний ножовий бій – цей мужній повноконтактний збройовий спорт. Я набив багато шишок (в прямому і переносному сенсі), розробляючи методики тренувань. Тепер пропоную основи, які дозволять пройти той самий шлях, уникаючи травм і розчарувань. Кожна техніка супроводжується докладним описом, фото і відео.

Наш досвід важливий для світу. В Україні з середини 2000-х років і до сьогодні склалися ідеальні умови для розвитку ножового бою. У нас були вуличні протистояння, Майдани, різні сутички та бойові дії. Тобто маємо досвід військовий, спортивних змагань і вуличних конфліктів.

Потрапив на Донбас попри «білий квиток»

Я взагалі не військова людина. Ба більше, у 18 років через дитячі травми я отримав «білий квиток». Тобто міг не хвилюватися, що в цьому сенсі мене хтось колись турбуватиме. Але на початку березня 2014 року побачив, що наші ЗСУ трохи не готові воювати, і їм потрібно допомогти. Відповідно, я вирішив це зробити, хоча й не мав жодного військового вишколу.

Тоді у всіх батальйонах вимагали військовий квиток, якого в мене не було. Намагався повторно пройти медкомісію, але мене все одно «забракували» в військкоматі. Казав: «Я ж спортсмен! Я фізично розвинений, у мене є призові місця». А мені відповідали, що це нічого не означає. Вочевидь, ніхто не хотів брати на себе відповідальність за моє життя. Після довгих пошуків я потрапив добровольцем у батальйон «Шахтарськ», в якому на той момент, окрім паспорта, нічого не вимагали.

Відтак 24 липня ми звільняли селище Піски під Донецьком, і там мене сильно поранило – з ніг повиривало шматки м’яса розміром з кулак. На цьому моя війна закінчилася. Місяць я лежав у госпіталі в Дніпрі, потім ще десь пів року шкутильгав на милицях вдома. Повністю відновитися після травми я вже не зможу ніколи. Я ходжу, можу навіть бігати й стрибати, але не так, як до війни.

Не знайшли потрібний ніж – і створили власний

Зараз ми ще маємо власне виробництво ножів – бренд Blade Brothers Knives. Вперше я про це задумався ще у 2008-2009 роках, коли вже мав певний досвід тренувань. У нас специфічна техніка з силовими рублячими ударами ножем. Відповідно, хотілося мати клинок, який міг би реалізувати саме ці особливості. 

Фото: Blade Brothers Knives / Facebook

У Харкові є великий ринок на станції метро імені Академіка Барабашова, і там були величезні ряди з ножами. Ми обходили їх повністю, але не знайшли ножа, який би підійшов. Тому власноруч спроєктували й накреслили модель, замовили у майстра, протестували та були вражені результатами.

Фотографію свого клинка виклали в інтернет, після чого отримали багато відгуків: «Я теж такий хочу». Відтак я замовив у майстра першу невелику партію – штук 10. Виявилося, що в Україні реально багато майстрів, які можуть зробити один класний ніж, але з партією вже виникали складнощі – якість була не найкращою. Тому від цієї ідеї я тоді відмовився.

Виготовляти ножі почали в сараї

Перед тим, як піти на війну, я розповідав своєму другу Олексію, що хотів би займатися виробництвом ножів, але не маю, де їх замовляти. А він мені каже: «Так я вмію робити». Ми вирішили об’єднатися після мого повернення зі сходу. 

На початку осені 2014 року я повернувся додому на милицях і зрозумів: щонайменше пів року не зможу повноцінно працювати. Я сказав Олексію: «Починаймо. Ти виготовляй, а я продаватиму». За 5 тисяч гривень ми придбали найпримітивніше обладнання, і він у себе в сараї почав робити ножі. Потроху ми росли, все це розвивалося. Наразі друг перейшов працювати у сферу IT, а я продовжую нашу справу.

Фото: «Накипело»

Зараз ми маємо досить велике приміщення, де офіційно працюють люди. Ми створюємо різні види ножів, пристосовані для своєї манери фехтування й умов застосування. Маємо міські (для щоденного носіння), армійські (для бойового застосування і кемпінгу), тактичні (добре зарекомендували себе і в місті, і в лісі). Усі види клинків пройшли практичні випробування і відмінно показали себе як в умовах звичайного життя, так і в туризмі й під час бойових дій.

І від нападника відбитися, і м’ясо на шашлик нарізати

Особливість Blade Brothers Knives у тому, що ми спочатку навчилися користуватися ножами, а вже потім почали їх створювати. Ми так і кажемо: знаємо, як користуватися, відповідно, розуміємо, який ніж і для чого знадобиться. Спочатку зробили їх для себе, а потім почали пропонувати іншим. Кожен ніж має документ експертизи МВС про те, що він не є холодною зброєю. Також робимо до них зручні чохли.

Усі ножі ми тестуємо у кілька етапів – можна подивитися на Youtube-каналі BB Knives. Перший етап – на палку прив’язуємо шматок м’яса, обмотуємо якоюсь футболкою, імітуючи руку в динаміці, й ріжемо. У такий спосіб ми моделюємо вуличний конфлікт. Потім цей шматочок м’яса кладемо на дощечку і нарізаємо на шашлик – тестуємо властивості ножа як побутового предмета. Продаємо ножі через сайт та низку магазинів по Україні, відправляємо навіть за кордон. Цінова категорія – 1000-1600 гривень.

Фото: Blade Brothers Knives / Facebook

Крім того, ми впроваджуємо соціальну ініціативу для охочих допомогти бійцям на сході України. Кожен може придбати у нас ніж і подарувати військовому, який перебуває на передовій. Якщо ви не знаєте тих, кому ваш подарунок може бути корисним, ми знайдемо їх для вас і передамо на фронт від вашого імені або анонімно.

Мріємо познайомити світ з українським ножовим боєм

Дуже хочеться, аби силовики та правоохоронці взяли наші методики на озброєння у повному обсязі. Ми намагалися досягти цього через командування, однак наразі його це не цікавить. Тож поки що до нас приходять рядові бійці та напряму зв’язуються з різних підрозділів. 

Працюємо над тим, щоб держава нарешті визнала спортивний ножовий бій видом спорту, чим він фактично і є. Усі змагання, які ми проводимо, вважаються просто громадськими заходами. А нашим інструкторам не можуть присвоювати жодні кваліфікації чи категорії, як от «майстер спорту». 

Також, щойно послабиться карантин, хочемо вийти за кордон. Ми ведемо переговори, аби почати вести інструкторські курси. Поїдемо знайомити світ з «Українським ножовим боєм».

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українські науковці презентували новий високоврожайний сорт картоплі (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Науковці Національної академії аграрних наук України презентували новий високоврожайний сорт картоплі.

Про це повідомили на сайті академії.

Новий сорт назвали «Містерія». Сорт приємний на смак і дає високий врожай.

За словами директора Інституту картоплярства. картопля справді трохи «містична». Вона має фіолетове забарвлення шкірки та жовту м’якоть. Її врожайність становить 80 тонн/га, вміст крохмалю 15,5-16%, а споживчі якості оцінюються у 8,4 бала.

Читайте також: Дати перцю. Як у Великій Доброні на Закарпатті всім селом виготовляють паприку

Відомо, що різні сорти картоплі мають період фізіологічного спокою, а потім через 40 днів картопля починає проростати. Натомість, у «Містерії» цей показник складає 80 днів, а якщо її зберігати за температури 7-8°C, то вона не проростатиме перед посадкою.

Читайте також: Як створювалась одна з найбільших органічних ферм в Україні (ВІДЕО)

Новий сорт картоплі здатний вирощуватися як у піщаних, так і глинистих ґрунтах, ідеально підходить на двоурожайну культуру.

«Сорт дуже смачний. Хоч він і новий, але господині його полюблять», – йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, Україна стала найбільшим експортером картоплі до Білорусі.

Фото: naas.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі