Суспільство
Дев’ять місць для відпочинку, що замінять вам Мальдіви і Швейцарію
Навіщо їхати у відпустку за тридев’ять земель, коли власні місця для відпочинку ще не досліджені? Маленька Шотландія у Івано-Франківській області, води херсонського рожевого озера – точнісінько такі, як в Австралії. І це ще ви не чули про український Стоунхендж, який також оповитий легендами та вважається місцем сили. Або про українську Сахару, яка свого часу загрожувала розповзтись пісками по південній Україні.
Тож якщо оберете відпочинок в Україні, без перебільшень отримаєте у власне розпорядження цілий світ у мініатюрі.
Читайте також: Де провести вихідні? Ви точно не чули про ці 8 місць неподалік від Києва
1. Лемурійське море VS рожеве озеро Австралії
Рожеве озеро на Херсонщині вважається залишками прадавнього Лемурійського моря. Водойма один в один нагадує австралійське мінеральне озеро Хіллер. Воно теж рожевого кольору і розташоване біля південного узбережжя Західної Австралії. Щоправда, дістатись туди набагато складніше – у порівнянні із шляхом до українського “побратима”.
Розташоване Рожеве озеро у селі Григорівка Чаплинського району, в одній із бухт затоки Сиваш.
Води озера такого дивного кольору через особливий вид водоростей, які виробляють бета каротин під дією сонця. Тому чим спекотніше літо, тим насиченішого кольору стає вода у Лемурійському морі. А ще вона дуже насичена солями, тож тут, як і у Мертвому морі, можна буквально лежати на воді.
2. Мальдіви з херсонським колоритом
Джарилгач називають Мальдівами за його неймовірні узбережжя з білим піском, бірюзовим кольором морських хвиль та дельфінами.
Окрім маяка, який, подейкують, спроектував сам Ейфель, кількох джерел прісної води та пари шезлонгів, ознак цивілізації тут немає. Тому, якщо їдете на острів, або встигніть на катер назад до Скадовська, або будьте готові до ночівлі.
Дрова для вогнища треба брати з собою – дерев ви тут не побачите. Також беріть щось на кшталт парасолі – тіні тут нормальної теж нема, можна добряче обгоріти.
Чим далі вглиб острову – тим більше побачите дикої живності: олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці та лисиці.
Хижаків тут нема, а людей тварини не те дуже бояться. А дикі свині взагалі здійснюють справжні грабіжницькі набіги на табори туристів, жорстоко позбавляючи останніх всіх запасів їжі. Тому всі, хто залишався на Джарилгачі з ночівлею, одностайні у своїх порадах: “Якщо побачите диких свиней – не годувати!”
Читайте також: 7 неймовірних озер в Україні, про які ви не чули
3. Маленька Швейцарія
Буцький каньйон розташований на Черкащині на річці Гірський Тікич. Вік гранітів, з яких він складається, оцінюється у 2 мільярди років.
Довжина каньйону біля 2,5 км, ширина – 80 м.
Місцеві через краєвиди називають каньйон “Маленькою Швейцарією”, натякаючи на парк “Саксонська Швейцарія”, що знаходиться у Німеччині. А їдуть сюди за скелелазанням та спогляданням красот природи.
Бо ж тут і швидка вода, і яскрава зелень, і річні пороги.
Біля однієї зі скель – глибока природна криниця з джерельною водою. А недалеко знаходяться руїни першої в Україні гідроелектростанції – сюди часто ходять екскурсійні групи.
4. Український Байкал
Найглибше озеро Світязь причаїлось серед Шацьких озер, що на Волині. Площа озера становить 26,22 км2, а глибина сягає подекуди 58,4 метрів.
Вода в озері м’яка, ще й прозора – вам буде добре видно, що коїться на кількаметровій глибині. Кажуть, вона має має цілющі властивості: у її складі і срібло, і йод і гліцерин.
Озеро оточують густі хвойні ліси. Влітку і ближче до осені тут повно чорниці, ожини, грибів.
Біля берегів Світязя мілко – подекуди можна зайти вглиб на півтори сотні метрів, і рівень води все ще сягатиме грудей. Через це може здатись, що воно мілководне – але насправді більшу частину його площі складають глибини більше 10 метрів.
Читайе також: Як на лавандове поле заманити Джамалу. Кейс від Юлії Блях
5. Мост Гленфіннан з Ворохти
Пам’ятаєте, у першому фільмі про Гаррі Поттера “Хогвартс-експрес” віз маленького чарівника через величезний кам’яний міст? Його називають Гленфіннан, і розташований він у Шотландії. Мало хто знає, що схожий віадук є у селі Ворохта. Він збудований у 1894-1895 роках і за часів Австро-Угорщини поєднував нинішню Західну Україну та Австрію за допомогою залізничного сполучення.
Віадук Ворохти вважається одним із найбільших в Європі. Його загальна довжина 130 метрів, а будували його італійські полонені солдати.
У 2000 році, аби зберегти міст від руйнування, поряд збудували сучасний залізничний міст через річку Прут.
6. Поліський Стоунхендж
Камінне село — це 15 гектарів глухого соснового лісу, де розкидані округлі кам‘яні валуни велетенських розмірів. Його називають Стоунхенджем та вважають місцем сили.
Для цієї місцевості таке каміння не характерне, тому науковці гадають, звідки ж дивні валуни взялись посеред лісу.
За однією з версій, їх 20 тисяч років тому приніс скандинавський льодовик. За іншою версією, це залишки підніжжя древніх гір, які повністю зникли.
Але у місцевих є своя версія. Тут уже багато поколінь розповідають одну легенду: нібито колись тут насправді було село, селяни якого відмовили у притулку та гостинності старцю, що насправді був Богом у людській подобі. За це він перетворив все село у каміння і залишив на одному з валунів відбиток своєї ноги.
7. Бакота: Фіорди на Дністрі
Бакота – це місцевість навколо штучного водоймища в Подільських Товтрах, в 40 км від Кам’янця-Подільського на Хмельниччині. Чимось вона нагадує норвезькі фіорди: тут вам і стрімкі скелі, і бірюзова вода фьорда.
Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані поблизу залишків монастиря. Раніше Бакотою називалось село, яке раніше було на місці водоймища, а тепер затоплене Дністровським водосховищем. Є у Бакоти і сусіди по затопленю – колишні села Субіч, Китайгород та Козяча церква.
Краєвиди тут відкриваються просто неймовірні: Дністер, скелі з усіх сторн, ще й старовинний скельний монастир на верхівці однієї з них.
Унікальний тут і мікроклімат: метеорологи запевняють, що середньорічна кількість тепла на квадратний метр тут така ж, як у Ялті, а скелі й ліси захищають узбережжя від холодних вітрів з півночі.
8. Сахара під Херсоном
Безкраї бархани заввишки по 5 метрів (деякі – аж по 20) пересуваються з місця на місце із допомогою вітру. Це не Сахара, а знову Херсонщина! Ви знали, що в області знаходиться найбільша пустеля у Європі?
Загальна площа Олешківських пісків – близько 1,6 тисячі квадратних кілометрів.
Парадокс у тому, що до створення найбільшої європейської пустелі причетний барон Фрідріх Фальц-Фейн – засновник заповідника “Асканія-Нова”.
Саме його вівці числом у мільйон і перетворили місця на пустелю. В результаті піски стали “розповзатися” і засипати околиці сіл – а при сильних вітрах виникали піщані бурі.
Невідомо, як би розширилась пустеля, якби не роботи з лісонасаджень, що почались ще у XIX столітті. Зараз піски зупинені – найбільшими в світі штучними лісовими насадженнями загальною площею близько 1 тисячі км.
9. Сиваш замість Мертвого моря
Озеро Сиваш ще називають Гнилим морем, і насправді це не озеро, а затока. Кажуть, що за властивостями води і грязей воно не поступається Мертвому морю. Вода тут подекуди на 35% складається з солі – тому вона ніби виштовхує вас, як би ви не пірнали.
В солоних водах повно бичків та камбали, водяться навіть креветки.
Можна розбити намет і відпочивати дикарем, а можна домовитись із місцевими жителями про нічліг прямо на місці.
Суспільство
Цієї суботи урбаніст з Данії Мікаель Колвілл-Андерсен збирає толоку. Разом із киянами він планує розфарбувати простір на Контрактовій.
Це дозволить Мікаелю підготувати місце, де він обіцяє створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі.
Про це автор ідеї повідомив у своєму інстаграмі.
Оживляємо сірий асфальт
Мікаель Колвілл-Андерсен планує створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі. Він закликає киян приходити на толоку, аби долучитися до творчого процесу. : «Разом перетворимо простір на яскраве, живе місце з фарбами, атмосферою та людьми, яким не байдуже»
Читайте також: Гурт Ziferblat відсвяткував День вишиванки в Базелі разом з українською громадою (ФОТО)
У своєму відеозверненні данський урбаніст наголошує, що хоче оживити сірий асфальт, додавши фарб. Це підготовка простору до облаштування, де Мікаель планує розставити вуличні меблі.
Нагадуємо, що українці відкрили виставку свого народного вбрання у Сан-Антоні.
Фото обкладинки: Львівський мніципальнй мистецький центр
Суспільство
На ютуб-каналі «ПриватБанку» вийшов четвертий епізод «Збірного подкасту» — спільного з Mastercard відеопроєкту для тих, хто волонтерить і займається благодійністю.
Цього разу засновниця Bazilik School і волонтерка Марина Батуринець ділиться прикладними порадами щодо механіки зборів та ефективного залучення коштів.
Закриваємо збори: поради Марини
Порада 1 — не боятися просити знайомих про допомогу
Щоб запустити креативний збір, Марина звертається до всіх, хто може їй щось порадити, створюючи своєрідні фокус-групи:
«Коли я не впевнена, чи такий візуал зайде, я біжу, шукаю друзів-дизайнерів. Я йду до своїх друзів-креативних директорів і розпитую, показую. Я завжди йду і до самих військових, тому що я можу щось вигадати, але не врахувати якогось нюансу».
Порада 2 — працювати над сторітелінгом
Це можна втілити в кілька способів. Наприклад, ви можете розказати, ким вам доводиться військовий, для якого ви збираєте кошти: родичем, другом дитинства, колишнім колегою тощо.
Марина зазначає, що в неї була інша ситуація, — вона закривала збори для підрозділу розвідки, про який нічого не могла розповідати, тому на старті спрацьовував її соціальний капітал. Та влітку 2024 року це вже не діяло, тому волонтерка пішла іншим шляхом:
«Я сказала: “Друзі, хочете ви чи не хочете, а я починаю до вас їздити. Бо якщо я не можу розповідати ваші історії, то я хоча б буду розповідати історії того, де ви перебуваєте, що відбувається”».
Для Марини головне правило її сторітелінгу — не нашкодити військовим.
Порада 3 — ділити збір на досяжні суми
Якщо вам потрібно назбирати велику суму, подумайте, стільки маленьких донатів вам може знадобитися, щоб його закрити. Волонтерка так розповіла про свій останній спільний збір:
«Ми просто брали 200 людей, які збирали по 100 доларів. Тоді я пояснювала: 100 доларів — це знайти 100 людей, які дадуть тобі по 40 гривень. Пройдусь по робочих чатиках, по чатиках однокласників, і воно якось назбирається».
Читайте також: «Це вже частина життя»: Олена Риж у «Збірному подкасті» про донати і дії, що під силу кожному
Порада 4 — звертатись до тих, хто вже закривав такі збори
Якось до Марини в дірект постукала дівчина, яка завжди збирала невеликі суми, але цього разу мала мету в мільйон гривень. Волонтерка запропонувала зустрітися в зумі, і вони півтори години розбирали, які в дівчини є можливості, щоб закрити цей збір.
«За місяць я заходжу в книгарню “Сенс” на Хрещатику, до мене підходить хлопець і каже: “Хочете зробити фото за донат?”. Тобто вона пішла, домовилася з книгарнею, щоб робити там фото. Я піднімаюсь на касу, а на касах усюди стоять QR-коди, тейбли з її фотографією та підписом, на що вона збирає».
Порада 5 — використовувати всі можливості, щоб залучити кошти
Марина вважає класною практикою, коли ти на донати щось обмінюєш. Зокрема, вона впевнена, що бізнеси та бренди теж хочуть бути залученими, тому волонтерка стояла за баром, домовлялася з брендом косметики про 5% від денних продажів на збір, проводила розмови з різними людьми зі своєї індустрії в межах проєкту «Поговоримо» від Bazilik School. З ідей, які втілювала сама, Марина розповідає про продаж борщу під час відключень світла, кавунів, які вона привозила з Херсону, а також розіграш книжок з офісної бібліотеки.
Більше корисних порад від Марини Батуринець ви знайдете у повному випуску «Збірного подкасту».
Як зручно закривати збори з «ПриватБанком»
А щоб зручно та ефективно збирати кошти, «ПриватБанк» має сервіс «Конверти» в застосунку «Приват24». Це простий інструмент для створення благодійних зборів, бо достатньо виконати кілька кроків:
- створити «Конверт»;
- додати короткий опис;
- додати зображення;
- поділитися посиланням у соцмережах.
Пожертви можна надсилати у зручний спосіб — через Apple Pay, Google Pay, за реквізитами, номером картки, QR-кодом або готівкою через термінали самообслуговування.
Фото: «ПриватБанк»
18 травня Україна відзначає важливу дату — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримців.
Мустафа Джемілєв понад 50 років говорить про депортації, репресії, окупацію та боротьбу за право бути вдома. Його життя — це шлях вигнанця, дисидента, політичного в’язня, що став символом незламності для кримських татар. ШоТам розповідає історію Мустафи.
Перші роки вигнання та спротиву
Мустафа Джемілєв народився в листопаді 1943 року в Криму. Уже за шість місяців його родину разом з усім кримськотатарським народом депортували до Узбекистану.
Там минуло його дитинство — у вигнанні, під наглядом, без права повернутися на Батьківщину.
Юнаком він приєднався до організації «Союз кримськотатарської молоді», де очолив історичний відділ і виступав із доповідями про свій народ. Однак у 1962 році організацію розігнали, а за Джемілєвим почали стежити агенти КДБ.
У 20 він уже став відомим радянським дисидентом. Його виключили з інституту за поширення рукопису про історію кримських татар, а згодом завели на нього кримінальні справи та ув’язнили.
Увʼязнення та голодування
Після першого звільнення з вʼязниці в 1967 році Мустафа Джемілєв не пішов у тінь — він долучився до кола правозахисників і став одним з перших в СРСР, хто почав публічно говорити про утиски кримських татар. Разом з однодумцями вступив в Ініціативну групу з захисту прав людини. За це отримав новий арешт: у 1969-му радянська влада знову кинула Джемілєва за ґрати — цього разу за «поширення вигадок, що ганьблять радянський лад».
Загалом дисидент провів у радянських таборах і тюрмах 15 років, відбувши 7 термінів ув’язнення. Під час одного з них — у 1975 році — влаштував голодування, що тривало 303 дні. Це одне з найдовших задокументованих голодувань у світі.
«Я голодував 10 місяців. Тиждень нічого не їж, потім приходить лікар, обмацує. Наглядач тримає тебе за руки, санітари вводять роторозширювач, в нього — шланг, через лійку вливають живильну рідину. Я швидко зрозумів, що пручатися не треба, інакше розширником зуби виб’ють або окріп заллють, щоб стравохід спалити», — розповідав Джемілєв.
Перше повернення додому
«Мій перший візит у Крим стався після чергового терміну ув’язнення та півтора року під наглядом», — каже дисидент.
Тоді на півострові вже жили близько 2 тисяч кримських татар — усі без прописки та під загрозою депортації. Їх ловили міліціонери й силоміць вивозили з Криму.
До Сімферополя Джемілєв летів з Ташкента. В літаку поруч сиділа молода студентка, яка з тривогою згадувала про повернення кримських татар. А на запитання, що для нього Крим, він відповів просто: «Це мій Крим. Я звідси. І нікому нічого забирати не збираюся — збудуємо нове».
На півострові його зустрічали свої — возили по горах, розповідали, як виборюють прописку. Комусь вдавалось її отримати тільки після погроз самоспалення, інші справді себе підпалювали, а когось намагалися завербувати в КДБ.
Весь місяць за Джемілєвим стежили — «топтуни» чергували в машинах навіть уночі. Але він зберіг спокій: «Навіть якщо вони були поруч, розмови не розуміли — ми говорили кримськотатарською».
Став головою Меджлісу
У 1989 році Мустафа Джемілєв разом з родиною нарешті повернувся до Криму — вони оселилися в Бахчисараї. Саме тоді почалася нова хвиля боротьби за права кримських татар — уже на рідній землі. Але навіть після повернення прописку, як і тисячам інших, Мустафі не дали.
У 1991-му кримські татари зібрали Другий курултай (збори) — вперше після 1917 року. На ньому Мустафу Джемілєва обрали головою Меджлісу — представницького органу народу. Також ухвалили декларацію про національний суверенітет і звернулися до ООН, президента СРСР та жителів Криму.
Цей період символічний — повернення додому стало важливою віхою для цілого покоління. Для багатьох це памʼять, травма та надія. Ось як це згадує режисер Наріман Алієв, чия родина теж повернулась у Крим в 1990-х:
«Особисто мені, аби зрозуміти, хто я, довелося поїхати з Криму. Я почав краще розуміти, ким є, яким є моє минуле… Аж тут прийшли окупанти й забрали Крим».
Уже в незалежній Україні Джемілєв став народним депутатом, але не зупинився на політиці. Він став «голосом Криму» на міжнародній арені: зустрічався з президентами, виступав в ООН, ініціював подання подання до Європейського суду з прав людини справу «Меджліс кримськотатарського народу та інші проти Росії». Дисидент робив усе, щоб про депортацію, знищення культурної спадщини та зрештою про окупацію Криму дізнались у світі.
Окупація півострова
У квітні 2014 року, після анексії Криму, російська влада заборонила Мустафі Джемілєву в’їзд до Росії та Криму на п’ять років. Це рішення стало черговим кроком в тиску на кримськотатарський народ і його лідерів.
3 травня 2014-го близько 5 тисяч кримських татар зібралися на пункті пропуску «Турецький вал» в Армянську, щоб зустріти Джемілєва та допомогти йому потрапити на півострів. Люди несли кримськотатарські й українські прапори, скандували «Мустафа!», «Міллєт!» (народ), «Ватан!» (Батьківщина).
Однак після перетину українського КПВВ голову Меджлісу зустріли російські силовики, і він змушений був повернутися до Києва. Там Джемілєв продовжив боротьбу за деокупацію Криму та захист прав кримських татар.
Повномасштабна війна
«Я вже знав, що 24 лютого під ранок почнеться бомбардування», — згадує Джемілєв.
У ті дні дисидент говорив напряму з представниками міжнародної спільноти, переконував їх, пояснював. Джемілєв — не лише символ кримськотатарського спротиву, а й той, хто сьогодні продовжує тримати тему Криму у фокусі світу.
Саме він зустрічався з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, і завдяки цим перемовинам вдалося звільнити незаконно засуджених політичних в’язнів, серед яких був перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.
Визнання
Мустафа Джемілєв — символ ненасильницького спротиву, який усе життя присвятив боротьбі за права кримськотатарського народу. Його внесок відзначений низкою престижних нагород і визнань:
Герой України (2023)
13 листопада 2023 року, у день свого 80-річчя, Мустафа Джемілєв отримав найвищу державну нагороду — звання Героя України. Президент Володимир Зеленський особисто вручив орден Держави, відзначивши «визначний особистий внесок у становлення та розбудову незалежної Української держави, мужність і самовідданість у відстоюванні прав кримськотатарського народу».
Кандидат на Нобелівську премію миру
Джемілєва неодноразово висували на здобуття Нобелівської премії миру — зокрема, у 2009, 2011, 2015 та 2022 роках. У 2011-му його кандидатуру підтримали 17 професорів з університетів України, Польщі, Угорщини, Румунії, Росії, Туреччини та США, а також троє парламентарів з України, Канади та Європейського парламенту.
Почесний доктор у Туреччині
У грудні 2023 року Мустафі Джемілєву присвоїли ступінь почесного доктора Університету продовольства та сільського господарства Коньї. Під час церемонії він зазначив, що ця нагорода є «великою моральною підтримкою для кримськотатарського народу».
