Суспільство
Речі, що побували на Евересті та в Антарктиді. Як бренд Turbat виводить Україну на світовий ринок туристичного спорядження
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Чимало мандрівників уже планують зимові походи в гори. Кожен турист знає, що головне – правильно підготуватися. У цьому точно стане в пригоді туристичне спорядження від львівського бренду Тurbat, названого на честь карпатської річки. Українська продукція вже побувала у різних куточках світу. У ній мандрівники досягали вершини Евересту та ходили в походи за полярним колом.
Мар’ян Стрільців
мандрівник, креативний директор львівського бренду туристичного спорядження Turbat від компанії Gorgany
Раніше ходив у гори в джинсах та з купленою в супермаркеті палаткою
До туристичного спорядження я прийшов органічно, тому що багато в житті подорожував. Раніше я працював фоторепортером для багатьох українських медіа, навіть мав свою фотоагенцію. Ця робота давала можливість багато мандрувати. З 2005 року я вже об’їздив чимало країн, полюбляю і внутрішній туризм, особливо українські Карпати.
Моє ставлення до туристичного спорядження тоді й зараз досить відрізняється. Я був більше зосереджений на самій подорожі, ніж на тому, в чому одягнений і де сплю. Як і більшість людей у той час, я підіймався в гори у джинсах, мав незручний важкий рюкзак і спав у простому наметі, купленому десь у супермаркеті. І з усім цим я йшов пішки через Памір (гірська система у Центральній Азії), їздив через Афганістан, Іран тощо. І мене ніщо не стримувало. Однак я дійсно свідомо чи несвідомо відчував певний дискомфорт. Після перших купівель професійного спорядження я почав цей дискомфорт зменшувати.
Мандрівники повинні мати можливість відчувати кайф подорожі, а не думати, що в них щось не гаразд, наприклад, холодно чи незручно. Коли я ще був студентом, на ринку тільки почало з’являтися туристичне спорядження. Тоді для мене воно було занадто дорогим. Свою першу зарплату я віддав на купівлю туристичних бахіл, бо мені тоді їх дуже хотілося. Але останнім часом для людей, які подорожують, мати якісне спорядження стає нормою. Паралельно з цим збільшується й доступ до такого продукту. У підсумку цей ринок доволі швидко зростає.
Прийшли зробити історію успіху українського спорядження
У певний момент життя мені захотілося додатково займатися ще якоюсь справою, яка пов’язана саме з подорожами. Так я долучився до компанії Gorgany – спільноти магазинів туристичного одягу та спорядження, яка існує вже 16 років. Мене ця робота так втягнула, що я поринув у неї повністю. Зараз я обіймаю посаду креативного директора бренду Turbat, зокрема відповідаю за асортимент і промоцію. Тобто я десь на межі тих, хто каже, як бренд має виглядати в майбутньому.
Загалом Turbat – це частина компанії Gorgany, йому вже шість років. Turbat і Gorgany нагадують мені Ватикан та Італію – ніби територіально всередині, але зі своєю політикою і філософією. У 2014 році ми відчули, що в Україні можна і потрібно щось виготовляти, що тільки економічно сильна країна може себе якісно захистити. Це був постреволюційний період, економічно важкий на тлі кризи й війни. І в багатьох людей тоді з’явилося непереборне бажання розвивати країну в усіх можливих напрямках. Тоді швидко з’явилися локальні малі бренди, зокрема одягові. Ми теж захотіли створити свою круту історію.
Бренд ми назвали Turbat на честь карпатської річки, яка протікає у межах Тячівського району Закарпатської області. Це досить гарна долина, можливо, вже менш важкодоступна, але раніше такою була. Потрапити на річку Турбат – це вже пригода, адже це не є популярним маршрутом, куди ходять багато туристів. Така назва досить добре відображає нас як мандрівників. Якщо вам хочеться пригод, то можна просто поїхати на цю водойму. «Турбат» з румунської означає «шалений». І коли ми представляли бренд нашим румунським партнерам, вони казали, що вже тільки через назву готові з нами працювати, тому що для них це драйвово.
На туристичне спорядження бракувало попиту
Одного року команда Gorgany була на європейській виставці туристичного спорядження ISPO Munich. Ми бачили там багато закордонних брендів, зокрема, чеських і польських. Але жодного українського. Нам стало так прикро. Ми не розуміли, як це так, чому у нас, в Україні, немає жодної історії успіху в цьому сегменті ринку. З одного боку, це було пов’язано з тим, що українці мало подорожували. У віддалених частинах світу рідко можна було зустріти мандрівників з України. Тому було логічно, що цей ринок не мав особливої популярності. І навіть перші бренди, які з’являлися, були доволі примітивними – спроби зробити дешевші аналоги. Тобто імпортні речі були дорогі, і люди мусили створювати якусь альтернативу.
І цей сумний імідж туристичного спорядження в Україні сильно на нас тисне. Це певний комплекс меншовартості. Нам же хотілося ділитися історією успіху, яку можна представити на міжнародному ринку, показати, що є такий бренд, і він теж класний. Тому ми запустили Turbat – перспективне і сучасне українське туристичне спорядження. На той момент в Україні дуже бракувало таких речей, і зараз нам є над чим працювати.
В Україні є величезний виробничий потенціал
Ми мали небагато досвіду у швейній галузі, тому почали з дослідження. Провели аналіз розвитку виробничих потужностей в Україні. І ми були здивовані, наскільки багато різних відомих брендів мають виробничі контракти в Україні. Вони успішно тут все створюють, і їм усе вдається. Це був для нас сигнал. До команди Turbat тоді долучилася нова колега Наталія, яка мала досвід роботи у данській швейній компанії. Вона, як і ми, багато подорожувала й мала досвід швейного технолога. Тому допомогла нам налаштувати старт виробництва.
Ми одразу розуміли, що хочемо будувати великий бренд, який будуть знати за кордоном. Прагнули масштабу. Тому почали партнеритися з невеликими фабриками, які мають своє обладнання і можуть шити різні типи продукту. У нас були різні продукти, які нам потрібно було зробити, і ми під них шукали виробництва в Україні.
Зараз це 10 виробництв, із якими ми співпрацюємо. Однак у нас немає власних виробничих потужностей, хоча вже про це думаємо. Але поки свідомо не йдемо на цей крок. В Україні є, де шити, працюють дуже багато різних підприємств. Відповідно, можна мати з ними ефективну співпрацю. Сьогодні ми більше сфокусовані на розробці, а не на виробництві. Від того ми лише виграємо, адже якщо нам не подобається якість шиття чи наше партнерство з фабрикою, ми легко можемо змінити її на іншу.
В Україні ми маємо унікально якісний гусячий пух
Гусячий пух – найкращий утеплювач у куртках чи спальниках мандрівників. Також він легкий і добре компресується до мінімальних розмірів. Український гусячий пух дуже цінується у світі, експортується в Японію, США і Європу. Тому найбільшим попитом, особливо за кордоном, з-поміж нашого асортименту користується теплий одяг із пуху..
Як український бренд, звичайно, ми теж схопилися за цю тему. Якщо ми тут і маємо цю унікальну штуку, то чому б її не використовувати? Знайшли партнерів, які на той час мали невелику крафтову швейну майстерню, і почали працювати. Зараз коли ми знаходимо партнерів за кордоном, то перше, про що нас запитують, це якраз про український пух.
В одному з роликів про наш пух є момент, де у склянку з водою опускають гусячий пух, і він не тоне. Цим експериментом ми хотіли показати, що наш пух просочений хімічним репелентом, аби він був гідрофобним – відштовхував воду. У багатьох людей є страх, що пух в одязі намокає, збивається й одразу втрачає свої властивості, а ще довго сохне і погано пахне. Ми з цим стереотипом намагаємося боротися. Хімічний – це не означає токсичний. Наш репелент екологічно відповідальний. Ми купуємо його в Німеччині, в Україні просочуємо пух і лише потім використовуємо його в наших куртках і спальниках. Це особливо важливо для людей, які подорожують у гори й потрапляють у сніг, вологість чи хмари на високій висоті. За будь-якої погоди пух буде зберігати свої властивості.
По дзьобах бачимо, що українські гуси – щасливі
Унікальність українського пуху в тому, що наші гуси живуть в максимально природних умовах. Це не якісь конвеєрні ферми, де гусей масово вирощують для їжі. Колись до нас приїжджав британець, з яким ми нагороджуємо стосунки з дистрибуції. І він десь прочитав, що якщо в гуски помаранчевий дзьоб, то це означає, що вона здорова й щасливо живе. І коли він побачив гусей в Україні, сказав: «О, у них такі помаранчеві дзьоби, значить, із ними все гаразд».
Читайте також: Пішки перетнув Україну навхрест. Мандрівник Олександр Волощук про кратер від метеорита, піщані коси та спустошене село
Пух для одягу зібраний відповідально до тварин, без жодного знущання. Гусей ніхто живими не скубає, їх вирощують, перш за все, для м’яса. Пух – це вторинна сировина, його збирають етично, за всіма нормами захисту тварин. Ми маємо двох постачальників пуху, один із яких – топовий постачальник у східній Європі. Він також експортує пух до Японії, а ця країна має дуже високі норми. Ми вимагаємо від наших постачальників пуху, відсутності безвідповідальної поведінки щодо тварин.
Дешева альтернатива імпорту – не про нас
Перш ніж річ потрапляє до магазину, ми розробляємо її протягом двох років. Хоча деякі речі ми можемо зробити значно швидше. Окрім, власне, пошиття, багато часу витрачаємо на тестування спорядження, аби воно було безпечним. Адже ми беремо на себе велику відповідальність перед мандрівниками, які обирають саме наші речі в гори. І лише коли ми переконуємося, що всі матеріали зносостійкі й витривалі для сильного навантаження, як от походи в гори чи в експедиції, тоді передаємо на продаж.
У нашому асортименті є намети, спальники, куртки, штани, вітрівки, термобілизна тощо. Так приємно бачити, що все більше людей у холод ходять у Turbat. Хочеться підійти до них усіх і сказати: «Дякую». Я навіть одного разу причепився до незнайомого хлопця в магазині й почав розпитував його відгуки про цей матеріал.
Ціни у нас середні, бо ми хочемо використовувати якісні матеріали. Ми свідомо не ставимо нижче ринку, адже будуємо історію успіху українського туристичного спорядження. Дешева альтернатива закордонним брендам – це точно не про нас. У середньому пухову куртку Turbat можна придбати за 4 тисячі гривень. Спальник вартуватиме від 2 до 9 тисяч грн. Товари ми продаємо через сайт, а також у 25 спеціалізованих магазинах туристичного спорядження, таких як Gorgany, Terra Incognita, Бізон, «Клуб мандрівників» тощо. Також на великих маркетплейсах, як от «Розетка», Intertop, Kasta та «Всі. Свої».
З коробки для термобілизни… висипався цукор
Зараз товари Turbat вже продаються за кордоном, хоча цей напрям ми почали відкривати для себе лише торік. Перші постачання були в Польщу, потім у Чехію та Нову Зеландію. Тепер опрацьовуємо ще Німеччину і Румунію. Для нас експортна історія тільки починається, адже там конкуренція має інший характер, ніж в Україні.
Що ми більше полюбляємо, так це відстежувати, хто з українців куди їздить подорожувати з нашим спорядженням. Ми називаємо Turbat брендом добрих знайомих. Знаємо історію, коли незнайомі люди в іншому кінці світу, десь у Перу, зустрічалися в горах і віталися один з одним, тому що бачили одяг від Turbat. Тобто це бренд, який одним логотипом єднає людей десь далеко. Для нас це найбільша мотивація й натхнення щось робити. Перші українці, які проїхали Африку вздовж периметру, були одягнені в наші речі. Фліси Turbat були на вершині Евересту, в Антарктиді, їздили в кругосвітні подорожі, ходили в солопоходи за полярним колом.
А ще ми дуже любимо відгуки від наших покупців: позитивні й не дуже. Особливо цінуємо останні за можливість стати кращими. Одного разу хлопець спеціально приїхав до нас, щоб розказати, як можна змінити капюшон у куртці. Коли він одягав шапку, наш капюшон здавався йому замалим. Був ще один кумедний випадок. Під пакування для термобілизни ми спроєктували видовжену банку. Думали, що потім її можна багато для чого використовувати. Наприклад, ми тримаємо у ній маркери. У ній зверху є кришка, і щоб вона притиснулася, потрібно було випустити повітря. І ми зробили знизу маленький отвір. Після такого рішення нам почали писати люди, що ця банка дуже крута, але з неї висипається цукор. Тому ми мусили переробити цю дірку, щоб вона вже була зверху.
Туристичні речі знадобляться не лише для мандрівок
Попит в Україні на якісне туристичне спорядження зростає. За останній рік наш бренд виріс на 189%. Одна з причин – туристичний одяг дедалі більше стає повсякденним. Багато хто пробує туристичне спорядження, розуміє, що воно легке, зручне й довгорічне, і вже не може зіскочити на повсякденне. Це можна порівняти з автомобілем-кросовером, який в місті може і на бордюр виїхати, і снігу не боїться. Так само і з нашим одягом – у ньому можна не боятися негоди. Такі речі були придумані більше для гір і пригодницьких подорожей, але вони швидко заходять у щоденне використання. Крім того, дедалі більше людей подорожують і розуміють вплив якісної підготовки.
Зараз ми плануємо розвивати нашу пухову колекцію, робимо більше речей для експедицій та походів у гори. А ще ми помалу додаємо кемпінгову категорію, тому що все більше людей регулярно виїжджають на природу з родинами й відпочивають біля води. Мріємо стати справді сильним брендом, щонайменше у Східній Європі. На заваді поки що стоїть бар’єр кордону. В Україні за продажами ми зараз, ймовірно, у першій трійці серед брендів туристичного спорядження й одягу. Але для нас головне, аби українці подорожували, були активними. Бо люди, які мандрують, – справжні, вільні та щасливі.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
НБУ з 1 грудня скасував усі обмеження для банків та фінансових установ на продаж готівкової валюти населенню.
Про це йдеться у повідомленні НБУ.
«Скасовано усі обмеження для банків та небанківських фінансових установ на обсяги можливого продажу ними готівкової іноземної валюти населенню», — йдеться у повідомленні.
За оцінками НБУ, це сприятиме мінімізації різниці між готівковим та безготівковим курсами. У результаті це допоможе стабілізувати курсові очікування і підвищити стійкість валютного ринку.
Відзначимо, що з 29 серпня НБУ пом’якшив обмеження безготівкового продажу валюти українцям і вперше з початку повномасштабної війни дав змогу банкам продавати валюту людям. Валюта продавалася за курсом, установленим банком, у межах щомісячного ліміту 50 тис. грн в еквіваленті в одному банку.
Про НБУ
Національний банк України – сучасна незалежна державна інституція, покликана забезпечувати цінову та фінансову стабільність у державі та сприяти економічному зростанню України.
Банк позиціює себе як сучасний, інноваційний, відкритий, незалежний центральний банк, спроможний реалізовувати свій мандат за будь-яких умов, який є лідером розвитку фінансової екосистеми, дбає про користувачів фінансових послуг, інтегрований до європейської спільноти центробанків, має довіру суспільства та міжнародних партнерів.
Нагадаємо, в Україні запустили сервіс бронювання курсу валют.
Раніше ми повідомляли, що Нацбанк упроваджує інформаційну систему «Електронний архів НБУ»
Фото: НБУ.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Повітряні Сили ЗСУ вночі збили 18 із 25 ударних дронів-камікадзе та одну із двох запущених росіянами ракет Х-59.
Про це повідомили у Повітряних Силах ЗСУ.
Зазначається, що у ніч на 1 грудня ворог атакував ударними безпілотниками-камікадзе з двох напрямків:
- мис Чауда – це окупований Крим,
- російського міста Приморсько-Ахтарськ.
Також окупанти завдали удару керованими авіаційними ракетами з повітряного простору окупованої Херсонщини.
Усього ворог застосував дві керовані ракети Х-59 та 25 ударних дронів Shahed-136/131. Основний напрямок удару росіян був південь та схід України.
До відбиття повітряного нападу залучено зенітні ракетні підрозділи та мобільні вогневі групи Сил оборони України. В результаті бойової роботи знищено 18 ударних БпЛА, одну керовану авіаційну ракету Х-59.
Протиповітряна оборона працювала у Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях.
Читайте також: «Центром Львова я ще обов’язково погуляю»: історія переселенки на кріслі колісному, яка працює на себе та майже не виходить з дому
Про Повітряні Сили
Повітряні сили ЗСУ — вид збройних сил, який має на озброєнні винищувальну, бомбардувальну і транспортну авіацію, а також зенітні ракетні війська і радіотехнічні війська. Повітряні сили у цьому вигляді були створені у 2004 році шляхом об’єднання двох видів: Військово-повітряних сил та Військ протиповітряної оборони України.
Нагадаємо, ССО спільно з СБУ та розвідниками виявили і знищили «Солнцепек».
Також ми повідомляли, що СБУ підірвала залізничний тунель між рф та Китаєм, яким перевозили військову техніку.
Фото: flyingmag.com.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Стара 9-поверхова панелька, ліфт голосно приїздить на 4-й поверх. Двері відчиняє невисока жінка: «Доброго дня! Ви на манікюр?».
Проводить відвідувачку до кімнати: двоспальне ліжко, вікно прочинене, і з нього долітають звуки та запахи осіннього Львова. За столом з лампами та барвистими рядами лаків сидить молода жінка з теплою посмішкою — майстриня манікюру Алла Палагута.
«Вибач, що не зустріла сама», — поплескує долонею по кріслу колісному, в якому сидить.
До Львова Алла з мамою Мариною евакуювалися зі Слов’янська у квітні 2022-го. В незнайомому місті довелося шукати нове житло та нових клієнток, але жінка, попри випробування, не втрачає стійкості й оптимізму.
Коли Алла розповідає ШоТам про виклики, які їй трапляються, то завжди додає слово «трошечки»: «було трошечки тяжко звикнути до поглядів людей», «трошечки складно не бачитися з чоловіком цілий рік». А крісло колісне, в якому вона мусить перебувати останні п’ять років, називає не інакше як «візочок».
П’ять років боліла спина
Алла народилася й виросла у Слов’янську, що на Донеччині. Працювала в банку, а потім перейшла у сферу торгівлі: магазини, ринок, кондитерська. Дівчині дуже подобався безперервний потік людей, жарти й спілкування.
У 2013 році, у віці 25 років, Алла потрапила в автомобільну аварію. Удар припав на спину, й лишилася велика гематома, але тоді дівчина вважала, що відбулася легко.
«У наступні п’ять років у мене часто боліла спина. Я думала, що, може, підірвала спину, переставляючи лотки, чи застудила коло холодильників. Увесь час знаходились якісь логічні пояснення, — розповідає вона. — Але у 2018 році в мене почало відбирати ноги: я ступала на ногу, але не відчувала підлоги, взуття».
Алла побігла по лікарях: «Кажуть, що аналізи — хоч у космос». Але в якийсь момент вона вже ледве могла ходити. І врешті завдяки МРТ виявили 15-сантиметрову пухлину в спинному мозку — скоріше за все, її спровокувала аварія.
Далі була надскладна хірургічна операція в Харкові та встановлення імпланта на місце хребців, пошкоджених новоутворенням. Чутливість ніг це не повернуло, але вчасна операція врятувала Аллі життя. Та вона не розуміла, що з ним тепер робити.
«2018 рік розділив моє життя на «до» та «після», — ділиться Алла. — Була як овоч: не могла себе обслужити, доглянути — це дуже тяжко для мене».
На кожну найменшу потребу Аллі була потрібна допомога мами.
«Подай, принеси, допоможи — по 100 разів на день. Це мене саму дуже дратувало», — згадує вона.
Найбільшим жахом для дівчини була думка про те, що вона мусить сісти в крісло колісне:
«Я кричала, що ніколи не сяду в нього, щоб мене піднімали, і я пробувала ходити. Рідні виконували накази, але ноги – ні. Коли мама принесла мій перший візочок, мене аж перекосило. Але вона сказала: «Алло, треба! Це зараз будуть твої ноги».
Прийняття й адаптація
Марина Палагута й до біди з донькою займалася масажами, але їй довелося додатково освоїти спеціальні техніки та шукати в мережі інформацію про реабілітаційні центри, де Аллі могли б допомогти. З’ясувалося, що всього за 16 кілометрів — у Краматорську — є такий заклад. Окрім фізичної реабілітації там допомагали соціалізуватися.
Це змінило життя родини, бо вже пів року Алла перебувала в стані апатії. Крім того, вона набрала вагу через гормоновмісні ліки та не хотіла ні з ким спілкуватися, аж поки вони не поїхали до краматорського центру.
«Там були й різні змагання, і навіть конкурси краси, — розповідає Марина. — Цей центр дав нам розуміння, що на візку життя може не зупинятися».
«Те, що з ними працюють лікарі та психологи — це одне. Але коли ти на власні очі бачиш приклад людини, яка веде активне життя попри втрату мобільності — це безцінно. Мене навіть саму надихнуло спілкування з цими людьми бути активнішою і сміливішою», — говорить Марина.
Вона радить сім’ям, які зіткнулися зі схожою проблемою, шукати можливості спілкування з людьми, що вже пережили схожі травми.
Багато хто з нових знайомих Алли освоїв нові професії: «Хтось — айтівець, хтось щось в’яже: люди отримали нові навички, аби забезпечувати себе. Дуже-дуже допомогло те, що там усі такі ж як ти. Ніхто не витріщається на тебе, не відводить очі, як це було в нашому містечку».
Нове життя
Зараз, за п’ять років після того, як опинилась у кріслі колісному, Алла не має жодного сліду від невпевненості того часу. У неї яскраво підведені очі фатальної латиноамериканської красуні й такі ж норовливі вигини брів. Але коли вона посміхається, сміються каро-зелені очі та пухкі щічки. І стає зрозуміло, що то не латиноамериканська драма, а український перчик.
У Краматорському центрі Алла також здобула нову професію: пройшла курс майстрів манікюру — до цього її підштовхнув власний досвід.
Якось вона хотіла зробити манікюр і педикюр, але не могла знайти майстриню, яка б погодилася прийти додому та попрацювати з клієнткою, що не може сама тримати ногу.
«Я вирішила, що навчуся робити манікюр і буду завжди виручати дівчат, нікому не відмовлятиму», — каже Алла.
Їй було дуже приємно, що з новою роботою вона знову змогла заробляти сама й зробила новий крок до самостійності.
Тоді ж у її житті з’явився коханий чоловік Тарас. Вони списалися на Facebook у спільнотах для знайомств. Кілька зустрічей за чаєм, і вже за місяць Тарас на таксі приїхав забирати Аллу з речима до себе. Пара прожила разом майже два роки, але їх розлучила повномасштабна війна.
У квітні 2022 року Алла з матір’ю евакуювалися до Львова, а Тарас лишився в Слов’янську доглядати своїх батьків, які за станом здоров’я вирішили не виїжджати. З того часу бачилися тільки раз.
Евакуація з міста, охопленого панікою, була непростою: Алла з Мариною не одразу змогли потрапити на евакуаційни потяг, а до Львова їхали 33 години. Але й про це випробування жінка розповідає у властивій їй м’якій манері: «Перший потяг відійшов, а ми з мамою та нашою собачкою лишилися на пероні. Було трошечки страшно».
Львівські манікюри для всіх
Після восьми місяців життя в реабілітаційному центрі Алла написала пост про пошук житла у Facebook-спільноті «Львів допомагає».
Відгукнулася львів’янка Вікторія і запропонувала орендувати свою квартиру в Сихівському районі за 5 000 гривень на місяць з урахуванням комунальних послуг. На тлі високих цін на оренду у Львові, умови були прекрасними.
У новій квартирі вона облаштувала робоче місце та знову звернулася до Facebook по допомогу.
Львів’янка Тетяна Стасик додала Аллу в друзі на Facebook, бо впізнала її по фото — вони зустрічалися в реабілітаційному центрі.
Наближався День Валентина. Вона хотіла зробити красивий манікюр, бо зазвичай вони з чоловіком святкують цей день.
«Пишу одній майстрині — та відповідає досить різко, типу «Раніше треба було записуватися, зараз перед святом усе забито!», пишу іншій — та сама історія. І тоді згадала про Аллу, написала їй. Мене одразу підкупило привітне спілкування», — пригадує Тетяна.
Нині майстриня манікюру на кріслі колісному вже має постійних клієнток та щільний графік записів. Часто працює до 21 години, аби прийняти всіх.
Мрія — погуляти центром Львова
Після кожної клієнтки Алла робить перерву на вертикалізаційну зарядку. Лікарі кажуть, що нервові корінці, які вціліли вище по хребту, з часом можуть перебрати на себе функції тих, які жінка втратила через пухлину, тож кожну годину Алла протягом 5-10 хвилин стоїть, тримаючись за стіл чи двері.
«Прогрес уже є. Зараз я вже відчуваю праву ногу та можу на неї хоча б стати. Поки що в мене не замикається замок колінного суглоба, але якщо це станеться, то я зможу встати й потроху вчитися ходити наново», — Алла з посмішкою розповідає про свої успіхи.
Вона має цілком конкретну мотивацію: уже більш ніж півтора роки жінка живе в найтуристичнішому місті країни, а ще жодного разу не бачила ні легендарних львівських вуличок, ні соборів, не пила каву з видом на Високий замок.
Потрапити на вулицю та потім повернутися у квартиру на 4-му поверсі — це справжній квест для Алли та Марини, бо пандуса немає ні в під’їзді, ні біля нього.
«І я спускаюся так: мама простеляє на сходах ковдру, я пересідаю з крісла на сходи й так на сідничках спускаюся — пум-пум-пум-пум — сім сходинок, — розповідає Алла, — тому на вулиці я буваю нечасто — десь два рази на місяць. Коли холодає, то не виходжу зовсім. Я як той підсніжник, знаєте — з’являюся навесні», — сміється.
Щодо встановлення пандуса вона нікуди не зверталася, бо механічний пандус у її будинку був би для спуску при її хворобі занадто небезпечним, а для електричного, вважає, немає місця в панельному домі такої конструкції.
Журналістка ШоТам звернулася за коментарем до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міськради щодо можливості облаштувати електричний пандус і на момент публікації ще очікує на відповідь.
Навіть якщо місто не зробить крок їй назустріч, Алла впевнена, що невдовзі зможе зробити його сама. Жартує, що вже стоїть у цьому напрямку — щогодини, по 15 хвилин.
