Суспільство
Блокноти, скриньки та пляшки. Як на Волині майстриня декорує речі, які розлітаються Європою
Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
В селі Заріччя, що на Волині, майстриня опанувала 14 видів технік декоративно-прикладного мистецтва. Приводом для цього стала реабілітація після операції, яку їй зробили через помилку лікаря. Жінка не впала духом навіть після розлучення з чоловіком і згадала свою дитячу мрію — бути художницею. Сьогодні вона декорує все, що потрапляє під руку, — щоденники, шкатулки, пляшки, фужери. Їх купують не лише поціновувачі ручної роботи в Україні — вироби ще й розлітаються Європою.
Валентина Борусевич
майстриня декоративно-прикладного мистецтва з села Заріччя Волинської області.
Очолює громадську організацію «Стимул осіб з інвалідністю»
Писанка стала розрадою під час хвороби
Я з самого дитинства любила малювати, мабуть, у мене до цього був талант. Але оскільки ми жили в селі далеко від міста, я не ходила до художньої школи — у батьків не було часу мене возити. Тож хоча я з дитинства мріяла стати художницею або модельєркою, пішла зовсім іншим шляхом. Я вступила до педагогічної академії на факультет психології, хотіла працювати з людьми. Однак і в цьому з’явилася перешкода — навчання довелося залишити. Через помилку лікаря мені зробили операцію, потреби у якій не було, і я отримала інвалідність. Як наслідок, ще й розлучилася з чоловіком, бо стала йому непотрібною.
Коли я проходила курси реабілітації, захотілося якось відволіктися від хвороби та особистих проблем. Й от мені спало на думку, чи не спробувати намалювати писанку, тим паче, що мій син це вміє. Хоча я не стала художницею, я дуже тішуся, що він продовжив мій шлях більш професійно. Й от я йому кажу: «Сашко, а покажи, як ту писанку малювати, я хочу спробувати». Він спочатку відповідав, що це не так вже й легко. Та одного разу таки показав. Я намалювала одну писанку до Великодня, потім другу, третю, четверту… А потім спробувала себе ще в декоративно-прикладному мистецтві. Спочатку дивилася в інтернеті майстер-класи, як хтось робить. А потім вже почала пробувати щось своє, таке, яке ніхто не робить. Мистецтво стало для мене розрадою у період моєї реабілітації, і це дійсно допомогло мені знайти сили жити далі. Ось так вже у дорослому віці й почався заново мій шлях до мистецтва.
Перші «мистецькі» кошти отримала з лотка яєць
Перед Великоднем я написала цілий лоток яєць, і мій тато вирішив винести їх на базар і продати. Люди скупили все, і мене так тішило, що мої роботи комусь подобаються. Це був мій перший заробіток як майстрині. З того кошика я отримала приблизно 150 гривень, але і це було дуже радісно. Сьогодні, звісно, я заробляю вже більше, оцінюю час, який я приділяю створенню виробу.
Загалом я вже опанувала понад 14 видів технік декоративно-прикладного мистецтва. Найважчі — вітражний розпис, розпис по склу та точковий розпис. Для того, щоб з ними працювати, потрібно мати ідеальний зір та психологічний спокій, щоб не трусилися руки. Багато вишиваю та плету бісером, працюю з джутовою філігранню — це створення легких і витончених виробів зі шпагату або товстого шнура.
Я малюю писанки в стилі артишок з річними узорами — це така досить скрупульозна робота. Для цього складаються атласні стрічки, ріжуться і клеяться. Також використовую техніку точкового розпису. Створюю ляльки-мотанки, різні скриньки з ниточок та паперової лози, декорую блокноти, пляшки й фужери — та й взагалі все, що попадається під рукою.
Старі речі не йдуть на смітник, а оживають знову
Поки мої односельці викидають використані речі на смітник, я навпаки все перетворюю на шедеври, даю їм друге життя. Наприклад, викинули якусь пляшку від коньяку, вина чи парфумів, я тихенько її забираю, фарбую і прикрашаю. З усього можна зробити красу. Тільки бачу якусь коробочку, я вже знаю, яку шкатулку зможу з неї зробити. Навіть той же дезодорант — я розріжу пляшку, обмотаю її ниточками й зроблю органайзер для канцелярії.
Навіть колись ми з сином йшли через базар, і там стояла дуже гарна оригінальна пляшка. І я так подивилась на неї, захотіла забрати. А син каже: «Мамо, не здумай! Ще скажуть, що ти пляшки збираєш». Мені так шкода стало тієї пляшки, я вже встигла придумати, що я б могла з неї зробити. Не забрала я її тоді, а потім жалкувала. Після цього все гарненьке одразу ж тягаю додому.
Читайте також: Робимо домашній декор зі сміття. Як працює франківський екопроєкт RE: laboratory
Декоровані вироби розлітаються Європою
Свої вироби я продаю через Facebook. Просто виготовляю щось, фотографую, публікую — і це купують. Знайомі ж частенько заходять до мене додому й обирають на місці. Наприклад, коли їм треба привітати зі святом людину, в якої й так все є. Багато є поціновувачів ручних виробів, тому попит на такий продукт досить сильний.
А ще мої роботи купують ті, хто мешкають у Європі — декоровані речі їхали в Польщу, Італію, Білорусь, Німеччину, Ірландію тощо. Люди через знайомих дізнаються про мене або бачать в інтернеті. Наприклад, один наш заробітчанин замовив декорування пляшки вина як подарунок для своєї сеньйори в Італії. Він наперед надіслав мені в доларах кошти на карту, а я вже йому поштою переслала виріб. У заклади громадського харчування цієї ж країни поїхали й орнаментовані пляшки. А для молодят в Ірландії я декорувала вінчальні фужери та свічки.
Вартість кожної роботи залежить від часу, який я на нього витрачаю, тож тут потрібно уточнювати. Наприклад, декорований бісером щоденник може коштувати приблизно 400 гривень, залежно від вартості самого базису — купленого щоденника. Іноді люди приходять зі своїм блокнотом, тоді у вартість входить лише оплата матеріалів та роботи — десь 250 гривень.
З виробами знайомлю через виставки та майстер-класи
Всі вироби я виготовляю вдома. Коли хтось заходить, в мене наче музей: і ляльки-мотанки, і шкатулки, і вітражі. Я завжди намагаюся навчатися чомусь новому. В одній кімнаті я тримаю готові вироби, а в іншій — матеріал. Там в мене фарби, стрічки, бусинки — все закидано. Мистецтвом переважно займаюся вночі, адже вдень завжди досить багато домашніх справ. А також чимало громадської роботи, адже я очолюю організацію «Стимул осіб з інвалідністю». До слова, створили ми її, щоб такі громадяни мали можливість збиратися, допомагати один одному, проводити, якісь майстер-класи чи спортивні змагання — щоб вони не сиділи на самотності зі своїми проблемами.
Також я часто беру участь у різних фестивалях творчості, куди з усієї країни з’їжджаються майстри. На таких виставках я маю змогу показати свої роботи та продавати їх. А ще проводжу різні майстер-класи, зокрема в школі-інтернаті для глухонімих діток і центрі зайнятості для людей. Останні мають змогу опанувати нову техніку, щоб знайти собі роботу. На моїх заняттях були люди, в яких одразу ж виходили ідеальні речі (можливо, вони розуміються в мистецтві). А були й ті, в кого ніяк не виходило, казали, що це не їхнє. Я розумію, що не у всіх мистецтво — це покликання душі, але якщо це розвивати, багато хто може досягнути успіху. Також я намагаюся брати участь у різних тренінгах, щоб розвивати себе в нових сферах. Шкода, звісно, що я не маю освіти художника, однак це не завадило мені зараз займатися тим, чим я вмію, і тішити українців ручною роботою.
Зараз планую більше зайнятися просуванням своїх виробів, адже бачу, що попит на них зростає, й одного Facebook вже недостатньо. Хочу пройти тренінг, який відкриє для мене можливості розвитку бізнесу через інші платформи. Також прагну досягти офіційного результату — визнання мене майстринею народної творчості. Для цього ще потрібно чимало попрацювати й ще більше розвинутися у цій сфері. Але я вірю, що й цього зможу досягнути.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі