Суспільство
Робимо домашній декор зі сміття. Як працює франківський екопроєкт RE: laboratory
Циркулярна економіка — саме такий принцип обрали у своїй роботі засновники івано-франківського екологічного проєкту RE: laboratory. Сміття там не викидають, а створюють з нього вироби домашнього вжитку. А з органіки створюють компост, на якому вирощують екологічно чисті овочі та трави. За два роки діяльності вони зібрали 12 тонн вторсировини та навчили мешканців міста цінувати речі, які зазвичай називають сміттям. На цьому волонтери не зупиняються — і вже готуються до створення простору для екосвідомих людей.
Проміняв ІКЕА на волонтерство
Протягом п’яти років я мав власний бізнес — ми доставляли продукцію шведської компанії ІКЕА і продавали її в Україні. Намагалися не просто реалізовувати меблі, а показувати людям важливість мінімалізму та свідомого споживання. Працювати доводилося багато, і зрештою я вирішив трохи відпочити, приділити більше уваги сім’ї та семирічному сину. Згодом я взагалі вийшов із бізнесу.
Почав шукати справу «для душі», щоб зайнятися чимось цікавим та корисним водночас. І у 2018 році я долучився до громадської організації «Д.О.М.48.24», яка займалася різними проєктами, зокрема, екологічними. Для прикладу, ми відновлювали прирічкову зону на місці сміттєзвалища в селі Опришівці під Івано-Франківськом. Ми очищували берег річки, на місці якого колись було сміттєзвалище. Там же ми зробили дитячий майданчик, територію для їзди на велосипедах, волейбольний майданчик і відпочинкову зону.
Син мене дуже підтримує. Хоч йому лише сім років, він постійно допомагає вести воркшопи. Ми їздили на один проєкт, і там діти обговорювали забруднення морів пластиком. Він дізнався багато цікавого, і тепер частенько розповідає про це іншим. Заради нього я, напевно, і почав займатися громадською діяльністю. А ось мої батьки не дуже задоволені, що я не маю з цього фінансового зиску. Кажуть, іди працюй, займайся бізнесом, і тоді матимеш доходи як раніше. Для них це — результат. Для мене ж дещо інший.
Захотілося в Україні трохи Берліну
З того часу я закохався у громадську діяльність. Зрозумів, що можу бути корисним не лише для родини, а й для інших людей. Я був соціальним інвестором у цій же громадській організації у проєкті «Робоклуб» — навчання для підлітків IT-програмуванню та роботоконструюванню. Зараз ще залишаюся в наглядовій раді цієї ініціативи. Відтак я поїхав до Берліну на навчання в межах проєкту «Реанімація» з відновлення прирічкової зони. Ми побачили багато різних прикладів, як у світі борються з забрудненням довкілля і як відбудовують інноваційні центри. Ця тема стала мені особливо близькою.
Після повернення я почав думати над власним проєктом із захисту довкілля від забруднення побутовими відходами. Це те, на що впливає кожна людина, а не лише заводи й фабрики. Так, у нас із товаришами Олександром Московчуком та Іриною Максимлюк, які також займалися громадською діяльністю, почала з’являтися ідея проєкту «RE: laboratory». Ми почали зі збору вторинної сировини у березні 2019 року. За власний кошт разом з колегами ми встановили контейнери для роздільного збору відходів на заводі «Промприлад» в Івано-Франківську та збирали по сотні кілограмів на тиждень.
За два роки ми зібрали 12 тонн вторинної сировини, провели 42 тематичні воркшопи, організували п’ять екопроєктів та змогли залучити 90 тисяч гривень інвестицій. У лабораторії ми перешиваємо рекламні банери: робимо з них сумки, гаманці, бананки та контейнери для сміття. Також переробляємо пластик із маркуванням 2 HDPE: це кришки від пластикових пляшок і флакони для косметики. Готові вироби не продаємо. Їх забирають з собою мешканці міста, які в нас їх і створюють.
Копнули глибше — до причини забруднень
Для чого все це було потрібно: ми побачили, що екосвідомість населення не на дуже високому рівні. Це пов’язано з тим, що ми не до кінця розуміємо проблему, з якою треба боротися. Наприклад, до пандемії коронавірусу люди не так часто мили руки й не приділяли аж такої уваги гігієні. А коли зіштовхнулися з цим, то почали це робити частіше. Так само й екологічна проблема. Вона є, але поки ми про неї мало знаємо. Багато хто чув, що десь далеко тануть льодовики, а ще десь є озоновий шар, який руйнується. Але ми не до кінця розуміємо, як це впливає на нас.
У нас немає сталої команди: постійними є ми з Іриною. Також у нас вже більш як рік працюють п’ять волонтерів, яких ми залучаємо до конкретних проєктів. Наприклад, Дмитро Долгих-Черниш займається напрямком збору органічних відходів, їх компостуванням та передачею на ферму. Залучаємо волонтерів і коли нам потрібна допомога із завантаженням машини, організацією певної діяльності тощо. Також вони допомагають нам фінансово.
З часом ми з командою зрозуміли, що боремося з наслідками, а треба починати шукати причини. Ми дізналися про такий принцип як «Zero waste» (нуль відходів). Тобто, збір вторсировини є не найголовнішим — важливо пропагувати повторне використання. Тому ми почали займатися просвітницькою діяльністю спільно з працівниками інноваційного центру Promprylad.Renovation. Ми розповідали школярам, як можна зменшити надмірне споживання і не забруднювати довкілля побутовими відходами.
Волонтери у нас заробляють
Для того, щоб почати ці проєкти, ми частково залучали власні кошти, адміністрація інноваційного центру допомогла з контейнерами для збору відходів. Потім ми почали генерувати прибуток зі збору вторинної сировини, адже ми обслуговуємо офіси й беремо з них абонентську плату. І саме так ми вийшли на самоокупність проєкту. Ми маємо можливість залучати волонтерів і деяких з них винагороджуємо за їхню діяльність, адже іноді важко втримати хорошого фахівця.
Прибутки ми переважно витрачаємо на закупівлю обладнання, матеріалів і підтримку волонтерів. Прямого фінансування з грантових програм ми не отримували, але брали участь як партнери в деяких проєктах, з яких у нас залишалося обладнання — швейна машинка, шредер та екструдер для переробки пластику. Інноваційний центр нас підтримує через надання 50% знижки на оренду приміщення через програму для соціальних підприємців.
Чекаємо гостей кожен «Чистий четвер»
Спільно з мешканцями Івано-Франківська в межах одного з фестивалів свідомого споживання ми розробили обладнання з переробки пластику за технологією нідерландського дизайнера Дейва Хаккенса. Він у вільному доступі надав усім охочим креслення, за якими можна зробити прилад для перероблення пластику, так званий шредер та екструдер. Тепер він у нас є, і всі містяни щочетверга можуть прийти до нас, працювати на ньому, перероблюючи пластикові флакони від побутової хімії на корисні вироби для дому, наприклад, вази, кашпо для квітів. Цей день ми називаємо «Чистий четвер».
Як правильно його використовувати, ми навчаємо під час безкоштовних лекцій і воркшопів. Хоча зараз працювати з пристроєм вони не можуть через обмеження на тлі пандемії. Але ми все ж проводимо невеличкі майстер-класи та частково навчаємо мешканців міста онлайн, щоправда, це не так ефективно. Завдяки наявному обладнанню ми змогли сформувати вже свідому громаду людей, яка регулярно приходить до нас та займається творчою переробкою.
Свій мінігород — нуль хімікатів
Влітку 2020 року ми вирішили рухатися далі — зайнятися вирощуванням харчових продуктів без шкідливих домішок. Домовилися з адміністрацією інноваційного центру Promprylad.Renovation, що будемо створювати на їхньому даху міський сад, куди кожен мешканець Івано-Франківська зможе прийти й попрацювати, виростити щось власними руками та взяти це з собою додому.
Ми збираємо харчові відходи з закладів харчування, компостуємо їх і на основі цього вирощуємо різні види овочевих культур: картоплю, буряк, редиску, моркву, духмяні трави. Проростають вони у маленьких контейнерах, які ми виставили на терасу. Коли потеплішає, ми хочемо продовжити цей проєкт, збільшивши площу. У нас є стійки гідропоніки, а хочемо зробити ще й грядки, щоб громада міста могла там працювати.
Колообіг ресурсів на одній території
Ми зараз охоплюємо формати вирощування локальної їжі та збір харчових відходів. Також збираємо вторинну сировину, яку віддаємо на переробку нашим партнерам. Ми працюємо за принципом циркулярної економіки — коли з певного ресурсу створюємо виріб, його використовуємо, а залишки переробляємо на новий матеріал. Так з’являється інший ресурс, з якого ми виробляємо ще один продукт. І так доти, доки ресурс не зникне.
Ми збираємо органічні відходи на території центру, віддаємо їх партнерам для компостування, потім цей компост забираємо і на ньому вирощуємо продукти які передаємо закладам харчування на заводі. Таким чином, ми робимо ресурсне коло на території замкнутого простору.
З бізнесом жилося простіше, але не повернусь
У 2021 році плануємо збільшити площу міського саду на даху, а впродовж 2021-2022 — відкрити в Івано-Франківську першу громадську сортувальну станцію. Це стане простором для екосвідомих людей, який об’єднає збір вторсировини, творчу переробку і майданчик для подій та просвітницької діяльності.
Я не шкодую, що залишив свій бізнес заради громадської діяльності. Хоча займатися нею виявилося складніше, ніж я уявляв. У бізнесі є вигода у двох сторін: покупець-продавець чи постачальник-закупівельник. Тут складніша ситуація, адже ми розуміємо, яка є вигода, але не можемо її помацати. Вплив на екологію завжди оцінити досить складно. Але я точно хочу продовжувати цю діяльність. Розумію, що це довготривалий процес, але від цього не менш важливий.
Суспільство
Цієї суботи урбаніст з Данії Мікаель Колвілл-Андерсен збирає толоку. Разом із киянами він планує розфарбувати простір на Контрактовій.
Це дозволить Мікаелю підготувати місце, де він обіцяє створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі.
Про це автор ідеї повідомив у своєму інстаграмі.
Оживляємо сірий асфальт
Мікаель Колвілл-Андерсен планує створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі. Він закликає киян приходити на толоку, аби долучитися до творчого процесу. : «Разом перетворимо простір на яскраве, живе місце з фарбами, атмосферою та людьми, яким не байдуже»
Читайте також: Гурт Ziferblat відсвяткував День вишиванки в Базелі разом з українською громадою (ФОТО)
У своєму відеозверненні данський урбаніст наголошує, що хоче оживити сірий асфальт, додавши фарб. Це підготовка простору до облаштування, де Мікаель планує розставити вуличні меблі.
Нагадуємо, що українці відкрили виставку свого народного вбрання у Сан-Антоні.
Фото обкладинки: Львівський мніципальнй мистецький центр
Суспільство
На ютуб-каналі «ПриватБанку» вийшов четвертий епізод «Збірного подкасту» — спільного з Mastercard відеопроєкту для тих, хто волонтерить і займається благодійністю.
Цього разу засновниця Bazilik School і волонтерка Марина Батуринець ділиться прикладними порадами щодо механіки зборів та ефективного залучення коштів.
Закриваємо збори: поради Марини
Порада 1 — не боятися просити знайомих про допомогу
Щоб запустити креативний збір, Марина звертається до всіх, хто може їй щось порадити, створюючи своєрідні фокус-групи:
«Коли я не впевнена, чи такий візуал зайде, я біжу, шукаю друзів-дизайнерів. Я йду до своїх друзів-креативних директорів і розпитую, показую. Я завжди йду і до самих військових, тому що я можу щось вигадати, але не врахувати якогось нюансу».
Порада 2 — працювати над сторітелінгом
Це можна втілити в кілька способів. Наприклад, ви можете розказати, ким вам доводиться військовий, для якого ви збираєте кошти: родичем, другом дитинства, колишнім колегою тощо.
Марина зазначає, що в неї була інша ситуація, — вона закривала збори для підрозділу розвідки, про який нічого не могла розповідати, тому на старті спрацьовував її соціальний капітал. Та влітку 2024 року це вже не діяло, тому волонтерка пішла іншим шляхом:
«Я сказала: “Друзі, хочете ви чи не хочете, а я починаю до вас їздити. Бо якщо я не можу розповідати ваші історії, то я хоча б буду розповідати історії того, де ви перебуваєте, що відбувається”».
Для Марини головне правило її сторітелінгу — не нашкодити військовим.
Порада 3 — ділити збір на досяжні суми
Якщо вам потрібно назбирати велику суму, подумайте, стільки маленьких донатів вам може знадобитися, щоб його закрити. Волонтерка так розповіла про свій останній спільний збір:
«Ми просто брали 200 людей, які збирали по 100 доларів. Тоді я пояснювала: 100 доларів — це знайти 100 людей, які дадуть тобі по 40 гривень. Пройдусь по робочих чатиках, по чатиках однокласників, і воно якось назбирається».
Читайте також: «Це вже частина життя»: Олена Риж у «Збірному подкасті» про донати і дії, що під силу кожному
Порада 4 — звертатись до тих, хто вже закривав такі збори
Якось до Марини в дірект постукала дівчина, яка завжди збирала невеликі суми, але цього разу мала мету в мільйон гривень. Волонтерка запропонувала зустрітися в зумі, і вони півтори години розбирали, які в дівчини є можливості, щоб закрити цей збір.
«За місяць я заходжу в книгарню “Сенс” на Хрещатику, до мене підходить хлопець і каже: “Хочете зробити фото за донат?”. Тобто вона пішла, домовилася з книгарнею, щоб робити там фото. Я піднімаюсь на касу, а на касах усюди стоять QR-коди, тейбли з її фотографією та підписом, на що вона збирає».
Порада 5 — використовувати всі можливості, щоб залучити кошти
Марина вважає класною практикою, коли ти на донати щось обмінюєш. Зокрема, вона впевнена, що бізнеси та бренди теж хочуть бути залученими, тому волонтерка стояла за баром, домовлялася з брендом косметики про 5% від денних продажів на збір, проводила розмови з різними людьми зі своєї індустрії в межах проєкту «Поговоримо» від Bazilik School. З ідей, які втілювала сама, Марина розповідає про продаж борщу під час відключень світла, кавунів, які вона привозила з Херсону, а також розіграш книжок з офісної бібліотеки.
Більше корисних порад від Марини Батуринець ви знайдете у повному випуску «Збірного подкасту».
Як зручно закривати збори з «ПриватБанком»
А щоб зручно та ефективно збирати кошти, «ПриватБанк» має сервіс «Конверти» в застосунку «Приват24». Це простий інструмент для створення благодійних зборів, бо достатньо виконати кілька кроків:
- створити «Конверт»;
- додати короткий опис;
- додати зображення;
- поділитися посиланням у соцмережах.
Пожертви можна надсилати у зручний спосіб — через Apple Pay, Google Pay, за реквізитами, номером картки, QR-кодом або готівкою через термінали самообслуговування.
Фото: «ПриватБанк»
18 травня Україна відзначає важливу дату — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримців.
Мустафа Джемілєв понад 50 років говорить про депортації, репресії, окупацію та боротьбу за право бути вдома. Його життя — це шлях вигнанця, дисидента, політичного в’язня, що став символом незламності для кримських татар. ШоТам розповідає історію Мустафи.
Перші роки вигнання та спротиву
Мустафа Джемілєв народився в листопаді 1943 року в Криму. Уже за шість місяців його родину разом з усім кримськотатарським народом депортували до Узбекистану.
Там минуло його дитинство — у вигнанні, під наглядом, без права повернутися на Батьківщину.
Юнаком він приєднався до організації «Союз кримськотатарської молоді», де очолив історичний відділ і виступав із доповідями про свій народ. Однак у 1962 році організацію розігнали, а за Джемілєвим почали стежити агенти КДБ.
У 20 він уже став відомим радянським дисидентом. Його виключили з інституту за поширення рукопису про історію кримських татар, а згодом завели на нього кримінальні справи та ув’язнили.
Увʼязнення та голодування
Після першого звільнення з вʼязниці в 1967 році Мустафа Джемілєв не пішов у тінь — він долучився до кола правозахисників і став одним з перших в СРСР, хто почав публічно говорити про утиски кримських татар. Разом з однодумцями вступив в Ініціативну групу з захисту прав людини. За це отримав новий арешт: у 1969-му радянська влада знову кинула Джемілєва за ґрати — цього разу за «поширення вигадок, що ганьблять радянський лад».
Загалом дисидент провів у радянських таборах і тюрмах 15 років, відбувши 7 термінів ув’язнення. Під час одного з них — у 1975 році — влаштував голодування, що тривало 303 дні. Це одне з найдовших задокументованих голодувань у світі.
«Я голодував 10 місяців. Тиждень нічого не їж, потім приходить лікар, обмацує. Наглядач тримає тебе за руки, санітари вводять роторозширювач, в нього — шланг, через лійку вливають живильну рідину. Я швидко зрозумів, що пручатися не треба, інакше розширником зуби виб’ють або окріп заллють, щоб стравохід спалити», — розповідав Джемілєв.
Перше повернення додому
«Мій перший візит у Крим стався після чергового терміну ув’язнення та півтора року під наглядом», — каже дисидент.
Тоді на півострові вже жили близько 2 тисяч кримських татар — усі без прописки та під загрозою депортації. Їх ловили міліціонери й силоміць вивозили з Криму.
До Сімферополя Джемілєв летів з Ташкента. В літаку поруч сиділа молода студентка, яка з тривогою згадувала про повернення кримських татар. А на запитання, що для нього Крим, він відповів просто: «Це мій Крим. Я звідси. І нікому нічого забирати не збираюся — збудуємо нове».
На півострові його зустрічали свої — возили по горах, розповідали, як виборюють прописку. Комусь вдавалось її отримати тільки після погроз самоспалення, інші справді себе підпалювали, а когось намагалися завербувати в КДБ.
Весь місяць за Джемілєвим стежили — «топтуни» чергували в машинах навіть уночі. Але він зберіг спокій: «Навіть якщо вони були поруч, розмови не розуміли — ми говорили кримськотатарською».
Став головою Меджлісу
У 1989 році Мустафа Джемілєв разом з родиною нарешті повернувся до Криму — вони оселилися в Бахчисараї. Саме тоді почалася нова хвиля боротьби за права кримських татар — уже на рідній землі. Але навіть після повернення прописку, як і тисячам інших, Мустафі не дали.
У 1991-му кримські татари зібрали Другий курултай (збори) — вперше після 1917 року. На ньому Мустафу Джемілєва обрали головою Меджлісу — представницького органу народу. Також ухвалили декларацію про національний суверенітет і звернулися до ООН, президента СРСР та жителів Криму.
Цей період символічний — повернення додому стало важливою віхою для цілого покоління. Для багатьох це памʼять, травма та надія. Ось як це згадує режисер Наріман Алієв, чия родина теж повернулась у Крим в 1990-х:
«Особисто мені, аби зрозуміти, хто я, довелося поїхати з Криму. Я почав краще розуміти, ким є, яким є моє минуле… Аж тут прийшли окупанти й забрали Крим».
Уже в незалежній Україні Джемілєв став народним депутатом, але не зупинився на політиці. Він став «голосом Криму» на міжнародній арені: зустрічався з президентами, виступав в ООН, ініціював подання подання до Європейського суду з прав людини справу «Меджліс кримськотатарського народу та інші проти Росії». Дисидент робив усе, щоб про депортацію, знищення культурної спадщини та зрештою про окупацію Криму дізнались у світі.
Окупація півострова
У квітні 2014 року, після анексії Криму, російська влада заборонила Мустафі Джемілєву в’їзд до Росії та Криму на п’ять років. Це рішення стало черговим кроком в тиску на кримськотатарський народ і його лідерів.
3 травня 2014-го близько 5 тисяч кримських татар зібралися на пункті пропуску «Турецький вал» в Армянську, щоб зустріти Джемілєва та допомогти йому потрапити на півострів. Люди несли кримськотатарські й українські прапори, скандували «Мустафа!», «Міллєт!» (народ), «Ватан!» (Батьківщина).
Однак після перетину українського КПВВ голову Меджлісу зустріли російські силовики, і він змушений був повернутися до Києва. Там Джемілєв продовжив боротьбу за деокупацію Криму та захист прав кримських татар.
Повномасштабна війна
«Я вже знав, що 24 лютого під ранок почнеться бомбардування», — згадує Джемілєв.
У ті дні дисидент говорив напряму з представниками міжнародної спільноти, переконував їх, пояснював. Джемілєв — не лише символ кримськотатарського спротиву, а й той, хто сьогодні продовжує тримати тему Криму у фокусі світу.
Саме він зустрічався з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, і завдяки цим перемовинам вдалося звільнити незаконно засуджених політичних в’язнів, серед яких був перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.
Визнання
Мустафа Джемілєв — символ ненасильницького спротиву, який усе життя присвятив боротьбі за права кримськотатарського народу. Його внесок відзначений низкою престижних нагород і визнань:
Герой України (2023)
13 листопада 2023 року, у день свого 80-річчя, Мустафа Джемілєв отримав найвищу державну нагороду — звання Героя України. Президент Володимир Зеленський особисто вручив орден Держави, відзначивши «визначний особистий внесок у становлення та розбудову незалежної Української держави, мужність і самовідданість у відстоюванні прав кримськотатарського народу».
Кандидат на Нобелівську премію миру
Джемілєва неодноразово висували на здобуття Нобелівської премії миру — зокрема, у 2009, 2011, 2015 та 2022 роках. У 2011-му його кандидатуру підтримали 17 професорів з університетів України, Польщі, Угорщини, Румунії, Росії, Туреччини та США, а також троє парламентарів з України, Канади та Європейського парламенту.
Почесний доктор у Туреччині
У грудні 2023 року Мустафі Джемілєву присвоїли ступінь почесного доктора Університету продовольства та сільського господарства Коньї. Під час церемонії він зазначив, що ця нагорода є «великою моральною підтримкою для кримськотатарського народу».
