Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Українські церкви та ЛГБТІК-спільнота: діалог (не)можливий

Опубліковано

Хоча українське суспільство, в цілому, можна охарактеризувати як досить консервативне та релігійне, на наше щастя, і на відміну від багатьох наших сусідів, в Україні з моменту проголошення незалежності не виявилося домінуючої релігійної організації, що б впевнено претендувала на статус (квазі)державної церкви. Такий, які фактично мають, наприклад, православна церква в Росії та Грузії або католицька в Польщі та Литві. Тому виникає питання, а хто ж у нашій державі презентує церкву в цілому?

Відповідь на таке запитання досить проста: майже всі помітні церкви та релігійні об’єднання України (християнські, мусульманські та юдейські) входять до складу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Ще у 2007 році ВРЦіРО ухвалила декларацію «Про негативне ставлення до явища гомосексуалізму та спроб легалізації так званих одностатевих шлюбів (реєстрації одностатевих партнерств)». Останній пункт цього документу стверджує, що «Ми готові у відкритій дискусії обстоювати погляди, викладені у цій Декларації». Це брехня. 

Я це знаю з особистого досвіду, бо останні двадцять років намагався побудувати хоч якийсь діалог, налагодити хоч якісь контакти між українськими ЛГБТІК-рухом та ВРЦіРО в цілому або її окремими членами. Вони послідовно відмовляються це робити — просто не відповідають на публічні звернення до них. 

Восени минулого року українські ЛГБТІК-організації направили таке спільне звернення до ВРЦіРО, там підтвердили його отримання та пообіцяли відповісти — на цьому все й скінчилося. У непублічному спілкуванні спікер ПЦУ, нині вже митрополит, а тоді ще архієпископ Євстратій (Зоря), прямо написав у своєму Фейсбуку, щось на кшталт «ми не дозволимо вам застосувати в Україні технології, які спрацювали на Заході». 

Точну цитату навести не можу, бо після цього святий отець забанив мене, а згодом взагалі видалив той запис, до якого я залишив свій коментар з пропозицією про налагодження діалогу між церквою та ЛГБТІК-спільнотою.

Діалог з нами українським церквам не потрібен, бо вони розуміють, що їм доведеться відповідати на незручні питання, на які відповіді у них немає. Саме це спрацювало на Заході, й наші церкви не бажають повторювати помилки своїх колег. Відкрита дискусія в їхньому розумінні — це непублічне лобіювання своїх інтересів на закритих зустрічах з представниками влади та організація власних заходів, куди сторонніх не запрошують і голосу їм не надають.

Представникам ВРЦіРО дещо ніяково відкрито солідаризуватися зі своїми московськими колегами та обстоювати гомо/трансфобні принципи Русскоґо міра. Однак, вони не відступаються від них навіть під час війни з Росією, і та й сама ПЦУ нещодавно ухвалила чергову декларацію «Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму)», немов би списану з рішень Всемірного Русскоґо народного собору. 

Це не дивно, бо всі пострадянські церкви є глибоко травмованими десятками років життя у безбожному СРСР. Поки їхні західні одновірці будували відкрите вільне суспільство, наші церкви були загнані в глухе підпілля, сприймаючи свою архаїчність як збереження істинної віри. Вони бояться вільного світу та не бажають жити за його принципами. Грубо кажучи, ментально всі вони належать до Московського патріархату. Як Москва, вони без вагань вдаються до брехні та маніпуляцій, оголошуючи непримиренну війну проти власних ЛГБТІК-співгромадян до переможного кінця. Їхня абсолютно безкомпромісна позиція означає те, що будь-який діалог з ними стосовно ЛГБТІК-питань, на жаль, можливий тільки після їхньої поразки у цій війні.

Як Москва, вони не хочуть визнавати, що цю війну програють. На Заході ми спостерігаємо, як всередині самих церков починають все гучніше лунати голоси про нагальну потребу у зміні ставлення до ЛГБТІК-людей та прийняття їх в той чи інший спосіб. Вже чи не більшість провідних протестантських деномінацій це зробили, а інші, разом з католицькою церквою, знаходяться в самому розпалі дискусій щодо цього. Така дискусія вже почалася і в православній церкві, поступово набувають популярності ліберальніші течії в юдаїзмі та навіть ісламі. 

Це вже починає складати проблему для українських католиків: поки наші римо- та греко-католики змагаються між собою у проявах презирства та ворожнечі до ЛГБТІК, папа Франциск публічно підтримує легалізацію одностатевих партнерств (не шлюбів, але не менше з тим) і допомагає нужденним трансґендерним повіям. Наміри та дії ліберальних західних одновірців викликають обурення та жах серед українських католиків, і не виключено, що невдовзі їм доведеться замислитися, залишатися їм під владою Ватикану чи будувати собі альтернативний Ватникан, разом з одновірцями з Росії, Уганди і Зімбабве. Досить несподівано питання ставлення до гомосексуальності та трансґендерності стали для сучасних церков визначальними, провокуючи у християнстві чергову велику схизму. 

Тим часом останні соціологічні опитування демонструють, що ставлення українського суспільства до ЛГБТІК-людей досить швидко поліпшується, а довіра до церкви в цілому стрімко падає. Наприклад, згідно з Центром Разумкова, рівень суспільної довіри до церкви у травні цього року зменшився порівняно з лютим-березнем відразу на 9(!) відсотків. Епоха посткомуністичного «відродження духовності» явно вже добігла кінця. 

Подобається це будь-кому чи ні, але діалогу між церквами та ЛГБТІК-спільнотою однаково не уникнути. Хоча б тому, що вони не є взаємовиключними поняттями: серед вірян і духовенства абсолютно всіх церков не бракує прихованих, а інколи й відкритих, ЛГБТІК та їхніх друзів.

Зі зростанням видимості ЛГБТІК-спільноти, зростає обізнаність суспільства з ЛГБТІК-питань і стає все очевиднішою брехливість гомофобної пропаганди. На наших теренах справа гальмується тим, що церковне начальство в нинішній Україні складається винятково з людей, вихованих в СРСР, які гармонійно поєднують ветхозавітні заповіді з моральним кодексом будівника комунізму. 

Однак, їм на зміну зрештою приходить нове покоління, що зростає вже в зовсім інших умовах вільного та легкого доступу до інформації та вільної конкуренції ідей. Пересічні віряни та священики починають вголос говорити про те, що їхнє начальство старанно замовчує. 

Запорукою невідворотних змін є саме це — відкритий вільний світ, до якого тепер належить і Україна. Діалог між церквою та ЛГБТІК починається з безпосереднього знайомства на особистому рівні, і не варто недооцінювати важливість простих людських стосунків і сили людських почуттів. 

Справжня публічна дискусія з ЛГБТІК-питань у православному світі почалася буквально на наших очах, минулого року, з того, що архієпископ Елпідофор, глава вірян Константинопольського патріархату в США, бувши з візитом в Афінах, охрестив там дітей, яких геївська пара народила за допомогою сурогатних матерів. Це викликало неймовірний скандал у грецькому та світовому православ’ї, але архієпископ (до речі, кавалер українського ордена Ярослава Мудрого) відмовився покаятися за свій вчинок. 

Він охрестив дітей двох православних американських геїв, яких знав з їхнього дитинства — дітей своїх друзів і духовних синів, які виросли на його очах. Елементарна людська любов, совість і розум виявилися вищими за гомофобні упередження. 

Легко зневажати та ненавидіти тих, кого знаєш лише по брудним анекдотам і ворожій пропаганді. Важко відмовити у гідності та повазі близькій людині. Митрополит Євстратій (Зоря) недаремно так боїться відвертого спілкування між представниками ЛГБТІК-спільноти й церкви — любов здатна перемогти ненависть. За всю свою історію людство так і не вигадало принципу спілкування, кращого за так зване золоте правило моралі: «Стався до людей так, як хочеш, щоби ставились до тебе». 

Зрештою, це працює.


Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Андрія Кравчука. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Колонки

10 правил доброчесності, яких має (або може) дотримуватися кожен в повсякденному житті 

Опубліковано

«Доброчесність — це чинити правильно, навіть коли ніхто не бачить». Це не єдине та не вичерпне визначення, але найбільш універсальне. Саме ним послуговується команда Національного агентства із запобігання корупції. 

Вітаю, я Ірина Чаговець, керівниця Офісу доброчесності НАЗК. Це окремий підрозділ, який навчає доброчесній поведінці не тільки публічних службовців і антикорупційних уповноважених. В зоні нашої уваги ще й школярі, студенти, освітяни. І не тільки. Ким би ми не були – вчиняти доброчесно можемо і маємо. Тому разом вчимо і вчимося чинити правильно. Бо певні: доброчесність — не просто красиве слово, а нова норма поведінки. 

Чи складно це впровадити в свою буденність? Думаю, ні. Усього 10 простих правил на щодень — і країна почне змінюватись з кожного з нас.  

  1. Не беріть та не давайте хабарів

Якщо є побутова корупція, то має бути і побутова доброчесність. Віддячити грошима лікарю чи презентувати щось коштовне вчительці — давно не ОК у сучасному світі. Кожен, хто робить свою роботу і отримує за це оплату від держави, не має вимагати за це додаткової винагороди. Не купуйте особливого ставлення до себе хабарями чи дарунками. Натомість, справжньою подякою вихователькам буде поважати їхню працю та активно брати участь у житті дитини.

Велика корупція подекуди починається з маленьких неочевидних вчинків. Не підживлюйте її.

  1. Навчайтесь без шпаргалок, списування чи плагіату

В школі, а потім і в університеті, часом, від дітей вимагають гарних оцінок та успішності. Врешті, дитина починає шукати обхідні шляхи. Списувати, купувати реферати, дипломні роботи тощо. Але ж ми вчимося для себе. Всотуйте знання, перевіряйте, як запам’ятали інформацію, оцінюйте засвоєне — так ваше навчання буде максимально корисним. А от купувати дипломи в інтернеті, видавати чужі реферати за свої чи присвоювати собі чужі заслуги — однозначні “червоні прапорці” в доброчесній освіті. Туди ж — підтасовування результатів тестів чи просто списування у когось. Не треба так. 

Доброчесність вимагає більше зусиль. Але і повага до себе, і справжні, а не куплені, знання — безцінні. 

  1. Будьте доброчесними не тільки в реалі, а й у віртуалі 

Здається, що та одна картинка з гуглу важить? Візьму її до презентації. Проте у кожного зображення чи тексту є автор (навіть якщо це ШІ). І використовувати чужі фото або копіювати дописи без зазначення авторства – не можна. Доброчесно — пошукати оригінал, запитати у автора дозвіл, врешті, підписати при публікації. 

Подекуди анонімність та вільний доступ до контенту у мережі вабить вдаваною безкарністю, але ж пам’ятаємо: доброчесність понад усе! 

  1. Залиште піратство в минулому 

Слухати музику на офіційних стрімінгах, купувати фільми в онлайн-кінотеатрах, не шерити електронні книжки та навчальні курси поміж друзями –  нескладно, правда? Споживати контент доброчесно — це про підтримку контентотворців та повагу до себе. Тож, беремо за правило  насолоджуватися улюбленою творчістю свідомо! 

  1. Будьте доброчесними в роботі та кар`єрі 

Чи може бути доброчесними в дрібних вчинках? Однозначно! Поміняти воду в кулері, якщо вона скінчилась на вас, не засмічувати місця чи предмети загального користування, допомогти колезі чи колежанці подужати Excel-табличку. Ми проводимо на роботі більшу частину дня, тож доброчесна поведінка в колективі допоможе зробити його комфортнішим для всіх. Додаємо нетоксичну робочу комунікацію та дотримання особистих кордонів колег — готово, ви неперевершені! 

Команда НАЗК обрала для себе доброчесність, як одну з цінностей організації і це допомагає щодня обирати світлу сторону 😉 

  1. Виконуйте обіцянки

Це одне з найочевидніших правил: якщо даєте комусь слово — дотримайте його. Якщо порушили обіцянку — перепросіть та намагайтесь уникати таких ситуацій надалі. Досвід показує, що доброчесна поведінка часто стає фундаментом для взаємовигідних партнерств. Всі хочуть мати справу з людиною слова. Тож, будьте нею! В першу чергу, стосовно самого себе. Обіцянки собі – це теж важливо. Дати собі відпочинок після важкої справи, зайнятися нарешті спортом – зробіть для себе те, що обіцяли. 

  1. Уникайте людей, яким бракує доброчесності

Оточення завжди формує наші погляди та враження про нас. Маєте справи з корупціонерами? Будьте готові пожертвувати власною репутацією. Толерування корупції неприпустиме у будь-якому вигляді, це аксіома. Не виправдовуйте тих, хто вчиняє недоброчесно та уникайте асоціацій з ними. Воно вам не треба. 

Не толерувати корупцію можна в різних сферах. Навіть, у побутових дрібницях. Подумайте, що зробите, якщо ваш родич придбає за гроші водійське посвідчення? Або за хабарі отримає диплом лікаря. Чи довірите йому себе оперувати?  

  1. Постійно розвивайте свої навички доброчесності 

Навчання антикорупції та доброчесності може бути простим та неочевидним способом розвинути ці навички. Але це працює. І, найперше, звісно радимо проходити онлайн-курси на навчальній платформі Study.nazk. Наша команда робить їх простими, доступними та інтерактивними. На платформі зареєстровані вже понад 145 тисяч користувачів. Приєднуйтесь і ви!  

Дізнайтесь про історичні передумови корупції та яка вона взагалі буває на безкоштовному курсі “Основи антикорупції для всіх і кожного”. А також спробуйте себе в ролі новачка на публічній службі  — в режимі інтерактивного симулятора здогадайтесь в якому випадку можна приймати подарунки чи “винагороди”, чи можна бути керівником невістки і що можна розповідати друзям про державні таємниці. Буде захопливо. 

Також знаходьте надихаючі історії доброчесності на сторінках книжок. Наприклад, раджу до прочитання: 

  • “Справедливість. Як вчиняти правильно?” Майкла Сендера
  • “Людина в пошуках справжнього сенсу” Віктора Франкла
  • “Кобзар” Тараса Шевченка
  • “Сад Гетсиманський” Івана Багряного
  1. Підтримуйте справедливість і рівність у повсякденному житті

 Активно сприяйте рівним можливостям і справедливості у вашому оточенні. Переконайтесь, що всі мають однаковий доступ до ресурсів і можливостей. Ваші дії та рішення повинні сприяти відсутності дискримінації за будь-якими ознаками (стать, раса, віросповідання або соціальний стан). Створюйте умови, за яких кожен та кожна відчуватиме себе цінною та поважною частиною спільноти. Виховуйте в собі та інших повагу до різноманіття та відкритість до нових перспектив. Зробіть так, щоб ваші повсякденні вчинки відображали принципи рівності і справедливості Це теж буде внеском у розвиток більш доброчесного суспільства.

  1.  Не піддавайтеся настроям «все пропало»

У медіа та соціальних мережах частіше переважають повідомлення про жахливий рівень корупції, що нищить країну. І, значно менше, про її подолання чи запобігання. Команда Офісу доброчесності НАЗК працює на зміну цієї тенденції. Про хороші новини та вдалі практики антикорупції розповідаємо у своєму телеграм-каналі . А відтепер – і в експертних блогах на «Шо там?». Ми знаємо безліч прикладів, коли доброчесність перемагає. І розкажемо про них вам. Давайте гуртуватися в доброчесні спільноти! Ну, і починати зміни з себе, куди ж без цього. 

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Читати далі

Колонки

Відновлення через спорт: як лучництво допомагає ветеранам у Харкові

Опубліковано

Хлопець з ампутацією пальців зумів відпрацювати потрапляння в центр мішені 90 зі 100. А ветеран із Дніпра, завершивши курс реабілітації за допомогою стрільби із лука, повернувся додому та облаштував у дворі будинку простір для продовження тренувань. Від цих історій стає тепліше й ми розуміємо, що наша робота приносить плоди!

З осені минулого року психологи Мальтійської служби у Харкові впровадили у програму реабілітації та емоційного розвантаження ветеранів адаптивний спорт – лучництво.

Така реабілітація стала можлива завдяки співпраці Мальтійської служби допомоги, БФ «Харків з тобою» та майстра спорту України з блочного лука, волонтера Юрія Дорошенка. У листопаді 2023 року в тирі школи олімпійського резерву відбулося перше тренування для ветеранів бойових дій та медиків одного з госпіталів.

Перед стрільбою усім учасникам на майданчику проводять інструктаж із техніки безпеки та невелику розминку. Далі ж починається найцікавіше – процес взаємодії тренерів із кожним лучником. Тут навчають як тримати спину, руки, як має бути натягнута тятива та як проводити пристрілку в ціль. І на початку – це все без стріли. 

На собі відчула, як це докласти зусиль, побудувати тіло, становище рук, відпрацювати прицільність, і, нарешті, потрапити в ціль.

Стрільба з лука дозволяє не лише зміцнити фізичну форму, а й розвинути впевненість, незалежність. А завдяки підвищенню чутливості пальців збільшується відчуття зв’язку із зовнішнім світом, що позитивно впливає на емоційну сферу та відновлення когнітивних функцій.

З цих поїздок на стрільбу завжди повертаємось з історіями, які залишаються з нами ще надовго. Хлопець з ампутацією пальців, завдяки своїй завзятості й підтримці тренерів, зумів відпрацювати потрапляння в центр мішені 90 зі 100. Я часто спостерігала за тим як він вправляється з луком, помічала його втому наприкінці тренування, і розуміла, що саме він поставив собі за мету. 

Другий випадок, коли ветеран із Дніпра, по завершенні реабілітації у Харкові, повернувся додому й у дворі свого будинку облаштував простір для продовження тренувань.

Від цих історій стає тепліше й переповнює відчуття гордості за хлопців. Ми розуміємо – наша робота важлива й приносить плоди.

Разом із командою психологів Мальтійської служби вдалось налагодити необхідний елемент цього процесу. Ми проводимо діагностику емоційного стану учасників стрільби до та після тренування за методикою HADS, аналізуємо динаміку показників емоційного стану кожного учасника протягом серії тренувань. Це все дозволяє коригувати роботу психолога в індивідуальних інтервенціях із ветеранами.

Зараз такі виїзди стали регулярним та налагодженим процесом. Із закритого приміщення тиру, з настанням весни, тренування перейшли на свіже повітря стадіону. Це додає енергії всім учасникам та тренерам, а ще з’являється «поправка на вітер», яка в прямому розумінні – допомагає потрапити в ціль, а у переносному – помічати об’єктивну реальність й не зійти зі шляху до мети.

 Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Читати далі

Колонки

Як організувати діяльність робочої групи в евакуації: досвід Соледарської громади

Опубліковано

Соледар зараз повністю зруйнований РФ. Попри те, що фактично його не існує, а люди розпорошені по всій Україні — громада в евакуації змогла об’єднатися, а допомогла в цьому робоча група з безпеки та соціальної згуртованості Соледарської громади, яка входить до Мережі робочих груп Донеччини та активно співпрацює з ними.

Вікторія Грунська розказала, як в евакуації успішно згуртувати переселенців, а Катерина Устименко — мешканка Соледару розказала, що вдалося зробити у Дніпрі завдяки робочій групі.

Робочу  групу з питань громадської  безпеки та соціальної згуртованості Соледарської громади заснували ще до повномасштабного вторгнення, у 2019 році. Тоді вона налічувала близько 17 членів/-кинь. Серед них й Вікторія Грунська, жінка виконувала роль менеджерки, координувала роботу та відслідковувала запити місцевих мешканців, аби доносити їх до групи. Пані Вікторія працювала у Соледарській бібліотеці, а на засідання групи потрапила, як активна громадянка.

«Я була туди запрошена, як директорка міської  бібліотеки. Якраз тоді було  оголошено конкурс на створення громадських просторів на базі публічних бібліотек. Тоді я не була офіційно членкинею робочої групи, а потрапила туди як небайдужа мешканка», — каже пані Вікторія.

Жінка пригадує, що після першого засідання вона ще більше надихнулась ідеєю допомагати громаді та розвивати її. Згодом саме в бібліотеці пані Вікторії проходили засідання робочої групи. 

Цей осередок став платформою для реалізації нашої героїні, вона стала координаторкою робочої групи від громадськості. Також небайдужі мешканці відвідували тренінги, фокус-групи, у бібліотеці зароджувались ідеї, які з часом реалізовувались як мініініціативи, писались проєкти та розроблялись плани на майбутнє.

З часом у місті створили волонтерський центр, який допомагав переселенцям/-кам, які їхали сюди в перші дні повномасштабної війни. Він проіснував до квітня, допоки місто не почали покидати вже самі мешканці/-ки, адже ситуація ставала небезпечнішою з кожним днем. Згодом у роботі групи почався простій, люди рятувалися евакуюючись до різних областей України. Однак не минуло багато часу, а небайдужі ВПО з Соледарської громади вже активно почали працювати в евакуації. 

«Протягом 22-го року ми не працювали як робоча група взагалі. Як координаторка я була на зв’язку з мобілізаторкою нашої робочої групи, а потім поступово облаштувалась й прислухалася до порад від членів/-кинь нашої  групи: познайомилася з іншими людьми, з новими міжнародними організаціями. Ну власне, так я швидше адаптувалася у новій громаді. Враховуючи завзятість і небайдужість людей, виникла все ж ідея, що ми маємо відновити роботу нашої робочої групи. До її складу входять і робітники військової адміністрації, і активісти та фахівці за різними напрямками: медицина, освіта, культура тощо. Географічно члени робочої групи роз’їхалися по цілій Україні, але головним ресурсом для нас — залишилися люди та їх любов до рідного міста», — каже співрозмовниця.

Повноцінно свою роботу група відновила у березні 2023 року, у складі 22 осіб. Пані Вікторія почала працювати у  Вінницькій області, як координаторка робочої групи від Донеччини. В області перебуває 123 родини соледарців — це майже 360 людей.

За цей час людям видали: 

  • 320 продуктових наборів;
  • 264 гігієнічних наборів;
  • 100 дитячих сумішей;
  • 30 наборів для дітей;
  • 50 ліхтарів.

До моменту окупації для мешканців/-нок, що залишались на території громади встигли видати: 

  • 200 ковдр;
  • 110 аптечок;
  • 250 ліхтарів.

Всю цю гуманітарну допомогу отримували завдяки донорам, які спілкувалась з Мережами робочих груп та отримували своєчасні запити.

Згодом, саме діяльність Соледарської групи стала прикладом для роботи інших громад. За 2023 рік провели шість засідань, де обговорювали основні потреби мешканців в евакуації. Вікторія Грунська спілкується з іншими активістами з Соледару, що тимчасово перемістились в інші міста і по можливості допомагає соледарцям, що знаходяться у м. Вінниця та Вінницькій області. Для цього жінка створила групу у Viber, де мешканці можуть розказувати про свої потреби і отримувати корисну інформацію з різних питань.

Наприклад, минулого року був запит від переселенців у Дніпрі на відкриття сенсорної кімнати для дітей. Оскільки у цьому місті мешкає багато діток, то відповідно їм потрібно мати місце для розвитку та дозвілля. З реалізацією мініініціативи з створення такого осередка допомогли партнери програми ООН з відновлення та розбудови миру, а також небайдужість Мережі робочих груп.

Це сенсорна кімната для дітей на базі освітнього центру «Соледар: дорога додому» у Дніпрі. У цьому осередку фахівці та фахівчині проводять корекційні та логопедичні заняття, дітей навчають мінної безпеки, а для дорослих організовують психологічну допомогу, каже Катерина Устименко, яка безпосередньо працює у новоствореному осередку. Вона додає, що саме завдяки робочій групі вдалося швидко втілити ідею та створити комфортний і безпечний простір для дорослих та малечі.

Членкиня групи каже що, якщо до війни робоча група працювала більш самостійно, то зараз вона більшу увагу приділяє саме активістам/-кам. Бо вони є рупором переселенців у нових громадах.

«Я бачу цінність в тому, що ми стали дружніші, більш згуртовані. Саме на цій платформі [ред. — у межах робочих груп] ми можемо вільно спілкуватись з представниками місцевої влади. Якщо є якісь питання, ми можемо безпосередньо радитися з представниками UNDP тощо», — наголошує Вікторія Грунська.

Членкиня додає, що Мережа обʼєднує у собі робочі групи 11 областей, а це величезний досвід та рушійна сила для підтримки одне одного на відстані. 

«Втративши усе, головне не втрачати звʼязки і вірити , що разом ми переживемо усі іспити, що випали нам».

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Можливості23 години тому

Вчити англійську навіть під час війни. Мовна школа у Чернігові відновила роботу після ракетного удару завдяки гранту

Стільці перекинуті й вкриті уламками скла. Стеля впала, а двері вирвані. Це наслідки у школі...

Суспільство1 тиждень тому

«Усе життя я жила з дискомфортом від того, що зі мною щось не так. Тепер мені стало легше»: історія Тоні, яка в 41 дізналася, що в неї аутизм

«Сьогодні день мого камінг-ауту. У мене аутизм», — написала одного дня Тоня на своїй сторінці...

Суспільство4 тижні тому

«Я просто хотіла, щоб якась мама плакала менше, ніж я»: як Вікторія Наумович змінює життя молоді з інвалідністю у своєму місті

«Настя народилася передчасно. Зовсім крихітна — 1 кілограм 100 грамів. Ми одразу розуміли, що будуть...

Суспільство1 місяць тому

Врятувати поліських коней: як на Київщині відновлюють українську породу та створюють простір автентичних ремесел

Маленький кінь, більше схожий на поні, невибагливий у їжі та лагідний. Саме такі тварини здавна...

РЕКЛАМА: