Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З війни – у бізнес. Історії українських ветеранів, які відкрили власну справу після повернення з фронту

Опубліковано

Вони захищали нас на передовій, а повернувшись до мирного життя – відкрили бізнес. Власні ферми, видавництво, їжа для походів, карпатські чаї та власноруч створені бронежилети – ШоТам зібрав вісім історій захисників та захисниць, які змогли створити власну справу.

Снайперка створила власну ферму

Волонтерка із Запоріжжя та мати двох дітей Юлія Матвієнко в 2015 році пішла на фронт, аби поруч із чоловіком захищати нашу країну. До мирного життя снайперка повернулася лише через п’ять років, завагітнівши двійнятами. На останні гроші ветеранка придбала невелике домашнє господарство й поступово перетворює його на успішний бізнес. Зараз на «Маминій фермі» – понад тисяча тварин. А крім власної справи Юлія працює над вирішенням проблем із працевлаштуванням ветеранів

Фото: Yulia Matvienko / Facebook

«Багато хто знає мене як волонтерку та військову. І всі розуміють, що я намагаюся завжди робити все добре. Так само й зараз. Усе на фермі вирощую винятково натуральним і свіжим, адже продукцію їдять і мої діти. Я навіть зробила знижки для учасників бойових дій. Мені приємно займатися на фермі. Бачу, що й люди розуміють, що це вирощено з любов’ю», – розповіла Юлія.

Читати далі

Відкрив видавництво, аби воювати одразу на двох фронтах

Свої перші книги Дмитро Савченко друкував під прапорами інших видавництв. Та після третьої увірвався терпець – він вирішив відкрити власну справу. Так виник «Zалізний Тато», який спеціалізується на літературі «інтелектуального дискомфорту» та провокує палкі дискусії. Під час розмови з журналістами ШоТам Дмитро перебував на фронті, захищаючи Україну в лавах ДУК «Правий сектор». Поспілкуватися вийшло не одразу, однак завдяки цьому розмова стала ще більш цінною. Адже видавець переконаний: поки він воює проти російських окупантів, його видавництво також не відсиджується в тилу.

Фото: Радіо Свобода

«Наша видавнича діяльність дає мені віру. Наша прекрасна аудиторія читачів – це джерело сили. Так, спільнота не надто чисельна, однак дуже організована та згуртована. Це люди, які, щойно побачивши, що у нас виходить якась новинка, не шкодують зайвої копійки і затарюються нашими книжками. А ще з усіх сил намагаються їх популяризувати через так зване сарафанне радіо», – поділився захисник.

Читати далі

Створюють їжу, про яку мріяли на передовій

Це історія про бойових побратимів, які щодня на польових виходах мріяли про смак справжнього тушкованого м’яса. Повернувшись із зони АТО, вони об’єдналися довкола ідеї виробництва готового м’яса тривалого зберігання у надійному та зручному пакуванні. Зараз компанія «FuseFoods» виготовляє понад 20 видів готових страв: від м’ясних консервів до вегетаріанського плову. Такі повноцінні раціони в термопакуванні незамінні у подорожах та вилазках на природу, а також стають у нагоді людям, які бажають харчуватись здоровою їжею, однак мають замало часу на приготування.

Дмитро Загородній разом із побратимами

«Я переконаний, що підприємці, наче кров, рухають великий організм держави. І чим більша конкуренція, чим краще працює економіка, тим краще всім і кожному живеться в нашій країні. Моя мрія – аби кожен міг розпочати власну справу і вивести її на гідний рівень», – каже співзасновник бізнесу, ветеран російсько-української війни Дмитро Загородній.

Читати далі

Шиє бронежилети, не гірші за американські

Бронежилети, нагрудники, кобури для пістолетів і багато іншого обладнання для українських бійців шиє херсонець Юрій Прошуров. З власного досвіду чоловік зрозумів, що деякі солдатські обладунки незручні та громіздкі. Їх, звичайно, можна замінити якісними американськими аналогами, та коштують ті кругленьку суму. Тоді Юрій взявся самостійно шити тактичне спорядження. Вийшло недорого та якісно. А чимало бійців вже встигли протестувати і залишились задоволені новим брендом Protec UA

Фото: “Факти”

«Моє тактичне спорядження якісне, адже до підбору матеріалів я ставлюсь дуже відповідально. Наприклад, я ніколи не використовую Китай. Такі тканини коштують чимало, а якість у них погана. Крім того, кожен свій виріб я намагаюсь робити як для себе. Для початку шию тестовий зразок, сам користуюсь ним певний час. Звертаю увагу на зручність та практичність. Можемо в тир з друзями поїхати, постріляти і перевірити, як використовуватиметься виріб в реальних бойових діях. Також перевіряю шви на якість – намагаюсь розірвати річ», – зазначає ветеран.

Читати далі

Від парамедика – до бізнесвумен 

На війні – Сметанка, а в цивільному житті – бізнесвумен. Ще на війні перемедик Вікторія Ткач зрозуміла цінність здорового раціону, адже через відмову від м’яса харчувалася лише «мівіною» та сардинами. На допомогу прийшли сушені яблука та полуниця, які виготовляла мама захисниці. Після фронту Вікторія вирішила розвивати сімейну справу та створила бренд Slice&dry’s. Усе почалось з малого, а зараз сушені фрукти, овочі та м’ясо від родини Ткачів вже стали популярними серед туристів та військових.

Фото: Армія.Inform

«Ми маємо постійну знижку для військових, медиків, поліції та рятувальників. Якщо ми відправляємо велику партію на фронт, то завжди пропонуємо меншу ціну. Бо я відчуваю за це відповідальність. Нам дуже приємно подарувати свої сушеники тим, хто захищає нашу країну», – розповіла ветеранка.

Читати далі

Перетворив справу предків на бізнес

Максим Потапчук – онук травників, і ще з дитинства навчився від бабусі з дідусем збирати цілющі рослини. У зрілому віці він захотів перетворити справу своїх пращурів на бізнес, але на заваді стала війна та окупація рідного Донецька. Та згодом давню мрію все ж вдалося реалізувати.

Напередодні служби в лавах ЗСУ Максим створив власне соціальне підприємство Trava.UA. Разом із трьома волонтерками він успішно вивів продукцію на український ринок, удосконаливши рецептуру своїх предків. Тепер тисячі людей можуть насолоджуватися авторськими натуральними чаями з Карпат в екологічному пакуванні. А частину коштів команда інвестує у вирішення соціокультурних завдань на сході України.

Фото: Maksym Potapchuk / Facebook

«Зараз на моїй рідній Донеччині все не просто змінюється, а вже трансформувалося на краще. Не пам’ятаю, щоб до війни молодь була такою активною у втіленні мистецьких ініціатив, фестивалів, написанні проєктів. І наша команда прагне, аби молодь вже у 16-18 років керувала осередками громадських організацій і брала розвиток громад у свої руки. А ми маємо їх надихати, ділитися досвідом та поступатися лідерством. Україна понад усе!», – каже Максим Потапчук.

Читати далі

Відбудував страусину ферму

Раніше страусиний бізнес вважали елітарним – мовляв, тільки олігархи можуть дозволити собі таке хобі. Але за останні роки стереотип про елітарність відійшов у минуле. І це підтверджує досвід ветерана з Івано-Франківська Сергія Швеця. Протягом п’яти років він відбудовував приміщення для страусиної ферми на хуторі Ловаги, що на Рожнятівщині. Тепер до нього на ферму «Саванна» приїжджають туристи з усієї країни. 

Фото: Високий замок

«За рік до служби мати придумала ідею зі страусиним бізнесом, коли десь побачила якусь телепередачу про цей бізнес. Мені ця ідея сподобалась, я проаналізував інформацію – з усього виходило, що це вигідно і рентабельно. Тоді ж і почали готувати ділянку. Коли повернувся з фронту і ситуація трохи стабілізувалась, ми з родиною зрозуміли, що можна розпочинати бізнес», – пригадує захисник.

Читати далі

Суспільство

Alyona Alyona і Jerry Heil встановили рекорд на Євробаченні 2024

Опубліковано

Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.

Про це повідомляє Детектор Медіа.

Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.

Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil. 

alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.

Читайте також: Цифровізація освіти: у Мінцифри розповіли про розвиток цифрових навичок

У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.

Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.

Фото: ДМ

Читати далі

Суспільство

Активісти розпочали реставрацію історичної вивіски “Перукарня” на Подолі

Опубліковано

Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.

Про це активісти розповіли на своїй сторінці. 

“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.

Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень: 

  • Очищення від залишків фарби; 
  • Шліфування;
  • Визначення історичних кольорів. 

Читайте також: Які гранти для українського бізнесу доступні в травні: пропозиції для підприємців

Активісти також нагадали про те, що досі триває збір на відновлення вивіски.

“Має значення” розпочали відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59

Нагадаємо, у Києві відкривається виставка робіт студентів академії імені Бойчука.

Фото: “Має значення”

Читати далі

Суспільство

Вивезла 159 собак із Бахмута: історія вчительки, яка вже вдруге будує притулок для безхатніх тварин

Опубліковано

Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.

По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.

Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.

Марина Шажко

керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»

Вони наче самі мене знаходять

Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.

Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».

Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в  шоці: «Що це?»«Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.

У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.

Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня

На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях

У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.

На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.

Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.

Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.

Волонтерки проти бюрократії

До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.

Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.

За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.

Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.

Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.

Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.

Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина

Мусила привезти собак під мерію

Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.

Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.

Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.

Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко

27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.

Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.

Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?

Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.

Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.

Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.

Загибель Лади стала останньою краплею

Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.

Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.

30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.

Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.

Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко

Переїзд на межі нервового зриву

До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.

Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.

28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.

Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.

28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко

Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди

Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.

Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.

І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.

Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.

Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко

Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів

Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.

А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.

Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.

Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.

Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.

Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко

Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.

Читати далі