Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Проти попси та банальщини». Як український захисник створив видавництво «Zалізний Тато» та воює на двох фронтах

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Свої перші книги Дмитро Савченко друкував під прапорами інших видавництв. Та після третьої увірвався терпець – він вирішив відкрити власну справу. Так виник «Zалізний Тато», який спеціалізується на літературі інтелектуального дискомфорту та провокує палкі дискусії. Під час цієї розмови Дмитро перебував на фронті, захищаючи Україну в лавах ДУК «Правий сектор». Поспілкуватися вийшло не одразу, однак завдяки цьому розмова стає ще більш цінною. Адже видавець переконаний: поки він воює проти російських окупантів, його видавництво також не відсиджується в тилу.

Дмитро Савченко

Український військовий, письменник, засновник видавництва інтелектуального дискомфорту «Zалізний Тато».

Поки я на фронті – у видавництва триває своя війна

Вагома частка моєї уваги та життєвої енергії йде на захист нашої країни. Я від’їжджаю на ротацію на пів року і фактично зникаю з радарів видавництва. А на війні планування часу схоже на рівняння з п’ятьма невідомими – багато вхідних і неочікуваних даних. Часто не знаєш, що буде через кілька годин, я вже не кажу про тиждень чи місяць. 

Але поки я на фронті, там на видавництві триває інша запекла боротьба – боротьба проти постколоніальної ментальності, яка ще залишилась у головах українців. І цю другу війну ми ведемо літературою, яка збуджує нові дискусії з присмаком полум’яного перцю чилі.

Наша команда – це всього 5-6 людей, а ще для деяких робіт ми залучаємо фрілансерів. Наприклад, коли у нас з’являється конкретний задум чи проєкт для ілюстрації, то ми вже маємо напрацьовані базу професійних ілюстраторів. Я за те, щоб платити за конкретну виконану роботу, а не просиджені на робочому місці «жопогодини».  Прямо зараз залізнотатівські ельфи та феї запускають рекламні акції та активно працюють з нашою спільнотою читачів.

Початок видавничої справи – це увірванний терпець, момент обурення та протесту  

Перша моя книга – поетична збірка «Транскрипції вражень» – вийшла ще у 2008 році. Наступною була поетична збірка, поєднана пластом історичної панорами та присвячена італійському футуризму, вийшла у 2012 році. А от після третьої книги у мене увірвався терпець.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

Я був змушений видавати свої книги під прапорами інших видавництв. Це не просто друкування, я брав їхній бренд, купував у них ISBN (міжнародний номер паперової чи електронної книги), використовував їхній номер суб’єкта виробничої справи – вкладаючи у це свої кошти, я міг чекати відповіді по декілька тижнів. А коли власне отримував свій наклад, то мусив все продавати власноруч, аби отримати додану вартість і вкласти її у наступну книжку. 

Так тривало недовго. Під час підготовка моєї третьої книжки – збірки оповідань «Заколот» – я зрозумів, що не хочу більше оббивати пороги видавництв і нав’язуватись. Прийшло усвідомлення того, що час засновувати власну справу.  Я зібрав всі потрібні документи, і 22 грудня 2016 року отримав свідоцтво на книговидавничу діяльність. А вже менш ніж за пів року, а саме у червні 2017, видавництво «Zалізний тато» випустило мою першу книгу. І ми почали її реалізовувати.

«Кожна книга має свої залаштунки. Саме там точаться суперечки, які народжують її як продукт. Спершу автор поринає у дискусію з соціумом, потім — з редакторами та критиками. Почасти це увінчується жбурлянням кавових філіжанок та нервовим розбиттям порцелянових блюдець. Потому книготворці втягуються у суперечку з ілюстраторами та дизайнерами, а ті, у свою чергу, з видавцем. І от на фінішній прямій ми бачимо скромний томик, який нудьгує в очікуванні свого покупця на полиці книгарні».

Сильний лідер чи батьківство: який сенс приховує назва? 

«Zалізний тато» – це назва багатошарова та з різними натяками. Її краса полягає в тому, що кожен бачить ті акценти, які його найбільше турбують. Хтось, наприклад, відчуває натяк на такому собі сильному і харизматичному лідері, якого потребує українська нація. Як напівусвідомлена потреба нашого народу в часи війни. 

З більш індивідуалістичного боку, у назві можна відчути родинні зв’язки та культуру татусівства. Адже дітей та сім’ю асоціюють в першу чергу з матерями, де жінки стають невід’ємною частиною сімейності. А як же батько? Мені здається, що загальне, навіть певне стереотипне уявлення батька є більш схожим на автономну особу в родині. Тож для декого ця назва є певним вирівненням балансу між материнськими функціями та батьківськими. 

А може для якихось хлопців це стане закликом не боятись ставати татами? Щиро на це сподіваюсь. Одним словом, можна розглядати різні відтінки цієї назви: вона весела, широка і об’ємна – цим вона мені і подобається. І, напевно, подобається нашим симпатикам, які звертають увагу на наші книжки.

Для мене «наші» – це не лише українські автори

Усе починалося з видавництва моїх книжок, а сьогодні ми маємо вже понад 10 авторів. Це і Дмитро Корчинський з «Квадрологією», і збірка віршів Юрія Руфа, і Дмитро Шурхало, котрий більше 10 років вів історичну програму на Радіо Свобода, а його книгу «Скоропадський, Маннергейм, Врангель. Кавалеристи-державники» закуповувало у нас Міністерство оборони. 

Вважаємо нашими не лише національних авторів, а ще, до прикладу, Джохара Дудаєва. Ми розшифрували його інтерв’ю, переклали українською і вперше видали його книгу. Для нас це навіть символічно, що книжка великого борця за свободу проти російської імперії та її експансії вийшла саме в Україні. До того ж чеченська діаспора дуже це оцінила – на презентації вони аплодували стоячи.

Також ми видали автобіографічну книгу Звіада Ґамсахурдії – першого президента Грузії та найбільш безкомпромісного щодо московського експансіонізму державного керманича пострадянського простору.

І от зараз, поки я в ротації на фронті, наші залізнотатівські ельфи запускають акцію передзамовлень свіжини від Олександра Акуленка – книжка «Атентат». Можливо ви читали чи чули його попередній роман «Східна околиця». Нова книга про ті часи, коли молодіжне крило ОУН здійснило успішний замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Цей роман – правда, переплетена з художнім домислом, що дозволяє зазирнути за лаштунки історії. 

На сайті зараз можна придбати 35 книжок: від дитячих етюдів від Олексія Надєїна та латинкової «Енеїди» Котляревського до книг з різноманітними історичними екскурсами та філософськими спостереженнями.

Вважаємо себе найбільш тактильним видавництвом в Україні

У нас як видавництва немає ані своїх верстатів, ані друкарських станків. Перш за все, ми робимо додрукарську роботу: знаходимо автора та/або книгу, перекладаємо її українською мовою, редагуємо, виправляємо різноманітні кострубаті формулювання, підбираємо ілюстрації – тобто формуємо інтелектуальний продукт. А далі етап його матеріалізації, яким займаються саме друкарні. Друкарні – це наші партнери й одночасно підрядники, де працюють технічні спеціалісти, які здебільшого мають справу з папером та фарбами. Ми даємо їм замовлення – вони віддруковують наш наклад. 

А далі знову відповідальність повертається до нас (та ще й автора), і починається найцікавіше – комерційна реалізація продукту. Звісно, ми продаємо нашу продукцію через сайт, і це першочергово. До того ж ми беремо участь у книжкових ярмарках: Книжковий арсенал у Києві, Львівський форум видавців, Черкаська книжкова ярмарка тощо.

Читайте також: Серед клієнтів – NASA та НАТО. Як український IT-вець продає сокири по всьому світу

Та найбільші продажі відбуваються на наших фірмових заходах – це лампові презентації книг разом із авторами. У багатьох містах є певний осередок наших читачів, які, коли дізнаються, що ми проїжджаємо через їхні міста, стабільно приходять на презентації. Ми також вдячні нашим прихильникам, які стали нам друзями та допомагають організувати такі заходи. Завдяки таким людям ми проводили читацькі зустрічі у школах та університетах, бібліотеках та на радіостанціями, у готелях та піцеріях. 

Тому ми вважаємо себе найбільш тактильним видавництвом в Україні. Ми реально народники: робимо книгу, віддруковуємо її та йдемо в народ, в андерграунд. Ми наче кочівники: зібрали валізи, застрибнули у поїзд – і поїхали презентувати книжки. Ми живі, ми проводимо відкриті презентації, де люди можуть прийти і послухати живого автора, отримати автограф, сфотографуватись, а також випити чаю та поспілкуватися.  І якщо ж ми тактильні, то можна навіть доторкнутися. Ми поруч із читачем, тому, напевно, цим ми завойовуємо серця прихильників.

Залізні прихильники «Zалізного тата»

На жаль, найбільш неочікуваним в роботі видавництва став кричуще низький поріг і кількість представників українського соціуму, у яких книжка є товаром першої необхідності, у яких книжка – в топ-пріоритеті системи цінностей. Я, напевно, драматизирую, але мені здається, що ми ще живемо в суспільстві, де цінності матеріальні витісняють цінності культурні. Цьому я бачу логічне пояснення: ми як нація ще не змогли оговтатись від 300-літнього панування імперії на наших теренах, від кріпацтва, поневолення, і власне колоніалізму. Шкода, що багатьом українцям келих пива чи навіть новий автомобіль важливіші за книжку про історичне минуле та становлення нашої державності.

Чи відбулись зміни за останні кілька років – не мені судити. Однак наша видавнича діяльність дає мені віру. Наша прекрасна аудиторія читачів – це джерело сили. Так, спільнота не надто чисельна, однак дуже організована та згуртована. Це люди, які, щойно побачивши, що у нас виходить якась новинка, не шкодують зайвої копійки і затарюються нашими книжками. А ще з усіх сил намагаються їх популяризувати через так зване сарафанне радіо.

А якщо говорити про вихід нашого товару, наших книжок на більш широкі горизонти порівняння, де споживач обирає, куди б витратити свій час і кошти для проведення дозвілля, то, звичайно, ми не в тій ваговій категорії, щоб конкурувати з шаурмою чи попсовими музикантами. На жаль, це реалії нашого суспільства. 

Та я радію, що ми знайшли коло наших прихильників – вони залізобетонно купують всі наші новинки і чекають ще. Я фанатію від нашої аудиторії і водночас це люди, перед якими я несу соціальну відповідальність. Я не можу уявити, щоб ми перестали розширяти видавництво – ми маємо працювати, бо нас чекають і у нас вірять.

Читайте також: «На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

Ми стали спільнотою, що веде інтелектуально-партизанський спротив – ми контрсистемне видавництво, ми воюємо проти попси, банальщини, міщанського жлобства, що ще тримає позиції у нашому суспільстві. Та я вірю, що наша партизанщина з часом підточить фундамент негативних проявів постколоніального суспільства. І перемогу здобуде якісний контент, інтелектуальність та рафінований патріотизм, що проповідується нашими книжками.

Підтримай ШоТам

Суспільство

В Україні запустили мобільний додаток для жертв домашнього насильства

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В Україні з’явився перший мобільний додаток для захисту жінок та дітей від домашнього насильства – WhiteRibbonUA, пише Українська правда.Життя.

Це персональна «служба безпеки», що містить необхідні ресурси для допомоги та, у разі небезпеки, можливість повідомляти про надзвичайні ситуації відповідним органам.

Додаток представили в рамках інформаційного арт-проєкту «Це не гра» у Міжнародний день протидії насильства.

Завантажити додаток можуть користувачі Android та iOS.

Мобільний застосунок має три підрозділи:

  • екстрена допомога жертві,
  • ведення обліку фактів
  • надання інформації для виявлення ознак домашнього насилля.

Читайте також«Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

Основною функцією застосунку є прямий зв’язок з Національною поліцією України. Це дає змогу жертвам домашнього насильства миттєво повідомити правоохоронців про небезпечну ситуацію.

Також додаток передбачає можливість швидкого пошуку центру підтримки. З його допомогою можна визначити власну локацію та місцезнаходження найближчого центру підтримки, поліцейської дільниці або служб екстреної допомоги.

Функція «Мій щоденник» допоможе відстежувати, фіксувати та документувати усі факти вчинення насильства.

Читайте такожТест: Чи дружите ви з українською Конституцією?

У додатку також можна знайти інформацію про поширені типи жорсткого поводження і приклади домашнього насильства та пройти конфіденційний тест про стан стосунків «Я в небезпеці».

Завантажити додаток на Android можна тут. А на iOS – тут.

Нагадаємо, в Україні запустили сайт Стамбульської конвенції проти насильства.

Фото: bhub.com.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Запоріжжі громади отримали п’ять шкільних автобусів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

П’ять шкільних автобусів отримали громади на Запоріжжі, повідомили у пресслужбі обласної держадаміністрації.

Цьогоріч область отримала загалом 20 транспортних засобів для учнів.

Шкільні автобуси отримали:

  • Малобілозерська сільська рада Василівського району,
  • Матвіївська сільська рада Запорізького району,
  • Терпіннівська сільська рада Мелітопольського району,
  • Чкалівська сільська рада Мелітопольського району,
  • Якимівська селищна рада Мелітопольського району.

Читайте також: «Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

У закладах загальної середньої та дошкільної освіти сільських та селищної рад, які сьогодні отримують автобуси, усі працівники повністю вакциновані, що дає змогу проводити освітній процес у звичайному очному режимі.

Понад 13 тисяч школярів сільської місцевості, які проживають за межами пішохідної доступності до закладу освіти, підвозяться до місця навчання і додому 232 шкільними автобусами. Для оновлення парку шкільних автобусів території щорічно потребують 20 транспортних одиниць.

Вартість одного шкільного автобуса становить 1 599,95 тис грн.

Нагадаємо, громадам Харківщини передали нові шкільні автобуси.

Фото: zoda.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Колись вона уявляла монастир місцем, де лише моляться. Тому довго не наважувалася прийти до нього. Та вже протягом 13 років Вінкентія входить до Згромадження Сестер Пресвятої Родини. Вихователька за фахом, вона спільно з іншими монахинями змогла реалізувати власні ідеї з допомоги дітям на базі релігійної громади. А тепер там ще й підтримують молодь та подружні пари. І все це не лише за кошти пожертв. Шість років тому черниці змогли створити на базі Гошевського монастиря в Івано-Франківській області соціальне підприємство, де вирощують гриби. Воно успішно працює й досі, а сестри залюбки діляться своїм досвідом. 

Сестра Вінкентія Козак

Монахиня Гошевського монастиря зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини, на базі якого працює соціальне підприємство з вирощування грибів

Думала, що в монастирі лише моляться

Я обожнюю дітей, тому очікувано, що ця любов із часом переросла у професійну діяльність. За освітою я вихователька, вісім років працювала в садочку. Також закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю філологія, викладання української мови та літератури. Коли мені виповнилося 27 років, настав такий етап у житті, що я вирішила долучитися до Згромадження Сестер Пресвятої Родини. Довго не наважувалася, але вирішила спробувати. І от вже 13 років живу у монастирі.

Коли я лише їхала у Гошів, то не думала, що буду продовжувати працю з дітками. Я мала дещо хибне уявлення про монастир. Думала, що тут тільки моляться і відпочивають. Але виявилося, що робота з неповнолітніми тут також є. Хоча останнім часом я здебільшого вже працюю з молоддю та подружніми парами.

Наше Згромадження засноване в 1911 році. Цьогоріч ми святкували 110-й день народження. Маємо вісім монастирів у різних куточках України, зокрема в Гошеві, Долині, Києві та Тернополі. У Бібрці утримуємо дитячий будинок сімейного типу. Протягом історії в нас була різна кількість монахинь, зараз – понад 50. Кількість постійно змінюється, тому що хтось старенький помирає, а хтось молодий вирішує повернутися додому.

Шукали рішення, аби не жити в скруті

Монастирі здебільшого живуть за кошти пожертв, і ми не виняток. Але кожна наша сестра ще десь офіційно працює, аби заробити на своє утримання. Без роботи можуть бути хіба що старенькі, які потребують догляду, або дівчата, які щойно приєдналися. Також якщо священник запрошує нас на парафію, то покриває якусь частину витрат, зокрема на дорогу. Але, звичайно, таких доходів недостатньо, аби закрити всі наші потреби та ще й допомагати тим, хто цього потребує.

Гошевський монастир зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини

У Гошеві ми маємо великий монастир. Це село, довкола якого теж села. Тому особливої роботи для сестер немає. Земля не дуже родюча, тож навіть картоплю чи моркву для продажу не дуже й посадиш. Довелося думати, як заробляти гроші, адже треба утримувати будинок. Тому в 2014 році головна настоятелька оголосила, що нам треба чимось займатися. Кожній із сестер дали можливість висловитися, запропонувати свої ідеї. І ми почали думати, що можемо таке робити, аби це не заважало нашій молитві та способу життя і хоча б трохи фінансово підтримувало існування Згромадження.

Знову опинилася за партою

Я загорілася ідеєю створення соціального підприємства, але, звичайно, жодного досвіду в цьому напрямі не мала. Та у монастирі нам часто пропонують різні програми та навчання, аби ми розвивалися. Так відбулося і з Інститутом лідерства та управління УКУ. На електронну пошту надійшло повідомлення, що є можливість вивчитися за фахом управління неприбутковою організацією. Для нас – як для монахинь – це було безкоштовно, хоча ми були готові оплатити навчання. Звичайно, я радо відгукнулася. І попри те, що саме тоді закінчувала інший університет і довелося захищати водночас два дипломи, я впоралася.

Річне навчання було цікавим і дуже корисним, там викладали фахові спеціалісти. Завжди з радістю згадую, що скористалася такою можливістю. Коли йшла на це навчання, хотіла прорахувати бізнес-ідею з виготовлення макаронів. Але це виявилася занадто складно. Тоді ми до цього ще не були фінансово готові. Тому вже після першого модуля переорієнтувалася на те, що треба починати з чогось меншого – вирощування і продажу грибів.

На монахиню як майбутню бізнесменку дивилися скоса

На навчанні було важко розуміти деяку термінологію, але ще більшим викликом стало написання бізнес-плану. Усі, з ким навчалася, думали, що я не впораюся. Мовляв, де монахиня, а де підрахунки. Окрім мене в групі були ще три сестри. Решта 20 людей здавалися сильнішими у цій сфері, а на нас трохи косилися: «Що вони тут роблять?». Та й кожен викладач питав: «Чому ви прийшли? Чого хочете досягнути?».

Але загалом вважаю, що я впоралася. Були люди, які взагалі не захистили дипломи. У мене був бізнес-план з вирощування шампіньйонів, тож на захист я вже прийшла з грибами, які в нас росли. Ми з 2015 року займаємося шампіньйонами, отже ці розрахунки, які я провела під час навчання, виявилися вдалими. Я рахувала, за скільки часу ми зможемо повернути вкладені кошти, і ми їх повернули.

Збір грибів у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Аби працювати з грибами, не потрібно мати спеціальної освіти. Ми обходилися консультаціями різних спеціалістів. Чимало людей були готові нам допомогти, супроводжували нас від початку. Я педагог, і жодного стосунку до вирощування чогось не мала. Як і розуміння, що це живий організм, і як із ним працювати. Спочатку було складно, але, дякувати Богу, воно працює.

«Кличте мужчину, бо ви – жінки – не впораєтеся»

Коли один Отець почув, що ми хочемо почати працювати з грибами, сказав: «У мене на парафії є греко-католик, який вирощує шампіньйони. Думаю, він був би не проти вам допомогти». І незадовго після цього ми з іншою сестрою з ним зустрілися. 

Він погодився показати нам приміщення, де він вирощує гриби, і розповісти про різні нюанси. Але сказав: «Привезіть мені мужчину». Ми відповідаємо, мовляв, серед нас немає чоловіків, ми – жінки. «Ні-ні, тут потрібен саме чоловік. Ви не впораєтеся. Він мусить все поміряти та зробити». Тому він нам так, лише приблизно, показав, де там гриби ростуть, та й все. Наступного разу ми вже приїхали з братом однієї з монахинь.

Якось до нас у монастир приїхав компост. Я зателефонувала до цього ж чоловіка і питаю, що з ним робити. А він знову: «Покличте мужчину». Я кажу: «Та немає тут ніякого чоловіка, ну чесно. Вони розвантажили й пішли. Я одна лишилася». Мені знову довелося йти та шукати якогось чоловіка. Але насправді цей греко-католик по-доброму хотів нам допомогти. Це було не зі зла чи якогось упередження, що жінка не впорається. Певно, він просто мав досвід, що в чоловіків це краще виходить.

Читайте також: З Парижу у Ладанці. Історія одного священника, який відроджує невеличке село на Львівщині

Зараз усе інакше, чоловіки йому більше не потрібні. Ми багато разів зустрічалися, і він вже зрозумів, що жінки можуть впоратися з усім. Він і до сьогодні є другом цілого Згромадження. Не затаїв від нас нічого, все в деталях розказував. І досі за нас хвилюється, постійно питає, чи у нас все добре та як справи з врожайністю.

Не травимо дітей жодною хімією

А ще на початках нам допомагала технологиня на ім’я Наталя. Коли вона вперше до нас приїхала, я їй одразу сказала, що нас цікавить вирощування грибів без жодної хімії. Навіть якщо через це у нас родитиме 5-10 шампіньйонів – все одно жодних добавок. Для неї це стало справжнім викликом. Вона добре знала, як вирощувати шампіньйони, але ніколи не думала, що в монастирі це робитимуть саме так. Ми й досі дотримуємося початкової стратегії.

Вирощування грибів у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Проблеми виникають, коли гриби починають хворіти. Якщо в приміщення хтось занесе інфекцію – врожайність дуже падає. Гриби не ростуть, тому доводиться все викидати та чекати іншого завозу. Із цим можна боротися різними хімічними препаратами. Але ми цього не робимо. Ми їмо ці гриби, даємо їх дітям у притулку. Не маємо права нікого травити своїм продуктом.

На свята про гриби не згадуємо 

Ферму з вирощування грибів ми облаштували у Гошеві, де мали приміщення. Вона в нас, мабуть, найменша в Україні, адже у всіх інших – великі грибниці. Наша дає приблизно 3,5 тони шампіньйонів за один збір. За рік ми їх вирощуємо три-чотири рази. Період нашої праці з грибами залежить від церковного календаря. Ми відпочиваємо у свята, для нас це найважливіше. Тож коли Пасха чи Різдво, ми маємо більше часу для молитви та спокою.

Я вирощувала гриби протягом трьох років – до 2018-го. Після того певний час жила в нашому дитбудинку. Тепер мешкаю у Львові. Але ми не зупинили справу. Тепер фермою керує інша сестра, Домініка. Якщо є потреба, я приїжджаю їй допомогти. Але загалом вона чудово справляється. А ще я водійка, тому допомагаю з транспортуванням шампіньйонів. Часто чую від людей: «О, то ви ще й за кермом?». Так, я за кермом. Що ж тут такого? Сьогодні це нормальна річ. Кожна друга жінка вміє водити авто, ми ж маємо якось жити.

Слава Богу, за всі роки ми жодного разу не були в мінусі. Думаю, Бог благословляє нашу працю, і в нас ростуть чудові гриби, бо ми справді частину зароблених коштів віддаємо тим, хто цього потребує. Ми не оплачуємо нікому заробітну плату, бо самі ж працюємо. Допомагаємо тим людям, яких знаємо. Будь-хто з сестер нашого Згромадження може звернутися і сказати, що є потреба зараз в певної людини. І тоді ми можемо фінансово їй допомогти. Переважно допомагаємо з харчуванням та утриманням дітям із багатодітних родин. Таким людям досить складно виживати. 

Ціни нам диктує ринок

Зараз у нас багато постійних клієнтів. Переважно це ті, хто купували гриби на початках, роблять це й до сьогодні. Це наші сусіди в Гошеві, які десь почули, що ми працюємо і маємо такий продукт. Трішки шампіньйонів залишаємо при монастирі. Ще частину відвозимо до Львова на ринок. Коли я вперше туди приїхала, інші вантажники сміялися, що я ношу ящики в одязі монахині. Певно, думали, що ми здебільшого відпочиваємо. А тут виявляється, що і працюємо, і вміємо важке піднімати.

Кожен може прийти до монастиря в Гошеві (вулиця Я. Лесіва, 52) і купити гриби просто на місці. Кілограм? Добре. Ми не лише ящиками продаємо. Але треба знати, коли у нас є продукт. Наприклад, влітку ми не вирощуємо, адже зайняті табором для дітей та роботою з молоддю. Наші постійні покупці вже знають, коли до нас можна прийти. І все ж частіше ми працюємо на замовлення.

Гошевський монастир зі Згромадження Сестер Пресвятої Родини

Щодо цін, ми завжди орієнтуємося на гуртову ціну на львівському ринку «Шувар», і ми її не підвищуємо. Востаннє вартість була приблизно 40 гривень за кілограм найбільшого гриба. Бо ціна шампіньйонів залежить від сорту й розміру. Вартість на ринку постійно коливається, і ми, відповідно, теж реагуємо. 

Ламаємо стереотипи про чернецтво

Колись я їздила на міжнародну конференцію грибників, де зібралися люди зі всього світу. Вони не могли зрозуміти, що я там роблю. Одна з жінок наважилася підійти до мене і запитала про це. «Ну, слухаю конференцію, мені це цікаво», – відповіла я, додавши, що займаюся грибами. А вона каже: «А я думала, ви тут для духовного супроводу». Для неї було дуже дивним, що на події багато різних людей, і серед них – монахиня. Думала, що моє завдання – молитися на тій конференції.

Загалом наше соціальне підприємництво допомогло багатьом зрозуміти, що чернецтво – це не лише молитва. Так, вона завжди на першому місці. Але водночас ми працюємо, щоб забезпечувати себе та частину коштів віддавати на потреби інших людей. 

Грибна справа житиме з Божою поміччю

Не можу сказати, що з початком роботи нашого підприємства пожертви від людей збільшилися, але й не зменшилася також. Люди, які віддають свої гроші, бачать, що ми не чекаємо, що вони постійно будуть їх давати. Усі бачать, що ми вкладаємо їх у корисну справу та допомагаємо іншим. Бо часто є люди, які мають гроші й хочуть їх комусь дати, але не довіряють різним установам. А нам довіряють, адже бачать нашу постійну діяльність, зокрема із дітьми.

Робота з дітьми у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини

Згромадження Сестер Пресвятої Родини протягом своєї історії завжди допомагало родинам. Але в певний період ми взяли більший акцент на діток. Та вже під час карантину зрозуміли, що є потреба відновити попередню працю. Одна з сестер розробила курс подружньої формації для молодят. Зустрічі відбуваються раз на два місяці, а додому вони їдуть із домашніми завданнями. Люди збираються групами, висловлюються з різних питань, діляться своїми хвилюваннями. А потім мають змогу поговорити з кимось із сестер наодинці. З жовтня ми почали проводити такі зустрічі пар разом із їхніми дітьми. Усім надзвичайно подобається.

Сподіваємося, Бог допомагатиме у наших проєктах. І все ж молитва залишається основним завданням. Це те, що нас наповнює, додає сил у служінні. Не можемо займатися тільки працею. Ми постійно ділимося успіхами нашого соціального підприємства. Сестер часто кличуть на різні  заходи та ініціативи. Ми відкриті та готові до співпраці.

Підтримай ШоТам

Читати далі