Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Від снайперки – до фермерки. Як ветеранка із Запоріжжя після 5 років на фронті відкрила власний бізнес та розвиває «Мамину ферму»

Опубліковано

Волонтерка із Запоріжжя та мати двох дітей Юлія Матвієнко в 2015 році пішла на фронт, аби поруч із чоловіком захищати нашу країну. До мирного життя снайперка повернулася лише через п’ять років, завагітнівши двійнятами. На останні гроші ветеранка придбала невелике домашнє господарство й поступово перетворює його на успішний бізнес. Зараз на «Маминій фермі» – понад тисяча тварин. А крім власної справи Юлія працює над вирішенням проблем із працевлаштуванням ветеранів.

Юлія Матвієнко

Власниця «Маминої ферми» у Запоріжжі

Волонтерка, ветеранка російсько-української війни, позивний Білка. За освітою – економістка

Труна із загиблим військовим змінила моє життя

До подій Революції гідності я була доволі цивільною людиною: економістка за освітою, матір двох дітей. Ніколи не уявляла, що зможу колись взяти в руки зброю. Я із Запоріжжя, й у 2014 році в нашому місті теж був кривавий розгін Майдану, постраждали люди. Це дуже сколихнуло населення. З’явилося розуміння, що не тільки в Києві, але й у нас тут, у Запоріжжі, коїться те, чого не можна допустити.

Я почала активно брати участь в інформаційній війні. Намагалася через соціальні мережі якось змінювати думку людей, які хотіли війни. Але коли у Запоріжжя привезли одного з перших загиблих на Донбасі, Миколу Козлова (псевдо Матвій), моє життя змінилося кардинально. Бачити смерті по телевізору – це одне, а коли труна лежить перед тобою – це зовсім інше. Донька героя тоді розповідала, що намагалася додзвонитися до батька, і на іншому кінці слухавки сказали: «Мы пришли воевать за русскую землю. Забирайте своего отца в городе Карловка». Тобто з нею говорили бойовики: приїжджі люди, які навіть не знали, що Карлівка – це не місто.

І тоді прийшло усвідомлення, що це війна, на нас напали, людей вбивають. Спокійно сидіти вдома я вже не могла. Шукала в інтернеті волонтерів, телефонувала, запитувала, чим можу допомогти. Протягом року ми збирали допомогу на фронт по магазинах, брали активну участь у мітингах, плели маскувальні сітки. З серпня 2014 року багато спілкувалися з рідними, які через нас шукали своїх синів. У Запоріжжя привозили багато загиблих із різних куточків України. У нас досі є великий цвинтар, де багато невпізнаних хлопців. Тоді їх було значно більше.

Нам дарували квіти, а я шукала бійця

Восени 2014 року ми з волонтерами розподілили, хто за яку бригаду відповідає, тобто для кого будемо збирати допомогу. І вже більш системно організували процес. У місті на той час вже був сформований 37 батальйон територіальної оборони. І багато хлопців з організації «Самооборона Майдану Запоріжжя», які возили зібрану нами допомогу на Донбас, пішли в цей батальйон на першу ротацію під Авдіївку.

Фото: Yulia Matvienko / Facebook

У січні 2015-го були обстріли під Дебальцевим, кількість загиблих почала зростати. У нас обривалися телефони від батьків бійців. Я досі пам’ятаю той дзвінок 8 березня. Я пішла шукати хлопця, який віз вантажівку з пораненими. Досі невідомо, чи щось потрапило в його автівку, чи вона підірвалася на мінному полі. Там загинули всі. Доля водія була невідома, але бойовики опублікували відео, на якому матір впізнала обручку на пальці сина.

Навколо всі святкують 8 березня, нам – волонтеркам –  на блокпостах дарують квіти, а я шукаю хлопця. При тому так, щоб про це не дізналися бійці на передовій. Я їм сказала, що їду до перукаря, бо «сьогодні ж свято». А сама з фотографіями хлопця бігла в артемівський (нині – бахмутський) морг його шукати. Не знайшла. Через два дні його рідні подзвонили мені, аби я припинила пошуки. Його тіло було у Дніпрі.

Вирішила стати пліч-о-пліч із хлопцями

Після того випадку я повернулася додому з таким настроєм, що більше не хотілося навіть відповідати на дзвінки рідних. Я вже довго волонтерила, збирала для наших бійців усе необхідне. А ми все одно ховаємо і ховаємо загиблих. Зрозуміла, що єдине, що можу зробити, – це просто піти й стати поруч із ними. Лише таким я бачила свій шлях далі.

Фото: Ярослав Мотрич / Facebook

Це був березень 2015 року. Я привезла допомогу нашому 37-му батальйону під Широкиним. Почала просити комбата мене взяти до них. І начальник розвідки сказав: «Не бери, вона ж баба». Але комбат у мене повірив: «Я знаю цю людину дуже добре. Якщо вона сказала, що встане й навчиться, то вона це зробить». Відтак я пішла проходити необхідні комісії та 1,5-місячну підготовку. Потім поїхала снайперкою на війну. На той момент у батальйоні, окрім мене, були лише три дівчини: кухар та два медики. 

За документами – санітарка, насправді – снайперка

Чоловіки бояться жінок на війні. У моєму батальйоні розповідали, що зі сторони бойовиків прийшли жінки-снайперки, і вони викликали страх. Хлопці сильніші, з цим ніхто не сперечається. Але у жінок мозок працює по-іншому, наші дії важко передбачити. Я теж захотіла стати тією, яку будуть боятися, яка зможе щось змінити в цій війни, когось врятувати. Тому вперлася і сказала, що стану і навчусь. І хоча ніколи не брала до рук зброю, я вірила в себе.

Фото: Дмитро Мірошниченко / Facebook

Взяти жінку в батальйон було «на добру волю» командира і під його відповідальність. Це було заборонено, тому що дівчина не мала права перебувати на бойовій посаді. Ми з іншою військовою за документами були на фронті за зовсім іншими спеціальностями. Коли у 2016 році нас нагороджували орденами «За мужність», дівчина, яка була медиком на війні, не витримала і сказала: «Ви розумієте, що зараз нагородили кравчиню та санітарку?». Це було дуже несправедливо, адже на війні ми зовсім не одяг шили.

У Генеральному штабі тоді попросили нас не скандалити, мовляв, треба на рівні депутатів змінювати дуже багато законів. Ми пояснили, чому так гостро реагуємо. Понад усе ми боялися загинути, адже підвели б комбата, який у нас повірив. Він потім не зможе пояснити, чому його кравчиня загинула в «сірій зоні» зі зброєю в руках. «Ви ж його будете або садити за це, або погони знімати», – скаржилися ми. Нам пообіцяли «щось вирішити». І через пів року після того, щоб офіційно долучитися до сухопутних військ ЗСУ, я складала іспити й доводила, що все вмію. Я цьому раділа. Як і хотіла, вдалося зняти відповідальність за нас із командирів, які й так ризикували багато чим.

Вагітність повернула мене з війни

На Донбасі я пробула п’ять років, а поруч зі мною – мій чоловік. Перші півтора року я перебувала в батальйоні, а потім перевелася в підрозділ, де не було ротацій. Ми майже завжди перебували на війні. Якоїсь миті у мене зникло розуміння: «А як я повернуся додому? Що я буду робити? Як буду спілкуватися з дітьми?». Розуміла, що вже час повертатися, тому що для психіки це ненормально. Я була потрібна в Запоріжжі, але й на війні – теж. Тоді якраз прийшли молоді хлопці, яких треба було навчати, а я це вмію. А що там, у місті? Там прірва. Я боялася повертатися.

Але потім почалися жахливі події. Почало гинути дуже багато людей, з якими я товаришувала. Серед них – і мої посестри. Після них поліг хлопець, з яким я напередодні розмовляла і навіть посварилася. Потім знову загибель. І це все сталося протягом трьох місяців. Я розуміла, що смерть ходить вже навколо мене, і я, мабуть, наступна. І тут дізналася, що вагітна двійнятами. Це взагалі був шок для мене. Ще ненароджені діти повернули мене з війни.

Фото: Yulia Matvienko / Facebook

«Мамо, чому ти нас покинула?»

Під час служби двоє наших дітей-підлітків перебували з бабусею. Я розумію, що дуже винна перед ними. Аж через рік після повернення з фронту я поговорила про це зі старшою донькою. Це було дуже складно. Син ще був малий і, звісно, сумував за нами, але не мав образи. А вона як старша взяла на себе відповідальність за брата. Донька довго тримала все в собі, а потім просто запитала: «Мамо, чому ти нас покинула? Ми ж були такі маленькі». Я не знайшла, що їй відповісти. Можна довго розповідати про любов до України, про захист інших, але для дитини це все не таке важливе. Вона дивиться, що в інших є мати й батько. А в неї теж ніби є, але десь дуже далеко й у постійній небезпеці.

Читайте також: «Підтримуємо матусь із важкими долями». Чим особлива BetiS — єдина фабрика в Очакові

Це питання від доньки було дуже болючим для мене. Я вискочила з хати, їздила нічним містом і плакала. Не розуміла, що сказати своїй дитині на свій захист. Потім повернулася, ми сіли разом, поплакали. І я сказала: «Знаєш, я просто перелякалася за вас. Я поїхала вас захищати». Тоді наші війська відступали, а Запоріжжя – не так далеко від фронту. Я не хотіла взагалі уявляти, куди буду бігти з дітьми в разі небезпеки. І добре знала, що найкращий захист – це оборонятися.

Зараз у нас із донькою дуже хороші стосунки. Вона – моя головна помічниця, як і мій син. Малим дітям вже 1,9 роки. Два місяці тому з війни повернувся і мій чоловік. Ми маємо своє господарство, яке вже переросло у власну справу. Стали фермерами й усі разом працюємо.

Перших тварин придбала, щоб прогодувати сім’ю

Повернутися до звичайного життя було важко. Коштів бракувало на все, а чотирьох дітей якось треба годувати. Особливо складно було в момент, коли чоловік потрапив до шпиталю. Це ще більше зменшило доходи. Мені допомагали волонтери, з якими ми разом гуртувалися у 2014 році. Але все одно був момент, коли взагалі не було, що їсти. У мене зникло молоко. Я сиділа і плакала. А потім зібрала себе докупи й стала думати, як і що робити далі.

Почала з того, що купила два десятки яєць, які самостійно інкубувала у курчат. Тоді наша родина харчувалася лише яйцями. Потім придбала у сусідів козу, то вже й молоко не купували. Потроху почала вирощувати  поросят. М’ясо трішки продавала друзям і знайомим. Це був хоч якийсь заробіток для сім’ї. І так наше господарство потрошку розросталося.

Фото: Yulia Matvienko / Facebook

Торік я виграла невеликий грант від Міжнародної організації з міграції. За тисячу євро (30,7 тисяч грн) я придбала перші клітки, де змогла виростити 200 курей і заробити на м’ясі майже середню зарплату по Україні за місяць. Але тут навіть не у цифрах річ. Цей грант дав мені натхнення. Організація провела одноденний тренінг, під час якого я згадала свої навички з написання бізнес-плану, перерахувала все і почала вірити у наш успіх.

Було ще одне важливе розширення. Люди, в яких я купувала корм, мали свою ферму, якою за сімейними обставинами не займалися декілька років. І вони мені запропонували стати власницею: відробити її вартість за якийсь термін. Зараз на продажу м’яса я заробляю вже більше. Але поки що ці кошти витрачаю на оплату ферми. За моїми підрахунками, вже через рік ми зможемо все виплатити.

Усе вирощую натурально – як для родини

Наразі ми мешкаємо у приватному секторі в Запоріжжі. Маємо сараї та город, тримаємо десяток свиней, майже тисячу курчат, а також гусей, качок і кіз. Продаємо м’ясо друзям і постачаємо до магазинів. Фермерству я вчилася самостійно, за відео на Youtube, а ще подружки розповідали, як і що робити. Ми займаємось цим вже майже рік і поступово переходимо на промислові масштаби. Свій бізнес назвали «Мамина ферма». Один з атовців зробив мені логотип із білочкою, адже це мій позивний.

Фото: Yulia Matvienko / Facebook

Зараз ми з чоловіком важко фізично працюємо на фермі: і вдень, і вночі. Хочеться вже виплатити кошти за неї і мати справу, яка буде дійсно нашою. Багато хто знає мене як волонтерку та військову. І всі розуміють, що я намагаюся завжди робити все добре. Так само й зараз. Усе на фермі вирощую винятково натуральним і свіжим, адже продукцію їдять і мої діти. Я навіть зробила знижки для учасників бойових дій. Мені приємно займатися на фермі. Бачу, що й люди розуміють, що це вирощено з любов’ю.

Борюся з проблемою працевлаштування ветеранів

Я б хотіла своїм прикладом показати іншим ветеранам: якщо в мене вийшло, то і в них усе вдасться. На жаль, атовців не хочуть брати на роботу. Після повернення з фронту мій чоловік два місяці шукав достойне місце праці, і йому всі відмовляли. У центрі зайнятості сказали: «В АТБ йдіть». А ще я бачу, що багато колишніх військових, які ніколи не мали проблем з алкоголем чи ще з чимось, опускають руки. На це дуже боляче дивитися. Один хлопець мені розповідав: «Розумієш, я повернувся, а виявилося, що повертатися було нікуди». Я з ним говорила, кричала, намагалася зібрати його докупи. І, на жаль, це не поодинокий випадок.

Нещодавно у мене була розмова з представниками Міністерства у справах ветеранів. Я скаржилася на проблеми з працевлаштуванням, розповідала, що банки не хочуть кредитувати охочих розпочати власну справу, тому що немає кредитної історії. На початковому етапі від держави повинна бути бодай якась підтримка. Наші бійці все зможуть, їм просто потрібно дати шанс. Мені пообіцяли, що будуть вирішувати. Зараз вже створюють реєстр, де будуть рекламувати ветеранський бізнес і в такий спосіб його підтримати.

У жодному разі не можна опускати руки. Навіть, якщо у вас є дуже маленька сума коштів, – якщо працювати, все вийде. Головне – почати в себе вірити. Я знаю, що ветерани – це кращі люди, які зможуть знайти себе і в мирному житті. Вони потрібні тут і зараз. Хвилююся за всіх нас. Сподіваюсь, у кожного все буде гаразд.

Суспільство

«Повернись живим» до 14 лютого запустив ініціативу для допомоги війську (ВІДЕО)

Опубліковано

Благодійний фонд «Повернись живим» до Дня святого Валентина запустив кампанію, щоби українці донатили на військо замість дарування подарунків. Гасло нової ініціативи — «Виражай любов донатом на Сили оборони».

Про це повідомили у фонді.

«”Повернись живим” заохочує змінити традиційний підхід до святкувань і зробити найкращий подарунок — забезпечити українських військових всім необхідним. Адже найцінніше, що можна подарувати коханій людині, — безпека, а для цього потрібна добре оснащена армія», — написали в організації.

Команда фонду пропонує сказати своїм партнерам: «Даруй нічого, щоб у війська було все».

У першому відео кампанії взяли участь актори Ілля Чопоров та Дарія Грачова. Вони показали, що справжня любов — це не про матеріальні речі, а про дії, що допомагатимуть Силам оборони.

Читайте також: Британський велосипедист вирушив до України, аби зібрати донати через UNITED24 (ФОТО)

Відео: ютуб-канал «Повернись живим»

Нагадаємо, що письменник Раян Голідей надсилає увесь прибуток з українських перекладів у «Повернись живим».

Фото обкладинки: сайт «Повернись живим»

Читати далі

Суспільство

Любов, книжки та виставки: куди піти в Києві цього тижня

Опубліковано

Літературні презентації, мистецькі виставки, концерти та вишкіл для базових військових навичок — цього тижня Київ пропонує безліч цікавих та важливих подій. 

ШоТам зібрав благодійні та безкоштовні заходи, які варто відвідати, аби надихнутися, дізнатися нове та провести час у приємному товаристві.

Тиждень любові до книг, людей та міста у книгарні «Сенс» на Хрещатику

Книгарня «Сенс» на Хрещатику запрошує присвятити тиждень любові до книг, людей і міста. «Ми об’єднуємо відзначення першої річниці нашої книгарні з Днем закоханих, щоб підкреслити, що діяльність «Сенсу» ґрунтується на любові до літератури, відвідувачів та рідного Києва», — каже засновник «Сенсу» Олексій Ерінчак.

У програмі:

  • 10–16 лютого | Любов до міста
    Мапа любові до міста
    У книгарні з’явиться велика друкована мапа Києва, на якій відвідувачі зможуть позначити місця, де, на їхню думку, «не вистачає Сенсу»;
  • 14 лютого | Любов до книг
    Радіо «Сенс»
    У День закоханих, який також є Днем книгодарування, в «Сенсі» лунатиме романтична поезія, листи поетів до своїх коханих та коротка лірична проза у виконанні відомих гостей. До запису вже долучилися Іван Малкович, Віталій Ажнов, Артистка Чуприненко, Максим Щербина, OTOY та Хейтспіч;
  • 16 лютого | Любов до людей
    Фотоальбом друзів
    Цього дня «Сенсу» на Хрещатику виповнюється 1 рік. Разом з аналоговою лабораторією Fotovramci з 10:00 до 20:00 в книгарні робитимуть плівкові знімки всім покупцям — готові фото можна буде забрати вже наступного тижня. Також гості зможуть заповнити «Анкету друзів» з побажаннями для команди.

Коли: 10–16 лютого.

Вхід вільний.

Адреса: книгарня «Сенс», вул. Хрещатик, 34.

Презентація поетичної збірки Катерини Калитко «Відкритий перелом голосу»

Збірка поезій Катерини Калитко — це вірші, написані в темряві, у глибині сумнівів, болю та пошуку власного голосу. Це тексти неспокою й росту, утоми та впертості, руху до світла.

На заході будуть:

  • Катерина Калитко — поетка, перекладачка, членкиня Українського ПЕНу;
  • Євгеній Стасіневич — літературний критик.

Коли: 11 лютого о 19:00.

Вхід: вільний, але за попередньою реєстрацією.

Адреса: книгарня «Сенс», вул. Хрещатик, 34.

Ранкова кава з командою «Книжкового Арсеналу»

фото: «Книжковий Арсенал»

Команда Мистецького арсеналу запрошує видавців, книгарів, ілюстраторів та всіх охочих, хто планує долучитися до ярмарку в межах ХІІІ «Книжкового Арсеналу», на онлайн-зустріч у форматі ранкової кави.

Спікерки заходу розкажуть про особливості цьогорічного фестивалю, умови участі та подачі заявок, а також дадуть відповіді на всі запитання.

Коли: 13 лютого об 11:00.

Вхід: вільний, за попередньою реєстрацією.

Благодійний концерт #НаШапку: Kyiv Tango Orchestra

Серія благодійних концертів #НаШапку об’єднує музикантів і митців задля збору коштів для фонду «СВОЇ», що допомагає пораненим отримати кісткові імпланти, а також підтримує лікарні та паліативних хворих в Україні.

13 лютого на сцені виступатиме віртуозний інструментальний колектив Kyiv Tango Orchestra, що є візитівкою української музичної індустрії. Лише за час повномасштабної війни квартет дав понад 120 концертів у Швеції, Німеччині та Швейцарії.

Коли: 13 лютого о 18:00.

Вхід: благодійний внесок.

Адреса: Pepper’s Club, вулиця Князів Острозьких, 8.

Концерт у ТРЦ Retroville & Music Box

Для гостей виступатимуть KLER, CKAYA, GRISANA та MÉLOVIN, TAMASHI та VOLT BAND.

Коли: 15 лютого о 16:00.

Вхід: безкоштовний.

Адреса: ТРЦ Retroville, проспект Правди, 47.

«Вишкіл нацспротиву»: базова військова підготовка в «ІКСПАРКУ»

Інноваційно-реабілітаційний центр «База 4.5.0» спільно з організацією «Муромець Нацспротив» та центром психологічної підтримки «Атлант» запускає тренінговий курс «Вишкіл нацспротиву». Програма допоможе цивільним опанувати базові військові навички. Навчання проходитиме регулярно в актив-парку «ІКСПАРК».

Коли: 16 лютого об 11:00.

Вхід: вільний, за попередньою реєстрацією.

Адреса: актив-парк «ІКСПАРК».

«Формула витривалості» в Центрі сучасного мистецтва М17: Анастасія Подерв’янська

Анастасія Подерв’янська у межах виставкового проєкту «Формула витривалості» в ЦСМ М17 представляє свою роботу з серії «Натюрморт». Її вишивка та текстиль стають засобами створення унікальної формули стійкості. Робота авторки є діалогом з великими художниками минулого, як-от Рембрандтом, Сурбараном, Снейдерсом, Дюрером, Ліхтенштейном, через цитати з їхніх творів, які провокують нове прочитання європейської спадщини.

Коли: до 28 лютого.

Вхід: безкоштовно.

Адреса: вул. Антоновича 102-104.

Виставка «На березі снів»

фото: Сергій Мазураш/Imagine Point

У великій залі Imagine Point відкрилася виставка «На березі снів» — артпроєкт, що досліджує природу як джерело натхнення, мрії та стихії. Роботи сучасних митців розповідають про пошук гармонії та свободу від умовностей. Проєкт є підсумком артрезиденції в селі Комарів, де художники творили з 2018 до 2024 року.

Коли: до 1 березня, середа-субота з 12:00 до 19:00.

Вхід: вільний.

Адреса: Imagine Point, Голосіївський проспект, 86/1.

«Матеріал Пам’яті»

фото: Voloshyn Gallery

Виставка досліджує теми відновлення, руйнування й культурної спадщини через взаємодію з довкіллям. Митці працюють з природними матеріалами: землею, водою, теплом, рослинами та тютюном, створюючи нові візуальні наративи, що поєднують традиційні ремесла та ритуали.

Презентуючи творчість міжнародних митців українській аудиторії, Voloshyn Gallery підкреслює свою відданість глобальному культурному обміну. Виставка об’єднує локальні та світові перспективи, сприяючи взаєморозумінню та усвідомленню спільних викликів та унікальних мистецьких бачень.

Коли: до 2 березня 2025 року.

Вхід: вільний.

Адреса: вул. Терещенківська, 13.

Виставка «Колекція. Олександр Гнилицький, Олег Тістол» 

фото: Dymchuk Gallery

Dymchuk Gallery представляє новий проєкт у межах серії виставок, присвячених колекції галереї. Експозиція об’єднує роботи двох видатних художників Нової української хвилі — Олександра Гнилицького та Олега Тістола.

Гнилицький (1961–2009) відомий реалістичним живописом і дослідженням оптичних спотворень у власних автопортретах. В експозиції представлені три його полотна, написані у 2008 році.

Тістол (нар. 1960) працює з темами української ідентичності та культурних стереотипів. До виставки увійшли роботи з циклів «Гори» та «Ю.Б.К.», в яких художник поєднує сакральні символи з масовою культурою.

Разом їхні твори створюють діалог між реальністю та міфом, сакральним і буденним, радянською спадщиною та сучасним переосмисленням.

Коли: до 3 березня.

Вхід: вільний.

Адреса: Dymchuk Gallery.

Фото обкладинки: Unsplash

Читати далі

Суспільство

До Дня святого Валентина в MasterZoo можна прихистити безпритульну тварину

Опубліковано

У мережі зоомаркетів MasterZoo у Києві та Харкові можна взяти опіку над безпритульними тваринами. Ті, хто прихистить тварин до 15 лютого, отримають набір для адоптації, а також love-box з іграшками, засобами для догляду та смаколиками.

Про це повідомили в MasterZoo.

Яких тварин можна прихистити

Інформацію про тварин із притулків розмістили у 21 зоомаркеті мережі. У Києві можна прихистити тварин із центру адопції Patron Pet Center, притулків «Зоопатруль» та «Дім Хвостів». А в Харкові можна забрати додому вихованців притулків «Мудра Риба» та «Енімалс 911 Україна».

Також у семи зоомаркетах житимуть котики з місцевих притулків: «Мудра Риба» (Харків) та «Street Cats» (Київ). У MasterZoo вказують, що зазвичай котів забирають щотижня, тому вони не встигають звикнути до життя в зоомаркеті.

Кожна тварина, яку можна прихистити, має ветеринарні документи, які підтверджують її загальний стан здоров’я.

Читайте також: «Повернись живим» та «Укрзалізниця» знайшли власників загубленої кішки за квитком на потяг (ФОТО)

Адреси зоомаркетів

Київ:

  • вул. Велика Васильківська, 49;
  • бул. Лесі Українки, 24;
  • вул. Басейна, 5-А;
  • вул. Борщагівська, 154-А, (ТЦ «Аркадія», 1-й поверх);
  • вул. Січових Стрільців, 77;
  • вул. Верхній Вал, 10;
  • Кільцева дорога, 1, (ТРЦ «Республіка», 2-й поверх);
  • вул. Антоновича, 176, (ТРЦ «Ocean Plaza», -1-й поверх);
  • пр-т. Берестейський, 17 ;
  • вул. Саксаганського, 40/85.

Харків:

  • вул. Дерев’янка, 17-В, («ZooLand»);
  • вул. Данилевського, 16;
  • вул. Тракторобудівників, 59/56 (ТРЦ «Україна»);
  • вул. Григорія Сковороди, 2, (ТРЦ «Нікольський», -1-й поверх);
  • пров. Донецький, 18, (ТЦ «Класс»);
  • вул. Сумська, 108;
  • вул. Стадіонний проїзд, 9;
  • бул. Зоряний, 1-А, (ТРЦ «Дафі», 1-й поверх);
  • пр-т. Людвіга Свободи, 39;
  • вул. Григорія Сковороди, 67;
  • пр-т. Аерокосмічний, 173-В.

Читайте також: Розробники з України створили першу соцмережу для власників собак

Що відомо про проєкт

Програму з адопції тварин запустила наприкінці 2023 року всеукраїнська мережа зоомаркетів MasterZoo із благодійним фондом Suziria Charity. Тоді за рік свої нові домівки знайшли майже 170 тварин.

«Очевидно, що зоомаркет — не зовсім те місце, куди люди приходять, аби забрати безпритульну тваринку. Більшість відвідувачів уже мають улюбленців, а їхня головна мета  — придбати корм чи іграшку. Але українці — нація небайдужих людей, і багато хто не просто забрав тваринку додому, а ще й поділився інформацією про ініціативу далі. Тож ми з командою MasterZoo зробили висновки, оптимізували процеси й вирішили перезапустити програму, щоб зробити її ще більш ефективною та масштабною», — розповіли в пресофісі мережі зоомаркетів MasterZoo.

MasterZoo — всеукраїнська мережа спеціалізованих зоомаркетів, яка входить до групи компаній Suziria Group. Мережа працює понад 15 років. Наразі у 38 містах відкрили майже 200 зоомаркетів.

Suziria Charity — благодійний фонд групи компаній Suziria Group. БФ системно допомагає фондам, притулкам, волонтерам, приватним особам, а також працює з бізнесом, державою, медіа та суспільством.

Нагадаємо, що UAnimals оголосили відбір на Всеукраїнську зоозахисну премію 2025: як долучитися.

Фото обкладинки: пресслужба MasterZoo

Читати далі