Як українці обстоюють права людини: три ініціативи з регіонів

В Україні повага до прав людини часто залишається нормою лише на папері. Однак дедалі більше українців розуміють, що це базова умова здорового та розвиненого суспільства. Разом із «Інтерньюз-Україна» та UkraineWorld розповідаємо три історії про ініціативи, які обстоюють права людини у різних сферах. 

Навіщо у Чернігові Дім прав людини

У селі Количівка на Чернігівщині працює один із кількох в світі домів прав людини. Його заснували у 2014 році на базі 7 неурядових організацій як частину міжнародної Мережі домів. Тут проводять лекції, тренінги, міжнародні школи для правозахисників, активістів та освітян, а також освітні фестивалі з прав людини. 

Назва говорить за себе: у Домі не лише створюють освітні програми із захисту прав людини, але й навчають це робити інших. Дім системно втілює план розвитку української школи, що базується на правах людини. Протягом року вони навчають вчителів, адміністрацію, батьків у 5-6 школах — переважно на сході України. 

Утім Освітній дім прав людини у Чернігові є також шелтером для міжнародних правозахисників, журналістів та активістів, які через свою діяльність опинилися в небезпеці та потребують тимчасового прихистку. Наразі вони активно допомагають білоруським колегам та журналістам, які втекли від репресій режиму Лукашенка. 

За словами директора закладу Сергія Бурова, для українців Освітній дім прав людини у Чернігові — це приклад децентралізованої консолідації громадян. Крім того, завдяки Дому до Чернігівщини приїжджають більше гостей, а отже — зростає туристичний потенціал регіону.

«Мені здається, що лідерські ініціативи, якісь громадські ініціативи, також мають мати децентралізацію і зберігатися у тому місці, де вони народилися. Так ми просто робимо Україну міцнішою».

Представники Дому намагаються об’єднати людей заради створення громадянського суспільства та покращити становище прав людини в Україні до європейських стандартів.

«Коли говорять про європейські прагнення України і про євроінтеграцію, то часто розуміють якісь економічні аспекти і щось подібне. Але насправді європейська інтеграція полягає насамперед у тому, що ми хочемо жити за тими цінностями, за якими вже живе європейське середовище. Тому європейська інтеграція просто неможлива без прав людини».

Читайте також: «Продовжуємо справу наших предків». Як на Закарпатті роми дають людям роботу та руйнують стереотипи

Як активісти Кривого Рогу борються за чисте повітря

Аби обстоювати свої права, зовсім не обов’язково бути правозахисником. Катерина Таран — одна з активісток коаліції громадських організацій «Досить труїти Кривий Ріг», які борються за чисте повітря і воду у місті. 

Катерина перейнялася екологічним становищем міста після народження сина. Тоді ж почала писати скарги до органів місцевої влади з проханням перевірити, чи дотримуються відповідних норм промислові підприємства. 

«Я почала помічати, що рано-вранці або ввечері з’являється специфічний заводський запах чогось горілого, хоча ніхто ніде нічого не палить, а все одно є такий запах. Потім побачила, що є дуже велика кількість пилу на підвіконні».

Катерина переїхала у Кривий Ріг з іншого міста, тому помітила проблему одразу. Жінка намагалася з’ясувати, чому графітовий пил буквально осідає на неї під час прогулянки на вулиці. 

Не отримавши бажаної реакції від місцевої влади, Катерина Таран вирішила захищати екологічні права мешканців міста в межах організації «Досить труїти Кривий Ріг», що безпосередньо вирішує питання з органами державної влади. Діяльність громадськості в цьому напрямі — вирішальна, каже Катерина. Тепер активістка моніторить дотримання промисловими підприємствами санітарних норм та комунікує з органами місцевої влади у разі порушень. 

Кривий Ріг страждає не лише від шкідливих викидів, але й від недостатнього пригнічення пилу на відвалах поблизу житлових зон. Насипи пилу падають й у ріку Інгулець та знищують зелені території.

«На жаль, не всі мешканці Кривого Рогу розуміють, наскільки важлива їхня активна позиція. Для багатьох заводи — це робочі місця, що “годують” місто. Але ж мета — не зупиняти заводи, мета — щоб вони дотримувалися норм. Від якості води та повітря залежить здоров’я населення».

Читайте також: Місто без ветеринарів: як у Ржищеві волонтери взялися рятувати безпритульних тварин

Як «Світло надії» допомагає вразливим групам у Полтаві 

Деякі групи населення — особливо вразливі до порушення своїх прав, тож потребують сторонньої допомоги. Це і безпритульні, і люди, звільнені з місць позбавлення волі, і внутрішньо переміщені особи, і люди, які опинилися в складних життєвих обставинах та потерпають від насильства, постраждали від торгівлі людьми, мають наркотичну залежність тощо. У Полтаві їм допомагає благодійна організація «Світло надії».

Організація виникла у 1999 році як Благодійна Асоціація допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, однак згодом розширила свою діяльність. Сьогодні тут діє і Центр адаптації, де вразливі групи населення можуть відновити документи, зробити тестування на ВІЛ, попрати речі, обігрітися взимку, отримати теплі речі, переночувати та скористатись іншими послугами.

Максим Жмудь, адміністратор Центру адаптації для бездомних осіб та звільнених із місць позбавлення волі, в минулому і сам був клієнтом цього центру, а потім став соціальним працівником. Це, за його словами, мотивує багатьох гостей організації змінювати своє життя на краще.

«Багато клієнтів, які навіть сьогодні проживають в цьому центрі, знають моє минуле — кримінальне і наркотичне. І, безумовно, вони бачать ті зміни, які у мене відбулись за цей час», — додає Максим.

Організація повсякчас переймала європейський досвід: «Все, що ми робимо в нашому місті, у нашій області — ми не придумали самі. Ми вивчали кращий досвід в європейських країнах — адаптували та імплементували це в нас», — розповідає директор центру Роман Дрозд.

«Світло надії» вже ділиться своїм досвідом з іншими й за межами країни, у Східній Європі та Центральній Азії. Щороку близько 160 громадських організацій проходить навчання на базі центру.

Читайте також: Волонтерський рух “ОЗОН”: як молодь та пенсіонери контролюють поліцію

«Ми хочемо, по-перше, аби принципи прав і демократії були міцніші і цінніші для нашої громади. Ми хочемо зупинити епідемію ВІЛ-СНІД у Полтавській області й в Україні. Хочемо, щоб наша молодь була міцна, проактивна і успішна, щоб наше місто і наша область була безпечна», — розповідає Роман Дрозд.

Щороку «Світло надії» надає допомогу майже 20 тисячам клієнтів. Організацію фінансово підтримує місцева влада та територіальні громади. На думку виконавчого директора організації, це свідчить про принцип сталості, адже місцева влада не лише визнає існування соціальних проблем, а й допомагає їх вирішити.

Авторки: Ірина Матвіїшин, Тетяна Дуднік

Серію репортажів зроблено в рамках національної кампанії EUkraine. Проєкт здійснює «Інтерньюз-Україна» та UkraineWorld за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у співпраці з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та проєктом Association4U.