Одна здача крові може врятувати три життя. Історії українців, які стали донорами

“Моя кров може врятувати життя”, – саме таку відповідь дасть вам донор, якщо спитати у нього про мотивацію. Щоразу вони діляться частинкою себе з тими, хто цього потребує – хтось здав кров один раз, хтось 10, а хтось і100! Але і цього не досить. За світовою нормою, на 1000 населення потрібно 33 донори. У нас же поки 11-13. Частіше за все люди здають кров адресно, для своїх близьких. Але ж потреба у цьому є завжди і одна така здача може врятувати три життя.

14 червня – Всесвітній День донора. Цей день ще один привід, щоб нагадати, наскільки важливим є донорство крові і долучити тих, хто ще не став донором. Тому ми зібрали для вас історії донорів та дізнались про їх мотивацію, а також що вони відчувають, коли знають, що змогли комусь врятувати життя.

“Я не можу здавати кров, тому шукаю людей, які зроблять це замість мене”.

Людмила Лінник
координаторка ДонорUA

У мене є абсолютні життєві протипокази і мій стан здоров’я не дозволяє мені здавати кров. І це одна з причин, чому я спочатку стала волонтеркою у донорському русі, а згодом і координаторкою ДонорUA. Коли я зрозуміла, що ніколи не зможу здати кров, то спочатку було дуже прикро. А потім я вирішила, що тепер маю зробити так, щоб як мінімум 1000 людей прийшли і зробили це замість мене. Коли я про це розповідала на лекціях, то люди спочатку сміялись, а потім надсилали мені повідомлення, щоб я зарахувала їх до своєї тисячі.

Наша платформа ДонорUA – це єдина в Україні донорська база, на якій можуть зареєструватись люди, які хочуть здати кров і ті, кому потрібна допомога з пошуком. Ми працюємо по всій Україні і зараз маємо вже 37 000 зареєстрованих. Так, цифра вражає, але в масштабах країни вона дуже маленька.

Читайте також: Як Ася Прядко рятує сама собі життя плетінням пледів (ВІДЕО)

Щоб населення не відчувало дефіциту крові, потрібно, щоб щороку 1 млн людей здавали її щороку. Якщо донор здає цільну кров, то потенційно нею можна врятувати три інших життя. Бо кров розділяють на плазму, тромбоцитарну і еритроцитарну масу. І ці компоненти потрібні різним людям. На 1000 населення потрібно 33 донори, у нас їх поки 11-13. Але це така напівофіційна статистика. Через коронавірус донорів стало ще менше і вже навіть запасів не вистачає. По-перше, люди почали боятись зайвих контактів, а по-друге, ще на початку ніхто не знав, чи можна і коли здавати кров після хвороби.

Зараз також є дефіцит, бо почались відпустки і канікули. Буває, що телефонуєш донору, а його просто немає в країні. Але ж хвороби на канікули не ходять. Тому потреба у донорах є завжди.

Як стати донором?

Якщо ви вирішили стати донором, то оберіть центр крові у вашому місті чи реципієнта, якому хочете допомогти та заплануйте донацію на зручний для вас день. Обов’язково потрібно мати з собою документ, що посвідчує особу – паспорт та індентифікаційний код. Вже у центрі крові вам зроблять всі аналізи, огляне лікар і тоді вже скажуть, чи можете ви бути донором, чи ні. Донор крові в Україні – це здорова людина віком від 18 років, вагою від 50 кг. Якщо з віком та кілограмами більш-менш зрозуміло, то важче зрозуміти, хто – здорова людина. Це – ті, хто не мають протипоказань. Якщо вам властиві хронічні захворювання, приймаєте ліки, стоїте на обліку – донором не зможете стати. Протипоказання можуть бути тимчасові та абсолютні. Обов’язково ознайомтесь зі списком, перед тим, як йти в центр.

Донорство – це дуже відповідально, тому варто дотримуватись правил та харчування перед здачею. Наприклад, потрібно відмовитись від гострої, солоної їжі, за два дні не вживати алкоголь, а у день здачі не палити. У центрах крові в першу чергу дбають про безпеку донора. Людину ніколи не допустять до здавання крові, навіть якщо є мінімальні протипокази. Донорство ніяк не може вам зашкодити. Донор здає кров у повній безпеці, адже центри використовують тільки одноразові стерильно запаковані засоби. 

Якщо ви як і я не можете здати кров з певних причин, то і без цього можна багато зробити для донорського руху. Наприклад, розказати на своїй сторінці про нашу організацію чи зробити заклик до того, що потрібен донор. Люди насправді не замислюються, наскільки це важливо. Ми живемо в якісь своїй бульбашці і якщо мені чи знайомим не треба, то навіщо здавати. Вся проблема в тому, що донорську кров не можна виготовити на фабриці. Її повинна дати людина. І донор може безкоштовно поділитись з кимось цією цілющою рідиною. Ви можете стати супергероєм і врятувати три людських життя, а для цього потрібно просто прийти і закотити рукав на 10 хвилин. 

“У мене з дитинства особливі стосунки з лікарями, тому головна порада для донорів – абстрагуватись”.

Іван Павліш
донор крові, Львів

Вперше я здав кров у 2013 році. Це сталось зовсім випадково. Тоді невідомі напали на мого товариша і поранили його ножем. Терміново потрібно було робити операцію і здавати кров, для відновлення. Я тоді навіть не замислювався, просто пішов і здав. Зараз з товаришем  все добре. 

Я ріс досить хворобливою дитиною, тому часто доводилось бувати у лікарнях. Навіть в школі міг втратити свідомість просто через те, що до класу зайшов лікар. Але тут біда змусила перебороти свої страхи і здати кров. На цьому моє донорство тимчасово призупинилось. Потім у Львові було багато проєктів, коли волонтери здавали кров на потреби маленьким дітям. Я також вирішив долучитись. Це був 2014 рік. З того часу я намагаюсь систематично здавати кров – вже був донором 15 разів.

Як перебороти свій страх? У мене є два неповних кровоздавання саме через те, що мені стало погано – до 450 млн крові не здав, млів десь на 300 мл. Але саме донорство допомогло мені боротись з моїми страхами. Головне – максимально абстрагуватися. Я намагаюсь не дивитись на той пакет крові, а просто беру з собою телефон, роблю селфі, гортаю стрічку новин і все. За 5-10 хвилин кровоздача завершена. 

Кожен донор має розуміти, що ви не тільки рятуєте чиєсь життя, а й маєте слідкувати за своїм здоров’ям. Щоб здати кров потрібно відповідати певним показникам та вживати обмежений перелік продуктів. Перед здачею я їм легеньку вечерю (курятина, овочі), а зранку можу перекусити кашею. У центрі вам дають солодкий чай та печиво.

Я намагаюсь здавати кров раз у два місяці і частіше за все це виходить робити адресно. У сусідньому селі хлопець бореться з онкологією і йому потрібна кров. Тому останні здачі відправляються йому. Ви можете стати донором як адресно, так і просто для зберігання. Якщо маєте конкретного реципієнта, то просто скажете про це на реєстрації –  ім’я пацієнта, лікарня, яке захворювання. Вам видадуть талончик, який ви можете або лишити на реєстратурі, або віддати родичам пацієнта. Основна цільова аудиторія донорів – онкохворі. Але крім цього, кров потрібна і незаплановано – через аварії, опіки, пологи чи у військових госпіталях. Часто крові не вистачає, але ж від цього залежить життя людини.

Читайте також: Зберегти природу і допомогти нужденним: як працює перший банк їжі в Україні

Щоб популяризувати донорство нещодавно у Будинку Воїна у Львові ми проводили забір крові для онкохворих. Також отриману кров передали і у львівські військові госпіталі для наших захисників. Ми змогли зібрати 34 повних дози, які можуть допомогти 300 людям. Таких ініціатив має бути більше. Я прихильник того, щоб створити культуру донорства. Від здачі величезна користь – омолоджується кров,  ти пильнуєш за своїм здоров’ям, здаєш постійно аналізи і можеш визначити потенційні захворювання. Тому донорство – не тільки порятунок інших, а й профілактика свого здоров’я. 

“Стати донором мене надихнув мій дідусь, який у 80 років виглядає на всі 50 і чудово себе почуває”.

Марія Марковська
донорка крові, Львів

Я здавала кров десь 7-8 разів. Мене дуже надихнув мій дідусь.  Йому 80 років, але виглядає на всі 50. Він почесний донор і здавав кров протягом 30-ти років. Дідусь почуває себе чудово, займається спортом, харчується по годинах і не має проблем зі здоров’ям. Після його розповідей мені завжди було цікаво, здати кров і тому я дуже чекала повноліття. Але привід стати донором виявився зовсім іншим. Тоді до Львівського госпіталю поступити бійці, яку мали величезну потребу у крові. Я здала всі аналізи, але один лікар не хотів мене пускати, мовляв, маленька вага. Але я пройшла всі обстеження і змогла здати кров. 

Під час здачі мене дуже зачепили історії медсестер. Розповідали, що приходила 80-річна бабуся, якій вже через вік відмовили у здачі. А вона дуже хотіла якось допомогти бійцям. Тому принесла яблука, печиво і серветки. А ще розказували про чоловіка, якого назвали Святим Миколаєм. Річ у тім, що він приходив і просто залишав пакунок з печивом для донорів, які здають кров. Ці історії мене дуже зачепили. Тоді мені запропонували написати текст про донорство. Я знову прийшла в ту лікарню і здала кров. Відтоді стала донором. 

Також у Києво-Могилянській академії, де я навчалась часто проводили дні донора. Ти можеш вискочити посеред пари, здати кров і повернутися. Це багатьох стимулює. Також ще раз ходила адресно, коли сказали, що студентка Могилянки після нещасного випадку потребує багато крові. Тоді багато людей долучилось, але дівчину врятувати так і не вдалося. Це дуже неприємне відчуття. Важко пояснити, але коли ти віддаєш свою кров, то відчуваєш якийсь зв’язок з людиною, яка її приймає.

Взагалі після здачі крові ти розумієш, що це комусь може бути корисним. Варто йти здавати кров, якщо дійсно цього хочеш. Мене зачепила фраза медсестри: “Кров має бути позитивно заряджена”. Вона розповідала про випадки, коли людей на роботі змушували здавати кров, вони не хотіли і тоді кров не приймалась. Є якийсь такий феномен. 

Якщо ви також вирішили здавати кров, то я радила обов’язково дотримуватись порад лікарів. Після здачі крові може бути легеньке запаморочення, тому бажано піти додому і нічого важкого не робити.

Колись я не послухалась лікарів і все сталось так, як вони казали. Чомусь я подумала, що після  здавання крові пройти 3-4 кілометри до університету – це нормально. Я прийшла на пари, хоча дається довідка, що ти можеш пропустити заняття в цей день і будь-який інший протягом року. На заняттях я відчула потемніння в очах, вийшла в коридор і просто впала. Тоді мені допоміг знайомий і нагодував цукерками. Тому потрібно обов’язково слухати лікарів. 

“Я здавав кров 130 разів. Все почалось з необхідності, а стало сенсом життя”.

Степан Новицький
Заслужений донор України, Вінниця

Я почав здавати кров ще у 2003 році, коли навчався в університеті. Один хлопець захотів зробити сюрприз своїй дівчині і подарувати квіти. А для цього поліз у вікно гуртожитку на четвертому поверсі. Він не втримався і впав. Тому ми всім університетом його рятували. І нам це вдалось. 

Моя історія донорства почалась з необхідності, а вже потім було приємно, що я роблю щось хороше. З часом з’являються думки про сенс життя. І саме в донорстві я його знайшов. Ти наче живеш постійно на автоматі, а коли приходиш здавати кров, то живеш і ще й рятуєш чиєсь життя. Може це звучить і пафосно, але для мене це саме так. 

Я продовжую активно здавати кров, але тепер перейшов на плазму. У 2011 році мені надали звання Почесного донора в Україні, а у 2021- Заслуженного. Я вже перестав рахувати, але всього здавав кров приблизно 130 разів. 

Багато людей надихнулись моїм прикладом. Хтось цікавився, а що ж я за це отримав. На що я відповідаю: сенс життя та добро. Тому багато людей також стали донорами. 

Зазвичай я здаю кров для Дитячої обласної лікарні. Але часто приходжу в лікарню і просять здати адресно, якщо трапилась якась аварія чи операція. Є такий міф, що є потреба тільки в рідкісних групах крові. У мене 1+, але і поширені групи потрібні завжди.  Якщо ви здаєте кров не конкретному реципієнту, то вона поступає в загальний банк крові та використовується в ситуаціях, коли реципієнту потрібне негайне переливання.

Читайте також: Поділись своїм волоссям: як у Львові створюють перуки для онкохворих дітей

Не варто боятися йти здавати кров. В центрах про донорів дуже піклуються, все дуже стерильно та акуратно. За тобою доглядають. Наприклад, якщо я йду здавати плазму, то у мене беруть аналіз крові, біохімію та інші проби. Найменші відхилення від норми і тебе не допустять до здачі, але дадуть рекомендації, як це виправити. До того ж донорство спонукає піклуватись про себе та стежити за своїм здоров’ям. 

“Я став донором, щоб допомагати людям. І створив спільноту, щоб пропагувати донорство серед українців”.

Тарас Целюх
донор, Львів

Вперше я здав кров у 2008 році, коли проходив строкову службу. Після того 8 років навіть не повертався до цього і не задумувався. Але початком своєї донорської діяльності я вважаю липень 2016 року. Тоді я повернувся зі Сходу і мені знайомі сказали, що потрібно здати кров для доньки нашої колишньої співробітниці. На жаль дівчинка не вижила. І ця ситуація мене так сильно вразила, було важко емоційно, що ми хотіли допомогти. а не вийшло. Після того на кожній ротації я здавав кров онкохворим діткам. Хотілося для когось зробити добро. 

Для мене головне і цінно, що така допомога є безкорисливою. Колись прямо в центрі переливання крові до мене підходили батьки і просили здати кров для їхньої доньки. Після цього вони захотіли мені дати хабаря, але вислухали від мене 10-хвилинну лекцію про те, чому так не слід робити і чому важливо здавати кров доброчинно. 

Я вже здавав кров 19 разів. Спочатку було страшно, я до останнього відкладав, але тоді зрозумів, що можу проґавити шанс комусь допомогти. А що може бути гірше? Крім того, я почав робити заклики у соціальних мережах, щоб і інші люди долучались до донорства. Ми з моїм товаришем якось балакали і вирішили створити групу, щоб закликати більше людей.

Так минулого року створили спільноту “Твоя кров рятує”, де запрошуємо інших до переливання та пропагуємо донорство.

Спочатку оголосили про похід до центру здачі крові у Львові та Івано-Франківську. В обох містах прийшли по 3-4 людини. Так, не багато, але це вже щось. Бо ми боялися, що взагалі ніхто не прийде. Зараз вже у нашій спільноті є 1000 людей і 30% з них – активні донори. Якщо хтось  боїться здавати кров, то ми проводимо для них екскурсії в Центри та показуємо, що весь процес безпечний та стерильний. 

Колись одна моя подруга сказала: наша кров – це енергія для когось. По суті, це батарейки, і якщо у когось мало енергії, ми можемо з ними поділитись. Донор – це людина, яка дійсно може врятувати чиєсь життя. І це найголовніша мотивація. До того ж я десь прочитав, що донори живуть на 5 років довше. Чудовий додатковий стимул.