Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Одна здача крові може врятувати три життя. Історії українців, які стали донорами

Опубліковано

“Моя кров може врятувати життя”, – саме таку відповідь дасть вам донор, якщо спитати у нього про мотивацію. Щоразу вони діляться частинкою себе з тими, хто цього потребує – хтось здав кров один раз, хтось 10, а хтось і100! Але і цього не досить. За світовою нормою, на 1000 населення потрібно 33 донори. У нас же поки 11-13. Частіше за все люди здають кров адресно, для своїх близьких. Але ж потреба у цьому є завжди і одна така здача може врятувати три життя.

14 червня – Всесвітній День донора. Цей день ще один привід, щоб нагадати, наскільки важливим є донорство крові і долучити тих, хто ще не став донором. Тому ми зібрали для вас історії донорів та дізнались про їх мотивацію, а також що вони відчувають, коли знають, що змогли комусь врятувати життя.

“Я не можу здавати кров, тому шукаю людей, які зроблять це замість мене”.

Людмила Лінник
координаторка ДонорUA

У мене є абсолютні життєві протипокази і мій стан здоров’я не дозволяє мені здавати кров. І це одна з причин, чому я спочатку стала волонтеркою у донорському русі, а згодом і координаторкою ДонорUA. Коли я зрозуміла, що ніколи не зможу здати кров, то спочатку було дуже прикро. А потім я вирішила, що тепер маю зробити так, щоб як мінімум 1000 людей прийшли і зробили це замість мене. Коли я про це розповідала на лекціях, то люди спочатку сміялись, а потім надсилали мені повідомлення, щоб я зарахувала їх до своєї тисячі.

Наша платформа ДонорUA – це єдина в Україні донорська база, на якій можуть зареєструватись люди, які хочуть здати кров і ті, кому потрібна допомога з пошуком. Ми працюємо по всій Україні і зараз маємо вже 37 000 зареєстрованих. Так, цифра вражає, але в масштабах країни вона дуже маленька.

Читайте такожЯк Ася Прядко рятує сама собі життя плетінням пледів (ВІДЕО)

Щоб населення не відчувало дефіциту крові, потрібно, щоб щороку 1 млн людей здавали її щороку. Якщо донор здає цільну кров, то потенційно нею можна врятувати три інших життя. Бо кров розділяють на плазму, тромбоцитарну і еритроцитарну масу. І ці компоненти потрібні різним людям. На 1000 населення потрібно 33 донори, у нас їх поки 11-13. Але це така напівофіційна статистика. Через коронавірус донорів стало ще менше і вже навіть запасів не вистачає. По-перше, люди почали боятись зайвих контактів, а по-друге, ще на початку ніхто не знав, чи можна і коли здавати кров після хвороби.

Зараз також є дефіцит, бо почались відпустки і канікули. Буває, що телефонуєш донору, а його просто немає в країні. Але ж хвороби на канікули не ходять. Тому потреба у донорах є завжди.

Як стати донором?

Якщо ви вирішили стати донором, то оберіть центр крові у вашому місті чи реципієнта, якому хочете допомогти та заплануйте донацію на зручний для вас день. Обов’язково потрібно мати з собою документ, що посвідчує особу – паспорт та індентифікаційний код. Вже у центрі крові вам зроблять всі аналізи, огляне лікар і тоді вже скажуть, чи можете ви бути донором, чи ні. Донор крові в Україні – це здорова людина віком від 18 років, вагою від 50 кг. Якщо з віком та кілограмами більш-менш зрозуміло, то важче зрозуміти, хто – здорова людина. Це – ті, хто не мають протипоказань. Якщо вам властиві хронічні захворювання, приймаєте ліки, стоїте на обліку – донором не зможете стати. Протипоказання можуть бути тимчасові та абсолютні. Обов’язково ознайомтесь зі списком, перед тим, як йти в центр.

Донорство – це дуже відповідально, тому варто дотримуватись правил та харчування перед здачею. Наприклад, потрібно відмовитись від гострої, солоної їжі, за два дні не вживати алкоголь, а у день здачі не палити. У центрах крові в першу чергу дбають про безпеку донора. Людину ніколи не допустять до здавання крові, навіть якщо є мінімальні протипокази. Донорство ніяк не може вам зашкодити. Донор здає кров у повній безпеці, адже центри використовують тільки одноразові стерильно запаковані засоби. 

Якщо ви як і я не можете здати кров з певних причин, то і без цього можна багато зробити для донорського руху. Наприклад, розказати на своїй сторінці про нашу організацію чи зробити заклик до того, що потрібен донор. Люди насправді не замислюються, наскільки це важливо. Ми живемо в якісь своїй бульбашці і якщо мені чи знайомим не треба, то навіщо здавати. Вся проблема в тому, що донорську кров не можна виготовити на фабриці. Її повинна дати людина. І донор може безкоштовно поділитись з кимось цією цілющою рідиною. Ви можете стати супергероєм і врятувати три людських життя, а для цього потрібно просто прийти і закотити рукав на 10 хвилин. 

“У мене з дитинства особливі стосунки з лікарями, тому головна порада для донорів – абстрагуватись”.

Іван Павліш
донор крові, Львів

Вперше я здав кров у 2013 році. Це сталось зовсім випадково. Тоді невідомі напали на мого товариша і поранили його ножем. Терміново потрібно було робити операцію і здавати кров, для відновлення. Я тоді навіть не замислювався, просто пішов і здав. Зараз з товаришем  все добре. 

Я ріс досить хворобливою дитиною, тому часто доводилось бувати у лікарнях. Навіть в школі міг втратити свідомість просто через те, що до класу зайшов лікар. Але тут біда змусила перебороти свої страхи і здати кров. На цьому моє донорство тимчасово призупинилось. Потім у Львові було багато проєктів, коли волонтери здавали кров на потреби маленьким дітям. Я також вирішив долучитись. Це був 2014 рік. З того часу я намагаюсь систематично здавати кров – вже був донором 15 разів.

Як перебороти свій страх? У мене є два неповних кровоздавання саме через те, що мені стало погано – до 450 млн крові не здав, млів десь на 300 мл. Але саме донорство допомогло мені боротись з моїми страхами. Головне – максимально абстрагуватися. Я намагаюсь не дивитись на той пакет крові, а просто беру з собою телефон, роблю селфі, гортаю стрічку новин і все. За 5-10 хвилин кровоздача завершена. 

Кожен донор має розуміти, що ви не тільки рятуєте чиєсь життя, а й маєте слідкувати за своїм здоров’ям. Щоб здати кров потрібно відповідати певним показникам та вживати обмежений перелік продуктів. Перед здачею я їм легеньку вечерю (курятина, овочі), а зранку можу перекусити кашею. У центрі вам дають солодкий чай та печиво.

Я намагаюсь здавати кров раз у два місяці і частіше за все це виходить робити адресно. У сусідньому селі хлопець бореться з онкологією і йому потрібна кров. Тому останні здачі відправляються йому. Ви можете стати донором як адресно, так і просто для зберігання. Якщо маєте конкретного реципієнта, то просто скажете про це на реєстрації –  ім’я пацієнта, лікарня, яке захворювання. Вам видадуть талончик, який ви можете або лишити на реєстратурі, або віддати родичам пацієнта. Основна цільова аудиторія донорів – онкохворі. Але крім цього, кров потрібна і незаплановано – через аварії, опіки, пологи чи у військових госпіталях. Часто крові не вистачає, але ж від цього залежить життя людини.

Читайте також: Зберегти природу і допомогти нужденним: як працює перший банк їжі в Україні

Щоб популяризувати донорство нещодавно у Будинку Воїна у Львові ми проводили забір крові для онкохворих. Також отриману кров передали і у львівські військові госпіталі для наших захисників. Ми змогли зібрати 34 повних дози, які можуть допомогти 300 людям. Таких ініціатив має бути більше. Я прихильник того, щоб створити культуру донорства. Від здачі величезна користь – омолоджується кров,  ти пильнуєш за своїм здоров’ям, здаєш постійно аналізи і можеш визначити потенційні захворювання. Тому донорство – не тільки порятунок інших, а й профілактика свого здоров’я. 

“Стати донором мене надихнув мій дідусь, який у 80 років виглядає на всі 50 і чудово себе почуває”.

Марія Марковська
донорка крові, Львів

Я здавала кров десь 7-8 разів. Мене дуже надихнув мій дідусь.  Йому 80 років, але виглядає на всі 50. Він почесний донор і здавав кров протягом 30-ти років. Дідусь почуває себе чудово, займається спортом, харчується по годинах і не має проблем зі здоров’ям. Після його розповідей мені завжди було цікаво, здати кров і тому я дуже чекала повноліття. Але привід стати донором виявився зовсім іншим. Тоді до Львівського госпіталю поступити бійці, яку мали величезну потребу у крові. Я здала всі аналізи, але один лікар не хотів мене пускати, мовляв, маленька вага. Але я пройшла всі обстеження і змогла здати кров. 

Під час здачі мене дуже зачепили історії медсестер. Розповідали, що приходила 80-річна бабуся, якій вже через вік відмовили у здачі. А вона дуже хотіла якось допомогти бійцям. Тому принесла яблука, печиво і серветки. А ще розказували про чоловіка, якого назвали Святим Миколаєм. Річ у тім, що він приходив і просто залишав пакунок з печивом для донорів, які здають кров. Ці історії мене дуже зачепили. Тоді мені запропонували написати текст про донорство. Я знову прийшла в ту лікарню і здала кров. Відтоді стала донором. 

Також у Києво-Могилянській академії, де я навчалась часто проводили дні донора. Ти можеш вискочити посеред пари, здати кров і повернутися. Це багатьох стимулює. Також ще раз ходила адресно, коли сказали, що студентка Могилянки після нещасного випадку потребує багато крові. Тоді багато людей долучилось, але дівчину врятувати так і не вдалося. Це дуже неприємне відчуття. Важко пояснити, але коли ти віддаєш свою кров, то відчуваєш якийсь зв’язок з людиною, яка її приймає.

Взагалі після здачі крові ти розумієш, що це комусь може бути корисним. Варто йти здавати кров, якщо дійсно цього хочеш. Мене зачепила фраза медсестри: “Кров має бути позитивно заряджена”. Вона розповідала про випадки, коли людей на роботі змушували здавати кров, вони не хотіли і тоді кров не приймалась. Є якийсь такий феномен. 

Якщо ви також вирішили здавати кров, то я радила обов’язково дотримуватись порад лікарів. Після здачі крові може бути легеньке запаморочення, тому бажано піти додому і нічого важкого не робити.

Колись я не послухалась лікарів і все сталось так, як вони казали. Чомусь я подумала, що після  здавання крові пройти 3-4 кілометри до університету – це нормально. Я прийшла на пари, хоча дається довідка, що ти можеш пропустити заняття в цей день і будь-який інший протягом року. На заняттях я відчула потемніння в очах, вийшла в коридор і просто впала. Тоді мені допоміг знайомий і нагодував цукерками. Тому потрібно обов’язково слухати лікарів. 

“Я здавав кров 130 разів. Все почалось з необхідності, а стало сенсом життя”.

Степан Новицький
Заслужений донор України, Вінниця

Я почав здавати кров ще у 2003 році, коли навчався в університеті. Один хлопець захотів зробити сюрприз своїй дівчині і подарувати квіти. А для цього поліз у вікно гуртожитку на четвертому поверсі. Він не втримався і впав. Тому ми всім університетом його рятували. І нам це вдалось. 

Моя історія донорства почалась з необхідності, а вже потім було приємно, що я роблю щось хороше. З часом з’являються думки про сенс життя. І саме в донорстві я його знайшов. Ти наче живеш постійно на автоматі, а коли приходиш здавати кров, то живеш і ще й рятуєш чиєсь життя. Може це звучить і пафосно, але для мене це саме так. 

Я продовжую активно здавати кров, але тепер перейшов на плазму. У 2011 році мені надали звання Почесного донора в Україні, а у 2021- Заслуженного. Я вже перестав рахувати, але всього здавав кров приблизно 130 разів. 

Багато людей надихнулись моїм прикладом. Хтось цікавився, а що ж я за це отримав. На що я відповідаю: сенс життя та добро. Тому багато людей також стали донорами. 

Зазвичай я здаю кров для Дитячої обласної лікарні. Але часто приходжу в лікарню і просять здати адресно, якщо трапилась якась аварія чи операція. Є такий міф, що є потреба тільки в рідкісних групах крові. У мене 1+, але і поширені групи потрібні завжди.  Якщо ви здаєте кров не конкретному реципієнту, то вона поступає в загальний банк крові та використовується в ситуаціях, коли реципієнту потрібне негайне переливання.

Читайте також: Поділись своїм волоссям: як у Львові створюють перуки для онкохворих дітей

Не варто боятися йти здавати кров. В центрах про донорів дуже піклуються, все дуже стерильно та акуратно. За тобою доглядають. Наприклад, якщо я йду здавати плазму, то у мене беруть аналіз крові, біохімію та інші проби. Найменші відхилення від норми і тебе не допустять до здачі, але дадуть рекомендації, як це виправити. До того ж донорство спонукає піклуватись про себе та стежити за своїм здоров’ям. 

“Я став донором, щоб допомагати людям. І створив спільноту, щоб пропагувати донорство серед українців”.

Тарас Целюх
донор, Львів

Вперше я здав кров у 2008 році, коли проходив строкову службу. Після того 8 років навіть не повертався до цього і не задумувався. Але початком своєї донорської діяльності я вважаю липень 2016 року. Тоді я повернувся зі Сходу і мені знайомі сказали, що потрібно здати кров для доньки нашої колишньої співробітниці. На жаль дівчинка не вижила. І ця ситуація мене так сильно вразила, було важко емоційно, що ми хотіли допомогти. а не вийшло. Після того на кожній ротації я здавав кров онкохворим діткам. Хотілося для когось зробити добро. 

Для мене головне і цінно, що така допомога є безкорисливою. Колись прямо в центрі переливання крові до мене підходили батьки і просили здати кров для їхньої доньки. Після цього вони захотіли мені дати хабаря, але вислухали від мене 10-хвилинну лекцію про те, чому так не слід робити і чому важливо здавати кров доброчинно. 

Я вже здавав кров 19 разів. Спочатку було страшно, я до останнього відкладав, але тоді зрозумів, що можу проґавити шанс комусь допомогти. А що може бути гірше? Крім того, я почав робити заклики у соціальних мережах, щоб і інші люди долучались до донорства. Ми з моїм товаришем якось балакали і вирішили створити групу, щоб закликати більше людей.

Так минулого року створили спільноту “Твоя кров рятує”, де запрошуємо інших до переливання та пропагуємо донорство.

Спочатку оголосили про похід до центру здачі крові у Львові та Івано-Франківську. В обох містах прийшли по 3-4 людини. Так, не багато, але це вже щось. Бо ми боялися, що взагалі ніхто не прийде. Зараз вже у нашій спільноті є 1000 людей і 30% з них – активні донори. Якщо хтось  боїться здавати кров, то ми проводимо для них екскурсії в Центри та показуємо, що весь процес безпечний та стерильний. 

Колись одна моя подруга сказала: наша кров – це енергія для когось. По суті, це батарейки, і якщо у когось мало енергії, ми можемо з ними поділитись. Донор – це людина, яка дійсно може врятувати чиєсь життя. І це найголовніша мотивація. До того ж я десь прочитав, що донори живуть на 5 років довше. Чудовий додатковий стимул. 

Суспільство

“Вторгнення. Операція “Дунай”: вийшов трейлер про події в Чехії 1968 року

Опубліковано

Український політичний трилер “Вторгнення. Операція “Дунай” представив свій офіційний трейлер. Фільм розкриває події 1968 року в Чехословаччині, зосереджуючись на придушенні Празької весни та боротьбі країни проти радянської окупації.

Про це повідомляє Держкіно.

Про фільм

Події фільму відбуваються наприкінці 1960-х років, коли Чехословаччина вирішила позбутися комуністичного режиму. Однією з ключових постатей Празької весни був Франтішек Крігель, лікар і політик, який народився в єврейській родині в Галичині. Проте радянська влада не була готова втрачати свою зону впливу, і в одну ніч знищила надії народу на свободу.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Радянські танки ввійшли до Праги, а кремлівські спецслужби розпочали полювання. Франтішека Крігеля разом з представниками уряду викрали і вивезли до Москви. У полоні під тиском КДБ їх змушують підписати протокол, що означає згоду на військову окупацію країни. Проте Крігель відмовляється ставити свій підпис, навіть попри загрози ліквідації його та близьких, кинувши виклик навіть самому Леоніду Брежнєву.

Нагадаємо, що послуга ОСББ в Київ Цифровому стала переможницею міжнародної технологічної премії.

Також ми повідомляли, що в Київ Цифровому запустили опитування щодо перейменування вулиць.

Фото: Вторгнення. Операція “Дунай”

Читати далі

Суспільство

Василь Стус – заборонений та закатований, але не зламаний

Опубліковано

Близько 135 міст, сіл і селищ в Україні мають вулиці, названі на честь поета Василя Стуса. Близько 135 міст, сіл і селищ в Україні мають вулиці, названі на честь поета Василя Стуса. Шотам разом із проєктом «Стріткод» розповідає, чиї імена носять наші вулиці.

Біографія Василя Стуса

Дитинство та раннє життя

Радянська влада ламала його життя, кидала за ґрати, знищувала вірші, а він продовжував писати. Василь Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка на Вінничині. Згодом його батьки переїхали до Сталіно – нині Донецька – працювати на хімічному заводі.

У 1954 Василь вступив до Сталінського педагогічного інституту на спеціальність «Українська мова і література». Після працював вчителем та попри русифікацію прищеплював дітям любов до української мови. У цей же час написав та видав перші вірші. Перекладав Ґете, Рільке, адже досконало знав німецьку мову.

Переїзд в Київ

У 1963 році переїхав до Києва і став аспірантом Інституту літератури. Доєднався до руху шістдесятників та написав першу збірку «Круговерть», але вона так і не пішла у друк…

У 60-х роках посилилися репресії та арешти української інтелегенції. Василь доєднався до протесту. На премʼєрі фільму «Тіні забутих предків» Стус піднявся та попросив встати всіх, хто проти арештів.

Арешти та заслання

За це його виключили з аспірантури, вигнали з гуртожитку, а про друк творів можна було забути. Підтримкою для поета стала кохана – Валентина.

1965 року Стус одружився, у них народився син Дмитро. Щоб прогодувати родину, працював на шахті, залізниці, у метро. Та писав вірші. Його другу збірку «Зимові дерева» видали підпільно. А в 1970 році ця книжка віршів потрапила до Бельгії та згодом була видана в Лондоні.

Стус відкрито критикував радянську владу, обурювався русифікації Донбасу та захищав дисидентів. Останнею краплею стала участь поета у різдвяному колядуванні, гроші з якого мали піти на допомогу політвʼязням. 1972 року Василя заарештовали за «антирадянську агітацію» та вилучили все, що було написано за 15 років. Зокрема, записи, на яких Стус читає свої вірші. Але, на щастя, у його друзів збереглися копії.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Ізолятор

В ізоляторі Стус написав вірші, – які стали основою для однієї з його найсильніших книг – «Палімпсести». Стусу дали 5 років увʼязнення та 3 роки таборів. Покарання відбував у Мордовії та Магадані. Писав вірші і там, але їх вилучали та знищували.

Лише деякі вдавалося передати через дружину. Двічі писав заяву про відмову від радянського громадянства, адже не хотів «бути рабом». У 1979 році Василь повернувся до Києва. Він був ще більше налаштований проти радянської системи. Приєднався до Української Гельсінської групи, яка розповідала світові про порушення прав людини в Україні. І цим підписав собі вирок – через 8 місяців його знову заарештували .

Судовий процес

Адвокатом на суді був Віктор Медведчук, який ніяк не захистив поета, а пізніше отримав обвинувачення у зраді України. Стусу дали найважче покарання – 10 років увʼязнення та 5 років заслання. Перебував у колонії у Пермському краї. Кілька разів оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з політвʼязнями. Його збірку «Птах душі» знищили табірні наглядачі. Проте дещо вдалося винести на волю. Завдяки сусіду по камері – литовському політв язню Балісу Гаяускасу. У 1983 році під час побачення Балісу з дружиною він передав їй тексти.

Врятовані тексти та смерть

Це нотатки про життя та людей, які були зі Стусом в таборах. Їх видали під назвою «3 таборового зошита». Коли тексти опублікували за кордоном, Стуса намагалися висунути на Нобелівську премію. За це совєти кинули Стуса у камеру-одиночку на цілий рік. У 1985 році український поет помер у радянському карцері, офіційна версія – зупинка серця

Але є припущення, що Стус загинув від удару нарами, який підлаштували наглядачі. Стуса поховали таємно, без присутності рідних, на табірному цвинтарі у Пермській області. У 1989 році завдяки зусиллям сина та друзів його забрали та перепоховали на Байковому кладовищі у Києві.

Перша в Україні збірка поезій Стуса вийшла в 1990 році під назвою «Дорога болю». Саме за неї Стус отримав Державну премію ім. Т. Шевченка посмертно, а в 2005 році – звання Героя України. У 2019 році з нагоди 80-річчя вийшов фільм «Заборонений» про життя і загадкову смерть Василя Стуса. Світ побачила книга «Справа Василя Стуса» – з архівними документами, теторична свідченнями очевидців, листами з тюрми.

Нащаддя поета

Син Василя – Дмитро став письменником та написав декілька книжок про батька. У 2024 році було започатковано Стус-Фест – міжнародний фестиваль, присвячений творчості Василя Стуса. В Україні є щонайменше 135 вулиць, названих на честь Стуса.

Нагадаємо, що виробники дронів можуть отримати гранти на 80% від вартості проєкту.

Також ми повідомляли, що в Києві покажуть фотовиставку про знищену росією українську культурну спадщину.

Читати далі

Суспільство

Як військовому отримати відпустку закордоном

Опубліковано

Українські військовослужбовці під час воєнного стану та загальної мобілізації можуть отримати можливість відпочити за кордоном. Процедура здійснення цього права включає збір необхідних документів та подання рапорту до командира частини.

Оформлення рапорту

Для отримання дозволу на виїзд за кордон на заслужений відпочинок військовослужбовцю необхідно скласти рапорт з наступними вказівками:

  1. Зазначити країну, куди вирушає військовий для відпочинку.
  2. Вказати адресу місця проживання в цій країні.

Рапорт подається у двох примірниках:

  • один для військової частини;
  • другий для військового, щоб командир частини поставив відмітку про прийняття рапорту.

Необхідно звернути увагу на час подачі рапорту: він має бути поданий до штабу військової частини для розгляду командиром не пізніше, ніж за 15 днів до початку відпустки. Рішення про надання відпустки лежить у компетенції командира військової частини. Командир може дозволити виїзд за кордон у період відпустки або відмовити. Рішення командира оформляється у вигляді наказу, який надає військовослужбовцю право виїзду за межі країни. Для цих цілей можна також використати відпускний квиток, де вказаний термін відпустки та дозволена можливість перетину державного кордону України.

Читати також: Послуга ОСББ в Київ Цифровому стала переможницею міжнародної технологічної премії

Документи

Перед тим як розпочати відпустку, важливо отримати витяг з наказу про відпустку, в якому буде зазначено дозвіл на перетин державного кордону України. Після отримання цього документа необхідно зареєструватися в ВСП (військовій службі правопорядку), і тільки після цього можна планувати виїзд.

Також для подорожі за кордон військовослужбовець повинен мати наступні документи:

  • військово-обліковий документ, посвідчення офіцера або посвідчення військовослужбовця;
  • відпускний квиток із зазначенням “відпустка за кордоном” (якщо такої відмітки у квитку немає, необхідно мати витяг із наказу із зазначенням виїзду за кордон);
  • чинний закордонний паспорт.

Також ми повідомляли, що в Києві покажуть фотовиставку про знищену росією українську культурну спадщину.

Нагадаємо, що в Україні покращився політичний та безпековий показники в Індексі свободи слова: дослідження.

Фото: ЗСУ

Читати далі
Продовжити в браузері
Щоб встановити натисни Додати на Початковий екран
Додати на Початковий екран
Встановити
Встановлення майже не використовує пам’ять і забезпечує швидкий спосіб доступу до цієї програми.
Встановити
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення про останні новини та оновлення
Відхилити
Дозволити сповіщення