Суспільство
Зберегти природу і допомогти нужденним: як працює перший банк їжі в Україні
Чи замислювались ви над тим, де дівається прострочена їжа з полиць супермаркетів? Її просто викидають на смітник, де вона гниє та забруднює навколишнє середовище. Україна входить у 10-ку країн, де виробляється найбільше органічних відходів. Лише за 2019 рік наші громадяни викинули близько 7 млн тонн їжі на смітник. Іван Павліш разом з однодумцями взявся за розв’язання цієї проблеми та створив перший продовольчий банк “Тарілка”. Завдяки проєкту, магазини Львова не викидають продукти, а передають їх волонтерам. А ті, зі свого боку, забезпечують продуктами сотні нужденних.
Іван Павліш
За освітою юрист, народився в селі Луки, Львівської області. Працює юрисконсультом в будівельній компанії. Засновник та керівник громадської організації «Тарілка».
Як працює перший український банк їжі?
Щороку українці викидають на смітник понад 5 млн тонн їжі. Наша країна входить у 10-ку країн, де найбільше виробляють органічні відходи. І наша поведінка стосовно харчових продуктів потребує значних змін. Продовольчий банк допомагає вирішити відразу дві проблеми – по-перше, ми зменшуємо кількість органічних відходів і тим самим зберігаємо навколишнє середовище, а по-друге, ми можемо допомогти малозабезпеченому населенню продуктами харчування.
Ми перша організація в Україні, яка працює з продуктами харчування на межі терміну придатності. Тобто наші волонтери приїжджають в магазини-партнери і забирають ту їжу, яка б завтра-післязавтра могла поїхати на смітник. Потім ці продукти веземо у благодійні організації, які допомагають малозабезпеченому населенню. І вже там їжа розподіляється між нужденними.
Дуже часто на смітники потрапляє та їжа, яку ще можна було б врятувати. Люди в магазинах вибирають свіжі партії, а продукти, яким залишилось 1-2 дні не купують і вони відправляються на звалище. От ми працюємо з молочним заводом і там через різні обставини частина продукції навіть не виїжджає зі складу. І де вона опиняється згодом? На смітнику! А тепер завдяки продовольчому банку є можливість врятувати таку їжу, тим самим допомогти людям.
Нашу “Тарілку” ми офіційно зареєстрували у вересні 2019 року. Цю ідею запропонував Ростислав Косюра, який 23 роки жив у Німеччині, а згодом повернувся в Україну. Я підтримав його ініціативу і зараз проєктом керую я разом з командою. Зараз у “Тарілці” є 30 активних членів та понад 100 волонтерів.
Годуємо людей молочкою, м’ясом та навіть хамоном
“Тарілка” співпрацює з низкою супермаркетів у Львові, а також з виробниками, що передають цілі партії своєї продукції – печиво, молочка тощо. Найпершими нашими партнерами стали мережі “Близенько” і “Рукавичка”. І зараз більше 60 їх магазинів передають нам продукти. Крім того, працюємо також з трьома магазинами АШАН, які є у Львові.
Зараз складно порахувати, скільки їжі ми забираємо в той чи інший день. Логістика виглядає так: до 13:00 щодня кожен магазин дає нам відповідь, чи готові вони передати нам продукцію. Після цього ми складаємо маршрут. Один магазин може передати мінімальний набір з булочок і йогуртів, а може – 3 ящики повноцінної якісної їжі. Після збору ми формуємо набори. Вони бувають різними – хліб, молочна продукція, часто передають м’ясо, овочі та фрукти. Інколи до нас потрапляє навіть екзотична їжа – червона риба, хамон, кумкват. Таке собі може дозволити не кожен пересічний українець, а завдяки нам делікатеси отримують малозабезпечені люди.
Всю їжу ми передаємо нашим партнерам – благодійним організаціям.
Зараз ми працюємо з 30-ма. Хтось займається багатодітними сім’ями, хтось ветеранами, хтось людьми з інвалідністю, хтось безхатьками. Ми не виділяємо когось одного. На початку були непорозуміння, бо дехто міг казати, що їм потрібно більше продукції. Але ми не маємо права казати, що люди з інвалідністю потребують більше допомоги, ніж безхатьки. І навпаки. Для нас головне, що людина потребує.
Коли ми відкриємо власне приміщення, тоді зможемо вести статистику, скільки їжі забрали, скільком конкретно людям передали.
Поки можу сказати – один кілограм врятованої їжі – це мінус один кілограм завтра на смітнику.
Звичайно, інколи до нас потрапляють протерміновані чи не придатні до споживання продукти. Ми плануємо співпрацювати з ЛКП “Зелене місто”, які займаються переробкою органіки. Вони будуть приїжджати та забирати бокси з їжею, яку не вдалось врятувати. Крім того, маємо домовленості з різними проєктами, які займаються переробкою вторсировини. Папір, пластик чи скло – все будемо здавати.. Бо ми – за максимально відповідальне ставлення до природи.
У банку їжі зможуть набирати повну торбу харчів
Зараз ми проводимо ремонт у своєму приміщенні, яке нам надала Львівська міська рада на пільгових умовах. Взагалі роботу “Тарілки” ми планували розпочати саме тут. Але коли розпочався карантин ми зрозуміли, що вже зараз велика кількість людей опинились у скрутному становищі і потрібно працювати вже зараз. Але скоро будемо працювати за планом – всі продукти прямуватимуть у наш продовольчий банк, куди люди зможуть приходити і брати собі їжу.
Читайте також: Екологія в Інстаграм: шість українських екоблогерів
У нас буде сортувальна станція, де продукти будуть проходити повторний огляд. Продовольчий банк облаштовуємо як соціальний магазин. Ми сподіваємось, що їжі буде більше ніж достатньо, щоб заповнити всі полиці. Кожен клієнт, який має потребу, зможе прийти і вибрати собі продуктовий кошик.
Перша категорія, з якою хочемо працювати – пенсіонери.
Ми будемо формувати певний реєстр – людина має прийти з пенсійним посвідченням чи іншим документом, який підтверджує її соціальний статус. Плануємо обслуговувати 20-30 людей в день. Але ми мусимо встановити певні обмеження в кількості їжі. Бо якщо зайде перша людина і забере всю їжу, то іншим нічого не дістанеться. З часом плануємо, що кожен отримуватиме торбинку з QR-кодом, у яку складатиме продукти. Так всі будуть знати, що можуть забрати стільки, скільки поміститься в шопер. А коди потрібні для того, щоб систематизувати роботу з клієнтами, вести реєстр і викликати їх у банк.
Звісно, одна й та сама людина не зможе відвідувати банк кожного дня. Бо ми хочемо допомогти якомога більшій кількості населення. Якщо в реєстрі буде 100-200 людей, то вони зможуть нас відвідувати раз на тиждень. Все залежить від того, скільки клієнтів ми зможемо прийняти в один день. Поки будемо працювати в тестовому режимі, бо напрацьованих алгоритмів у нас немає, адже в Україні ніхто такого не робив. Тому починаємо з маленького.
Допомагають люди з різних куточків світу
Приміщення плануємо відкрити в кінці квітня. Ми збирали кошти на ремонт, а також нам допомогли волонтери – хтось надавав будматеріали, хтось встановлює вікна, хтось фарбує стіни, хтось підтримує фінансово. Також про “Тарілку” знають і за кордоном! Благодійники з Німеччини передали нам кошти, з яких ми змогли придбати тарілкомобіль, на якому волонтери їздять забирати продукти. Також передали 5000 євро, які ми використали на завершення ремонтних робіт. Крім того, нами дуже цікавиться діаспора – з Голландії, Канади і США люди надсилають кошти.
Ми хочемо пропонувати клієнтам продовольчого банку давати певний благодійний внесок за відвідування. Ні, це не плата за вхід. У Німеччині, наприклад, люди самі віддають гроші за відвідування банку, бо їм гідність не дозволяє безплатно брати їжу.
Ми хочемо пояснити людям, що ви можете набрати повну торбинку їжі, а натомість дати всього 10 гривень. А за ці кошти ми б змогли оплатити комунальні послуги, паливо та завершення ремонту.
Дуже радує, що навколо “Тарілки” зібралось так багато небайдужих. Але були також певні проблеми з мешканцями будинку, де буде розташований наш продовольчий банк. Люди почали збирати підписи проти закриття, адже чомусь мали стереотипи, що ми тут робимо розсадник для наркоманів чи безхатьків. Ми зустрілись з сусідами, провели їм презентацію і все пояснили. Запросили туди навіть священника, щоб він з боку релігії пояснив, що наш банк – це про добро. Нам вдалось переконати сусідів, деякі з них навіть взялись допомагати “Тарілці”.
Продовольчий банк – це вигідно для бізнесу
В Україні діяльність продовольчих банків не врегульована законодавчо, тому зараз “Тарілка” зареєстрована як неприбуткова громадська організація. В законодавстві навіть не існує такої форми, як “продовольчий банк”. У Європі є окреме визначення. Їх законодавство стимулює великий бізнес передавати продукти у продовольчий банк, адже в кінці року вони зможуть цю кількість продукції монетизувати та відняти від податку.
Тобто, якщо компанія передасть в продовольчий банк продуктів на 100 000 євро, то потім вона зможе ці 100 000 відняти від загального податку. Це дуже зручно і стимулює бізнес допомагати банкам, а ті мають змогу допомагати якомога більшій кількості людей.
Я дуже сподіваюся, що в Україні такі проєкти будуть в кожному місті. До нас вже звертаються небайдужі люди з Києва, Запоріжжя, Івано-Франківська, Маріуполя, які хотіли б мати подібні ініціативи у себе. У січні ми організовували онлайн-конференцію, де було близько 20-ти представників з різних міст України, які хочуть розвивати проєкт у себе. “Тарілка” повністю надає їм менторську підтримку і ділиться своїми напрацюваннями. Коли ми будемо бачити, що вже є якась пророблена робота, то зможемо передавати контакти і нашим донорам їжі.
Читайте також: «Непустир»: як у Добропіллі мешканці перетворили звалище на публічний простір
Також ми плануємо проводити навчання для людей про те, як правильно поводитись з органічними і побутовими відходами.Ми частково вже ведемо кампанії в соціальних мережах і розказуємо про екологічні локальні ініціативи у місті. Та головне – внутрішнє бажання. От ми з дружиною сортуємо всі відходи окремо, користуємося шоперами і багаторазовими мішечками. Варіантів зберегти довкілля є багато, головне – хотіти це зробити.
Вони втратили домівки, майстерні, магазини й офіси, але не опустили руки — маріупольські підприємці й активісти почали все з нуля в інших містах України: там вони відкривають кав’ярні, відновлюють бренди й допомагають іншим адаптуватися до нового життя.
Чим сьогодні живуть переселенці з Маріуполя та як вони змінюють свої нові міста, читайте в матеріалі ШоТам.
«Тепер в Івано-Франківську є море»: переселенка відкрила кав’ярню з душею свого міста
У Маріуполі Тетяна Васильєва працювала в банківській сфері, але через повномасштабну війну втратила все. Після евакуації до Дніпра, а потім і до Івано-Франківська, жінка нарешті змогла здійснити свою мрію — відкрила кав’ярню «Душа».
На це в неї майже не було грошей, але вона не здалась: отримала кілька грантів, відвідала курси бізнес-планування, знайшла підтримку серед місцевих і ВПО:
Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».
Кав’ярня швидко стала улюбленим місцем для людей, які потребували затишку й теплоти, а її приміщення відображає атмосферу морського Маріуполя в кольорах, деталях і фото.
Згодом Тетяна відкрила вже другу «Душу». Як їй вдалося знайти підтримку, створити бізнес та адаптуватися в новому місті, читайте за посиланням.
«У нас працюють переселенці, а земляків годуємо безкоштовно»: маріупольці відкрили в Києві «Шаурму на вугіллі»
До повномасштабного вторгнення Максим Пустаков разом з партнером розвивали в Маріуполі мережу «Шаурма на вугіллі». За трохи більше ніж рік вони відкрили п’ять закладів, створили 40 робочих місць і планували виходити на нові міста. 24 лютого 2022 року партнери мали запускати шостий заклад, але почалась повномасштабна війна.
Три тижні Максим із сім’єю провів у заблокованому Маріуполі, рятуючись від обстрілів та ночуючи в укриттях. Коли з’явився шанс виїхати, родина скористалася ним і через Кропивницький дісталася Києва. Усе обладнання, яке вдалося врятувати, допомогли перевезти небайдужі люди.
Уже в Києві Максим разом з колишніми працівниками вирішив дати своєму бізнесу другий шанс. Вони знайшли приміщення, отримали підтримку від орендодавців і швидко відкрили новий заклад. Головна особливість мережі — приготування м’яса на вугіллі, що є рідкістю для України.
Згодом мережа розширилася до шести точок у Києві та однієї в Бучі. Після ребрендингу вона отримала назву «Центр Шаурми».
Крім відновлення бізнесу, команда вирішила підтримати маріупольців, які теж були змушені залишити рідне місто. У співпраці з гуманітарним центром вони запустили програму безкоштовного харчування — людям, які евакуювалися з Маріуполя, роздали тисячі флаєрів на безкоштовну шаурму.
Детальніше про шлях від втрати всього до нового старту — у матеріалі ШоТам.
«Місто — це не будинки, а люди»: активістка об’єднала переселенців і місцевих на Закарпатті
До великої війни Дар’я Маркович працювала в громадському секторі Маріуполя — допомагала адаптуватися в місті молоді та переселенцям. Разом з командою вона відкривала Центри підтримки родини та Молодіжні центри, щоб створити комфортний простір для навчання, зустрічей і розвитку.
Після початку вторгнення дівчина залишалась у Маріуполі, аж поки місто не почали бомбардувати. Дарія згадує:
«Перед тим, як стався приліт у Драмтеатр, скинули авіабомбу на басейн “Нептун”, який розташований за 200 метрів від мого будинку. Моя мама якраз піднялась у квартиру з підвалу, і вибуховою хвилею їй пошкодило очі. Це стало останньою краплею, тому я сказала, що в неї є пів години, аби зібрати речі».
Вона змогла евакуюватися до Мукачівської громади на Закарпатті, а там, трохи оговтавшись, вирішила використати свій досвід, щоб знову допомагати людям. Разом з місцевою владою та міжнародними партнерами Дар’я запустила Інтеграційний хаб — простір, що об’єднує переселенців і місцевих. Зокрема, у хабі працюють студія звукозапису, коворкінг, зала для тренінгів та переговорні кімнати.
Приміщення повністю доступне: є підйомник, кольори інтер’єру підібрані для комфортного перебування людей з підвищеною чутливістю до світла, встановлені тактильні вказівники.
Цей хаб — не просто місце, а символ єдності. Дар’я змогла не лише налагодити співпрацю між переселенцями та місцевими жителями, а й побудувати платформу для спільних ініціатив. Зараз вона мріє масштабувати проєкт на інші міста та колись показати своєму синові відбудований Маріуполь.
Детальніше про історію дівчини та створення хабу — на сайті ШоТам.
Відкрив у Херсоні цех і безкоштовно ремонтує спорядження для військових
Артем Болдирєв виріс у Новоазовську, але після 2014 року мріяв вирватися з окупованого міста. Він зміг переїхати до Маріуполя, де працював коком у порту Азовсталі й допомагав військовим, але війна знову наздогнала його. Виживши в окупації, чоловік чотири дні йшов пішки до Бердянська.
«Я пішки вийшов з Маріуполя й дійшов до Бердянська за чотири доби. Чотири дні я нічого не їв — у мене навіть не було апетиту після того, що я побачив у Маріуполі» — розповів Артем.
Після складної дороги та пошуків безпечного місця Артем опинився в Херсоні, де почав допомагати переселенцям і волонтерити. Спочатку він працював кухарем у центрі для ВПО, готуючи по п’ять разів на день, а після деокупації міста хотів вступити до ЗСУ, але йому відмовили через проблеми зі здоров’ям.
Тоді він знайшов спосіб допомагати військовим по-іншому — разом зі знайомим відкрив магазин тактичного спорядження «Ефес». Згодом технології виробництва вдосконалили, і тепер тут:
- шиють тактичний одяг: штани, куртки, кітелі, рукавиці, бафи;
- виготовляють унікальні шеврони — зокрема ті, що носять військові, які переправляються човнами через Дніпро;
- безкоштовно ремонтують військове спорядження — інколи прямо в день звернення, якщо бійці терміново повертаються на фронт.
Зараз у команді працюють закрійниця, п’ять швачок, продавці та бариста. Сам Артем керує магазином, цехом і навіть кав’ярнею, яка стала частиною цього унікального простору.
Хоч у Херсоні війна зовсім поруч, Артем вирішив залишитися, бо саме тут відчуває свою максимальну користь.
Детальніше про його шлях, боротьбу та бізнес — у матеріалі.
«Переселенцям від переселенців»: ГО «Заходи» створює реабілітаційні простори
До повномасштабного вторгнення маріупольська організація «Заходи» займалася молодіжними ініціативами, розвивала громадський активізм та працювала над запуском першого молодіжного простору. Однак війна змусила команду переїхати: частина опинилася в Хмельницькому, а частина — в Мукачеві, де активісти адаптували роботу до нових реалій.
Там вони створили хаб Aware Zone — сучасний простір для відпочинку, роботи й навчання. У Хмельницькому ж відкрили коворкінг «Заходи хаб», що надає переселенцям 25 робочих місць, швидкісний інтернет, ноутбуки та доступ до участі в освітніх заходах. Також команда організовує школи активістів, тренінги з психології та події для інтеграції ВПО в місцеву громаду.
Наразі наймасштабніший проєкт ГО — реабілітаційний табір «Над Збручем»: активісти відновили покинутий табір на Хмельниччині, щоб переселенці могли там жити, допомагаючи табору по господарству, та отримувати психологічну підтримку (сьогодні всі місця в таборі розписані на кілька місяців вперед). Крім того, організація розвиває кампанію про психічне здоров’я, яка допомагає людям справлятися з пережитими травмами.
Детальніше про ініціативи ГО «Заходи» — за посиланням.
Ветеран відновив свій бізнес в Івано-Франківську та знову пішов захищати країну
Микола Воропай шість років служив у Маріуполі, одночасно займаючись виробництвом сувенірів. Коли почалося вторгнення, він збирав розвіддані про ворожі цілі та допомагав обороняти місто.
На початку березня чоловік відпросився додому, але побачив лише руїни: будинок, фотостудію та майстерню знищили:
«Коли ми під’їхали до мого будинку, я побачив, що мого будинку немає. Все згоріло. Я не очікував, що моя мати ще там. Я просто її погукав, і вона зі згорілої будівлі мені відповіла. І так я вивіз матір»
Сам чоловік вибрався з оточеного Маріуполя до Івано-Франківська лише наприкінці травня.
Туди Микола та його донька релокували майстерню «АRTнація.Відновлення». Усі їхні верстати були втрачені, але Український ветеранський фонд допоміг відновити бізнес. Зараз у майстерні виготовляють сувеніри, підставки для телефонів, будиночки для тварин, брендовий одяг, вишиванки та шеврони.
Головна ідея бренду — розповідати світу про Україну через унікальні вироби. А його засновник Микола знову тримає фронт.
Детальніше про історію відродження майстерні читайте на сайті ШоТам.
Відроджує мистецтво виготовлення ляльок-мотанок в Івано-Франківську
Колишня викладачка фізики Людмила Балашова після пережитих обстрілів та вимушеного переселення до Івано-Франківська створила в центрі «ЯМаріуполь» «Майстерню пані Людмили».
Тут вона навчає дітей і дорослих мистецтва виготовлення традиційних українських оберегів — ляльок-мотанок. Ці вироби, створені без використання голок чи ножиць, символізують добробут і захист родини, тому Людмила вірить, що через відродження ремесла можна не лише зберегти культурну спадщину, але й надати психологічну підтримку тим, хто постраждав від війни.
Центр «ЯМаріуполь» — це мережа підтримки переселенців, яка діє по всій Україні. Його мета — допомогти адаптуватися на новому місці та повернутися до повноцінного життя.
У кожному центрі «ЯМаріуполь» надають гуманітарну, юридичну, соціальну, психологічну та медичну допомогу. Тут працюють ігрові кімнати, де батьки можуть залишити своїх дітей з вихователями, щоб вирішити нагальні питання. Кожен центр співпрацює з місцевими громадами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, щоб забезпечити максимальну підтримку переселенцям.
Детальніше про «Майстерню пані Людмили» та її діяльність можна дізнатися в матеріалі.
15 березня медіа позитивних новин ШоТам випустило друге відео нового подкаст-шоу «ХУХ». Співзасновник ШоТам Артем Іпатов обговорює з гостями дійсно добрі новини, що сталися за тиждень в Україні.
Цього разу у нас в гостях стендап-комік «Підпільного», креативний продюсер і батько бігля Юра Коломієць. У випуску — філософські роздуми про вимушений оптимізм і водійок таксі, а також дуже багато добрих новин тижня про військо, культуру та український бізнес. Буде ще трошки реперського амплуа Юри та історій, як він був рятівником Малібу. Ну, а Артем нарешті зʼявиться в кадрі з собакою!
Дивіться, слухайте й донатьте — всі актуальні збори є в описі до відео та на QR-кодах у випуску.
Читайте також: «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук
Фото: ШоТам
Ірландський актор Джек Глісон зачитав щоденник Єгора Кравцова з Маріуполя. Глісон зробив це на відкритті документального проєкту в Лондоні під назвою «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей».
Про це повідомили в UNITED24.
Проєкт розкриває історії дітей і підлітків, що пережили російські обстріли, окупацію чи були вимушені покинути власні домівки. Ініціаторкою стала Христина Храновська. Вона займається соціальними та культурними проєктами для дітей упродовж 15 років.
Джек Глісон зачитав уривок щоденника маріупольця Єгоpa Кравцова, який разом із мамою та сестрою пережив окупацію рідного міста.
Читайте також: Американська акторка Віра Ферміґа заспівала «Червону руту» на концерті в Нью-Йорку (ВІДЕО)
Зірка «Гри престолів», ірландський актор Джек Глісон, зачитав щоденник Єгора Кравцова з Маріуполя на відкритті документального проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» у Лондоні. Виставка розповідає історії дітей, які стали свідками війни в Україні: пережили обстріли, окупацію чи змушені були покинути свої домівки. Ініціаторка проєкту ― Христина Храновська. _________ Game of Thrones star and Irish actor, Jack Gleeson, read out the diary of Yehor Kravtsov from Mariupol at the opening of the documentary project War Diaries: Unheard Voices of Ukrainian Children in London. The exhibition tells the stories of children and teenagers who witnessed the war in Ukraine, were forced to leave their homes, survived occupation, or endured shelling. The project's initiator and founder is Khrystyna Khranovska.
Опубліковано United24 Пʼятниця, 14 березня 2025 р.
«Щодня очі українських дітей бачать та проживають жахи війни, щось записують, щось проявляють на малюнках, а щось просто тримають в собі. На виставці представлені 14 історій, які дають можливість відвідувачам ознайомитися з досвідом війни в Україні очима дітей, без метафор»‚ — написали організатори проєкту.
Нагадаємо, що Starbucks випустив дизайнерські чашки від художника українського походження (ФОТО).
Фото обкладинки: Діана Андруник
