Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
Етнічні флейти Етнічні флейти

Суспільство

Флейти для медитації: як майстер з України підкорив своїми виробами Європу та Тибет

Опубліковано

Пімаки, бансурі, сякухаті, окарини – все це назви етнічних флейт, які на Хмельниччині виготовляє українець Віталій Че. Його захоплення музикою переросло в рідкісне ремесло. Вже вісім років Віталій працює з деревом, майструє музичні інструменти та пише власну музику, намагаючись знайти ідеальний звук. З-під рук майстра виходять унікальні за своїми формою та звучанням флейти, попит на які є у поціновувачів етно в усьому світі.

Флейти

Віталій Че

Майстер з Хмельниччини, що займається виготовленням етнічних флейт та авторських експериментальних інструментів. Свої вироби представляє у майстерні Che Flutes Workshop. Захоплюється музикою, має власний альбом “На одинці з природою”.

Перші флейти робив інтуїтивно 

Все почалось з музики. Так склалось, що років до 15 років я взагалі її не слухав, а у підлітковому віці різко почав цікавитись. Спочатку мені подобались важкі напрямки, рок – Linkin Park, Rammstein, Metallica. Поступово я перейшов на пост-рок. Там я вперше почув  звучання етнічних інструментів. Почав розбиратись в інструментальній музиці, слухати піано, скрипки. 

Якось я дивився телевізор і в музичній передачі, здається на Першому національному, я почув звук флейти. Мене так це захопило, що я пішов гуглити назви флейт, дивитись, як вони виглядають та які особливості мають. Тоді я подумав – а чому б не спробувати зробити собі флейту самостійно.  

Та вісім років тому знайти інформацію було дуже складно, навіть в інтернеті. Блоги про музичні інструменти не були такі популярні.

Щоб почерпнути досвід, я кілька разів зустрічався з іншими майстрами з країн колишнього СНД. Я оглядав їхні роботи, звертав увагу на те, які вони на дотик та звук. 

Але, знову ж таки, наприклад флейти пімак дуже популярні і їх можна було будь-де знайти та оцінити. А що стосується лісових флейт або окарин, я їх ніде не бачив. Це була справжня рідкість. Тож, я розробляв їх самостійно, інтуїтивно налаштовував різні тональності, тембри. 

Читайте також: Історія колишнього безхатченка, який створив відомий бренд рюкзаків

Раніше, скажімо, ще роки чотири тому, я був єдиним, хто робив лісові флейти та дерев’яні окарини в Україні. А потім з’явились послідовники, інші майстри, які перехопили естафету (сміється)

Флейти індіанських племен, буддистських монахів та авторські інструменти для медитацій 

Кожному виду флейт притаманні свої унікальні лад, тембр та звучання. Перші два-три роки я майстрував бамбукові флейти – бансурі та сякухаті. Бансурі – це прообраз класичної металевої флейти родом з Індії. Це поперечні інструменти, які дмуть в бік. Сякухаті – флейта для медитацій, яка походить з Японії. Це був інструмент монахів-дзен. Вони зосереджували свою практику на грі на флейті. Для сучасної пересічної людини така музика не дуже зрозуміла. Вона побудована на незвичних, неєвропейських інтервалах. Її треба вчитись розуміти.

Зараз я рідко виготовляю такі флейти через дефіцит матеріалу. Якісний бамбук – рівненький, сортовий –  важко знайти. Його треба замовляти з-за кордону.  

Останні років п’ять я займаюсь флейтами типу пімак та окарини. Пімак – одна з найвідоміших флейт в етносвіті. Але так її називають тільки в Україні та пострадянських країнах. В оригіналі вона має назву Native American Flute, тобто флейта північноамериканських індіанців. Це один з найдавніших музичних інструментів індіанських племен. Він має м’яке та мінорне звучання. 

Ще одна цікава флейта – окарина. Найчастіше вона робиться з глини, на кшталт наших карпатських глиняних зозульок.  Слово пішло від італійського “качка”, бо форма флейти дійсно схожа на качечку.  Але я виготовляю їх не з глини, а з дерева. Так мало хто робить. У дерев’яному варіанті у цих флейт цікавий тембр – багатший, ніж у глиняних. 

У пошуках ідеального тембру я також роблю авторські медитативні інструменти на кшталт флейт. Навіть не знаю, як їх назвати. Це мікс між окариною і флейтою пімак. Окарина – духовий інструмент з закритою камерою, а флейта пімак – з відкритою. Мої інструменти –  це спроби поєднати ці два види. 

Нове життя відмерлим деревам 

Ключове у роботі над флейтою – це знайти правильне дерево. Я не можу штучно задати йому діаметр, а це дуже важливо. Тому треба знайти гілку з правильними пропорціями. 

Всі матеріали я шукаю в наших українських лісах або у закинутих садах. Наприклад, бабуся в мене живе осторонь від великих міст, в старенькому селі, що вимирає. Там багато закинутих садків з сухостоєм – це відмерлі дерева, які ще тримаються на корені. Я часто приїжджаю туди за матеріалом. Для роботи обираю гілки дерев, які відмерли, але ще не згнили. Такі, що висохли на стовбурі або ж ті, які завалило блискавкою.

Для виготовлення флейт підходять гілки дерев, що вже відмерли, але ще не згнили. Грибки, що заводяться під корою, часто малюють неповторні візерунки.

В них є специфіка – такі гілки дуже гарні з точки зору забарвлення. В перші місяці після того, як дерево впало, під корою починають заводитись грибки і малювати на дереві неймовірні візерунки. Їх неможливо відтворити вручну, вони дуже гарні. Звертаю також увагу на природні цікавинки на гілці, наприклад, незвичайні сучки.

І, власне, важлива порода дерева. Я віддаю перевагу твердим породам, зазвичай це фруктові дерева. Підходять ясен, клен, груша, яблуня, абрикос. 

Змайстрував вже близько 700 унікальних екземплярів

Ми працюємо вдвох з дружиною. Я займаюсь виробництвом флейт та налаштуванням звуку, а дружина – дизайном. Вона малює на інструментах за допомогою пірографії – техніки випалювання по дереву. Малюнки вона придумує сама або ж перемальовує, якщо хтось хоче конкретне зображення на замовлення. 

Я перфекціоніст, тому на місяць вдається виготовити лише 4-5 флейт. Річ у тому, що кожен сучок на гілці, з якої робиться флейта, впливає на звук.

На початку роботи складно проаналізувати, яким він буде. Як наслідок, дуже часто інструмент відбраковується. Буває так, що над однією флейтою я сиджу три тижні й врешті-решт спалюю її. Якщо взяти у відсотках, то 25-30% того, що я роблю, йде в брак. А буває, що піде діло і можна за три-чотири дні зробити дуже хорошу флейту. 

Я не рахував, але за час діяльності, думаю, виготовив близько 600-700 флейт. І всі вони – унікальні, адже природа – неповторна, а кожна гілка по-своєму особлива. 

Створення флейти – це точна математика

Робота над флейтою складається з декількох етапів. Для початку ми обираємо правильний розмір дерева. Після цього гілка розрізається навпіл. Це автентичний метод, який використовували індіанці. Бо, якщо просто просвердлити гілку наскрізь, майже неможливо буде правильно вирізати середину і налаштувати звук.  

У розрізаній гілці стамесками (теслярський інструмент) вибирається середина та вирізається свисток. Все це робиться за формулою і залежить від довжини дерева, його діаметру та товщини стінки. 

Флейти
Процес виготовлення флейти. Майстер використовує автентичний метод індіанців, при якому гілка розрізається навпіл і стамесками вирізається “свисток”.

Потім переходимо до лакування та склейки. Флейту потрібно покрити лаком або спеціальним маслом, щоб вона не псувалась та відштовхувала вологу. Водночас неправильно підібраний лак може впливати на звук та поглинути його. 

Після склейки відбувається налаштування флейти. І теж за формулою. Я просвердлюю дірки – звукові отвори, потім перевіряю тюнером їх звук. Що дають ці дірки? Якщо порівняти з гітарою, то вони обрізають довжину хвилі, яка знаходиться всередині тіла флейти. Чим більший отвір – тим коротша хвиля. Відповідно, розширяючи дірку, ми можемо зробити потрібну для нас ноту. Зараз є спеціальні програми та тюнери для перевірки звуку. А коли цього не було, перевіряли за допомогою піаніно. Індіанці взагалі робили це на слух. 

Звичайно, ці самі інструменти можна було б робити, і їх дехто робить, за точними шаблонами. Ти просто дотримуєшся заданої формули й за допомогою токарського верстата можеш виготовити одразу партію в 100 штук. І всі вони звучатимуть однаково, бо стінка в них буде однакова. Але я віддаю перевагу індивідуальному підходу. 

Купують в подарунок тибетським монахам

Мої покупці –  це здебільшого люди, які захоплюються етнічною музикою, йогою, медитацією, езотерикою або філософією. Ті, які якимось чином вивчали культуру народу, що виготовляв ці флейти. Якщо це північноамериканські пімаки – індіанську культуру. Якщо це японські сякухаті – японську культуру або медитацію. Оскільки етнічні флейти – дуже вузьке направлення, знайти мої вироби не важко. 

Я відправляв флейти в багато країн світу. Часто замовляють з Америки, Австралії, Індії, Китаю та, звичайно, Європи. Взагалі, з-за кордону дуже часто цікавляться моїми інструментами. Навіть був випадок, коли хлопець з України їхав на Тибет до свого вчителя та духовного наставника і купив йому у подарунок мою флейту. 

Хтось їх колекціонує, а є й такі, для кого це перша флейта в житті. Багато хто взагалі починає займатись музикою саме з таких інструментів.  

Кожна з тих флейт, що я роблю – підходить для новачків. Вони народні, тож налаштовуються на досить зрозумілий та інтуїтивно простий для сприйняття звуковий ряд. Єдине, обираючи першу флейту, потрібно звернути увагу на те, щоб вона не була дуже низькою за звучанням. Для гри на низьких флейтах потрібно мати досвід в плані дихання. Потрібно сильно та багато дмухати і це може бути складно. Плюс такі низькі флейти зазвичай великих розмірів і у новачка можуть не діставати пальці до отворів. З нею некомфортно починати. Краще обирати інструменти середніх тональностей, типу фа, соль, четвертої октави. 

Українська природа – моє натхнення

У моїй роботі дуже важливе натхнення. Його я черпаю з нашої української природи – надихаюсь пейзажами, лісами, струмками. І, звичайно, музикою, яку я пишу.  

В мене є альбом “На одинці з природою”, який я написав чотири роки тому.

Тоді у мене була мрія – випустити альбом, в якому все буде своє. І музика, і інструменти, на яких грають, і фонові звуки. Я досяг її.

Я записував різні звуки атмосфери – річки, вітри, скрипи дерева, снігу. Вони слугували фоном для звучання флейти. Всі флейти, на яких я граю – виготовлені самостійно. Цей альбом багатьом відгукнувся в соцмережах. Музику навіть використовувати в документальних екологічних фільмах. Не дуже відомих, локальних, але все ж таки. Одну мелодію навіть взяли для якоїсь комп’ютерної гри у стилі фентезі. Назву, на жаль, вже не можу згадати – я втратив листування.

Читайте також: Ґушка: як український бренд підкорив ліжниками Сінгапур

Зараз я продовжую працювати над новими мелодіями, намагаюсь додавати музику на нових інструментах у свій майбутній альбом. Але коли він вийде навіть не можу сказати. Все залежить від натхнення. 

Суспільство

Як у Боратинській громаді вчать дітей мінної безпеки

Опубліковано

Шестикласниця Марина знає, де росіяни можуть лишати вибухівки. Та вчить однокласників, куди треба дзвонити, якщо побачили підозрілий предмет. Адже в Боратинській громаді для школярів відкрили клас безпеки. Марина Дудар щодня мала по 6-7 уроків в Баївському ліцеї на Волині. Після школи любила проводити час із друзями та читати книжки. Але безтурботне життя дитини змінило повномасштабне вторгнення.

Важливість діяльності

Батьки з кожним днем усе більше хвилювалися, що з дітьми щось трапиться. Адже повітряна тривога могла застати дітей як під час уроків, так і дорогою додому. Щоб Марина та її однокласники були менш тривожними, в школі розказали, як поводитись, коли злітають МІГи.

“Звичайно, обираючи професію вчителя, я розуміла,що мені доведеться розказувати дітям про безпеку, бо мої предмети це вимагають. Самі розумієте – хімія, основи здоровʼя. Але, чесно кажучи, я навіть не уявляла, що у 21 столітті мені доведеться розповідати дітям про поведінку під час повітряної тривоги та під час обстрілів, а тим паче, тренувати це майже щодня”, – каже Альона Зарубко, вчителька хімії та основ здоровʼя.

А щоб розказати ще й про види мін, у школі відкрили клас безпеки.

“Фінансування здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету. Також ще ми зверталися до ДСНС, вони нам теж допомогли”, – каже Оксана Врублевська, головна спеціалістка відділу освіти Боратинської сільської ради.

Читати також: Книга “Дім для дома” Вікторії Амеліної зʼявилась в аудіоформаті

Процес навчання

Нас на уроках мінної безпеки навчають правил поведінки, навчають тому, що міни можуть бути в будь-яких місцях, наприклад, в таких, як рюкзак або дитяча іграшка“, – каже Марина Дудан, учениця 6 класу Баївського ліцею.

Спочатку такі уроки проводили лише для учнів Баївського ліцею. Але зараз програму розширили для тих шкіл громади, де класи безпеки ще не відкрили.

Читати також: До кінця 2024 року в Україні запустять Реєстр порушень міжнародного гуманітарного права

“У цьому році ми уже проводили заняття для учнів інших шкіл з нашої громади, зокрема, для старшокласників з Рахівського та Лаврівського ліцеїв”, – розповідає Альона Зарубко.

Завдяки обʼєднанню влади та населення у двох школах громади класи безпеки вже діють.

“Ще ми плануємо відкрити один клас безпеки у вересні місяці, тобто в новому навчальному році”, – каже Оксана Врубелівська, головна спеціалістка відділу освіти Боратінської сільської ради.

Вирішувати безпекові питання громада може, зокрема, завдяки Проєкту USAID “ГОВЕРЛА”.

Тепер діти в закладах освіти забезпечені ще й генераторами. Зараз у Боратинській громаді думають, як ще покращити безпекові уроки. Тим часом Марина вже сама вчить однокласників, як поводитися з підозрілими предметами.

Якщо ти побачив незнайомий предмет на вулиці,потрібно повідомити про це дорослих або подзвонити за номером 101. І ні в якому разі не підходити, не чіпати“, – розповідає Марина Дудан, учениця 6 класу Баївського ліцею.

Це відео було створено громадською організацією “Криголам” (медіа “ШоТам”) в рамках проєкту “Ефективні рішення для прогресивних громад”, та стало можливим завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID “ГОВЕРЛА”. Зміст цього відео не обовʼязково відображає погляди USAID та Уряду США.

Нагадаємо, що УКУ анонсував навчальний курс для ветеранів про перші кроки в ІТ.

Також ми повідомляли, що на Київщині міжнародні партнери відновили понад 9 тисяч об’єктів: як скористатися програмою.

Читати далі

Суспільство

До кінця 2024 року в Україні запустять Реєстр порушень міжнародного гуманітарного права

Опубліковано

Створення реєстру має на меті електронну базу даних, що містить інформацію про порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройної агресії проти України. Ця ініціатива спрямована на притягнення до відповідальності осіб, винніх у цих порушеннях.

Про це повідомляє Мінреінтеграції.

Зараз Мінреінтеграції працює над запуском реєстру порушень міжнародного гуманітарного права.

Михайло Латинський каже, що створення реєстру має на меті формування електронної бази даних про порушення міжнародного гуманітарного права під час збройної агресії проти України з боку рф.

Читати також: Переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО 

Початок роботи системи планується вже цього року. Також було повідомлено, що Мінреінтеграції спільно з громадським сектором розробило проєкт Стратегії відновлення державної влади та реінтеграції населення на деокупованих територіях України з наданням поділу наслідків тимчасової окупації.

Як відомо, Рада ООН з прав людини продовжила ще на один рік мандат Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні. Комісія була створена у 2022 році для розслідування всіх ймовірних порушень та утисків прав людини та порушень міжнародного гуманітарного права, а також пов’язаних із ними злочинів у контексті агресії Російської Федерації проти України. 

Нагадаємо, що в “Київ Мілітарі Хаб” відкрили безоплатний спортзал для реабілізації ветеранів.

Також ми повідомляли, як скористатися мультишерингом документів у застосунку “Дія”.

Фото: з вільних мереж

Читати далі

Суспільство

Книга “Дім для дома” Вікторії Амеліної зʼявилась в аудіоформаті

Опубліковано

Абук додали аудіоверсію “Дім для Дома” Вікторії Амеліної.

Про це повідомляють на сайті додатку.

Про книгу

Це щемка історія про пошуки дому, розказана пуделем на ім’я Домінік. Історія старого полковника та кількох поколінь жінок, яких зачіпають усі значущі події ХХ століття – від Голодомору до Скнилівської трагедії.

Всі кошти від реалізації передадуть сім’ї Вікторії.

Прослухати книгу можна тут.

Читати також: УКУ анонсував навчальний курс для ветеранів про перші кроки в ІТ

Про Вікторію Амеліну

Вікторія Амеліна – українська письменниця, авторка романів “Синдром листопаду, або Homo Compatiens”, “Дім для Дома” та книжок для дітей. Була волонтеркою, громадською діячкою. Від початку російсько-української війни здійснювала волонтерські поїздки на деокуповані території Україні.

Також ми повідомляли, що переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО.

Фото: ВСЛ

Читати далі