Ґушка: як український бренд підкорив ліжниками Сінгапур

Ліжники — це гуцульські ковдри з овечої вовни, якими вкривались наші предки ще 100 років тому. Ці ковдри тчуться на домашніх верстатах, вивалюються у карпатських водах та сохнуть на свіжому гірському повітрі. За сотні років технологія виробництва майже не змінилась. Щоб зберегти та переосмислити традиції предків, молодь з Яворова створила власний бренд Ґушка. Вони виготовляють з 100% овечої вовни килими, ковдри, доріжки, пледи та подушки за традиційними техніками. Їхні вироби вже розлетілись по різних країнах, а самі засновники мріють, щоб ліжники від Ґушка були у кожному домі у світі.

Дарина Фурманюк

Співзасновниця бренду Ґушка. Разом з чоловіком Олегом Луканюком перетворюють стару Дідову Хатчину у креативний простір.

Хочемо відтворити давні ремесла

Ще здавна гуцули були переконані в тому, що вовна має цілющі властивості. Ліжниками застеляли ліжко, клали їх на підлогу, або використовували як ковдру. Ґушка — це майстерня вовняних виробів. Ми виготовляємо ліжники, а також традиційний гуцульський одяг — гуні, пальта, жилетки.

У своїх виробах ми відтворюємо та переосмислюємо українські традиції. Спочатку надихались скандинавськими мінімалістичними дизайнами, щоб звернути увагу людей до ліжників. Та згодом почали знайомити своїх клієнтів з традиційними ескізами. Під час карантину ми проробили дослідницьку роботу, шукали по музеях і архівах старі взірці ліжників. Вдалось відновити понад 10 ескізів з різних сіл нашого регіону.

Ми також і переосмислюємо давні традиції. На старих ескізах помітно, що люди відтворювали у ліжниках все, що бачили навколо — природу. Теж саме ми намагаємось робити і у своїх виробах, але з власним баченням природних мотивів. Цьому присвячена нова колекція “Ліс”.

Все почалось з Дідової Хатчини

Історія нашого бренду почалась з місця в горах в Яворові. Тут була ділянка, яка дісталась у спадок моєму чоловіку. Чотири роки тому тут, де раніше була лише старенька хатина, ми почали створювати простір альтернативного відпочинку. Хотілось зробити місце, де б кожен міг жити, творити і працювати. За ці роки нам вдалось звести нову домівку, стайню, майстерню, кінотеатрі завести невеличке господарство. У Дідовій Хатчині ми проводимо музичні фестивалі, тижні гончарства, різьби по дереву та інші події, які пов’язані з традиційним ремеслом. 

Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Олег (чоловік Дарини, – авт.) фінансував це місце самостійно, а коли проєкт масштабувався, то потрібно було залучати і додаткові кошти. Потім ми подумали, що було б непогано створити ще одну справу, яка буде приносити прибуток. І ці кошти йтимуть на розвиток цього місця в горах. Чому саме ліжники? Бо на цьому місці, у Яворові, здавна популярне це ремесло. Тут досі живуть сім’ї, які займають ткацтвом.

Так склалось, що сусідка Дідової Хатчини Люба Рибенчук — ткаля в третьому поколінні. Вона працювала самостійно і ткала вдома маленькі замовлення чи продавала вироби на базарі. Ми вирішили запропонувати працювати з нами, але сумнівались, чи погодиться. Та пані Люба з задоволенням погодилась і зараз вона вже керівник нашого виробництва. Я займаюсь маркетингом та дизайном, Олег Луканюк — плануванням та стратегуванням, а Микола Парпан — комунікацією з партнерами та клієнтами. Така у нас команда. 

Професія ткалі — це не соромно

Як тільки ми домовились з Любою, одразу взялись за справу. Ми орендували приміщення в Косові, купили верстати. До речі, з ними дуже багато роботи, бо зібрати і налаштувати старовинний верстат – дуже важко. А ще ми на основі старого обладнання склали нове.

Далі почали шукати майстринь в селі, які б ткали для нас. Також найняли студенток, яких навчили цьому ремеслу з нуля. Ми хочемо надати цій професії статусності. Раніше в селі вважали, що ткаля — це не престижно і краще бути домогосподаркою і нічого не робити. Жінки соромились своєї професії і коли у них питали про роботу, то вони тихеньку відповідали: “ну, я тчу”. Ми хочемо змінити це, щоб люди пишались, що несуть це ремесло роками. І головна наша мета передати традиції, щоб вони не залишались тільки в межах цього села. Саме тому і наймаємо молодь, щоб вони навчились ткацтва.

У нас працюють старші жінки, яким вже за 60. Вони прядуть нитки у себе вдома, які ми потім забираємо і відправляємо у майстерню. А там вже створюємо нашу продукцію.

Без гірської річки не буде хорошого ліжника

Зараз наше виробництво зосереджене в орендованому приміщенні, але ми мріємо про власне. Всі процеси розкидані по різних місцях: валило в селі, виробництво в Косові, а частина овець знаходиться високо в горах. У нашій Дідовій Хатчині є 20 овець, але це лише 10% шерсті, яка нам необхідна для виробництва. Тому плануємо зібрати всі процеси в одному місці, яке буде доступним для туристів. 

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

З чого починається ліжник? Один раз на рік стрижуть овець. Роблять це зазвичай весною, інакше влітку тварина може спаритися і захворіти чи втратити молоко для вигодовування. Після цього заготовлену вовну випарюють і вимивають, щоб вона втратила ланолін (овечий шкірний жир). Далі вовну вичісують. Раніше це робити величезними граблями, а зараз цей процес автоматизували — великі вали перетирають вовну і роблять її м’якшою. Далі формуємо таку вовняну хмарку — кужіль. А вже потім наші майстрині прядуть вручну нитку для ткання — ґушку. Звідси й назва бренду– Ґушка.

Далі вже з цієї нитки тчуться вироби. Але це не останній етап. Коли ліжник чи одяг з вовни готовий, то його несуть у валило — це така велика природна пральна машинка на гірській річці. Тут під великим тиском вода перебиває вироби, щоб вони стали м’якшими та зменшились у розмірі. Саме тому вироби тчуться на кілька сантиметрів більшими.Після цього ми висушуємо ліжники чи одяг на свіжому повітрі. А вже потім можемо продавати.

Ліжники у Сінгапурі 

Два роки тому, коли ми тільки запустили бренд, то зіштовхнулись з тим, що українці не були готові платити за українську річ стільки, як за іноземну. Людям легше піти в IKEA і купити дорогий килим, який через 2-3 роки доведеться змінювати. Вони не знають, що в Україні може бути товар, який служитиме вічно і це зроблене тут, у нас. Перші наші клієнти з’явились майже одразу — це були гості та друзі Дідової Хатчини, які підтримували нас. Зараз ми вийшли на той рівень, коли люди вважають, що мати килим від Ґушка — це престижно.

Ліжники дуже полюбляють іноземці. У нас є навіть офіційний представник у Сінгапурі. Дизайнерам сподобались наші вироби і вони відкрили шоу-рум, де є наші килими. А так поодиноко ліжники та вовняний одяг майже кожного місяця відправляємо в Америку, Скандинавські країни, Європу. Зараз ми на етапі перемовин з багатьма країнами. Планували поїхати на виставки та ярмарки, але карантин нам завадив. Ми просто шукаємо дизайнерські компанії, шоу-руми, магазини, пишемо їм на пошту та розповідаємо про бренд. Так само спілкуємось з діаспорянами, які підтримують український продукт і готові допомагати. 25% наших замовлень — з-за кордону.

Читайте також: Кинула роботу в Лондоні та створила бізнес в Україні. Історія Марії Бондарєвої

Хочемо розширюватись. Якщо раніше мріяли про те, щоб ліжник був у кожній українській хаті, то тепер мріємо, щоб наші вироби були по всьому світі. А також наша команда зацікавлена у розвитку регіону, адже він багатий на ремесла, які потрібно досліджувати та зберігати. Хочемо зробити з Гуцульщини маленьку Швейцарію.