Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Не бійтеся бути тим, ким ви є»: 10 питань ЛГБТ-військовим про службу в армії, ставлення колег, війну та мрії

Опубліковано

Українська армія завжди стояла на варті незалежності та суверенітету нашої країни, захищаючи її кордони і забезпечуючи мирне життя громадян. У цій величезній спільноті захисників України є представники різних соціальних груп, серед яких і військові, які належать до ЛГБТ-спільноти.

Вони борються на фронті, демонструючи високий професіоналізм, мужність і патріотизм. Незважаючи на можливі стереотипи та упередження. На честь завершення Місяцю гордості, що тривав з 1 по 30 червня, ШоТам поставило 10 запитань нашим захисникам Артему, Марії та Павлу про камінг-аут, службу в армії та українське суспільство.

Артем, позивний «Гера»

Відкритий гей, волонтер, військовослужбовець. Оператор взводу УБпАК. Позивний «Гера».

Що вас спонукало приєднатися до Збройних сил України?

Головний порив іти в армію був не тільки від патріотизму, обов’язку, бажання допомогти побратимам і посестрам, які пішли раніше захищати свій дім та сім’ї, а в пошуках відповідей на деякі свої питання. Можливо, поки шукаю відповіді, питання самі відпадуть — буде видно.

Як ваші колеги реагували на вашу орієнтацію, коли ви вперше зізналися?

Я відкритий гей. Не приховую, але й не кричу про це кожному зустрічному. Побратими спочатку не думали щодо цього — вони прямих питань на ставлять. Можливо, хтось і не знає навіть. Їм переважно все одно — у нас одна справа.

У звичайних розмовах іноді щось, буває, кажуть, але одного разу я прямо поставив перед фактом, що не хочу чути недоречних фраз у бік ЛГБТ загалом. Тож або мовчать, або розуміють.

Чи відчували ви підтримку (або навпаки) з боку командування й товаришів по службі?

У нас підтримка одне одного як братерство — побратими все-таки. Усі в однакових умовах. Конфлікти в такому вузькому колективі недоречні, хоч і буває, що хтось когось бісить, але куди ж без цього.

Які виклики стоять перед ЛГБТ+ військовими в українській армії?

Щодо викликів, то вони такі ж, загальні. Але з невеличким нюансом, що військовий повинен мати перевагу в цивільному світі у воєнний час. У форматі ЛГБТ-війскового це дає аргумент, що ми — невід’ємна частина суспільства, яка також виконує свій обов’язок. Не кажучи вже про ЛГБТ-добровольців, які так само пішли воювати за свою країну, рідних і близьких людей, деякі навіть з 2014 року.

Як ваша особиста історія впливає на ваш бойовий дух і рішучість у виконанні обов’язків?

Моя особиста історія пишеться зараз. Існує минуле, яке привело до рішення йти в армію. Наразі я не розумію ще, звідки в мене цей ентузіазм і наскільки його вистачить. Але поки що, у двох словах, мене мотивує те, що потрібно робити цю роботу й потрібно міняти хлопців і дівчат, які набагато раніше пішли воювати, потрібно допомагати.

Чи є в армії програми чи організації, які підтримують ЛГБТ+ військових?

Щодо відкритих програм для ЛГБТ-військових не чув, окрім існуючого окремого братерства деяких ЛГБТ-військових. Окремі волонтерські організації працюють у звичайному форматі, так би мовити.

Яке ваше ставлення до змін у суспільному сприйнятті ЛГБТ+ спільноти в Україні за останні роки?

Стало краще, але ненабагато. Люди більш толерантні, деяких це зовсім не цікавить. Але все одно вистачає новин про напади на ґрунті ненависті.

Нам потрібні закони про відповідальність #5488 і цивільні партнерства #9103.

Чи були випадки дискримінації чи упереджень, з якими вам довелося зіштовхуватися під час служби?

У випадку себе не зіштовхувався з дискримінацією — або обговорюють за спиною, або через ввічливість мовчать.

Мені навіть здається, що поки що в армії загалом є приблизне правило щодо ЛГБТ-військових, яке було в США: «Не питають — не кажи».

Які ваші особисті мрії та плани на майбутнє після завершення військової служби?

Є бажання пірнути з головою у світ IT. Я й до служби цим цікавився — цифровий світ захоплює мене загалом.

Що б ви хотіли сказати молодим людям, які бояться відкрити свою орієнтацію через страх негативної реакції?

У мене так, що байдуже на всіх. Комусь щось не подобається — ніхто нікого не тримає. Я розумію, що багато хто не може відкритися рідним через свій вік. Насамперед краще за все фінансово себе підготувати, аби жити сам на себе, бо не в кожного рідні адекватно приймуть і підтримають. На жаль, без грошей багато що не вирішити, тож краще поки що підтримку шукати в друзів.

Воля Марія, позивний «Мегера»

Проходить службу в 47-й бригаді командиркою відділення звʼязку. Позивний «Мегера».

Що спонукало приєднатися до Збройних сил України?

Я вступила до армії у зв’язку з обстрілами мого рідного міста Маріуполь ще у 2015 році. Мені на той момент здавався цей крок єдиним [правильним], бо я хотіла докласти максимум зусиль для захисту мого краю та країни.

Як колеги реагували на вашу орієнтацію, коли ви вперше зізналися?

«Стара школа» почала казати фрази «ти ще не знайшла того самого» чи просто засуджувала.

Були й ті, які абсолютно байдуже поставились або поставилися з розумінням, бо моя орієнтація — це суто моя справа.

Чи відчували ви підтримку (або навпаки) з боку командування та товаришів по службі?

Командування підрозділу в попередній частині навіть попросило «прибрати з публікації належність до бригади й не позоритись». Зараз мені особисто з командування ніхто нічого поганого в обличчя не сказав.

Які виклики стоять перед ЛГБТ+ військовими в українській армії?

Я думаю, що бути військовим — це й так не завжди вдячна та морально стабільна робота, а якщо ти ще й квір-персона, то на тебе накладається більший моральний тиск завдяки осуду та приниженням у деяких випадках.

Як ваша особиста історія впливає на ваш бойовий дух і рішучість у виконанні обов’язків?

Звичайно, є розуміння, що це мій обовʼязок, і я маю робити те, що маю. Та що більше супротиву в бік ЛГБТІК+ спільноти, то більше опускаються руки, й доводиться витрачати більше психологічного ресурсу, щоб триматися.

Чи є в армії програми чи організації, які підтримують ЛГБТ+ військових?

В армії, наскільки я знаю, немає нічого для нашої спільноти.

Яке ваше ставлення до змін у суспільному сприйнятті ЛГБТ+ спільноти в Україні за останні роки?

Окрім того, що мені наказали «видалити пост і не позоритись», наче не відчувалося. Та треба розуміти, що лесбійки більш сексуалізовані серед чоловіків, і чоловіки не завжди сприймають інформацію про лесбійство, як щось серйозне.

Які ваші особисті мрії та плани на майбутнє після завершення військової служби?

Я дуже сподіваюся, що зможу створити свою сім’ю саме в Україні — в країні, якій я віддала більше девʼяти років свого життя. Це перше та найважливіше для мене.

Що б ви хотіли сказати молодим людям, які бояться відкрити свою орієнтацію через страх негативної реакцієї?

Негативна реакція може бути викликана в суспільстві взагалі будь-чим. Це нереально — подобатися всім. Головне — бути собою та шукати однодумців.

Павло Лагойла

Стрілець-зенітник (ЗРВ). Служив з 2021 до 2024. Нині ветеран.

Що вас спонукало приєднатися до Збройних сил України?

Перше — це те, що в мене були погані стосунки з мамою. Я намагався вирватися з її гіперопіки, тому добровільно у 20 років зібрав усі документи, пішов у військкомат і став на облік.

Як ваші колеги реагували на вашу орієнтацію, коли ви вперше зізналися?

Я не зізнавався — це сталося спонтанно. Мої колеги знайшли ввімкнений телефон у кімнаті в той момент, як я відлучився до командира. Вони прочитали мої листування з хлопцем, а там ще й були фото інтимного характеру. Так вони й дізналися про мене.

Чи відчували ви підтримку (або навпаки) з боку командування та товаришів по службі?

Ні, підтримки я не відчував, оскільки моя частина була досить гомофобна, й автоматично ні з боку колег, ні з боку командування я її не відчував. Це все проявлялося в булінгу — як у словесному, так і у фізичному. Що командири з цього питання сміялися, що мої товариші з цього питання сміялися. І, в принципі, з цим була велика проблема.

Які виклики стоять перед ЛГБТ+ військовими в українській армії?

Головний виклик, який стоїть перед ЛГБТ-військовими — це бути психологічно та морально готовими до будь-яких психологічних, фізичних або моральних проявів твоїх товаришів щодо того, що ти гей. Дуже багато військових, які планують відкритися в армії, мають розуміти, що якщо ти хочеш це зробити, то маєш бути готовий і морально, і фізично, і психологічно, тому що може бути булінг, може бути цькування й так далі.

Як ваша особиста історія впливає на ваш бойовий дух і рішучість у виконанні обов’язків?

Моя особиста історія впливає тільки однією причиною — наскільки мені відомо, декілька ЛГБТ-військових покінчили життя самогубством тільки через те, що вони не вивозили булінг своїх товаришів — або когось вбивали, або когось застрелювали. Є такі історії. Особисто я їх не знав, але знаю, що вони є. Єдине, що я б хотів сказати — моя історія впливає тільки на те, що треба бути як морально сильним, так і фізично сильним. 

Тому що, зробивши камінг-аут випадково, я собі дав слово, що мене не зламає ніхто й ніколи тільки тому, що я й так переживаю треш. А цей треш мене, в принципі, не зламає ніколи.

Чи є в армії програми чи організації, які підтримують ЛГБТ+ військових?

Ні, в армії немає жодної програми, жодної організації, яка підтримувала б ЛГБТ-військових чи ЛГБТ-спільноту. Тому що, грубо кажучи, в армії навіть психологів нормальних немає, які просто б займалися твоїми якимись бойовими чи психологічними питаннями.

Яке ваше ставлення до змін у суспільному сприйнятті ЛГБТ+ спільноти в Україні за останні роки?

Єдине моє ставлення до змін у суспільстві — це… Ну, воно позитивне, тому що суспільство зараз як-не-як ставиться до цього набагато краще. Але, як я дуже часто говорю в багатьох інтерв’ю… Одне діло, якщо ти скажеш комусь, що ти військовий — тобі почнуть аплодувати, дякувати, обнімати тощо. А інше діло, якщо ти скажеш, що ти військовий, та й до того ще гей — ставлення бувають у цьому моменті дуже різними.

Хтось реагує нейтрально, а хтось реагує як «Господи, як вас матінка народила?». Це питання таке 50 на 50 — з одного боку воно позитивне, а з іншого боку воно й негативне.

Так, у мене випадки дискримінації були: це побиття, це психологічний булінг, це фізичний булінг. Цих історій дуже багато, ці історії досить відомі в інтернеті — там дуже багато статей на цю тему. І моїй мамі погрожували через те, що я займався ЛГБТ-активістикою, будучи в армії. Моїй мамі казали, що «якщо твій син не перестане займатися тим, чим займається, то ми вам або спалимо будинок, або вас просто вбʼємо».

Які ваші мрії та плани на майбутнє після завершення військової служби?

Мої мрії не дуже такі грандіозні, чесно кажучи. Оскільки я зараз військовий ветеран — я вже не діючий військовий, — то в мене зараз головна мрія, яку я хочу втілити в життя — це стати актором. Планую зараз ходити на курси акторської майстерності та просуватися в цьому напрямку й надалі. Це була мрія мого дитинства, і я планую зараз цю мрію втілити в життя.

Що б ви хотіли сказати молодим людям, які бояться відкрити свою орієнтацію через страх негативної реакції?

Єдине, що я міг би сказати — не бійтеся бути тим, ким ви є. І якщо ви вже плануєте йти на ризик, тоді будьте готові цей ризик проносити з собою завжди, будьте готові до всіх результатів, грубо кажучи. На гарячу голову це робити не варто, оскільки це може загрожувати й вашому життю, і життю ваших близьких. Дуже багато людей роблять це на гарячу голову, типу: «А піду і зізнаюсь». Це призводить до поганих наслідків. Тому єдине, що хочу сказати — обдумуйте свої рішення наперед. Основне — не бійтеся цього поняття, слова «гей» чи «лесбійка», не бійтеся бути собою та не бійтеся це приймати. Це складно, але це можливо.

Суспільство

У Києві запрацювала перша екомашина для збирання використаних батарейок (ФОТО)

Опубліковано

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».

Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».

Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.

Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії

Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:

  • Eneris Recupyl в Польщі;
  • Accurec в Німеччині;
  • EraSteel у Франції тощо.

Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.

Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.

Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»

Читати далі

Суспільство

«Культурні сили» провели захід на тему підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні

Опубліковано

«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.

Про це повідомили в «Культурних силах».

Що обговорили на заході

Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.

На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:

«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».

Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».

Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)

У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.

«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.

Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:

«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим». 

Презентація кліпу «Місто наречених»

На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).

«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.

Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:

«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс». 

Відео: ютуб-канал «Культурних сил»

Довідка

«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:

  • «Культурний десант»;
  • «Книга на фронт»;
  • «Фронтова студія»;
  • «Оркестр 59» тощо.

«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.

Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.

Фото: «Культурні сили»

Читати далі

Суспільство

На Подолі в Києві відкривають креативний простір MLYN design hub (ФОТО)

Опубліковано

У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.

Про це повідомили у команді простору.

Що буде в MLYN design hub

Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.

Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.

«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.

Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб

Перша експозиція

Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.

«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.

MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.

Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.

Фото: MLYN design hub

Читати далі