Українська армія завжди стояла на варті незалежності та суверенітету нашої країни, захищаючи її кордони і забезпечуючи мирне життя громадян. У цій величезній спільноті захисників України є представники різних соціальних груп, серед яких і військові, які належать до ЛГБТ-спільноти.
Вони борються на фронті, демонструючи високий професіоналізм, мужність і патріотизм. Незважаючи на можливі стереотипи та упередження. На честь завершення Місяцю гордості, що тривав з 1 по 30 червня, ШоТам поставило 10 запитань нашим захисникам Артему, Марії та Павлу про камінг-аут, службу в армії та українське суспільство.
Артем, позивний «Гера»
Відкритий гей, волонтер, військовослужбовець. Оператор взводу УБпАК. Позивний «Гера».
Що вас спонукало приєднатися до Збройних сил України?
Головний порив іти в армію був не тільки від патріотизму, обов’язку, бажання допомогти побратимам і посестрам, які пішли раніше захищати свій дім та сім’ї, а в пошуках відповідей на деякі свої питання. Можливо, поки шукаю відповіді, питання самі відпадуть — буде видно.
Як ваші колеги реагували на вашу орієнтацію, коли ви вперше зізналися?
Я відкритий гей. Не приховую, але й не кричу про це кожному зустрічному. Побратими спочатку не думали щодо цього — вони прямих питань на ставлять. Можливо, хтось і не знає навіть. Їм переважно все одно — у нас одна справа.
У звичайних розмовах іноді щось, буває, кажуть, але одного разу я прямо поставив перед фактом, що не хочу чути недоречних фраз у бік ЛГБТ загалом. Тож або мовчать, або розуміють.
Чи відчували ви підтримку (або навпаки) з боку командування й товаришів по службі?
У нас підтримка одне одного як братерство — побратими все-таки. Усі в однакових умовах. Конфлікти в такому вузькому колективі недоречні, хоч і буває, що хтось когось бісить, але куди ж без цього.
Які виклики стоять перед ЛГБТ+ військовими в українській армії?
Щодо викликів, то вони такі ж, загальні. Але з невеличким нюансом, що військовий повинен мати перевагу в цивільному світі у воєнний час. У форматі ЛГБТ-війскового це дає аргумент, що ми — невід’ємна частина суспільства, яка також виконує свій обов’язок. Не кажучи вже про ЛГБТ-добровольців, які так само пішли воювати за свою країну, рідних і близьких людей, деякі навіть з 2014 року.
Як ваша особиста історія впливає на ваш бойовий дух і рішучість у виконанні обов’язків?
Моя особиста історія пишеться зараз. Існує минуле, яке привело до рішення йти в армію. Наразі я не розумію ще, звідки в мене цей ентузіазм і наскільки його вистачить. Але поки що, у двох словах, мене мотивує те, що потрібно робити цю роботу й потрібно міняти хлопців і дівчат, які набагато раніше пішли воювати, потрібно допомагати.
Чи є в армії програми чи організації, які підтримують ЛГБТ+ військових?
Щодо відкритих програм для ЛГБТ-військових не чув, окрім існуючого окремого братерства деяких ЛГБТ-військових. Окремі волонтерські організації працюють у звичайному форматі, так би мовити.
Яке ваше ставлення до змін у суспільному сприйнятті ЛГБТ+ спільноти в Україні за останні роки?
Стало краще, але ненабагато. Люди більш толерантні, деяких це зовсім не цікавить. Але все одно вистачає новин про напади на ґрунті ненависті.
Нам потрібні закони про відповідальність #5488 і цивільні партнерства #9103.
Чи були випадки дискримінації чи упереджень, з якими вам довелося зіштовхуватися під час служби?
У випадку себе не зіштовхувався з дискримінацією — або обговорюють за спиною, або через ввічливість мовчать.
Мені навіть здається, що поки що в армії загалом є приблизне правило щодо ЛГБТ-військових, яке було в США: «Не питають — не кажи».
Які ваші особисті мрії та плани на майбутнє після завершення військової служби?
Є бажання пірнути з головою у світ IT. Я й до служби цим цікавився — цифровий світ захоплює мене загалом.
Що б ви хотіли сказати молодим людям, які бояться відкрити свою орієнтацію через страх негативної реакції?
У мене так, що байдуже на всіх. Комусь щось не подобається — ніхто нікого не тримає. Я розумію, що багато хто не може відкритися рідним через свій вік. Насамперед краще за все фінансово себе підготувати, аби жити сам на себе, бо не в кожного рідні адекватно приймуть і підтримають. На жаль, без грошей багато що не вирішити, тож краще поки що підтримку шукати в друзів.
Воля Марія, позивний «Мегера»
Проходить службу в 47-й бригаді командиркою відділення звʼязку. Позивний «Мегера».
Що спонукало приєднатися до Збройних сил України?
Я вступила до армії у зв’язку з обстрілами мого рідного міста Маріуполь ще у 2015 році. Мені на той момент здавався цей крок єдиним [правильним], бо я хотіла докласти максимум зусиль для захисту мого краю та країни.
Як колеги реагували на вашу орієнтацію, коли ви вперше зізналися?
«Стара школа» почала казати фрази «ти ще не знайшла того самого» чи просто засуджувала.
Були й ті, які абсолютно байдуже поставились або поставилися з розумінням, бо моя орієнтація — це суто моя справа.
Чи відчували ви підтримку (або навпаки) з боку командування та товаришів по службі?
Командування підрозділу в попередній частині навіть попросило «прибрати з публікації належність до бригади й не позоритись». Зараз мені особисто з командування ніхто нічого поганого в обличчя не сказав.
Які виклики стоять перед ЛГБТ+ військовими в українській армії?
Я думаю, що бути військовим — це й так не завжди вдячна та морально стабільна робота, а якщо ти ще й квір-персона, то на тебе накладається більший моральний тиск завдяки осуду та приниженням у деяких випадках.
Як ваша особиста історія впливає на ваш бойовий дух і рішучість у виконанні обов’язків?
Звичайно, є розуміння, що це мій обовʼязок, і я маю робити те, що маю. Та що більше супротиву в бік ЛГБТІК+ спільноти, то більше опускаються руки, й доводиться витрачати більше психологічного ресурсу, щоб триматися.
Чи є в армії програми чи організації, які підтримують ЛГБТ+ військових?
В армії, наскільки я знаю, немає нічого для нашої спільноти.
Яке ваше ставлення до змін у суспільному сприйнятті ЛГБТ+ спільноти в Україні за останні роки?
Окрім того, що мені наказали «видалити пост і не позоритись», наче не відчувалося. Та треба розуміти, що лесбійки більш сексуалізовані серед чоловіків, і чоловіки не завжди сприймають інформацію про лесбійство, як щось серйозне.
Які ваші особисті мрії та плани на майбутнє після завершення військової служби?
Я дуже сподіваюся, що зможу створити свою сім’ю саме в Україні — в країні, якій я віддала більше девʼяти років свого життя. Це перше та найважливіше для мене.
Що б ви хотіли сказати молодим людям, які бояться відкрити свою орієнтацію через страх негативної реакцієї?
Негативна реакція може бути викликана в суспільстві взагалі будь-чим. Це нереально — подобатися всім. Головне — бути собою та шукати однодумців.
Павло Лагойла
Стрілець-зенітник (ЗРВ). Служив з 2021 до 2024. Нині ветеран.
Що вас спонукало приєднатися до Збройних сил України?
Перше — це те, що в мене були погані стосунки з мамою. Я намагався вирватися з її гіперопіки, тому добровільно у 20 років зібрав усі документи, пішов у військкомат і став на облік.
Як ваші колеги реагували на вашу орієнтацію, коли ви вперше зізналися?
Я не зізнавався — це сталося спонтанно. Мої колеги знайшли ввімкнений телефон у кімнаті в той момент, як я відлучився до командира. Вони прочитали мої листування з хлопцем, а там ще й були фото інтимного характеру. Так вони й дізналися про мене.
Чи відчували ви підтримку (або навпаки) з боку командування та товаришів по службі?
Ні, підтримки я не відчував, оскільки моя частина була досить гомофобна, й автоматично ні з боку колег, ні з боку командування я її не відчував. Це все проявлялося в булінгу — як у словесному, так і у фізичному. Що командири з цього питання сміялися, що мої товариші з цього питання сміялися. І, в принципі, з цим була велика проблема.
Які виклики стоять перед ЛГБТ+ військовими в українській армії?
Головний виклик, який стоїть перед ЛГБТ-військовими — це бути психологічно та морально готовими до будь-яких психологічних, фізичних або моральних проявів твоїх товаришів щодо того, що ти гей. Дуже багато військових, які планують відкритися в армії, мають розуміти, що якщо ти хочеш це зробити, то маєш бути готовий і морально, і фізично, і психологічно, тому що може бути булінг, може бути цькування й так далі.
Як ваша особиста історія впливає на ваш бойовий дух і рішучість у виконанні обов’язків?
Моя особиста історія впливає тільки однією причиною — наскільки мені відомо, декілька ЛГБТ-військових покінчили життя самогубством тільки через те, що вони не вивозили булінг своїх товаришів — або когось вбивали, або когось застрелювали. Є такі історії. Особисто я їх не знав, але знаю, що вони є. Єдине, що я б хотів сказати — моя історія впливає тільки на те, що треба бути як морально сильним, так і фізично сильним.
Тому що, зробивши камінг-аут випадково, я собі дав слово, що мене не зламає ніхто й ніколи тільки тому, що я й так переживаю треш. А цей треш мене, в принципі, не зламає ніколи.
Чи є в армії програми чи організації, які підтримують ЛГБТ+ військових?
Ні, в армії немає жодної програми, жодної організації, яка підтримувала б ЛГБТ-військових чи ЛГБТ-спільноту. Тому що, грубо кажучи, в армії навіть психологів нормальних немає, які просто б займалися твоїми якимись бойовими чи психологічними питаннями.
Яке ваше ставлення до змін у суспільному сприйнятті ЛГБТ+ спільноти в Україні за останні роки?
Єдине моє ставлення до змін у суспільстві — це… Ну, воно позитивне, тому що суспільство зараз як-не-як ставиться до цього набагато краще. Але, як я дуже часто говорю в багатьох інтерв’ю… Одне діло, якщо ти скажеш комусь, що ти військовий — тобі почнуть аплодувати, дякувати, обнімати тощо. А інше діло, якщо ти скажеш, що ти військовий, та й до того ще гей — ставлення бувають у цьому моменті дуже різними.
Хтось реагує нейтрально, а хтось реагує як «Господи, як вас матінка народила?». Це питання таке 50 на 50 — з одного боку воно позитивне, а з іншого боку воно й негативне.
Так, у мене випадки дискримінації були: це побиття, це психологічний булінг, це фізичний булінг. Цих історій дуже багато, ці історії досить відомі в інтернеті — там дуже багато статей на цю тему. І моїй мамі погрожували через те, що я займався ЛГБТ-активістикою, будучи в армії. Моїй мамі казали, що «якщо твій син не перестане займатися тим, чим займається, то ми вам або спалимо будинок, або вас просто вбʼємо».
Які ваші мрії та плани на майбутнє після завершення військової служби?
Мої мрії не дуже такі грандіозні, чесно кажучи. Оскільки я зараз військовий ветеран — я вже не діючий військовий, — то в мене зараз головна мрія, яку я хочу втілити в життя — це стати актором. Планую зараз ходити на курси акторської майстерності та просуватися в цьому напрямку й надалі. Це була мрія мого дитинства, і я планую зараз цю мрію втілити в життя.
Що б ви хотіли сказати молодим людям, які бояться відкрити свою орієнтацію через страх негативної реакції?
Єдине, що я міг би сказати — не бійтеся бути тим, ким ви є. І якщо ви вже плануєте йти на ризик, тоді будьте готові цей ризик проносити з собою завжди, будьте готові до всіх результатів, грубо кажучи. На гарячу голову це робити не варто, оскільки це може загрожувати й вашому життю, і життю ваших близьких. Дуже багато людей роблять це на гарячу голову, типу: «А піду і зізнаюсь». Це призводить до поганих наслідків. Тому єдине, що хочу сказати — обдумуйте свої рішення наперед. Основне — не бійтеся цього поняття, слова «гей» чи «лесбійка», не бійтеся бути собою та не бійтеся це приймати. Це складно, але це можливо.
Учасник бойових дій за кошти гранту відкрив спортзал для дітей у Чернівцях. Чоловік півтора року служив в ЗСУ на посаді командира роти та офіцера відділення, брав участь у захисті України від збройної агресії російської федерації.
Для реалізації своєї ідеї підприємець орендував приміщення, зробив ремонт, а за кошти гранту закупив необхідне обладнання.
У залі облаштований фітнес-зал та зали для функціональних індивідуальних тренувань. У планах підприємця взяти на роботу адміністратора та тренерів, які будуть вести секції йоги, фітнесу та інших напрямів.
“На півдні FPV-дронами прикордонники завдали удару по позиції противника та знищили систему звʼязку. Втрати ворога уточнюються”, – йдеться в публікації.
Мінветеранів спільно з фахівцями Національного університету оборони України розробили Програму підвищення кваліфікації кадрового потенціалу: “Курс підвищення методичної майстерності педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти, які проводять початкову загальновійськову підготовку та мають статус ветеранів війни”.
“Сьогодні ми вітаємо 22 випускників-ветеранів, які успішно пройшли навчання у Києві. Проте для збільшення кількості ветеранів війни, які готуватимуть українців до загальновійськової підготовки та національного спротиву, Мінветеранів масштабує навчальну програму на всі регіони України. Загалом у 2024 році плануємо випустити близько 100 ветеранів і ветеранок війни”, — прокоментував заступник Міністра у справах ветеранів України Максим Кушнір.
Після успішного завершення курсу на базі Університету слухачі-ветерани отримують сертифікат державного зразка на право викладання предмету “Захист України”.
Нагадаємо, в застосунку «Резерв+» готуються нові сервіси.
