Суспільство
Замовив піцу – допоміг безхатченку: як на Львівщині працює успішне соціальне кафе
На Львівщині, у місті Дрогобич, вже сім років працює соціальне кафе Витанія. Тут знайшли роботу люди з інвалідністю, для яких заклад став другою домівкою, а нужденні щоденно отримують безкоштовні обіди. У Витанії по-домашньому смачно та затишно, а без ситного обіду та гарячого чаю звідси не йде ніхто. І навіть хліб тут особливий – його випікають хлопці, що знаходяться на реабілітації від залежностей.
ШоТам поспілкувались з адміністратором кафе-піцерії Любов’ю Коваль, щоб дізнатись, як працює заклад.
Любов Коваль
Керівниця кафе-піцерії “Витанія” у Дрогобичі, що у Львівській області. Вже два роки опікується справами закладу, заради якого пішла з державної служби.
Острівець благодійності на Львівщині
Ми християнське соціальне кафе. Чому соціальне? Бо допомагаємо людям, які опинились у скрутних життєвих обставинах – самотнім, малозабезпеченим, безхатченкам, дітям з багатодітних сімей тощо.
Назва наша символічна. Витанія – це біблійне місто неподалік Єрусалиму, яке здавна асоціювалось з урочистостями, веселощами і банкетами. Там завжди було багато їжі та напоїв, а гостей дуже привітно зустрічали. Бідні, які приходили туди, завжди могли розраховувати на смачний обід. У нас в дрогобицькій “Витанії” так само – нужденні завжди отримують їжу, тепло і допомогу.
Влаштувалась у кафе, яке роками не помічала
Наше соціальне кафе працює вже 7-й рік. Воно діє від благодійного фонду “Карітас“ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Але я керую ним лише другий рік. До цього, проживаючи у Дрогобичі, я навіть уявлення не мала, що у нашому місті є такий заклад. Я ходила повз нього кожного дня, добираючись на роботу і додому, але не звертала на нього уваги.
Читайте також: Роблять килимки та віддають на благодійність: як у соціальному магазині «Ласка» дають друге життя старим речам
Потрапила я сюди, коли вирішила змінити роботу. Я працювала у державній службі. Роботи було багато, а моя дочка йшла до першого класу, тож я вирішила знайти щось ближче до дому та з гнучкішим графіком. Знайома, яка працює у благодійному фонді, розповіла, що у них відкрилась вакансія адміністратора у Витанію. Я спробувала свої сили, пройшла співбесіду, але пропрацювавши два-три дні, я злякалась відповідальності і відмовилась. Через декілька місяців вони знову мене запросили, хоча б на місяць. Так я тут і залишилась.
Тут ніколи не відмовлять нужденному
Близько 35% від прибутку соціального кафе йде на обіди для безпритульних. В часи пандемії кількість таких людей збільшується і зараз ми видаємо близько 15 обідів на день.
Даємо ті самі страви, що готуємо для продажу. Приміром, сьогодні у нас в меню грибний суп, помідорова зупка (перша страва, – Ред.), суп з фрикадельками. На друге – пшенична каша, булгур чи пюре, котлетка або смажена риба.
Я знаю всіх щоденних відвідувачів поіменно і вже вивчила їхні вподобання. Наприклад, є у нас пан Влодко, він же Володимир. Він не їсть салат, лише кашу і завжди просить більше підливи.
В час карантину принцип нашої роботи дещо змінився. Безхатченки – вразлива категорія. Тому ті люди, які приходять у соціальне кафе за обідами, мають відповідні документи – заяву на ім’я нашого директора, довідку від священника нашої парафії, що людина дійсно у скрутному становищі та довідку про стан здоров’я.
Хоча тим, хто приходить вперше, я ніколи не відмовляю. Я завжди нагодую, дам все, що попросять і відправлю на сусідню вулицю у нічліжку, де їм допоможуть. У мене лише один єдиний принцип – я можу відмовити в обіді, якщо людина в стані алкогольного сп’яніння.
Безхатченки – це не алкоголіки та нероби
Безпритульні бувають різних категорій. Є ті, хто опинився на вулиці через алко- і наркозалежність. А хтось не знайшов спільної мови з рідними. Хтось повернувся з заробітків, а дружина знайшла іншого і вигнала.
Один з наших постійних відвідувачів – пан Тарас. Це дуже акуратний та толерантний чоловік. Так, у нього є сім’я, є двоповерховий дім. Він переписав все своє майно на дітей, але так склались обставини, що він не може знайти з ними спільну мову. Пан Тарас у нас часто волонтерить, допомагає, а ми даємо йому пообідати. У нього є мрія – він вже бачить, як буде жити у нашому хоспісі. Зараз благодійний фонд “Карітас” добудовує хоспіс для людей такої категорії.
Буквально вчора пан Тарас у нас обідав і розповідав: “Любо, я багато не хочу. Лише одну кімнатку, щоб вона була чистенька, акуратна і щоб мені ніхто не казав “забирайся звідси”.
Є у нас і пані Оксана – дуже інтелігентна жінка. У часи Радянського Союзу працювала завідувачкою аптечного складу. Якось на неї напали і вона перенесла тяжку травму голови. Вона ніколи не була заміжня, а коли батьки померли, залишилась сама. Пані Оксана у нас щодня. Вона дуже вдячна жінка. Наллєш їй пляшечку гарячого чаю, а вона починає: “Хай вас Бог благословить, всі ангели, архангели…”
Соціальні ціни, домашня кухня та біблійний розпис на стінах
Наш гастрономічний заклад також має попит і серед звичайного населення. Часто приходять поїсти ті, хто працює в околицях, заходять посидіти в кафе та скуштувати смачну піцу.
Інтер’єр у нас у християнському стилі. На стінах кожного з трьох залів біблійні малюнки – весілля в Кані Галілейській, Ісус Христос з апостолами. Ще у нас є дитяча кімната та мінібібліотека. Тут можна залишити або взяти будь-яку книжку. До слова, ми не ведемо їх облік, але за весь час ще не було випадків, щоб хтось не повернув літературу.
Наша фішка у різномаїтті страв. Кожного дня наше меню змінюється. Сьогодні ми отримали кошти від замовлень у кафе, подивились, скільки маємо і плануємо, що ми на завтра можемо купити. Іноді люди приносять нам продукти – консервацію, каші, хліб, домашні яйця з села привозять. Тож ми з кухарем затверджуємо меню і вже завтра він готує щось нове.
А рік тому завдяки Департаменту соціального захисту населення, який виділив нам кошти, у нас запрацювала піцерія. Тепер у нас є острівець з відкритою кухнею, де працює піцейола. Ми навіть проводимо майстер-класи з приготування піци для діток.
Ціни у нас соціальні, можна навіть сказати занижені. Суп грибний – 23 гривні, куряча відбивна – 27 гривень. А ще у нашому кафе не продається алкоголь. Навіть якщо відбуваються урочисті заходи, я завжди кажу, що я проти. І є такі компанії, що прислухаються.
“Витанія” для Андрія з ДЦП – це все його життя
У нас працює 12 осіб – два кухарі, два їхніх помічники, два офіціанти, дві прибиральниці, посудомийник, піцейола, бармен. Витанія – це про інклюзію, бо у нас працюють люди різних категорій. Наша кухар пані Світлана має інвалідність 3-ї групи. А наш 39-річний посудомийник Андрій – вроджене ДЦП легкої форми.
Читайте також: Інклюзивні теплиці: як на Вінничині люди з інвалідністю стають аграріями
Між іншим, Андрійко працює від самого заснування кафе. Він ходив у Благодійні долоні – група, де займаються з дітьми з вродженими вадами, дітьми сонця, дітками з ДЦП. Потім допомагав у їдальні благодійного фонду, де готували їсти безпритульним.
А коли відкрилось соціальне кафе – перейшов сюди. Це його життя. Він приходить сюди і відчуває себе потрібним.
Він звикає до стабільності і дуже різко реагує на будь-які зміни. Коли привезли другу посудомийну машинку, для нього це був справжній стрес. Він мені жити не давав ні вдень, ні вночі (сміється). Об 11-й годині дзвонив і питав, чи не звільню я тепер його. Але вона на його роботі не позначилась. Посудомийні у нас для столового приладдя, а Андрій миє посуд, який потрібен на кухні – каструлі, пательні.
Ароматний хліб на дровах від тих, хто став на вірний шлях
Домашній хліб у нас, до слова, печуть хлопці, які знаходяться на реабілітації від алко- та наркозалежності у центрі Назарет при нашому благодійному фонді. Маю сказати, що їхній хліб найсмачніший. Він готується на дріжджах і печеться на дровах.
До карантину ми допомагали їм реалізовувати випечену продукцію – вони привозили спечений у центрі хліб у наше кафе, а ми тут подавали його до столу. Та оскільки зараз відвідувачів у нас не так багато і ми обходимось маленькою кількістю хліба, хлопці до нас не їздять. Бо вони більше витрачають коштів на доставлення, ніж ми можемо їм допомогти продати.
Святкові вечері з колядками, душевними розмовами та кутею
Двічі на рік ми влаштовуємо масштабні застілля для всіх нужденних – на Святу Вечерю та Великдень. Цього року карантин нашу традицію дещо змінив. Але у наше соціальне кафе завжди приходить чимало людей. Дехто знає про те, що ми робимо, і передає один одному, інші дізнаються від центрів соціального захисту. Так торік 6-го січня до нас завітало 110 осіб. У нас було 12 страв на столах, кутя, все як треба. До святкування долучився Владика Григорій Комар. З його благословення ми розпочали ту вечерю. Дівчата-волонтери грали нам колядки на музичних інструментах. Словом, було дуже душевно.
Читайте також: «Алло! Мені більше нема кому подзвонити». Як волонтери стають телефонними друзями для самотніх людей
А вже Великдень відбувся у розпал карантину. Тоді ми просто повидавали з собою пакуночки в одноразових контейнерах і все. Цей рік надзвичайно складний. А особливо для незахищених груп населення. Тому зараз як тільки маємо кошти, влаштовуємо обіди. Одного разу наварили на 30 осіб, іншого – на 60. Готуємо перше, друге, потім наші працівники та волонтери виходять у місто і роздають їжу усім, хто цього потребує.
Мотивація у нас одна єдина – робити добро людям. Коли я видаю той безкоштовний обід, дивлюсь в очі людині, а вони повні вдячності, мені більше нічого не треба.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
