Суспільство
Яскраві люди не потребують яскравих речей. Це харківський бренд базового одягу Cuprum Depot
Cuprum Depot – харківський бренд базового одягу, який заперечує будь-які принти та написи, надаючи перевагу мінімалістичному дизайну. Його історія почалася з ременів, які так і не продалися. Натомість лонгсліви та костюми харків’ян замовляють навіть під час війни.
Через вторгнення команді Cuprum Depot довелося релокувати бізнес до Хмельниччини. Тут вони налагодили виробництво та перезапустили роботу. Утім попереду ще один переїзд та втілення «довоєнної» мрії – відкриття фірмового офлайн-магазину в Києві. Про «випадкове» заснування, порятунок від обстрілів та дистанційне пошиття одягу ШоТам розповіла засновниця бренду Катерина Чупир.
Запустили бренд ременів і не продали жодного
Історія нашого бізнесу почалася з бренду ременів. Це був 2019 рік, перші місяці пандемії коронавірусу. Ми виготовили пробну партію продукції і почали шукати одяг для фотосесії. Однак знайти щось без написів, вишивок чи принтів було практично неможливо.
Та нам пощастило: я мала проєкт з пошиття халатів, розумілася на цих процесах і вирішила самостійно відшити для зйомки та подальшої реалізації ще й футболку, шорти, штани і велосипедки. Одяг вийшов дуже крутим за якістю, класно виглядав на фото, а тому ми ризикнули продовжити пошиття.
Зрештою ми не продали жодного ременя, але натомість з’явився бренд Cuprum Depot, власне виробництво і ось вже три роки роботи. Звісно, за цей час склад нашої команди змінився. На самому початку над бізнесом працювали всього двоє людей: я і дірект-менеджер. А вже напередодні вторгнення наша команда складалася з менеджера, СОО (операційна директорка, – ред.), дизайнера та SMM-менеджера, який за сумісництвом працює фотографом.
Повномасштабну війну зустріли в Мексиці
У лютому в нас не було думок про велику війну, тож ми ніяк не готувалися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з чоловіком якраз святкували медовий місяць у Мексиці. І ось, уявіть, ми вечеряємо, а на мій телефон надходить сповіщення від працівниці про те, що в Харкові вибухи, бо почалась війна.
Наступні два дні в Мексиці ми спали по пів години, адже вся наша родина і весь наш бізнес залишався у Харкові. Ми дуже переймалися за рідних та працівників. 26 лютого у нас мав бути літак до Києва, але рейси скасували, тож ми вирушили до Польщі.
Опинившись поруч із Україною, почали приходити до тями та поступово відпускати емоції. І, звісно, думати, що робити далі: як жити, їхати додому чи ні. Я розуміла, що неможливо просто сидіти за кордоном, потрібно давати своїй команді роботу та шукати шляхи перезапуску бізнесу. Так ми з чоловіком вирішили повернулись на Батьківщину, адже мали підтримувати економіку своєї країни і робити бодай щось. Інакше навіщо це все?
Після чергового «прильоту» вирішили виїжджати з Харкова
У березні ми прийняли перше замовлення з початку вторгнення. Я не знала, як ми будемо його виконувати, але ми наважилися працювати. Згодом я знайшла виробництво у Хмельницькому і домовилась про дистанційне пошиття пробної партії одягу. Просто надсилала фотографії речей, які нам треба відшити, і замовила нову партію тканини. Так ми почали працювати: без власних лекал, але з мірками та світлинами.
Остаточно я вирішила релокувати бізнес до Хмельницького після «прильоту» поруч із офісом. Після побаченого в мене був нестабільний емоційний стан, але я зважилась на це рішення протягом двох хвилин. Було важко, адже це означало, що найближчим часом ми не повернемось додому. Шестеро людей два дні збирали речі з офісу та складу. У Харкові було дуже неспокійно, але, на щастя, нам все вдалося. А наша операційна директорка Рита мала цікаву подорож Україною на величезній фурі дорогою до Хмельницького.
За три тижні після нашого переїзду Харків вкотре обстріляли, один зі снарядів прилетів просто у двір нашого офісу. Досі не знаю, наскільки постраждало приміщення, адже власник не розповідав деталей. Але я переконалася: рішення про евакуацію було вчасним.
Я приїжджаю до Харкова, але залишитися там не можу
Нам дуже допомогла команда цеху з Хмельницького. Якби не вони, ми навряд чи змогли б перезапустити проєкт на новому місці. Адже цех опікувався не лише пошиттям речей, а й відправками. Це нас справді рятувало. Водночас нам дуже подобається якість пошиття одягу, тож ми плануємо співпрацювати й надалі.
Ми дійсно вдячні Хмельницькому за гостинність та спокій. Декілька разів я їздила додому, аби провідати своїх рідних. І щоразу в Харкові мені було дуже страшно. У мене є друзі, які попри все залишаються в місті й готові жити під звуки вибухів. Але я надто люблю й ціную своє життя, а тому не можу спокійно реагувати на вибухи і звикати до цього. Це не означає, що хтось цінує своє життя менше, просто мені складніше із цим впоратися.
Поступово виходимо на довоєнні показники
Перезапуск проєкту виправдав усі наші очікування, адже ми все ж запустили роботу, почали сплачувати податки, забезпечувати команду зарплатою. Крім того, у нас було достатньо замовлень. Люди потребували речей першої необхідності: базових футболок чи, скажімо, теплих костюмів. Тож робота була, а попит лише зростав.
Сьогодні ми вийшли на показник 60% від кількості замовлень у довоєнні часи. З одного боку, цього замало. До великої війни ми неслися ніби швидкісний потяг, а нині – уповільнилися. Та з іншого боку, навіть сьогоднішні масштаби – це багато, і ми дуже вдячні клієнтам за те, що вони продовжують купувати нашу продукцію. Це неймовірна підтримка. А ще – можливість продовжувати роботу, а не сидіти склавши руки. Тож насправді ті 60% – це неймовірно.
Яскрава людина не потребує яскравих речей
Увесь одяг Cuprum Depot – це унісекс, його замовляють як чоловіки, так і жінки. Однак у відсотковому співвідношення дівчат все ж більше – 70%. Наша аудиторія – це люди, які люблять стильно одягатись, але для яких одяг не є способом самовираження. Це яскраві й творчі особистості, яким не треба підкреслювати свою натуру речами. Вони виділяються самі по собі, тож їм достатньо одягатися в щось базове.
Власне, у цьому й полягає філософія нашого бренду. Яскрава людина не потребує яскравих речей. Навпаки, одяг може бути абсолютно звичайним, а його власник чи власниця виділятиметься іншим – позицією, успіхами тощо.
Тому Cuprum Depot ідеально підходить для тих, хто так само не любить написи чи принти. Одяг має бути максимально простим. І я знаю, що мою думку підтримують чимало людей. Крім того, як до повномасштабної війни, так і сьогодні, ми обираємо лише найкращі тканини. Навіть коли пошиття відбувалося без нашої фізичної присутності в Хмельницькому, я все ретельно перевіряла по фото та відеозв’язку.
Для нас це справді важливо – яка річ поїде до клієнта. А тому кожен виріб перевіряється щонайменше двічі: одразу після пошиття та безпосередньо перед відправленням. Усі шви мають бути рівними, жодних плям, ниток чи будь-яких інших дефектів. Ми дуже ретельно ставимося до якості.
Мені важливо, аби команді було комфортно і кайфово
А ще я переконана, що будь-яка робота має бути в кайф. Будь-яке завдання має приносити задоволення. А тому намагаюся створити для своєї команди такі умови, аби працювати було дійсно комфортно, а під рукою було все необхідне.
Читайте також: Місце, де збираються свої. Херсонці відкрили у Франківську кав’ярню Prostir.Coffee з «кавуновою» кавою
Ми піклуємося, аби всім було кайфово перебувати в робочому просторі, у команді. Аби між нами усіма були справді хороші стосунки. До повномасштабного вторгнення у нас часто були посиденьки, ми разом проводили вільний час. Це важливо. Особливо, якщо ти хочеш приходити в офіс і бачити людей, які люблять свою справу. Це неймовірно круто, коли твій колектив щасливий.
Плануємо відкрити офлайн-магазин у Києві
Зараз усі говорять про зміну цінностей, мовляв, прийшла війна і все змінилося. У мене не так. Мої цінності залишилися без змін: це сім’я та досягнення. Хіба що я почала придавати їм більше сенсів. Мені дуже сумно, що сьогодні я не поруч із батьками, що життя йде з дуже сумною нотою. Ми чекаємо на перемогу. Ця жахлива війна зробила нас дуже сильними, і після кожної темряви завжди пробивається сонце. Тож ми чекаємо на цей світанок, працюємо та будуємо плани на майбутнє.
А деякі мрії починаємо втілювати просто зараз. Я завжди хотіла відкрити офлайн-магазин у Києві. Сумно, що прийшла до цього за таких обставин, але я все ж наважилася на цей крок. Чому Київ? Життя в Хмельницькому доволі повільне й розмірене. А ми, харків’яни, звикли жити в іншому ритмі. Наше рідне місто – це мегаполіс, великий, гарний та прогресивний. Тому, сподіваюсь, що столиця якщо не замінить, то бодай частково нагадає нам Харків.
Наш бренд і надалі співпрацюватиме з цехом у Хмельницькому. Натомість у Києві ми плануємо відкрити офіс і склад. Вже знайшли хороше приміщення та готуємося підписати договір про річну оренду. А далі будемо дивитися на ситуацію в країні. Цілком ймовірно, що ми повернемося додому. З іншого боку, може статися так, що ми надовго залишимось тут. Тому загадувати поки зарано.
Читайте також: Окупанти знищили наш бізнес у Маріуполі, а ми відродили його у Львові. Історія засновників ресторану суші Bluefin
Після переїзду до Києва першочерговим завданням буде відновлення темпів роботи. Адже будь-яка релокація – це сповільнення всіх процесів. А вже згодом можна буде думати про омріяне відкриття крамниці. Або ж облаштуємо офіс так, аби клієнти могли завітати до нього та приміряти наші речі.
У Євпаторії, Сімферополі та Севастополі активісти «Жовтої стрічки» розмістили нові символи ненасильницького спротиву окупації, зокрема плакати, надписи та стрічки.
Про це повідомили в «Жовтій стрічці».
Активісти продовжують діяти в усіх куточках півострова, аби нагадувати: Крим — це Україна. Учасники руху зазначають, що спротив триває і не припиниться до повної деокупації півострова.
Читайте також: Посолка Канади зробила тату на підтримку жіночого спротиву на окупованих територіях України
Нагадаємо, що в Донецьку провели акцію до річниці останнього проукраїнського мітингу в місті (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
У Вінниці відкрили соціальний проєкт «Гончарство в темряві». Його перші учасники — п’ять ветеранів, які втратили зір, захищаючи Україну, і зараз проходять реабілітацію у Вінниці.
Про це повідомив департамент маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради.
Гончарство як реабілітація
Опанувати нову для себе справу вирішили Антон з Кропивницького, Руслан і Андрій з Львівщини, Олег з Житомирщини і Андрій з Дніпра. Попереду у чоловіків – півтора місяця навчання і створення власних виробів з глини.
Заняття поводять майстерні «Етно Чари» під керівництвом подільських майстрів. Один з менторів — Іван Шостак, ветеран з Вінниці, який втратив зір на Бахмутському напрямку у березні 2023-го. Захисник вже понад рік вивчає гончарне ремесло під наставництвом засновниці артпростору Вікторії Ніколаєвої.
Координаторка проєкту Юлія Бабаєва поділилася, що саме з робіт Івана зародилася ідея «Гончарства в темряві». Ветеран створив цілу виставку, роботи з якої досить швидко продалися. Завдяки гончарству планують проводити реабілітації — повертати людей до активного, соціального життя, до зайнятості.
Читайте також: Ветерани ГУР провели футбольний турнір, присвячений побратиму, який втратив зір
Навчатися й навчати
Андрій з Дніпра почав реабілітацію для осіб з інвалідністю по зору порівняно нещодавно. Він отримав поранення у листопаді минулого року, воюючи на Запорізькому напрямку. Чоловік чотири місяці лікувався у шпиталях і має ще одну операцію попереду. Увесь цей час чоловіка підтримує і супроводжує дружина.
«Раніше я був художником: займався комп’ютерною графікою, 3D-моделюванням. І робота з глиною мені подобається. Вона не завжди піддається, але я тільки почав вчитися. Така реабілітація мені допомагає», — розповів Андрій.
Іван Шостак допомагає ветеранам опановувати гончарство. Він поділився, що в процесі навчати стає зрозуміліше — спочатку на словах, потім – руками. Свої перші кроки в гончарстві Іван робив на початку 2024, а тепер в майстерні «Етно Чари», виготовляє чашки, кухлі, миски, підсвічники і вази, робить вироби на замовлення та почав опановувати, нову для себе, традиційну форму макітри. Вироби Івана можна придбати в артпросторі «Етно Чари».
Власниця майстерні Вікторія Ніколаєва наголошує, що основне завдання — зацікавити та, щоб ветерани продовжували гончарувати, бо 45 днів — це дуже мало.
Поширити досвід та допомогти
Зараз триває набір другої групи учасників проєкту «Гончарство в темряві». Зереєструватися можна за посиланням або за номером телефону +380 68 814 30 06 (Юлія Бабаєва).
По завершенню навчання організатори обіцяють влаштувати велику виставку-продаж з готовими роботами всіх учасників. Вікторія Ніколаєва каже, що до того часу ветерани навчаться робити чашки різних форм: тарілки, блюдечка і, за бажанням, вазочки.
Також після завершення курсу кожен з учасників отримає у власність стартовий набір: гончарне коло для початківців, глину та інструменти для роботи, щоб продовжити займатись гончарством, повернувшись додому. Вікторія Ніколаєва зазначила, що також шукає можливості співпраці з локальними гончарними майстернями, які могли би підтримувати ветеранів вже у їхніх містах.
Організатори кажуть, що оскільки цей проєкт є унікальним, і методики та програми викладання гончарства для незрячих людей в Україні немає, вони готові ділитися досвідом з іншими громадами, які зацікавлені в подібних ініціативах.
Нагадуємо, що поліцейські евакуювали 67-річну жінку з її гусенятами з-під обстрілів на Сумщині.
Фото: фейсбук-сторінка проєкту «Гончарство в темряві»
Суспільство
Журналістка «Голосу Америки» Катерина Лісунова стала амбасадоркою міжнародної ініціативи The Women’s Voice in Action, яка базується у Вашингтоні.
Також українку нагородили подякою за внесок у розвиток міжнародної журналістики, послідовне висвітлення війни росії проти України та активну участь у просуванні голосу українських жінок на світовій арені.
Про це повідомили Vilni Media USA.
Про роботу Катерини
Катерина Лісунова — перша українська журналістка-резидентка в ООН. Вона системно працювала у Конгресі США, де фокусувала увагу на темах російської агресії, безпеки, демократії й протидії дезінформації.
З початку повномасштабного вторгнення Катерина продовжувала роботу у Вашингтоні, регулярно висвітлюючи позицію ключових американських політиків щодо України, зокрема спікера Палати представників Майка Джонсона, лідера демократів Гакіма Джеффріса, віцепрезидента США Джей Ді Венса та інших.
Читайте також: Книга Вікторії Амеліної увійшла до фіналу премії Джорджа Орвелла 2025
«Журналістика — це мій спосіб стояти за правду. І якщо є можливість говорити — значить, є можливість захищати», — сказала Лісунова, коли отримувала нагороду.
Катерина відома своєю серією матеріалів про український жіночий рух. Вона описала період від ХІХ століття до сьогодення в Україні та в діаспорі. Її журналістські дослідження лягли в основу міжнародних аналітичних звітів та увійшли до архіву Гарвардської бібліотеки.
Нагадуємо, що завдяки донорам UNITED24 в Ірпені відновили багатоповерхівку, яку пошкодили росіяни.
Фото обкладинки з мережі X Катерини Лісунової
Кава в дріпах як донат: військовий створив бізнес, аби закривати потреби підрозділу
«Привіт! Я Спейс, командир роти, яку ми називаємо “Практика”. Ми з командою збираємо донати на...
Ще один спосіб сказати «дякую»: як підтримати поранених військових до Дня вишиванки
«Я красивий? Ану, сфотографуйте на мій телефон — я рідним надішлю. Це точно подарунок?» —...
Денжер — собака з Ізраїлю, що допомагає лікувати людей з прифронту. Історія однієї з місій у Бахмуті
Грудень 2022 року. Підвал будинку в Бахмуті — холодний і сирий. Тут зазвичай панує гнітюча...
«Я з покоління дітей, які у 2014 році писали листи солдатам, а потім стали ними». Це Дмитро, що у 18 пішов на війну
Йому було дев’ять, коли почалась війна — і саме з нею він дорослішав. Замість футбольних...