Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як працює медреформа на Черкащині? Історія сімейного лікаря із зарплатнею IT-шника

Опубліковано

Підтримай ШоТам

“Доктор смерть” Уляна Супрун, знищення сільських лікарень, геноцид українців – як тільки не намагаються дискредитувати реформу медицини. Поки одні досі шукають”зрадоньку”, інші успішно розвивають медицину у селах і отримують за свою роботу гідну оплату. Роман Дяченко став першим лікарем Черкащини, який відкрив приватну практику. Раніше він працював у районній лікарні, куди потрапив за направленням, і отримував мінімальну заробітну плату. А зараз Роман працює на себе і отримує зарплату IT-шника.

Ми розпитали у Романа про те, наскільки йому допомогла медреформа, як він відкрив приватний кабінет та як намагається впроваджувати телемедицину.

Роман Дяченко

Роман Дяченко

Лікар загальної практики сімейної медицини

Закінчив Дніпропетровську медичну академію Міністерства охорони здоров’я України у 2014 році по спеціальності “педіатрія”. А у 2016 році закінчив Національну медичну академію післядипломної освіти  імені П.Л. Шупика, спеціальність – загальна практика сімейна медицина. Після навчання був направлений за розподілом працювати лікарем до Христинівки. Згодом дізнався про можливість відкрити власний приватний кабінет, ризикнув і у 2018 році підписав договір з НСЗУ. 

Довідка. Перший етап медреформи розпочався 1 липня 2018 року. На цьому етапі змінили модель фінансування первинної (амбулаторної) ланки української медицини. Створена в часи реформи Національна служба здоров’я України оплачує надані медзакладом послуги за кількістю підписаних з пацієнтами декларацій. Тобто: є пацієнт — є гроші, нема пацієнта — нема грошей. Тариф на надання послуг первинної ланки медицини єдиний для всієї країни — близько 500 гривень на рік. А всі фінансові потреби медичного закладу — тепер у віданні місцевих рад. 


Що це дає? Пацієнт тепер може сам обирати медзаклад, в якому лікується. Набридли черги чи непрофесіоналізм лікаря — розриваєш контракт і підписуєш з іншим лікарем чи лікарнею. А лікарі зацікавлені в тому, аби надавати кращу якість своїх послуг, щоб утримати пацієнта. Також лікар має право працювати як ФОП, а не найманий працівник у держлікарні.

Ризикнув відкрити приватну практику і не жалкую

Довгий час я працював лікарем у Христинівській районній лікарні – потрапив за направленням після інтернатури. Але мінімальна зарплата у 3000 гривень підштовхувала до того, щоб поїхати кудись за кордон. Вирішив ризикнути та відкрити приватну практику тут  і довести, що в Україні можна отримувати гідну оплату за свою працю. Крім того, лікарі-ФОПи мають більше свободи, можливість формувати власний графік та працювати в задоволення.

У 2018 році відкрив приватну практику. Тоді медреформа була ще в планах, але я у неї вірив. Довелось ризикнути, адже для оснащення та ремонту кабінету взяв кредит на суму 100 тисяч.

Згодом вже підписав договір з НСЗУ. Я бачив, що реформа набирає обертів і вірив, що завтра вона не закінчиться. Зараз ні на мить не шкодую, що наважився на приватну практику. І за два роки роботи не побачив ніякого негативу чи того, що могло б посіяти в моїй душі сумніви.

Зарплата сімейного лікаря близько 35 тисяч гривень

Я винаймаю приміщення у центрі міста. Є два кабінети загальною площею 30 квадратних метрів. Зараз якраз займаюсь оснащенням другого кабінету. Коли відкривав приватну практику, то за табелем оснащення надавача первинної допомоги довелось самому закупити все медичне обладнання та меблі для облаштування. Саме на це і пішло 75 тисяч від усього кредиту.

Читайте також: Як працює медреформа на Львівщині: приватна клініка може бути безкоштовною. Приклад Сколе

Сьогодні ми обслуговуємо 2100 пацієнтів. 1800 підписали декларацію зі мною, а ще 300 – з моєю дружиною, яку нещодавно я теж взяв в штат після декрету. Христинівка невелике містечко, тому новина про те, що у місті тепер є сімейний лікар, розлетілась одразу. У таких містах сарафанне радіо – найкращий інформаційний канал.

За своїх пацієнтів я отримую щомісяця близько 75 тисяч гривень. Але це далеко не чистий прибуток. Більшість коштів йде на оренду, податки, розхідні матеріали, лабораторні послуги. Я підписав договір з лабораторією,де мої пацієнти можуть зробити аналізи. Це я також оплачую з коштів НСЗУ.

“Я постійно відкладаю гроші на закупівлю нового обладнання та навчання, регулярно їжджу на конференції” – Роман Дяченко.

Я можу отримувати зарплату близько 35 тисяч. Але з приходом пандемії це стало захмарною сумою, бо дуже багато коштів йде на те, щоб закупити костюми і маски. Постачання ніякого немає.

Як відкрити приватний кабінет?

Знаєте, я думав відкрити приватну практику буде дуже складно, адже передбачав купу бюрократичних перепон. Проте, все вийшло навпаки. Якщо все оформлено згідно з вимогами МОЗ, то проблем не виникає. Проте, варто пройти кілька етапів.

1. Оформитись як фізична особа-підприємець (ФОП). Це відбувається практично за добу. Потрібно подати документи – паспорт, код, заяву і на наступний день вже можна отримати свідоцтво, що ти ФОП. Відразу після подачі документів на ФОП варто звернутися до податкової, зареєструватись там.

Але! Я б радив оформлятись як ФОП лише після того, коли у вас буде приміщення на оснащення. Бо незалежно від того, чи отримуєте ви доходи, єдиний соціальний внесок потрібно платити. А поки ви все укомплектуєте, то ЄСВ можете і двічі сплатити, не прийнявши ще жодного пацієнта.

Читайте також: Медична реформа на Кіровоградщині. Як лікар-ФОП змінив медицину в Світловодську і заробляє $1000

2. Орендувати приміщення. Воно має знаходитись у межах міста і якомога далі від житлового фонду. Міністерством охорони здоров’я розроблені і затверджені табелі, де вказано базове необхідне оснащення такого кабінету. Наше приміщення приблизно 30 квадратних метрів, а орендна плата – 100 гривень за квадратний метр.

3. Подати документи до ліцензійної комісії. У пакет документів входить заява, довідка про санітарно-епідеміологічне обстеження кабінету, довідка про матеріально-технічний стан, свідоцтво про ФОП. Зараз необхідні папери можна відправити поштою, або кур’єром. Але я возив їх сам.

4. Дати про себе знати. Після отримання ліцензії потрібно якось розповісти місцевим жителям про те, що у місті тепер є приватний лікар. Хоча у Христинівці з цим проблем не було, я все одно подавав оголошення у місцеву газету та створив сторінку на Фейсбук. І це спрацювало. Бо багато старших людей приходило саме після перегляду газети.

Кажуть, що лікар скоро поїде шукати краще життя

Хоч я працюю вже два роки, стереотипів про лікаря-приватника – купа. Один з найулюбленіших – “він безкоштовно не приймає, точно потрібно щось занести (гроші)”. Кожному другому доводиться пояснювати, що всі послуги покриваються державою. Я взагалі не надаю ніяких платних послуг. З цим дуже багато документної мороки. А якщо прийде людина з серйозними скаргами, то я завжди її прийму, навіть якщо це не мій пацієнт.

А ще говорять, що скоро лікар кудись поїде, або вже поїхав, бо йому тут не цікаво чи мало грошей. Звідки такі думки – не знаю. Боремось з цим.

На диво, у комунальному закладі, де я працював, поставились нормально до того, що я відкрив приватну практику. Я такий є, куди мене подінеш? Там було дуже адекватне керівництво, тому все вирішилось без проблем.

Тим паче, що з Центром первинної допомоги у мене підписаний договір про черговий кабінет, про ЛКК (лікарську комісію). Для приватника обов’язковою умовою є те, щоб навіть за твоєї відсутності, пацієнти могли отримувати медичну допомогу. Майже два роки я працював сам і було складно кудись вирватись навіть на один день – телефон розривався. Тому, коли я був відсутній, то просив Центр прийняти моїх екстрених пацієнтів.

Кадровий голод: пропонував 15 тисяч і житло, а люди не йшли

Тепер я потроху наймаю працівників – оформив одного лікаря, а через два місяці буде ще й медична сестра.

Є величезні проблеми з кадрами. Важко знайти людину, яка буде нормально працювати. Я пропонував і зарплату 15 тисяч, і житло винаймати перший час, і преміальні. Ніхто не йшов.

Це величезна проблема медичної галузі. Бо зазвичай молодь після закінчення університету гоняться за високою зарплатою і їдуть в Європу. Багато моїх знайомих кажуть, що вже ні за які гроші не повернуться сюди.

А ті лікарі, які є у нас в районі, зазвичай, пенсійного чи передпенсійного віку. Вони вже не хочуть нікуди переходити, лиш би допрацювати ті три роки до пенсії. Багато хто боїться невідомого. Сподіваюсь, що реформи змусять людей по-іншому поглянути на медицину в Україні.

Зустрічаю пацієнтів на вулиці – кажу: “роздягайтесь!”

За день у мене може бути до 30 пацієнтів. Багато людей є і з інших сіл, тому часто комунікуємо з ними через телефон. Але така консультація можлива тоді, коли немає скарг і симптомів, які загрожували б життю. Нежить і телефоном можна вилікувати, а серце ні. Проте, якщо пацієнт не вперше звертається, а ти знаєш його історію хвороби як свої п’ять пальців, то можна і так комунікувати.

Пацієнти телефонують і на вихідних, і о 12 ночі. Є дуже емоційно-вразливі люди, які перебільшують проблеми. А насправді нічого їх життю не загрожує і консультація спокійно могла б почекати до завтра. Але ні, у мене ж є домашній доктор, треба йому подзвонити. Телефон розривається постійно. От навіть зараз, ми з вами говоримо пів години, а у мене вже шість пропущених.

Лікарня Романа знаходиться в центрі міста. Тому пацієнти часто зустрічають його на вулиці по дорозі з роботи і просять проконсультувати.

Буває на вулиці зустрічають пацієнти, щоб щось запитати. Кажу: “Роздягайтесь, будемо оглядатись”. І тоді вони розуміють, що треба приходити на прийом з такими питаннями. Намагаюсь це все пояснювати людям, тому таких ситуацій вже значно менше.

Люди часто звертаються з респіраторними хворобами, серцево-судинними чи неврологічними. Більшість проблем вирішується на первинці, якщо людина не запустила болячку. І це також доношу пацієнтам: чим швидше ви звернетесь з проблемою, тим дешевше буде ваше лікування.

Намагаюсь впроваджувати телемедицину

Телемедицина – це не лікування за допомогою телевізора, а можливість дистанційного консультування та діагностики. Я намагаюсь запроваджувати телемедицину, бо дуже часто потрібна консультація вузькопрофільного спеціаліста. Важливо: повідомленнями обмінюються не пацієнт і лікар, а лікарі між собою. Так лікарі первинної ланки мають можливість швидко отримати фахову консультацію вузькопрофільних колег.

Я зв’язуюсь з лікарями телефоном, скайпом чи у месенджерах. От була у мене пацієнтка з ревматичною хворобою, потрібна була консультація ревматолога, який працює в області і жінка просто не має змогу поїхати до нього. Я контактую з лікарем і надсилаю йому необхідну інформацію по пацієнту. А потім він зі мною зв’язується і каже, чи необхідна госпіталізація, або коригує лікування.

Читайте також: Телемедицина – це не Кашпіровський. Як українці консультуються з лікарями через додаток

Телемедицина актуальна особливо під час карантину. У пацієнтів не було можливості виїхати з області, а клініки були закриті. Та й загалом це економить час та гроші пацієнта, бо не доводиться їхати у великі міста, щоб отримати консультацію. Але для ефективної телемедицини потрібні ресурси. Бо відеозв’язку мало. От за кордоном використовують навіть електронні стетоскопи, завдяки яким, лікар може прослухати пацієнта навіть за тисячі кілометрів.

Сподіваюсь, цей напрям буде більше розвинений і у нас. Адже телемедицина дає можливість лікарям спілкуватись між собою, обмінюватись досвідом та влаштовувати онлайн-конференції.

Я хочу й далі розширювати свою клініку: впроваджувати телемедицину, набирати персонал, розширювати приміщення. І не потрібно шукати кращого життя десь “за бугром”, а можна тут самостійно будувати його. 

Матеріал створено в рамках проєкту «Медична реформа: успішні кейси спростовують міфи», який впроваджується #ШоТам за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.

Підтримай ШоТам

Суспільство

4 роки ШоТам: чому ми збираємо добрі історії по всій Україні?

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ЗМІ переважно асоціюються із тривожними новинами. Чому ШоТам вирішив зробити медіа про позитивні історії, в ефірі Українського радіо розповіли голова продакшену ШоТам Кристина Черненко та головний редактор ШоТам Сергій Колесніков.

Ефір можна послухати за посиланням.

Як виникла ідея збирати добрі новини?

Це був великий експеримент. Кістяк команди ШоТам, що сформувався у 2017 році, – це переселенці з Донбасу. Хотілося вірити в те, що країна, заради якої покинули домівки, розвиватиметься успішно, і все в ній рано чи пізно буде круто.

«Хотілося вірити, що ми не просто не розчаруємося, а подаватимемо приклад тим територіям, що залишилися тимчасово не в складі України. Ми звернули увагу, що не могли знаходити собі мотиватора, морального виправдання своєму вчинку, що повірили у майбутнє України», – розказав Сергій Колесніков.

Виявилося, що таких новин про зміни, реформи та те, як люди на місцях змінюють власні громади, немає. Хоча реформаторів на місцях чимало, просто їх не сприймають медіа, які класично шукають негатив і вважають, що позитивні новини не здатні давати трафік і аудиторію.

Читайте такожІсторія команди ШоТам

У Швеції існує цілий інститут конструктивної журналістики. Його засновник казав, що медіа – це як дуже критична людина, вдягнута в дуже перфектний костюм, але ви помічаєте тільки її брудні чоботи. За його висновками, медіа саме так і працюють.

«Ми вирішили дивитися на те, чого не помічають більшість медіа, і почали шукати формат, який міг би зацікавити. Було багато експериментів, ми зрозуміли, що позитивні новини сприймаються погано, але якщо їх подавати у вигляді історій конкретних людей – вони знаходять дуже крутий відгук», – зазначив Сергій Колесніков.

Коли почали робити відео з позитивними людськими історіями, вони почали ставати вірусними і збирали мільйонні перегляди.

На ШоТам, який існував фактично на волонтерських засадах, звернули увагу: до редакції з метою підтримки звернулася Українська ініціатива зміцнення громадської довіри. Перші три роки діяльності ШоТам існував за підтримки цієї ініціативи, а рік тому наша команда вийшла у вільне плавання як незалежне медіа.

Про новини у ШоТам

Вважають, що у класичному новинному повідомленні мають бути і плюси, і мінуси. Але в тих історіях, які обирає ШоТам, немає конфлікту і негативної складової. Це повністю позитивні історії без заковики.

«Нам часом закидають, що коли читаєш ШоТам, здається, ніби живеш у паралельній країні. Однак ми вважаємо, що нас балансує медіаполе, оскільки рідко знаходиться людина, яка споживає новини лише з одного ресурсу. На одне повідомлення від ШоТам можна зустріти 70 новин про катастрофи, аварії, підтоплення», – поділився головний редактор Сергій Колесніков.

Читайте також: Лижі-водоходи та кепка для незрячих. Шість найцікавіших винаходів українців цього року

ШоТам багато спілкується зі своїми читачами, які розповідають, що повертаються читати ШоТам через надлишок негативних новин.

«Ми розповідаємо історії живих людей, і хоча в них фінали позитивні, але перипетії, якими люди рухаються до цього фіналу, доволі різні. І там є реальне життя. Наші герої стикаються з проблемами, і в наших матеріалах ми показуємо, що, навіть якщо герою не вдавалося щось з першого разу, не потрібно опускати руки. Вважаємо, одна з наших основних місій – мотивувати людей», – розповіла Кристина Черненко.

ШоТам – не медіа рожевих окулярів. Це медіа, що розказує реальні історії українців, які досягли успіху в Україні. Траплялися навіть історії людей, в яких не було житла, але вони побудувати власний бізнес. А ще ШоТам розповідає про проєкти донорської допомоги, чиї новини ігнорують інші ЗМІ.

«У нас все на конкретних прикладах. У нас була історія про хлопця, який живе у прифронтовій зоні на Донбасі. І він експортує власне взуття, яке створює вручну, до Італії. Тобто італійці, які дуже розбираються у взутті, купують українське», – поділився Сергій Колесніков.

Читайте такожШоТам – простір добрих новин: як ти можеш підтримати наш проєкт і стати Добродієм

«Також ми повертаємо відповідальність нашому читачеві. На прикладах демонструємо історії людей, які щось змінюють. Ми розповідаємо про громадські ініціативи, про те, що люди очищують річки, самі роблять ремонти чи встановлюють якесь обладнання. Коли ми показуємо, як інші самотужки змінюють громаду на краще, щось роблять, іншим стає соромно (це дуже часто відбувається), і вони теж долучаються до цієї ініціативи», – додала Кристина Черненко.

Про спецпроєкт «Ковід у сусіда»

У ШоТам є спецпроєкт «Ковід у сусіда» про те, як сусіди допомагали іншим хворим на COVID-19 і лікарям. Редакцію вразила історія про лікарку, у відділенні якої вперше в Україні діагностували коронавірус. Відтоді вона не зупиняється і рятує хворих. Але коли вона підходить до свого під’їзду після роботи, люди аплодують з балконів, приносять їжу чи одяг.

Також, коли почався локдаун, у Маріуполі студенти допомагали стареньким і привозили їм пакунки з харчами. І таких історій чимало в Україні.

Про портрет читача ШоТам

Основна аудиторія ШоТам читає у соцмережах. У фейсбуці ШоТам читає умовна «пані Галина». Це жінка 35-45+, у якої вже є двоє чи більше дітей. Вона читає добрі новини, бо хоче майбутнього для своїх дітей. Це найактивніша читачка і дописувачка ШоТам.

У «пані Галини» є і антипод, це та людина, яка пише негативні коментарі під позитивними новинами. Це «пан Микола», який має негативний досвід бізнесу чи співпраці з державою. Наприклад, у «нульові» він відкривав собі бізнес, скажімо СТО, і розчарувався. І щоб ми не писали, він усюди бачить негатив і каже, що далі буде лише гірше. І ми з ним дискутуємо в коментарях.

Читайте також: Врятувати Карпатського буйвола. Як працює перша та найбільша буйволина ферма на Закарпатті

Також у ШоТам є аудиторія в Інстаграмі і Твіттері. В Інстаграмі ШоТам читають «Тарас» і «Марина». Це молоді люди від 20 років, які переважно займаються малим і середнім бізнесом або хочуть відкрити власну справу.

У Твіттері ШоТам читає «Антон-програміст» 35+. Йому більше подобаються технічні новини про успіхи. У Твіттері найсуворіша аудиторія.

Про назву ШоТам

Назва ШоТам народилася на кухні. Розмірковували, що нове медіа має існувати для звичайних людей. Часто незалежні видання зловживають тим, що фокусуються на інтелектуальній аудиторії. Ми хотіли зробити медіа для максимально широкого кола читачів.

Побачили, що багато українців розмовляють суржиком, так і з’явився ШоТам – просте слово, яке люди можуть кілька разів на день промовляти. «ШоТам? А там у нас позитив».  

Нагадаємо, ветеран АТО й організатор таборів «Строкаті Єноти» став добродієм ШоТам.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

В Україні триває літературний конкурс гумору і сатири імені Петра Гулака-Артемовського

Опубліковано

Підтримай ШоТам

До 1 грудня 2021 року триває Всеукраїнський літературний конкурс творів гумору і сатири імені Петра Гулака-Артемовського.

Про це повідомили в Національній спілці письменників України.

Визначення переможця конкурсу триватиме до 20 грудня. Нагородження відбувається в Городищі щорічно до 27 січня – дня народження П.П. Гулака-Артемовського. Автора-переможця конкурсу буде нагороджено дипломом і грошовою премією в сумі п’ять тисяч гривень.

Умови конкурсу

До участі в конкурсі допускаються книги чи прирівняні до них публікації в літературних журналах, надруковані протягом останніх трьох років перед оголошенням конкурсу, не відзначені іншими преміями та написані на високому художньому рівні. Мова творів – українська.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

Право подання творів на конкурс мають колективи творчих спілок і товариств, мистецьких, навчально-наукових, культурно- просвітницьких установ і закладів. Кожна з організацій може представити на конкурс один або кілька творів одного автора. Участь у конкурсі можуть брати письменники України та українського зарубіжжя. Переможцем конкурсу можна стати одноразово і прижиттєво.

Як взяти участь у конкурсі?

Організація, яка висуває кандидатуру на конкурс, подає до журі (за адресою: 19500, Черкаська обл., м. Городище, площа Миру, 12. Сектор культури) такі документи:

  • протокол засідання колективу з рішенням про висунення кандидатури на участь у конкурсі;
  • офіційне подання з коротким обґрунтуванням позиції та мотивацією;
  • біографічну довідку з характеристикою творчого доробку кандидата на участь у Конкурсі;
  • 5 примірників представленого твору;
  • рецензії та відгуки, опубліковані в пресі (за наявності).

Довідка

Петро Петрович Гулак-Артемовський — український письменник, поет і байкар. Писав байки-казки, байки-приказки, притчі, вірші, послання, балади. Ввів в українську літературу жанр романтичної балади.

Нагадаємо, «Заповіт» Шевченка увійшов до першої пʼятірки світових творів за кількістю перекладів.

Головне фото: litakcent.com.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українські вчителі долучилися до руху EdCamp: що це таке? (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Смієтесь, що вчителька Марія Петрівна не вміє робити презентації?

Просто їй треба піти в школу для вчителів!

Жодних парт, офіційних доповідей чи вчительського дрескоду. Тут вчителі сидять на полу, сміються та вчать один одного.

Вчать новітнім методикам та цифровим новинкам. До них приїздять лектори з усього світу і вони зумляться з Далай Ламою.

EdCamp – це міжнародна ініціатива, де вчителі обміюються досвідом.

В Україні ж цей рух заснував викладач Олександр Елькін.

“Я блукав в інтернеті своїми улюбленими сайтами, які пов’язаними з темою освіти. І побачив банер, де було написано: Edcamp – унікальна модель для професійного зростання вчителів” – каже Олександр Елькін.

“Я перейшов за цим посиланням, і вже з перших речень опису того чим займалися. Наші колеги в Америці, я зрозумів, що це те, що нам треба в Україні. Тоді я написав першого листа”, – додав пан Олександр.

З 2015 року вони провели 5 національних заходів. На ці вчительські тусовки приїздять педагоги з міст та маленьких сіл. І їм є чому повчити один одного.

Читайте також: «Кайфує викладач – кайфують діти». Як вчитель з Луганщини Артур Пройдаков переміг на Global Teacher Prize

Зміни настільки швидкі, ті IT-рішення, які працювали 5 років тому, вони вже є застарілими – Марина Лютинська, вчителька.

І щоби йти у ногу з часом, треба постійно вчитися.

Завдяки EdСamp вчителі заповнюють на 30% менше папірців. А ще разом подолали гендерну нерівність у підручниках математики.

Читайте такожВіртуальна освіта. Столичні школярі тестують додаток із фізики для 8-9 класів

Бо що ж це таке – мама лише готує, а тато лише катається на ровері?

Зараз їх вже 34 000, і вони шукають новеньких.

А ваша вчителька ходила у школу вчителів?

Нагадаємо, кращим вчителем України-2021 став переселенець із Луганщини.

Підтримай ШоТам

Читати далі