Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як молодь навчає літніх людей користуватися смартфонами. Історія проєкту ITbabushka

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Рік тому школярі однієї з київських шкіл взялися за розв’язання актуальної проблеми — навчити бабусь та дідусів усієї країни користуватися Viber, інтернетом, YouTube, онлайн-банкінгом та іншими зручностями сучасного світу. Відтак з’явилася платформа ITbabushka, де люди старшого покоління проходять онлайн-курси, щоби навчитися користуватися смартфонами.

У карантин пенсіонери опинилися в групі ризику, тому для них це можливість вирішувати свої справи онлайн, залишаючись вдома. Засновниця проєкту Вікторія Конащук розповіла, як бажання навчити своїх бабусь користуватися смартфоном стало поштовхом до створення курсів із цифрової грамотності.

Вікторія Конащук

Вікторія Конащук

студентка Університету Твенте, що в Нідерландах. Вивчає бізнес і IT. Дівчина родом із Миколаєва, переїхала до столиці та вже в Києві заснувала проєкт ITbabushka — онлайн-курси користування смартфонами для літніх людей.

Дводенний інтенсив для рідних бабусь

У мене є дві бабусі. На 8 Березня ми з батьками вирішили зробили їм сюрприз та подарували поїздку на двох в Австрію, місто Відень. Вони не часто бувають за кордоном і для них це був трохи шок. Вони, мабуть, місяць готувалися до цієї поїздки, а потім приїхали до нас у Київ. Обидві мої бабусі мешкають у Миколаєві. Отож залишалося два дні до їх літака. І тут я розумію, що вони не дуже добре користуються смартфоном.

Вони вміли телефонувати, так-сяк фотографувати та надсилати повідомлення. Потрібно було навчити їх багатьох речей: показати, як користуватися google-мапами, завантажити словники, щоби не загубилися та могли щось спитати в місцевих. Потім пояснювала, як робити відеовиклики у Viber, надсилати фото та відео та чому не можна фотографувати проти сонця.

Тоді ми сиділи два дні з телефонами в руках. І це ж не один раз потрібно пояснити. Бабусі можуть сказати, що все зрозуміли, проте коли просиш повторити, вони вже сумніваються, яку кнопку натиснути.

Вікторія Конащук. Придумала курси користування смартфонами для літніх людей ITbabushka

Врешті вони поїхали. З подорожі надсилали нам фото та відео — справлялися добре. Коли приїхали, кажуть: «Ми тут побачили на телефоні google maps, мізкували, що воно таке?». Хоча ми перед мандрівкою весь день розбиралися з цим сервісом. Що поробиш, просто не запам’ятали.

Так я зрозуміла, що це проблема не тільки моїх бабусь. Багато людей старшого віку не розуміють, як користуватися смартфоном. І вони просто бояться щось натиснути — «а раптом зламається».

Опитували літніх людей на вулиці

Через певний час я прийшла до своєї знайомої, з якою навчалася в одному класі. За рік до цього ми разом робили проєкт. Розповіла про ідею айті курсів для людей похилого віку. Кажу, що є проблема, потрібно якось її вирішувати. Так ми з нею почали розвивати проєкт. Важливо було дізнатися — чи дійсно багато людей не вміє користуватися смартфоном, чи це просто нам так здається.

Ми ходили по вулицях, підходили до літніх людей та запитували, чи цікаво їм було б навчатися, чи вміють вони користуватися смартфоном і чи є він у них взагалі. Через спілкування з аудиторією, зрозуміли, який формат буде найбільш зрозумілий. Виявилося, що це відео.

Одні бабусі та дідусі одразу казали, що хотіли б дізнатися про YouTube, або як вони можуть зберегти на телефон те, що побачили в інтернеті. Інші просто говорили: «я не знаю, як це зробити, але мені було б цікаво».

Читайте також: Як допомогти «стареньким»: 5 організацій, що піклуються про літніх людей

Потім ми робили онлайн-опитування серед студентів, школярів з інших шкіл. Просили молодь опитати своїх бабусь та дідусів. Були цікаві відповіді, які нас здивували. Наприклад, у формі зазначалося, що людині було б цікаво навчитися користуватися Google Диском. Ми б ніколи не подумали, що бабусям дійсно хотілося б зрозуміти, що це таке та як із ним працювати.

Перші уроки, карантин та реформована команда

Після того, як зібрали дані, почався розвиток ідеї та перші відео, які ми знімали на телефон. Ми довго шукали людину, яка б спокійно себе почувала перед камерою, не боялася й жести якої виглядали б природно. Врешті, до нас приєдналася третя учасниця Ярослава, яка стала обличчям наших курсів.

Згодом долучилася четверта дівчина, також Віка, яка складала конспекти уроків.

Ми отримали фінансування та менторську підтримку від програми UPSHIFT, щоби запустити платний курс лекцій. На виграні кошти закупили камеру, мікрофон, інше необхідне обладнання для якісного знімання відеоуроків. Також нам надали можливість записувати лекції в Хаб «Lift99 Kyiv Hub». Два місяці знімкували все там у гарних локаціях.

ITbabushka
Початковий склад команди проєкту ITbabushka. Зліва направо: Віка Терещенко, Яся Будяківська, Віка Тоцька

Але потім почався карантин, тому решту матеріалу знімали вже вдома. Проте декілька уроків усе ж не встигли відзняти, адже на початку вересня я поїхала за кордон на навчання, а дівчата сказали, що дознімають самостійно.

Так ми підтримували зв’язок із командою дистанційно в Zoom. Згодом почалося ЗНО, вступна кампанія, тому дівчата, які навчалися у випускному класі, покинули проєкт через брак часу. Уже тут, під час навчання у Твенте, знайшлися ще два хлопці, які захотіли допомогти зі зніманням та просуванням. Один із них мешкає в Києві. Тобто зараз це вже реформована команда з трьох людей.

Чому навчають та як старенькі знаходять айті-курси

Ми навчаємо літніх людей, проте таргетуємо рекламу на їх дітей та онуків. Тому що останні можуть показати, наприклад, як стареньким зробити акаунт на платформі ITbabushka. Щоби бабусі могли одразу перейти до уроків.

Пробний курс складається з п’яти безоплатних уроків тривалістю п’ять-десять хвилин. У першому відео пояснюємо, як користуватися нашим сайтом, на який стареньких завели їх онуки чи діти. А також показуємо, як додати ярлик на робочий стіл смартфону, щоби в один клік переходити на платформу. Якщо людині сподобалося, вона може пройти базовий платний курс, починаючи із шостого уроку. Його вартість становить 299 грн. Це 12 нових лекцій плюс уроки з нульового курсу.

ITbabushka для стареньких
Нульовий курс складається з 5 коротких уроків. В них пояснюється, як користуватися сайтом, пошуком в інтернеті, «Play Маркетом» та іншими функціями смартфону

Перший урок переглянули 700 відвідувачів. У наступних — кількість переглядів зменшуються. У нас це просто відео, до яких можна повернутися скільки завгодно разів, тому кожний охочий проходить навчання в зручному для себе темпі. Моїм бабусям важливо переглянути декілька разів, аби точно зрозуміти та запам’ятати, що там казали.

Лекції короткі, проте насичені. Для зручності зробили конспекти до кожного відео. Нам відомо, що часто старенькі просять дітей чи онуків роздрукувати документ. Їм зрозуміліше та комфортніше, коли інформація є перед очима. Друкуємо для них великим шрифтом і прописуємо основні пункти або послідовність дій. Відтак можна передивлятися уроки та повертатися до конспектів.

Чому довелося перезняти курс

Ми збираємо відгуки та цікавимося, чи подобається викладення матеріалу, що хотілося б покращити, чи не складний у користуванні сайт. Я його створювала в конструкторі сайтів Wix, тому для мене та команди там усе зрозуміло, а для тих, хто на ньому вперше — не дуже. Прислухаємось до побажань і редагуємо сайт у разі потреби.

Читайте також: Створила сайт у 60 років! Як бабуся в Івано-Франківську робить з пенсіонерів фрілансерів

Минулої зими, здається, ми відзняли базовий курс, запустили його на ITbabushka та раділи цій події. Але потім нам почали писати користувачі, що інформація викладається дуже швидко та вони не встигають за матеріалом. Якби ми зменшили трохи швидкість, то відео виглядало б негарно. Фрази виходили б затягнуті. Тоді вирішили видалити всі попередні уроки та перезняти заново — у повільному темпі з тривалими паузами, щоби можна було все зрозуміти.

OLX, онлайн-платежі та сумніви

Зараз ми працюємо над просунутим курсом, який складатиметься з попередніх: нульового та базового плюс 12 нових уроків. Там розповідатимемо про те, як замовляти онлайн у супермаркетах, користуватися сервісами, наприклад, OLX. Мені нещодавно телефонували та просили опублікувати оголошення на OLX. Я відповіла, що можу допомогти, але давайте краще вчитися. Вони такі: «Так, ми хочемо навчатися, розкажіть як?».

Проєкт ITbabushka
Дівчата записувати лекції в хабі «Lift99 Kyiv Hub», а в карантин — вдома

Насправді ми сумнівалися, чи робити урок про покупки онлайн, адже під час здійснення онлайн-замовлення бабусі можуть не дуже себе комфортно почувати. Вони побоюються, що гроші підуть кудись не туди та думають «ой хоч би не вкрали».

Спочатку думали відмовитися від ідеї онлай-оплат взагалі, але виявилося, що це цікаво нашій аудиторії. Так, багато хто боїться, але все ж такі запити приходили. Тим паче зараз карантин і ми подумали, що це актуально — замовляти онлайн. Люди поважного віку в групі ризику, тому вирішили зробити так, щоби вони все могли замовити та оплатити дистанційно.

Бот та спільнота для бабусь

Під час навчання в літніх людей виникає чимало питань. Плануємо зробити бота-помічника на сайті ITbabushka, який відповідатиме на їх питання. Також хочемо створити спільноту бабусь, щоб у них була одна бесіда в Viber. Тоді вони зможуть обмінюватися досвідом та допомагати один одному під час навчання. Гадаємо, для них це буде цікаво. Навіть ті ж листівки буде кому надіслати.

Підтримай ШоТам

Суспільство

У Чернівецькому університеті молоді науковці отримали криптостипендії від благодійника

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича дванадцятьом молодим дослідникам вручили сертифікати на стипендії у криптовалюті.

Про це повідомили у пресслужбі університету.

 Стипендії виплачуватимуть у криптодоларах по 140 BUSD упродовж п’яти місяців.

Ініціатором стала компанія Orca Finance. Її співвласником є випускник закладу Ярослав Петришин. Сертифікати на 700 доларів отримали молоді науковці, які займають високі позиції у рейтингу викладачів університету та двічі вакциновані.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

Раніше подібна стипендія вручалася кращим студентам, тоді молодь отримала сертифікати на 500 доларів у криптовалюті та мала можливість перевести її в гривні або ж купити частинку біткоїна.

Стипендію можна обміняти на гривні на біржі і вивести собі на картку. Або ж купити за ці BUSD якусь частинку біткоїна чи крипткоїна і стати криптохолдером. Криптовалюта постійно дорожчає і можна її використати як вкладення.

У такий спосіб місцевий бізнес вирішив підтримати кращих молодих спеціалістів університету.

Нагадаємо, у Києві відкрили першу приватну школу державного управління.

Головне фото: chnu.edu.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Свою дебютну книгу Валерій Пузік випустив після повернення з війни. І хоча тексти, що увійшли до збірки, охоплюють значно ширший період часу, «Моноліт» охрестили «ветеранською прозою». Терміном, якого сам автор намагався уникнути. Протягом останнього року Валерій не пише про війну. Він працює над дитячим фентезі та поринув у сценаристську роботу. Про блокноти, які завжди під рукою, моменти поневірянь та оновлення, упередженість літературної спільноти та драконів біля затонулого танкера – Пузік розповів команді ШоТам.

Валерій Пузік
Валерій Пузік

Письменник, художник, режисер, ветеран російсько-української війни. Автор книг «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Шахта. Ранкове зведення».

Першою книгою могла стати історія гастарбайтерів у Москві

Скільки себе пам’ятаю – я постійно писав. Спочатку наївні віршики, потім – короткі новели, оповідання. Свій перший роман «Один в чотирьох стінах» написав у 2006 році, і тоді ж пів року він публікувався на останній сторінці щоденної  газети «Подільські новини». Тоді я цікавився переважно містикою, магічним реалізмом. Намагався писати щось схоже. Але мало що вдавалося, якщо чесно. Було декілька проб писати п’єси, але вони нагадували суцільний потік свідомості. 

Загалом, до Майдану та початку війни я перебував у якихось творчих пошуках та поневіряннях. У мене були дивні роботи. Інколи настільки дивні, що про деякі соромно розповідати. Будівельник, електрик, монтажник, охоронна служба, контент-менеджер, журналіст, фотограф, дизайнер, пекар – дуже багато всілякого. І паралельно з цим я писав. Воно якось допомагало триматися на плаву. Письменництво було для мене ніби світло в кінці тунелю. Хоча паралельно у мене були амбіції стати художником. Були виставки живопису та графіки. Щось навіть продавалося та їздило за кордон. 

Читайте також: Десять українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному

У 2012-му році я взяв творчу відпустку на тодішній роботі в медіа та поїхав до батьків на Хмельниччину. Я планував написати містичний роман.  Та одного разу, вечері, ми сиділи в барі, і знайомий сказав: «Через тиждень їдемо на заробітки в Москву. Хочеш?». І я не роздумуючи погодився. А невдовзі ми стояли на московському вокзалі. 

На рішення, мабуть, вплинув Джек Керуак, книжки якого я тоді постійно читав. «Волоцюги Дгарми», «Біґ-Сур», «У дорозі».  Я їхав туди, бо хотів написати про гастарбайтерів у Москві, як не дивно. Захопив із собою олівці, ручки, блокноти. І я писав, багато писав. Це були хаотичні записи, але все ж. Думаю з того матеріалу могла вийти добротна книжка, максимально жорстка, настільки, наскільки буває жорстким чи жорстоким життя на московських будовах: ОМОН, наркотики, бійки, колото-різані, важка фізична робота і постійний алкоголь. Але з книгою не склалося, адже у мене вкрали рюкзак з усіма записниками в грудні 2013 у КМДА під час Майдану. Чомусь я носив їх завжди з собою. 

На Майдані зрозумів, що варто жити інакше

Я якраз приїхав на декілька місяців додому, і вийшло, що з перших днів, тоді ще – протесту, був у Києві. І це були дивні дні. Не було жодних ілюзій. Після того, як ти фізично працюєш на будівництві в чужій країні, ти просто шукаєш людей, яких там бракувало. Загалом – всі дороги вели на Майдан Незалежності. 

Грудень 2013-го року.

І власне там відбувся момент осяяння. На вулиці Грушевського мені у підборіддя влучила гумова куля. Це було за день до перших вбивств активістів, у січні. Я ходив з перемотаною головою та почувався героєм стрічки «Вхід до порожнечі» Гаспара Ное. Ти ніби помер, але ще присутній на місці. І тоді все якось стало на свої місця. Прийшло розуміння, що потрібно якось інакше жити. Такий стан тривав довго, майже рік, допоки я не поїхав на фронт.

До письменництва та живопису повернувся на передовій

У навчальному центрі «Десна» відбувся етап своєрідного очищення. Нас готували, ганяли на кросах. І це був ще один особливий стан. Наче сон чи дурман, коли ти постійно втомлений, але робиш все, що потрібно, попри відсутність сил. І ці відчуття стали каталізатором змін, наче фільтр, який прибрав все зайве.

А вже в лютому-березні на базі Добровольчого українського корпусу все стало на свої місця. Прийшло розуміння, чим хочеш займатися, що варто робити. Це середовище оновило мене повністю. Я і не думав там писати чи знімати. Але сталося навпаки. Малював, писав, фотографував та знімав.

Валерій Пузік (праворуч) та його побратим Максим Кривцов. Поезії обох захисників увійшли до збірки «Там, де вдома» харківського видавництва «АССА».

Спочатку я працював у ДУК-інфо, мені страшенно не подобалося, що треба телефонувати, брати якісь інтерв’ю, формувати ранкові зведення. Це не те, чого мені хотілося. І я перейшов до артилерії. Тоді ж з’явилася внутрішня потреба щось робити. Я завжди ношу із собою блокнот, щоденник. На Донбасі в мене їх було два. Перший – про «Десну», який називався «Примарна зона». Другий – «Шахта», який згодом став окремою книгою. Це знову була якась гонзо-література.

Виставка фоторобіт Пузіка. Джерело: zaxid.net

Паралельно почав малювати. На дошках з-під ящиків боєприпасів, на всьому, що було під рукою. Спочатку олівцями та фломастерами, потім передали акрилові фарби. Частина робіт залишилася у Водяному, коли ми звідти виїхали. Частину встиг передати поштою. 

Спочатку живопис перемогла фотографія, а згодом – текст

Після повернення практично ні з ким не спілкувався, лише з майбутньою дружиною та деякими друзями. За мною навіть закріпилася така штука, що я якийсь мовчазний. 15 жовтня 2015 року відбулася виставка робіт, створених на передовій. Ми навіть поїздили Україною, але після цього я зрозумів, що малювати вже не хочеться. У Києві та Львові виставки робіт були поєднані: текст, фото, відео, картини. Треба було від чогось відмовитися. І я відмовився від малювання.

Одна з робіт Пузіка на презентації виставки у Львові. Джерело: zaxid.net

Колір не може розповісти історію, наприклад як текст. Він її показує.  У тексті ти можеш все розписати, заглибитися. Але в мене ще була фотографія. І вона «перемогла» живопис першою. У тебе є момент для фіксації, засоби, інструменти. Два роки працював в Одесі фотографом. Ходив репортером на всілякі мітинги, залазив з камерою у всі сутички. Додому приходив задоволений – отримав свою дозу адреналіну. 

Читайте також: Від парамедика до бізнесвумен. Як ветеранка війни створила власну справу на сушениках

Перша книга стала фундаментом для всіх наступних

Першою книгою став «Моноліт», але про нього доволі складно говорити. Тексти писалися протягом п’яти років. І багато з них не потрапили під обкладинку. Це хаотичні тексти, які не мали чіткої форми, не були між собою пов’язані. Зараз я б складав цю книгу зовсім інакше, але тоді в мене не було такого досвіду.

«Моноліт» – це плита, фундамент, на якому будується все інше. Він дав початок всьому. Це по суті старт. Усі теми, з якими я працюю, працював і працюватиму, вони закладені саме в цій книзі. Це і містика, і військові моменти, яких не уникнути, і дитинство, і потойбіччя. Ті теми, які мене цікавили протягом останніх 15 років. 

Дебютна збірка оповідань «Моноліт». Фото: Читомо.

Термін «ветеранська література» принижує книгу

Скоріше за все, я б не хотів починати свій шлях письменника з текстів про війну. Але так сталося. І доволі складно в сучасній українській літературі зняти з себе клеймо «атошника» чи «ветерана». Визначення «ветеранська література» насправді має якесь приниження якості твору. Це часто означає, що на книгу практично не звертатимуть увагу критики чи читачі. Вузьке коло книжок для своїх і про своїх. Хоча «Моноліт» не зовсім підпадає під це коло.

Після виходу першої книги була певна ейфорія, радість. Але я часто оминав публічні заходи, бо хотів уникнути приклеювання цього маркера «ветеранської літератури». Але не зміг. Я прийняв цей челендж, тоді прийшло усвідомлення, якими будуть наступні книги. Так з’явилися «Наші котики. Бліндаж», «Шахта», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим». Кожна з цих книг для мене важлива.

Насправді я дійсно люблю кожну свою книгу, задоволений кожним надрукованим словом. Якби не любив – просто видалив би чи не відпускав у довге плавання. Історії, які мені не подобаються, точно ніколи не вийдуть друком. Усі написані тексти – це частинки мене. Якийсь проміжок часу, період. Так, можливо, зараз я б написав усе це інакше. Але на ту мить – це був максимум.

Збірка оповідань «Я бачив його живим, мертвим і знову живим». Фото Валерія Пузіка.

Почав писати для дітей, і це стало новим світлом

Серія дитячих книг про танкер Делфі стала для мене своєрідним світлом чи факелом після довгої депресухи. Напевно, я за це і люблю писати для дітей. З цією історію все було легко і просто, перша книга була готова вже за декілька тижнів.

Звісно, були якісь напрацювання, я багато читав, хотів написати якийсь детектив про історію Одеси. Або була ідея зробити історію про книгарню чарівників. Але натомість виникла історія «Делфі та чарівники».

Читайте також: Документальна стрічка «Зошит війни» про події на Сході вийшла онлайн

В Одесі ми живемо неподалік від пляжу, де в 2019 році затонуло це судно. І якось ми з сином пішли до моря, він тоді зацікавився драконами, почав щось про них розповідати. Періодично ми приходили на те місце, а вечорами я вигадував для Ореста усілякі історії про драконів. І якось ця історія викристалізувалась, все склалося, наче пазл. Тоді ж мені написала Світлана Фельдман, директорка видавництва «АССА», запропонувала написати дитячу книгу. Я погодився. І вже було усвідомлення, що це має бути не одна книга, а декілька, цикл.

Книга «Делфі та чарівники». Фото Валерія Пузіка.

Цикл про «Делфі» став для мене як «Моноліт». Тобто це теж своєрідний фундамент у дитячій літературі. Там, як і в дорослих текстах, задіяно все, що відбуватиметься та згадуватиметься далі.

Вже рік не пишу прозу про війну, і це радує

Ще почав займатися кіносценаріями. Цьогоріч з’явилася можливість разом із режисером Романом Любим працювати над створенням сценарію повнометражного ігрового фільму «Донбас Драм’н’бас».

Це історія про життя у Донецьку на початку 2014 року, коли мовчазний активіст з позивним «Ніхто» стає своєрідним гідом для київського ексвійськового з позивним «Вітер». В обмін на це «Ніхто» отримує інтенсив з ведення партизанської війни в умовах міста. За холодом засідок, схованок, переслідувань та підозр жевріє зв’язок, схожий на стосунки батька і сина.

Проєкт був представлений в індустріальній секції Одеського кінофестивалю минулого літа. На жаль, ми не отримали фінансування на реалізацію від Держкіно – нам не вистачило 0,25 балів від експертів. Але вірю, що це кіно станеться, і його можна буде побачити в кінотеатрах через декілька років.

Ще один проєкт – «Короткі ночі, довгі дні». Це історія про хлопця, який влаштовується працювати в кінотеатр сторожем і знаходить серед мотлоху чарівну кінокамеру. Разом із друзями він вирушає в небезпечну синефільську подорож фільмами та місцями зйомок. Небезпечну, адже за кіноапаратом вже полюють негідники.

Читайте також: Серіал «Доброволець» Ахтема Сеітаблаєва вийшов у форматі повного фільму

Межі реальності та магії стираються: головні герої переміщуються з фільму в фільм, знайомляться з Вірою Холодною, Дзигою Вертовим, Олександром Довженком та Сергієм Параджановим. Виявляється цю кінокамеру зробив одеський винахідник Йосип Тимченко у 1915 році на замовлення таємничого незнайомця і вона дуже небезпечна. Загалом це кіно про кіно в кіно.

Тож поки я освоюю драматургію кіно та телебачення. Відмовився від форми оповідань. А ще не пишу прозу про війну з серпня 2020-го року. І це радує.

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

В Ужгороді для учасників бойових дій відкрили хаб «Ветерана Хата»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Перший на Закарпатті простір для різнопланової допомоги та психологічної реабілітації – хаб «Ветерана Хата» – відкрили в Ужгороді.

Про це повідомили у пресслужбі міської ради.

Хаб призначений для безкоштовного користування, дозвілля учасників бойових дій, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю, їхніх родин, національних меншин.

Читайте такожУкраїнські ветерани у США подолали 40 км під час пробігу Appalachian Yomp (ФОТО)

На облаштування хаба вдалося виграти грант Європейського Союзу та представництва Міжнародної організації з міграції за напрямком зміцнення стійкості громад шляхом соціально-економічної підтримки ветеранів.

Хаб працюватиме на кількох локаціях, ключові – у приміщенні «Просвіти», яке колись було «Будинком офіцерів». Там уже облаштована кімната для спілкування, групових та індивідуальних занять із психологом, дозвілля та занять дітей.

Читайте також: Учасник АТО у пандемію відкрив ветерано-волонтерську кав’ярню у Києві (ВІДЕО)

Проводитимуться кінопокази, майстер-класи, закуплено обладнання для приготування попкорну, солодкої вати для діток, спорядження для походів у гори, яке безкоштовно надаватимуть напрокат.

Нагадаємо, у Житомирі створили ІТ-школу, де навчатимуться ветерати АТО/ООС.

Як ми писали раніше, ветеран АТО пробіг 10 км із військовою амуніцією заради побратима.

Усі фото: Ужгородська міська рада.

Підтримай ШоТам

Читати далі