Як евакуювати й правильно розміщувати маломобільних переселенців та чому це важливо для інших ВПО

Маломобільними людьми називають тих, кому важко самостійно пересуватися, комунікувати або отримувати якісь послуги. Після початку повномасштабного вторгнення такі люди також стали внутрішньо переміщеними особами. У благодійному фонді «Восток SOS» з районів ведення бойових дій евакуювали понад 49 тис. людей, 5 тис. із них – представники маломобільних груп населення.

Поговорімо про те, як налагодити систему евакуації та правильно розміщувати таких людей.

Виклики під час евакуації

Одна зі складностей евакуації з районів ведення бойових дій є розміщення людей з інвалідністю та психічними розладами. Кількість евакуйованих представників маломобільних груп населення є більшою за кількість вільних місць у спеціалізованих закладах.

Зважаючи на їхні особливі потреби, неможливо розмістити таких осіб у звичайних прихистках. Адже багато з них потребують постійного догляду й спеціальної інфраструктури для пересування (пандуси, ліфти тощо). Так після попереднього короткострокового лікування у закладах маломобільні люди розміщуються в центрах для переселенців, адже в лікарнях бракує місць. Наприклад, Львівська обласна психіатрична лікарня вже у квітні 2022 року була заповнена внутрішньо переміщеними особами. 

Ще одна важлива проблема – відсутність чіткого алгоритму дій та єдиної інформаційної системи, що допомогла б у районі бойових дій ефективніше координувати евакуацію.

Також багато евакуйованих людей не мають із собою документів – не встигли взяти, не знайшли їх, або й зовсім втратили разом з домівкою. Так відновлення всіх документів, що необхідні, зокрема, й для розміщення будинку-інтернаті, може тривати тижнями, а інколи – місяцями.

Читайте також: Чому війна – найгірший час, аби мати інвалідність, та що з цим робити

Як налагодити систему евакуації в Україні

Щось з цього вже впроваджено у нашій державі, решта – необхідні кроки, що допоможуть ефективніше евакуювати маломобільних людей.

1. Створити мережу локальних евакуаційних штабів. На рівні обласної та центральної влади складно оцінити потребу кожного населеного пункту в евакуації. А саме: точну кількість людей, що перебувають у населеному пункті, зокрема, й кількість представників маломобільних груп. Водночас місцеве самоврядування здатне надати цю інформацію, запропонувати безпечні точки збору та підтримувати адресну комунікацію з жителями.
2. Затвердити плани евакуації для цих штабів. Такі штаби повинні мати порядок проведення евакуації, терміни її початку та завершення, контакти приймальних штабів, інструкції щодо комунікації з населенням. Плани мають погоджуватися з обласними військовими адміністраціями.
3. Створити систему, що містить актуальну інформацію про транспортні засоби, місця тимчасового та довгострокового проживання, медикаменти, одяг тощо. Це дозволить оперативно обмінюватися інформацією між державою, громадами та неурядовими організаціями щодо потреб для евакуації, географії та наявних ресурсів. 
4. Розробити єдині правила до евакуації населення. Важливо чітко встановлювати порядок в’їзду (повернення) та виїзду до населених пунктів, де проходить евакуація, а також населених пунктів, в яких проводиться примусова евакуація дітей. Цивільне населення, яке проживає на цих територіях, має володіти чіткою інформацією щодо своїх прав і обов’язків. 
5. Створити додаткові шелтери для представників маломобільних груп. Це дозволить краще проводити первинне лікування та відновлювати втрачені документи, що необхідні для подальшого розміщення в спеціалізованих прихистках.
6. Створити тимчасові центри для розміщення евакуйованих осіб із психічними розладами. Діагноз психічного розладу можна встановити тільки тоді, коли людина дає на це згоду. Якщо йдеться про важкі розлади, то це, звичайно, відбувається без її згоди. Але людину, що не погоджується зі своїм діагнозом, не варто розміщати разом з усіма – це небезпечно для неї та оточення.Такі центри мають бути забезпечені лікарями та медсестрами, також на них повинен бути покладений обов’язок приймати таких осіб без можливості відмовити в розміщенні у разі наявності вільних місць. 
7. Спростити процедуру розміщення маломобільних людей в інтернатах. В Україні працюють будинки-інтернати для громадян старшого віку та осіб з інвалідністю, які потребують догляду. Було б доцільно надати маломобільним людям право на попереднє розміщення на підставі первинного висновку лікаря. Лікарський висновок може бути синхронізований із системою Helsi.me, в яку вносяться дані про стан пацієнта.
8. Більше програм підтримки для таких людей! Багато людей, які виїхали з тимчасово окупованих територій або покинули зони бойових дій, не мають місця для проживання. Саме тому БФ «Восток SOS» будує нові шелтери та підтримує чинні. Вже створено 416 місць для розміщення евакуйованих осіб, плануємо створити ще 200. У межах власних проєктів організація проводить ремонти, закуповує необхідні меблі та техніку для обладнання прихистків, забезпечує жителів продуктовими наборами та гігієнічними засобами, виплачує зарплату персоналу. Проте кількість осіб, які потребують евакуації, не дозволяє покрити необхідні об’єми запитів. 

Замість висновку

Перераховані механізми справді допоможуть більш злагоджено евакуювати й розмістити цивільне населення. Тому важливо продовжувати розвиватися, взаємодіяти та співпрацювати з усіма учасниками евакуації, аби забезпечити захист маломобільним співгромадянам в умовах цієї жахливої повномасштабної війни.

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторки і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Юлії Матвійчук. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.