Технології
«Виводимо Україну на нову орбіту». Як супутник від MySatUA популяризує космічну галузь в Україні
В Україні космічний спадок із минулого сьогодні перетворився на забуття. Окрім декількох спеціалізованих лабораторій та університетів, ніхто не поширює інженерні та аерокосмічні знання. Щоб виправити цю ситуацію, інженери зі столичного стартапу MySatUA розробили свій супутник, який вже цього літа долетить до стратосфери.
До Дня працівників ракетно-космічної галузі України 12 квітня співзасновник проєкту поділився, у чому унікальність їхнього пристрою, на що він здатен та чому для користування ним зовсім не обов’язкові фахові знання з програмування та інженерії. І це при тому, що збирати супутник кожен користувач має самостійно вдома.
Джозеф Конрад,
Співзасновник українського аерокосмічного стартапу MySatUA
Космічна сфера в Україні — ніби у вакуумі
В останні роки у світі спостерігається стрімкий розвиток космічних технологій. Після п’ятдесятирічної паузи люди знову відправили роботів на Місяць, долетіли до астероїдів. Ракети прямують у космос по кілька разів на тиждень. Але в Україні, на жаль, цю сферу розвивають лише у декількох спеціалізованих лабораторій.
Коли ми планували запускати стартап із виготовлення власних супутників, то нам навіть не було з ким проконсультуватися. Лише у Державному космічному агентстві нам сказали, що допоможуть із реєстрацією нашого супутника. Мені здається, що українська космічна сфера та інженерія перебувають у якомусь вакуумі. Ті, хто займається супутниками, або вже працюють десь у міжнародних компаніях за кордоном, або не ведуть якусь публічну комунікацію.
Нам здалося, що в Україні кульгає не лише розробка, а й популяризація. Тому що про супутники в Україні пишуть лише декілька наукових журналів та науково-популярних блогів — і на цьому все. Ми ж хочемо показати, що космічні технології сьогодні доступні всім зацікавленим: аматорам, студентам, школярам. Що можна не тільки дивитись за пусками Ілона Маска і посадкою роботів NASA на Марс, але й самому розробляти космічні апарати.
Діти можуть створити супутник власними руками
Спочатку ми з програмістом Дмитром Хмарою думали над ідеєю створити невелику лабораторію для тестування супутників і суміжних технологій. Хотіли там перевіряли, наприклад, як сенсори або камери поводять себе в умовах вакууму або високих чи низьких температур. Але потім ми почали ближче спілкуватися з компаніями, які запускають супутники, і вирішили створити свій власний.
Так з’явився стартап MySatUA — з бажанням створити супутник, доступний кожному. Його функції пропонують багато можливостей для експериментів науковцям, дітям, студентам. Ми хочемо дати їм засіб для своїх досліджень. Підручний супутник навчатиме дітей любити науку, стимулюватиме появу майбутніх космічних інженерів, і тим самим рухатиме науковий прогрес в області дослідження космосу. Це дозволить Україні зайняти свою позицію в новій космічній ері.
Супутник збирається як конструктор
Для того, щоб реалізувати свої плани, ми з Дмитром у Києві зібрали в одну команду різних космічних інженерів та ІТ-спеціалістів. Це спільнота людей, які розуміють усі недоліки сучасної інженерної освіти та цікавляться майбутнім дітей, які одного разу можуть стати українськими інноваторами, промисловцями та підприємцями. Раніше ці люди проводили невеличкі експерименти для науковців та пробували запускати деякі комерційні продукти. І хоча ми ще маленький стартап — нас сім людей — але це вже дійсно ідейна команда.
Читайте також: Скільки коштує доставка на Місяць, або Як українець підкорює космос
Й от разом нам вдалося створити прототип майбутнього продукту. «Твій персональний супутник», як ми його назвали, — це одночасно навчальний конструктор і модель справжнього супутника. Його можна зібрати навіть вдома та керувати ним так само як керують справжніми супутниками — за допомогою спеціальної програми. З ним можна навчитися основ електроніки, програмування, фізики, орбітальної механіки та освоїти інші навички в процесі виконання спецзавдань.
Наш супутник побуває у стратосфері
Відверто кажучи, наш проєкт виник як незначна ідея, щоб мати можливість тестувати сенсори, що зазвичай присутні у справжніх супутниках. Але тепер це стало набагато більше. Ми розробили науковий та дослідницький прилад, що може допомогти з вимірюванням прискорення на аматорських ракетах, визначенні якості повітря, моделюванні стану супутника на орбіті Землі та ще багато іншого. Поки що в нас є лише функціональний зразок, який не вимагає особливих умов для роботи. При заміні низки компонентів на придатні для роботи в екстремальних умовах його можна буде запускати в стратосферу (тиск 0,005% від атмосферного, температури -70..+50) і в космос.
В червні ми плануємо запустити наш супутник MySatUA у стратосферу на висоту 30 км. Він досягне межі навколоземного простору і вперше продемонструє свій потенціал. Після цього наш супутник стане доступний кожному. Ми віримо, що «Твій персональний супутник» допоможе школам робототехніки, аерокосмічним гурткам та університетам. Можливості цього конструктора і справді необмежені.
З MySatUA подружаться не тільки програмісти
Наш супутник складається з низки сенсорів й елементів керування, які навчають користувачів основ роботи зі справжніми супутниками. На борту розташована камера, яка може робити знімки. Але це не просто натиснути кнопку, як у телефоні — камеру людина програмує сама. Для цього ми створили інструкцію та завдання, щоб користувач пройшов цей шлях, навіть якщо не володіє навичками програмування.
Для вивчення навколишнього середовища у супутнику розміщені датчики температури, тиску та вологості. Показник тиску — барометр, також допомагає вимірювати висоту. Наш пристрій має власний точний годинник. Він знадобиться, щоб запрограмувати виконання завдань у конкретний час. Зазвичай супутники виконують команди не одразу — їх необхідно запрограмувати для виконання, коли вони пролітають над заданою точкою Землі в конкретний час. Також він обладнаний власною системою живлення й акумулятором. Відстежуючи ці параметри, людина знатиме, скільки енергії лишилось і коли супутник треба підзарядити. Ми підготували версії пристрою з особливим дизайном, спеціальним кейсом для деталей та іншими сюрпризами. Сам супутник зараз у формі кубу невеличкого розміру.
Також супутник може запалити власну зірку, запрограмувавши це особливою командою. Для цього, на борту супутника є спеціальний потужний світлодіод, який випромінює світло та має спектр, схожий до того, який є у Сонця. Датчики освітленості — фотодіоди — показують, як супутник розташований відносно Сонця й Землі. Для орієнтації у просторі знадобляться вбудовані датчики акселерометр і гіроскоп. Для більш точного позиціювання «Твій персональний супутник» ми обладнали магнітним компасом.
Книгами про космос дітей не зацікавиш
Тепер ми готуємося до серійного виробництва супутників та з його допомогою популяризації космічної сфери. Однак з останнім — не просто. Дітям не цікаво вчити про космос за старими підручниками з астрономії. Я вивчаю цю тематику вже приблизно п’ятий рік. Свого часу у мене був досвід роботи із соціальними ініціативами та з дітьми. Тому я вирішив скористатися знаннями й заохотити племінницю космічною сферою.
Починали ми з переглядів відео із запуском супутників, що було досить популярним не так давно. Пробував давати їй наукові книги. Але все це її не цікавило — дівчинці хотілося експериментувати. А захоплювало її лише те, що було пов’язано з конструкторами та можливістю скласти щось власноруч. Прямо як наш супутник. От він її зміг зацікавити. Сподіваюся, що так буде не тільки з моїм оточенням людей, а й з якоюсь частинкою українців, і, можливо, міжнародного ринку.
Бракує коштів для популяризації науки
Місяць тому ми запустили збір коштів на краудфандингу. Хочемо за ці гроші підготувати для всіх охочих, зокрема й дітей, освітні семінари, онлайн-курси та навчальні матеріали. Також є щоденні витрати, без яких у роботі не обійтися, та інвестиції у майбутні заходи та проєкти. Зібравши необхідну суму, ми зможемо продовжувати допомагати українській інженерній та аерокосмічній освіті. До речі, ті люди, ми надсилатимемо комплект супутника MySatUA із навчальними матеріалами та частинами для збирання супутника тим, хто робитиме внески від 3000 гривень.
Що цікаво, за першу годину після запуску ми зібрали 1% від необхідної суми, і це вражає. Зараз ще залишилася приблизно чверть. Нас підтримують досить багато людей віком від 30 років, які фанатіють від аерокосмічної тематики. Також донатять IT-спеціалісти, які можуть дозволити собі пожертвувати 200, 300 чи 1000 гривень. А хтось робить менші внески. Усі ці люди, я гадаю, не байдужі до майбутнього України та вірять у нашу справу. Вони розуміють, що інформаційні технології, діджитал і все, пов’язане з програмуванням, — це те, що чекає нас досить скоро. Тому в нас є якісь спільні місії.
Український стартап HAPP розробив сервіс на основі штучного інтелекту, який дозволяє автоматично відповідати на дзвінки клієнтів. Наразі голосовий асистент запустили для готельного, ресторанного та медичного бізнесу.
Про це повідомили у команді стартапу.
Функціонал сервісу
HAPP може працювати цілодобово та виконувати наступні функції:
- відповідати на вхідні дзвінки;
- приймати бронювання;
- надавати відповіді на поширені запитання;
- перенаправляти складні запити менеджерам;
- співпрацювати з CRM, PMS та іншими системами бізнесу.
У команді стартапу вказують, що завдяки сервісу підприємці зможуть знімати рутинне навантаження з персоналу.
Читайте також: Українські айтівці створили застосунок, що дозволить водіям уникати ям і небезпечних доріг
«Коли ми запускали HAPP, ми розуміли, що AI має не замінити людей, а звільнити їх від того, що забирає найцінніше — фокус і енергію. Ресторани, клініки, готелі — це ті сфери, де важлива людська увага. І саме її ми хочемо повернути командам, забравши з них рутину», — розповідає CEO та співзасновник HAPP Вячеслав Салоїд.
Наразі стартап відкрив безплатну демоверсію для перших клієнтів. Завдяки цьому підприємці можуть протестувати роботу асистента.
Нагадаємо, що в Україні розпочали створювати національну велику мовну модель.
Фото обкладинки: Freepik
Міністерство цифрової трансформації почало розробляти українську LLM — велику мовну модель. Цей проєкт дасть можливість збільшити масштаби створення українських ШІ-інструментів.
Про це повідомив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.
Що відомо про українську LLM
Українські розробники планують створити LLM до листопада-грудня 2025 року. Модель тренуватимуть на українських даних, вона розумітиме національний контекст, діалекти та терміни.
Михайло Федоров зазначив, що на базі цієї LLM Мінцифри запускатиме ШІ-продукти для урядових організацій, оборони, медицини та фінансового сектору. Розробки інтегруватимуть у «Дію», «Мрію» та військо.
Читайте також: Проміняла вишивку на Counter-Strike: як 59-річна киянка стала кіберспортсменкою
«Дедалі більше країн активно й стратегічно розвивають ШІ в країні, створюють національні LLM, натреновані на локальних мовах. Тому Україна повинна діяти швидко, щоб не лише наздогнати світових лідерів, а й стати самостійним гравцем у цих технологічних перегонах»‚ — вказав Михайло Федоров.
Також зможуть застосовувати продукти на основі національної LLM підприємці, зокрема:
- чатботи для служби підтримки;
- ШІ-агенти для надання послуг;
- ШІ-асистенти для оцінки резюме;
- програми для моніторингу та аналізу різноманітних показників тощо.
Федоров відзначив, що мовну модель створюватимуть не за державні кошти, а за підтримки партнерів із бізнес-сектору.
Нагадаємо, що українські айтівці створили застосунок, що дозволить водіям уникати ям і небезпечних доріг.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Михайла Федорова
Пенсіонерка Тетяна Силенко шукала якесь заняття, яке б допомогло їй оговтатись у складний період життя, і натрапила на оголошення про набір команди для гри в Counter-Strike. Записалась, навіть не маючи уявлення, що це таке. Так програму для вишивки на комп’ютері 59-річної киянки замінила всесвітньо відома «стрілялка».
Відтоді кіберспорт став для Тетяни не просто хобі, а важливою частиною життя, де є адреналін, командний дух і жага перемоги.
«Усі мої знайомі та рідні знають, що зі мною можна спілкуватися тільки до 19 години. Опісля марно мені писати, телефонувати, бо я вся в грі», — ділиться жінка.
Як знайшла себе в кіберспорті та навіщо Counter-Strike потрібен у будинках престарілих, Тетяна розповіла ШоТам.
Тетяна Силенко
учасниця Ageless Shooters — першої в Україні кіберспортивної команди з CS:GO віком 60+
У мене залишились тільки вишивка й кицька
У 2017 році раптово помер мій чоловік — просто ліг спати і не проснувся. Це був дуже тяжкий удар для мене. Я не бачила сенсу вранці вставати з ліжка. І, мабуть, так би й злягла в депресії, але в мене на руках лишався хворий свекор — його треба було годувати, мити, переодягати.
Паралельно ще мала заробляти. Я професійна вишивальниця, маю вишивальну машину. Дуже багато українських політиків і публічних людей ходять у моїх вишиванках. Я розробляла під кожного окрему схему узорів, вивчаючи перед тим замовника чи замовницю: який у них характер, стиль життя, колір очей, волосся, статура, — все це важливо, аби вишиванка стала дійсно індивідуальною.
Вишивка й турбота про свекра трохи допомагали відволікатися, але за два роки я залишилась у своїй квартирі сама з кицькою Нафанею. Активно шукала, чим ще, крім вишивки, можна зайнятися на пенсії.
Взагалі не розуміла, що це за гра
У 2019 році я випадково побачила оголошення про набір команди з Counter-Strike (укр. «контрудар», скорочено CS — прим. ред.) серед людей, старших за 55 років.
Це був спільний проєкт компанії Lenovo та БФ «Життєлюб» з Гаріком Корогодським. Команду з CS у цій віковій категорії збирали спеціально для участі в шоу-матчі на фестивалі косплею та коміксів Comic Con Ukraine. До події лишалося кілька тижнів, часу на підготовку було обмаль, а тим більше на підготовку гравців з нуля.
Кіберспортсмени в 30 років зазвичай уже виходять на пенсію, а мені було 59, коли я прийшла на цей відбір.
На той момент я взагалі не розуміла, на що зголосилась. На відборі мене посадили за комп’ютер і поставили завдання стріляти по фігурках на картинці, як у тирі, — хто більше фігурок поцілив, той і переміг.
А я в школі на уроках військової підготовки дуже добре стріляла. У нас був спеціальний тир, і кожному учневі видавали по 10 пульок. Усі мої подруги ненавиділи ці уроки, а я їх обожнювала й вистрілювала пульки за всіх дівчат. Ну і потім, дорослою вже, коли траплявся тир десь, обов’язково заходила.
Завдяки цьому, гадаю, я й показала гарний результат на тих пробах, де ми стріляли по фігурках на картинці. Я собі так подумала, що це вже і є Counter-Strike. Телефоную доньці, кажу, що мене взяли в команду з CS, а вона мені: «Ти хоч знаєш, що це за гра? Це ж стрілялки жорсткі».
Тренери сварили за кожну зайву секунду
Коли я вперше спробувала саму гру, мене вразило, настільки вона реалістична. Ця фігурка, якою ти управляєш, — ти ніби відчуваєш себе нею, наче переносишся на всі ці локації. Це і страшно, і драйвово водночас. Мені сподобалось.
Готуючись до Comic Con Ukraine, ми тренувалися щодня по чотири години. Тут я вже зрозуміла, що просто влучно стріляти по мішенях, як у тирі, недостатньо — треба працювати в команді, орієнтуватися по картах, тримати таймінг. У правій руці в тебе ігрова мишка з купою кнопок, а ліва — на клавіатурі, де «грають» 17 клавіш! І треба, не дивлячись на кнопки, швидко задавати команди, аби твій персонаж вчасно пригинався, стрибав, кидав гранату.
Коли тренери казали: «Дуже, дуже повільно! Ти спізнилась на цілу секунду!», я спочатку не розуміла, що одна секунда може вирішити. Але в CS таймінг дуже важливий. Якщо ти бодай кинув погляд на клавіатуру, то все, вважай, тебе вже «стратили».
З першої битви стала Валькірією
Свою команду ми назвали Ageless Shooters — «Стрільці, які не старіють». Моя ігрове ім’я — Valkyria. Валькірії — це воїнки-божества в скандинавській міфології, помічниці Одіна.
Я знала, що наш перший серйозний командний матч буде зі шведами, і мені хотілося обрати ім’я, яке і їм передасть мій настрой.
У вересні 2019 на Comic Con у Києві наша команда зіграла шоу-матч із Silver Snipers зі Швеції. Це теж команда «дуже дорослих», але вони на той час уже були чемпіонами в Лізі сеньйорів і мали більше трьох років досвіду, а ми, нагадаю, лише два місяці як познайомились і взяли в руки ігрові мишки.
Ми старшенно боялися таких іменитих суперників, просто-таки мандраж у всіх був. Тренери нас підбадьорювали, як могли. І ми перемогли чемпіонів з рахунком 16:1!
В шоці були і Silver Snipers, і їхні фанати, і ми самі.
Стала піар-менеджеркою команди й знялась у рекламі
Від самого створення Ageless Shooters нас активно підтримувала компанія Lenovo: вони допомогли придбати необхідну техніку, найняли для нас менеджера та тренера. А в 2023 році ми вирішили, що будемо також і самоорганізовуватись.
Я взяла на себе роль PR-менеджерки. Почала активно шукати, хто міг би нас ще тренувати, і вийшла на Кіберспортивну академію The Champion. Розповіла їм, хто ми, чим займаємось і як сильно хочемо не збавити темп. The Champion безкоштовно надали нам тренера, який займається з нами двічі на тиждень.
А граємо ми практично кожного дня. У нас є три дні на тиждень, коли всі обов’язково мають вийти на тренування. В інші дні збираємось, хто може, і відпрацьовуємо ті домашні завдання, які нам дав тренер.
Також нас почали запрошувати для реклами — ми знялися в ролику для одного столичного кіберспортивного клубу.
Мене запросили й у рекламне відео для соцмереж українського виробника спортивних товарів. Там маю незвичну для мене роль: така собі бабуся Свєта в халаті, калошах. Я довго сумнівалась, чи братись, бо за характером цей персонаж мені не близький, але донька мене вмовила. І людям сподобалось!
Чому нам складно знайти нових гравців
Всі учасники Ageless Shooters — пенсіонери. Зрозуміло, що на саму пенсію комп’ютер, та й навіть ігрову мишку чи хороші навушники не купиш. Займатися кіберспортом у пенсійному віці в Україні важко — не через вік, а тому, що мало хто може дозволити собі придбати відповідну техніку.
Це одна з причин, чому нам так складно знайти нових гравців. Я розмістила пост на нашій сторінці в інстаграмі, що ми відкрили набір у команду. І от дивлюсь статистику — 479 тисяч переглядів!
Чимало є охочих серед молодих людей, але максимум, що можемо їм запропонувати, — це дружити онлайн і грати з нами на тренуваннях, адже ми орієнтуємось на участь у Лізі сеньйорів, а значить, вік усіх учасників команди має бути більше, ніж 50.
Мрію про CS у наших будинках для престарілих
Я мрію, щоб кіберспорт став популярним серед українців старшого віку, як він популярний серед шведських пенсіонерів.
Швеція менша за Україну територіально, населення теж у чотири рази менше. А в них аж чотири команди у віковій категорії старше 50!
Команда Silver Snipers, з якими ми грали перший наш професійний матч у 2019, зараз є більше медійною — вони практично не грають, але займаються популяризацією комп’ютерних ігор серед своїх однолітків. Їх дуже підтримує держава, і вони проводять майстер-класи в будинках престарілих. Хочу, щоб колись так було і в Україні.
Їх запрошують також на дитячі змагання, де вони грають з юніорами та просять хлопчиків і дівчаток розповісти про гру своїм дідусям і бабусям, навчити їх грати.
До речі, був такий випадок: онук моєї подруги Людмили побачив мене в рекламі й показує їй: «Ось, глянь — це Валькірія. Вона така крута кіберспортсменка! Ну чого ти в мене не граєш?». А та йому: «Так це ж моя подруга! Хочеш, познайомлю вас?».
Він був у захваті, і ми тепер з ним часто граємо. Подруга жартує, що коли треба, щоб онук до чогось дослухався, то вона каже, що це Валькірія, себто я, так сказала. Так що комп’ютерні ігри допомагають і краще порозумітися різним поколінням.
Таймінг на світлофорах і нові нейронні зв’язки
Зараз мені 65 років, і шість з них я граю в Counter-Strike. Я сама (та й близькі теж) помічаю, що за цей час у мене покращилось мислення, я швидше оцінюю якісь ситуації, ухвалюю рішення.
Навичка розраховувати час до секунди в грі перейшла і в реальне життя. Наприклад, я підходжу до світлофора, де є табло з відліком часу, й автоматично в думках прораховую: «Так, на десятій секунді я вже перейду, і ще пʼять секунд у мене залишиться». Це працює навіть на нерегульованих перехрестях: я тепер можу добре вирахувати, встигаю я зі своєю швидкістю перейти чи ні. А раніше, бувало, могла стояти по кілька хвилин, зважувати.
Завдяки грі в Counter-Strike мої реакції стали швидшими, а рухи — точнішими. Моя кицька Нафаня — це як додаткова перешкода в матчах: то вистрибне перед монітором у найменш підходящий момент, то на клавіатуру лапками стане.
Одного разу я залишила чашку з кавою біля комп’ютера — не встигла прибрати до старту гри. І Нафаня тут як тут: заскакує й ненароком штовхає чашку! Я кидаю мишку й вільною рукою встигаю перехопити горнятко, а інша продовжує контролювати клавіатуру. Сама від себе такого не чекала.
Геймерство допомагає мені втікати від старості. Коли ми граємо в такі багатозадачні ігри, як CS, у нас задіяні обидві півкулі головного мозку, утворюються нові нейронні зв’язки. Ця гра вимагає постійного навчання, вдосконалення навичок. Мозок увесь час активно працює.
Ми з хлопцями й дівчатами в Ageless Shooters жартуємо, що ставимо експеримент самі над собою, — цікаво, як довго ми будемо активно грати? Може, і до 100?
