Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Волонтери на Прикарпатті відновлюють 260-річний костел

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Старовинні підсвічники та фрагменти скульптур Йогана Пінзеля знайшли волонтери проєкту «1743» під час відновлення костелу Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці Івано-Франківської області.

Про це пише Суспільне.

Волонтери намагаються відновити костел з 260-річною історією та зберегти те, що вціліло.

Про костел

Храм збудували в 1760-му році на замовлення графа Миколи Потоцького. Поряд спорудили монастир місіонерів.

Костел зведений у стилі пізнього бароко. Архітектором споруди був Бернард Меретин, який співпрацював із скульптором Йоганом Пінзелем.

Саме він створив 5 вівтарів для костелу та близько 30-ти скульптур, яких зараз у храмі немає. Частина з них експонується в музеї Пінзеля у Львові.

Читайте також: Як волонтери рятують дерев’яні будиночки на Чернігівщині (ВІДЕО)

За своє існування храм зазнав декілька руйнувань, найбільшого – за часів Радянського Союзу. Тут був швейний цех, майстерня, а пізніше – училище. Саме з того часу не проводили богослужіння аж до 1992-го року.

Що вдалося зробили?

Волонтери відновлюють храм за гроші громади. Долучаються також і люди, які живуть за кордоном. Частину матеріалів придбали за бюджетні гроші.

Торік волонтери почали ремонтувати дах монастиря, що розташований біля костелу. Для цього використовують реставровану австро-угорську черепицю. Цьогоріч вже завезли дві машини дерев’яних матеріалів і після Великодня продовжуватимуть роботу.

Читайте такожШукають авіатехніку на полях та у горах. Як працює Музей загиблих літаків на Львівщині

Також волонтери повністю очистили монастир від сміття, розчищали і кімнати будівлі, і підземелля.

Цьогоріч волонтери прибирали крипту. В ній був попіл, який залишився від пожежі 1835-го року. В цьому попелі волонтери знайшли стародавні підсвічники.

Читайте також«Підтримуємо матусь із важкими долями». Чим особлива BetiS — єдина фабрика в Очакові

Під час прибирання крипти волонтери знайшли деякі фрагмети робіт Йогана Пінзеля – руки ангелів та частину статуй. Чи справді це роботи майстра, – потрібно довести. Нині над цим працюють мистецтвознавці.

Надалі волонтери планують створювати тут музей та проводити екскурсії для всіх охочих.

Нагадаємо, в Одесі активісти відновлюють 120-річний розпис у під’їзді будинку.

Як ми повідомляли раніше, проєкт харківського парку виграв гран-прі премії з ландшафтної архітектури.

Усі фото: suspilne.media.

Підтримай ШоТам

Суспільство

Зі сцени – на війну, з війни – на сцену. Актор Олег Шульга про театр, кіно та реабілітацію українських бійців через вистави

Опубліковано

Актор театру та кіно Олег Шульга

Підтримай ШоТам

З початком російсько-української війни актор театру «Віримо» в Дніпрі Олег Шульга пішов добровольцем на фронт. А після повернення почав зніматися в кіно. У його активі ролі в стрічках «Позивний Бандерас», «Мати Апостолів», та серіалі «Доброволець». На початку грудня в український прокат вийшла спортивна драма Тараса Дроня «Із зав’язаними очима», де Олег зіграв одну з ключових ролей. Про акторство, театр, війну і кіно Олег Шульга розповів ШоТам.

Актор театру та кіно Олег Шульга

Олег Шульга

Офіцер ЗСУ, ветеран російсько-української війни, актор театру та кіно. 

Фільми: «Позивний Бандерас», «Мати Апостолів», «Доброволець», «Із зав’язаними очима», «Довбуш».

Ми пройшли шлях від драмгуртка до повноцінного театру

Я прийшов у театр «Віримо» школярем — у віці 14 років. Коли школа закінчилася і виникло питання вищої освіти, то вступати до театрального училища не було особливого сенсу. Адже наш художній керівник Володимир Петренко був нашим вчителем, і кращої школи ми ніде не здобули б. Це з одного боку. Із іншого — батьки ще не були впевнені, що акторство може стати нашим майбутнім і, мабуть, як і всім казали: «Отримай нормальний фах». Потрібно було думати, куди «притулитися», аби й начебто вчишся, але й був час для гри в театрі. Водночас важливим питанням була наявність військової кафедри, аби в армію не забрали. Так я потрапив у фізико-технічний інститут. 

Театр «Віримо» довгий час мав статус драмгуртка, але ми бажали створювати найкращий театральний продукт. Тобто ставили спектаклі і працювали над собою так, щоб у глядача не залишилося вибору: якщо хтось бачив нашу виставу раз, він не міг не прийти на наступну. Так ми пройшли шлях від драмгуртка до повноцінного театру зі сталим репертуаром і регулярними виставами. 

Це довгий шлях від моменту, коли в залі було всього три глядачі, до повних аншлагів, а це 500 місць. І в 2003 році, коли Дніпровська міська рада прийняла рішення перетворити театр «Віримо» в комунальний заклад, у нас вже було ім’я, репертуар, хороші актори і режисер. Нас знали як в Україні, так і за її межами. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Олег Шульга на сцені театру.

Усе це було створено нашими кров’ю і потом

За всі ці роки, з 1993 до 2018, у мене були найрізноманітніші ролі. І мій театральний доробок мені дуже подобається. Це дуже широка палітра: від Івана-дурника в казочці до царя Креонта в античній трагедії. 

Ідеологія театру була така, що всі ми грали абсолютно різні ролі, і якщо в одній виставі мені випадала головна, то в іншій — зайчика у масовці. Я встиг спробувати в театрі все, і я дуже вдячний за цю можливість. 

У театрі є нагода «вирощувати» свою роль. Там завжди є час: від декількох місяців до кількох років. Також до ролі підходиш завжди як до чогось невідомого і не знаєш, що зліпиш і що з тебе «виросте». Звісно, аналізуєш матеріал п’єси й фактично з кожного слова намагаєшся зрозуміти, що ж то за персонаж. 

У театрі є час проаналізувати матеріал, історичний чи соціальний контексти, хто персонаж, в якому оточенні він живе, чого він прагне. Є час на фантазії та проби, аби народити роль і потім жити з нею. У театрі «Віримо», наприклад, спектаклі жили по десять років, деякі — п’ятнадцять.

У кіно ж є драматургічний матеріал, а часу немає, тому доводиться включатися активно. І добре, що на малий термін: від декількох секунд до кількох хвилин. 

Прочитавши матеріал, ти максимально швидко занурюєшся в нього, пропонуєш щось режисеру або режисер дає чітку настанову, що і як треба зіграти. І це більше схоже на проби чи етюди. І вже з них режисер монтажу складає повноцінну картинку. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Актор Олег Шульга під час зйомок серіалу «Доброволець»

 Чітко розумів, що це буде втеча

Коли відбувся Майдан і почалася російсько-українська війна, я працював у театрі «Віримо». І, зрозуміло, мене це хвилювало. Олександр Корніленко, мій товариш по театру, пішов на фронт першим, а я — на три дні пізніше. Це був 2014 рік. Коли я приїхав у відпустку, навесні 2015, ще відіграв одну чи дві вистави. Потім знову поїхав. Повноцінно до театру я повернувся вже восени, коли демобілізувався. І ми відкрили новий театральний сезон. 

Іноді виникала думка: а чи не піти знову в армію? Але я чітко розумів, що це буде втеча. Оскільки я фахівець на своєму місці, то це місце обов’язково має функціонувати. Треба бути тут, адже замість мене, умовно, прийде «Квартал 95». 

Чи важко було адаптуватись після війни? Якщо чесно, я особливо нічого і не відчув. Не було жодних важких наслідків чи психічних травм. І, думаю, мушу завдячувати театру. Інструмент і об’єкт, завдяки якому навчається актор, — це робота з власною свідомістю та підсвідомістю. Я більше двадцяти років грав у театрі та займався цим.

Після війни в мені залишилася дивна штука, яку я раніше в юності чи молодості охарактеризував як негативну, але зараз вже не впевнений, що це так. Війна зробила мене більш безпринципною людиною. Тобто на війні будь-які засоби годяться для того, аби досягти успіху в знищенні живої сили ворога і, відповідно, техніки. Особливо, якщо ти десь на вістрі, у місцях, де на кону стоїть життя. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Олег Шульга на сцені театру.

Митці не можуть бути поза конфліктами

Війна забрала в мені однозначність, адже вона може і є дуже різною. Одна справа, коли людина натискає кнопку, і техніка сама воює, інша — коли потрібно обніматися-цілуватися, а коли ворог відвернувся — завдавати удару. 

Війна дійсно забрала в мені однозначність, адже її напруження відчувається будь-де: від двомовності в побуті, в мистецтві, від ідейного навантаження фільму чи вистав. Дуже багато маркерів війни в нашому житті. І це, мабуть, головна зміна, що сталася зі мною. 

Безумовно, я оцінюю своє існування в культурному просторі, як конфліктне, але це всіх митців стосується. Митець не може бути поза конфліктом. Його твори в будь-якому разі мають прихильників та опонентів, і крутяться якісь жорна. Просто митець може про це не думати. Краще ж, коли він думає, на які жорна ллє воду. 

Особисто мені щастить. У моєму доробку всі фільми правильної направленості. «Червоний», «Бандерас», «Мати Апостолів», «Білий ворон», «Довбуш» — це наша героїка. Не в тому сенсі, що я хочу грати пам’ятник. Ні! Я і антагоніста хочу грати, і епізод. Але це вже акторські амбіції. Я до того, що чітко розумію, на які жорна ллю воду. 

І знову ж таки, коли «Позивний Бандерас» в Криму показали замість «Ополченки» — це теж форма війни, як і прапор України, запущений на повітряних кульках в небо. Прапор, який важко збити. 

Актор театру та кіно Олег Шульга під час зйомок фільму
Шульга під час зйомок стрічки «Позивний Бандерас»

У проєкті «Голоси» ми займалися реабілітацією бійців через театр

Проєкт «Голоси» вигадала Віталіна Маслова, керівниця «Творчої Криївки», що займається психологічною реабілітацією бійців з 2014 року. Я був художнім керівником проєкту, а режисером вистави став Євген Степаненко, також ветеран російсько-української війни. 

Ми зробили кастинг і відібрали дев’ять ветеранів, які стали учасниками і дали матеріал для вистави. Це не вистава спогадів, а допомога людям, бажання опрацювати деякі спірні питання та травми.  Проєкт реалізовувався у формі резиденції. За три тижні ми підготували виставу. Зіграли її в Івано-Франківську, Львові. Вже пізніше учасники згуртувалися й відіграли виставу ще Києві та Дніпрі. І наразі — все. 

«Голоси» – це спроба розібратися, що з нами сталося під час війни, спроба дослідити еволюцію людини на війні та поза нею, спроба донести до всіх просту істину: війна нікуди не зникла, вона серед нас. 

Фото з прем'єри вистави
Фото з прем’єри вистави «Голоси» на сцені Франківського драмтеатру. Джерело: golos.com.ua

Як показала практика — це дієвий спосіб, як мінімум, проговорити те, що болить, надати йому мистецьку форму, дати ветеранам голос. Голос, який слухають. Але такі проєкти не можуть тривати на постійній основі. Як мені здається, така подія повинна з’явитися, віджити і спокійно зникнути. Тому що це непрофесійні актори, у кожного є своя робота, сім’я, зобов’язання, життя врешті-решт. Людина не може постійно вивертати своє нутро. Це більше задача для акторів. Для нормальних людей: видав проблему, пропрацював її, і все — можеш повернутись до нормального життя. 

Проєкт «Голоси» на тому етапі показав себе дуже вдало. І резиденція, і вистава, і сама форма театрального пропрацювання травм — теж. 

«Із зав’язаними очима» — це історія про свободу

Останній фільм, над яким я працював, — спортивна драма «Із зав’язаними очима» Тараса Дроня. Це кіно здається мені дуже хорошим. Цілісно-логічна картина. Історія з сильною героїнею.

Мій персонаж в стрічці — більше про свободу. Людина, що пройшла усі випробування, але при цьому не скута якимись соціальними кліше чи рамками. Людина, яка робить те, що хоче, його свобода гармонійно вписується в життя оточуючих.

Трейлер фільму «Із зав’язаними очима».

І якби я був такий розумний, як зараз, то зіграв би свою роль ще краще. Адже коли ми починали, мою увагу займало багато речей, і я не міг так чітко сформулювати, що ця історія про свободу.

Ще одне кіно — «Довбуш» режисера Олеся Саніна. Це фільм, який може підняти планку українського кінематографу. Жанр, безумовно, складний і затратний. Саме тому зйомки «Довбуша» тривали три роки. Ми почали у 2018, закінчили — у 2021 році. Кіно знімалося в унікальних локаціях. 

До того ж, вражає підхід Саніна до матеріалу. Наприклад, до матеріальної культури тієї епохи. Усі костюми, прикраси, гудзики, взуття — все це чітко відповідає епосі і робилося вручну. Прем’єра фільму має відбутися навесні 2022 року. 

«Штормова школа» — стрічка про легендарного українського яхтсмена

Зараз триває робота над фільмом «Штормова школа». Його знімає режисер з Нової Зеландії Вінсент Ворд. Зйомки стартували в листопаді 2020-го. Власне, зафільмували українську частину. У лютому-березні наступного року ми продовжимо знімати закордонну частину стрічки.

Це історія про життя та професійний шлях українського яхтсмена та тренера Віктора Коваленка. Від самого початку життя до Лондонської олімпіади. Сюжет сам по собі дуже крутий, тому що це наш український тренер, який досяг найвищої професійної планки. Тобто він мріяв стати Олімпійським чемпіоном, і він досяг цього рівня. Але радянська система не пускала: то його бойкотували, то взяли асистентом й не дали «ходити» на яхтах. Він був змушений піти в тренерську роботу і там досяг неймовірного рівня. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Актор театру та кіно Олег Шульга. Джерело: франківське видання «Курс».

Після розвалу Союзу Коваленко створив олімпійські екіпажі, що завоювали золоті та бронзові медалі на першій для незалежної України літній Олімпіаді в Атланті. Не отримавши можливості для подальшої реалізації в Україні, Коваленко прийняв запрошення збірної Австралії, став там національним героєм. 

Він перетворив австралійських юнаків на непереможну команду, що здобула золото та інші медалі на Олімпіадах у Сіднеї, Пекіні та Лондоні, і донині перемагає на міжнародних регатах. Ця історія варта фільму. Шкода, що його ініціювала не Україна, а закордонні шанувальники Віктора Коваленка.

Автор — Валерій Пузік

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Вантовий міст у Запоріжжі після ремонту прикрасять підсвіткою (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На вантовому мосту в Запоріжжі, який з’єднує острів Хортиця з центром міста, встановлять сучасне динамічне LED-підсвічування, коли будівництво буде повністю завершено.

Проєкт-презентацію підсвічування вантового мосту представила Служба автомобільних доріг у Запорізькій області.

Зазначається, що міст відкриють незабаром. Після завершення всіх будівельних робіт, за проектом передбачена прикрашення сучасним та яскравим LED-підсвічуванням.

Читайте такожЗа плечима – Майдан та фронт. Історія волонтерки з Дніпра Аліни Михайлової

На вантовому мосту в Запоріжжі, який з’єднує острів Хортиця з центром міста, завершено монтаж усіх 48 груз. Спеціально для мосту у Запоріжжі ванти замовили на швейцарському виробництві. Загальна довжина всіх канатів становить 6406,6 м.

Завершення робіт на верхівці вантового мосту дозволить відкрити рух транспорту від Хортицького району через острів до Прибережної магістралі. Відкриття першого проїзду балочним мостом вже частково розвантажило трафік у місті. Проте повноцінний результат жителі міста відчують вже наприкінці грудня.

Вантовий міст входить до складу автотранспортної магістралі через річку Дніпро у Запоріжжі, що складається з 6 транспортних розв’язок та 27 штучних споруд. Протяжність ансамблю становитиме понад 9 км.

Нагадаємо, у Тернополі збудували найбільшу транспортну розв’язку на заході України.

Як ми повідомляли раніше, дорожники завершили ремонт траси Н-12 «Суми – Полтава».

Фото: Служба автомобільних доріг у Запорізькій області.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українські студенти винайшли пристрій, що врятує велосипеди від крадіжок

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Українські студенти Дніпровського національного університету Павло Герман та Ілля Волкова розробили мікроскопічний трекер WheelKeep, який вмонтовується у кермову колонку велосипеда, залишаючись непомітним.

Про це ШоТам повідомили в програмі Red Bull Basement.

Якщо хтось рухає велосипед, користувач отримує сповіщення на смартфон. Також є можливість відстежувати байк на Google Maps.

Цей проєкт — це вже майже готовий стартап, а технології, котрі вони розробляють, з наступного року можуть з’явитися у веломагазинах по всій Україні.

Відомо, що лише 5% крадених велосипедів вдається повернути. Нове рішення — повністю невидимий пристрій, прихований всередині велосипеда. Цей проєкт спонукатиме людей користуватися велосипедами замість авто без страху втратити свій байк. А це вплине на життя міст у майбутньому.

Читайте такожЛижі-водоходи та кепка для незрячих. Шість найцікавіших винаходів українців цього року

Якщо WheelKeep вразить і світове журі, то хлопці отримають ресурси та усю необхідну підтримку, аби втілити свою ідею у життя. Можливо, саме WheelKeep змінить життя багатьох велосипедистів у світі.

Нагадаємо, українські студенти спроєктували розумний світлофор-регулювальник.

Як ми повідомляли раніше, школяр вигадав енергоощадне освітлення для фонтанів.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Шопочитати

Актор театру та кіно Олег Шульга Актор театру та кіно Олег Шульга
Суспільство7 хв. тому

Зі сцени – на війну, з війни – на сцену. Актор Олег Шульга про театр, кіно та реабілітацію українських бійців через вистави

З початком російсько-української війни актор театру «Віримо» в Дніпрі Олег Шульга пішов добровольцем на фронт....

Суспільство24 години тому

Як відкрити бізнес у 18 років? Історія студентки з Івано-Франківська, яка в розпал пандемії почала готувати корисні смаколики

Після школи Михайлина Карпів пішла вчитися на кравчиню і навіть не здогадувалася, що зовсім скоро...

Суспільство3 дні тому

За плечима – Майдан та фронт. Історія волонтерки з Дніпра Аліни Михайлової

До Міжнародного дня волонтера розповідаємо історію Аліни Михайлової – однієї з багатьох людей, чиє життя...

Суспільство4 дні тому

Рідні сумнівалися в його «крейзі-ідеї». Історія смаколиків на проростках Ineo products, яка почалася з 400 гривень

Харків’янин Андрій Євтушенко ще зі студентських часів прагнув знайти роботу, яка буде приносити не лише...

Суспільство5 днів тому

Байкери-волонтери. Як львівська «МотоДопомога» підстраховує «швидку» та рятує травмованих у ДТП

Прибути на місце ДТП за лічені хвилини – ще той виклик для екстрених служб. Особливо...