Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

NewСхід

Вогняна екологічна катастрофа. Як на Донбасі борються з наслідками лісових пожеж

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам запускає атлас екологічних проблем Донбасу та способів їхнього вирішення. “Cxiд Ekomap”. На мапі зібрані екологічні проблеми регіону – забруднення повітря та річок, сміттєзвалища, лісові пожежі, тліючі терикони та інші. Завдяки інтерактивному атласу можна дізнатися детальну інформацію про проблему, а також інструменти та методи, необхідні для її вирішення, які пропонують науковці. Перший крок до розв’язання проблеми – розуміння її масштабності. І головна мета “Cxiд Ekomap” – розпочати діалог про вирішення екологічних проблем шляхом збору даних і допомоги тим, хто працює з питаннями екології Донбасу. Перелік на мапі є ще неповний, тому кожен із вас може долучитися до її наповнення та сприяти розв’язанню проблеми.

З початком бойових дій на Донбасі вигоріли сотні гектарів лісу. Численні міни та снаряди спричиняють величезну вогняну катастрофу, особливо коли навколо степ, висушений спекою. Через військовий конфлікт на сході України втрачена величезна кількість лісових насаджень. За даними ForestWatch, лише за 2014 рік в регіоні конфлікту було повністю знищено 479 гектарів лісу. Масштабні пожежі 2020 року стали справжньою екологічною катастрофою і завдали непоправної шкоди лісам Новоайдарського району Луганщини. Десятки гектарів лісу та кілька селищ повністю знищив вогонь. 

Ми поспілкувались з активістами й дізналися про те, як відновити втрачені ліси, а також що робити, аби вогняна катастрофа не повторилась. 

Браян Мілаковський

Браян Мілаковський

Керівник направлення стійкого економічного розвитку проєкту USAID. Вже п’ять років проживає в Сєвєродонецьку, займається вивченням проблеми лісових пожеж. 

Про сєвєродонецького американця

Я вже п’ять років мешкаю в Сєвєродонецьку. Зараз я є керівником напрямку сталого економічного розвитку Проєкту USAID, який займається підтримкою підприємців. Взагалі я родом зі штату Мен, що розташований на північному сході США. Це відомий лісовий штат, тому ще з дитинства мене дуже зацікавила ця складна система. Сюди приїхав ще у 2009 році і їздив по всій Україні для вивчення лісів. Після цього я 5 років працював як природозахисник та лісний еколог на заході Росії. Я займався вивченням незаконних вирубок, що впливає на лісову екосистему і її особливості. Але звідти довелося поїхати у 2015 році, адже у мене було багато зв’язків з Україною і там стало складно працювати.

Коли я повернувся в Україну, то трохи відійшов від лісового господарства і зайнявся гуманітарними та економічними питаннями. Тут, у Сєвєродонецьку я почав волонтерити у гуманітарній організації Mercy Corps. Згодом я вирішив залишитися тут, адже мені сподобалось це маленьке та затишне місто. І Луганська область є для мене цікавим місцем для роботи, оскільки тут проблеми гостріші, ніж у Донецькій.

Читайте також: Виходимо на протести та фільмуємо викиди. Як на Донбасі борються з проблемою забруднення повітря

Я тимчасово залишив свою спеціальність, бо конфлікт на Донбасі став для мене більш актуальним. Але я не покинув природу, і Сєвєродонецьк в цьому сенсі – найкраще розташоване місто. Я часто буваю у лісі, а також багато дізнався про степ. Минулого року на прохання губернатора Луганської області наш проєкт почав займатися питанням лісного відновлення після катастрофічних пожеж. І це стало можливістю для мене повернутись у мою спеціальність. 

Що стало причиною вогняної катастрофи на Луганщині?

Пожежі, які відбулися минулого року, ми називаємо новими, адже досі ми не знали такої швидкості розповсюдження вогню. В липні згоріло приблизно 7 тисяч га – почалося біля села Муратова і десь в Смоляниновому закінчилось. А потім в жовтні згоріло ще 22 тис. га в різних масивах. Щоб загасити пожежі знадобився тиждень. Для того, щоб знищити вогонь, залучали авіацію. Загалом у зону вогню потрапили 32 населених пункти. 

Взагалі пожежа почалась там, де немає населених пунктів. Поблизу лінії фронту згорів безлюдний простір. Головною причиною цього стала дуже суха погода та сильний вітер. Ще ніколи в Україні не було таких високих показників небезпеки пожеж, тому будь-яке джерело вогню могло швидко стати великим вогнем. Головне, що я хочу сказати – минулого року не дуже збільшилась кількість цих джерел. На жаль, вони є постійно. А коли ще й хороші погодні умови для пожеж – то відбувається катастрофа. 

Фото зроблене під час пожеж на Луганщині у 2020 році
Фото: armyinform.com.ua

Є багато моментів, які трапляються випадково. Наприклад, впала електролінія, пішли іскри й виникла пожежа. Дуже багато людей живуть на лінії фронту, і часто спрацьовує людський фактор. Та й навіть військові на передовій повинні якось жити і харчуватись, тому через побутовий вогонь посеред лісу чи степів часто виникають пожежі. Дуже багато джерел говорить про те, що по той бік лінії фронту спеціально розпалювали вогонь, щоб змусити наших військових покинути свої позиції. Зумисний підпал також зіграв свою роль. Лісники говорили, що коли вони загасили пожежу, вона виникала знову там, де зовсім не було вогню. 

Але не варто забувати про те, що населення часто палить сміття чи суху траву,  що спричиняє великий вогонь. А пожежники не можуть дістатись на лінії фронту. Тому, щоб розв’язати проблему лісових пожеж, потрібно змінити культуру поводження людей з вогнем. Все ж таки основними причинами таких масштабних пожеж є ці щоденні джерела вогню, а також зміна клімату. І це буде повторюватися знову і знову, якщо не вжити заходів.

Для Донбасу важлива мозаїка зі степів та лісів

Лісові пожежі на Донбасі – це дуже велика втрата та загроза для регіону. Адже тут повсюди піщані ґрунти, і ліси самі по собі майже не ростуть. Кілька десятків років тому тут був голий степ, а ліси були висаджені штучно. Втрата їх – ще загроза спустошення та зміни клімату. Ще одна особливість, що на сході дуже поширений такий вид як сосна звичайна. Це дерево дуже любить світло. Часто люди намагаються створювати соснові масиви на місці пожеж, адже старі сосни мають дуже товсту кору і працюють як ізоляція від вогню для живої кори. А от молоді дерева мають дуже тонку кору, і тому пожежа їх повністю знищує. Послаблені погодними умовами дерева поступово заселяються шкідниками, які пошкоджують крону. Через погодно-кліматичні умови дуже прогресує всихання лісових насаджень. Саме тому торішні пожежі набули великих масштабів.

В сучасних умовах такі густі соснові культури дуже хворобливо реагують на пожежі та масово гинуть. Вижити тваринам в таких лісах під час пожеж можливо тільки у 20%. А у центрі вогню взагалі 0-5%. Це такий феномен, який потрібно вивчити. 

Читайте також: Сміттєві полігони Донбасу заповнені на 90%. Як місцеві активісти вирішують проблеми поводження з відходами

Лісники зараз говорять про те, що потрібно створити інші ліси. Наприклад, замість сосни – ясен. І це великий виклик зараз, адже потрібно продумати правильні кроки, як далі розвивати ліс, який буде більш стійкий до пожеж і засух. Листяні дерева по-іншому реагують на пожежі. Біля Сіверського Донця є вузькі лісові масиви, біля яких розташований яр. Там накопичується волога, і через більший доступ до ґрунтових вод з’являються листяні дерева – дуб, осина. Поруч можуть бути маленькі болота чи озера, і це дуже збагачує ці ліси. Ці дерева не саджали, і навіть з пеньків утворюються нові стебла. Такі дерева можуть відновлюватись навіть після пожеж. 

Ми повинні розуміти, що Донбас – це степовий регіон. Але площі степів зараз значно зменшується через сільське господарство. Цієї екосистеми залишилось небагато посеред лісів. Клімат погіршується, і пожеж буде ще більше. Тому ми не повинні боротись зі степами й намагатися на їхньому місці створити ліси. Раніше тут завжди була мозаїка степів та лісів. І я думаю, що нам потрібно це повернути в майбутньому. 

Щоб запобігти катастрофі, потрібно залучити волонтерів

Торішні пожежі і в Луганській, і в Житомирській області, коли згоріло майже 60 тисяч га лісів, стали новими для України. За 15-20 хвилин пожежі набирали такої сили та інтенсивності, що типова практика гасіння пожеж в Україні уже не могла спрацювати. Скажу так, що прямо кидатись на фронт вогню і гасити його стало просто неможливо. Тоді можна було посунути пожежу в сторони, як зробили фахівці ДСНС біля села Боброве. Вони не зупинили пожежу, але змогли врятувати від неї село. Але зазвичай гасили за таким правилом – кидались на вогонь. Місцями це було успішно, але через масштаб пожежі, припинити її повністю неможливо. Тим паче потрібно враховувати сильний вітер та низьку вологість повітря.

Тому тепер варто подумати над тим, як правильно і вчасно загасити вогонь. Бо рятувальники фактично не гасять лісові пожежі. Цей героїчний труд зазвичай роблять лісники, але у них мало ресурсів, техніки та людей. Потрібно залучати та навчати місцеве населення. Бо лісники не можуть через брак фінансування вчасно зупинити пожежу. Минулого року вони доклали героїчні зусилля, врятували багато людей, сіл, лісів. Але це була просто величезна вогняна катастрофа, з якою так просто не впоратись. 

Фото: dsns.gov.ua

З цього питання ми співпрацюємо з професором кафедри лісівництва ННІ лісового та садово-паркового господарства НУБіП України Сергієм Зібцевим та його колегами. Вони пропонують низку змін у підході до гасіння пожеж. Наприклад, залучити й провести навчання серед волонтерів, які мають таку важливу єднальну роль. Минулий рік показав, що між ДСНС, поліцією та лісниками хороша комунікація починається, коли пожежі досягають сильних масштабів. А ще з самого початку, ці перші 15 хвилин, волонтери можуть зіграти важливу роль – контролювати ситуацію, і коли бачать вогонь, одразу всім повідомляти. І в деяких випадках починати гасіння, звичайно, думаючи про свою безпеку. 

В багатьох країнах саме волонтерські загони допомагають боротись з пожежами ще на початку. Так, минулого року активісти зіграли важливу роль – допомагали гасити вогонь, евакуювали людей, постачали їжу та воду. Але їм не вистачає навичків, як стежити та робити профілактику пожеж. Важливо, щоб волонтери працювали з місцевим населенням з приводу зниження кількості джерел вогню. Закинуті будинки, дачі, сінокоси просто палять, щоб там не було кущів чи лісів. Або просто збирають на своїй ділянці суху траву і спалюють її. А вітер змінюється, і може загорітись пасовище, а далі й ліси. Насправді це трагедія. Такі маленькі сільські пожежі є джерелом масштабного вогню. Люди повинні розуміти, що запалюючи в себе на городі траву, вони можуть підпалити сусіднє село. Тому волонтери повинні спілкуватись з місцевим населенням та займатись профілактикою пожеж.

Люди повинні об’єднатись та навчитись поводитись з вогнем

Зараз ми плануємо провести тренінги для місцевого населення та волонтерів щодо правильного поводження з вогнем та що робити під час пожеж. Минулого року люди просто кидались на вогонь. Потрібно навчити, що коли ризик перевищує можливість допомогти – варто відступити. Крім того, потрібно забезпечити волонтерів спеціальними костюмами та раціями, щоб під час пожеж вони не були беззахисними. Все це може допомогти, але в першу чергу потрібні навички та знання. 

Проблема на Донбасі в тому, що лісовий масив розташований на лінії фронту. І якщо починається навіть невеличка пожежа, солдат не може кидати свої позиції, бігти її гасити й наражати себе на мінну небезпеку. Тому я вважаю, що комунікація області з цього питання повинна включити і ЗСУ. Повністю прибрати джерело пожеж неможливо. Біля лінії фронту багато закинутих населених пунктів, які є такими пороховими бочками. Часто саме цей сільськогосподарський та закинутий ландшафт спричиняє пожежі й горить хаотично. Тому, повторюсь, що для цього потрібні волонтери, щоб слідкувати за ситуацією. 

Минулого року багато громадських організацій об’єднались і допомагали під час масових пожеж. Навіть невеличкі групи мають важливу роль. У Станично-Луганському районі дуже допомогли тепличники, які об’єднались і організували гасіння пожеж у своїх селах. Річ у тім, що під час надзвичайної ситуації вимикають електроенергію, щоб не було вибухів. А у цих тепличників був генератор та вода. Вони поливали шлангами свої ділянки та все навколо, і робили цю територію більш безпечною. В таких ситуаціях дуже важливо організувати людей і діяти разом. 

Ще минулого року після пожеж волонтери почали висаджувати нові дерева. Але попереду на нас чекає багато роботи, зокрема санітарні рубки та відновлення ґрунтів. Це важливо, але для цього потрібен діалог між лісниками та суспільством, адже це болюча тема в Україні. Важливо залучати вчених для розробки подальшої дорожньої карти, щоб сформувати більш стійкий ландшафт у майбутньому. 

Олександра Ворошилова

Олександра Ворошилова

Координаторка сєвєродонецького офісу Восток-SOS

До Сєвєродонецька наближався дим, і ми зрозуміли – потрібно діяти

Нашу організацію Восток SOS створили у 2014 році на тлі військового конфлікту. Це була група волонтерів та активістів з Луганська, яка почала допомагати місцевим мешканцям виїжджати з Луганська і потроху збирати гуманітарну допомогу своїми силами. Зараз ми значно розширились і почали писати проєктні заявки до міжнародних організацій. Тому у нас з’явилися різні напрямки роботи – правова допомога, освітній напрямок, де ми працюємо зі школами, активістами та громадами, напрямок психологічної допомоги, адвокаційний напрямок. Ми беремо під ключ різні проблемні питання та підіймаємо їх на всеукраїнському рівні. 

Коли на Луганщині сталася перша пожежа 7 липня, наша організація працювала у штатному режимі. Але далі дим та пожежа почали наближатися до Сєвєродонецька, де розташований наш офіс. Ми вирішили, що повинні допомогти з цим питанням. Але спочатку навіть уявлення не мали, чим саме. Тому організували моніторинг, телефонували в різні інстанції, зв’язувались з колегами й зібрали місцеву команду, щоб поїхати до Смоляниново і подивитися на ситуацію. Але нас туди не пустили, адже пожежа накривала вже населені пункти. Тому ми оперативно організували гуманітарний штаб на базі нашого офісу, який працював цілодобово, і почали поширювати інформацію у соціальних мережах. Наступного ранку до офісу почали звозити воду, продукти, одяг, паливо для пожежників і ми знову поїхали до Смоляниново.

Загалом під час боротьби із пожежами у Луганській області Восток SOS отримали понад 2 тисячі дзвінків та повідомлень із пропозицією допомогти, понад 300 посилок із речами з різних куточків України та закордону вагою 5,5 тонн загалом

Ми дуже переживали за місцеве населення. Пожежі – це велика трагедія, яка згубила флору та фауну. Але інша справа – життя людей. Тому наша команда вирішила докласти всіх зусиль, аби допомогти. Дуже хорошою була робота наших психологів, які морально підтримувати місцеве населення.  Після першої пожежі ми їздили тиждень з гуманітарною допомогою. Але потім отримали дані за кількістю постраждалих та згорілих будинків і направляли цю допомогу точково. Також організували збір коштів і закуповували будівельний матеріал для відбудови житла. А вже під час наступної пожежі 30 вересня приєдналася і наша київська команда, і ми майже два тижні цілодобово працювали. Тоді на допомогу місцевому населенню нам вдалося зібрати мільйон гривень.

Зараз всі тримають руку на пульсі

Масові лісові пожежі виникають і продовжують виникати. На це є кілька причин. По-перше, на Донбасі є великий масив лісу, який посаджений штучно, щоб пустельна частина не завдавала шкоди. Завдяки лісу не було пісочних буревіїв. А штучні ліси можуть загорітись через пекельне літо. По-друге, підпали. Аграрії часто підпалюють траву, щоб швидко засадити землю культурами. Але ніхто їх не контролює і не дивиться, куди далі йде цей вогонь. А це все перекидається вітром на ліс. По-третє, фахівці ДСНС мають недостатньо техніки та людських ресурсів. Через прифронтову територію не могли приєднати авіацію, щоб зупинити вогонь. Тільки після переговорів запустили літаки, які випускали водяні бомби. 

Цього року така ж засушлива погода, тому зараз всі тримають руку на пульсі. Після пожеж 2020 року ми зрозуміли, що й надалі потрібно допомагати під час таких надзвичайних ситуацій. Тому зараз ми спілкуємося з місцевими пожежниками та лісгоспами й маємо інформацію, що вони – в бойовій готовності. Тому якщо трапиться пожежа, вони готові виїжджати й допомагати. 

Після вогняної катастрофи згоріло багато гектарів лісу. Зараз стоїть той нікому не потрібний горельник, який потрібно вирубувати. Екологи перевіряли стан дерев після пожежі пожежі і сказали, що вони вже не зможуть відновитись. Та головне – багато постраждалих та травмованих людей. Крім того, згорілі будинки, які не підлягають реставрації. Люди змушені були покинути свої домівки, села спустіли. Тому потрібно бути готовими, щоб такого масштабу більше не повторилось. 

Запустили лісопожежну школу та плануємо закупити обладнання

Зараз потрібно працювати над тим, щоб оновити техніку та обладнання для пожежників. Бо те, з чим вони працюють зараз – радянське минуле. Потрібно робити гуманітарний штаб. Ми вважаємо, що навіть місцевими силами можна завадити трагедії. Тому люди повинні знати, як діяти й чим допомогти пожежникам в боротьбі з загоряннями. Крім того, величезна проблема в тому, що люди залишають на городах городину та будяки. І вони за це поплатились. Бо горіли саме занедбані будинки. Тому місцевим мешканцям потрібно мати це на увазі й слідкувати за цим. 

Читайте також: «В крані – іржава вода». Як на Донбасі екоактивісти досліджують стан водойм

Раніше наша організація ніколи не працювала з такими проблемами, але після 2020 року серйозно взялись за це. Такі ситуації можуть повторюватись, тому ми повинні зробити все для того, аби це не набирало таких масштабів. Ми запустили серію тренінгів з лісопожежної школи. Навчаємо місцевих волонтерів та активістів, що вони можуть зробити в перші хвилини своїми силами навіть без допомоги пожежників. Учасники пройшли практичні навички на базі Сєвєродонецького лісгоспу, підпалювали траву та вітки, щоб навчитися підручними засобами зупиняти пожежі та не допускати їх розповсюдження. Крім того, провели теоретичну частину, щоб люди мали інформацію, куди телефонувати, як зв’язатись з іншою громадою для передачі інформації та отримали різноманітні корисні контакти. А у 2022 році плануємо запустити річний проєкт, пов’язаний з пожежами та допомогою в області. Ми хочемо закупити місцевим ОТГ, базам лісгоспу та пожежникам необхідне обладнання. Хочемо навіть квадрокоптери придбати, які могли б пролітати над лісами та контролювати ситуацію. 

Поки зосередились на тренінгах. До останнього змогли залучити 47 людей – пожежники, місцеві волонтери, представники Рубіжанської ОТГ. Але до цього повинна долучатись і влада. Ми не можемо зробити так, щоб тільки пожежники гасили пожежі такого масштабу. Повинна бути тристороння комунікація. Тому на наступні школи будемо активно залучати місцеву владу. Бо в першу чергу це потрібно їм. Вони повинні зосередитись на тому, щоб підтримувати населення та активістів й зробити все для того, аби такого не повторилось.

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Підтримай ШоТам

NewСхід

Підприємець із Луганщини перетворює терикон на розсадник рослин

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Володимир Жулинський – підприємець із Кремінної, що на Луганщині. До 2014 року він очолював шахту в Кадіївці, нині це тимчасово окупована територія. Після переїзду звідти взявся за новий проєкт: рекультивацію шахтного терикону та перетворення його на розсадник рослин.

Про це повідомили у фейсбуці Проєкт USAID “Економічна підтримка Східної України”.

Чому терикони небезпечні?

Володимир Жулинський років десять тому отримав патент на винахід з переробки шахтних відвалів. Його підприємство “Лугекоенерго” викупило через аукціон терикон шахти “Кремінна-1”. Шахта не працює кілька років, але має великий терикон поряд. Терикону понад 60 років, він містить чималі запаси вугілля, яке можна відділити від шахтної породи та продати, а терикон перетворити на зелену зону.

“Червоно-коричневі терикони є небезпечними, адже вугілля всередині продовжує окислюватися, при цьому виділяється тепло, температура у териконі постійно зростає та може доходити до 1500 градусів. Такі терикони краще рекультивувати, – розповідає директор підприємства “Лугекоенерго” Володимир Жулинський.

Як вирішити?

Він провів багато досліджень, аналізував, як виділити вугілля з породного відвалу. Там багато енергетичного вугілля, його можна використовувати на підприємствах і для потреб населення, наприклад, для опалення, якщо брикетувати.

Володимир Жулинський придбав лінію для сортування шахтних відвалів та почав рекультивацію терикону. Спробував висадити шипшину та сосни на його схилах. У планах – встановити сонячні панелі на одному зі схилів та отримувати “зелену енергію”.

Читайте також: Терикони Донбасу самозаймаються і вибухають: чому це екологічна біда для регіону? (ВІДЕО)

Для продовження робіт на териконі та створення там розсадника підприємець шукає кошти. Сума необхідних інвестицій – близько 200 тисяч доларів. Залучити гроші бізнес може через банки або грантові програми. За словами Володимира Жулинського, банки не готові кредитувати його проєкт, через близькість до війни на Сході України.

“Навесні наступного року я планую продовжити роботи на териконі. Напрям із використання територій колишніх шахт, їх відновлення, на мою думку, дуже перспективний. Цей шлях обрали у Польщі та Німеччині, зараз Україна проходить цей етап. Мій проєкт із відновлення старого терикону створить робочі місця та дозволить облаштувати новий зелений простір на місці колишньої шахти”, – каже Володимир.

Проблема закриття шахт

Закриття шахт актуальне не лише на Сході України. Державна програма з декарбонізації передбачає поступове закриття нерентабельних шахт та перепрофілювання їх під інші виробничі потужності.
Разом із дружиною Лілією Орловою Володимир взяв участь у бізнес-тренінгах “Підвищення конкурентоспроможності бізнесу і можливостей працевлаштування вразливого населення Донецької та Луганської областей”, які відбулися за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка Східної України”.

Читайте такожСнаряди вбивають ґрунт. Як на Донбасі відновлюють дику природу після впливу війни

Тренери порадили розвивати розсадник декоративних рослин не лише для потреб рекреаційної зони, а й для роздрібного та оптового продажу фізичним та юридичним особам.

Підприємець має також 40 гектарів сільськогосподарських угідь. Там вирощує лікарські трави (календулу, ехінацею, валеріану), також посадив дерева (чорноплідну горобину), які планує згодом висадити на териконі.

Нагадаємо, на Луганщині і Донеччині екологи рятують унікальні українські степи.

Головне фото: facebook.com/ERAUkraine.

Підтримай ШоТам

Читати далі

NewСхід

«Степи – це не пустище». Як на Донбасі екологи рятують природу від остаточного зникнення

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам запускає атлас екологічних проблем Донбасу та способів їхнього вирішення. “Cxiд Ekomap”. На мапі зібрані екологічні проблеми регіону – забруднення повітря та річок, сміттєзвалища, лісові пожежі, тліючі терикони, зниклі степи та інші. Завдяки інтерактивному атласу можна дізнатися детальну інформацію про проблему, а також інструменти та методи, необхідні для її вирішення, які пропонують науковці. Перший крок до розв’язання проблеми – розуміння її масштабності. І головна мета “Cxiд Ekomap” – розпочати діалог про вирішення екологічних проблем шляхом збору даних і допомоги тим, хто працює з питаннями екології Донбасу. Перелік на мапі є ще неповний, тому кожен із вас може долучитися до її наповнення та сприяти розв’язанню проблеми. А як це зробити – дізнайтеся тут, натиснувши на знак питання.

«Степи — це пустище, яке варто розорати або висадити на його території ліс» — принаймні так вважають багато українців, які не знають про цінність степів. Насправді ж степи підтримують життєздатне середовище існування багатьох живих організмів, у тому числі людини. Саме тому біологи та науковці роками виборюють право цієї екосистеми на повноцінне життя. Еколог Олексій Бурковський присвятив цій темі повнометражний науково-популярний фільм, а Олексій Василюк спільно з командою «Української природоохоронної групи» регулярно проводить різні дослідження. А ще він розробляє атлас степів, на якому покаже їхні відмінності, проживання там живих істот та загрози зникнення.

Олексій Бурковський
Олексій Бурковський

активіст громадської організації «Всеукраїнська Екологічна Ліга» та громадської кампанії «Збережемо українські степи»
Український еколог, письменник, автор публіцистичних статей на захист природи, за освітою — агроном

Люди змінюють екосистеми: на степах висаджують ліси

Згідно з законами природи, важливим є збереження будь-якої екосистеми, яка розташована в певній природній зоні. Якщо на Донеччині, Одещині, Дніпропетровщині має бути степ — тут має бути степ. Якщо на Житомирщині має бути ліс, то він і має бути. І дуже погано, коли людина намагається зробити навпаки: насадити ліси в степах, де їм не місце, або вирубати ліс і зробити луки, наприклад, на Поліссі. Степи виконують свої функції, покладені на них природою. Вони створюють і підтримують життєздатне середовище існування живих організмів, у тому числі людини.

Тему степів я досліджую вже досить давно. За освітою я агроном, закінчив Дніпровський аграрний університет. Також навчався на аспірантурі за спеціальністю «екологія» у тому ж університеті. Щоправда, я не захистив дисертацію, бо помер мій науковий керівник. Певний час працював позаштатним кореспондентом газети «Лица» у Дніпрі, де вів екологічну рубрику. Мабуть, саме завдяки освіті та розумінню ситуації я приєднався до кампанії «Збережемо українські степи» у 2008 році. Відтоді я постійно співпрацюю стосовно цієї теми з моїми колегами та однодумцями.

Донбас зіткнувся з браком степів та луків

Я не розділяю проблеми степів за адміністративно-територіальним принципом. Тобто, проблеми Донбасу треба розглядати у контексті проблем всієї України або хоча б в межах степової та лісостепової зони України. Негаразди Донеччини майже нічим не відрізняються від, скажімо, Одеської, Полтавської чи Кіровоградської області. Загалом останні 5 років ситуація там не сильно змінилася: вона була такою ж поганою, як і зараз, можливо, дещо гіршою.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Найбільша екологічна проблема степів Донеччини, як і більшості регіонів України, — це скорочення територій дикої природи через надмірний агропромисловий тиск. Йдеться про дефіцит природних екосистем: степів, луків, лісів, водно-болотних угідь. На Донбасі офіційно розорані 81% територій. Оскільки сільське господарство досить інтенсивне, то кожен квадратний сантиметр землі там щороку обробляють пестицидами — отруйними речовинами. Але ця масова обробка — це наслідок, а причина — величезна розораність.

Донеччину турбує проблема опустелювання територій

Регіон Донбасу турбує проблема дефіциту природних екосистем, і, як наслідок, дефіцит води. Сучасні аграрні технології та добрива дозволяють компенсувати родючість ґрунтів. Але немає технології, яка б компенсувала екосистемні функції. Бо для того, щоб була вода, потрібно, щоб водозбірний басейн був природним, щоб була рослинність, яка захищає від надмірних температур та формує здоровий ґрунт. Високий вміст гумусу та природна структура ґрунту дозволяють йому поглинати та накопичувати максимальний обсяг води в його профілі та легко віддавати її рослинам. 

Якщо все це руйнується, наприклад, якщо земля розорюється й обробляється протягом десятків років, відбувається дегуміфікація. Тобто, гумус розкладається і вилітає в атмосферу, до речі, поповнюючи викиди CO2. По-друге, руйнується структура ґрунту, і він перетворюється на таку собі пластиліноподібну субстанцію, яка розбухає зверху і не пропускає воду в нижні горизонти. Внаслідок цього вона просто стікає в річки, одночасно замулюючи їх.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Таким чином, проблема вододефіциту, у тому числі на Донеччині, виникає не лише від невеликої кількості опадів (за винятком цього року, бо опадів було достатньо). А й через те, що наші екосистеми не здатні накопичувати вологу. Тут можна говорити про опустелювання — дефіцит вологи. В Україні ситуація з цим є досить поганою: 57% займає переорана земля, а на Херсонщині вона складає аж 90%, на Донеччині — 81%.

Природа має рану, якій не дають загоїтися

Якщо говорити про вплив війни на степи Донеччини, то, в першу чергу,  постраждали об’єкти природно-заповідного фонду, бо вони стали до певної міри ареною бойових дій. Зокрема, ландшафтний парк «Клебан-Бик» і відділення українського природного степового заповідника «Крейдова Флора». Але, хай там як, якщо природі не заважати, вона відтвориться.

Також спочатку через військові дії наша влада ухвалила рішення заборонити полювання на території Донбасу. Але зараз полювання поступово відновлюється: один за іншим райони його дозволяють. Зараз лише приблизно три райони заборонені для полювання взагалі, а в інших — частково дозволено. Коли протягом 5 років полювання було заборонено (не беручи до уваги одиничні випадки браконьєрства), це позитивно вплинуло на фауну регіону.

Розташування військових у тилу до певної міри сприяє охороні природи. Там, відповідно, жоден мисливець не прийде стріляти, ніхто не підпалить суху траву. Стосовно безпосередньої лінії зіткнення, то там бувають випадки й коли тварини підриваються на мінах. Забруднення важкими металами від снарядів, боєприпасів — все це є.

Технології не розв’яжуть екологічні проблеми

На жаль, відчуження людини від природи схиляє до певного техноутопізму. Оскільки людина менше спілкується з природою, то виникають ілюзії, що екологічні проблеми вирішуються технологічними методами. Але насправді — ні. Вітроелектростанції не поглинають СО2, адже вони виробляють електрику. Перероблення пластику не формує річки. Річки формує рослинний покрив, здоровий ґрунт тощо. Очисні споруди не виділяють кисень — це роблять природні екосистеми: ліси, степи, луки. Тому основною метою екологічної політики мають бути живі екосистеми, бо екологія сама по собі — це біологічна, а не інженерна наука. Щоб розв’язати ці проблеми, потрібні, в першу чергу, законодавчі, просвітні, адміністративні та економічні важелі, а вже потім — технологічні.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Також потрібно збільшувати якомога швидше природно-заповідний фонд. Але у нас є дилема: де-юре ми збільшуємо площу заповідного фонду, і якісь природні комплекси нам вдається зберегти завдяки наданню їм юридично-охоронного захисту. Але реальну площу природних екосистем ми скорочуємо. Десь щось переорали, забудували, наставили вітряків на природній ділянці. Через неграмотність у земельному менеджменті навіть добрі наміри (наприклад, щодо декарбонізації — скорочення викидів парникових газів) призводять до негативних наслідків.

З порятунком степів Донбасу допоможе консервація земель

Нашим завданням є не лише збереження та розширення природно-заповідного фонду, але й відтворення природних екосистем. Головним засобом цього є консервація земель. Тобто, потрібно виводити антропогенні території з активного господарського обігу і відтворювати на них природні екосистеми (у степовій зоні — степи, у лісовій зоні — ліси тощо). Робити це треба через скорочення площі орних земель.

Також у нас є величезна кількість розораних земель, яких переорювати не можна взагалі. Науковці-аграрії ще у 90-х роках пропонували вивести з обігу в Україні 9 мільйонів гектарів орних земель, з яких пропонувалося на семи відтворити лучно-степові ландшафти, а 2 млн віддати під заліснення. Це не вдалося зробити, і, отже, маємо те, що маємо. Рецепт виходу з ситуації є, для цього потрібні лише законодавчі зміни, підзаконні акти й політична воля. Зазначу, що гроші на це також є, бо у нас є фонди охорони природного середовища, куди потрапляють кошти екоподатків. Але їх дуже часто використовують не за призначенням, наприклад, на комунальні питання, не пов’язані з екологією та охороною природи взагалі.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Будь-яка екосвідома людина може зробити крок у збереженні й відновленні степів. По-перше, можна приєднуватися до природоохоронних організацій і відстежувати ситуацію: надсилати вимоги, звернення, загальні пропозиції до органів влади. Людина також може підготувати наукове обґрунтування на створення заказника, заповідного урочища, пам’ятки природи. Для цього зовсім не обов’язково бути науковцем. Або можна знайти через мережу науковця, сфотографувати рослин і тварин певної природної ділянки, і надіслати фахівцю. І він зможе визначити, що з цього належить до Червоної книги, і вже тоді писати звернення.

Запустив екоблог, щоб вчити людей цінувати степи

У 2018 році я створив свій екологічний блог, де в першу чергу висвітлюються питання земельно-екологічної політики. Там 60-70% моїх публікацій присвячені земельній темі, зокрема, степовій зоні, яка є найбільш розораною. Про ліси багато говорять, а про степи — ні. Тут є й складна філософська проблема. Мабуть, нашу націю вважати слід саме лісовою, бо вона зародилася все ж там: на Поліссі, півночі й заході України. Степ сприймався якось вороже, українці й тепер сприймають його як пустище, яке потрібно чимось заповнити: розорати, щоб засіяти; забудувати, або в крайньому разі — засадити лісом. На своєму блозі  намагаюся показати, що природа знає краще де і яка екосистема має бути розташованою, роз’яснюю, що не можна відривати земельну політику від екологічної. Бо земля — це не товар, і не засіб виробництва, а життєвий простір для екосистем, які формують для нас придатне середовище існування.

Нашій команді, «Всеукраїнській екологічній лізі», у 2019 році випала можливість взаємодіяти з нашим місцевим телебаченням «Орбіта» на Донеччині. І нам вдалося відзняти перший в Україні повнометражний науково-популярний фільм, присвячений темі степів, — «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?». Ми на прикладі невеликої місцевості Донеччини вирішили розкрити тему проблем більшості степів України. Цю стрічку ми вільно поширюємо, вона є в Youtube, а також будь-який телеканал може її показати. Згодом ми зняли ще один фільм про найбільші заповідні об’єкти області — «Донеччина заповідна — насіння життя!».

Також я у своїй діяльності регулярно виїжджаю на місцевість, вивчаю видовий склад. Я шукаю там види, які перебувають під охороною Червоної книги або Червоного списку Донеччини. Потім роблю картографію завдяки онлайн-інструментам, готую наукові обґрунтування на створення заказників і від організації подаємо цей пакет документів у департамент екології, з яким ми тісно співпрацюємо. Також ми займаємося наданням охоронного статусу старим деревам. А ще — просвітницькою діяльністю: проводимо екскурсії, лекції тощо.

Олексій Василюк
Олексій Василюк

український еколог і зоолог, природоохоронний і громадський діяч
Співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України, голова і співзасновник громадської організації «Українська природоохоронна група»

Моя любов — степи Донецького кряжу

У кожної людини, не байдужої до природи, є якась улюблена точка на глобусі. Хтось любить Карпати, хтось Кримські гори. Я ж натомість захоплююся Донецьким кряжем. Для України це є місцем, де збереглося найбільше непорушених кам’янистих степів. Хоча їх у 30-ті роки намагалися місцями розорати, але вчасно зрозуміли, що немає сенсу орати камінь. Степи я не лише люблю, а й фактично впродовж 14 років присвячую своє життя їхній охороні.

З 2014 року я працюю в Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України у відділі охорони тваринного світу. З першого курсу університету і до сьогодні, вже 21 рік, я перебуваю у громадських організаціях, які займаються охороною природи. Зараз очолюю громадську організацію «Українська охоронна група», члени якої — трохи більш як 50 науковців і біологів. Створили ми її у 2014 році, тому що в Україні не було інституту охорони природи, як, наприклад, у Болгарії. Ми вирішили, якщо ж ми всі тут науковці, то можемо щось схоже створити, але як громадську організацію. Наша місія — це єднання науковців задля збереження дикої природи.

Читайте також: Що робити з тлінням териконів? Сценарії порятунку територій біля шахт Донбасу

Ми займаємося заповідною справою, створенням і охороною об’єктів природо-заповідного фонду. Ми в цілому єдині в Україні, хто розробляє нові природні об’єкти смарагдової мережі. Це природоохоронні території, які створюють у Європі для збереження видів і оселищ, яким загрожує зникнення. Нещодавно Верховна Рада провалила голосування за їхнє узаконення, тож чекатимемо ще два місяці, до наступної спроби підтримки голосами.

Внесли мільйон записів до всесвітньої бази різноманіття

Наші ботаніки нещодавно долучилися до всесвітнього проєкту з картографування трав’яних біодобрив або екосистем. Йдеться про степи й луги. Ми за складною методикою описуємо всю рослинність України, і це дуже важко, адже потрібно їздити в дуже багато місць. Досліджуємо чимало ділянок, а потім з цього утвориться карта, на якій буде показано, як взагалі виглядає трав’яниста рослинність на нашій планеті. По цьому можна робити висновки зі зміни клімату й поширення різних видів організмів.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Також ми постійно їздимо у пошуках нових територій, які варто зробити заказниками або іншими об’єктами природно-заповідного фонду. Дистанційно це робити неможливо, хіба що дивитися, чи є в якомусь місці степова балка. Але що там зростає та чи є рідкісні види, побачити здалеку неможливо. Всі ці відомості про поширення рідкісних видів ми вносимо до глобальної бази різноманіття. Всього в ній є приблизно 1,7 мільярда різних видів живих організмів, 1,2 мільйона — стосуються України. Це не аматорська база, її створюють професійні біологи, і рахуються з нею як з реальним окремим джерелом інформації. Майже всю інформацію, яка туди потрапляла з України, вносили ми. Тобто, майже весь цей мільйон записів про поширення рідкісних видів — це те, що за останні три роки завантажила наша організація.

Ми з колегами за чотири роки видали рівно 70 видань наукової літератури: посібники й різна додаткова інформація. А ще ми видаємо чимало літератури на тему історії охорони природи. Наприклад, передруковуємо якісь старі статті з останніх примірників або проводимо ребрендинг книжок, які збереглись в одному або двох екземплярах. Наприклад, книжка 1919 року про охорону природи, яка існує в одному екземплярі, яка пилиться на вітрині під склом у краєзнавчому полтавському музеї. Вона начебто і є, але хто її може прочитати? Ми зберігаємо в цих виданнях тодішню мову, стару граматику без жодної адаптації.

Планую намалювати свій атлас степів

У мене є ще особистий задум, який я ніяк не можу до кінця реалізувати, — атлас степів. Я дуже хочу, що б це було велике видруковане наукове видання. Я вже витратив 5 років на те, щоб спробувати намалювати карту степів України. Як я з’ясував, це щонайменше 20 тисяч ділянок, які зараз продовжують інтенсивно розорювати. Фрагментів може й стає більше, але їхні площі — меншають. Звичайно, для більшості видів тварин малесенькі ділянки — це не місце для мешкання. Наприклад, хижі птахи, яким потрібно літати великими просторами й шукати здобич, копитні, яким потрібно мігрувати на тисячі кілометрів. Тому, власне, в Україні степові копитні й вимерли.

Кадр з фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

Я б хотів, щоб у цьому атласі було видно, скільки є степів, які вони бувають. Наприклад, лучні степи, які є в нас на Черкащині, Київщині — це одне. На півдні Херсонщини — сухі степи, піщані. На півночі вони зовсім інші. Десь там, на Донбасі, будуть кам’янисті степи Донецького кряжу. Напишу туди й про загрози для різних степових ділянок. В атласі кожен розворот буде присвячений окремій темі.

Кожен з нас може стати рятівником степу

Для людей дуже важливо вчасно отямитись і хоча б певну частину степів, 30%, повернути у той стан, в якому вони були пів століття тому. Ці ділянки поступово знову почнуть накопичувати вуглець, хоча це досить довгий процес. Але ми не можемо дозволити собі зробити ситуацію ще гіршою. Ми пробували рахувати, то, на прикладі Миколаївської області, за останні два роки розораний кожен п’ятий квадратний метр залишків степу. Це просто неймовірно, що за два роки зникає кожна п’ята доля степів. Принаймні так у цьому регіоні, інші ми ще не досліджували.

А проте в Україні й досі, ми вважаємо, є безліч цінних ділянок. Ми їздимо туди, обстежуємо їх, намагаємося врятувати. Є місця, які потрібно регулярно відвідувати й робити нові відкриття. І там варто облаштовувати заповідні території, щоб вони охоронялися державою. А ще важливо, аби до кампанії з захисту степів долучилися якомога більше людей. Якщо хтось став свідком оранки — він просто зобов’язаний спробувати врятувати цю ділянку, сповістивши правоохоронців. Порушників варто публічно притягувати до відповідальності, аби іншим не хотілося таких же наслідків.

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Підтримай ШоТам

Читати далі

NewСхід

Неподалік Сєвєродонецька з’явився «Луганський гай»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Львівські активісти привезли для висадки на Луганщину понад 5 тисяч саджанців сосни із закритою кореневою системою.

Про це повідомили у пресслужбі Львівської обласної ради.

Зазначається, що торік у жовтні на Луганщині спалахнули масові пожежі. Чималих втрат зазнало село Сиротине, яке розташоване на відстані 35 кілометрів від лінії розмежування.

Наголошується, якщо не заліснити цю територію, то піщані бурі нестимуть пил на селище. Тому висадили 5 тис. сіянців на площі близько 2,2 га.

Читайте також: Як активісти рятують від вирубки донбаські ліси

Львів’яни хочуть започаткувати відновлення лісів, розвивати рекреаційні зони, відновити зелені території. В процесі висаджування гаю вони домовилися вирощувати сіянці дерев з місцевого насіння у сучасному Львівському лісовому селекційно-насіннєвому центрі, а згодом пересаджувати готові сіянці у лісах Луганщини. Йдеться про хвойні дерева, такі як кримська сосна.

Висадивши нові дерева на спаленій території, активісти також показують, що українці відродять і об’єднають свою землю.

Нагадаємо, на Луганщині і Донеччині екологи рятують унікальні українські степи.

Головне фото: lvivoblrada.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі