Як незрячий українець став класиком японської літератури

Він ходив у кімоно, грав на класичних японських інструментах і за рік опанував японську настільки, що читав нею лекції. А його казки, оповідання й п’єси нині вважають у Японії класикою.

Усе це Василь Єрошенко робив, не бачачи: він втратив зір у чотири роки. #ШОТАМ розповідає про українця зі Слобожанщини, який дістався Токіо, не знаючи мови, мав творчий доробок вагою в три тонни і провів роки в ув’язненні, відмовившись працювати з НКВС.

Втратив зір у чотири роки, але пізнавав світ за допомогою звуків

Василь Єрошенко народився у 1890 році у заможній багатодітній родині в Обухівці на Слобожанщині — нині це територія рф. Василь завжди називав себе українцем, його сестра Марія згадувала, що їхній дід і батько були українцями, а вдома говорили українською. Цією ж мовою, за її словами, спілкувалися й мешканці Обухівки.

У чотири роки хлопчик втратив зір через кір. Попри це, батьки віддали його навчатися до школи для незрячих дітей. Там учнів навчали грамоти, ремесла й основ музики. Так малий Василь поринув у світ звуків — він навчився грати на скрипці та згодом виступав у Московському оркестрі незрячих, із яким гастролював різними містами. Але музики йому було замало — Єрошенка цікавили іноземні мови, література та далекі країни.

Вивчив есперанто за кілька тижнів — і помандрував світом

Переломним моментом для Єрошенка стало знайомство з викладачкою іноземних мов Ганною Шараповою. Саме вона навчила його есперанто — міжнародної штучної мови, яку створили для спілкування людей із різних країн. Єрошенко швидко її опанував і почав відвідувати місцевий есперанто-клуб. Там він познайомився з іноземцями та представниками інтелігенції. Есперанто згодом стала для нього своєрідним ключем до світу.

У 1912 році Єрошенко вирушив у подорож Європою. Він побував у Німеччині та Бельгії, а потім дістався Англії, де вступив до Королівського коледжу для незрячих. Там він навчався недовго — вже наступного року повернувся додому. Але в Англії у нього з’явилася нова мрія: побувати в Японії.

Єрошенко цікавився східною культурою, а японські есперантисти вже знали про нього через міжнародний рух. Коли Товариство есперантистів запропонувало йому викладати в Японії, він погодився, тож у квітні 1914-го вирушив у далеку подорож до Токіо. На початку XX століття для незрячого чоловіка це була надзвичайно складна мандрівка — він їхав у країну, мови якої не знав, на інший континент у зовсім незнайомий культурний світ.

Швидко опанував японську та став класиком тамтешньої літератури

Спочатку Єрошенко викладав есперанто, але паралельно навчався сам — вступив до токійської школи для незрячих. Там він почав вивчати японську мову, літературу та музику, а також техніку японського масажу та голковколювання, опановував гру на класичних місцевих інструментах. Окрім того, Василь ходив у кімоно та познайомився з багатьма японськими діячами, там його знали під ім’ям Айрошяньке. 

Мову він опанував настільки добре, що приблизно за рік уже читав лекції та писав нею. Єрошенко активно зайнявся літературою — писав казки, оповідання, вірші, п’єси, нариси та публіцистику, які сьогодні вважають класикою у Японії.

Через фантастичних героїв, тварин і символи Єрошенко говорив про цілком реальні речі — свободу, справедливість, нерівність, війну та людське прагнення до щастя. Василь багато писав про людей, які опинилися на узбіччі суспільства, і про право кожної людини на освіту та гідне життя, незалежно від обставин та стану здоров’я.

Став популярним серед китайських читачів, а його казки переклав Лу Сінь  

У Японії Єрошенко прожив кілька років, а згодом вирушив далі — до Сіаму, нині Таїланду. Там він заснував школу для незрячих. Після цього перебрався до Бірми, сучасної М’янми. 

Коли в листопаді 1917 року він дізнався про революційні події, вирішив повернутися додому. Єрошенко поїхав до Індії, сподіваючись через неї дістатися батьківщини. У Калькутті британська влада взяла його під нагляд і не дозволила виїхати. Його утримували під домашнім арештом, підозрюючи у зв’язках із революційним рухом.

Після невдалих спроб виїхати додому Єрошенко вирушив до Китаю. Там він викладав есперанто, а також почав активно публікуватися як письменник. Його казку «Оповідки зів’ялого листочка» переклали китайською та надрукували в «Східному часописі». У 1923-му китайською мовою вийшла збірка «Казки Єрошенка», яку переклав відомий китайський письменник Лу Сінь.

Єрошенко став популярним серед китайських читачів. Він жив у будинку Лу Сіня та викладав у Пекінському університеті. Так його творчість, яка спочатку стала відомою в Японії, отримала нове життя в Китаї.

Відмовився працювати з НКВС та провів роки в ув’язненні 

У 1923 році Єрошенко все-таки зміг повернутися до СРСР. Там він працював перекладачем та продовжував займатися освітою незрячих людей.

Утім, у радянські часи міжнародний досвід Єрошенка міг стати не лише перевагою, а й причиною підозр. За даними деяких джерел, у 1929 році під час сталінського терору Єрошенка заарештували. Він провів п’ять років у таборі на Чукотці. Водночас цей період його біографії залишається суперечливим: дослідники наводять документи, за якими в середині 1930-х років Єрошенко опинився в Туркменістані, де працював із незрячими дітьми й очолював спеціальний дитбудинок.

У 1945-му він залишив Туркменістан і повернувся до викладацької роботи. Деякі джерела стверджують, що після цього Єрошенка знову заарештували через відмову працювати для народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), і він залишався під вартою до 1951 року.

За однією з версій, від нього вимагали прослуховувати співробітників японського посольства в Москві, за іншою — стежити за іноземцями. Єрошенко відмовився.

Творчий доробок важив приблизно три тонни — але його спалили 

У 1952-му Єрошенко повернувся до рідної Обухівки. Він тяжко хворів і знав, що часу йому залишилося небагато. Перед смертю письменник упорядкував свій архів і заповів його Товариству сліпих. Родичі виконали його волю: рукописи, листи, книжки та інші матеріали перевезли до Старого Оскола. Проте доробок вагою приблизно три тонни зберегти не вдалося. Після смерті Єрошенка у грудні 1952-го архів спалили — ймовірно, за наказом Сталіна.

Однак Єрошенко не зник — його твори продовжували видавати й перекладати. У 1969 році в Києві вийшла збірка «Квітка справедливості», а в 2004 та 2006 роках — «Казки та легенди». Його творчість досі досліджують, а історію життя зберігають у музейних та бібліотечних матеріалах України.