Від фронту до сцени: як ветерани перетворюють досвід у театральне мистецтво

У ніч на 20 березня Сили оборони України вразили аеродром «Енгельс» у Саратовській області росії. Унаслідок удару військові знищили 96 крилатих ракет повітряного базування.

Про це повідомили в Генштабі ЗСУ.

У Генштабі вказали, що ворог планував застосувати ці ракети для трьох атак України протягом березня-квітня 2025 року.

Над виконанням цього завдання працювали підрозділи Служби безпеки Україн, Сил спеціальних операцій ЗСУ у взаємодії з іншими складовими Сил оборони.

Раніше керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко зазначав, що на аеродромі росіяни втратили зокрема й ракети Х-101. Він додав, що на цьому об’єкті армія рф зберігає найбільше ракет, які використовує стратегічна авіація для ударів по Україні.

«Крім того, удари по місцях зберігання авіаційного пального привели до знищення значних його запасів, що негативно впливає на можливість російського агресора забезпечувати бойові дії»‚ — написали в Генштабі.

Нагадаємо, що українські військові знищили чотири гелікоптери в тилу росіян (ВІДЕО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка СБУ

Троє українських захисників — Андрій, Олександр і Михайло — втратили на війні кінцівки, але не дозволили обставинам визначати їхнє майбутнє. Вони прийняли виклик: на милицях і протезах здійснюють свої мрії, підкорюють вершини та здобувають перемоги. 

Ампфутбол, біг, альпінізм — для них не просто спорт, а відновлення, самореалізація та шанс показати іншим, що неможливого не існує. 

Андрій Герасимчук

Як усі хлопчаки, мріяв стати футболістом

Андрій втратив ліву ногу, наступивши на міну під час бойового завдання, — тоді, наприкінці жовтня 2022-го, його підрозділ брав участь у боях на Херсонщині. Спершу чоловіку ампутували нижню третину кінцівки, згодом було ще дві реампутації:

«У перші дні було складно. Я не знав, чим займатимусь, як буду забезпечувати сім’ю, але згодом зрозумів, що маю взяти себе в руки та якомога швидше відновитися. Я їм потрібен».

За півтора року Андрій пережив сім складних операцій, після кожної з яких йому довелось тривалий час відновлюватись. Одного дня, коли він перебував на реабілітації, до військових завітав український футболіст та екскапітан національної збірної Андрій П’ятов разом з командою. Спортсмени запропонували воїнам трохи розім’ятись і зіграти у футбол. Андрій розповідає, що вперше грав на милицях, втім, хисту до футболу, який так любив у дитинстві, не втратив.

«Перше тренування було складним, особливо на наступний день. Але мені сподобалося, це було щось нове для мене. Андрій П’ятов мене надихнув і запропонував доєднатися до команди «Шахтар Сталеві». У мене не було жодних сумнівів: спорт — це те, що допоможе швидше відновитись як фізично, так і морально».  

Андрій Герасимчук грає у футбол. Фото: ФК «Шахтар»

Зараз чоловік увійшов до складу збірної ліги «Дужі» й незабаром поїде виборювати перемогу в збірної Бельгії з ампфутболу. Андрій каже, що ніколи б не міг подумати, що після поранення, граючи однією ногою, здійснить свою дитячу мрію:

«Як усі хлопчаки, я мріяв стати футболістом — моїм прикладом був Андрій Шевченко. І ось тепер маю змогу розвиватися, грати з командами інших країн, здобувати кубки. Моя сім’я підтримує мене, адже бачить, наскільки я люблю цей спорт і як він мене мотивує».

Воїн переконаний, що кожному ветерану та ветеранці, які втратили кінцівку або пережили важке поранення, необхідно знайти мотивацію жити далі, а спорт може стати чудовим стимулом для відновлення. 

Олександр Ковальчук

На першому тренуванні було й складно, і смішно

Олександр отримав поранення в Серебрянському лісі, що на Луганщині. Його підрозділ того дня відбивав ворожий штурм. Воїн оступився й став на частину касетного снаряду, я якому залишилась бойова частина.

«Відірвало п’ятку. Лікарі намагалися врятувати ногу, втім, нічого не вдалось — її частину ампутували. Я розумів, що зі мною може таке трапитись, коли йшов воювати. Усвідомлював, що життя не закінчується. Тоді поставив собі за мету навчитися бігати, плавати, стрибати на протезі».

Після протезування Олександру також запропонували доєднатися до команди з ампфутболу «Шахтар Сталеві». Він розповідає, що спершу поставився до цієї пропозиції скептично, але згодом наважився на перше тренування:

«У команді — такі ж хлопці з ампутаціями, як у мене, а то й складнішими. Теж військові, які пройшли складні бої та пережили непростий досвід. На першому тренуванні було й складно, і смішно: ми на милицях, ніхто не вміє грати, хтось біжить не туди, хтось падає. Та за кілька тренувань ми перетворились у згуртовану дружню команду».

Олександр Ковальчук під час тренування. Фото: ФК «Шахтар»

Своє життя без спорту чоловік уже не уявляє — для нього це спосіб фізичного відновлення та психологічної реабілітації. Олександр мріє, аби ампфутбол ставав дедалі популярнішим серед людей з травмами й ампутаціями, щоб утворювались нові команди й були спортивні можливості для ветеранів.  

«Спорт відволікає від поганих думок про те, що з тобою щось не так. Ти граєш і не зважаєш на навколишнє середовище, тобто це допомагає триматися в цьому світі».

Михайло Матвіїв

Підкорив Кіліманджаро, бо українці ніколи не здаються

Михайло втратив кінцівку під час бойового завдання на Донеччині. Тоді він у складі підрозділу спецпризначення зачищав територію, на якій до цього перебували росіяни, і наступив на протипіхотну міну. Внаслідок вибуху воїн втратив ліву ногу:

«Я одразу прийняв ситуацію. Не думав про те, як житиму далі. Я знав, що відновлюсь, займатимусь спортом, як і до цього, та був переконаний, що все зможу, адже це не найгірше, що зі мною могло трапитись. Нога не відросте — треба адаптуватися до нових умов життя».

Перед ним вже був успішний приклад реабілітації — у соцмережах він стежив за іншим воїном з ампутацією Романом, який його надихав. Роман займався альпінізмом, ходив у піші походи гірськими схилами та продовжував активно тренуватися. Цей чоловік демонстрував, що життя з ампутацією триває і може бути активним, яскравим та щасливим. Тож під час лікування в шпиталі у Михайла з’явилася мета підкорити найвищу гору Африки Кіліманджаро.

«Я перебував у шпиталі, нічим не займався, був ослаблений. Якось вирішив піти на спортмайданчик на території, аби хоч трохи розім’яти тіло. Ледь до нього дійшов — на милицях, по ожеледиці. Це було моє перше тренування в підготовці до Кіліманджаро».

За кілька місяців реабілітації він знов активно тренувався: біг, силові навантаження, регулярні підйоми на вершини різної висоти. До запланованого сходження Михайло готувався лише три місяці — після Чорногірського хребта вирішив, що готовий підкорити Кіліманджаро:

«Гадав, це буде набагато легше. Після висоти 3 тисячі метрів у мене почався головний біль, і з кожним метром він сильнішав. Ускладнення були й через протез: за будь-якої перешкоди на шляху, до прикладу, великий камінь, доводилось зупинятись на 3–4 хвилини, щоб відновити дихання».

Попри труднощі, чоловіку таки вдалося здійснити свою мрію — він піднявся на 6 тисяч метрів.

«Я прагнув показати світові, що українці — це народ із сильним характером і духом, який ніколи не здається. Хотів змотивувати інших хлопців і дівчат рухатись вперед, робити те, що вони люблять, і вірити в себе. Життя триває, і все залежить лише від того, як ти прагнеш його прожити».

Михайло Матвіїв та інші ветерани під час підготовки до сходження. Фото: «Рух заради майбутнього»

Читайте також: Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро

Зараз Михайло займається боксом, освоїв вейкборд і сноуборд. У його планах — спробувати себе в якомога більшій кількості нових видів спорту.

Рух заради майбутнього

Андрій, Олександр і Михайло — це не просто приклади мужності та сили духу, а й доказ того, що справжня перемога полягає не лише у відновленні фізичної форми, а й у здатності збудувати своє життя заново. 

Аби надихати ветеранів на відновлення, бренд Traumeel S GEL («Траумель С Гель») започаткував ініціативу «Рух заради майбутнього», яка спрямована мотивувати ветеранів і цивільних з травмами та ампутаціями вести активний спосіб життя й займатися спортом. 

До цього руху долучилася й команда з ампфутболу «Шахтар Сталеві». Її гравці щодня доводять, що життя після поранення триває і може бути активним. Це показують також ті, хто випробовує свої сили в боксі, плаванні, велоспорті, легкій атлетиці чи паверліфтингу. 

Українські інженери створили безпілотний авіаційний комплекс «Хижий птах». Міністерство оборони України кодифікувало цей БпАК та дозволило використовувати його у Силах оборони.

Про це повідомили в Міноборони.

У відомстві вказують, що розробку створювали з урахуванням досвіду застосування дронів у бойових діях. Безпілотник ефективно знищує бронетехніку та укріплені вогневі позиції ворога. Також «Хижий птах» має підвищену стійкість до роботи під дією ворожих засобів РЕБ.

Читайте також: ГУР розпочало власне виробництво дронів на оптоволокні (ВІДЕО)

Фахівці розробили БпАК з рамами різних типорозмірів. Бойового навантаження, яке можуть нести дрони, вистачає для ураження такої техніки:

• танк;
• бронетранспортер;
• самохідна артилерійська установка;
• укріплений бліндаж тощо.

У міністерстві додали, що ці безпілотники можуть працювати за різної погоди і вдень, і вночі.

Нагадаємо, що Федоров розповів про особливості секретного українського дрона «Катран».

Фото обкладинки: сайт Міноборони