«Це ремесло мене рятує». Майстриня з прифронтового села на Дніпропетровщині вчить дітей сіномотанню та допомагає ЗСУ

Мешканка села Росішки Ірина Северин побачила сіно, та їй подумалося, що з нього може вийти щось красиве. Так і сталося, хоча вмінню передувало багато невдач і поколоті руки.

Доки триває війна, плани про успішний бізнес майстриня поставила на паузу. Як передає свій досвід дітям та навіть створила власний волонтерський рух, Ірина розповідає для ШоТам. 

Ірина Северин

майстриня, працює у техніках сіномотання та сіноплетіння, засновниця дитячо-молодіжного волонтерського руху «Сіно-craft об’єднує!».

Ми – біля фронту, працювати ніде

Я мешкаю у невеличкому селі Росішки у Петропавлівській територіальній громаді, що на Дніпропетровщині. Лінія фронту дуже близько. Від нас однакова відстань як до Дніпра, так і до Донецька. Але, дякувати Богу, ми у глибинці, то в нас тихенько.

У Росішках до війни було кілька сотень жителів, але торік приїхало багато переселенців. Люди є, а роботи – немає. Здебільшого тут працюють аграрії-одноосібники. Іншого бізнесу як такого тут годі й шукати.

Я працювала директоркою будинку культури, а два роки тому у мене закінчився контракт. Рік я була «на біржі», і лише цього року мене взяли на віддалену роботу у Будинку творчості дітей та юнацтва Петропавлівської селищної ради. Працюю керівницею вокального гуртка, а також сіноплетіння та сіномотання.

Ірина працює керівницею вокального гуртка, а також сіноплетіння та сіномотання. Фото: ШоТам.

Нове ремесло допомогло пережити горе

Коли я очолювала будинок культури, ми з дітками щороку їздили на різні фестивалі та ярмарки. 12 липня у Петропавлівці завжди святкують День Петра і Павла, влаштовують виставку. Майстри возять свої вироби: вишивки, якусь випічку, ще щось. Пригадую, як років шість тому напередодні цього дня я подумала, що хочу привезти щось незвичне. Що саме – ідей ще не було.

У нас є корова, зветься Ромашка. Памʼятаю, я йшла і побачила сіно. Щось я задивилася, та й, думаю, зайду в інтернет гляну, чи можна з нього щось зробити. І що? Побачила, що з цього, виявляється, творять дива.

Я спробувала. Перший виріб у мене вийшов дуже кривий і косий. Ох, як я тоді руки поколола, порізала. Але це був перший досвід. А відтоді я, багато попрактикувавшись, стала досвідченою майстринею.

Це ремесло мене рятує. Торік, 24 березня, наша родина пережила велике горе – у Харкові загинув мій молодший син Павло. Йому було 30 років. За життя він дуже захоплювався тим, чим я займаюся. Я продовжую це робити заради памʼяті про нього.

Я розробила план, як перетворити навички на дохід

Працюю у двох техніках: сіноплетіння та сіномотання. Завдяки першій зазвичай створюють екопосуд. Сіно складається у пучечки, потім вони змотуються та зшиваються джгутовою ниткою і циганською голкою. А ось сіномотання – це робота зі швейними нитками. Для неї потрібно мʼяке сіно, без довгих стебелів, яке обмотується нитками. З цього можна створювати різні вироби, переважно – дитячі іграшки та сувеніри.

Ірина робить дитячі іграшки та сувеніри. Фото: ШоТам.

Чотири роки тому я навчалася в онлайн-школі «Майстерня», і ми тоді досліджували, чи є ще на близьких до моєї територіях інші майстри, які працюють у цих техніках. Зʼясувалося, що здебільшого це розвинуто на Заході України. Дуже мало фахівців у наших краях.

Ще під час навчання я розробила бізнес-план, як перетворити свої навички на дохід. Чудово, що я знайшла можливість підприємництва навіть тут, у прифронтовому селі. Однак, на жаль, через повномасштабну війну наразі довелося поставити мрії про заробітки на паузу. Зараз усі зусилля, як і в інших українців, спрямовані на волонтерство та допомогу ЗСУ. От переможемо – і розвиватиму бізнес, допомагатиму економіці країни.

Не очікувала, що багато дітей прийдуть на заняття

Коли я вже набралася досвіду, вирішила поділитися ним із дітьми. Подумала, що для них важливо зараз відволікатися, не думати про війну. Я вирішила сходити на дитячий майданчик та запропонувати діткам щось типу гуртка. Звісно, подзвонила ще батькам охочих, розповіла, чому я навчатиму їхніх донечок і синочків.

У день, коли мало бути перше заняття, я чомусь думала, що ніхто не прийде, і я буду і далі сама працювати у своїй майстерні. Але ж ні: прийшли, здається, 17 діток. Я була дуже здивована. Памʼятаю, сказала: «Ой, а я ниток взяла небагато. Давайте спочатку подивитеся». Чимало тих, хто тоді прийшов, займаються у мене і досі.

На перше заняття до гуртка із сіномотання прийшло 17 дітей. Фото: ШоТам.

Діти починали з того, що обмотували сіном сердечка з картону. Потім вони вже почали робити без картонки. Відтак я навчила їх виготовляти пташок, котиків, зайчиків, когось там ще. Вони вже стільки всього намотали, що я не встигаю їх доробляти. Дітки, буває, кажуть: «Бо, яке в нас воно криве вийшло». А я їх заспокоюю: «Не хвилюйтеся, я удосконалю, зроблю гарно. Наступного разу принесу і покажу». І в них потім подив, бо не впізнають своїх звірят.

Особливо дітям подобається прикрашати обмотані фігурки. Я приношу для них окуляри та носики, які вони приклеюють, тканину для спідничок тощо. А ще вони робили обереги для дому: великих сов, у лапки яких укладали по три колоски пшениці. Одна дівчинка сказала: «У моєї мами завтра день народження, я їй подарую». А друга вирішила віддати сестрі, яка нещодавно вийшла заміж.

Читайте також: «Ми готуємо покоління, яке змінить країну». Захисниця з Хмельниччини відкрила військово-патріотичний клуб для молоді. Як це працює

Діткам – розвага, армії – гроші

Дітей на гуртку ставало більше, і я вирішила організувати молодіжний волонтерський рух. Довго думала над назвою і зрештою зупинилася на «Сіно-craft об’єднує!». І цей рух справді поєднав діток із нашого села та переселенців.

У межах руху ми безкоштовно проводимо майстер-класи, які дозволяють познайомити з технікою сіномотання і дорослих. Водночас є обовʼязкова умова – придбати вироби, зроблені дітьми. Усі кошти ми передаємо на ЗСУ. Це, до речі, факт, який найбільше надихає і мотивує юних майстрів і майстринь.

Кошти ми вже передавали благодійній організації «В єдності наша сила», а ще місцевим волонтерам у Петропавлівці. Зараз у нас назбиралася тисяча гривень із продажів. Коли ми її передамо, загальна сума внеску на армію становитиме 4480 гривень.

А ще ми виготовляємо сувеніри на продаж. Деякі з них навіть поїхали до Польщі. Я возила на виставку свої вироби, то великі рідко купують, а ось маленькі мають чималий попит. Найбільше людям подобаються сердечка та пташки, прикрашені жовто-блакитними стрічками, на яких написано «ЗСУ».

Дітки, звісно, були дуже здивовані, коли побачили ціни на їхню роботу. Але це нормально. Ще коли я навчалася у тій «Майстерні», нам говорили: «Ручна робота дуже дорога. Не знецінюйте свою працю».

Найбільше люди купують вироби, прикрашені жовто-блакитними стрічками та з написом «ЗСУ». Фото: ШоТам.

Сіно – матеріал не вічний

Вироби з часом втрачають форму, особливо якщо зроблені неправильно. У дітей бракує сил, щоб добряче натягнути нитку. Але я всі їх доробляю, щоб вироби простояли роками. У мене самої є роботи, яким уже по шість років. Загалом якісно зроблені вироби технікою сіноплетіння точно простоять приблизно пʼять років, а сіномотання – трішки менше.

Колись ми їздили в Петриківку на виставку, і я возила свого великого бичка з сіна. У мене люди тоді запитали, скільки він витримає, якщо стоятиме на подвір’ї. Ось тоді я не знала відповіді, бо не мала такого досвіду. А тепер можу впевнено сказати, що сплетений він зберігатиме свій вигляд приблизно два з половиною роки, а змотаний – десь рік чи півтора.

Серед мрій – «Сіноленд» і наметовий парк

У мене дуже багато мрій. Найбільша – відкрити парк «Сіноленд», щоб розвивати зелений туризм. Там не просто стоятимуть фігурки, а з ними можна буде взаємодіяти. Якщо це кінь, то дитина зверху зможе посидіти, з сіна можна буде зробити лабіринт. Це буде особливо цікаво мандрівникам, які до нас приїжджатимуть.

Туристам, звісно ж, треба буде десь зупинятися. І в цьому контексті я мрію відкрити готель із невеликими будиночками із сіна. Це буде щось схоже на намети, у яких навіть матраци та подушки будуть із сіном усередині.

Наразі продовжую працювати з дітками, розвивати їхні навички. Бог забрав у нас рідну дитину, а натомість дав можливість працювати з іншими. Тому передавати їм знання я вважаю за покликання.