Зі старої котельні у безпечне укриття: завдяки ініціативі батьків та вчителів на Черкащині діти знову вчаться у стінах ліцею 

Донедавна в Україні було понад 200 вулиць імені російського письменника Горького… Але жодної на честь його однолітки — української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської. Чию доньку вбили совєти, а її замучили за те, що вона боролася з їхньою брехнею та будувала вільну Україну. Сьогодні в Україні 3 вулиці названі імʼям Старицької, про яку ми маємо знати більше.

ШоТам разом з проєктом «Стріткод» розповідає про людей, на честь яких названі наші вулиці.

Історія письменниці

Людмила Старицька-Черняхівська народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Її батько — письменник Михайло Старицький, а мати Софія — рідна сестра композитора Миколи Лисенка.

У русифікованому Києві саме батьки прищепили Людмилі любов до української мови. Дівчина з дитинства складала вірші та казки, вивчала німецьку мову й історію. У школі подружилася з Лесею Українкою, яка згодом підштовхнула її перекладати тексти на українську. З 20 років перекладала твори світових авторів з німецької та російської в літературному гуртку «Плеяда».

Одружилася з лікарем-гістологом Олександром Черняхівським — родичем Михайла Грушевського. У 32 роки в них народилася донька Вероніка, яка теж стала поетесою та перекладачкою. Людмила стала співавторкою багатьох творів батька. Разом вони написали трилогію «Богдан Хмельницький».

Головна тема її творів — історична правда про Україну без перекручених московією фактів. Найяскравіші твори Людмили – «Жива могила», «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Розбійник Кармелюк».

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Громадська діальність

1908 року Старицька стала членкинею Товариства Українських Поступовців — координаційного центру українських сил. Їздила до Сибіру, щоб організувати комітет допомоги українським полоненим і переселенцям.

У Першу світову працювала в шпиталі сестрою милосердя. Там навчала поранених української мови й історії. Таким чином Людмила готувала військо до Української революції. У 1917 році з падінням царату Старицька стала однією з засновниць Української Центральної Ради.

Розвиток культури

У ті часи Людмила зосередилась на розвитку українського кінематографа. Організувала кінематографічну секцію при УЦР, писала сценарії, займалася зйомками фільмів. Після поразки Української революції постало питання про еміграцію, – але Людмила залишилася в Києві.

Жінка продовжувала писати й організувала вдома літературний салон для письменників.

Початок репресій

1930 року її разом з чоловіком заарештували за нібито приналежність до Союзу визволення України. Судовий процес відбувався в Харкові в оперному театрі, й квитки на нього видавали, як на виставу.

Подружжя засудили до 5 років позбавлення волі, але влада продемонструвала «милосердя». Вирок замінили на умовний і вислали родину до Сталіно, де Людмила займалася перекладами.

У 1936 році подружжя повернулося до Києва, але за 2 роки на них чекав новий удар від більшовиків. Доньку Вероніку звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. Вона була дружиною німецькою банкіра, прожила з ним лише рік, але це стало приводом для затримання.

Вероніку розстріляли в Києві того ж року, коли винесли вирок. А до того на допитах НКВДисти над нею знущалися та катували. Людмилі про вбивство доньки не сказали, натомість збрехали, що відправили Вероніку в заслання. Людмила їздила до Сибіру та шукала свою Рону. Писала листи до сталіна, ворошилова, калініна.

У цей же час важко захворів згорьований чоловік Старицької та через рік помер. Людмила жила разом із сестрою в Києві до 1941 року, поки в її двері знову не постукали НКВДисти.

Смертельний вирок

Вчинили обшук, звинуватили в українському націоналізмі й антирадянській діяльності. Уже літніх сестер під конвоєм відправили «телячим» вагоном до Казахстану. 73-літня письменниця померла в дорозі. Конвоїри просто викинули мертву з вагона. Вона так і не дізналась, що сталося з її донькою…

А точна дата й місце смерті самої Старицької досі невідомі. У 2000 році в Україні вийшла перша збірка Людмили Старицької-Черняхівської «Вибрані твори».

Памʼять

Сьогодні в Києві, Черкасах і селі Лящівка на Черкащині є вулиці на її честь. Щоб про письменницю знали більше людей, проєкт «Стріткод» готує особливу табличку на її вулиці в Києві. Відсканувавши QR-код, ви знайдете цікаві та важливі факти про видатну українку Людмилу Старицьку.

Дізнавайтеся про Людмилу Старицьку-Черняхівську, яка вірила в Україну до останнього подиху!

Нагадаємо, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Також ми повідомляли, що стали відомі найпопулярніші вакансії в ЗСУ: кого шукають найбільше.

У Сумах стартував інформаційно-аналітичний проєкт “Спектри”, до якого можуть долучитися ветерани та цивільні особи. “Спектри” надає учасникам корисні ресурси, інформацію та аналітичну підтримку, сприяючи успішній інтеграції ветеранів у цивільне життя.

“Спектри” — це спільний інформаційно-аналітичний проєкт Українського ветеранського фонду та онлайн-медіа, який створено для підтримки ветеранів.

Читати також: Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі

Метою проєкту є надання платформи для обміну досвідом та ідеями, що допоможуть ветеранам реінтегруватися у цивільне життя. “Спектри” прагне створити місток між ветеранами та суспільством через серію глибоких інтерв’ю, освітній контент, майстеркласи та інтерактивні сесії.

Кожна програма матиме свою унікальну тему та спікера, а гості разом з ведучими обговорюватимуть права, можливості, психологічну підтримку, реадаптацію, а також болючі питання та прагнення ветеранів.

Програма виходитиме щовівторка о 18:00 на YouTube-каналі “Мілітарний”.

Перший випуск доступний за посиланням.

Нагадаємо, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).

Також ми повідомляли, що українську молодь звуть доєднатися до освітньої програми від Ajax Systems.

Фото: Спектри

“У Ворохту привезли сиріт. Можливо, хтось хоче усиновити? Розкиньте по групах”. Цей пост навесні 2022 року миттєво розлетівся мережами, а в тисячних репостах стали поширювати чутки про загибель батьків усіх цих дітей.

Щоправда, 100 малюків з будинків дитини Харківщини тоді просто евакуювали в більш безпечне місце — до одного з санаторіїв Ворохти. Діти не потребували усиновлення. І тоді волонтери, місцева влада та дотичні організації, в одній з яких працює героїня нового випуску проєкту «Мій персональний фейк» Юлія, почали розвінчувати цю маніпуляцію на найчутливішій темі дітей.

Хто та для чого міг поширювати таку маніпуляцію та яка небезпека часом може критися в панічних закликах «зробити добру справу»?

Це черговий випуск проєкту «Мій персональний фейк», мета якого — захистити українців від негативного впливу дезінформації.

З чого почалась історія

Як лісова пожежа, у соцмережах поширився пост про те, що до Ворохти привезли 45 дітей, чий батьки загинули, і діти потребують термінового усиновлення.

Мене звати Юлія Бігліцова, я колишня журналістка, а зараз комунікаційна директорка. Ми в агенції безпосередньо зі службами у справах дітей не пов’язані, але зі службами пов’язані наші клієнти.

Про фейки та маніпуляції

Будь-які дописи в інтернеті, пов’язані з дітьми, які мають таку яскраво виражену емоційність, які спонукають до миттєвої дії, вони всі можуть на перших порах трактуватися як фейк. Фейки та маніпуляції виводять людей на емоції та збирають лайки. Але водночас можуть підступно красти спокій, дорогоцінний час та навіть близьких.

Це зброя шахраїв і пропагандистів, яка допомагає їм впливати на ваші рішення і переконання. Фейк про дітей з Ворохти дуже цікавий.

Читати також: В київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток

Розбір фейку

Ця історія почала ширитися навесні 2022 року. Як лісова пожежа, у соцмережах поширився пост про те, що до Ворохти привезли 45 дітей, чиї батьки загинули, і діти потребують термінового усиновлення, опіки.

Хтось сердобольний дізнався цю інформацію, що дітей привезли, перекрутив її, додав заклик розібрати дітей усиновити, якимось чином прилаштувати, і ця інформація пішла по соцмережах. Я бачила один із постів, який ширили, там десь понад півтори тисячі тільки репостів, не говорячи вже про лайки, коментарі, реакції і так далі. По факту було наступне. Привезли дітей, їх було не 45, а 100. Але ці діти не потребували усиновлення чи опіки. Цих дітей просто туди привезли до санаторію. За великим рахунком на той момент усиновлення і не було можливим.

Причини виникнення

У нас українці дуже емпатичні. Насправді, такі дописи виникають, як правило, в трьох ситуаціях.

Перша ситуація – це абсолютно штучно сконструйована історія російським ІПСО. Росіяни відстежують емоційні теми, які, в принципі, підбурюють до певних дій українське суспільство. Ці теми беруть, додають до правди брехні і запускають їх в інформаційний простір.

Що робити зараз тим, хто хоче допомогти дітям, які залишилися без батьків? Можна або звернутися до місцевої служби у справах дітей. Там завжди зорієнтують, яка потрібна допомога, кому потрібна допомога. Можна зареєструватися у чат-боті “Дитина не сама”.

Головна порада – мати холодну голову. Дуже багато помилок, зокрема і пов’язаних з репостом фейків, ми робимо тоді, коли схвильовані, тоді, коли засмучені, тоді, коли розгнівані. А фейки дуже часто саме працюють на те, щоб спровокувати ці емоції. Тому, коли ми бачимо будь-яку інформацію, яка підбурює нас до дії, нам треба охолонути. Взяти невелику паузу, годину, дві години до наступного дня, проаналізувати ту інформацію.

Нагадаємо, що українську молодь звуть доєднатися до освітньої програми від Ajax Systems.

Також ми повідомляли, як курсантка ВМС бореться зі стереотипами про жінок в армії.