«Це ніби детектив, але з кількома сюжетами». Як дослідити історію своєї родини? Розповідає генеалог Ігор Розкладай

Ким були ваші прадіди та прабабусі? А якщо зануритися в історію родини ще глибше та дослідити інших предків? Де вони народилися, чим займалися, що сталося з ними під час світових війн. Звісно, це може звучати вкрай амбіційно та фантастично, але водночас – цілком реально. 

Це доводить дослідник Ігор Розкладай, який вже понад 15 років вивчає історію родинного дерева та допомагає іншим українцям знайти своїх пращурів. За цей час йому вдалося відшукати потенційних родичів не лише в Україні, а й у США, Чехії та Польщі. А старий знайомий генеалога й взагалі виявився восьмиюрідним дядьком. Як це – по крихтах вивчати свій родовід – Ігор розповів команді ШоТам.

Ігор Розкладай

заступник директора Центру демократії та верховенства права, експерт з медійного права

генеалог, засновник спільноти UAGenealogy 

У нашій родині дуже мало знали про предків – із цього все й почалося

Уперше дізнатися історію свого роду мені захотілось ще в початкові школі, десь в другому класі. Я мріяв побачити наше родинне дерево, і мама намалювала його. Однак воно було дуже куце – кілька поколінь, імена прапрадідів і все. Ніхто точно не міг сказати, звідки походили наші предки, ми знали хіба що про коріння з Києва та Фастова. Власне, саме тоді перший черв’ячок допитливості засів десь дуже глибоко в мені і просто чекав свого часу. 

Найбільше мені хотілося розпитати про все прабабусю, адже ще малим я бачив у її світлиці старезні світлини, які вже тоді заворожували мене. Але, на жаль, 2001 року вона померла, і я так і не встиг. Пригадую, як вона розповідала різні цікавинки про минувщину на кшталт спроб очистити мову в дусі «залізяку на пузяку» історії, але якихось справді важливих речей про неї я так і не встиг почути. Згодом хотів поспілкуватись про наших предків із дідусем, але 2006 року він також помер. І вже перші свідчення я збирав від двоюрідних родичів.

Приблизно в той самий час ми на роботі розпочали адвокацію змін інформаційного законодавства і почали тестувати, як працював механізм інформаційних запитів, який, до речі, існував ще з 1992 року. Так смерті рідних людей та робота переплелися: я надіслав запит до Центрального державного історичного архіву Києва, аби дізнатись, коли саме народилась прабабуся. Отримавши відповідь, я був дещо шокований. Виявилося, що звичні нам дати днів народжень прабабусі та прадіда були неправильними. Це і стало початком дослідження мого роду.

Виявилося, що родинне коріння сягає 1710 року

Ніхто з родичів не міг достеменно пояснити, звідки походив інший прадід. На щастя, тоді ще була жива моя двоюрідна прабабуся, тож мені вдалося дізнатися, що її батьки, а відповідно і вірогідно, що й мій прадід, народилися на Підляшші. Після цього подав запити до архівів та виявив, що прадід народився у Більську-Підляському (тоді – Гродненська губернія російської імперії, нині – Підляське воєводство в Польщі – прим.). Тобто перші документи про свій рід я отримав ще 2007 року, а потім почав шукати родичів із польських теренів.

Через науковий форум мені вдалося знайти місцевого дослідника та встановити, що моє коріння в Підляшші сягає щонайменше 1710-х рр. Утім під час Першої світової війни половина міста виїхала у т.зв. «Біженство», тож частина наших далеких родичів розкидана по різних теренах, а хтось дуже далекий нині живе і в Києві

Другим етапом стало дослідження Холмщини, з якої, власне, й походить моє прізвище. Ще в 2010 році ми з дідусем примудрилися навіть відвідали його рідне містечко, знайти місце, де був дім, подивитися на школи, у які він ходив.

Документальне дослідження Холмщини почалося з Люблінського і Замойського архівів, де я замовляв сканування метричних документів. Однією з моїх мотивацій було дослідити походження нашого прізвища. Ще на першому курсі Києво-Могилянської академії в межах завдання з української мови я дізнався, що група прізвищ на «-ай» має козацьке, тюркське або й геть невстановлене коріння. Це прізвище доволі рідкісне – у світі налічується всього 50-60 носіїв, і з більшістю я вже контактував. Мені навіть вдалось реконструювати весь родовід саме за прізвищем, хоча у метриках було чимало неточностей. Крім того, я контактував зі своїми однофамільцями з України, Польщі і навіть Франції, і всі вони фактично виявилися моїми родичами. 

Точно походження мого прізвища залишається загадкою донині. Порівнявши збіги за ДНК та проаналізувавши архівні документи, я припустив, що воно походить з теренів Словенського Раю чи Високих Татр. Але довести цю теорію поки не можу – збереженість греко-католицьких книг Холмщини, як правило, закінчується на рівні 1810-26 рр., тому залишається сподіватися, що колись вдасться знайти додаткові джерела.

Потенційні родичі можуть знайтися не лише в Україні

Із появою цифрових копій архівних документів вивчати історію родини стало легше. Далі я навчився працювати з порталом  FamilySearch – міжнародною некомерційною організацією, що понад 70 років копіює генеалогічні джерела по всьому світу і фактично допомагає людям досліджувати сімейну історію. Також у хід пішли численні онлайн-бібліотеки, форуми чи навіть оцифровані мапи на кшталт цієї. Паралельно багато уваги приділяв пошуку інформації про Київ та Фастів. 

А в 2012 році здав свій перший ДНК-тест в американську приватну компанію Family Tree DNA. Були цікаві збіги, я навіть познайомився з людьми, які потенційно могли б бути далекими родичами. Зокрема, з чехом та американською вченою. Саме вона торік викликалась допомогти київському зоопарку – генеалогія має несподівані прояви. Проте мітохондріальне ДНК доволі повільне в плані мутації, а отже, повністю довести спорідненість лише за mtDNA практично неможливо.

Однак упродовж останніх років мені вдалось документально довести три ДНК-збіги. Із нововиявленим родичем нам вдалося знайти спільного предка на Холмщині, а він сам навіть їздив на місцевий цвинтар і знайшов дивом збережені могили предків.

Далеким родичем може виявитись навіть старий знайомий

Цікаво, що родичами можуть бути навіть близькі знайомі. Наприклад, я вже з десяток років знав медіаюриста Ukraїner Сашка, а виявилось, що нас поєднує не лише сфера професійних інтересів, а й гени. На наше здивування, він виявився моїм восьмиюрідним дядьком. Найцікавіший збіг по ДНК-тесту у мене стався з поляком, який був правнуком сестри мого прапрадіда. Від нього я отримав копії фотографій і документів. І саме цей збіг спонукав знайти ще одну пані, яка виявилася онукою ще одного брата з цієї родини. Так понад століття потому знайшлися нащадки родини, яку розділила Велика Війна.

Читайте також: «Години крові, болю та єднання». Як це – рятувати людей зі зруйнованого ракетним ударом будинку. Історія Антона Зіміна з Дніпра

Проте іноді дослідження заходять в глухий кут через відсутність джерельної бази – під час війн архівні документи часто вивозили, вони горіли або їх використовували для утилітарних цілей п’яні більшовики. Можливо, по цій гілці родоводу мені не вдасться більше нічого віднайти. Проте у всіх генеалогів є мрія про «закопаний бідон» – що раптом в якомусь архіві чи музеї чи навіть на чиємусь горищі знайдеться документ, який допоможе в дослідженнях. Як це можливо? Скажімо, у Польщі далеко не всі метричні книги передавали до архівів, значна частина й досі зберігається в парафіях. Мені точно відомо щонайменше про одну таку парафію. Тому щиро сподіваюсь, що там може зберігатися інформація і про мою родину.

Дослідив вже 10 колін родинного дерева

Взагалі сьогодні шукати інформацію значно легше, адже архіви займаються оцифруванням документів. Завдяки FamilySearch я маю метричні книги по Фастову і Києву: від кінця 18 століття і до 1917 року. Але є регіони, зокрема Чернігівщина, з великими прогалинами в джерелах. Це може бути «діра» і в 10, і навіть у 70 років. Така сама ситуація на Полтавщині, адже тамтешній архів найбільше постраждав під час Другої світової – фонди збереглися лише на 30%. 

Найдавніші предки, яких мені вдалося знайти, походять з Білгорайщини в Польщі. Згідно з архівними матеріалами, вони народились 1701-1702 року. У Києві за сповідальними розписами 1745 року я знайшов найдавніших із відомих мені предків, які були представниками трьох київських цехів – перепечайників (пригадуєте знамениту Київську перепічку?), шевців і ткачів. Ще маю заможний рід предків з Рави-Руської. А на Підляшші знайшов інформацію про предків, починаючи з 1710 року. Наразі я дослідив у середньому 10 колін свого родинного дерева. Звісно, знайти можна й більше, проте справа в збереженості документів і часі на роботу зі вторинними джерелами.

Сімейні світлини, метрики, кадастри та кладовища

Починати дослідження родоводу потрібно з власного родинного архіву. Мені пощастило, що мама зберегла свого часу альбоми з родинними світлинами. Серед них знайшлося фото маленької прабабусі з сім’єю, зроблене приблизно 1914 року. Разом із іншою світлиною, знайденою у родичів, можна повністю побачити, яким був склад родини. Ще одне цінне фото із прадідом у формі з військовими нагородами мені колись подарувала тітка. Від фахівців я дізнався, що прадідусь був вайсхмайстром галицького уланського полку австро-угорської армії. Тож якщо світлина була якісно зроблена і збереглася, можна дізнатись дійсно багато. Звісно, цінними є й підписи на звороті – з сучасними цифровими гігабайтами майбутнім дослідникам явно пощастить не так. 

Ще одним цікавим джерелом для мене стало кладовище, де я знайшов фото прапрадіда та прапрабабусі. Їхніх світлин не було вдома, але завдяки могилі я точно знаю, як вони виглядали.

Більшість документів, з яких можна взяти потрібну інформацію, – це метричні книги, в яких фіксували основну інформацію про парафіян. Значний масив метричних книг уже оцифровано і доступно або на сайті FamilySearch, або на сайтах відповідних обласних й історичних архівів. Якщо певної метрики немає, варто перевірити, чи вона взагалі існує. А тоді можна звернутися до цього архіву із запитом про сканування документів та працювати з ними, коли зручно. 

Дуже цікаво було працювати з львівськими джерелами – кадастровими документами, з яких можна дізнатись про розміщення будинків та кількість землі. Тобто не лише створити родинне дерево, а й з’ясувати, чим займались предки. Так я знайшов одну цікаву річ: поруч із прізвищем предка було вказано прізвисько «возний». Це мікс посад судового охоронця, розпорядника та секретаря. Цікаво це дослідити і дізнатися, звідки воно взялось насправді. Можливо, предок дійсно працював у суді – хтозна.

До того ж варто спілкуватись з родичами, у яких могли зберегтися родинні світлини. Це як в детективі – по частинах можна зібрати історію. За фотографіями я зміг, наприклад, знайти й підтвердити, яку посаду займав предок на залізниці. Не менш цінною для мене стала історія прадіда, який був змушений написати автобіографію у фільтраційному таборі «Смерш» про своє перебування в нацистському полоні.

Аби дослідити родовід, не обов’язково виходити з квартири

Найбільше в цій роботі мені допомагає ресурс FamilySearch, що має велику кількість оцифрованих архівних документів. Однак якщо у вас є предки, які емігрували в США, то корисним буде ще один сайт – Libertyellisfoundation. Там можна знайти інформацію про емігрантів у США, що прибували через порт Нью-Йорка. І саме завдяки цьому ресурсу я відшукав сліди ще однієї родинної гілки. 

Крім того, є багато корисних польських ресурсів. Наприклад, індексований географічний словник Королівства Польського, де можна відшукати інформацію про населені пункти та кількість мешканців у ХІХ столітті. 

Ще раджу дослідити інформацію на ресурсі Меморіалу «Бабин Яр», який спільно з Київським обласним архівом, архівом м. Київ, ЦДАВО і ЦДАГО оцифрував документи, зокрема ті, що стосуються нацистської окупації. І, звісно, чимало різної інформації зберігається просто в інтернеті, головне – мати час та бажання досліджувати.

Знайшли щось важливе? Зробіть цифрову копію

Я маю платну підписку на спеціалізованому сервісі пошуку родичів MyHeritage, де зберігаю своє родинне дерево. Але додатково маю копії на фізичних носіях. Торік, під час виїзду з Києва, мені не вдалося евакуювати доволі великий родинний архів. Так, я захопив із собою найцінніше, але розумів, що коробки зі світлинами, які не встиг оцифрувати, можуть зникнути назавжди. І на жаль, мені відомі випадки, коли люди втратили всю родинну історію, бо війна прийшла в їхній дім надто швидко. Не хотів би знову переживати подібне, тому раджу мати цифрові копії всіх документів і фотографій.

До речі, платна підписка на MyHeritage дозволяє поєднувати своє родинне дерево з іншими. Можна навіть не бути знайомими особисто та не товаришувати з іншими користувачами, але при цьому обмінюватись інформацією. І це корисно, адже можна постійно доповнювати своє дерево. 

Ми створили майданчик для співпраці фахівців та аматорів

UAGenealogy існує вже майже десять років та об’єднує 17 тисяч підписників. Знайомі, які потрапили в цю спільноту, часто розповідають, як завдяки нашій роботі їм вдалося знайти когось із родичів або просто нарешті почати досліджувати свій рід. Один із учасників навіть виявився моїм далеким дядьком. І таких історій є доволі багато. 

Ми об’єднуємо людей, які є професійними генеалогами, істориками, краєзнавцями, чи навіть біологами із тими, хто просто цікавиться своїм родоводом чи історією регіону. Наша спільнота є своєрідним майданчиком між фахівцями і шукачами.

Водночас спільнота має доволі сувору модерацію. Ми не толеруємо «какаяразніца» чи «генеалогія внєпалітікі», карту поляка, мову ворожнечі, пихатість тощо. Вже кілька років запитуємо в потенційних учасників про їхнє ставлення до росії як країни-агресорки. Пишаюсь, що UAGenealogy гуртує професійних дослідників, початківців, істориків та людей з різноманітних професій. 

Українські архіви нарешті відходять із радянського дискурсу

Зараз на основі UAGenealogy виникають менші спільноти. Ми помітили, що люди об’єднуються за певними інтересами. Комусь цікаво працювати з документами, тому для них ми створили окрему сторінку – Закарлюка, у якій допомагають із розшифруванням документів. Хтось більше цікавиться ДНК-тестуванням, тож ми також розвиваємо спільноту Спільна ДНК. 

Ми намагаємось знайомити професійних генеалогів, які віддані справі та мають добру репутацію, з людьми, які цікавляться своїм минулим. Будуємо таку собі професійну екосистему. І це насправді добре навіть для економічного розвитку, адже дослідники отримують кошти за складну й скрупульозну роботу, а люди можуть отримати якісні послуги. Дуже радію, що цей сегмент розвивається.

Останній рік завдяки спільноті ми допомагаємо українським архівам. Учасники донатять на ліхтарики, павербанки, комп’ютери та інше обладнання для цих установ. Завдяки великій кількості однодумців ми вирішуємо проблеми, які державні інституції не можуть владнати самостійно через брак коштів чи інших ресурсів. На щастя, сьогодні архіви виходять з радянського дискурсу, розвиваються і стають відкритими. 

«Чистоти крові» не існує, ідентичність – це про самоусвідомлення

Найперше моя мета полягала в тому, щоб дізнатись, хто я та мої предки. З часом генеалогія навчила мене кількох важливих речей. По-перше, більше любити історію, якою зацікавився лише у випускних класах школи. Генеалогія показує практичність цієї науки, адже можна пов’язати свій родовід із процесами, що відбуваються на більш масштабному рівні. Це дозволяє краще відчувати історичні події та дає більш якісне розуміння того, що відбувалося в минулому.

Друге, що збагнув, стосується толерантності та ідентичності. Чистоти крові як поняття не існує, ідентичність – це більше про те, до кого ми себе відносимо. У мене є польські коріння, і я дуже поважаю поляків як народ. Але ніколи не назву себе поляком, бо я – українець. 

Також почав більш виважено ставитися до минулого, адже розумію, що в моєму роді були предки з різних територій, і вони могли навіть воювати одне проти одного. Історія не є однозначною, часто вона приносить сюрпризи.

Я продовжую займатись генеалогією, щоб дізнатись історію своєї родини та країни. Дослідивши свій рід, можна краще зрозуміти, як існували та розвивались предки. Хоча іноді я не можу збагнути, як їм це вдалося. Пишаюсь, що наші предки були сильними людьми, які змогли все пережити, і саме завдяки яким ми існуємо зараз. Тому маємо щонайменше бути не гіршими.

Під час війни важливо зберігати свою ідентичність

Зважаючи на повномасштабну війну, я щиро рекомендую зробити дві речі – зібрати всі можливі спогади та документи в старшого покоління, а також зробити їм ДНК-тести. І друге. Якщо у вас хтось йде на фронт, зробіть гарне фото з цією людиною, запишіть її історію, проведіть той самий ДНК-тест. Про це страшно говорити, але ми не знаємо, хто повернеться, а хто – ні. Ми втрачаємо тисячі людей, неймовірних, хоробрих, і наше завдання – зберегти пам’ять про цих людей. Аби вони не стали невідомими обличчями з хронік чи світлин, як було під час війн минулого століття. 

Якщо є сили, час та ресурси – почніть генеалогічні дослідження вже зараз та обов’язково поділіться здобутками із родичами, для яких це важливо. У час, коли Україна знову бореться з російською ордою, наша ідентичність є вкрай важливою. Бо вона насправді є однією зі справжніх причин цієї війни. Росія хоче записати нас в «рускіх», стерти нашу культуру, мову, волю, як робить це останні три століття. Саме тому потрібно знати, хто ми такі й ким були наші предки.