Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?
Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.
Ольга Кудрявцева родом з Мирнограда, що на Донеччині. Вона називає його «містом териконів» та інколи згадує зі слізьми на очах. Після закінчення університету Ольга понад чотири роки працювала касиркою в їдальні в Покровську. За роки роботи дівчина так втомилася від спілкування з людьми, що мріяла про працю, де буде на самоті. Вона й не підозрювала, що війна кардинально змінить її життя, а мрія здійсниться.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ольга поїхала до батьків у селище Межова Дніпропетровської області. Там і залишилася. І хоч сумує за домом, з новими подіями в житті їй вже складно відповісти, чи дійсно вона туди повернеться, адже в неї тепер є музей і волонтерство.
Ольга Кудрявцева
директорка музею у Межовій, Дніпропетровської області.
У мене з’явився музей
Ми з чоловіком приїхали в Межову 24 лютого. Без речей, пересидіти 2-3 дні, бо біля рідних ніби спокійніше. Не вірили, як і всі, думали, що це все не по-справжньому. Чоловік сподівався, що в понеділок вийде на роботу, а ми тут залишилися майже на три роки.
Перші пів року в Межовій я ніде не працювала. Якось зателефонували знайомі з відділу культури та сказали, що є місце в музеї — запитали, чи не хочу я туди піти працювати. А я навіть не знала, що в Межовій є музей, поки мама не сказала.
Я люблю ходити в музеї та картинні галереї, але ніколи не думала, що буду працювати в такому закладі. Мені говорили, що в музеї недовго працюють — якось не затримуються люди. Остання керівниця ледь протрималася два місяці — не бачила перспектив. Та я тоді подумала, що затрималася б.
Це історико-краєзнавчий музей Межівської селищної ради — його відкрили в 1976 році. Тут зібрана історія місцевих сіл, трошки якісь археологічні розкопки, рушники, вишиванки.
Мій перший робочий день був незвичним — мене взяли, і я зрозуміла, що я тут сама собі й директорка, й екскурсоводка, і керівниця. І так щодня. Я взагалі люблю спокій і тишу, тому мені так подобається, що я одна на дві невеликі зали. Це, мабуть, здійснилася моя мрія після того, як я працювала касиркою в їдальні.
Ольга Кудрявцева в українському вбранні з музею. Фото надала героїня
Намагаюся показати молоді те, що вона ще не бачила
На початку було складно, і я мало кого знала. Я роздивилася, що до чого, почала діставати експонати, щоб їх було видно. Пофарбувала коридор, розставила манекени з вишиванками.
У минулому році був конкурс онлайн-екскурсій музеями від громадської організації «Жінки+». Я вирішила взяти участь. Там треба було зняти ролик-екскурсію експозицією або декількома. На конкурсі ми зайняли перше місце й отримали субвенцію на 15 000 гривень. Я довго думала, що мені купити для музею, і вирішила, що тут треба виставкові шафи трішки змінити на нові.
Потім у мене зʼявилася колега Каріна, яка допомогла залучити трішки молоді, адже в селищі на 10 000 населення затягнути когось у музей — завдання із зірочкою.
Коли діти приходять і роздивляються старі фотографії, то кажуть: «Вау, цей будинок я знаю, і він не такий». Це дуже цікаво. Вони з захватом роздивляються й газети, яким понад 100 років.
Щоб їх здивувати ще більше, я готую презентацію про Межову у фотографіях. Хочу зібрати молодь і зробити ненудну лекцію — не тільки з цифрами та датами. Багато знімків із 70-х років дав місцевий фотограф — думаю, таких фото молодь ще не бачила.
Діти на екскурсії в музеї. Фото надала героїня
Також, аби долучити більше молоді, я зробила кілька локацій для фотосесій. Вони приходять, ми їх переодягаємо.
Нещодавно на День вишиванки приходили дівчата й казали: «Ми знаємо, в тебе є локація, фотозона. Можна, ми пофоткаємось?». Я кажу: «Не те, що можна — треба!Якщо вам щось треба, треба якісь фотозйомки — я все зроблю. Тільки приходьте, тільки виставляйте, показуйте».
Об’єдналися, аби допомагати
У Межовій я почала займатися волонтерством. Поруч у магазині побачила вощину, а в нас є діти-волонтери, які щовихідних продають хендмейд на ярмарках і збирають кошти для ЗСУ. Подумала: може, їм запропонувати? Вони погодилися разом зробити свічки на продаж.
Ми ще, мабуть, два рази збирались і робили ці свічки. Також від відділу культури ми ярмарки проводили — теж збирали кошти військовим.
Діти під час майстер-класу з виготовлення свічок. Фото надала героїня
Ще одна ідея виникла в Центрі активності громадян — його створили усі разом:музей, бібліотека та будинок культури. Коли я сюди потрапила, то почала робити майстер-класи, запрошувати дітей. Мені було цікаво показати людям, що в нас є сучасне місце, де можна проводити час.
Поруч із центром ми бачили багато безхатніх котиків і собачок. Почали їх годувати, і так виник волонтерський загін «КітПес». Бо хто, окрім нас?
Перші рази ми скидалися на корм самі, а потім почали виставляти оголошення, що будемо йти готувати тварин. Писали: «Приходьте, або, якщо є можливість, приносьте корм чи якісь кошти». Для цього поставили спеціальну коробку в Центрі.
Нещодавно хлопець приніс мішок корму. Каже: «Я ходити кормити не буду», але все ж добру справу зробив. Зараз ми його кормом і годуємо.
Волонтери годують безпритульних тварин. Фото надала героїня
Ми бачимо це по-іншому
Я почала вести сторінку музею у фейсбуці, більше фото виставляти — стараюся завести бесіду з місцевими, залучити їх. Тепер люди кажуть: «Культура ожила».
Коли я прийшла, в нас у колективі було небагато молоді. Але тепер я — директорка музею, Каріна — адміністраторка Центру, ще прийшла дівчинка — директорка будинку культури. Нам разом краще, бо ми розуміємо одна одну.
Коли проводимо захід, то нам легше зібратись утрьох. Ми бачимо це по-іншому, не так, як це бачать колеги 60+ — у них відчувається «стара школа».
Робоче місце Ольги. Фото надала героїня
Маршрут додому
Робота мені подобається — творча така. Бо це ж не тільки музей, а й культурні заходи, театралізовані виступи. Можу сказати, що це моє.
Зараз в українців мрія на всіх одна. Але, як закінчиться війна, вже не знаю, чи буду додому їхати. Звісно, дім є дім — кожен ранок мій починається з того, що я заходжу в інтернет і дивлюся новини. У нас є групи місцеві — Мирноградські, Покровські. Дивлюсь і хвилююсь.
Я спілкуюся з переселенцями з міст, які вже зруйновані, і коли вони показують своє зруйноване житло, я розумію, що в будь-який момент теж можу залишитися без дому. Це крає мені серце.
Але робота мене дуже тримає. Я планую залучати ще більше молоді, вдосконалювати туристичні маршрути. Тут є розвиток.
Фермер з Херсонщини Степан Горбияк, який понад 25 років займається фермерством, був змушений покинути свій дім через окупацію. Однак, незважаючи на втрату звичного середовища, він не припинив свою справу і продовжує розвивати фермерську діяльність на Львівщині.
Його історію та шлях до нового врожаю можна детальніше побачити у відео на «ШоТам».
Переселення та нові виклики
Переїхавши на Львівщину, Степан Горбияк зіштовхнувся з труднощами, пов’язаними з кислотністю ґрунтів у новому регіоні. Проте це не зупинило його від бажання продовжувати улюблену справу — вирощування кавунів. Орендувавши поля, він почав новий етап у своїй фермерській кар’єрі, експериментуючи з посівами та методами вирощування.
Попри всі перешкоди, Степан зумів успішно виростити кавуни і щедро поділився своїм урожаєм з місцевою громадою та прикордонниками. Фермер зазначає, що його робота не лише підтримує місцеве населення, а й демонструє, що, маючи досвід і бажання, можна долати будь-які труднощі.
фото: ШоТам
Плани на майбутнє
Після перших успішних результатів на нових полях, Степан Горбияк планує розширити свої кавунні плантації до 12 гектарів наступного року. Він упевнений, що його досвід допоможе йому адаптуватися до нових умов та вивести якісні плоди навіть на Львівщині.
Історія Степана Горбияка надихає багатьох, адже він не лише зміг подолати труднощі переселення, а й продовжує ділитися плодами своєї праці з іншими. Подробиці про його фермерське життя та виклики можна побачити у відео на платформі «ШоТам».
Нагадаємо, що активісти реставрують мозаїку на дитячій художній студії імені Осташинського: фото та як подопомгти.
У Харкові вже вшосте розпочався «ХарківПрайд», який триватиме до 15 вересня 2024 року. Цьогоріч захід проходить під гаслом «Разом до рівності та перемоги», яке також використовували на «КиївПрайді-2024» та закордонних подіях на підтримку ЛГБТК+ спільноти.
8 вересня — Благодійний «ПрайдФест». Відвідувачі можуть взяти участь у ярмарку, безплатній барахолці, майстернях, лекціях, тренінгу з тактичної медицини, а також плести маскувальні сітки. Подія триватиме до 20:30. Для участі необхідно зареєструватися за посиланням.
13 вересня — Відкриття «ПрайдХабу».
14 вересня — Вшанування пам’яті загиблих ЛГБТК+ військових.
15 вересня — Марш «ХарківПрайд». Захід відбудеться у форматі «АвтоПрайду», що є одним з найбільш безпечних варіантів. Для участі необхідно мати автівку або близьких з автівкою та зареєструватися.
Благодійний збір на підтримку українських військових
У межах «ХарківПрайду-2024» запустили збір коштів для благодійного фонду «Волонтерська» на комплектуючі для дронів БпАК «Ахіллес» 92-ї окремої штурмової бригади та Mavic 3T для ССО на кордоні Сумщини. Підтримати збір донейтом можна за посиланням.
Більше інформації про події та реєстрацію можна знайти на офіційних ресурсах організаторів «ХарківПрайду-2024».
Нагадаємо, що активісти реставрують мозаїку на дитячій художній студії імені Осташинського: фото та як подопомгти.
Кабінет Міністрів України 6 вересня ухвалив рішення про приєднання трьох українських університетів до експериментального проєкту з перезапуску наглядових рад.
Про це повідомив член комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Роман Грищук у Facebook.
Університети-учасники проєкту
Запорізький національний університет (ЗНУ)
Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника
Національний авіаційний університет (НАУ)
З початку 2024 року експеримент з корпоративного управління розпочався виключно у НАУ. Тепер до нього долучилися ще два виші, що дозволить наглядовим радам цих закладів мати реальні повноваження в управлінні та ухваленні кадрових рішень.
Наглядові ради у зазначених університетах отримають більше прав та повноважень, що сприятиме прозорості та ефективності управління.
Зміна організаційно-правової форми НАУ: університет переходить у статус державного некомерційного підприємства замість бюджетної установи. Це забезпечить більше фінансової свободи, дозволить краще розпоряджатися власними надходженнями та інвестувати в розвиток навчального закладу.
Контекст реформи
Перезапуск наглядових рад, новий підхід до фінансування університетів, створення індивідуальних освітніх траєкторій для студентів та інвестиції в сучасне лабораторне обладнання — основні компоненти реформи вищої освіти в Україні. Очікується, що такі зміни дозволять університетам більш гнучко реагувати на виклики та забезпечувати високу якість освіти.
Нагадаємо, коли в українських школах будуть канікули: рекомендації МОН.
Коментарі