«Доки ми самі не скажемо, що хочемо змін — нічого не трапиться». Завдяки цій вчительці з Миколаївщини у дітей є майданчик

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Інші матеріали спецпроєкту

Робота на майданчику біля Кузнецівського ліцею кипить: старші учні тачками возять пісок, батьки та вчителі встановлюють опори для гойдалок, збирають тренажери. У всіх спільна мета: аби швидше біля ліцею був майданчик для школярів.

«Люди часто кажуть, що влада нічого не дає, нічого не робить, доріг нема. Мене завжди це бентежило, бо я розуміла, що варто починати з себе. Мені хотілося свою енергію направити у правильне русло, щоб довести, що кожен, хто хоче щось змінити, зможе це зробити», — каже вчителька української мови Ірина Морар.

Саме вона ініціювала створення майданчика для дітей на території ліцею та стала координаторкою проєкту. До неї долучилися працівники Доманівської селищної ради. ШоТам поговорили з Іриною про те, як вдалося облаштувати шкільний майданчик, чому важливо проявляти ініціативу і шукати способи втілювати задумане.

Вчить дітей правильно говорити рідною мовою

Ірина Морар, майбутня вчителька, ще в дитинстві мала першу «ученицю» — молодшу на 6 років сестру. Каже, їй подобалося відчуття, що вона може чогось навчити іншу людину. 

«Всередині мене є якийсь потяг. Я завжди дуже любила українську мову, захоплююся нашою літературою. А тато виховував у мені патріотизм, тож пов’язала життя саме з вчителюванням», — зізнається жінка.

Спочатку Ірина шість років працювала у дитячому садку, але її покликання саме бути вчителькою української мови, каже жінка. Коли у Кузнецовому з’явилася вакансія — не вагалася ні хвилини.

«Крім того, що ми вчимося на уроках, ми з дітьми ще й знімаємо тіктоки на теми, як правильно розмовляти українською, правильно наголошувати слова, проводимо різноманітні антисуржикові хвилинки», — розповідає вчителька.

Миколаївська область доволі зросійщений регіон, але зміни є. Коли Ірина зустрічає своїх учнів поза уроками, то вони спілкуються українською. І в цьому вчителька вбачає своє покликання:

«У наш час треба людям допомагати правильно говорити рідною мовою. Не нав’язувати, а саме допомагати в дружній формі. Діти досить часто самі вже себе виправляють. Це дуже радує».

Читайте також: Школа — це не тільки уроки! Це вчителі, які разом зі своїми учнями розвивають малі громади

Почала писати проєкти для громади

Активна позиція вчительки привернула увагу не лише дітей. Тож коли у Доманівську селищну раду прийшла пропозиція провести навчання для жителів, то директор ліцею порадив саме Ірину. Раніше жінка ніколи не писала проєкти, але хотіла спробувати.

Тож у травні 2023 року Ірина з 20 іншими жителями громади почала навчання в межах проєкту «Людський вимір» від Міжнародної організації з міграції (МОМ). 

«Ми проговорювали, які є проблеми на території нашої громади. Вчилися писати проєкти. На цих навчаннях були і представники нашої селищної ради, і громадяни різних професій: лікарі, прибиральники, поліцейські тощо», — розповідає Ірина.

Навчання організовували як триденні тренінги у травні та червні. Приїжджали експерти з Кропивницького, наприклад. Після тренінгів тривали діалогові сесії, де можна було представити свій проєкт. А у грудні відбувся обласний форум громад, де всі ділилися своїми напрацюваннями. Тоді вдалося отримати сміттєсортувальні баки та камери спостереження — це був перший проєкт громади. 

Наступний проєкт стосувався молоді, Ірина каже, у всіх було спільне бажання:

«У селі дуже багато дітей, але їм немає куди подіти свою енергію. Тому було таке завдання: чимось зайняти дітей».

Облаштувати шкільний майданчик, куди всі охочі мають доступ

Ірина була координаторкою цього проєкту, хоч каже, що робила все не сама, а спільно із селищною радою. Спочатку хотіли переобладнати будинок культури в Кузнецовому: зробити комп’ютерний та тренажерний зал для школярів, пісочницю тощо. 

Але коли вже зібрали ініціативну групу, то зрозуміли, що потрібно багато переробити і найняти ще людей. Тож вирішили спростити — обладнати місця для дозвілля дітей на вулиці біля Кузнецівського ліцею, аби всі мали до них доступ в будь-який час. 

«Для нас важливо облаштувати шкільний майданчик для різних вікових категорій, щоб і молодшим, і старшим школярам було цікаво», — ділиться вчителька.

Щоб дізнатися думку дітей, Ірина поспілкувалася з учнями, запитувала їхні побажання: які гойдалки краще підібрати чи тренажери. А також консультувалася з вчителями фізкультури. 

Коли все узгодили, то надіслали інформацію у селищну раду, а вже вони зв’язувалися з донорами. Проєкт їм дуже сподобався, тож збільшили фінансування і можна було обрати ще трохи обладнання. Уже на початку 2024 року омріяні гойдалки, тренажери і будиночки доставили. 

«Батьки приходили на допомогу, працівники ліцею, учні старших класів. Всі хотіли, щоб пошвидше вже була така краса. І перед останнім дзвінком у нас було відкриття», — пригадує Ірина Морар.

Артур Мурар, учень ліцею, багато часу проводить на майданчику, каже, пробує різні тренажери і радіє, що тепер є таке місце, бо «діти і дорослі проводять більше часу на вулиці». 

Ірина радить не боятися звертатися до місцевої влади зі своїми ідеями. Каже, що у них селищна рада активно веде соцмережі, розповідає про втілені проєкти та зміни. І навіть робить розсилку актуальних можливостей по грантах.

«Мене не влаштовує просто ходити на роботу. Мені дуже сподобалося займатися громадською діяльністю. Коли я пішла на перше тренінгове навчання, мене вразили приклади інших громад. То я подумала: ну вони можуть, а чому ми не можемо? В мене з’явився стимул», — зізнається Ірина Морар.

Також Доманівська громада стала партнеркою Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» та отримала екскаватор й генератор для місцевої лікарні. А ще селищна рада отримує консультації з різних напрямків від фахівців фонду, щоб ще краще надавати послуги та бути відкритими до нових ідей жителів.

Читайте також: «Скільки чекати змін? Якщо чекати, то довго». На Житомирщині місцева влада разом з мешканцями зробили дитячий майданчик

Про себе треба заявляти

Місцеві жителі не одразу повірили, що проєкти запрацюють:

«Люди в нас звикли до того, що не завжди можна вірити в те, що ти чуєш. Писати можна багато, але де факт, що вам це нададуть? Тож трохи скептично ставилися. Але коли обладнання і справді завезли, то люди повірили і тепер дуже задоволені», — каже вчителька.

Зміни відчуваються і в ліцеї — тепер усі шкільні перерви проходять на майданчику:

«Раніше діти сиділи в інтернеті на перерві, а зараз, дочекавшись дзвінка, стрімголов біжать на майданчик: старші на тренажерах, а менші — на гойдалках. Так діти можуть після уроку фізично розвантажитись. Бо коли на перерві лише з телефоном в руках, то і млявість з’являється. А так — дитина побігала, порухалась, і на уроці вже крутитися не буде. А ще я помічаю, що після таких перерв діти більш зосередженими стають».

Тепер Ірина хоче не тільки облаштувати шкільний майданчик, а й шукає нові можливості, наприклад, зробити в укритті ліцею клас безпеки. Зрозуміла, що зміни починаються з нас:

«Візьмімо за приклад наш ліцей. Не будуть донори ходити по сайтах або телефонувати у кожну школу і питати: а що вам треба? Доки ми самі про себе не скажемо, що в нас є така проблема, що ми хочемо змін, то нічого не трапиться».